Хронотопічна організація роману В. Даниленка "Клітка для вивільги"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

З другої половини ХХ ст. у колі науковців-літературознавців активізувався інтерес до осмислення просторово-часових координат художнього твору, дослідження авторської оцінки, зображення дій персонажів і вираження їхніх думок у вимірах часу і простору, що сприяє глибшому розумінню його художньої природи. Адже вибір просторових та часових координат є значущим для втілення концепції світу митця. Останнє безпосередньо підтверджує проза В. Даниленка загалом і його роман «Клітка для вивільги», що є об'єктом розгляду теми в нашій статті.

Творчість Володимира Даниленка, українського прозаїка, літературознавця, критика й есеїста, представника житомирської прозової школи, посідає вагоме місце в сучасній українській літературі. Він - лауреат багатьох літературних премій. Масштаб її досліджень засвідчує зацікавленість науковців до своєрідності його епіки, її жанрово-стильової багатогранності. Твори В. Даниленка активно досліджували І. Бабич, П. Білоус, І. Долженкова, Н. Заверталюк, Н. Козачук, Я. Поліщук, звертаючи увагу здебільшого на його «малу» прозу та публіцистику. В. Шнайдер відзначав, що «Даниленко <...> - письменник дуже великої внутрішньої сміливості й свободи» [9, 184].

Роман «Клітка для вивільги», опубліковано в книзі Володимира Даниленка «Грози над Туровцем: Родинні хроніки» (Львів: ЛА «Піраміда», 2014), надзвичайно цікавий у плані хронотопічної організації тексту. Світлана Єременко в статті «Пам'ятати про поразки і виховувати переможців» акцентує увагу на висвітленні специфіки сюжету твору й твердить, що книжка Володимира Даниленка - це «постколоніальна візія української історії» [4]. Ігор Фарина у праці «В буяння гроз вслухається душа» констатував неординарність роману та неповторність зображення персонажів, володіння письменником багатствами рідної мови [8]. Окремі з них торкалися питання хронотопув романі. Так, Олена Юрчук у статті «Книжка з “годинником”», порівнюючи цей роман В. Даниленка з його попередніми творами, зазначає, що письменник вдається до часового колажу [10]. Нінель Заверталюк спостерігла: у прозі В. Даниленка «в активній позиції хронотопічні константи, передусім просторові, що є не звичайною констатацією часу і місця дії, а носієм ідеї, емоційним кодом розкриття внутрішнього стану і світу героя, його конфлікту із самим собою чи з оточуючими. Значимість хронотопічних фрагментів у творах В. Даниленка зумовлена їх пафосною навантаженістю, місцем у структурі тексту, взаємозв'язком з іншими компонентами сюжету» [5, 219].

Проблема художнього часу та простору під час вивчення роману В. Даниленка, безперечно, актуальна, оскільки розгляд закономірностей і смислових аспектів часової та просторової природи його композиції важливий для проникнення і в психологічний шар тексту. На думку багатьох теоретиків, у часопросторі відображено громадські ідеали певної історичної епохи, світогляд та естетичні погляди письменника; як елемент структури твору, теми, змісту, хронотоп є найважливішою характеристикою художнього образу, оскільки передає систему зв'язків персонажів з навколишньою дійсністю. Найбільш загальні принципи хронотопного аналізу твору літератури сформульовані у працях М. М. Бахтіна («Форми часу і хронотопув романі»), Ю. М. Лотмана(«Структура художнього тексту»), В. М. Топорова(«Простір і текст»), А. Б. Єсіна («Принципи і прийоми аналізу літературного твору»), М. К. Гея («Поетика художнього часу») та ін. Концепція М. Бахтіна стосується взаємозалежності часу та простору в літературі. Час концентрується, стає «художньо видимим»; простір втягується в рух часу, сюжет історії. Ознаки часу розкриваються у просторі, а простір осмислюється й вимірюється часом. Водночас М. Бахтін згадує і ширше поняття «художнього хронотопу», що у творі мистецтва є перетином рядів часу й простору та виражає їх нерозривність, тобто тлумачить час як четвертий вимір простору. Розглядаючи хронотопроману, науковець твердить: «Жанр і жанрові різновиди визначаються саме хронотопом, причому в літературі провідним у хронотопі є час» [1, 360]. Сучасний дослідник А. Ткаченко деталізує: «У цьому художньому світі можуть бути і свої часові та просторові параметри - <...> як максимально наближені до реальних обставин часу і місця дії, так і зіткані з найрізноманітніших переплетінь, зміщень, переміщень у часопросторі» (як це поняття застосовував М. Бахтін) [7, 51]. Спираючись на теоретичні розробки зазначених науковців, розглянемо функціональність і концептуальність хронотопу роману Володимира Даниленка «Клітка для вивільги», оскільки це питання на сьогодні не знайшло належного аналітичного висвітлення.

Особливістю художнього осмислення письменником певної проблеми є звільнення від рамок раціональної логіки чи життя природи, наявність індивідуально авторських просторово-часових утворень [2, 32]. Роман «Клітка для вивільги» Володимира Даниленка скалдається із 33 розділів (кожен з яких має свою назву) та епілогу. Прикметним є те, що перед розповіддю про подію автор точно зазначає час, коли вона відбувалася. Наприклад, у першому розділі «Чоловік із монетним профілем» зазначено - 1978 рік, а в сьомому розділі «Залізна горлянка» - 1951 рік. Такий час, що має зворотній відлік, вагомий для характеристики світу і людини в ньому.

Сюжет «Клітки для вивільги» має яскраво виражену антиколоніальну спрямованість. Розгортаючи ситуації з життя обдарованої співачки АліниІванюк автор художньо презентує трагічну долю талановитої людини в радянські часи. Через заздрість до її успіхів подруга, співачка Наталя Зух, інформує спецслужби, що Аліна має твори самвидаву (які та з цікавості взяла в Євгена Концевича). У будинку Іванюк роблять обшук, знаходять заборонену літературу - результатом є зламане життя та хрест на творчій кар'єрі. По суті, це роман про розбиті мрії талановитих людей, яким не було місця в тоталітарному суспільстві. Історія співачки в романі постає в оповіді персонажа - її сина Владика, уже дорослого чоловіка, через 35 років, які минули (про що відзначено в епілозі). У такий спосіб, з відстані часу, осмислюється формування характеру оповідача, його становлення як особистості під впливом родини, оточення, друзів.

Художній час у романі «Клітка для вивільги» реалістичний і конкретний. У кожному розділі автор чітко означує час події, не лише вказуючи роки, а й детально фіксуючи місяці, дні та години з життя персонажів. Автор послідовно розгортає подієвість роману від першого до останнього розділу. Так, уже в першому розділі наявна чітка часова характеристика: «А почалося все 3 червня 1978 року. Була субота» [3, 56]. Таким чином створюється ефект документальної правдоподібності та хронікальності. До речі, В. Даниленко назвав книжку «Грози над Туровцем» (до якої увійшов роман «Клітка для вивільги») «родинними хроніками». Із розвитком сюжету оприявнюється, що події 1978 року - злет талановитої співачки на музикальний Олімп і наступний в зображенні у творі трагічний фінал - є центральними в романі.

У розвитку сюжету роману чітко простежуються й історичні реалії: Володимир Даниленко, передусім, апелює до образів відомих реальних осіб, характеризує їхню діяльність: він звертається до постатей Миколи Хомичевського (псевдонім - Борис Тен), Євгена Концевича, Валерія Шевчука та інших діячів національної культури. Автор не акцентує увагу на історичних подіях, не вдається до розлогих портретних характеристик, а лише виокреслює деталі, долучаючи до них згадки про реальних історичних осіб, що надає романній оповіді ефекту історичності, створює відчуття реальності. Своєрідний початок роману «Клітка для вивільги» - згадка про античні часи в ситуації, коли «Сліпий Гомер речитативом читає свої гекзаметри, схожі на прибій Егейського моря» [3, 56]. Остання змінюється розповіддю про життя головної героїні - Аліни Іванюк - та її сина Владика. Згадку про античний період культури людства на початку і в кінці твору автор використовує, за нашим спостереженням, аби акцентувати думку, що мистецтво, незважаючи на невпинний плин часу, вічне.

Часові параметри розвитку центральної сюжетної лінії в романі В. Даниленка охоплюють період правління Л. І. Брежнєва. У їх вимірі письменник відтворює реальне життя суспільства доби «розвиненого соціалізму». Основні події роману відбуваються, починаючи з 3 червня 1978 року, і закінчуються початком ХХІ ст. Проте, межі художнього часопростору істотно розширені завдяки ретроспекціям. Так, сьомий розділ під назвою «Залізна горлянка» письменник будує як розповідь баби Марини про події, що відбувалися 1951 року. Роль ретроспекції полягає в більш об'ємному відтворенні образу головної героїні Аліни Іванюк, завдяки їй, як і перенесенню в часі, оприявнюється її дитинство та витоки її незвичайного таланту: «Вона співала голосами вивільги і ластівки, і бекаса, і дрозда, і цвіркуна <...>Марцін здивувався, як може маленька дитина мати таку горлянку» [3, 96-97]. У цій оповіді художньо розгорнуто події формування таланту Аліни, що почав розкриватися, коли їй було п'ять років: вона не гралася з дітьми, а йшла до річки і годинами слухала, як співають птахи, а потім їх передражнювала; дівчинка досягла такої майстерності, що птахи замовкали і приймали її за пташку. Таке порівняння поглиблює характеристику героїні. До того ж ретроспекції в романі сягають і більш давніх часів та мають документально-історичний характер. Наприклад, чотирнадцятий розділ («Мундштук Ягоди») побудований як оповідь в оповіді: Борис Тен переповідає історію, яку йому колись розповів професор Московського університету Євген Комарницький. Події, про які при цьому йдеться, почалися в кінці серпня 1935 року. Автор згадує реальну історичну особу - Генріха Ягоду, який був генеральним комісаром держбезпеки СРСР, злочинцем та одним з організаторів Геноциду в Україні 1932-1933 рр.

Показово, що в першому розділі твору відзначено, що двадцять першого листопада головній героїні виповнюється тридцять три роки. Володимир Даниленко не випадково використовує це число (роман також містить 33 розділи), у багатьох культурах, у тому числі й християнській, воно «вважається символом священного віку, після досягнення якого в людини, яка правильно розвивається, повністю розкриваються всі духовні сили і здібності, а також це число є відчайдушним закликом до справжнього кохання» [6, 65]. Тридцять три роки - це вік Ісуса Христа, коли він був розіп'ятий на хресті. Сенс цього символу скорельовує на відновлення духу людини та створення нею нових життєвих цінностей. Це час зрілості особистості, час визначальної події в її житті. У характеристиці героїні Аліни Іванюк акцентовано, що вона у свої 33 роки визріла для нового життя, усвідомила, що її талант потребує реалізації. У ситуації її співу в просторі кімнати старого Миколи Хомичевського зауважено, що «її голос тріпотів, наче метелик над квіткою, жадібно впиваючись почуттями і своєю силою. Заполонивши собою всю вітальню, голос урвався на найвищій ноті, після чого в серванті довго дрижав кришталь» [3, 59]. Так зображує автор уміння Аліни Іванюк наслідувати з першої спроби спів італійки Марії Каллас. На наш погляд, у творі ідеалізовано образ матері: Аліна Іванюк могла запам'ятати будь-яку почуту один раз оперну арію, навіть незнаними їй мовами, і заспівати її так, як і її виконавиця, або й краще; вона чарувала всіх своїм співом на концертах; їй дали п'ятдесят балів (максимальну оцінку) за виступ на конкурсі імені Б. Лятошинського.

Часом письменник не називає безпосередньо в тексті роману точну дату зображених подій. Так, у дванадцятому розділі «Падіння ангела» є лише вказівка на те, що «був прохолодний літній день», а в третьому розділі під назвою «Дніпро, що потік через Житомир» зазначено лише день тижня: «У понеділок мати повідомила, що має їхати до Хомичевського» [3, 68]. Але, як правило, при цьому через асоціативний зв'язок подій, ситуацій, слів персонажів прочитується і їх час. Так і в попередньому тексті, де згадка про «понеділок» перекидає місток до реалій, уже зазначених, які й зорієнтовують на дату: подорож героїні та її сина відбувається 5 червня, оскільки початкова точка відліку часу - субота, 3 червня, коли Микола Хомичевський домовлявся про зустріч пані Цибульської та Аліни Іванюк, - «завтра», тобто 6 червня, у вівторок.

В одинадцятому розділі «Вечір у ресторані “Тетерів”» автор називає 1963 рік, але число й місяць події точно не зазначено. Ідеться про те, що випускник культурно-освітнього училища Олесь Пивовар запропонував Аліні заробити п' ятдесят карбованців: вона мала співати в ресторані «Тетерів» пісні за списком, який він їй дав. Але вказівка автора роману - «напередодні католицького Різдва» - оприявнює її час - 24 грудня, адже католики святкують Різдво 25 грудня.

Вказівки на час у романі активізовані й у характеристиках деяких персонажів. Наприклад, актриса Олена Попадюк п'є подвійну порцію кави рівно о дванадцятій та о шістнадцятій годині, бо: «...як не вип'є, каже, що тоді її охоплюють жаль за змарнованими роками, бажання напитися, виїхати з країни, покінчити життя самогубством та інші бжики» [3, 126]. Для Миколи Хомичевського час є надзвичайно важливим. «Але не зловживайте нашим часом, бо ми хоч і богема, але люди зайняті» [3, 80], - говорить він кореспонденту Бакальцю. Із цих слів зрозуміло, що Хомичевський був активною людиною і не звик марнувати час, що засвідчено й зауваженням щодо його регламенту: прокидався разом із птахами, бо інакше не встиг би перекласти Гомера. Учительку вокалу - Аделіну Цибульську автор характеризує як надзвичайно пунктуальну жінку: «Вона з'явилася точно об одинадцятій, коли на ратуші пробив годинник» [3, 75].

Символічним у романі «Клітка для вивільги» та безпосередньо пов'язаним із функцією часу є речова деталь - «геніальний» винахід батька Владика - кавоварка з годинником. Її можна було завести, як будильник, і в потрібний момент вона вмикалася, варила каву й наливала порцію в чашку: «Коли батько збирався звечора на роботу, то наводив у кавоварці годинника, і його будив не механічний дзвінок, а запах ранкової кави» [3, 130]. Кавоварка подавала каву рівно о сьомій ранку, але одного разу вона зламалася, і Григорій «проспав роботу». Про справжню цінність цього винаходу йдеться в епілозі: «Він до смерті конструював різні агрегати, які потім усі поламалися. Залишилася тільки кавоварка з годинником. Ця річ - єдиний винахід, який залишився після батька» [3, 269]. Таким чином акцентується філософія речі: кавоварка після смерті батька

головного героя перестала ламатися, ніби відчувала, що її вже нікому ремонтувати (адже син не успадкував уміння батька). Образ речі

персоніфікується: вона тужить за господарем, за руками, які її створили. Отже, йому відведено епіцентричне місце в розвитку родинної історії Іванюків.

Художній час у сюжеті твору оприявнюється через зображені події в їх просторовому вимірі. Сюжетний час у романі В. Даниленка є зворотнім. Це реалізується через ретроспекції - пригадування Владиком подій його дитинства, в епілозі. Хоч, на перший погляд здається, що час у романі «Клітка для вивільги» є лінійним, адже події зображуються від минулого до майбутнього.

Художній простір у літературі, як відомо, означується такими рисами, як відкритість, замкненість, просторість, доступність / недоступність для огляду, місткість, сенсорне сприйняття, відносність щодо місця розташування людини тощо. Він може розширюватися до космосу або звужуватися до окремого міста, вулиці, кімнати. Це розмаїття парадигми простору притаманне і творчості В. Даниленка. Яскравим прикладом цього є окреслений в ній простір міста- тюрми. До нього В. Даниленко звертався і в повісті «Усипальня для тарганів», оповіданні «Монолог самотнього каменя». У його романі «Клітка для вивільги» хронотопічна назва «клітка» вказує на замкнутий простір, віддавна символізує неволю, а в романі це є означенням жорстокості тоталітарної системи. Образ птаха здебільшого вважали символом людської душі, добра і щастя. Образ вивільги у творі Володимира Даниленка асоціативно ідентичний образові обдарованої вільної людини, співачки Аліни Іванюк, яка не знаходить можливості реалізувати свій талант у межах радянської системи. Її, зрілу жінку, як колись сімнадцятирічну студентку, звинуватили у «відсутності радянського патріотизму, схилянні перед західною культурою», симпатіях до європейських «буржуазних культур», в «антирадянській агітації та діяльності». Розгортаючи її характиристику, автор викриває систему залякування, стеження за інакомислячими й підкупу як пануючу в тоталітарному суспільстві. У романі відображено трагедію нереалізованості жінки через зовнішні, незалежні від її волі, обставини.

У романі В. Даниленка представлено три просторові площини: культурне життя Житомира, інтелектуальними центрами якого виділено помешкання перекладача Бориса Тена (Миколи Хомичевського) та прозаїка Євгена Концевича - місця, де збиралися письменники, журналісти, музиканти, художники; військове містечко під Житомиром, де базувався військовий аеродром і працював чоловік Аліни Іванюк та батько сина-підлітка Владика (від імені якого й ведеться оповідь); а також сільський світ Туровця - місця проживання останніх. Їх описи скорельовують на простір східноволинського міста та села. Відповідно до біографії автора, у романі наявні два основні топоси: місто Житомир і село Туровець. Образи інших міст (Калуги, Костомукші, Тбілісі, Риги) постають епізодично в оповіді про долі героїв як деталі біографії чи локалізація окремої життєвої ситуації.

Центральною просторовою точкою розвитку сюжету в романі є місто Житомир. Простір Житомира у «Клітці для вивільги» разом із часовим виміром подій виступає соціально-історичною панорамою провінційного міста 1970 -х років ХХ століття. Письменник не використовує розгорнутих описів історичних, культурних, архітектурних реалій, він обмежується згадками назв вулиць, ресторанів, споруд, за якими місто пізнаване. Автор детально зображує просторові координати подій, апелюючи до реальних місць - Житній базар, вулиці Михайлівська, Театральна, Мала Бердичівська, Велика Бердичівська, Жандармська та ін. Завдяки цьому постає карта Житомира та дороги героїв його вулицями: «У скверику на Театральній ми сіли на лавочку й чекали вчительку вокалу» [3, 75]; «На Михайлівській, під годинником, нас уже чекав ҐеньоБакалець» [3, 112]; «Ми зайшли до кафетерію в Центральному гастрономі на Михайлівській і прилаштувались у довгій черзі» [3, 125].

Події фіксуються чи й розгортаються в межах соціально-історичного хронотопу. На історичні факти в романі скорельовані переживання персонажів. Володимир Даниленко описує тогочасний побут звичайних мешканців міста, їх зацікавлення, розваги, роботу та богемне життя Житомира. Автор навіть створює міф Житомира як «атмосферного» інтелектуального міста, багатого на цікаві особистості та на диваків - актора, що із шаблею женеться по місту за керівниками театру; лінгвіста, який чіпляється до людей на вулицях і доводить, що відкрив мову Адама і Єви; єврейського торговця, який гіпнотизує людей, аби вони купували в нього тюльку; скульптора-авангардиста, що робить скульптури з винних пляшок тощо. Місцем, без якого неможливо уявити Житомир, Даниленко зображує Житній ринок, де панують свої правила й закони: «По калюжах важко ступають із сумками молоді мами та весело бовтаються їхні милі пуцьверінки. Всюди засмічено... І раптом рівномірний ритм базару розриває соковита лайка. Це, рвучко вихопивши яблуко, повний молодої енергії піонер радісно тікає з базару» [3, 81]. Опис Житнього ринку Даниленко подає одразу ж після зображення інтер'єру будинку Хомичевського, у якому веде світську бесіду бомонд Житомира. Таким чином, автор протиставляє життя та цінності простих людей (звичайних робітників, торговців) та міської еліти - інтелігенції, створюючи своєрідний колорит дійсності.

Художній простір роману побудований за принципом протиставлення: місто - село (тобто Житомир - Туровець). Місто - простір специфічного способу життя інтелігенції, а село - простір непорозуміння між членами сім'ї, де переважають постійні родинні сварки. Для Аліни Іванюк простір Житомира - місце, де її розуміють, захоплюються її талантом і вважають геніальною співачкою, це місто нових можливостей, майбутньої блискучої кар'єри.

У другому розділі роману герої зображені в координатах Туровця. Володимир Даниленко відзначає географічне розташування села: Туровець розташований недалеко від Житомира (час у дорозі до нього займає годину): «Нам пора. О п'ятнадцятій автобус <...>. У Туровець ми приїхали близько шістнадцятої години» [3, 63]. З описів у двадцять другому розділі, що має назву «Спів у два голоси», постає село невелике, населення його кількісно незначне: «У Туровці всі Іванюки, Кушніри, Любченки, Кравчуки, Скороходи. Тут усі люди з одним прізвищем - далекі родичі одне одному» [3, 187], - підкреслено в словах

Аліни Іванюк у розмові з Наталкою Зух. У її сприйнятті Туровець постає як мальовниче село з чудовою природою (Аліна Іванюк запрошує Бориса Тена до себе на сезон грибів).

Топос будинку головних героїв зорієнтований на тему дому та родини. У його межах зображені прийоми виховання в сім'ї Іванюків: мати «принесла з вітальні чотири книжки, подала дві мені і змусила взяти під пахви, а дві взяла під пахви собі. Так привчала мене правильно триматися за столом» [3, 64]. Ось таку методу застосовує Аліна, дбаючи про гарну поставу сина. Прозаїк використовує місцеві діалектизми в мовленні героїв: «Та шобятобєше колі доїла козчішосробіла! Хай тиє кози показяцца!» [3, 64] (так обурюється баба Марина), які поглиблюють вираз родинної атмосфери.

Хронотоп у художному тексті співвідноситься із мотивом, темою, обставиною часу і місця дії, та, як наголошував М. Бахтін, із насиченим емоційно-ціннісною інтенсивністю порогом, коли увиразнено мотив зустрічі, важливу зміну чи кризу в житті літературного героя [1, 240]. Таким життєвим переломом та емоційним порогом у романі Володимира Даниленка «Клітка для вивільги» є епізод першої зустрічі Аліни Іванюк із Миколою Хомичевським, у просторі будинку якого розгортаються не лише основні події твору, а й відбувається самоусвідомлення героїні, приймаються доленосні рішення (зокрема, взяти участь у конкурсі молодих виконавців імені Лятошинського), що й визначає її подальше життя. У його розвитку виділено хронотопдороги й ситуації, що, за теорією М. Бахтіна, є в художньому творі визначальними [1, 248]. У романі Володимира Даниленка початок подорожі героїв - це початок чогось нового, змін на краще. До того ж, хронотопдороги у ньому пов'язаний із психологічним (внутрішнім) хронотопомАліни Іванюк: час подорожі - час обміркування нею питань, які її турбують: «І доки ми їхали до Туровця, вона так і не повернула голову, ніби на хмарах читала тільки їй зрозумілі письмена» [3, 79]. Хронотоп«малої» дороги в романі пов'язаний із мотивом пошуку себе, ідентифікації власного «Я» в соціумі, виконання своєї місії, пошуків у світі мистецтва. Це дорога кожного дня Аліни Іванюк із сином Владиком до Житомира до вчительки вокалу - пані Цибульської та до нового товариша сім'ї Бориса Тена. Сина Аліни - Владика також не влаштовує життя в селі. Хлопчик вважає, що в місті було б усім краще та постійно запитує маму, чому вони з батьком не перебралися до Житомира: «Єдине, що не могли йому вибачити мама і я, це те, що він побудував будинок у Туровці в обійсті діда Дениса й баби Марини, а не в Житомирі на Смоківці» [3, 131]. Мотив дороги в романі пов'язаний із розвитком мотиву прощання зі старим життям, яким жили Аліна та її син.

Письменник зосереджує увагу і на внутрішньому житті людини, звертаючись при цьому до вічних філософських проблем: людина і тоталітарне суспільство, справжнє кохання і щастя, дружба і зрада, мораль та аморальність, прагнення до високих духовних цінностей тощо.

Роман Володимира Даниленка захоплює читача емоційно-психологічно розгорнутою неймовірною історією кохання Аліни Іванюк та офіцера-пілота Максима Корсакова. В епіцентрі розвитку цієї сюжетної лінії - тема людина і влада. У її реалізації розкривається сутність тоталітарної системи на рівні ставлення до особистості, до її почуттів: почуття до заміжньої жінки коштувало Максиму кар'єри і батьківщини; спершу закохані були запроторені в «клітку», а згодом розділені кордонами різних країн, віддалених на тисячі кілометрів. Незважаючи на відстань, вони тонко відчували один одного й зуміли зберегти взаємне почуття до останнього подиху (у ту мить, коли він розбився, вона впала з драбини і згодом померла, бо не змогла співати). Письменник наголошує, що справжні почуття, як і справжній талант, не може знищити навіть тоталітарна влада. З образом Пілота Корсакова пов'язаний хронотоп «великої» дороги: розуміючи, що в радянській країні йому не дадуть жити спокійно, що кар'єру його зруйновано, він залишає Радянський Союз і летить до Австрії: «Літак заревів, виплюнув із сопла вогонь, розігнався і шугнув у небо. Він летів на захід для перехоплення контрольної цілі, але біля кордону літак зник з екранів радарів. Як показало розслідування, він летів прямо до Австрії і не робив ніяких зворотів» [3, 251]. Можна допустити, що, описуючи цей епізод, В. Даниленко спирався на реальну подію, оскільки такі ситуації неодноразово повторювалися на теренах радянської держави.

Художньо презентуючи культурний зріз життя суспільства в СРСР 1970-х років, автор подеколи вкраплює й політичні епізоди. Зокрема в ситуаціях спілкування Аліни Іванюк із відомим діячем - Борисом Теном, який заохочує її взяти участь у конкурсі молодих виконавців імені Лятошинського, зустрічей із інтелігенцію міста. Просторово-часовий їх вимір акумулюється в розвитку мотиву будинку Хомичевського, що символізує «свій» простір, місце, де Аліна може на певний час забути про сільськогосподарську працю, родинні сварки й перенестись у простір духовного та прекрасного: «Ми зачаровано сиділи в кімнаті, заставленій книжковими шафами й полицями, і слухали його голос» [3, 72]. Деталі інтер'єру й екстер'єру дому Бориса Тена - червоний цегляний будинок, з якого чулася музика (це реальний червоний цегляний будинок, який знаходиться на вулиці Бориса Тена, 36 у місті Житомирі, недалеко від Житнього базару). В інтер'єрі будинку панує атмосфера часу історичного минулого та тогочасного життя інтелігентів: «У вітальні стояло старе фортепіано з пожовклими від часу клавішами. Навколо були стелажі з книжками» [3, 58]. Прикметною деталлю часу є стара друкарська машинка «Континенталь», яку навряд чи міг собі дозволити тоді звичайний робітник. Стан героїв в означеному топосі сповнений спокою і тиші, всупереч безладу, що панує в країні та родині Іванюків. Хронотоп будинку має замкнену просторову структуру. Топосом інтелектуального життя Житомира є також помешкання Євгена Концевича, що віддзеркалюється через сприйняття героїв: «Коло будинку під шифером Хомичевський зупинився, прочинив залізну хвіртку, і ми зайшли у двір, що переходив у грушевий сад. Біля басейну в інвалідному візку лежав Концевич, стояв стіл із рогозяним кошиком...» [3, 174]. Його прообразом є будинок письменника, близького до дисидентського руху, у якому в ті часи збиралися житомирські інтелектуали. У двадцятому розділі під назвою «Бетховенський телеграф» визначено місце народження українського письменника - Є. Концевича - село Млинище Житомирської області.

Головною в романі Володимира Даниленка є проблема митця і влади. Її реалізація здійснюється в зображенні Аліни, її життя, що схарактеризоване низкою деталей, передусім драматичного змісту. Ще під час навчання в культурно-освітньому училищі за виконання іноземних пісень у ресторані «Тетерів» її мали виключити. І щоб уникнути цього, вона вийшла заміж і покинула заняття музикою. Топос ресторану «Тетерів» наявний також у двадцять п'ятому розділі «Гала-концерт і ніч божевілля», пафос зображення його в цьому випадку антитетичний попередньому: Аліна Іванюк разом із Владиком та Максимом Корсаковим святкують її перемогу на співочому конкурсі: «Ми сіли за стіл, накритий білим обрусом. Офіціанта довго не було, і ми слухали гру оркестру» [3, 210]. Місце презентації нової книжки поета Оксена Вохаби - обласна бібліотека («... з'явився ведучий, оголосив початок презентації, запросив автора збірки “Вербові котики”, і під оплески на сцену вийшов Оксен Вохаба, сів біля ведучого, і презентація почалася» [3, 114]), де зібралася майже вся еліта Житомира: актриса Катерина Варич, яку малювали найвідоміші українські художники; Іван Грушка - відомий колекціонер; поет Станіслав Кошель - конкурент Оксена Вохаби, Микола Хомичевский та інші. У бібліотеці відбувся тріумф Аліни Іванюк - усі присутні були в захваті від її чудового співу. У цій низці образів Дому в романі В. Даниленка постає п'ятиповерхова сталінка на вулиці Театральній у Житомирі, де мешкала вчителька вокалу пані Цибульська - головна героїня четвертого розділу. Автор не деталізує інтер'єр її квартири, лише вказує на головний його атрибут - фортепіано як знак професійної діяльності героїні: «Вони підійшли до фортепіано, і Цибульська почала перевіряти материн слух. Грала гами і змушувала підспівувати» [3, 76].

Аналогічна функція й образу п'ятиповерхового цегляного будинку, на другому поверсі якого жили Папушеви (друзі сім'ї Іванюків). В інтер'єрі квартири переважають предмети - знаки захоплень її мешканців: «У вітальні стояли телевізор “Славутич” і магнітофон “Маяк”, на стіні висіла весільна фотографія Папушевих, а в серванті я побачив фотографію Папушева у льотному комбінезоні й гермошоломі...» [3, 89]. Телевізор «Славутич» та магнітофон «Маяк» є своєрідним показником добре влаштованого побуту родини в радянську епоху, а також символом міщанства. Концептуальним є інтер'єр квартири найбільшого жукознавця Житомира - Буцалюка (ім'я героя не названо), що теж відображає стиль життя та хобі персонажа: «Ми роззулись і зайшли до вітальні. На оббитих полотном стінах було пришпилено багато жуків, і під кожним висіла табличка з українською та латинською назвами» [3, 181].

Епізодично згадано в романі В. Даниленка інші міста Радянського Союзу - як елементи біографій героїв. У такий спосіб письменник розширює географічний простір радянської країни, у якій силоміць було об'єднано величезні території та різних за менталітетом людей. А для того, щоб тримати їх у покорі, засновано жахливу репресивну систему стеження за кожною непересічною людиною, обмежуючи її талант. Людей тримали ніби в клітці, а непокірних - за ґратами. Образ клітки, винесений у заголовок роману, і є символом цієї системи. У її зображенні локальний інтер'єр, пейзаж розмикаються завдяки ретроспекції (згадки, спогади, сни, марення). Мотив сну в романі В. Даниленка є виявом психологічного стану персонажів, де активізовано функцію внутрішнього хронотопу. У двадцять четвертому розділі «Шаленство другого туру» зображено психологічний стан в інтерпретації сну Владика, який дуже переживає під час виступу матері в пісенному конкурсі: «Мій сон був летючий і нетривкий. Уві сні я чув шарудіння і м'яку ходу нічних істот» [3, 198].

Таким чином, у романі «Клітка для вивільги» поєднуються географічний та психологічний простори, актуалізовано хронотопічний вимір зображення світу і людини в ньому.

Література

літературний хронотоп художній роман

1. Бахтин М.М. Формывремени и хронотопа в романе / М. М. Бахтин // Литературно-критическиестатьи. - М. : Искусство, 1986. - С. 234-407.

2. Буланов А. М. Художественноевремя в системеотношений: автор - читатель / А. М. Буланов // Вопросыфункциональногоизучениялитературы. - Волгоград : ВГПИ им. А. С. Серафимовича, 1982. - С. 29-37.

3. Даниленко В. Грози над Туровцем: Родинні хроніки / Володимир Даниленко. - Львів : ЛА «Піраміда», 2014. - 370 с.

4. Єременко С. Пам'ятати про поразки і виховувати переможців [Електронний ресурс] / С. Єременко // День. - 2014. - 23-24 травня. - Режим доступу: http://bukvoid.com.ua/print/721226.

5. Заверталюк Н. І. «Мала» проза В. Даниленка: специфіка художнього простору / Н. І. Заверталюк. «Неподільної краплі питома вага». Літературознавчі студії. - Д. : Пороги, 2011. - С. 218-225.

6. Релігієзнавство: [Підручн.] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська та ін.: Вид. 2-ге, доп. - К. : Академвидав, 2008. - 464 с.

7. Ткаченко А. О. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства) / А. О. Ткаченко. - К. : Правда Ярославичів, 1997. - 448 с.

8. Фарина І. В буяння гроз вслухається душа [Електронний ресурс] / І. Фарина. - Режим доступу: http://zolotapektoraLte.ua/v-buyannya-hroz-vsluhajetsya- dusha.

9. Шнайдер В. Письменник, що сказав жорстку правду / В. Шнайдер// Кур'єр Кривбасу. - 2005. - № 191 (жовтень). - С. 184-187.

10. Юрчук О. Книжка з «годинником» / Олена Юрчук // Українська літературна газета. - 2014. - № 10. - 23 травня.

Размещено на Allbest.ru