Поетика простору Калуша в оповіданні "По коліна в Європі" Юрія Іздрика

Размещено на http://www.allbest.ru//

Поетика простору Калуша в оповіданні «По коліна в європі» Юрія Іздрика

О. М. Шарапа

У статті розглядаються специфіка хронотопу в оповіданні Юрія Іздрика «По коліна в Європі», його смислотвірна й світомоделююча функції, а також художні особливості творення образу Калуша, зокрема характер концептуалізації локусів і топонімів як презентантів культурної ідентичності міста та його мешканців, опозиція «свого» (європейського) і «чужого» (радянського) типів простору; осмислено взаємозв'язок у творі поетики простору Калуша з проблемами історичного безпам 'ятства, екології, «меншовартості», дифузності й маргінальності національної культури.

Ключові слова: хронотоп, урбаністичний простір, постмодернізм, образ Калуша, геопоетика. калуш іздрик хронотоп

В статье рассматривается специфика хронотопа в рассказе Юрия Издрика «По колено в Европе», его смыслообразующая и миромоделирующая функции, а также художественные особенности создания образа Калуша, в частности характер концептуализации локусов и топонимов как презентантов культурной идентичности города и его жителей, оппозиция «своего» (европейского) и «чужого» (советского) типов пространства; осмыслено взаимосвязь в произведении поэтики пространства Калуша с проблемами исторического беспамятства, экологии, «неполноценности», диффузности и маргинальности национальной культуры.

Ключевые слова: хронотоп, урбанистическое пространство,

постмодернизм, образ Калуша, геопоэтика.

Художній простір - одна з ключових категорій поетики - слугує, як відомо, тлом для розгортання подій у творі. Водночас світ зображений у ньому просторово й темпорально, тому доречно розглядати хронотоп як спосіб не лише визначення місця й часу дії, а й реалізації прихованих смислів твору, декодування соціокультурної ситуації, переломленої крізь призму авторської суб'єктивності. У постмодерністській прозі, зокрема і творах Ю. Іздрика, репрезентовано художній простір, який є дифузним, часто позбавленим чітких меж. Він переважно пов'язаний з образом міста, у якому сконцентровано низку смислових площин: автобіографічну, національно -історичну, соціально-культурну, екологічну, економічну тощо. Таким містом у оповіданні «По коліна в Європі» є Калуш. Розгляд поетики його простору в аспектах смислотвірної і світомоделюючої функційності є метою дослідження. Найбільш ефективним для її реалізації є постструктуралістський підхід.

Вагомий внесок у дослідження категорії простору зробили М. Бахтін, Д. Лихачов, Ю. Лотман, В. Щукін. Методологію дослідження простору в постмодерній філософії, яку частково можна застосовувати й у літературознавстві, розробили Ж. Делез, Ф. Гваттарі, Ю. Крістева. Проблеми художнього простору українській літературі актуалізовані у працях І. Бондара- Терещенка, Т. Гундорової, І. Кропивко, М. Ревакович. Хронотоп у прозі Ю. Іздрика досліджувала Л. Лавринович, але не вичерпала цю наукову проблему.

Художній простір у малій прозі Ю. Іздрика постає у двох аспектах: по - перше, як простір реальний, експлікація якого зумовлена, зокрема, автобіографічним геопросторовим досвідом, акумульованим у формі спогадів або історій, по-друге, як простір гіперреальний, оприявнений в апеляції до образу міста як сукупності культурних кодів.

Згідно із думкою Ю. Лотмана, «місто - це механізм, який постійно народжує своє минуле, яке має нагоду зіставлятися з теперішнім ніби синхронно» [3, 280]. В оповіданні «По коліна в Європі» Ю. Іздрика місто Калуш зображено як таке, що не має власної історії, перебуває ніби в замкненому темпоральному колі; розмежувати його минуле й теперішнє неможливо. За словами наратора: «Калуш - місто без історії. <...> Години й дні, будь-які хронологічні періоди, що проминають на цих територіях, не залишають сліду ані в літописах, ані в людській пам'яті, а просто повертаються до повторного використання, як намистини вервиці» [2, 818]. Водночас подробиці й деталі топосу Калуша оприявнені через матеріальні об'єкти архітектури. Скам'янілі та застиглі, вони однак оживають у свідомості оповідача як частина історії його міста.

У тексті історія Калуша розгорнута з часів його виникнення. Попри специфічну спіралеподібну темпоральну організацію оповіді, сконцентровану в теперішньому моменті, у ній акцентовано конкретні епохи в історії міста, зокрема здобуття ним магдебурзького права, герба і статусу «вільного королівського міста» в 1549 році та часи перебування в складі Австрійської імперії, звідки «бере початок промисловий злет міста». Панораму Калуша ХХ ст. наратор окреслює через образи покинутих підприємств, «звалищ токсичних відходів, кар'єрів, шахт і руїн австрійських фабрик - нікому не потрібних пам'яток промислової архітектури» [2, 819]. Смисл такої обсервації - в утвердженні ідеї, що наслідком промислового злету міста в дорадянські (австрійські) часи є його плачевний екологічний стан нині. Крім того, промислові здобутки Калуша в минулому, як наголошено наратором, не мають цінності для його сучасних мешканців. Знаком забування історії є деконструкція назви міста, утвореної від назви природного сольового джерела - «калюші». Отже, образ міста в оповіданні постає як такий, що існує ніби на перехресті часових меж, його історія напівзабута, майбутнє невизначене.

Якщо наратив про історичне минуле Калуша ґрунтується на трансляції інформації з різних джерел, концептуалізації ландшафтних, архітектурних

артефактів, то в оповіді про життя міста в радянські часи висвітлено життєвий досвід наратора, який визначає місто як «пересічний районний центр із найбільшим у Європі хімічним комбінатом і жахною екологічною ситуацією» [2, 819]. У такому визначенні актуалізується опозиція природного та

урбаністичного простору. Полем її реалізації є природні локуси катакомб, «що залишилися у вичерпаних і покинутих соляних шахтах» [2, 820], «солянки» - «місцева пустеля, де й сьогодні часом проросте хіба занесена бозна-звідки верблюжа колючка» [2, 819], кар'єра - «похмурі пагорби, схожі здаля на засніжені Кордильєри» [2, 819]. Концептуальний ряд «катакомби» - «пустеля» - «кар'єр» асоціюється із залишеністю, покинутістю, порожнечею. Такий вид простору близький до теоретично окресленого З. Бауманом «порожнього простору» - місця, якому не приписано жодного значення і яке із цієї причини не освоєне ніким. Проте цей простір є не тільки недоліком містобудови, а й закономірним процесом організації території, у якому беруть участь різні чинники, при чому не завжди антропогенного характеру [1, 113]. Простір Калуша, зокрема і його «порожні» ділянки, також творяться не лише діяльністю людини, а й впливом природних стихій, явищ, зокрема солі й води: «залишки солі вимивалися дощами й ґрунтовими водами» [2, 820]. Просторова деформація виникає унаслідок «реакції» природи на антропогенне, зокрема й промислове, втручання в ландшафтну екосистему. У розповіді про обвал однієї з соляних шахт, яка забрала під землю «пару будинків, кілька кілометрів шосе і живу корову», прочитується закономірна «помста» природи. У картині обвалу своєрідно реалізовно тип «порожнього простору», а також ідею деструкції, «розпредмечення» матеріального світу промислової інфраструктури, утрати її цінності й смислу в сучасному світі.

В образі Калуша можна виділити два яруси - надземний і підземний, які, будучи в опозиції один до одного, утворюють просторову вертикаль художнього світу, зображеного в оповіданні. Підземний ярус представлений локусами катакомб та шахт. Надземний простір презентований ширше. Зазначено, що в місті існує такий територіальний розподіл за категоріями його жителів: «центр, до 1939-го заселений автохтонами, а з 1946-го - здебільшого партфункціонерами», «височанка - осереддя міщухів-скоробагатьків та підприємливих селюків», «підгірки - дільниця, населена добропорядними громадянами», «загір'я - пристанційне задуп'я, лігво місцевого люмпена та криміналу», «посьолок - територіально найбільша частина міста, де мешкав пролетарський інтернаціонал з усіх куточків СРСР», «хімія - промислова зона» [2, 819]. Таким постає горизонтальний зріз Калуша, який функціонально націлений на інформування про соціально-економічний стан міста, а не про його географію. Вищезазначені локуси структуруються в опозиції як по горизонталі (центр - посьолок), так і по вертикалі (височанка - загір'я /підгір'я). У першій опозиції оприявнено етнічний склад населення міста: мононаціональне в центрі й національно строкате на периферії. У вертикальному зрізі помітне розшарування населення в соціальному аспекті, адже висота мешкання є свідченням певного статусу. У цьому просторі актуалізується опозиція таких соціальних груп, як приватні підприємці й кримінальний прошарок, а проміжне становище між ними посідають «добропорядні громадяни» - інтелігенція. У характеристиці останньої значимою є ще одна просторова деталь: інтелігенція мешкає близько до музею - садиби Івана Франка.

Територією міста, що лежить ніби осторонь нього, є промислова зона - «хімія». У тексті вона представлена як «фантасмагоричний полігон, звідки проростали в небо гігантські труби, клубочилися дими й палахкотіли факели» [2, 819]. На думку В. Щукіна, який досліджував поетику міста в літературі, образ труб несе в собі інфернальний та антисакральний характер [4]. Така семантика цього локусу підсилює його асоціацію в оповіданні Ю. Іздрика з образом пекла та спустошених земель, оскільки «заводські корпуси нерідко відділяли кілометри пустельних земель, засолених озер, кар'єрів, звалищ...» [2, 820]. Деструктивна роль образу промислової зони, яка постає у творі як «держава в державі», підкреслюється її негативним впливом на прилеглі території та на населення Калуша: «Можливо, тому, отруєна сполукам хлору та окислами полівінілхлориду, калуська молодь розважалася смертельними нічними побоїщами» [2, 820].

За класифікацією замкнених територій Ю. Лотмана, міста поділяються на концентричні (ті, які посідають центральне місце в зображеному світі) та ексцентричні (такі, що тяжіють до маргінесу). Образ Калуша в оповіданні Ю. Іздрика співвіднесений з останнім типом, адже для нього характерні такі визначені Ю. Лотманом риси ексцентричного простору, як розімкненість структури, відкритість до міжкультурних контактів [3]. Ці риси простору Калуша передусім простежуються в описах міської архітектури. Як «матеріалізація» пам'яті, минулого вона умовно презентує дорадянський (австрійський), радянський і пострадянський часи. Європейське минуле Калуша оприявнене у форматі згадок про «історичну частину (центр), яка забудована здебільшого типовими для галицької провінції блідими копіями європейського модерну» [2, 821]. У процесі історичного розвитку місто втрачало своє європейське центрування, що прочитується в тексті в констатації занепаду європейського модерну й «обростання» будівель еклектичними прибудовами й присадибними ділянками. Через просторові деталі, які стосуються архітектури Калуша, утілено ідею, що європейськість міста зазнала трансформації, культурного «розмивання». Відтінює розгорнуту в оповіданні опозицію Калуш (Західна Україна) - Європа й ситуація заробітчанства мешканців міста, які виїжджали «на заробітки до справжньої, невербальної Європи» і зазнавали естетичного «перевиховання», що втілювалося й у архітектурній еклектиці з її «псевдобаварським, псевдороманським, псевдомавританським та іншими стилями» [2, 823]. У тексті заробітчанство інтерпретоване як спроба відновити втрачену пам'ять про приналежність Калуша Європі.

Мотив поступової девальвації культурно -територіальної ідентичності Калуша як європейського міста відтінений опозицією простору «свого» (втраченого, проєвропейського) і «чужого», «іншого» (нав'язаного радянського). Ефект культурного самовідчуження сконцентровано в оповіданні в образній площині архітектури міста, яка втрачає свою стильову «ідентичність» під впливом радянського архітектурного «шаблону». Зміст останнього акцентовно в навмисно повторюваному визначенні «районний» в описі споруд Калуша радянського часу: «районного універмагу, районного будинку культури, районних - кінотеатру, ресторану, ощадних кас, гастрономів, кулінарії, аптеки тощо» [2, 821]. Про деструктивний вплив радянської уніфікаторської псевдокультури свідчить і десакралізація споруд, які були «візитівкою» міста. Метаморфози зазнають костел, перетворений на спортзал, синагога - на лазню, греко-католицька церква віддана «кагебешним батюшкам». Вищезазначені факти засвідчують відірваність Калуша від своїх історичних витоків та аутентичної традиції й примусове його перетворення на «чужий» простір. Кічевий, масовий характер сучасної культури зумовлює зафіксовану наратором повторну імплементацію радянських архітектурних проектів у пострадянському Калуші: «типовий районний ресторан стає типовим гіпермаркетом, типовий районний будинок культури - типовою дискотекою, типовий кінотеатр - типовим мульткіно» [2, 821]. Отже, образ Калуша в оповіданні Ю. Іздрика постає як такий, що втратив свою ідентичність, маргіналізувався. Ця ідея транслюється в образах його архітектури, що репрезентують дифузію радянського та європейського культурного простору як «свого» і «чужого».

Елементами просторового архітектурного середовища міста є монументи та меморіали, які, за визначенням польського дослідника-урбаніста А. Уолліса, постають «інститутами суспільної пам'яті» [5]. Історична хронологія Калуша в оповіданні Ю. Іздрика представлена, зокрема, і монументами особам, які в різні епохи уособлювали верховну владу й авторитет: найсвятіший цісар, Пілсудський, Ленін, Сталін, Гітлер, Шевченко. Череда монументалізації цих постатей-ідеологем, які змінюють одне одного в центрі міста, означає і їхню приблизну однаковість для містян у виконанні тієї самої ідеологічної функції, і реальну порожнечу, відсутність, релятивність центра - і міського культурного простору, і національної свідомості, і загалом буття людської спільноти.

Ефект розхитування структури міста, дестабілізації його простору підсилений акцентуацією в тексті строкатості зовнішнього вигляду споруд. Для сучасного етапу забудови міста характерні «архітектурні метаморфози провінції», які «залишаються стихійними, непрогнозованими і різностильовими настільки, що доречно, мабуть, говорити не про еклектику, а про український народний дадаїзм» [2, 822]. Різноплановість урбаністичного простору сучасного Калуша не дає підстав до чіткого структурування його простору, свідчить про його дифузний і хаотичний стан, симптоматичний для художньої свідомості постмодерну.

Отже, простір Калуша в оповіданні «По коліна в Європі» Ю. Іздрика зображений двопланово, репрезентований через реальну (шляхом експлікації автобіографічного геопросторового досвіду) і гіперреальну (простір як код реальності) площини. Локуси міста функціонують як своєрідна «матеріалізація» історичної пам'яті, вони «унаочнюють» водночас «застиглість» часу та динаміку розвитку історичних епох. В образі Калуша оприявнено й поєднання двох типів культур: «своєї» (європейської) та «чужої» (радянської), що позначено прикметами архітектури міста, її стильової еклектики. Наявність «порожнього простору» актуалізує опозицію природного та урбаністичного середовищ, важливу для художньої реалізації екологічної проблематики в оповіданні.

Список використаних джерел

Бауман З. Текучая современность / Пер. с англ. под ред. Ю. В. Асочакова. - СПб.: Питер, 2008 - 240 с.

Іздрик Ю. Номінація / Юрій Іздрик. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2016 - 856 с.

Лотман Ю. Символика Петербурга и проблемы семиотики города // Ю. М. Лотман. Избранные статьи: В 3 т. - Т. 2. - Таллинн: Александра, 1992 - 480 с.

Щукин В. Поэтика города. Морфология поэтосферы // Ейдос. - 2013. - Вып. 7 - С. 330-337

Wallis A. Socjologia przestrzeni / Wybor i opracowanie E. Grabska-Wallis i M. Ofierska. Poslowie J. Ziolkowski. Warszawa, 1980 - S. 223.

Размещено на Allbest.ru