Сублімація страху в романі "Тронка" Олеся Гончара

Размещено на http://allbest.ru

Сублімація страху в романі «Тронка» Олеся Гончара

Т.В. Хом'як

м. Запоріжжя

Проблема концептуального переосмислення художньої спадщини українських письменників періоду XX століття, так званої радянської літератури, на часі. Олесь Гончар жив у складні часи, коли чимало цінностей, освячених віками, деформувалось.

По-новому осягаючи минуле з усіма його поривами, драмами, конфліктами, потрібно шукати адекватні оцінки творчості письменника, яка є одним із найпомітніших і найяскравіших художніх явищ у літературному процесі другої половини XX століття.

Зацікавлення науковців творчістю Олеся Гончара особливо активізується в ювілейні роки, коли проводяться наукові конференції міжнародного і всеукраїнського рівня, наукові читання тощо. Багатоаспектний творчий доробок письменника залишається відкритим для подальшої наукової обсервації. Це стосується і роману О. Гончара «Тронка».

Роман «Тронка» Олеся Гончара в різні роки досліджували В. Дончик, М. Наєнко, І. Семенчук, Т. Хом'як та ін. Як і автор цієї статті, науковці зауважували художню презентацію в ньому відчуття тривоги, перестороги. Однак під означеною у даній статті темою детально роман не розглядався. Мета цього дослідження: простежити художнє вираження відчуття страху в романі Олеся Гончара «Тронка».

Реалізація поставленої мети передбачала виконання таких завдань: виявлення в тексті твору почуття страху, встановити його природу і розглянути характер його втілення.

Серед емоційних станів людини страх є одним із найважливіших компонентів її емоційної сфери. Страх у його концептуально-мовному значенні - це знання про стан, який переживається або вже був пережитим. Йому завжди передує певна ситуація, яка категоризується індивідом як небезпека.

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови подано таке визначення: «Страх - стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний чеканням чого-небудь неприємного, небажаного» [1, 1203].

Літературознавець В. Марко зауважує, що «чи не найглобальнішим поясненням страху є Біблійне: страх Божий» [3, 133]. Про суть і природу страху немало сказано філософами. М. Хайдеггер, зокрема, вважав, що сутність людського буття полягає в особливому способі існування, а саме: існування в страхові.

Відчуваючи страх, людина стає самотньою. Страх - основне переживання і спосіб буття, що дає змогу точно і всебічно зрозуміти людину. Страх належить до невизначеної небезпеки, до світу як такого, невідомої долі в житті. М. Хайдеггер стверджує, що увесь світ пронизаний «світовим страхом», або «первісним страхом».

Людина прагне позбутися страху, тобто втекти від самої себе. Вона «розчиняється» в суспільстві, хоч повного «розчинення» не відбувається. Людина завжди охоплена тривогою. Своєрідну класифікацію страху подає Ю. Щербатих [5].

В. Марко, досліджуючи природу страху в художньому світі В. Винниченка, запропонував свою класифікацію страху. За глибиною проникнення до внутрішнього світу людини та взаємодією з її волею він виділяє страх тимчасовий, який зі зміною обставин зникає; страх, для подолання якого потрібні чималі зусилля; страх -застереження, який регулює поведінку людини; страх, який призводить до катастрофи [3, 133].

У контексті таких інтерпретацій страху постають окремі ситуації буття героїв, сповнені глибоких внутрішніх переживань, напруги, межових ситуацій, тривоги, що викликає страх персонажів.

У романі йдеться про фізичне переживання страху, його, психологічний вимір, про метафізичне потрясіння людей різної вікової категорії, які відчувають планетарну відповідальність за все, що відбувається у світі, а передусім на рідній землі, що зумовлюють їх постійну тривогу. У їх образах вияв душі автора, у якій панує тривога за день сьогоднішній і за майбутнє планети. Відчуття тривоги домінує в романі, особливо це стосується новел «Залізний острів», «Полігон» (Історія однієї любові).

Герой твору Віталик Рясний, перебуваючи на крейсері, що є об'єктом обстрілу під час військового навчання, разом із Тонею, роздумує, що ж наштовхнуло його «зробити цей жахливий крок» [2, 193], піддати небезпеці себе і кохану.

Він усвідомлює, що це щось із серії мало зрозумілого: «Кажуть, що є люди, яким важко перебороти в собі невідворотне бажання кинутись з висоти - безодня їх втягує, заманює, владно диктує кинутись униз, у безвість прірви, щоб спробувати ніколи не пробуваного...» [2, 193]. Асоціативно його слова спрямовують на роздуми щодо глобальної загрози війни: «І хто знає, чи не зринає часом подібний потяг, подібний порух свідомості в того, хто має доступ до тієї найстрашнішої кнопки, про яку має звичай розбалакувати Гриня Мамайчук» [2, 193].

Почуття тривоги Тоні Горпищенко в епізоді, коли вони з Віталиком Рясним пливуть до крейсера, який уже своїм виглядом викликає неспокій, що поглиблюється в час перебування героїв у його просторі. Образ людини на його фоні видається піщинкою, а крейсер акумулюється у символ величезної загрози світу.

Розвиток мотиву тривоги ситуації бойових навчань започатковано у вираженні почуття героїв - Тоні і Віталика - з розвитком подій змінюється почуття страху, що посилюється в зображенні ризикованих їхніх дій, у прагненні розкрити таємницю крейсера, що ледве не вартувало юним героям життя.

Почуття тривоги наростає поступово. Тоню спочатку захоплює таємничість, що знаходить словесне вираження («поезія таємничості» [2, 186]), лише згодом - «аж трохи страшнувато стає» [2, 187]. Віталик свої відчуття словесно не демонструє. Лише його поведінка, в ситуації, коли вони перебували в човні («Він жартує, але без посмішки» [2, 187]), дає підстави допустити:«Невже і йому трішки-трішки лячно, тривожно?» [2, 187].

Безтурботно почуває себе Тоня і під час огляду крейсера, а ось Віталикові відомо більше, хоч він не залякує дівчину, лише жартома говорить: «Полігоном пахне» [2, 190]. Після цієї фрази оприявнюється найвищий рівень тривоги - відтворений подіємо: Віталик забравшись на щоглу, побачив їхній човник - його вітер «ледь помітно, але безповоротно відгонив у море» [2, 192], реакція підкреслена як через його внутрішнє срийняття, так і сприйняття Тоні: «тривожно застиг», «зблід», на обличчі «відбився жах». Таким чином автор вмотивовує вчинки героїв. Стан страху пов'язаний із реальною загрозою для персонажів. За принципом висхідної градації вибудовується тріада: тривога - острах -- жах.

В епізоді, коли Кузьма, однокласник Тоні, Віталика, Ліни, натрапив на грізну знахідку, - чорну, «як осмалена свинюка» [2, 227], авіабомбу - в епіцентрі його емоцій, хоч і прихованих - тривога, після її знешкодження бульдозеристи «виглядали з кабін і реготали, дивлячись на те іржаве страховисько, що стало не страшним, а скоріше смішним у зашмульганому Куцеволовому картузі» [2, 227].

«Тронка» Олеся Гончара - роман-пересторога, зображуючи в ньому життя людини в мирний час, автор закликає людство замислитися сьогодні, аби утриматися від трагічних помилок у майбутньому. Ще не загоїлись рани від пережитого у роки Другої світової війни (через окремі художні деталі митець акцентує на цьому) і необхідно зробити все, щоб не допустити нових катаклізмів. Одна із емоційних форм вираження цієї авторської ідеї - тривога, страх за майбутнє країни, людства.

Проблема війни і миру є однією із ключових у романі «Тронка». Реалії цих двох станів буття у постійній взаємодії і взаємозумовленості: чабан із гирлигою і генерал у степу поряд стоять, «цебро дивної конічної форми» [2, 45] на чабанському колодязі зроблене із червоної торпеди, щоб видно було далеко в степу (мирне застосування далеко не мирної зброї: «Ціле літо ллється з цієї торпеди вода у ринву, і чабани п'ють із цієї торпеди, ще й котрийсь із проїжджих - чи то буде механік з автолітучки, агроном чи зоотехнік...» [2, 4546]; тронка на шиї вівці, щоб вночі можна було за її дзвоном орієнтуватись, де знаходиться отара, зроблена з мідної гільзи («Смерть таїла в собі, а стала ніжним степовим дзвіночком» [2, 258]) тощо.

В авторських відступах, монологах героїв, деталей, що набувають функції символу. Вагомими є спогади героїв про війну й перші повоєнні роки - про загибель молоденького вчителя, який рятував малечу від мін, про смерть чоловіка Лукії Рясної в Угорщині, про каліцтвом Мамайчука-батька. Минуле не лише нагує про себе, воно є містком до вислову попередження про сучасні й майбутні катастрофи - роздум про Хіросіму, про викопані на будівництві канали патронами - «Тривожна засторога» [2, 33] звучить у словах вчителя про необхідність уважно дивитися під ноги на кургані («Бо тут усе може бути - акти про безпеку наших полів ще й досі не підписано. Мінери були, різні комісії, а заактувати поки що ніхто не зважився» [2, 33]. Трагічні деталі: могила, порита якимись ровами, зарослими травою, тут під час війни стояла зенітна батарея, окопи - то знаки страху, але увагу зосереджено не на страхові, а на проблемі збереження миру.

В епіцентрі розвитку мотиву перестороги є смерть маленької Оленки Уралової, що народилася і зростала під тривожний гуркіт ракет. Не зникла примара атомної війни.

Почуття тривоги, внутрішнього страху залишається, хоча письменник і наголошує оптимістично, що всі герої «Тронки» переконані: людству під силу перемогти маніяків війни. Наведені реалії засвідчують, що сьогодні це зробити не і легко...

Почуття материнської тривоги за життя синів теж сублімоване у страх можливої втрати їх. Хвилюється за Петра Горпищенка мати, бо помічає «ранні залисинки, що з'явились на лобі» [2, 14] сина. Вона чула, що льотчики та підводники рано лисіють, і думає, що «не від легкого то, певне, життя» [2, 14]. Ця її теза підкреслена деталями його роботи, як закодованого відчуття постійної напруги, ризику, що підтверджено і її реакцією: вона, «льотчицька мати», не може звикнути до гуркоту, вибухів, стресів.

Її інтуїтивне відчуття постійної небезпеки, яка чатує на сина, підтверджується і реальними розповідями про пережите Петром сестрі Тоні, коли та запитала, чи правда, що льотчики співають у польоті. Петро зауважив, що льотчики не тільки від захвату співають, але і в екстримальних ситуаціях («Один наш льотчик забув кисень перед польотом включити. Клацав у доміно до останнього, а тут команда, схопився, побіг - знаєш, як буває... Набрав висоту, кисню нема, став непритомніти.

З землі посилають йому команди - не відповідає, нічого не чує і співа! Це буває в такому стані» [2, 21]). Чи інша історія, коли льотчик потрапив у страшну грозу над горами, змушений був катапультуватись, з переламаною рукою ледве зумів розкрити парашут, чудом залишившись живим (Тоня переконана, що це трапилось із її братом Петром).

І хвилини вираження тривоги і характеристика поведінки старої Дорошенчихи, якій «мабуть, уже сто літ» [2, 42], а вона щовечора чатує перед екраном телевізора, навіть коли там суцільне мерехтіння, вона «сидить та жде чогось, жде, певне, що ось-ось між тими хвилями з'явиться рідне обличчя її сина - капітана Дорошенка» [2, 75].

Вона першою дізналась про «океанські випроби» [2, 156]: «Почувши, знетямлена вискочила з двору з костуром у руці, подалася на пошту. Аж люди на вулиці сахались від неї, а вона нікого не бачила, навально простувала мимо них своєю чоловічою сягнистою ходою. На пошту, де її раніш ждали добрі звістки від сина, вона завжди заходила урочисто, мов у храм, і звідти поверталась просвітліла, із загадково усміхненим лицем, - на цей раз вона вдерлась роз'ярена, з повним ротом проклять:

- Що вони там думають, іроди? Що вони роблять, трясця їм у печінки?!

І стукала об підлогу костуром, розпатлана, кістлява, кричала у віконце, де сиділа саме одна з її «невісток»:

- Пиши! Блискавки пиши! Радіограми!

- Кому ж писати? - розгубилася та.

- Міністрам усім! Президентам!.. Що вони думають? Люди ж у морі! Син мій там!!! [2, 156].

Атомні випробування в океані нажахали Дорошенчиху, тож не могла бути байдужою, забила на сполох.

Була переконана, що саме вона своїми телеграмами-блискавками врятувала сина, «відвернула від нього в океані нещастя» [2, 157].

Художня реалізація теми тривоги, що переростає у відчуття страху, розгорнута через дії героїв, їх родин (Горпищенко, Уралов та ін.). прикметною у плані її розвитку є характеристика Лукії Рясної, її внутрішнього світу. ЇЇ переживання пов'язані з долею Віталика, у їх вираженні оприявнюється її зв'язок із старою Дорошенчихою, від якої вона ніби переймає «естафету» чекання, оскільки Віталик відправляється у море. Відчуття тривоги матерів, загрози акумульовано у словах - внутрішньому монолозі капітана Дорошенка: «Малою стає планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може його створити знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. роман тронка гончар страх

У владі людини - отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе... Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це!» [2, 268]. Розгортаючи цю ідею, Олесь Гончар утверджує думку, що сенс життя матері - щастя дитини. У цьому її природне покликання.

Основна макротема роману - змалювання людини в ситуації морального вибору, що зумовлює стержневу проблему: якою - добро- чи злотворчим має бути шлях людини. Зважаючи на архетипічність образів і мотивів презентованих у творі може трактуватися ширше. Олесь Гончар витворює національний тип матері (Дорошенчихи, Горпищенчихи, Лукії Рясної, Галі Уралової та ін.) як уособленя субстанціонального начала світу - передовсім Води.

Високий рівень тривожності, а тривога належить до проявів емоцій страху. Субстанціальний образ води пов'язаний із емоціями страху: вогонь символізує самодостатнє, позитивне материнське начало, людське життя як стан, а вода - символ життя - процесу руху до смерті. Вода (передусім це простежується в новелі «Передчуття океану») викликає страх через свою непередбаченість і таємничість.

Страх пов'язують і з образом майора Яцуби, через який Олесь Гончар порушує проблему культу особи. Письменник наголошує, що страх - ознака і реалія тієї доби: «Кого треба боятись - боялись» [2, 133]. Показово, що ті, хто був на службі, сприймали це як даність. Більше того, як видно із самохарактеристики Яцуби, навіть пишались виконанням свого обов'язку, місії: «Одне скажу: мене боялись. Скільки людей мене боялось, Іване, та яких людей! Професори були, академіки, діячі з дореволюційним партстажем...» [2, 133].

У першій новелі («Ти - літай») Яцуба ще не з'являється. Письменник готує читача до сприйняття цього образу через ставлення молоді до нього, яке є відверто глузливим. Те, що ще не так давно наганяло на людей страх, тепер викликає лише посмішку й прикрість.

Сцена випускного вечора засвідчує, що уже не боїться молодь відставника, сміливо п'ють лимонад «за нашого рідного Держиморду». Ні в кого він не знаходить підтримки. Його сахаються, цураються, але вже не бояться. Свого батька Ліна Яцуба побоюється, тож наголошено, що «її темні, широко відкриті очі дивляться на батька ніби злякано» [2, 110]. «Цей холод і душевну неприступність батько й зараз вловлює в очах Ліни за отією зовнішньою мовби зляканістю» [2, 111].

Майор Яцуба відчуває неоднозначне, часом осудливе ставлення доньки, її намагання розкрилити плечі і вирватись на свободу, навіть зухвальство після отримання атестата зрілості: «Ось так враз, в один вечір вона мовби стала повнолітня, і майор почуває, що пронизливо - доскіпливий погляд її починає тривожити його.» [2, 118]. Досить виразно звучить мотив свободи як форми автентичного існування особистості, відлуння

Сартрівської «приреченості на свободу» як форми свідомого вибору особистості, життя у чесності з собою.

Як бачимо, у межах окреслених обставин Олесь Гончар подає глибокі психологічні портрети персонажів. Про бульдозериста Єгипту він говорить, що той «не промине найменшої нагоди закалимити, взяти ліве замовлення, і не боїться ні виконроба, ні механіка, які, здається, й самі потурають йому. Кого Єгипта побоюється, так це товариського суду, що його з волі механізаторів очолює Левко Брага» [2, 207].

Страх як відчуття притаманний був дідові Уралова. Чоловік мав рушницю «Катеринівка» четвертого калібру, але так і не вистрелив з неї жодного разу - боявсь» [2, 243]. Боялася Горпищенчиха летіти на весілля до сина («на аеродромі мати з острахом підходила до реактивного» [2, 250]).

Здебільшого страх, прихований у глибинах підсвідомості, виявляється у портретних деталях. Коли школярі прийшли до Тоні Горпищенко за експонатами для шкільного музею, вона саме дізналась про від'їзд Віталика, призначений на завтра, тож «так і бризнула цими рясними слізьми, а вони, двійко хлопчиків з четвертого «Б», дивились аж злякано на неї...» [2, 255].

Іноді страх буває невмотивованим, інтуїтивним. Таким, скажімо, є страх Ліни Яцуби по відношенню до Мамайчука-севастопольця («хоч зараз інвалід і не п'яний, а Ліна його чомусь побоюється» [2, 144]).

У романі має місце дуалізм бачення, вірніше, розуміння страху. Наголошено на тому, хто що вкладає в поняття страху. Капітанові Дорошенку не зрозуміло, що страшного в тому, що Ліна Яцуба пішла працювати на канал. Яцуба ж як батько збентежений, запально аргументує свої побоювання: «Дівчині сімнадцяти літ та потрапити до того табору циганського, де грубощі, лайка, горілка, - це, по-твоєму, не страшно?» [2, 163].

Одна із загадок людської психіки в тому, що свій страх людина намагається подолати зовні хоробрими вчинками, які часом перебувають навіть на межі безрозсудності. Лукія Рясна згадує мужній вчинок сина в дитячі роки: «Ось Віталій ще зовсім малий, іде вона вулицею з ним, а звідкись - гусак! Сичить, лізе вкусити! Люто наступає гусак, а воно, мале хлоп'я, стиснувши кулачки, іде на того гусака. І хоч само зблідло, боїться, та тільки любові до матері більше, ніж страху... Білоголове, настовбурчене, кулачки зціпило, а в кулачку - що там у нього? Цвях! З цвяхом на гусака!..» [2, 70]. Автор дошукується прихованих мотивів вчинків юного персонажа. Це велика любов до матері і прагнення її захистити, долаючи власний страх. Наголошено на деталях, які передають внутрішній стан Віталика: «зблідло, боїться», «кулачки зціпило», взяло цвях як зброю.

Причинами виникнення страху є і побутові обставини. Романтична картина тихої місячної ночі, і двоє закоханих - Тоня і Віталик. Тоня гойдається на турніку.

Сцена нагадує Лукії Рясній власну молодість, подібний епізод з її зустрічі з капітаном Дорошенком. Вона настільки співпереживає, переймається, що аж по руках «по своїх чує мовби, як вони мліють» [2, 129]: «А приземлятись ніби й справді страшно, страх цей, правда, більше від пустощів, хочеться, щоб хто-небудь підхопив...» [2, 129].

Під час написання «Тронки» актуальними були антирелігійні віяння, тож у ній не превалюють роздуми про страх перед Божою карою, однак Страшний суд згадано [2, 255], хоча і в побутовому контексті (Варя -тунеядка цитувала Біблію і заявила: «Марнота над марнотами, і все марнота! Страшний суд, атомний суд - ну й що? Крім дружинників, нікого не боюсь!» [2, 255]).

Образ Грині Мамайчука сприймається як антипод страху. Це людина аналітичного мислення, яка все піддає критичному осмисленню. Він гострий на слово, сміливо висловлює свої думки, безстрашно і прямо говорить про те, про що інші тільки боязко наважуються подумати. Однак, як видно з окремих дій і вчинків Грині (особливо зворушливого й турботливого ставлення до батька - інваліда та трепетно-ніжного - до коханої жінки Тамари), за зовнішньою «розбишакуватістю» у нього все-таки була вразлива душа. Джерелом напруги, яка таки мала місце, ставало утвердження власної позиції, прямолінійного, часом різкого, вираження свого бачення проблеми. Його відкрита «войовничість» розрахована на межову ситуацію як засіб самоутвердження.

Отже, у романі «Тронка» Олесь Гончар заглиблюється в душі своїх героїв, розкриваючи їх внутрішній світ, сприйняття ними світу зовнішнього. На тлі останнього автор розгортає мотив тривоги, що перерстає у страх. Олесь Гончар багатогранно інтерпретує переживання цих станів героями, їх спричинення соціальними баталіями і звичайними людськими перепитіями життя.

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. - 1440 с.

2. Гончар О. Твори : У 6 т. / Олесь Гончар. - К. : Дніпро, 1979. - Т. 5 : Тронка. Оповідання. - 1979. - 518 с.

3. Марко В. П. Стежки до таїни слова: Літературознпавчі й методичні студії. Навчальний посібник. Для студентів філологічних спеціальностей. - Кіровоград : Степ, 2007. - 264 с.

4. Хайдеггер М. Бытие и время / Мартин Хайдеггер. - М. : Аё Ма^іпеш, 1977. - 156 с.

5. Щербатых Ю. В. Психология страха: Популярная энциклопедия. - М. : Эксмо, 2007. - 512 с.

Анотація

Сублімація страху в романі «Тронка» Олеся Гончара. Т.В. Хом'як (м. Запоріжжя)

У статті висвітлено своєрідність художнього вираження відчуття страху в романі Олеся Гончара «Тронка». Відзначено, що екзистенційність тривоги породжує страх, який відчувають герої. Страх у цьому творі виявляється у сублімованих формах: ризикованих вчинках, межових ситуаціях. Стан страху змінюється за принципом висхідної градації: тривога - острах - страх - жах.

Показано, що страх надзвичайно розмаїтий за своїми параметрами. Він проявляється в найменших деталях, описі довкілля та психологічних станів, портретів персонажів. Олесь Гончар анатомує страх, подає своєрідну «фізіологію страху». Ним перейнята вся атмосфера.

Ключові слова: автор, градація, портрет, проблема, роман-пересторога, символ, страх.

Аннотация

В статье рассматривается своеобразие художественного выражения ощущения страха в романе Олеся Гончара «Тронка». Прослежено, как экзистенциальная тревога порождает страх, который ощущают герои. Страх проявляется в сублимированных формах: рискованных поступках, граничных ситуациях. Состояние страха изменяется по принципу восходящей градации: тревога - опасение - страх - ужас.

Показано, что страх чрезвычайно разнообразный по своим параметрам. Он проявляется в наименьших деталях, описании внешней среды и психологических состояний, портретов персонажей. Олесь Гончар анатомирует страх, подаёт своеобразную «физиологию страха». Он заполняет всю атмосферу.

Ключевые слова: автор, градация, портрет, проблема, роман-предостережение, символ, страх.

Annotation

«Sublimation of fear in the novel "The Tronka " by O. Gonchar». Khomyak T. V.

The article explores the artistic expression of a sense of fear in the novel by Oles Gonchar "Tronka”. Fear is one of the most important components of the human emotional sphere. Fear is the main experience and way of being, which makes it possible to accurately and comprehensively understand the person. M. Heidegger argued that the whole world was permeated with ”world fear”, or "primordial fear”. It is traced how existential alarm penetrates the work, it creates the fear that the heroes feel.

Fear is manifested in sublimated forms: risky actions, border situations. It is about the physical experience of fear, its psychological content, and the metaphysical shock ofpeople who have a planetary responsibility for everything that is happening in the world. Particularly tense increases in the stories "Iron Island”, "Polygon” (History of one love). The state of fear changes on the principle of ascending gradation: anxiety - fear - fear - horror. It is shown that fear is extremely varied in its parameters. It manifests itself in the smallest detail, the description of the environment and psychological states, portraits of characters.

Oles Honchar defines fear, gives a kind of "physiology offear”. It is filled with the whole atmosphere.

The ”Tronka” is a novel-warning. Anxiety, fear for the country's future, humanity - the author's warning is at the center. The problem of war and peace is one of the key issues in the novel. The realities of these two states of being are in constant interaction and interconnectedness. Retrospective ''inclusion” in the artistic system of the novel ”Tronka” of the events of the war is carried out in the form of authorial indents, monologues of the characters, details that acquire the meaning of the characters.

The feeling of maternal anxiety over the lives of sons is embodied in fear of their possible loss. The image of the mother within the framework of the archetypes of the work can be interpreted wider than the person of specific materials (Doroshenchiki, Gropishchenchihi, Lukiya Ryasnaya, Gali Uralova, etc.). Fear is connected with the image of Major Yatsuba, through which Oles Honchar violates the problem of personality cult. It is found that in the novel there is a dualism of understanding fear. It has been established that artistically simulate the broken problems in the novel ”Tronka” helps and sublimation of fear, which can be traced both to the socio-psychological, and at the intimate-home level.

Key words: author, graduation, portrait, problem, romance-warning, symbol, fear.

Размещено на Allbest.ru