Густативи в щоденниках Олеся Гончара

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Густативи в щоденниках Олеся Гончара

О.А. Галич

У статті висвітлено результати дослідження густативів у документальній творчості Олеся Гончара. Матеріалом для студій було обрано щоденники письменника, які виявилися зовсім небагатими на густативи. Відзначено, що, фіксуючи враження від побаченого, почутого, відгукуючись на злободенні події життя в СРСР та світі, згодом - в Україні, Олесь Гончар дуже рідко звертав увагу на продукти, що їх вживав, смаки окремих страв, особливості їхнього приготування тощо; підкреслено, що особливістю індивідуального стилю письменника є те, що густативи для нього були маргінальними в щоденникових записах, які він вів протягом понад півстоліття.

Ключові слова: густативи, документалістика, щоденник, страви, смаки.

В статье рассматриваются густативы в документальном творчестве Олеся Гончара, прежде всего в дневниках, которые, как оказалось, небогаты на густативы. В статье определено, что фиксируя впечатление от увиденного, услышанного, откликаясь на злободневные события жизни в СССР и мире, впоследствии - в Украине, Олесь Гончар очень редко обращал внимание на продукты, которые употреблял, вкусы отдельных блюд, особенности их приготовления и тому подобное. Акцентировано, что особенностью индивидуального стиля писателя является то, что густативы для него были маргинальными в дневниковых записях, которые он вел в течение более полувека.

Ключевые слова: густативы, документалистика, дневник, блюда, вкусы.

Gustavs in the diaries by Oles Honchar

The article studies the gustav in the documentary work of Oles Honchar. Gustav - a word for designation of taste, quality, taste of a food item in the works of art and documentary literature, in terms of taste. It also includes the processes of preparing or consuming heroes of works of certain dishes. Here an important role is played by smells, type of food, conditions of consumption, tastes. The peculiarity of the individual style of the classics of Ukrainian literature in the second half of the twentieth century is that the gustav for him was marginal in the diary entries he has been conducting for more than half a century.

Key words: gustavs, documentary, diary, dishes, tastes.

У новітніх словниках сучасної української мови слово густатив не зафіксовано, хоч його неологізмом не назвеш, воно вживалося ще в мові римлян. «Густатив» (від лат. Јтїаїт - смак, смакове відчуття) використовують філософи, історики, мовознавці, етнографи, соціологи, психологи, а останнім часом і літературознавці Н. Заверталюк [4], С. Павличко [7], В. Пустовіт [8], Т. Сірочук [9], Л. Чернявська та Л. Костецька [12] та ін. Про сутність цього поняття писали Ф. Олгоф [6], Н. Тимейчук [11]. Для літературознавства густатив - це слово на позначення відображеної в літературних творах смакової якості, смаку певного продукту, страви, або характеристики об'єкта харчування з точки зору смаку. Воно охоплює також процеси приготування чи споживання героями творів певних страв. Тут важливу роль відіграють запахи, від їжі, умови споживання, смаки тощо.

Однією з найвагоміших праць у новітній українській науці про літературу, присвячених дослідженню густативів у прозі ХІХ ст., є монографія С. Ковпік [5], у якій увагу зосереджено на українській белетристиці ХІХ ст. У цій розвідці науковець наголошує, що конкретні густативи чи їх системи - це сформовані практикою уявлення та поняття про певні смакові якості й характеристики страв, окремих їхніх інгредієнтів. Є окремі праці про густативи в художній літературі ХХ ст. Густативи ж у документальній літературі досі не розглядалися жодним із літературознавців. Отже, наша розвідка є першою спробою осмислити специфіку густативів у літературі non fiction. Матеріалом для дослідження є щоденники одного з класиків української літератури другої половини ХХ ст. Олеся Г ончара. При цьому зазначимо, що густативів у прямому їхньому значенні в щоденниках цього письменника небагато. Очевидно, Олесь Гончар, як патріот, громадянин, людина, наділена глобальним філософським мисленням, не вважав за доцільне описувати процеси вживання їжі, технології її приготування, відтворювати багату палітру різних страв, передавати відтінки смаків тощо. Його більше приваблювали враження від прочитаних книг, фіксація власних творчих задумів, реакція на зустрічі й розмови з відомими письменниками, політиками, ставлення до національної політики в СРСР, проблеми екології, життя і смерті, боротьба за мир, за відродження української державності тощо. Отже, скупість на густативи - це й ознака його індивідуального стилю. Підтвердженням цього є густативи, наявні в щоденниках Олеся Гончара 1943-1995 років. Зокрема й ті, що пов'язані з роками війни. Окремі з них зафіксовані в записках періоду перебування його в полоні, а згодом - у лавах Радянської армії. Як, наприклад, згадка про перші дні війни в Харкові: «До вечора в місті черги. Черги за всіма продуктами, особливо за хлібом. Я лаяв обивательське боягузтво, а можливо, й надаремно; може, те борошно, взяте в перший день, врятувало якусь сім'ю в голодну німецьку зиму 1941-1942, коли Харків вимирав з голоду.

Про ті дні оповідають жахливі речі. Склянка крупи мала надзвичайну ціну. Жили тільки тим, що міняли. Це як у давнину - коробейники. З міста несуть одяг, мило, запальнички, камінці до них, намисто, хрестики, а назад - продукти. Міняльщик - це здебільшого людина, яка робить час від часу рейси, щоб забезпечити свою голодну сім'ю» [1, 12-13]. Як бачимо, автор називає найнеобхідніші у воєнні роки продукти, що допомагають людині вижити в жахливих умовах війни: хліб, борошно, крупа. Автор, перелічуючи назви продуктів, надає їм соціального змісту, як таких, що допомагають зберегти національний генофонд народу в роки жорстоких поневірянь. Описуючи життя населення в окупації, Олесь Гончар наводить лише один густатив - назву страви, - якою годували фашисти мирних мешканців і полонених, яких використовували на сільськогосподарських роботах: «Обдерті, злиденні, живуть на баланді, працюють майже без вихідних. Так як і ми, полонені» [1, 12]. Баланда розмовною українською мовою - «дуже рідка пісна юшка» [10, 95]. У просторіччі баландою називають несмачну страву. Пісною, рідкою і, ясна річ, несмачною, була для Олеся Гончара страва, якою підтримували життя полонених у концентраційному таборі на Холодній Горі в Харкові, де письменник перебував у серпні 1942 року, потрапивши до рук фашистів під Бєлгородом: «У таборі для нас вонюча баланда з червивим сиром, нагаї, мертві...» [1, 17]. Тут до густативів додається означення червивий сир, що поглиблює негативну оцінку страви, доповнюючи її ознакою неприємного смаку. Таким же негативом інгредієнтом в записках О. Гончара є назва ще однієї табірної страви - макухи, якою годували полонених на Холодній Горі, не даючи води в серпневу спеку: «А табірна макуха? А в спеку цілі дні без ковтка води?..» [2, 441].

Ще одну страву, явно, не природну в житті людини - суп із коріння - Олесь Гончар згадує під час тяжких боїв на заключному етапі війни: «Воды нет (на высоте), а внизу немцы. Воду только видно внизу. Пошел дождь, простелили плащ-палатки и собрали 10 литров воды. В первую очередь раненым. Пищи нет. Из корней варили суп. Нашли в горах съедобные корни» [1, 78]. Тут ідеться про надзвичайно несприятливі умови, коли солдати, захопивши плацдарм, перебуваючи в надзвичайно складних умовах, не могли вчасно отримувати їжу й змушені були її готувати із коріння, що його знаходили в горах. Письменник у цьому записі небагатослівний, він зафіксовує складність обставин, у яких перебував військовий підрозділ, а густатив суп якнайкраще це засвідчує.

Чимало перших щоденникових записів Олеся Гончара містять цікаві розповіді людей про перебування їх у неволі під час фашистської окупації. У деякі з них наявні характеристичні густативи, наприклад, «Рассказ о немецких именинах»: «Именинник еще за три дня начал собирать молоко.

- Матка до коровы (и показывает доить).

- Только ж были.

Пойдут. Ничего нет. Корову не кормят (ихняя, обозная) и не поят.

- Веди до воды.

Только напоят, опять доить. И так раз тридцать на день. Потом вари “пудин” (пудинг). Наварила киселя (так поняла). Не так. Взялся сам. Наварил. Принесли одеял. Сделали ширму, обили стены, начали пить и танцевать не на полу, а на столах. Пьют шнабс с молоком» [1, 38]. У цій розповіді жінки названо кілька густативів: пудинг, кисіль, горілка з молоком, що є ознаками іншого стилю життя, екзотичних національних звичаїв окупантів, і головне, підкреслюють їхню загарбницьку психологію.

Антитетичними вище названим густативам, є описані у творчості Олеся Гончара традиції повоєнного весілля в Україні, зокрема, в зображенні поширеного на її теренах народного звичаю дарувати гостям шишки й гільце: «.Каравай, гільце (очерет обвитий тістом, викрашеним в червоне). Дарять ним гостей. З весілля ідуть з шишками та з червоними гільцями» [1, 151]. Густативи в цьому не лише називаються, до них додаються лаконічні пояснення, крізь які акцентовано на етнографічному колориті.

Цікавою в цьому плані є і записана в «Щоденнику» розповідь українки, що вийшла заміж за татарина, про звичаї цього народу: «В жінки чоловік - татарин, і вона, сміючись, розповіда, як їздила в гості до його рідних на Татарщину.

- Тричі на день чай п'ють, а я витягну потай сала з чемодана (з дому привезли) і наминаю, бо вони ж сала не їдять!

- А стали самогон пити (теж ми звідси привезли), так вони цукром закушують, а я сміюсь!» [1, 212]. Серед густативів у цьому записі названо чай, сало, самогон, цукор. Їхнє вживання підкреслює відмінність продуктів споживання українцями й татарами, що підкреслює своєрідність їхньої ментальності.

У Мелітополі, відвідавши станцію садівництва, Олесь Гончар 18 червня 1959 року занотував у щоденнику розповідь її директора Михайла Федоровича Сидоренка про голодомор в Україні:

«1933 рік, голод. В червні, коли почали достигати черешні (а хліба ще зелені), горожами натовпами приходять на І-й участок - збирати черешні, щоб найняли. А ледве тримаються на ногах, кого навіть підтримують... Приходжу вранці, а зав. філії сортирує людей: ви сюди, ви сюди.

- Репенчук, що ти робиш оце?

- Відбираю, бо, бачите, там такі, що більше з'їдять, ніж нароблять.

- Дай кошики всім.

- Не вистачить.

- Відра!

- І відер на вистачить!

- Решета роздай.

І пішли голодні, пухлі люди між розкішними черешнями, що так і горять на сонці, як поліровані. Франц рожевий, Жабуле аж чорна, гібриди різні.

Звичайно ж, в перший день пооб'їдались і за животи хапались, корчились під деревами, а тоді день відо дня стали кращати, дівчата порум'яніли - без хліба, на самих черешнях! - ви глянули б, якими стали через два тижні ті дівчата! В світі не було красивіших, як оті дівчата наші черешневі, черешнями врятовані.» [1, 246-247]. Густатив черешня в цій розповіді набуває глибокого політичного й соціального змісту як продукт, що зумів врятувати від голоду чимало мешканців півдня України.

Відпочиваючи з дружиною в Болгарії на початку вересня 1966 року, Олесь Гончар робить запис, у якому згадано коронну страву гірського ресторану: «“Кошара” - так зветься ще один ресторан: тином обкинутий, ліхтарі в овечих міхурах замість абажурів, троїста музика на чолі з сопілкарем, лави, застелені кошмами, камін посередині з вогнищем для шашликів; їжа чабанська - “курбан по-вівчарськи” (щось на шурпу схоже) - все дотепно, гарно, відвідувачів повно.» [1, 395]. Побічно згадуючи шашлики, письменник особливо виокремлює їжу місцевих чабанів, що чимось нагадує шурпу, - курбан по-вівчарськи, хоч характеристики, котра стосується смакових її якостей, він не наводить.

В одному із щоденникових записів Олеся Г ончара наведено афористичну характеристику такого природного продукту, як мед: «Мед - це довголіття. Мед - це свіжа голова, бадьорість, робочий настрій, гаряча кров у жилах, пульс прекрасного наповнення!..» [2, 4]. Хоч не відзначено в ній смакових ознак цього продукту бджільництва, але деталі змін в організмі людини від споживання меду є чудовою агітацією на його користь. Своєрідно інтерпретується в щоденникових записах такий український специфічний національний продукт, як бублик. Автор пов'язує його походження з Києво- Печерською лаврою, хоч уважає, що походить він із Туреччини: «Києво- Печерській лаврі завдячуєм поширенням бубликів на Україні. Колись бублик - це був її фірмовий виріб. А походженням слово турецьке (турки - майстри хлібопечення). Котрийсь із бранців, певне, працював у пекарнях, а потім, визволений, приніс це вміння додому» [2, 231]. І в цьому випадку автор запису не говорить про смак бублика, але той факт, що це був фірмовий виріб Києво- Печерської лаври, дає уяву про його смакові якості.

Олесь Гончар протягом життя побував у багатьох державах світу, на різних континентах. Однак в записах про враження від цих поїздок, зовсім мало густативів. Зокрема, перебуваючи в Японії, він звернув увагу на те, як культурно відпочивають юнаки цієї країни: «М о л о д і ж н і к а ф е. Сидять, взявши морозиво чи чашечку кави, дівчата, юнаки, стримані, не шумливі, скромно тримаються. Слухають музику, пісеньки ліричні в супроводі джазу. Справді культурний відпочинок» [1, 269], - записує О. Гончар 9 квітня 1961 року у своєму щоденнику. Письменник називає лише окремі страви: морозиво, кава, але жодних смакових ознак не зазначено. Відвідавши вдруге через багато років Японію, Олесь Гончар відтворює в щоденнику атмосферу вечері в ресторані: «Увечері запросили в японський ресторан з майко і гейшами. Сідає напроти тебе молода жінка, всуціль вкрита білилами (лице-маска), сідає й сидить у служницькій готовності, дивиться, як ти їси, підливає тобі саке, і крізь маску білил не можеш вхопити - чи є там якийсь порух душі і якщо є, то який він?» [2, 239-240]. Письменник звертає увагу на роль гейш у церемонії вечері, називає національний японський горілчаний напій - саке, але не відзначає його смакових якостей, як і страв, що подавалися до столу.

Перебуваючи в Італії, Олесь Гончар занотував у щоденнику враження від бразильської кави: «Що сталося би з цією “Tazza d'oro” (чепурною кав'ярнею, що вітає нас щоранку і готує нам “espresso” за 120 лір... Мішки з бразильською кавою стосами лежать попід стінами, і дух смаженого зерна так приємно пахне.)» [2, 260]. Тут, окрім назви кави, наявна смакова оцінка смаженого зерна, що є поодиноким густативом у записах, що стосуються закордонних мандрів письменника.

Автор щоденника переважно занотовував розповіді людей, які зустрічалися з ним за різних обставин життя. Інколи в цих розповідях траплялися густативи, як, наприклад, назва страви - суп з черемші: «На мисі Дежнєва, коли зостались відрізані, готував суп з черемші (черемша - зілля північне). А напій з хвої для моряків. У бачках хвоя, щоб цинги не було.

Боцман стежить: тільки хвою пий. Ще йшов у їжу мох -підкопитник, полювали нерп...» [2, 160]. Часом серед записів, занотованих Олесем Гончаром, зафіксовані народні бувальщини: «Заходить солдат-москаль: “Дай, бабка, борщу!”

- Сідай, синку. Ось тобі борщ та й годі!

Приходить дочка обідати: бери там вареники в печі. До горнятка - нічого нема.

Жінка аж тепер бідкається:

- Отож він і дякував. Видно, те, що в нас вареники, то по-їхньому буде “годі”» [2, 249]. У цьому тексті названі страви української кухні, такі, як борщ і вареники, і наведена інтерпретація слова «годі» іншою мовою. Проте смакові якості борщу та вареників не відзначені, але згадка, що обидві страви були з'їдені, свідчить про те, що вони були смачними.

Олесь Гончар полюбляв на дачі в Кончі (Озерній) розводити вогнище й сидіти, заглибившись у себе, обдумуючи майбутні твори. Його дача була поруч з дачею іншого відомого українського класика М. Бажана. В одному із записів Олеся Гончара йдеться про те, як М. Бажан запросив його на вечерю, а дружина М. Бажана приготувала печену картоплю: «Уже в своїй Кончі (Озерній). Розвів вогнище увечері, сиджу. Приходить Бажан, кличе до себе вечеряти. І вона, Ніна Бажан, гука від будинку (уже вдруге): печена картопля і т. д.» [2, 299]. У записі О. Гончара не йдеться про смакові якості печеної картоплі, але кожен, хто хоч раз в житті спробував цю страву, знає її смак.

В іншому щоденниковому записі Олесь Гончар згадує свого польського побратима, Ярослава Івашкевича, який народився в Україні, знав українську мову: «Він має смак до укр[аїнського] слова. Ось він згадав примовку - ще з дитячих, певне, літ - про кавун:

- Кавун - це те, чим можна наїстись, напитись і вмитись.» [2, 300]. Назва цієї ягоди - кавун - функціонально є густативом, оскільки кожен знає її чудові смакові якості, які імпліцитно випливають уже з самої назви.

25 травня 1984 року Олесь Гончар з дружиною прямував потягом до Львова. У щоденнику він залишив такий запис: «.У вагоні інший стиль: українська мова, чемність, чиста білизна, олеська вода, запашний чай» [3, 21]. Густатив - запашний чай - поряд з іншими словами, що характеризують атмосферу у вагоні, підкреслює оздоровчий зміст цієї поїздки письменника: «Перевести дух. Відвести душу» [3, 2].

Своєрідного значення надано в щоденнику Олеся Г ончара густативу хліб, який він скуштував у Латвії: «У латишів дуже добрий хліб: житній, густий, часто аж солодкуватий (з тмином). І довго не черствіє, не засихає.

Раніше в гарячу пору, скажімо, в жнива, селяни пекли хліб на цілий місяць, тримали в льоху, чимось накривши (рушником абощо), і все - хлібина не черствіє» [2, 374]. У цьому уривку спостерігаємо в щоденнику письменника запис: він звертає увагу на смакові якості продукту, називаючи й окремі його інгредієнти (тмин). Це нагадувало Україну, Олесь Гончар виріс у селі Суха на Полтавщині. В одному зі своїх записів він згадає, як йому було особливо приємно отримати дарунок від тітки, яка передала власноручно випечений хліб: «Паляницю вносять від тітки Вусті запашну, полтавську, - одразу війнуло сухівським духом: це ж святки! Ще тягнуть якісь гостинці. Повеселіло в хаті» [2, 447]. Густатив - запашна паляниця в святки - це риса національних традицій і водночас той місточок, що веде до обставин життя письменника після смерті матері.

Таким чином, щоденник Олеся Гончара, хоч і є небагатим на густативи, але вони значимі. Фіксуючи в ньому враження від побаченого, почутого навкруги, відгукуючись на злободенні події життя в СРСР, згодом - в Україні та світі, він рідко звертає увагу на продукти, що їх вживає, смаки окремих страв, особливості їхнього приготування тощо. Зрідка, особливо там, де він згадує своє сільське дитинство чи роки війни, його густативи наповнюються скупими смаковими якостями. Це свідчить про те, що густативи для Олеся Гончара були далеко не основними в щоденникових записах, які він вів протягом понад півстоліття. І це є особливістю його індивідуального стилю.

густавит документальний письменник гончар

Список використаних джерел

1. Гончар О. Т. Щоденники: У 3-х т. / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В. Д. Гончар / О. Т. Гончар. - К.: Веселка, 2008. - Т. 1 (1943-1967). - 2-ге вид. - 455 с.

2. Гончар О. Т. Щоденники: У 3-х т. / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В. Д. Гончар / О. Т. Гончар. - К.: Веселка, 2008. - Т. 2 (1968-1983). - 2-ге вид. - 607 с.

3. Гончар О. Т. Щоденники: У 3-х т. / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В. Д. Гончар / О. Т. Гончар. К.: Веселка, 2008. - Т. 3 (1984-1995). - 2-ге вид. - 646 с.

4. Заверталюк Н. Рецепція образів страв і напоїв у художньому тексті малої прози В. Даниленка / Н. Заверталюк // Актуальні проблеми слов'янської філології: міжвуз. зб. наук. ст. - Вип. XXVI. - Ч. 4. - Бердянськ: БДПУ, 2012. - С.164-172.

5. Ковпік С. І. Поетика густативів (на матеріалі творів української прози XIX ст.): монографія / С. І. Ковпік. - Кривий Ріг, 2014. - 179 с.

6. Олгоф Ф. Іжа і філософія: їжте, пийте і будьте щасливі / Ф. Олгоф. - К.: Темпора, 2011. - 346 с.

7. Павличко С. Пристрасть і їда: особиста драма Михайла

Коцюбинського / С. Павличко // Сучасність. - 1994. - № 12. - С. 142-155.

8. Пустовіт В. Густативні образи в мемуаристиці М. Коцюбинського (за листами до дружини) / В. Пустовіт // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: зб. наук. праць. - 2011. - № 19. - С. 2330.

9. Сірочук Т. Творчість у їжі та прозі, або Гійом Аполлінер Гурман / Т. Сірочук // Актуальні проблеми слов'янської філології: міжвуз. зб. наук. ст. - Вип. XXVI. - Ч. 4. - Бердянськ: БДПУ, 2012. - С. 146-156.

10. Словник української мови: в 11 томах [ред. колег. І. К. Білодід (голова) та ін.]. - К.: Наук. думка, 1970. - Т. 1. - 799 с.

11. Тимейчук Н. Прикметники смаку у творах Плавта, Горація та Петронія: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Надія Тимейчук; Львівський нац. ун -т імені Івана Франка. - Львів, 2007. - 16 с.

12. Чернявська Л. Мотиви їжі та символіка національної кухні в системі феміністичного дискурсу української прози / Л. Чернявська, Л. Костецька // Актуальні проблеми слов'янської філології: міжвуз. зб. наук. ст. - Вип. XXVI. - Ч. 4. - Бердянськ: БДПУ, 2012. - С. 171-178.

Размещено на Allbest.ru