Вербалізація міфопоетичної космогонії в поезії Олександра Олеся

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ МІФОПОЕТИЧНОЇ КОСМОГОНІЇ В ПОЕЗІЇ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ

к. філол. н., доцент Чистяк Д.О.

Київський національний університету імені Тараса Шевченка, Україна

Анотація

Метою даної статті є моделювання вербалізації космогонічної картини світу в поетичних текстах видатного українського письменника Олександра Олеся. Об'єктом дослідження слугує поезія Олександра Олеся. Предмет дослідження визначено принципи вербалізації космогонічної картини світу в його поезіях. У статті здійснене моделювання вербалізації космогонічної картини світу в поетичних текстах видатного українського письменника Олександра Олеся у контексті концептуальної картини світу в мові українських поетів-символістів. Визначено, що у ключовими для концептосистеми поетичних текстів О. Олеся є опозиції ЗЕМЛІ і НЕБА, ХОЛОДУ і ВОГНЮ, СПОКОЮ і БОРОТЬБИ, КАМЕНЮ і МОРЯ, СОНЦЯ і МЛИ. ДУША-ПТАХ над ВОДОЮ можуть імпліцитно відсилати до біблійної космогонії (Дух Святий над первісними водами) як джерела прецедентних концептів, однак не виключена й міфологічна універсалія (образ птаха, що дістає землю з води, - універсальний міф за М. Еліаде). КОХАННЯ в УНІВЕРСУМІ близьке до космогонічної ролі КОХАННЯ в давньогрецькій (Ерос) та давньоіндійській (Кама) міфології. Космологічна ПІСНЯ (функціонально ізоморфна космологічній МУЗИЦІ орфіко-піфагореїзму і П. Тичини) уподібнює міфосвіти О. Олеся і М. Вороного. Перспективним постає компаративне дослідження міфопоетичних картин 185 світу українських письменників-символістів із подальшим зіставленням одержаних результатів із національними традиціями інших народів цього ж мистецького напрямку, зокрема концептосистеми бельгійського символізму.

Ключові слова: символ, символізм, космогонія, концептосистема, міф, міфологічна універсалія, архетип, міфосвіт, текст.

Аннотация

к. филол.н., доцент Чистяк Д.А.

Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Украина

ВЕРБАЛИЗАЦИЯ ПОЭТИЧЕСКОЙ КОСМОГОНИИ В ПОЭЗИИ АЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ

Целью данной статьи является моделирование вербализации космогонической картины мира в поэтических текстах выдающегося украинского писателя Александра Олеся. Объектом исследования служит поэзия Александра Олеся. Предмет исследования определены принципы вербализации космогонической картины мира в его поэзии. В статье проведено моделирование вербализации космогонической картины мира в поэтических текстах выдающего украинского писателя Олександра Олеся в контексте концептуальной картины мира в языке украинских поэтов-символистов. Выделено, что ключевыми для концептосистемы поэтических текстов О. Олеся стали оппозиции ЗЕМЛИ и НЕБА, ХОЛОДА и ОГНЯ, СПОКОЙСТВИЯ и БОРЬБЫ, КАМНЯ и МОРЯ, СОЛНЦА и МГЛЫ. ДУША-ПТИЦА над ВОДОЙ может имплицитно отсылать к библейской космогонии (Дух Святой над первыми водами) как источника прецедентных концептов, однако не исключена и мифологическая универсалия (образ птицы, который вынес землю из воды, - универсальный миф, по мнению М. Элиаде). ЛЮБОВЬ в УНИВЕРСУМЕ ближе к космогонической роли ЛЮБВИ в древнегреческой (Эрос) и двревнеиндийской (Кама) мифологии. Космогоническая ПЕСНЯ (функционально изоморфна космологической МУЗЫКЕ орфико-пифагореизма и П. Тычины) сближает мифомиры О. Олеся и М. Вороного. Перспективными представляются компаративные исследования мифопоетичных картин мира украинских писателей-символистов с последующим сопоставлением полученных результатов с национальными традициями других народов этого же художественного направления, в частности концептосистемы бельгийского символизма.

Ключевые слова:символ,символизм, космогония, концептосистема, миф, мифологическая универсалия, архетип, мифомир, текст.

Annotation

Candidate of Science (Philology), Associate Professor Chystiak D. O.

Kyiv national Taras Shevchenko University, Ukraine

VERBALIZATION OF THE MYTHOPOEIC COSMOLOGY IN THEOLEKSANDR OLES' POETRY

The purpose of this article is to model the verbalization of the cosmogonic picture of the world in the poetic texts of the prominent Ukrainian writer Alexander Oles. The object of the research is the Alexander Oles' poetry. The subject of the study is the principles of verbalization of the cosmogonic picture of the world in its poetry.

The article deals with the modeling of the verbalization of cosmological worldview in the poetic texts of the prominent Ukrainian poet Oleksandr Oles in the context of the conceptual worldview in the language of the other Ukrainian symbolist poets. It is shown that the most important conceptual oppositions in the poetic texts of Oleksandr Oles are EARTH and SKY, COLD and FIRE, PEACE and FIGHT, STONE and SEA, SUN and CLOUD. The concept of SOUL-BIRD above the WATER could make implicit allusion to the cosmology in the Bible (Holy Spirit on the primal water) as a source of precedent concepts as well as a mythological universal (according to M.

Eliade, the image of the bird that takes the earth from the water is a universal myth). The concept of LOVE in the UNIVERSE is rather related to the cosmological role of LOVE in the mythologies of Ancient Greece (Eros) or of Ancient India (Kama). The cosmological SONG is isomorphic in its function to the cosmological MUSIC in the Orphic and Pythagorean tradition and in the poetry of P. Tychyna and is relevant to the mythological worldviews of O. Oles and M. Voronyi.

The comparative study of the mythopoetic paintings of the world of Ukrainian writers-symbolists arises in perspective, comparing the results obtained with the national traditions of other peoples of the same artistic direction, in particular the conceptual systems of Belgian symbolism.

Key words: symbol, symbolism, cosmology, conceptual system, myth, mythological universal, archetype, mythological worldview, text.

Постановка проблеми та актуальність теми дослідження. У філологічній науці та суміжних наукових дисциплінах зростає інтерес до проблеми виявлення структурних і семантичних зв'язків, генерованих у мовній системі особливостями міфологічного світовідчуття. Можна зауважити, що ці явища вписуються у ширший контекст міждисциплінарних студій, які мають на меті розкрити закономірності функціонування структур, що генерують процес знакоутворення на ментальному рівні: активізуються актуальні дослідження мовних картин світу, етнічних концептосфер і «міфів етносу», які розкривають специфіку взаємодії мовних явищ через аналіз різних рівнів семіосфери культури, розглянуті в міфопоетичному аспекті у працях П. Брюнеля, О. Веселовського, М.-К. Гюе-Брішар, Ж. Дюрана, М. Еліаде, Р. Жірара, І. Зварича, О. Колесника, О. Косарєва, Н. Лисюк, Є. Мелетинського, А. Слухай, Слухай, В. Топорова, І. Франк-Каменецького, Н. Фрая, О. Фрейденберг. У цьому контексті перспективним видається поширення запропонованої нами методики лінгвопоетичного аналізу [6; 7] давньогрецького міфологічного інтертексту у франкомовному художньому тексті (на матеріалі драматургії М. Метерлінка) на ширші текстові масиви, передусім на дослідження художньої мови представників українського символізму.

Метою даної статті є моделювання вербалізації космогонічної картини світу в поетичних текстах видатного українського письменника Олександра Олеся.

Об'єктом дослідження слугує поезія Олександра Олеся.

Предмет дослідження визначено принципи вербалізації космогонічної картини світу в його поезіях.

Виклад основного матеріалу. Як підкреслює автор дисертації «Міфопоетика творчості Олександра Олеся»

H. В. Чернова [4], на рубежі ХІХ--ХХ ст. загострюється відчуття хаосу, катастрофічності світу, зруйнованого побуту і свідомості, посилюється конфлікт між побутом і буттям, що зумовило нове осмислення минулого, пронизане ідеєю космізації свідомості. Поряд із тим І. В. Чернова виділяє співвідношення концептів ВОДА і ВОГОНЬ, ЗЕМЛЯ І ПОВІТРЯ, СВІТОВА ВІСЬ і ДЕРЕВО, ВЕРХ і НИЗ, ЗЕМЛЯ і НЕБО, СОНЦЕ і МІСЯЦЬ, ВСЕСВІТ і ЛЮДИНА, РАЙ і ПЕКЛО у символічній мові О. Олеся [3; 4; 5; 6]. Натомість системного аналізу космогонічної системи концептів у текстах Олександра Олеся досі не проведено, що обґрунтувало мету цієї розвідки.

Розглянемо спеціально концептуалізацію О. Олесем та вербалізацію в його поезії архаїчної космології. У збірці [1] досліджено 422 поетичні тексти (загальний обсяг понад 111 500 слововживань, середня довжина тексту 261 слововживання). Нижче інтерпретовано найбільш репрезентативні приклади вербалізації космологічних концептів.

Поезія «В дитинстві ще... давно, давно колись» [1, с. 21] містить вербалізацію концептуальної формули СВІТ- СОНЦЕ-ЗЕМЛЯ-СЕРЦЕ-СПІВ: Весь божий світ сміявсь, радів... // Раділо сонце, ниви, луки... // І я не виніс щастя- муки, // І задзвеніли в серці звуки, // І розітнувсь мій перший спів... Розглянемо основні космологічні ідеї тексту. По-перше, в описі СВІТУ вербалізовано два рівні - ВЕРХНІЙ (сонце) і СЕРЕДНІЙ (ниви, луки). По-друге, СЕРЦЕ в космологічному контексті вказує на органічну єдність ЛЮДИНИ і КОСМОСУ. По-третє, СПІВ поєднує людину зі ВСЕСВІТОМ. Акцентовано, що спів ліричного героя -- ПЕРШИЙ, що може вказувати на паралель із ініціацією шамана-співця (в давньогрецькій традиції -- у Гесіода, теоретичне осмислення -- у А. Б. Лорда, М. Еліаде).

У тексті «Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні.» [1, с. 22] вербалізовано опозицію ХОЛОДНИЙ - ВОГОНЬ у проекції на людські почуття, а також сполучено концепти ХАОС (страшні безодні) і ДУША. Обидва розглянуті приклади вказують на ізоморфність МАКРОКОСМУ і МІКРОКОСМУ: Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні // Вогнем страждання запалить, // Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні // Душі моєї розбудить...

У тексті «Пекло, здавалось, було в ту годину...» [1, с. 26] вербалізовано ТИМЧАСОВЕ ПОВЕРНЕННЯ ДО ХАОСУ через опис грози: Пекло, здавалось, було в ту годину... // Грім, як шалений, стогнав і ревів, // Блискавок стріли літали без впину, // Ввесь небозвід то палав, то чорнів. // Буря пройшла, і я з жахом питаю: // Що ж то зробилось з коханого краю? // Певно, руїну та буря зробила? // Кажуть: «Вербу десь розбиту добила». Серед джерел прецедентних концептів слід відзначити ранню поезію Тараса Шевченка: Реве та стогне Дніпр широкий, // Сердитий вітер завива, долоду верби гне високі, // Горами хвилі підійма.

Текст «Сніг в гаю...але весною...»[1, с. 27] метафоризує долю УКРАЇНИ через вербалізацію космологічних концептів зі сфери природи - земна географія включена до структури УНІВЕРСУМУ. Текст побудований на низці вербалізованих опозицій, а саме СНІГ-ВЕСНА, МЛА-СОНЦЕ, ЗГАСЛИЙ-ВОГОНЬ: Сніг в гаю... але весною // Розів'ється гай... //... Може долею ясною // Зацвіте й мій край. // В небі мла, а сонце гляне, // Мла розтане вмить... //...Може й мій народ повстане, // Морем зашумить! //... // Як вулкан, строїш ти, згаслий, // Але чую я, // Що в душі твоїй прекрасній // Море ще огня.

У поезії «Ії душа -- як чайка над водою.» [1, с.30] концепт ДУШІ-ПТАХА над ВОДОЮ (Ії душа - як чайка над водою... // Пісні, і смх, і радість скрізь, // Вона ж літа, не зна спокою, // І скигле з тугою палкою, // І розсипає перли сліз) ізоморфний концептові СВЯТОГО ДУХА, що, уподібнений до птаха, ширяє над ПЕРВІСНИМИ ВОДАМИ, згідно з першими рядками біблійної Книги Буття.

Поетичний текст «В болотах жаби рай знайшли.» [1, с. 31] вербалізує опозиції ЖАБИ -- ОРЛИ, БОЛОТО -- ПОВІТРЯ, що можуть бути узагальнені до однієї: НИЖНІЙ СВІТ (підземно-водний) -- ВЕРХНІЙ СВІТ. Метафоризація членів опозиції очевидна: ідеться про людей високого лету думки і чуття і ницих інтелектуально і морально: В болотах жаби рай знайшли // І там плодились і згнивали, // А десь над ними клекотали // В повітрі чистому орли. // І туркіт жаб, і дух гнилий // До їх туманами знімались, // І до болот орли спускались // І виливали гнів палкий // Та жаби, всі в сітках турбот, // На клект орлячий не зважали, // Жили, плодились і згнивали // В багні см,ердючому болот. // І повні скорбного чуття, // Орли за хмарами літали // І ситих жаб уже не звали // З болот до вищого життя.

Концептуальна формула поезії «Підбиті голуби знімались...» [1, с. 40] ГОЛУБИ -- ЗЕМЛЯ -- НЕБО -- ЗВУКИ -- СЕРЦЕ -- БЕЗОДНЯ -- КРОВ. Тут вербалізовано тришарову модель світу (НЕБО -- ЗЕМЛЯ -- БЕЗОДНЯ), поетове СЕРЦЕ, невіддільне від УСЕСВІТУ, КРОВ, що єднає поетичне єство з жертовними птахами вищого світу і, нарешті, ЗВУКИ -- космічна ПІСНЯ й водночас прикінцева мета творчості натхненного СПІВЦЯ. ГОЛУБ також -- символ ЧИСТОТИ, птах богинь, що може вказувати й на відповідний концепт ЧИСТОГО СВЯЩЕННОГО СЛОВА. Серед джерел прецедентних концептів, можливо, імпліцитно використана міфологема вигодування деякими птахами своїх дитинчат кров'ю: Підбиті голуби знімались // З землі до променів ясних // І знов на землю обривались, // І червонли груди їх... // Знялися звуки і упали // На бідне серце моє знов... // Вони ж в безоднях десь пропали, // А з серця виступила кров.

Поезія «Чари ночі» [1, с. 44], як відомо, присвячена станові людської психіки, й серед вербалізованих у її тексті концептів центральний -- КОХАННЯ. Однак, у відповідності до давньогрецьких і давньоіндійських космогоній, де КОХАННЯ посідає місце одного з ПЕРШОБОЖЕСТВ при творенні ВСЕСВІТУ, почуття органічно вмонтоване в УНІВЕРСУМ, де вербалізована просторова опозиція ВЕРХ-НИЗ (зорі -- вода, хмари -- тумани): Відбились зорі у воді. // Летять до хмар тумани... // Тут ллються пахощі густі, // Там гнуться верби п'яні.

Поетичний текст «На гори високі, на срібло снігів...» [1, с. 47] примітний тим, що в ньому вербалізований тільки один рівень космологічного простору - ВЕРХ, що має чітко виражену позитивну конотацію й асоційований із МЕТОЮ та СВІТЛОМ: На гори високі, на срібло снігів! // На саму далеку вершину! // З якої, раніше крилатих орлів, // Вітаючи, ранок я стріну... // За хмари! де сонце блискуче жиє, // Не томлячись сяєво лити... // Де світу набрав би я в серце своє // І сам уже зміг би світити. Так само тільки ВЕРХНІЙ СВІТ вербалізований у поезії «На зелених горах» [1, с. 298]:...А вгорі, на сизих горах, // Ледве м,орок ночі зник, // Рано-рано встав на зорях // Ватаг -- дивний чарівник.

ГОРА, ПТАХ, ПОВІТРЯ асоційовані з ВОЛЕЮ, БОРОТЬБОЮ, МЕТОЮ в поезії «На високій скелі ранньою добою.» [1, с. 60], де ВЕРХ також набуває виразної позитивної естимації, підтверджуючи ідею неоднорідності архаїчного міфологічного простору з погляду оцінки окремих його частин: На високій скелі ранньою добою // Кулею підбитий сокіл клекотав, // І м,огутній клекіт розлітавсь луною // І орлів на волю попід хмари звав. // І орли бурхливо з криками і шалом // Кидались в повітря, прагли боротьби, // А самотній сокіл з тугою і жалем // Умирав в знесиллі ранньої доби. // І тебе під хмари кличу я з кімнати // Битись і боротись за красу мети, // І на льот орлячий руку подала ти... // Годі! Я не можу й хати перейти.

У поезії «Вона ішла... але здавалося мені.» [1, с. 70] КОХАНА вербалізована як ПРОЛІСОК, що протиставлений ЗИМІ, СНІГОВІ й провіщає СОНЦЕ, ВЕСНУ: Вона ішла... але здавалося мені, // Що ніжний пролісок в снігу зоріє, // Встає з-під нього і радіє // Промінню, сонцю і весні. Поетичний текст «Місяць, закоханий в ніч чарівну.» [1, с. 72] містить вербалізацію низки концептуальних опозицій: МІСЯЦЬ, НІЧ, ПІТЬМА, ОСІНЬ -- СОНЦЕ, РАНОК, ВЕСНА, КВІТИ: Місяць, закоханий в ніч чарівну, // Сяє, щасливий, і світе: // Сонце цілує рожеву весну, // В травах кохаються квіти. // Місяць не дума про ранок страшний, // Сонця пітьма не лякає, // Квіти не стогнуть у день весняний: // «Осінь нас, бідних, чекає...» // Чом же, скажи мені, нас по весні, // В ранок розкішногоквітня, // Мучать-лякають примари страшні, // Осінь і ніч безпросвітня?.

Текст «В обіймах хмар мовчали скелі...» [1, с. 78] вербалізує концептуальні опозиції ХМАРИ -- СКЕЛІ, ЛЕТІТИ - МОВЧАТИ: В обіймах хмар мовчали скелі... // І хмари так казали їм: // «О любі сестри, полетім // В краї щасливі і веселі...» // В обіймах хмар мовчали скелі... // І хмари тихо полетіли... // І сльози сріблились на них... // І ніби сльози, з скель німих // Каміння, котячись, сіріли... // І хмари тихо полетіли... Поезія «Я на камені над морем...» (Олесь 1964, с. 80-81) вербалізує структуру трирівневого космосу (ГОРИ -- ЗЕМЛЯ, КАМІНЬ -- МОРЕ), в якому космологічної ролі набуває ПІСНЯ, уподібнена до морської стихії: Я на камені над морем // Легко, весело мені... // Я співаю пісню морю, // І воно мені співа... // Вечоріє... В хмарах гори, // Обнімає землю сон, // А мій дужий спів лунає // І гуде над шумом хвиль. // Проспівав я пісню морю, // Ліг на камінь і лежу... // Ніби пісня, ллється море, // Ніби рими, хвилі б'ють.

Дуже подібною до попередньої є концептуальна структура поезії «Осріблені місяцем гори блищать.» [1, с. 82], де вербалізовано ВЕРХНІЙ СВІТ (місяць, гори), СЕРЕДНІЙ СВІТ (вітри) і СВІТОВЕ ДЕРЕВО (кедри, соснй), НИЖНІЙ СВІТ (море) та космологічну ПІСНЮ: Осріблені місяцем гори блищать, // Їм кедри і сосни казки шелестять, // І дивні пісні їм співають вітри, // Що нишком під слухали в моря з гори. // Осяяні місяцем, гори блищать, // Осріблені місяцем, сосни шумлять, //

А море і сердиться й лає вітри, // Що нишком його підслухають з гори.

Концептуалізація місця КОХАННЯ в УНІВЕРСУМІ здійснена в поетичному тексті «Глянь, мій милий, скільки вроди...» [1, с. 90], де вербалізовано ВЕРХНІЙ (сонце), СЕРЕДНІЙ (луги) та НИЖНІЙ (води) СВІТИ, а також ПІСНЮ. Можливо, серед джерел прецедентних концептів - «Лісова пісня» Лесі Українки: Глянь, мій милий, скільки вроди, // Скільки сонця навкруги! // Глянь, як сяють срібні води, // Як хвилюються луги!.. // «Я сліпий... тебе ось... бачу...» // Ось послухай: десь за гаєм // Соловей заплакав враз... // Побіжім, його спитаєм, // Чи любив він більше нас?! // «Я глухий... тебе ось... чую...»

Поезія «Троянди» [1, с. 186] випадок негативної естимації СОНЦЯ, протиставленої позитивній естимації життєдайного ДОЩУ (ширше -- ВОДИ). У структурі КОСМОСУ також репрезентований ДУБ (провісник, як у давньогрецькій картині світу Додонський дуб) як найтиповіший варіант СВІТОВОГО ДЕРЕВА: Довго їх сонце без жалю пекло, // Довго! і нагло за хмари зайшло... // Вихор схопився, і грім загримів, // Дуб передчуттям грози зашумів, // Вдарила блискавка в груди кудись... // Свіжі дощі полились, полились... // Шепчуть троянди: «О, лийтесь рясніш, // Дайте нам дихати грудьми вільніш... // Наші гарячі уста остудіть, // Нас напоїть, напоїть, напоїть...».

У тексті «Душа моя не зна вже більше гріз...» [1, с. 192] центральний концепт -- ДУШІ, що прагне від СПОКОЮ до БОРОТЬБИ як активного начала, рушія ВСЕСВІТУ: Душа моя не зна вже більше гріз... // І грім замовк і хмара розплилася, // І там, де кров колись лилася, // Тепер дзюрчить струм,ок із сліз. // Мовчать руїни, сонце сяс, // І білий стяг примир'я має. // О, ні! о, ні! Розбитий храм // Встає живий в моїй уяві // І кличе знов в бої криваві // Помсти ти лютим ворогам, // Зове мене з труни гнилої // Блиснуть мечем і впасти в бої. // І я з землі підводжусь знов, // І знов в мені вогонь палає, // Одна рука меча тримає, // Друга спиня червону кров; // Як сокіл, б'ється серце хворе, // І сил в мені буяє море. Це гімн боротьбі, ізоморфний дуалістичним зороастрійським та Гераклітовим текстам, де також акцентовано роль ВОГНЮ.

Ключовий концепт поезії «Зелений ліс, і май, і сонце...» [1, с. 385]-- СОНЦЕ, інтерпретоване спершу як природний об'єкт, а потім - як ДОЛЯ, ЩАСТЯ БАТЬКІВЩИНИ: Зелений ліс, і май, і сонце, // І солов'ї в кущах, // А в нас, в нас сльози на очах... // О сонце!.. // Чи висушиш ти сльози наші, сонце, // На сліпнучих очах? // Як сушиш роси на квітках, // О сонце!? // Чи вгледім ми і ліс, май, сонце // В коханому краю, // Де душу кинули свою... // О сонце! Текст ізоморфний язичницькій молитві до сонця (пор. «Плач Ярославни» зі «Слова про Ігорів похід»), заклинанням природи.

Поезія «Як жити хочеться! Несказанно, безмірно...» [1, с. 387] моделює шаманську мандрівку космосом: Як жити хочеться! Несказанно, безмірно... // Не надивився я ні на зелену землю, // Ні на далекі сині небеса. // Я не наслухався ні шуму рік широких, // Ні шелесту лісів дрімучих, тем,них, // Ні голосу пташок, що вихваляють світ. // Я все життя горів на огнищі людському, // Я все життя неначе був розп'ятий // За злочин чийсь на вічному хресті. // Я все життя збирався тільки жити, // Дивитись, слухати і пити // Нектар із келиха краси... Ключовий концепт репрезентації ВСЕСВІТУ -- КРАСА.

У поезії «Море, о море, приснись хоч мені.» [1, с. 482] МОРЕ ізоморфне цілому УНІВЕРСУМУ (дощ ВЕРХНЬОГО СВІТУ, степ, сади, луги СЕРЕДНЬОГО СВІТУ) й суголосну ЛЮДСЬКІЙ ДУШІ - асоційоване з ПІСНЕЮ, ДУМКОЮ, НАДІЄЮ, КОБЗОЮ, ДОЛЕЮ та КРИЛАМИ ПОЕТА-МАГА: Море, о море, приснись хоч мені, -- // Сповнене серце отрути... // О, коли б я, хоч в короткому сні, // Зміг твою пісню почути. // Як я люблю твої співи, твій шум! // Як я тебе розумію! // Скільки мені ти приносило дум, // Як окриляло надію! // Перли мені ти на берег несло, // Срібним дощем обсипало, // Степом садами, лугами цвіло, // В кобзу себе обертало. // Море, о море! Ти вернеш мені // Те, що недоля розбила. // З перлами разом у тебе на дні, // Знаю, лежать мої крила. Автор художньо моделює язичницьку молитву до моря, підкреслює гармонійність із ним своєї психіки: Як я тебе розумію (пор. звернення Ярославни до Дніпра-Славутича у «Слові про Ігорів похід»).

У поезії «Сходило сонце, як серце, криваве...» [1, с. 495] КРИВАВЕ СОНЦЕ, асоційоване з СЕРЦЕМ (МАКРОКОСМ -- МІКРОКОСМ) у картині природи, близькій до апокаліптичної, набуває негативної естимації й протиставлене РІЧЦІ, що репрезентує СЕРЕДНІЙ (ЗЕМНИЙ) або й НИЖНІЙ (ПІДЗЕМНО-ВОДНИЙ) СВІТ: Сходило сонце, як серце, криваве, // Бризкало кров'ю і світ заливало, // Небо, неначе в трояндах, цвіло, // Хмари від жару займались // І починали горіти. // Річка свічадо своє розгорнула // І красувалась, цвіла, усміхалась, // Дівчина наче, цвіла, червоніла // І не могла одірватись од сонця!.. // Сходило сонце, як серце, криваве.

Висновки. Отже, у космосі О. Олеся ключовими є опозиції ЗЕМЛІ і НЕБА, ХОЛОДУ і ВОГНЮ, СПОКОЮ і БОРОТЬБИ, КАМЕНЮ і МОРЯ, СОНЦЯ і МЛИ тощо. ДУША-ПТАХ над ВОДОЮ можуть імпліцитно відсилати до біблійної космогонії (Дух Святий над первісними водами) як джерела прецедентних концептів, однак не виключена й міфологічна універсалія (образ птаха, що дістає землю з води, -- універсальний міф за М. Еліаде). КОХАННЯ в УНІВЕРСУМІ близьке до космогонічної ролі КОХАННЯ в давньогрецькій (Ерос) та давньоіндійській (Кама) міфології. Космологічна ПІСНЯ (функціонально ізоморфна космологічній МУЗИЦІ орфіко-піфагореїзму і П. Тичини) уподібнює міфосвіти О. Олеся і М. Вороного. письменник лінгвопоетичний міфологічний олесь

Перспективним постає компаративне дослідження міфопоетичних картин світу українських письменників - символістів із подальшим зіставленням одержаних результатів із національними традиціями інших народів цього ж мистецького напрямку, зокрема концептосистеми бельгійського символізму, адже основи для такого дослідження закладені нами в попередніх наукових розвідках [6; 7].

Література

1. Олесь О. Поезії. К.: Радянський письменник, 1964. 615 с.

2. Слухай Н. В. Художній образ у дзеркалі міфу етносу: М. Лермонтов, Т. Шевченко (лінгвосеміотичний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук: спец. 10.02.01 - українська мова, 10.02.02 - російська мова / Н. В. Слухай. К., 1996. 48 с.

3. Чернова І. В. Культура стихій у поетичній моделі світу О. Олеся/ Придніпровський науковий вісник: Філологія. 1998. № 61. С. 39-43.

4. Чернова І. В. Міфопоетика творчості Олександра Олеся: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.01.01 - українська мова. Запоріжжя, 1999. с.

5. Чернова І. В. Синтез історичного і міфологічного в поезії О. Олеся (на матеріалі збірки “Княжа Україна”) / Література й історія: Матеріали міжнародної наукової конференції 12-14 грудня 1996 року. Запоріжжя: Запорізький держуніверситет, 1996. С. 162-166.

6. Чистяк Д. О. Лінгвоміфопоетичний аналіз художнього тексту: навчальний посібник. К.: Журнал «Радуга», 2015. 138 с.

7. Чистяк Д. Міфопоетична картина світу в бельгійському символізмі: монографія. К.: Журнал «Радуга», 2016. 272 с.

Размещено на Allbest.ru