Особливості художнього моделювання внутрішнього світу особистості в збірках Н. Гуменюк "Коханий волоцюга" та Л. Таран "Прозорі жінки"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості художнього моделювання внутрішнього світу особистості в збірках Н. Гуменюк "Коханий волоцюга" та Л. Таран "Прозорі жінки"

О.В. Гонюк

Анотації

У статті розглянуто специфіку художнього моделювання внутрішнього світу особистості в збірках Н. Гуменюк "Коханий волоцюга" та Л. Таран "Прозорі жінки". Виявлено засоби розкриття чоловічої та жіночої психології, особливості творення образу сильної жінки та інфантильного чоловіка. З'ясовано, що письменниці, художньо конструюючи внутрішній світ героїв, апелюють до гендерних стереотипів та традиційних поведінкових моделей. Акцентовано на таких психологічних засобах, як інохарактеристика, психологічний портрет, сповідальні монологи героїв. образ жінка особистість

Ключові слова: внутрішній світ, особистість, художнє моделювання, гендерні стереотипи, поведінкові моделі, сильна жінка, інфантильний чоловік.

В статье рассматривается специфика художественного моделирования внутреннего мира личности в сборниках Н. Гуменюк "Коханий волоцюга" и Л. Таран "Прозорі жінки". Выявлено средства раскрытия женской и мужской психологии, особенности создания образа сильной женщины и инфантильного мужчины. Выяснено, что писательницы, художественно конструируя внутренний мир героев, апеллируют к гендерным стереотипам и традиционным поведенческим моделям. Акцентировано на таких психологических средствах, как инохарактеристика, психологический портрет, исповедальные монологи героев.

Ключевые слова: внутренний мир, личность, художественное моделирование, гендерные стереотипы, поведенческие модели, сильная женщина, инфантильный мужчина.

Провідною тенденцією сучасного українського літературного процесу є розквіт жіночого письма. Спираючись на потужну літературну традицію, започатковану в ХІХ столітті й представлену іменами Марка Вовчка та Олени Пчілки, Лесі Українки й Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської, Ірини Вільде, сучасна жіноча проза активно поповнюється творами таких талановитих письменниць, як Н. Гуменюк, Є. Кононенко, Т. Малярчук, І. Роздобудько, Н. Сняданко, Л. Таран, Г. Тарасюк та ін. Перелік прізвищ авторів постійно оновлюється, що пов'язано з відкриттям нових талантів "Коронацією слова" та іншими літературними конкурсами.

Проза, написана жінками, викликає безліч наукових дискусій, є незмінним предметом літературознавчих студій. Її специфіку та творчість окремих персоналій зокрема активно вивчають В. Агеєва ("Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму"), Т. Гундорова ("Жінка і Дзеркало"), М. Богачевська-Хом'як ("Націоналізм та фемінізм - одна монета спільного вжитку"), І. Жеребкіна ("Феміністська теорія 90-х років: проблеми та парадокси репрезентації жіночої суб'єктивності"). У науковому доробку Н. Зборовської маємо феміністичну інтерпретацію жіночого тексту, а дослідженню жіночого письма в гендерному аспекті, зокрема гендерних стереотипів, присвячено статті Т. Власової, О. Кісь, Ю. Маслової, Л. Таран. Проблема жіночої самотності осмислюється в дисертації О. Карабльової ("Художні версії проблеми самотності у сучасній жіночій прозі"). С. Філоненко в монографії "Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років ХХ століття" акцентує увагу на характеристиці "Я" нового типу героїнь жіночої прози 90-х років ХХ століття. Отже, у сучасному українському літературному просторі виразно звучить жіночий голос як жінки-авторки, так і жінки-літературознавця.

Як справедливо зазначає Л. Таран, "жіночі голоси в українській прозі не звучать в унісон. Ця амбівалентність, відсутність "єдиного обличчя" закономірна" [5, 159]. У створенні принципово нових наративних стратегій" жіночої прози дослідниця вбачає "...не тільки долання синдрому постколоніальної меншовартості. Це передусім нівелювання традиційних форм репрезентації жінки в нашій культурі, долучення до "великого кола кровообігу" світових тенденцій, долання периферійності" [5, 159].

Серед масиву художніх текстів, написаних жінками, найменш дослідженою залишається проза Н. Гуменюк та Л. Таран. Безперечно, на сьогодні творчий доробок письменниць привертає увагу вчених, що підтверджують літературно-критичні розвідки Є. Барана, Н. Бедзир, С. Больбата, Н. Марченко, П. Сороки, але деякі аспекти прози авторів розглянуті лише епізодично, зокрема це стосується вивчення концепції особистості, специфіки розкриття її внутрішнього світу, відтворення чоловічої та жіночої психології. Ґрунтовні наукові розвідки тексту "маленьких повістей про любов" Н. Гуменюк, уміщених у збірці "Коханий волоцюга", та оповідань Л. Таран зі збірки "Прозорі жінки" відсутні. Цим умотивовується мета нашої статті, яка полягає у виявленні особливостей художнього моделювання внутрішнього світу особистості в малій прозі Н. Гуменюк та Л. Таран на матеріалі названих збірок.

Л. Таран - багатогранна творча особистість, відома як поетеса, прозаїк, літературознавець та журналістка. Її погляди на природу жіночого письма виявлені як у власних художніх текстах, так і в книгах її статей та інтерв'ю: "Жінка і чоловік: долаючи стереотипи" (К., 2002), "Тіло чи особистість? Жіноча тілесність у вибраній малій українській прозі та графіці кінця ХІХ - поч. ХХ ст." (К., 2007), "Жіноча роль" (К., 2007) та ін.), де наголошено, що в українській літературі "досі фактично не виписана унікальна внутрішня історія становлення жінки як особистості, недостатньо зафіксовано на письмі пошуки нею самототожності, власного місця у світі" [5, 161]. Отже, акцентування письменницької уваги на відтворенні внутрішнього світу жінок, героїнь збірки "Прозорі жінки", сама назва якої є концептуальною, видається закономірним.

У прозі Н. Гуменюк та Л. Таран на перший план винесено образ сильної жінки, яка протиставлена слабкому чоловіку, відтворення її багатогранного внутрішнього світу. Героїня оповідання "Чорнолощений горщик" Л. Таран Поліна переконана: "Чоловіки ніколи не бувають дорослими" [4, 112]. Як наголошує прозаїк, її героїня - жінка без віку: "Зараз Поліна на пенсії: її саму смішить це слово, яке її начебто не стосується, - пенсіонерка" [4, 115]. Внутрішній світ Поліни, професорки, медичного світила, розкривається на тлі стосунків із коханцем Анатолієм, ровесником її сина. Проте в Анатолія "ніколи не піднявся б язик сказати про свою Поліну "стара жінка" чи там "старша жінка" - останній варіант ніби трохи делікатніше звучить. Бо вона - по-ро-да! Вона постійно чимось цікавиться, не нарікає на те, на се, на цілий світ - це головне" [4, 112]. Інфантилізм Анатолія в зображенні стосунків з Поліною підкреслено: він шукає кохання набагато старшої жінки, у парі з якою реалізує модель позиції "матір - син". Через спогади героя у творі подається його минуле: він був одружений двічі, але дружини самі йшли від нього, на підставі чого можна зробити висновок, що чоловік ще "не дозрів" до родини та дітей. "Пішла Стася від нього - ну й з Богом", - так розцінює Анатолій своє чергове розлучення [4, 124]. Сина Поліни, свого ровесника Сашка, чоловік підсвідомо сприймає як суперника - його дратують навіть такі дрібниці, на які за інших обставин він не звернув би уваги: Поліна Сашкові першому налила чай у чашку, першому піднесла таріль із пирогом. Нетерпимість Анатолія до Сашка виявляється на підсвідомому рівні: "...проходячи повз Сашковий "мерседес" (світлий металік...не такий уже й у нього смак.), раптом, абсолютно несподівано для себе самого, вдарив, гучно й смачно копнув, ужарив зі всієї сили ногою по бамперу - аж забив пальці в черевикові" [4, 125]. Анатолій визнає свою психічну хворобливу залежність від Поліни: "Ось і подумки я весь час: "Моя Поліна, моя Поліна.", але чи то сам увійшов у пору таку, час мій до того дозрів, чи то хитросплетіння долі такі - не уявляю життя свого без цієї жінки" [4, 116].

Н. Гуменюк у збірці "Коханий волоцюга" акцентувала на розбіжності біологічного та психологічного віку героїв. Героїня однойменного твору Марина-Мальва одного віку зі своїм "коханим волоцюгою" Костем, але вона видається мудрішою й дорослішою за нього. "Дорослість" Мальви в стосунках із чоловіком оприявнюється через характер її мови, психологічні портретні деталі: "суворо кресонула сірими із зеленкуватими іскринками очима", "усміхнулася самими кутиками вуст" [1, 59]. Кость не в силах перебороти хлопчачу романтику подорожей і "розривається" між коханою жінкою та дорогою: "А його карма - дорога. Не відпускає вона його, хоч ти пенькни. Пробував уже й опиратися, не піддаватися, приземлитися й отаборитися. Пробував. Наче сам не свій на тій прив'язі робився, якось ніби зменшувався, стискався увесь..." [1, 55]. Мальва і дорога "...тягнуть його - кожна до себе, ніби в перетягуванні каната змагаються. То дорога від неї потягне, то вона від дороги його відірве і біля себе припне" [1, 56].

Ретроспективне відтворення дитинства Костя зумовлює специфіку розкриття його психології, пояснює, чому у всиновленому коханою жінкою хлопчику він упізнав себе. Кость пригадує, як було боляче в дитинстві, коли хлопці дражнили його байстрюком, як він щиро вірив у повернення батька- льотчика, а поява в його житті вітчима завдала справжню психічну травму: "Він біжить додому, вскакує у кімнату, лягає горілиць на стареньку канапу і тихо плаче.... Мама, здається, вже забула про тата, он пригощає на кухні дядька Михайла. А той дядько. Ну куди йому до Костевого батька!..." [1, 67]. Дитячим бунтом проти вітчима були Костеві втечі з дому, хлопець потрапив до інтернату, бо "важкий" і "некерований" [1, 69]. У зв'язку з таким подієвим сюжетом далі цілком закономірною є фінальна сцена оповідання: "Кость підхопив малого на руки, притиснув до грудей, вдихнув солодкий запах світлого волоссячка. Відчув: йому справді не хочеться нікуди їхати. Дорога, як натягнута гумова нитка, раптом стрімко збіглася, стиснулася, скрутилася у кільце і завмерла у долоні маленького хлопчика" [1, 84]. .

Відтворюючи внутрішній світ жіночої особистості, письменниці апелюють до "моделей фемінності" (О. Кісь [2]) та гендерних стереотипів, що стають основою створених ними образів (Надії з оповідання Л. Таран "Тінь ангела", Тоні, героїні твору "Перс і ласунка" Н. Гуменюк). Головна героїня Л. Таран Надія ("Тінь ангела") уособлює стереотип Попелюшки, яка очікує на прекрасного принца. У тексті твору підкреслюється вік дівчини (їй уже двадцять сім) та її наболіле переживання: ".де ж того кавалера узять?" [4, 108]. У казковому форматі довгоочікуваний "кавалер" матеріалізується в засніженому лісі на гвинтокрилі. Поява "прекрасного принца" вмотивована просто й логічно: "Ти ж мене кликала, Надіє? Ось я й прилетів" [4, 111].

Художньою реалізацією моделі фемінності Барбі (за О.Кісь) є героїня оповідання Н. Гуменюк "Перс і ласунка" Тоня, внутрішня сутність якої розкривається на контрасті і її сестри Іванки, і колишнього чоловіка Дарія.

О. Кісь підкреслює, що модель фемінності Барбі ". дуже схожа на ляльковий персонаж з таким самим ім'ям, проте насправді є об'єднаним образом жінки, спосіб життя якої нагадує нарцистичне існування гарної та дорогої ляльки. Вона вимагає для себе відповідного середовища та атрибутів, щоби врешті-решт виконати своє головне призначення - знайти свого власника-чоловіка" [2, 8]. Тоня, старша сестра Іванки, є її повною протилежністю: "Темно-руса Іванка - "булочка з родзинками, до якої завжди липнуть всі гнані, голодні і скривджені" (визначення подружки Лесі). А Тоня... О, Тоня й справді нагадувала граційну білу кицьку, яка час від часу випускає налаковані пазурчики і з лагідного муркання переходить на тигряче рикання" [1, 35].

Самозакоханість героїні підкреслюється оцінними характеристиками сестри, яка помічає, що Тоня не виходить, а випливає зі своєї кімнати, завжди наманікюрена й напарфумлена: "Барбі блондиниста! Кицька дряпаста! Тигриця пазуриста! Мисливиця за кавалерами!" [1, 34]. Використовуючи чоловіків, Тоня намагається забезпечити себе, вона легко виходить заміж, легко розлучається, коли її обранці втрачають статки. Красива зовнішньо жінка зовсім порожня внутрішньо: її не турбує ні хвороба матері ("Іноді ще й нарікала: он іншим батьки так допомагають - і машини дарують, і будинки будують, і путівки дорогі купують, а вона - все сама, все сама, все тільки своїми силами" [1, 39]), ні тяжкий стан її чоловіка Дарія, який потрапив в автокатастрофу: "Виживе. Хто знає, яким він буде після того. Може, краще б уже..." [1, 41]. Модель поведінки героїні відповідає стереотипному образу жінки-Барбі.

У рецензії на збірку "Жахлива внутрішня наглядачка та як її позбутися" І. Котик зазначив: "Не такі вони вже і прозорі - ті жінки, про яких пише в новій книжці Людмила Таран. Часом і справді видно їх наскрізь, їхні почуття, їхні бажання і їхню відразу, коли вони повторюються з тексту в текст, - тоді хочеться відвести погляд, і кажеш їй: стоп, це зрозуміло, але чи можна трохи туману на очі?..." [3]. На нашу думку, метафоричною моделлю психіки героїні "Прозорих жінок", "людини комунікабельної, не замкнутої, не мізантропа" [4, 247], є готель з однойменного оповідання зі скляною перегородкою між поверхами, у якому таким чином створена скляна стеля й скляна підлога, а тимчасові мешканці номерів змушені розглядати навіть чужу білизну, яку "...хоч-не-хоч, а роздивляєшся" [4, 249]. Головна героїня, інтелектуалка, письменниця, постійно відчуває чийсь контроль за своїм життям, присутність чужого в ньому: "Ми із завмиранням серця підглядаємо в чуже життя (нехай і сконструйоване), залізаємо в чужі душі (нехай і вигадані), милуємось скелетами в закутках старих шаф" [4, 249]. Жінки в малій прозі Л. Таран оголюють не лише тіло, а й душу, свої почуття, переживання, страхи. У душі кожної з них живе і "непідкупна внутрішня наглядачка" ("Роман в Аахені"), яка керує вчинками, і злякана маленька дівчинка, яку потрібно захищати від самої себе й ворожого світу. У збірці Н. Гуменюк "Коханий волоцюга" також застосований широкий спектр засобів психологізму у відтворенні внутрішнього світу героїнь, справжнє "Я" яких оприявнюється в стосунках із чоловіками, зіставляється чоловіче й жіноче світосприйняття.

"Ці історії взаємин двох неможливо читати без душевного щему. Бо в них не тільки цікаве переплетіння сюжетних ліній, а й витончені малюнки порухів душ - чоловічої і жіночої. Тому після прочитання книжки з'являється відчуття доторку до вічної тайни гармонії, на якій тримається світ. А таємничий аромат життєвих колізій, розказаних письменницею, ще довго тримає в полоні й змушує повертатися до них знову і знову. Так буває, коли правдиво й талановито розповідають про життя і любов", - зауважив В. Лис у відгуку на збірку "Коханий волоцюга" Н. Гуменюк, наведеному на її обкладинці [1]. Усі герої письменниці випробовуються любов'ю, як правило, фатальною для Любки-однолюбки ("Вовчиця"), Іванки, Дарія ("Перс і ласунка"), Марти ("Самотня жінка бажає познайомитися, або Ігри для риб") тощо. Кохаючи по-справжньому, усі вони страждають через зраду.

Зраджена коханим Любка, яка втратила всіх, кого любила: і новонароджену донечку, і матір, і тітку Мільку, котра виховала її, спочатку не хотіла жити, але знайдене маленьке вовченя врятувало жінку від божевілля: "Щось ніби перевернулося в Любчиних грудях. Ніби крижинка якась розтанула і лоскітно потекла по жилах" [1, 18]. За допомогою прийому ретроспекції подаються у творі факти дитинства Любки, розкрито її стосунки з Лукою. Недолюблена ще з дитинства, бо "мовчанисько впертюще", "батечкова копія" [1, 23] ("пішов колись батько з їхньої хати, як весняна вода з лугу, і досі не давав про себе знати, то будь-яке нагадування про нього вельми дратувало маму" [1, 23]), Любка покохала Луку, ще з четвертого класу: "Луку посадили за одну парту з нею. Відтоді й не думала Любка-однолюбка ні про кого, крім нього" [1, 24]. Лука постає у творі цинічним чоловіком, здатним на подвійну зраду. Він одружився з Гелею, набагато молодшою за Любку. Знаючи про цілительський дар останньої, який передала їй тітка Мілька, навколішках благав урятувати Гелю, котра металася в гарячці, та народженого сина. Н. Гуменюк акцентує увагу на внутрішній боротьбі героїні, яка втрачає не лише коханого, а й найближчу та найвідданішу їй істоту - вовчицю.

Таким чином, художньо моделюючи психологію особистості,

H. Гуменюк та Л. Таран виносять на перший план почуття, переживання, потаємні бажання чоловіків та жінок, роблячи їх "прозорими". Письменниці протиставляють психологію сильної жінки світосприйняттю інфантильного чоловіка, апелюючи до традиційних гендерних стереотипів та фемінних моделей з метою вмотивування поведінки героїв та використовуючи прийом ретроспективного заглиблення в минуле.

Список використаних джерел

I. Гуменюк Н. Коханий волоцюга: збірка оповідань // Надія Гуменюк; [передм. Г. Вдовиченко]. - Х.: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2014. - 224 с.

2. Кісь О. Моделі конструювання тендерної ідентичності жінки в сучасній Україні / Оксана Кісь // Ї. - 2003. - № 27. - С. 1-21.

3. Котик І. Жахлива внутрішня наглядачка та як її позбутися: [Електронний ресурс] / Ігор Котик // Рец. на кн.: Прозорі жінки / Л. Таран. - Чернівці: Букрек, 2015. - Режим доступу: http//zbmc.eu/node/44426

4. Таран Л. Прозорі жінки / Людмила Таран. - Чернівці: Букрек, 2015. - 316 с.

5. Таран Л. "Бути самій собі ціллю": Автобіографізм у творчості сучасних жінок-авторів / Людмила Таран // Українознавчий альманах. - 2011. - Вип. 6. - С. 157-162.

6. Філоненко С.О. Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років ХХ століття: [монографія] / Софія Олегівна Філоненко. - К., Ніжин: ТОВ "Видавництво "Аспект-Поліграф"", 2006. - 156 с.

Размещено на Allbest.ru