Жанрово-стильові особливості роману Софії Андрухович "Фелікс Австрія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанрово-стильові особливості роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія»

О.В. Гонюк (м. Дніпро)

У статті розглянуто жанрово-стильові особливості роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Відзначено жанровий синкретизм твору, зокрема поєднання ознак мелодрами, дамського, історичного, психологічного роману й детективу. Ідеться про такі засоби творення історичного хронотопу та передачі колориту доби початку ХХ ст., як детальні описи станіславівських помешкань і вулиць, тогочасної моди, культурних заходів, що зумовило жанровизначення твору як історіографічного метароману.

Ключові слова: історіографічний метароман, постмодернізм, історичні реалії, психологізм, жіноча суб'єктивність, алюзійність.

В статье рассматриваются жанрово-стилевые особенности романа Софии Андрухович «Феликс Австрия». Отмечены особенности жанрового синкретизма произведения, в частности объединение признаков дамского, исторического, психологического романа и детектива. Исследованы такие средства создания исторического хронотопа и передачи колорита эпохи начала ХХ века, как детальные описания станиславовских помещений и улиц, моды того времени, культурных мероприятий, что обеспечивает определение жанра произведения как историографического метаромана.

Ключевые слова: историографический метароман, постмодернизм, исторические реалии, психологизм, женская субъективность, алюзийность.

The article considers genre and style features of Sofia Andrukhovych's novel “Felix Austria” published in 2014. Literary and critical discourse of the novel witnesses the uniqueness of its genre structure and author's style which defines its special place in modern Ukrainian literary process. The problem of genre peculiarities of this novel is not researched enough; there is no common scientific opinion on the issue, it defines the actuality of this research. In modern literature we observe the fusion of the genres, so called “genre chaos ”. In the article the genre syncretism of the novel “Felix Austria” is revealed, in particular the combination of the signs of a female, historical, psychological novel and detective. The combination of popular and elite literature, irony and intertextual elements, carnivalization of reality and deep psychological presentation of main character's inner life with a confessional narrative are explored as immanent genre and style features of the analyzed postmodern text. The research of the diary narrative form of the novel reveals perverse and pathological particularities of main female character's relationship with her friend. The author of the article explores such means of creating a historical hronotope and coloring of the early twentieth century as detailed descriptions of Stanislav's streets and rooms, fashion of that time, cookery art, cultural and historical events, which together define the genre of the work as a historiographical meta-poem.

Key words: historiographic meta-poem, postmodernism, historical realities, psycologism, female subjectivity, illusion.

андрухович жанровий стильовий

Жанровий синкретизм, переплетення ознак масової й елітарної літератури, глибокий психологізм і сповідальний характер оповіді, іронічність, інтертекстуальні вкраплення, карнавалізація дійсності, наявність героя-метафори як одного з прийомів гри автора з читачем - ці та інші не менш яскраві ознаки сучасного постмодерного дискурсу характерні для роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Опублікований 2014 р., цей прозовий твір авторки епатажної «Сьомги» став переможцем конкурсу «Книга року ВВС - 2014». Ця книжка також визнана лауреатом спеціальної відзнаки на Львівському форумі видавців, стала Книгою року Бі-Бі-Сі, ЛітАкцентом року, 2015 р. удостоєна премії фонду Лесі та Петра Ковалевих (США). Роман привернув увагу широких читацьких і літературознавчих кіл, особливості його поетики розглядали в низці інтерв'ю та рецензій, зокрема М. Бриних [3], А. Дзюбак [6], Н. Корнієнко [7], Є. Нестерович [9], Є. Стасіневич [10], Д. Тарадай [11], Р. Харчук [12] та ін. Проте цілісне системне дослідження жанрово-стильової специфіки твору «Фелікс Австрія», як і прозового доробку Софії Андрухович у цілому, на сьогодні в літературознавчій науці відсутнє, залишається відкритим і питання його жанрової природи, що й зумовлює актуальність нашої розвідки. Метою дослідницьких пошуків є виявлення жанрових та стильових особливостей роману «Фелікса Австрії».

«Літературно-критичний дискурс твору засвідчив той набір унікальних рис романної структури й авторського стилю, які визначають його місце в літературному процесі: стилістична вправність, атмосферність, пропрацьованість деталей, психологізм», - слушно зауважує Т. Гребенюк [5, 97]. Високо оцінює «Фелікса Австрію» М. Бриних, наголошуючи стосовно художнього рівня твору, що «фактура роману складна, насичена, деталізована. Це самодостатній літературний делікатес. Читач охоче повірить цій історії, бо її правдивість криється у стилістиці, мові. Аж такого відшліфованого тексту вже давно не було у сучасній вітчизняній прозі» [3]. У визначенні жанрової природи твору Софії Андрухович науковці не дійшли спільної думки. Проблема жанру «Фелікса Австрії» залишається відкритою.

М. Бриних, Є. Стасіневич розглядають твір як ретророман, у якому в основну оповідь вплетено історію з крадіжками, що надає йому детективного відтінку. Останній відзначає також у тексті твору елементи мелодрами, історичного роману, детективу та акцентує, що «Фелікс Австрія» «має загальним тлом кулінарію, але при цьому він не є масовою літературою й не дорівнює цілком одному жанру...» [10].

М. Бриних помічає в книзі «Фелікс Австрія» поєднання ознак мелодрами та дамського роману. Зважаючи на те, що цей твір написала жінка й на його сторінках репрезентовано внутрішній світ Аделі й Стефи, його головних героїнь, правомірно зараховувати твір до жіночої прози. На думку Є. Нестерович, це психологічний роман в історичних декораціях: «минуле й історія присутні в ньому на рівні фактажу, лексикону, але не на рівні сюжету» [9]. Дослідниця пропонує «прочитання тексту як формалістичного експерименту» [9].

Обрана автором форма твору - щоденник Стефи дає змогу розкрити душу героїні чи емоційно-оцінне ставлення до подій, світу, дійсності. «Фелікс Австрія» - це історія стосунків двох жінок, які, послуговуючись термінологією З. Фройда, можна визначити як перверсивні, або патологічні. Намагаючись зрозуміти власне ставлення до Аделі, визначити свою роль у її житті, Стефа усвідомлює, що вони - «.не подруги, не сестри. Немає такого слова, що могло б описати звОязок, яким ми зшиті» [1, 48];. ми з Аделею - як два дерева, які сплелись стовбурами...» [1, 48]. Такий зв'язок урешті-решт стає нестерпним для обох жінок, оскільки жодна з них не може жити власним життям. Функцію резонера у творі відіграє юнак Велвел, який чітко окреслює реальне становище Стефи: «Кажуть, що пані добровільно віддала своє життя якійсь іншій пані і робить для неї все, хоч та жінка не є хворою чи немічною. Що пані живе, як пес при господарі» [1, 225]. У межовій ситуації - пожежі та реальної загрози життю Стефа усвідомлює, що «... була сомнамбулою, яка бреде по даху. Ось я дійшла до краю. Нічого не змінилось. Просто з повітря хтось здер найтонший шар. І тепер я бачу: я балансувала над прірвою. Прірва не має дна. Я сама собі стала ілюзіоністом, який вводить в оману, і публікою, що з охотою піддається гіпнозові» [1, 278].

Як зазначила сама авторка, «моя книжка - про події, які відбуваються всередині людини, а не про події, які відбуваються назовні. Тому що виникла ідея з певних обставин життєвих, з роздумів, які призвели до відкриття, що кожна людина дуже часто живе у власному світі, сформованому нею» [2]. Невипадково письменниця вводить у твір образ реальної історичної особи за часів Австро- Угорської імперії - видатного ілюзіоніста Ернеста Торна, майстра творення ілюзорного світу. Водночас кожен із героїв роману - «ілюзіоніст у собі». Доктор Анґер, Петро і, безперечно, Аделя зі Стефою постають жертвами власних ілюзій, оскільки «люди бачать те, що самі хочуть побачити» [1, 278]. Доктор Анґер не змирився із загибеллю коханої дружини під час пожежі й у спогадах ніби заново проживає щасливі моменти. Митець Петро Сколик живе в ілюзорному світі мистецтва, і його дивацтво («. милується грудками сирої землі, битим склом, калюжею розлитої нафти. А найдужче - мерцями, для яких робить пам 'ятники» [1, 28]) вмотивовано в словах Стефи: «Петро - художник, він живе у світі образів та обрисів, у фактурах, вигинах і заламуваннях світла» [1, 28].

Як зазначила Т. Бовсунівська, у сучасному літературному процесі «художник мислить вже не жанром, а в хаосі жанрів» [2, 55], «канонічна модель жанру в сучасному літературному дискурсі похитнулася через розмивання жанрових меж й нівелювання кордонів між високою та масовою літературою» [2, 315]. На нашу думку, найприйнятніше жанровизначення твору Софії Андрухович «Фелікс Австрія» - історіографічний метароман, новий вид історичного роману в постмодерну добу, у якому змішано дискурси елітарної й масової літератури, алюзійність та іронічність. У творі детально виписана лінія Анґера-миловара - батька доктора Анґера (досить прозора алюзія на історію роду Хосе Аркадіа Буендіа з роману «Сто років самотності» Г. Маркеса). Наявність елементів магічного реалізму, зокрема, за визначенням авторки, героя-метафори (ілюзіоніст Ернест Торн, а також образ хлопця Фелікса, як і Мелькіадес у романі Г. Маркеса «Сто років самотності») робить ці твори типологічно близькими. Г. Левченко відзначає алюзійні перегуки образу Стефанії Чорненько з Ольгою Кобилянською та героїнями її прози, а доля героїні - Стефанії Чорненько, на думку дослідниці, відсилає до біографії «гірської орлиці», «... котра за всіх своїх вільнолюбивих поривань залишилась усе ж у рамках сумлінного виконання патріархальних вимог і норм» [8, 147].

Т. Гребенюк до безперечних позитивів тексту роману «Фелікс Австрія» відносить використання авторкою таємниці - «.і як непізнаної, прихованої від читача або героя твору інформації - і як непізнаваного за своєю природою, недоступного людині знання» [5, 98]. На її думку, «характер звернення письменниці до хронотопу минулого дає підстави охарактеризувати роман як вияв традиції історіографічної метапрози (historiographic metafiction) - різновиду постмодерністської прози, у якій піддається сумніву довіра до історії та стереотипів зображення минулого й постулюється суб'єктивізація оповіді» [5, 97]. Для героїв історіографічних метароманів характерним є занурення в минуле з метою самопізнання, виявлення своєї справжньої сутності. Для Стефи минуле невіддільне від теперішнього, вона шукає себе «справжню» в минулому, точкою відліку якого постає ситуація пожежі в будинку доктора Анґера, що спричинила загибель матерів Аделі й Стефи. Апокаліптичний вогонь знищив щасливий світ родини Анґерів. Друга пожежа у фіналі роману інтерпретується автором як така, що дарує Стефі очищення й прозріння: «Я вже нічого не бачу і майже не можу дихати. Але моя голова працює на диво чітко. Ніколи ще не було в мені такої ясності. Я бачу своє життя, як на долоні. Немає нічого простішого від цих п 'яти пальців. Тільки тепер, коли навколо все наповнено ядучим димом, я нарешті зрозуміла, в якій омані жила» [1, 278]. Стосунки Аделі й Стефи - це ілюзія справжньої дружби й турботи, насправді - історія заздрощів та ревнощів. Як зізнається Аделя, вона завжди ревнувала батька до Стефи і їй здавалося, що він любить Стефу так само. Передсмертні слова доктора Анґера, адресовані Стефі, створюють своєрідне обрамлення. Проте на початку й у кінці роману вони мають полярно протилежний зміст. Засліплена хворобливою прив'язаністю до Аделі, Стефа по-своєму сприймає останню фразу доктора, кінець якої вона «вже радше вгадала, ніж почула»: «Подумай про неї, подумай про своє життя. Стефцю, тобі буде важко, але дослухайся до мене: ти мусиш Аделі служити» [1, 57]. У кінці твору, перечитавши останнього листа доктора Анґера, Стефа переноситься в минуле, вона чітко чує кожне слово людини, яка стала їй за батька, хоч насправді не хоче нічого чути: «Подумай про неї, подумай про своє життя. Стефцю, тобі буде важко, але дослухайся до мене: ти мусиш Аделю лишити»[1, 260].

Психологія героїв твору Софії Андрухович розкривається на історичному тлі 1900-х років: у центрі уваги авторки перебуває місто Станіславів (теперішній Івано-Франківськ) кінця ХІХ - початку ХХ ст., яке на той час входило до Австро- Угорщини. Письменниця акцентує увагу не на відтворенні конкретного історичного проміжку часу, хоч, безперечно, у тексті змальована «щаслива» Австрія (felix Austria) 1900-х років, а на зображенні долі представників роду доктора Анґера, що надає роману Софії Андрухович ознак жанру родинної саги. Уже перші рядки твору інтригують читача та занурюють у вир подій початку ХХ ст.: «Нема спокою в цьому домі. Особливо на зимові свята. Карнавал на карнавалі: бал техніків у театральній залі, перший «вовняний» вечір в Музичному товаристві ім. Монюшка, у казино - академічна вечірка, костюмований раут, який організував місцевий “Сокіл”, і так на два місяці наперед...» [1, 7].

Як пояснює письменниця, «... найважливішим для мене було створення особливої атмосфери, в яку читач повірить і в яку захоче зануритись - достовірність атмосфери того часу, яка складається із дрібниць, із повсякденних деталей» [11]. Герої роману віддають данину моді, що продемонстровано низкою відповідних деталей: «місцеві ґолґуси - лощені й пахучі молодики» [1, 15] одягнені у «велетенські коміри, фантастичні кравати з химерними візерунками, капелюхи неймовірної височини» [1, 15]. Таким чином виокреслюється й епоха наукових винаходів та відкриттів: «А часи швидкі, часи світлі. Фабриканти Маргошес і Ліберман мчать Тисменицькою дорогою на автомобілях зі швидкістю 15 кілометрів на годину. Ще не встигли ми натішитись дивовижними газовими ліхтарями - а вже наш дверець освітлено електрикою» [1, 12]; «проміння Рентгена наскрізь бачить людське тіло з усіма фляками» [1, 13]; «нині - фотографічні апарати за лічені хвилини збережуть на вічні віки твій точний образ» [1, 15]. Історичний хронотоп 1900-х представлений через детально виписані предметні реалії тогочасної архітектури (наприклад, в описі будинків на розі Липової та Гіллера: «краєм ока вихоплюю звичні вілли, прикрашені люнетами й тимпанами; фронтони серед рясного липового листя, класичні портики й колонади, ковані брами й балкончики» [1, 63]), одягу, властивих йому еклектичних поєднань («.поруч із вузькими англійськими спідницями хвилюються численні волани, поруч із тяжкими оксамитовими аплікаціями в'ються грайливі разки блискучих намистин.») та кухні (потрібно згадати сніжну бабку зі збитих вершків, кнедлі, Maria-Theresienbouillon, бішкоптові тістечка з абрикосами й інші страви, які готує Стефа).

Таким чином, заглиблення в минуле, детальне відтворення колориту доби початку ХХ ст., опис станіславівських помешкань і вулиць, тогочасної моди та культурних заходів, зображення психології героїв на тлі епохи.

Список використаних джерел

1. Андрухович С. Фелікс Австрія: роман /Софія Андрухович. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. - 288 с.

2. Бовсунівська Т. В. Теорія літературних жанрів: жанрова парадигма

сучасного зарубіжного роману: [підручник] / Тетяна Володимирівна

Бовсунівська. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. - 519 с.

3. Бриних М. «Читач повірить цій історії, бо її правдивість криється в мові» [Електронний ресурс] / Михайло Бриних. - Режим доступу: http://www.kolomyya. org./se/sities/pb/5820.

4. Ганошенко Ю. Археологія психічного: онтологія часу в сучасній

українській прозі [Електронний ресурс] / Юрій Ганошенко // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Серія: Філологія. Літературознавство. - 2015. - Т. 259. - Вип. 247. - С. 24-28. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN /Npchdufl _2015_259_247_6

5. Гребенюк Т. Таємниця як рушій романної дії: «Фелікс Австрія» Софії Андрухович [Електронний ресурс] / Тетяна Гребенюк // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - 2016. - Вип. 2. - С. 97-101. - Режим доступу: http://nbuv. Gov. ua/UJKN/Nvuufild-2016-2-18

6. Дзюбак А. «Фелікс Австрія»: убивча дружба, кулінарія і трішки магічного реалізму [Електронний ресурс] / Анастасія Дзюбак. - Режим доступу: http://www.starylev.com.ua/dub/artide/feHks-avstriya-ubyvcha-druzba-kulmariya-i- trishky-magichnogo-realizmu

7. Корнієнко Н. Софія Андрухович: Назву книжки «Фелікс Австрія» мені «підказав» батько [Електронний ресурс] / Наталя Корнієнко. - Режим доступу: http://www.chytomo. com./mterview/sofia-andruxovich-nazvu-kmzki-felix-avstriya- meni -pidkazav-batko.

8. Левченко Г. Мармулядовий апокаліпсис або терапія постмодерном у романі Софії Андрухович «Фелікс Австрія» / Галина Левченко // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Літературознавство. - 2016. - № 1. - С. 145-152.

9. Нестерович Є. Ляльковий будиночок «Фелікс Австрія» [Електронний ресурс] / Євгенія Нестерович. - Режим доступу: http://www.culture.lb.ua/

news/2014/09/23/lyalkoviy-budinochok-feliks.html.

10. Стасіневич Є. Масова література як дзеркало української критики [Електронний ресурс] / Євген Стасіневич. - Режим доступу: http://www. litakcent.com/2014/10/29/masova-literatura-jak-dzerkalo-ukrajinskoji-krytyky.

11. Тарадай Д. Софія Андрухович: «Мені хотілося погратися зі сприйняттям читача» [Електронний ресурс] / Дар'я Тарадай. - Режим доступу: http://www. bbc.com/ukrainian/entertainment/2014/10/141022-book 20014-interview-andrahovych.

12. Харчук Р. Життя - се ілюзія [Електронний ресурс] / Роксана Харчук. - Режим доступу: http://www.bukvoid.com.ua/review/books/2014/10/18/201835.html.

Размещено на Allbest.ru