Особливості часопростору в романі В. Даниленка "Клітка для вивільги"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Особливості часопростору в романі В. Даниленка «Клітка для вивільги»

Л. Ю. Литвиненко

У статті розглянуто просторово-часові характеристики в романі В. Даниленка «Клітка для вивільги», що дало змогу визначити своєрідність художнього письма автора, його трансформацію в оповідній частині тексту. З'ясовано темпоральну організацію сюжету роману та особливості художньої реалізації простору. У досліджуваному тексті визначено часові маркери, що створюють ефект достовірності, форми структурування часопростору (ізохронія, як засіб увиразнення психологічної характеристики героїв, та анахронія, що сприяє ілюзії об'єктивності), специфіку наративного темпу (сцени, резюме, паузи, еліпсиси тощо).

Ключові слова: роман, часопростір, часові маркери, наративний темп, ізохронія, анахронія, хронотоп дороги.

В статье рассматриваются пространственно-временные характеристики в романе В. Даниленка «Клетка для иволги», что позволило определить своеобразие художественного письма автора, его

трансформацию в повествовательной части текста. Определяется специфика темпоральной организации сюжета романа, художественная организация пространства в произведении. В исследуемом тексте выявлены временные маркеры, которые создают эффект достоверности, формы структурирования пространства-времени (изохрония, как способ

реализации психологической характеристики героев, и анахрония, как иллюзии объективности), динамику нарративного темпа в романе (сцены, резюме, паузы, эллипсисы). ізохронія часопростір даниленко

Ключевые слова: роман, пространство, маркеры времени,

нарративный темп, изохрония, анахрония, хронотоп дороги.

Проза Володимира Даниленка - помітне явище в сучасній українській літературі. Письменник має індивідуальний стиль і, як справедливо зауважив Ю. Сорока, пише легко, як дихає. Він щедрий на яскравих героїв, завжди сильних, насамперед фізично, які «не знають, як поєднати вроджену натуру воїна з життям на березі маленької лісової річки» [8, 11]. Твори письменника неодноразово були об'єктом детального наукового аналізу: дослідники розглядали новели збірок «Місто Тіровиван» та «Сон із дзьоба стрижа» (П. Білоус, А. Г арасим, Н. Зборовська,), художню організацію тексту романів «Кохання в стилі бароко» (Н. Козачук, В. Степанищенко) та «Газелі бідного Рамзі» (Я. Поліщук, В. Шнайдер), зверталися до вивчення поетики творів, що ввійшли в книгу «Тіні в маєтку Тарновських» (Т. Николюк), осмислювали пародійність образів у творі «Дзеньки-бреньки» (І. Бабич) та ін. Книга «Грози над Туровцем» (2014), що містить повість «Сповідь джури Самойловича», роман «Клітка для вивільги» і вісім оповідань, безперечно, теж привернула увагу літературознавців і критиків, однак вони здебільшого акцентували лише на жанровій та стильовій своєрідності зазначених творів (В. Лис, Ю. Сорока, О. Юрчук та ін.). Зокрема, Олена Юрчук наголошує, що «нова книжка Володимира Даниленка за формою - то колаж жанрів, об'єднаних однією наскрізною ідеєю - розкриття української історії крізь призму мікросвіту окремої людини» [11, 5]. Ю. Сорока підкреслює

кінематографічність, виразність та монтажність художнього письма Володимира Даниленка [8, 11].

Зважаючи на виокремлені на сьогодні аспекти літературно-критичного розгляду твору «Клітка для вивільги», вважаємо доцільним проаналізувати текст роману В. Даниленка з метою з'ясування особливостей часопростору, що безпосередньо пов'язаний із наративом твору. Це дозволить акцентувати своєрідність художнього письма Володимира Даниленка, що й визначає актуальність нашого дослідження.

Часові та просторові константи - невід'ємні ознаки наративної організації художнього твору. О. Ткачук з цього приводу зауважив, що «Наративна організація твору <... > визначає центр читацьких орієнтацій, співвідношення описових (статичних) й оповідних (динамічних) фрагментів у тексті, що впливає і на хронотоп твору» [10, 63]. Тому важливо, для пізнання розвитку сюжету роману В. Даниленка «Клітка для вивільги», розглянути такі складові організації часу та простору, як історичний період зображених подій, темп оповіді, а також локальний хронотоп дороги, що безпосередньо пов'язаний із розвитком сюжету твору.

Часові чинники в романі В. Даниленка «Клітка для вивільги» реалізуються шляхом фіксації дати (вказівка на рік події) у заголовках 33-х розділів та епілогу. Наявність точних часових маркерів, на думку Ю. Обелець, «у наративі має й більше прагматичну функцію, а саме - створення ефекту достовірності» [7, 56]. Власне розповідь у романі охоплює період одного літа. Події відбуваються в межах села Туровця та міста Житомира. Уже на початку твору наратор вдається до часових уточнень: «А почалося все з 3 червня 1978 року. Була субота» [3, 56]. Таким чином, задається темпоральна спрямованість на сприйняття зображеного в тексті, орієнтація автора на певну епоху. У кінці твору на час вказують описи природи: «Із поруділої трави визирав чубатий жайворонок, у нього була линька, і він не співав» [3, 268]. Втрата пір'я в жайворонків здебільшого припадає на кінець липня, початок серпня й означає близький прихід осені.

У визначеному прозовому творі письменника час оповіді розгортається ніби паралельно з констатацією перебігу самої історії. Можна говорити про «сталість наративної швидкості, рівність між тривалістю ситуацій та їхньою репрезентацією» (ізохронія, за О. Ткачуком [9]). Автор художньо реалізує поступовий розвиток кар'єри Аліни Іванюк: зустріч з Борисом Теном, репетиції до виступу, перемога в конкурсі ім. Лятошинського, крах кар'єри. До того ж наратор не випускає з поля зору буденне життя героїні: порання по господарству, поїздки до друзів родини в гарнізон тощо. Створюється враження уподібнення до реального світу - дитинства самого письменника. Про автобіографічність твору свідчить багато факторів. По-перше, образ Владика нагадує письменника: він, як і В. Даниленко, народився 13 вересня в с. Туровець, отримав професію журналіста, переїхав до Києва. По-друге, простежується паралель між головною героїнею Аліною Іванюк та матір'ю автора: обидві були Марківни. Не потрібно вважати звичайним збігом однакове «по батькові» письменника та героя: за текстом Владик теж Григорович. Звичайно, у творі не обійшлося без художнього вимислу, але в тексті наявні й безпосередньо документальні відомості. Ізохронія слугує й засобом увиразнення психологічної характеристики персонажа [6, 74]. Наприклад, у ситуації знайомства жінки з перекладачем Миколою Хомичевським, коли вона від нього дізналася про конкурс: «Її брови зламались, і вона спалахнула, наче мальва на картині Білокур» [3, 61]. Наратор Владик-підліток підкреслює зацікавленість матері участю в змаганні співаків, що наголошено через порівняння вигляду її обличчя з квітами на картинах відомої вже на той час художниці.

Помітною складовою часопростору роману В. Даниленка є анахронія: події, що не співпадають за часом з історією, раптом оприявлюються загальній картині. Відбувається оповідне зрушення назад у часі, або ж - аналепсис. Н. Мафтин влучно зауважує: «Часто художній текст має кілька форм часу, що розгортаються в різному темпі. Це також сприяє ілюзії об'єктивності, адже в реальному житті людина перебуває в пункті перетину часових площин минулого, теперішнього, майбутнього - спогадів, реалій, мрій» [5, 44].

Наратор навмисне повертається в минуле, що безпосередньо пов'язане з теперішнім розвитком дії, - з 1978 року в 1951 (сьомий розділ), і розповідає про дитинство Аліни: «Цю історію я не раз чув від баби Марини» [3, 95]. Так створюється уява про витоки таланту дівчинки: «Коли матері виповнилось п 'ять, за нею почали помічати всякі дивацтва. Вона не гралася з дітьми, а йшла до річки, залазила у верболози і годинами слухала, як співають птахи, а потім їх передражнювала. І досягла в цьому такої вправності, коли співала різними голосами, птахи замовкали і сприймали її за пташку» [3, 95], що сприяє більш виразному окресленню образу героїні.

Аналепсис принагідно застосовується автором у політичному дискурсі, в нарації Миколи Хомичевського. У чотирнадцятому розділі, у його спогадах про 1935 рік, ідеться про його поневіряння в радянських та німецьких концтаборах:

« - А за що вас посадили? - розгубилася мама.

Українська культура, Аліно, річ небезпечна. Особливо в нашій із вами ситуації, - посміхнувся старий. - Та кожна людина має свободу вибору навіть у безнадійній ситуації...» [3, 134]. Устами другорядного наратора- персонажа автор намагається пояснити причину трагічного в його житті. Увиразнення внутрішнього стану героя підкреслено порівнянням: «На якусь мить старий став схожий на воскреслого Лазаря, що відсторонено подивився повз нас, наче його тіло було тут, а душа залишилася в іншому світі» [3, 134]. Микола Хомичевський подумки повертається до свого минулого, що докорінно змінює його настрій. Пережиті події залишили важкий відбиток у серці відомого перекладача: «Багато в'язнів від падіння з нар були з синцями і побиті. Ми відчували себе сміттям, яке везли на звалище» [3, 136]. Йому довелося зазнати знущань від тоталітарної влади через власну творчу діяльність.

В. Даниленко в романі «Клітка для вивільги» вдається до зміни наративного темпу, щоб упорядкувати час дискурсу, використовуючи різні засоби й форми оповіді: сцени, резюме, паузи та еліпсис. Сцена забезпечує збереження ізохронічної швидкості оповіді та створення ілюзії одночасності [4, 127-140]. Твір переповнений діалогами (розмови Аліни з Миколою Хомичевським, Євгеном Концевичем, пані Аделіною Цибульською, журналістом Ґенем Бальцем, співачкою Наталкою Зух та іншими; бесіди з друзями родини Папушевими, Свіристєловими, Дуніними, Корсаковим; репліки в бік діда Дениса та баби Марини; спілкування Владика з матір'ю, Мільцею та ін.). У межах сцени розкривається потенціал героїв, утверджується їхня життєва позиція та погляди на навколишній світ, подекуди навіть ставлення до тих, хто поряд.

СЦЕНА (діалог з Є. Концевичем):

« - До речі, Аліно, ви в мене ще не розписувались?

А де треба розписатись?

Близькі мені гості розписуються на рушнику. Владику, відчини он ту шафу, - показав він пальцем» [3, 176]. Відомий письменник просить автограф у звичайної сільської жінки, тим самим виявляючи щиру симпатію до талановитої Аліни.

Вагому функцію в аналізованому романі відіграє резюме. В оповіді дія стискається до одного чи кількох речень, відсутні розлогі переповідання, фіксується короткий перебіг подій. Резюме переважно слугує засобом переходу до сцени або компонентом між сценами:

СЦЕНА (діалог з Миколою Хомичевським).

РЕЗЮМЕ («Ось так розмовляючи, ми дійшли до його будинку. Старий відчинив двері. Запросив нас до вітальні. Запалив газ, підігрів чайника і пригостив чаєм» [3, 70]). У невеликому фрагменті тексту підтверджено гостинність відомого перекладача, його людська щиросердність.

Пауза є невід'ємним елементом наративного дискурсу в романі. Пейзаж, інтер'єр, опис поведінки чи зовнішності необхідні для увиразнення образів персонажів, а також власне характеристики спостережливого наратора. Наприклад, пауза чергується зі сценою першої зустрічі з Борисом Теном:

СЦЕНА ( - Не роззувайтесь, - попросив у коридорі, прочинив двері і показав рукою на диван. - Сідайте» [3, 58]).

ПАУЗА («У вітальні стояло старе фортепіано з пожовклими від часу клавішами. Навколо були стелажі з книжками. З вікна виднівся сад і багато квітів» [3, 58]). Така презентація дії передає атмосферу квартири та акцентує увагу на характерах і подіях, художньо відображених у творі.

Фрагментів історії в романі небагато, розповідь містить невеликий відтинок часу. Еліпси нерідко охоплюють період до декількох днів. Наприклад, «Через день після відвідин Концевича, коли передвечірнє сонце зависло над лісом, біля нашої брами зупинилося «Жигулі»...» [3, 223]. Трапляється, що один розділ (наприклад, двадцять п'ятий) починається з вказівки на день тижня - «в суботу» [3, 203], а в наступному розповідається про події вівторка. У двадцять дев'ятому розділі йдеться про скляне весілля Свіристєлових, що було 27 серпня. А наступний розділ присвячений смерті Ґеньо Бакальця - 29 серпня. Тобто автор не дотримується чіткої часової послідовності (день за днем у розвитку подій).

Іноді події життя героя в авторській інтерпретації охоплюють великий проміжок часу - 1978-2013 роки, наприклад, у резюме в епілозі: «Колись Ґеньо Бакалець розкрив мені тонкощі своєї професії, і я (Владик - Л. Л., Н. О .) став журналістом. Після школи, коли вступав до Київського університету, мене довго завалювали на екзамені з історії, і я подумав, що це робота хлопців із Жандармської, які продовжують стежити за мною. Навіть програвши, мама залишилась собою, а батько собою. Вона співала в церковному хорі у Туровці і в Житомирі у Михайлівській церкві» [3, 269]. Так розгорнуто в романі життєвий шлях героїв.

Часопросторова самобутність зображення подій у романі В. Даниленка «Клітка для вивільги» виявляється і через особливості художнього простору. Автор акцентує на територіальних координатах подій, апелюючи до їхніх реальних місць - с. Туровець, м. Житомир, Житній базар, сквер на Театральній, вулиця Михайлівська, Скоморохи (гарнізон). Найбільш містким у романі є образ дороги.

«Значення хронотопу дороги, - зауважував Михайло Бахтін, - у літературі величезне: рідкісний твір обходиться без яких-небудь варіацій цього мотиву, а багато творів прямо побудовані на хронотопі дороги та дорожніх зустрічах і пригодах» [1, 248]. Роман Володимира Даниленка починається з епізоду поїздки Аліни Іванюк та її сина Владика з Туровця на Житній базар до міста Житомира: «Нам потрібно було перейти дорогу до автобусної станції, але вона (мати - уточнення наше - Л. Л., Н. О.) чомусь потягла мене вздовж трамвайної колії, ніби її щось вело» [3, 56]. В «Українській міфології» В. Войтовича зазначено, що «перехід дороги тлумачився як засіб збирання здоров'я, щастя, родючості» [2, 165]. У наведеній у романі ситуації Аліна відмовилась перетинати путь, а отже, самостійно обрала свій подальший життєвих шлях, у якому мали місце розчарування та смуток. Періоди подолання відстані від Житомира до Туровця у творі В. Даниленка нерідко містять роздуми та спостереження Я- наратора в образі Владика-підлітка. Наприклад, він помічає зміну поведінки матері після репетиції в пані Цибульської: «І доки ми їхали до Туровця, вона так і не повернула голову, ніби на хмарах читала тільки їй зрозумілі слова» [3, 79]. Хлопчик здогадується про причини замріяності Аліни, викликаної ситуацією.

Дорога військової частини є символом просторово-часового сплетіння доль Аліни та льотчика Максима Корсакова: « - Важка сумка? Давай допоможу, -забрав (Корсаков - уточнення наше - Л. Л., Н. О.) від мене сумку, і ми пішли через гарнізон» [3, 87]. Саме в ситуації спілкування в колі друзів, зароджуються романтичні стосунки.

Дорога Туровець - Житомир становить у творі «різновид межі між «своїм» та «чужим» простором» [2, 163], у її вимірі розгортається опозиція «село/місто». Наприклад, «Після приїзду з Житомира ми застали бабу Марину за доїнням наших кіз» [3, 144]. Проте ближчим душі героїні було місто, а не рідне село. Приємне спілкування з культурною інтелігенцією в письменника Євгена Концевича змінюється буденними домашніми клопотами. Аліна змушена повернутися до свого звичного життя. У романі В. Даниленка «Клітка для вивільги» хронотоп дороги відіграє важливу сюжетно-композиційну роль. З ним пов'язані мотиви зустрічі (з житомирськими інтелігентами), здобування (короткочасної слави співачки), втрати (кар'єри, коханого чоловіка), які знаменують певні етапи життєвого шляху головної героїні Аліни. Через нього розкривається образ Я- наратора як уважного, здатного до мисленнєвого аналізу підлітка.

Таким чином, темпоральна система роману «Клітка для вивільги» В. Даниленка реалізується через часові виміри зображених подій (фіксація дати), поєднання у відтворенні часу специфічних наративних чинників (резюме, сцени, еліпсис, паузи). Сцена формує динамічний розвиток сюжету. Резюме стисло передає перебіг подій, застосовується як перехід між сценами. Еліпсис зменшує обсяг непріоритетної інформації, а значить, збільшує виклад життєвої історії. Пауза сприяє розкриттю особливостей характеротворення героїв.

Порушення часової послідовності за допомогою анахронії, а саме її різновиду - аналепсису (повернення до минулого Аліни, Миколи Хомичевського), сприяє моделюванню життєвих наративів, що розраховані на забезпечення вірогідності зображеного. Використання топоніміки, а також звернення до хронотопу дороги допомагає вибудувати просторове тло роману.

Список використаних джерел

Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М. Бахтин // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. - М. : Худ. литература, 1975. - С. 234407.

Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. - К. : Либідь, 2002. - 664 с.

Даниленко В. Клітка для вивільги / В. Даниленко // Даниленко В. Грози над Туровцем: Родинні хроніки. - Л. : ЛА «Піраміда», 2014. - С. 56275.

Женетт Ж. Фигуры: [В 2 т.] / Ж. Женетт. - М. : Изд-во

им. Сабашниковых, 1998. - Т. 2.: Сокращенная риторика. - 472 с.

Мафтин Н. Становлення наративної стратегії української новелістики / Н. Мафтин // Слово і Час. - 2003. - № 12. - С. 42-49.

Меншій А. Наративна структура нарису Грицька Григоренка «Од серця до серця» / А. Меншій // Науковий вісник Миколаївського державного університету: [Зб. наук. пр.]. Серія: Філологічні науки / Ред. В. Д. Будак [та ін.]. - Миколаїв : МНУ, 2011. - Т. 4. - Вип. 8.- С. 70-76.

Обелец Ю. Темпоральная структура возможных миров художественного текста (на материале англоязычной прозы): дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Ю. Обелец. - Одесса : Одес. нац. ун-т им. И. И. Мечникова, 2006. - 226 с.

Сорока Ю. Про кінематографічність стилю Володимира Даниленка / Ю. Сорока // Літературна Україна. -2014. - № 23. - 5 червня. - С. 3, 11.

Размещено на Allbest.ru