Образ українця в романістиці Бориса Харчука

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Образ українця в романістиці Бориса Харчука

С.В. Полякова

м. Дніпро

Анотація

У статті досліджено неоднозначний у ціннісній перспективі образ українця в романах Б. Харчука («Волинь», «Майдан», «Хліб насущний»), вираження в них екзистенційного стану українця радянської доби, деформації в її вимірі моралізаторських устоїв та знецінення моральних традицій, характер мотивації вчинків героїв.

Ключові слова: образ, образ українця, мораль, моральні традиції, мотивація, наратив, роман.

С.В. Полякова. Образ украинця в романистике Бориса Харчука

В статье изучается неоднозначный в оценочной перспективе образ украинца в романах Бориса Харчука («Волынь», «Майдан», «Хлеб насущный»), проявления в них экзистенционального положения украинца в советский период, деформации в его критериях моральных устоев и обесценивание моральних традиций, характер мотивации поступков героев.

Ключевые слова: образ, образ украинца, мораль, моральные традиции, мотивация, нарратив, роман.

Polyakova S.V. The image of Ukrainian in romantic works of Borys Kharchuk

In this article is researcning ambiguous, evaluative perspective image of Ukrainian in novels of B. Kharchuk's (Volhynia, Krevnyky, Maydan, Hlib nasyshnuy). Expression in this existential state ukranian of soviet period, deformation in his measuring of moralizeing tradithions and devaluation moral tradithions, character of motivation actions of hero.

Integration of aesthetic and intellectual values at the line of a thousand years qualitative redesigh native culture and force to revise criterions, overestimation phenomenon universal cultural experience.

As clerare as a day, that not everythink, which write in the twentieth-eighieth years of twentieth century, pass examination of the time, that one of the aspectsliterature scince today erise problem of rethink creation wraters indicated period. That concerning and modern perception novells B. Kharchuk, besides and implementation in this image of Ukrainian.

Humanitarian idia novels B. Kharchuk bands with aesthetics an of the sixties, who rehabilitate in the ukrainian literature and culture of human peculiarity her originality and unique. Such as new approach to perception of human increasingly contradict ideas of literature of realism,that do accent ofdeparability heroftom collective.

In the narrative structure his novels also absent scale reconstitution difficult social and political processes in these communication demonstrations. He is in most cases do accent on the image life of family her relatives and friends. Story in the novels of B. Kharchuk's as if moves two relative independent anecdotal lines. One of them-which gives the event from the point of autor , in the center of conflict between relatives and fellow-villager. Oher - artidtic personification dreams and feeling personage.

Nerrative stratege of B. Kharchuk lies in the artistic personification of undersirable changes in psychology human in case of socioeconomic circomstances, lifestyle. Constant poverty, hard working uncertainty of the future couse sense of despair.Distruction in the world stable values, thus, inanity, despair and hope lessness which conserned artist in this novells is tipical motivation for narrative structures works existentialistic subjects.

Thus in the narratives novels of B. Kharchuk's position ambigious in the imprtent perspectives imiges of Ukrainian, who dreams implant in the land and family, that from the one hand motivate his wish live with family in the village, and from the other hand lead to negative actions. Nerrative structure novels include different type of people.

B. Kharchuk leads out type of people in which economic individualism considerable exceed to the other feacher of characters.

In this images accent such lines, as mental limitation and indifference, greediness and swaggering, aggressive perception anather point of view and ignoration moral-etnical norm family and social life.

Key words: image, image of ukraniane, moral, moral tradition, motivation, narrative, novel.

Інтеграція естетичних та інтелектуальних цінностей на межі тисячоліть якісно переконструйовує вітчизняну культуру й спонукає до перегляду критеріїв, переоцінки явищ універсального культурного досвіду. Зрозуміло, що не все, написане у 20-80-ті роки ХХ століття, витримує випробовування часом, тому одним з аспектів літературознавчої науки сьогодення постає проблема реінтерпретації творчості письменників означуваного періоду. Це стосується й сучасного сприйняття романів Б. Харчука, зокрема й реалізації в них образу українця.

Як підкреслював Д. Ліхачов, «людина завжди є центральним об'єктом літературної творчості. У співвідношенні із зображенням людини знаходиться і все інше: не тільки зображення соціальної дійсності, побуту, але й природи, історичної змінюваності світу» [5, 3]. Гуманістична ідея романів Б. Харчука пов'язана з естетикою шістдесятників, які реабілітували в українській літературі й культурі людську особистість, її самобутність і неповторність. Такий новий підхід до осмислення людини значною мірою суперечив ідеям літератури соцреалізму, що акцентувала передусім невіддільність героя від колективу.

На важливість зображення в художньому творі для письменників- шістесятників не стільки дій, вчинків героя, скільки вираження переживання цих вчинків, його досвіду пізнання світу та власної суб'єктивності звернула увагу і Р. Харчук: «Авторів цікавлять не так глобальні проблеми, не дух історії, не маси, а найменший фрагмент екзистенції - особа» [11, 11]. У наративній структурі його романів також відсутнє масштабне відтворення складних соціальних і політичних процесів у їх кульмінаційних виявах. Він переважно акцентує увагу на зображенні життя сім'ї, її близьких родичів та знайомих. Оповідь у тетралогії «Волинь», романах «Майдан», «Хліб насущний» немов рухається двома відносно самостійними сюжетними лініями. Одна з них - подієва, що подана з погляду автора, у центрі її - конфлікти між родичами й односельцями. Інша - художнє відтворення думок і переживаннь персонажів.

Люди з давніх часів, спілкуючись між собою, помічали характерні риси своїх сусідів і давали їм певну характеристику. Так само кожен народ здавна відрізняв себе від інших народів. На думку М. Костомарова, «будь-який народ має в собі щось визначене, те, що стосується більш-менш кожної з особистостей, котрі належать народові. Це народний характер, по якому ціла маса може розглядатися як одна людина. <...> Будь-який народ, якщо його розглядати як єдину особистість, має свій ідеал, до якого прагне. <...> Для осягнення характеру слід вчиняти так, як з людиною, котру бажаєш вивчити: потрібно шукати таких джерел, у яких би народ виказав себе несвідомо. До таких джерел належить література» [3, 47].

З таких позицій відтворено соціальний і психологічний тип українця, який постає у творах письменників-класиків. У поемі «Енеїда» І. Котляревського - він сфокусований в образах невтомних теслярів, кожум'як, римарів, шевців, бондарів: вони надзвичайно міцні статурою, легко переносять спеку і холод, голод і спрагу, невтомні та спритні, мужні, сміливі, доблесні на війні, але передусім волелюбні. Притаманність таких рис українському народові засвідчив і француз Г.Л. де Боплан, який, пізнаючи Україну, відзначав, що українці (козаки) «взагалі розуміються на всіх ремеслах, хоч одні бувають більш вдатними, ніж інші, у тих чи інших заняттях; трапляються й такі, чиї знання порівняно із загалом ширші. Одне слово, усі вони зосереджуються лише на корисному й необхідному, головним чином на тому, що пов'язане з сільським життям. <...> Окрім одягу, у них немає нічого простацького. Вони дотепні, кмітливі, винахідливі і щедрі, не прагнуть до великого багатства, але надзвичайно кохаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя: саме через це вони такі схильні до бунтів та повстань, як тільки відчують утиски» [1, 149]. Ще до нього про волелюбність і свавільність українців писав арабський літописець Ібн-Якуб: «Слов'яне нарід відважний і воєвничий, і ніхто-б не дорівняв їм в силі, як би не розріжненнє їх численних відокремлених племен. Тут давала себе знати причина і заразом результат слабости їх політичної організації, їх неохота до послуху якій-небудь власти і підпорядкованнє всякого авторитету голосови загального віча» [8, 53-54].

Риси характеру українця-степовика художньо відображені у творах багатьох українських письменників, зокрема Б. Грінченка (дилогія «Під тихими вербами»), М. Коцюбинського («Fata morgana», «Дорогою ціною»), Марка Вовчка («Козачка», «Інститутка» та ін.). У новелах В. Стефаника маємо соціально-психологічний портрет покутян («Кленові листки», «Камінний хрест», «Майстер», «Новина»), у Марка Черемшини - гуцулів («Село потерпає», «Чічка», «Карби», «Грушка», «Туга»), у І. Франка - бойків («Ріпник», «Навернений грішник», «Сам собі винен», «Яць Залепуга», «Перехресні стежки», «Борислав сміється»). Українці ХІХ - початку ХХ ст. в основній своїй масі постають у зазначених творах глибоко релігійними, працьовитими, талановитими, але порівняно з українцями козацької доби, інертними, не здатними відстояти власні права. Лише деякі з них можуть прийняти кардинальне рішення, аби змінити своє життя (В. Стефаник «Камінний хрест»), і навіть убити («Під тихими вербами» Б. Грінченка; «Fata morgana» М. Коцюбинського; «Новина» В. Стефаника). Можливо, твори вищеназваних письменників і дали підстави сучасним дослідникам Б. Глотову та О. Матюхіній стверджувати, що психологічний стереотип українця в минулому - «це неквапливий, сумовитий чоловік, схильний до пісенної меланхолії, працьовитий і покірний долі» [2, 86].

У творах українських письменників радянського періоду, зокрема М. Стельмаха («Хліб і сіль», «Чотири броди»), О. Довженка («Зачарована Десна»), О. Гончара («Прапороносці», «Тронка») маємо опоетизований образ українця, який, незважаючи на властиві часові соціально-економічні умови, залишається простим і щирим, гостинним і працьовитим, поважає предків і відповідно виховує своїх дітей, захищає Вітчизну. Їхнім героям-селянам безпосередньо відкривається сенс існування в злагоді з природою і землею. Такий образ українця, на нашу думку, зумовлений прагненням письменників актуалізувати морально-етичну реалізацію, морально-етичні орієнтири, що протистояли в політиці радянської держави тотальній денаціоналізації та моральній деградації. екзистенційний моральний українець роман харчук

Домінантою тексту епічної прози Б. Харчука є психологічний тип українця, який прагне вкорінитися на землі і в родині, що оприявнюється насамперед у вираженні намагання героя заснувати свій хутір («...всяке із села старалося вибратися на хутір, чи гналося за море в чужі землі» [9, 6]). Образи героїв-більшовиків Антона Чорнобая, Йосипа Волянюка й Петра Котова, Олександра й Миколи Туріїв у їх опозиції до селянського середовища в романах письменника радянської епохи, значною мірою зумовлені вимогами пануючих ідеології та методу соцреалізму.

Як зауважує Є. Маланюк, хутір є основою українського буття: «Так, хутір - це основа й форма. Хуторянин - зовсім не образлива назва, а фактор національної культури з плюсами й мінусами, котрому треба бути Українцем, - без цього не буде України» [7, 324]. Схожу думку висловлює й Г. Лозко, яка наголошує, що «індивідуалізм українця протистоїть стадності» [6, 70]. Будучи вірним історичній правді, у прозових текстах Б. Харчука в центрі сюжету постають такі герої, як Петро та Павло Гнатюки, Зінька Горошко («Волинь»); Антон Верещака, Тодорка Волянюк («Майдан»); Порфир Довбеняк («Хліб насущний»); Іван Шпаргела, Мирон Турій («Кревняки») та інші, які прагнуть відокремитися від широкого загалу, вибудувати свій світ на основі господарювання на землі зі своєю сім'єю. Господарський індивідуалізм як одна з національних рис українця властива Оксентові Кричевському («Хліб насущний»). Одружившись без любові, він здобуває можливість працювати на землі для себе, присвячуючи їй своє життя, ніби стаючи її рабом: «Він знав радість спочинку, коли ноги й руки неначе одерев'янілі, коли з отерплого тіла виходять зашпори. А може, ніколи до сьогоднішньої ночі й не знав спочинку? Падав, як той віл, випряжений з ярма» [10, 119].

Ю. Липа, виокреслюючи український характер, виокремлює як одну з прикмет «українця» «трипільський червень», ознаками якого є «терпеливість, мовчазна відвага, передбачливість, скромність, обережність, невідступність від обраної лінії, холодність при невдачах» [4, 104]. Відзначаючи поруч з ним ще «первень еллінський», що відбився в мистецьких смаках українців, їхніх здібностях до мореплавства [4, 107], і «готський червень», що простежується в характері українця вірністю й прив'язаністю до традицій, практичністю, твердістю, військовою дисципліною і, найголовніше, «готська організація життя приспішила витворювання української мови» [4, 109]. Характеристикам українця, презентованим Ю. Липою, наділені, наприклад, герої творів У. Самчука. У його зображенні вони постають людьми сильної волі, активного ставлення до життя, вільними від почуття неповноцінності, меншовартості. Це образи селян-господарників Матвія Довбенка («Волинь»); Григора Мороза із синами («Морозів хутір»), Павла Даниліва («На твердій землі»).

На відміну від самчуківських героїв героям Б. Харчука не вдається заснувати власний хутір, їхні родові зв'язки в динамічному напруженому світі порушуються й руйнуються остаточно з розвитком життя. У тетралогії Б. Харчука «Волинь» чи не найскладнішим у цьому вимірі є образ Петра Гнатюка. Розгортаючи сюжетну лінію цього героя як провідну в розвитку центральної теми першої книги, автор не пов'язує з ним тему всього твору. Петро Гнатюк зображений як один з багатьох, як типовий представник соціального прошарку, свого часу. У душі Петра добро поєднується з підлотою, любов - з ненавистю. Це запальна й груба натура, яка розкривається в розвитку боротьби двох начал: чуйної людини - з одного боку (відмовляється видавати Чорнобая, передає харчі Антоніні та Зіньці в тюрму, виступає проти несправедливого вивозу збіднілих поляків) і безжалісного власника - з іншого (краде гречку в брата, грабує з Шумейком кооперацію, знущається з вагітної Антоніни). Душевна роздвоєність Петра яскраво виражена через ситуації його ставлення до Зіньки Горошок та попівни Раї, коли опинившись перед вибором: внутрішня краса першої чи майнові статки іншої: «Десь глибоко в душі було два Петра. Один казав: “Іди до Зіньки”. Другий застерігав: “А як же з Раєю? ”» [9, 66].

Здебільшого рушієм вчинків героїв Б. Харчука є прагнення розбагатіти, заздрощі до добробуту рідних, що найширше представлено в художній презентації протистояння Павла і Петра Гнатюків: «Петро з кожним днем все більше заздрив братові. Ця заздрість гнітила і пекла, підточувала його серце. Те, що Павло став чи не найбагатшим господарем на селі, не давало Петрові спокою і мучило до болю. Він не міг піти в гості до брата, відмовився нести до хреста дитину. Заздрість поєднувалась із злобою і ненавистю» [9, 47].

Образ Павла Гнатюка постає в романі як уже сформованої особистості з певними життєвими принципами, відповідною поведінкою - це тип переконаного безжального власника-глитая. У його характеристиці акцентуються духовна обмеженість і байдужість, скупість і чванливість, зацикленість на матеріальному й ворожа агресивність до всього, що не збігається з його поглядами. Саме гордість Павла Гнатюка як вдатного господаря, що збирає землю і худобу, у художній інтерпретації знищило будь-які інші сентименти, навіть почуття батьківського співчуття до власних дітей, які мусять боротися з батьком за шмат хліба. Донька і сини для Павла - лише дармова робоча сила в господарстві.

Характеристика братів Гнатюків подана значною мірою з точки зору матері: порівнюючи своїх дітей, вона ділить їх на тих, які пішли в неї (Іван, Наталя, Гриць) та інакших, не таких, як вона (Петро і Павло). Вагомими в розкритті такого ціннісного розмежування є психологічні деталі: - так, наприклад, у характеристиці Павла оприявлено таку рису, як жадібність, яка виявлялися ще з дитинства: «Їй (матері - С.П.) врізалося в пам'ять, як Павлик малим вдома не хотів м'яса їсти, а в сусідів пісний куліш випрошував. Хліб черствий їв, аби чужий» [9, 22]. Один із прийомів характеристики є зображення, так вчинків героя письменник підкреслює скупість як основну рису його характеру: через великий посаг одружується на вагітній від іншого - Сянці Чемериса, відмовляється позичити гроші сестрі Наталі, обважує в млині рідного дядька, шкодує для власних дітей яблук, що поступово згнили в коморі. За життєвими принципами та ставленням до майна Павло Гнатюк типологічно споріднений з образами Порфира Довбеняка («Хліб насущний»), Івана Шпаргели («Кревняки»). Певною мірою це зближує героїв Б. Харчука з Підпарою («Fata morgana» М. Коцюбинського), Калиткою і Пузирем (відповідно «Сто тисяч» і «Хазяїн» І. Карпенка-Карого), Іваном («Багатир» В. Стефаника).

Певною мірою скупість як риса характеру героїв Б. Харчука не відповідає характеристикам народу, відзначеними зарубіжними вченими- дослідниками. Зокрема, Г.Л. де Боплан зауважив, що українцям «доволі, коли є що їсти й пити» [1, 147]. Українські письменники, показуючи моральну деградацію своїх героїв у процесі збагачення, наголошують на нехарактерності такого способу життя для українців, прагнуть виявити причини деморалізації. За їх інтерпретацією, бездушність і жадібність героїв були породжені постійними нестатками, виснажливою працею, голодом, що робили людей жорстокими й несправедливими один до одного. Моральний занепад через злидні, які знищили здорову душу селянина, засвідчено у творах Т. Бордуляка («Самітня нивка»), М. Коцюбинського («Що записано в книгу життя»), В. Стефаника («Діти», «Скін», «Новина», «Катруся», «Сама- саміська»), А. Тесленка («Школяр»), Марка Черемшини («Дід», «Більмо»), у ситуаціях їхніх стосунків постає нелюдське ставлення батьків до дітей і дітей до батьків стало мало не нормою сільського побутування: діти покидають бабцю помирати самотньою в хаті («Сама-саміська» В. Стефаника), докоряють шматком хліба, б'ють і врешті-решт виганяють з хати старого батька («Дід» Марка Черемшини, «Діти» В. Стефаника), батьки штовхають до розпусти дочку («Більмо» Марка Черемшини).

Б. Харчук, моделюючи у своїх творах епізоди з життя й долі своїх героїв, стверджує, що нездорові інстинкти селян є не лише наслідком соціально-економічних умов, а й залежать від нетривкості чи, точніше, невиробленості в них глибоких моральних якостей людини. Так, у тетралогії письменника «Волинь» герої - Василина та Іван Гнатюки, навіть уже не бідуючи, були постійно заклопотані господарськими проблемами, тяжко працювали. Своєю поведінкою вони позасвідомо транслювали своїм дітям ідею збагачення, як єдину мету життя. У художніх характеристиках своїх героїв Б. Харчук домінізуючими рисами виокреслює бажання збагатитися й заздрість до добробуту інших що, на його думку, є чи й не головною причиною всіх проблем людства. Багато персонажів Б. Харчука ніколи не задовольняються хлібом насущним, прагнучи до збагачення заради збагачення. Символом непотрібного багатства стає, наприклад, образ зіпсованого годинника Йосипа Турія («Кревняки»), який той придбав, аби показати свою заможність і культурність.

Б. Харчук утверджує думку, що, внаслідок жахливих умов життя, а згодом й атеїзму, насаджуваного радянською владою, селяни втрачають релігійність. Наративна структура побудована в такий спосіб, що підкреслюється мотивація вчинків героїв і причинно-наслідкові зв'язки між подіями, автор наголошує, що втрата цієї риси національного характеру призвела насамперед до намагання «виправити Божу несправедливість» власними силами через крадіжки та грабунки: крадуть Павло й Петро Гнатюки («Волинь»), Антон Верещака («Майдан»).

Розкриваючи характери своїх персонажів, Б. Харчук об'єднує національну, суспільно-громадську та психічну ідентичність героїв в єдиний проблемний вузол. Саме селянські носії етнічної ідентичності, які мають свою життєву позицію, ціннісно орієнтовану, представлені стихійними й органічними. Герої Б. Харчука різняться переживанням окремих аспектів своєї національної ідентичності й рівнем її усвідомлення.

Українська національна ідентичність сприймається Грицем Гнатюком, Зосею Березюк («Волинь»), Євгеном Волянюком, Андроном Косом («Майдан»), Юрком Оранчуком («Хліб насущний»), Оксаною Турій («Кревняки») як самовідкриття, а водночас і як проблема, виклик, що вимагає втілення певної програми. Національна самосвідомість чи неусвідомленість помітно вирізняють героїв у селянській масі, визначають їхню життєву поведінку, суспільно-громадську роль. Показовими в цьому є образи братів Волянюків у романі «Майдан», через протистояння яких Б. Харчук намагається осягнути трагедію ідеологічної розділеності роду, осмислює причини фанатизму, що розлюднює людину.

Наративна стратегія Б. Харчука полягає в художньому відтворенні небажаних змін у психології людини у зв'язку з соціально-економічними обставинами, способом життя. Постійні злидні, тяжка праця, невизначеність майбутнього породжують почуття безпорадності й відчуженості його героїв. Руйнація у світі стабільних цінностей, хаос, беззмістовність, відчай і безнадія, яких торкнувся письменник у своїх романах, є типовими мотивами для наративних структур творів екзистенційної спрямованості тематики.

Таким чином, у творах Б. Харчука позиціонується неоднозначний у ціннісній перспективі образ українця, який мріє вкорінитися в землі й родині, що, з одного боку, вмотивовує його прагнення до одноосібного родинного життя на хуторі, а з іншого - призводить до негативних вчинків. Наративна структура романів окреслює різні типи людей, проте можна виокремити домінуючі. Основними цінностями багатьох героїв, що визначають психотип українця, є земля та родина. Герої подаються в ціннісно неоднозначній перспективі, що дає змогу простежити причини моральної деградації селянина. Б. Харчук виводить тип людей, у яких господарський індивідуалізм значно превалює над іншими рисами характеру, тип власника-глитая, який прагне збагачення заради збагачення. У цих образах акцентуються такі риси, як духовна обмеженість і байдужість, скупість і чванливість, агресивне неприйняття інакшого погляду та ігнорування морально-етичних норм сімейного й суспільного життя. За ознакою наявності в людини ціннісно орієнтованої життєвої позиції вирізняються персонажі, які є носіями національної ідентичності.

Список використаних джерел

1. Боплан Г. Опис України / Г. Боплан // Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали: довідник: [у 2 ч.] / упоряд.: І. Кресіна [та ін.]. - К.: Вища шк., 1997. - Ч. 1. - С. 146-148.

2. Глотов Б. Психологічні риси українського народу у державотворчому вимірі / Б. Глотов, О. Матюхіна // Ідейно-теоретична спадщина Дмитра Донцова і сучасність: Матеріали наук.-теорет. конф. - Запоріжжя: Просвіта, 1998. - С. 86-90.

3. Костомаров М. Слов'янська міфологія:Вибрані праці з фольклористики і літературознавства / М. Костомаров. - К.: Либідь, 1994. - 384 с.

4. Липа Ю. Призначення України / Ю. Липа. - Л.: Фундація імені О. Ольжича, 1992. - 270 с.

5. Лихачев Д. Человек в литературе Древней Руси / Д. Лихачев. - М.: Наука, 1970. - 180 с.

6. Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект / Г. Лозко. - К.: АртЕк, 2001. - 304 с. - Бібліогр.: с. 296-299.

7. Маланюк Є. Повернення / Є. Маланюк. - Л.: Світ, 2005. - 496 с.

8. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали: довідник: [у 2 ч.] / упоряд.: І. Кресіна [та ін.]. - К.: Вища шк., 1997 - Ч. 1. - 583 с.

9. Харчук Б. Волинь: Роман / Б. Харчук. - К.: Дніпро, 1988. - Кн. 1-2. - 567 с.

10. Харчук Б. Твори: [в 4 т.] / Б. Харчук. - К.: Дніпро, 1991. - Т. 2: Кревняки: Роман. - 575 с.

11. Харчук Р. Покоління постепохи: [Проза] / Р. Харчук // Дивослово - №1. - С. 6-12.

Размещено на allbest.ru