Зміст науково-популярних книжок Марії Грінченко та їх значення для просвіти українського народу

Анотація

У статті проаналізовано зміст окремих науково-популярних книжок М. Грінченко. З'ясовано, що книжки М. Грінченко мали широку тематику: історія, політичні науки, філософія. Науково-популярні книжки М. Грінченко зробили великий внесок в національний освітній процес, збагачували знання людей у різних галузях науки, та сприяли підвищенню культурного рівня Українського народу.

Ключові слова: М. Грінченко науково-популярні брошури, просвітницька діяльність

Annotation

In article the contents of some popular science books by M. Grinchenko are analyzed. It has been demonstrated that M. Hrinchenko proved herself an author of popular science books for people. Analysis of the contents of these books shows their wast tematics: history, political science, philosophy. M. Hrinchenko's popular science books made a great contribution to national educatational process, they enlarged peoples knowledge in various scientific fields, and increased general cultural level of the Ukrainians.

Kee words: M. Grinchenko, popular science books, enlightmental activity.

Аннотация

В статье проанализировано содержание некоторых научно-популярных брошюр М. Гринченко и рассмотрено их значение для просвещения украинского народа. Научный ассортимент брошюр М. Гринченко и включал в труды из истории, политических наук и философии и способствовали повышению культурного уровня украинского народа.

Ключевые слова: М. Гринченко, научно-популярные брошюры, просветительская деятельность.

Просвітницька діяльність М. Грінченко була багатоаспектною. Одна з її ланок - створення дешевих українських книжок для народу. Писати науково-популярні твори діячка розпочала, учителюючи в селі Олексіївці на Катеринославщині (нині Луганська обл.), де вона на власному досвіді переконалася, що темнота і неосвіченість українського народу зумовлені тотальною русифікацією та численними заборонами української друкованої літератури. Саме тому в процесі створення всіх своїх книжок Марія Миколаївна дотримувала принципу народності, використовуючи рідну мову, оскільки вважала її найголовнішим елементом пробудження національної свідомості.

Історіографічний огляд показав, що науково-популярні брошури М. Грінченко привертали увагу дослідників ще за її життя. Так, її окремі праці рецензували Д. Дорошенко, О. Павловський та В. Мировець. Окремі аспекти науково-популярних брошур висвітлено в дисертаційному дослідженні з філологічних наук Л. Неживої «Літературно -мистецькі та наукові пошуки М. Загірньої» (2001).

Мета нашої статті - на основі аналізу вибраних науково-популярних книжок М. Грінченко розглянути їх значення для просвіти українського народу, пробудження в нього почуття самоповаги, гідності, національної приналежності.

Твори М. Грінченко за своєю тематикою охоплювали різні галузі знань - від медицини та географії до історично-біографічних нарисів про відомих людей. Видавалися вони в добре відпрацьованій ще Б. Грінченком формі «книжечок- метеликів», часто по кілька тиражів. За словами сучасної вченої Л. Неживої, це були книжки, «які давали найперші елементарні знання з історії, географії, політичної економії, фізики, медицини, права, літератури... тобто все те, що мав знати пересічний освічений інтелігент» [15, с. 47]. Вони здебільшого були для читача першою сходинкою, яка дозволяла бодай наблизитися до найвищих досягнень людської культури. Навчившись читати науково -популярну літературу, він, за визначенням Л. Неживої, «міг зрозуміти і зацікавитися творами класиків світової і вітчизняної культури» [15, с. 47], що значною мірою підвищувало його культурно-освітній рівень.

Переходячи до розгляду науково-популярних творів М. Грінченко, зазначимо, що за відсутності чи нестачі україномовних підручників у тогочасних школах через їх заборону науково-популярні брошури просвітниці могли певною мірою їх замінити, оскільки давали нові знання з різних галузей науки й водночас виконували роль підручника з рідної мови. Свідченням цього є те, що ряд науково-популярних брошур діячки було включено до покажчика «Поміч учителю в справі національного виховання учнів», виданого секретарством справ освітніх у 1918 р. Зокрема, в рубриці книжок для читання з історії містилися «Мудрий учитель» (Оповідання про Сократа); «Який був лад в Афінській державі»; «За рідний край. Оповідання про Орлеанську дівчину Жанну д'Арк»; «Оборонець покривджених. Оповідання про Лінкольна»; «Як визволилися Північні Американські штати»; з географії - брошура «У сніговому краї. Оповідання про Гренландію» [18].

У даній статті ми проаналізуємо науково-популярні книжки М. Грінченко присвячені історії («Орлеанська дівчина Жанна д'Арк» (1893), «Боротьба англійських колоній американських за волю» (1905), «Оборонець по - кривджених. Оповідання про Лінкольна» (1905), «Олександр Македонський, великий войовник» (1906); «Сократ - грецький учитель» (1893), «Чорноморці у неволі» (1889), та політології «Про державний лад у всяких народів»(1905), «Хто народові ворог» (1905), «Земельна справа в Новій Зеландії» (1905), «Який був лад в Афінській державі» (1908), «Про виборче право» (1917).

Проаналізуємо науково-популярні книжки М. Грінченко детальніше. Передусім коротко спинимося на історії їх створення. Як ми зазначали, до написання науково-популярних брошур Марія Миколаївна прилучилася за сприяння свого чоловіка Б. Грінченка. Розпочавши з допомоги йому у виданні науково-популярної літератури, вона, за влучним визначенням її сучасниці письменниці та літературознавця В. Чередниченко, «ще більше, ніж її чоловік, свідомо стала на шлях «чорної» невдячної праці перекладача, компілятора-популяризатора» [19, с. 36]. Згодом досягла в цій справі значних успіхів. Її перша книжка науково-популярного змісту «Чорноморці у неволі» вийшла в 1889 р., і майже до смерті в 1928 р. діячка продовжувала писати нові й перевидавати вже написані книжки.

Науково-популярні брошури М. Грінченко користувалися великим попитом, витримуючи по два, три й більше видань і не тільки на теренах Російської чи Австро-Угорської імперій, а й у Канаді («Життя і наука грецького філософа Сократа», Вінніпег 1917 р.).

Цикл книжок історичного спрямування представлений брошурами біографічного характеру: «Орлеанська дівчина Жанна д'Арк», «Боротьба англійських колоній американських за волю», «Оборонець покривджених», «Олександр Македонський, великий войовник» та ін. Ці життєписи виникли не випадково. Вони були інструментами національного виховання населення. Ми поділяємо думку Л. Неживої, що такі книжки ставили за мету ознайомити читачів з життям національних героїв інших країн, готових покласти життя заради звільнення рідного краю [15, с. 49]. Вважаємо, що М. Грінченко, змальовуючи таких героїв, очевидно, сподівалася, що й серед українців з'являться подібні герої.

Брошура «Орлеанська дівчина Жанна д'Арк» була надрукована в 1893 р. Відразу з появою другого видання в 1897 р. на книжку відреагувала критика. Так, у збірнику рецензій Д. Дорошенка зазначалося, що обрана тема брошури - зображення важкої епохи столітньої війни і прекрасного образу Орлеанської дівчини... - «змушує нас посилено рекомендувати це нове видання для народного читання. Таких корисних видань небагато зустрічається не лише на порівняно бідному полі малоросійської літератури, небагато їх і російською мовою» [12, с. 26].

Вивчаючи зміст згаданої книжки, можна провести паралель аналогічної ситуації в Україні кінця ХІХ ст., що дуже нагадувала Францію XV ст., - іноземна окупація, розділеність держави, зрадництво та колабораціонізм. Можливо, саме це і спонукало М. Грінченко написати про Жанну д'Арк, котра повела свій народ проти завойовників і прийняла мученицьку смерть, але цією жертвою «навчила французів, як треба любити свій рідний край, як для його жити і за його вмирати. Французи одностайно повстали проти своїх ворогів англійців і через чотири роки після Жанниної смерті Франція вже була вільна»[2, с. 47]. На наше переконання, такі елементи патріотичного виховання мали б пробудити національну самосвідомість українців, спонукати їх до визволення, адже і в українській історії було немало особистостей з подібною долею.

У брошурах «Боротьба англійських колоній американських за волю» [2] та «Оборонець покривджених»[4] просвітниця обрала державотворчий напрям. Обидві книжки присвячені життю та діяльності національних героїв США Дж. Вашингтона та А. Лінкольна. Їхні біографії авторка подала в нерозривному зв'язку з історичними подіями, до яких вони були причетними (здобуття незалежності США та скасування рабства). На нашу думку, така тематика була для М. Грінченко не випадковою, адже відродження незалежності та державності, визволення від російського панування та відстоювання громадянських прав на той час (початок XX ст.) були в Україні надзвичайно актуальними.

Про актуальність обраної тематики М. Грінченко йшлося в рецензії М. Павловського на книжку «Оборонець покривджених», надрукованій у першому номері журналу «Нова громада» за 1906 р. У ній, зокрема, наголошувалося, що своїм змістом брошура «уже потроху наближається до таких книжок, які найбільш бажані й цікавлять наш народ. Опріч історичних відомостей про те, як складалися Північно-Американські Сполучені Держави, читач знайде в цій книжці цікаві відомості про державний лад у других народів, про політичну боротьбу партій, про вибори послів до вищої державної ради... і все це добре улаштовано і стоїть у тісному зв'язку з біографією великого чоловіка» [16, с. 150].

У рецензії В. Мировця звернуто увагу на те, що приклад успішної боротьби Сполучених Штатів за незалежність може спонукати й українців до визволення: «Зараз, коли так гостро стоїть справа визвольного руху, ця книжка може стати в великій пригоді» [20, арк. 1]. Вважаємо, що, розповідаючи про життя та діяльність героїв національно-визвольного руху в США, М. Грінченко намагалася пробудити в українців їхню історичну самосвідомість, ставлячи Сполучені Штати Америки за приклад.

Змальовуючи національних героїв Жанну д'Арк, Дж. Вашингтона та А. Лінкольна, М. Грінченко хотіла підняти національний дух українського народу, пробудити його до національного визволення, яке було таке потрібне Україні в усі часи й до чого прагнула сама просвітниця. Водночас брошури мали й певне пізнавальне значення, бо пропонували різні варіанти державного розвитку, моделі державотворення.

Іншою книжкою на історичну тематику є оповідання «Олександр Македонський, великий войовник» [5]. Брошура не тільки ознайомлювала читачів з життям та подвигами Олександра Македонського, а й мала антивоєнне спрямування. Уважне вивчення її змісту викликає припущення, що в ній авторка завуальовано показала й загарбницьку політику тогочасної Російської імперії. Антивоєнну спрямованість книжки можна зрозуміти й з того, що М. Грінченко дала власну оцінку кожному Олександровому подвигу. Зокрема, після опису походу Олександра до Індії вона засудила його криваві вчинки: «Так Олександр, і вертаючись до дому, заливав кров'ю землю, по якій ішов, і грабував та руйнував усе. Всюди, де він проходив, за їм зостались стоптані поля, жевріли попалені міста й села...» [5, с. 78]. У кінці книжки авторка підсумувала всю суть походів Олександра: «І не було ніякого добра з того, тільки велике лихо. Бо війна зло, а зі зла хіба ж буває добро? Людям треба волі, а Олександр повертав їх у неволю.» [5, с. 91]. Як бачимо, мета брошури полягала в тому, що вона ознайомлювала читача із зарубіжною історією і водночас засуджувала війну як нищівну силу.

Оповідання просвітниці не лишилося поза увагою критики. Так, рецензії на нього з'явилися відразу в двох виданнях: у «Новій громаді» Л. Пахаревського та журналі «Рідний край» Д. Дорошенка. У першій рецензії наголошувалося, що видавництво «Вік», яке видало брошуру, зробило «дуже коштовний вклад у наше популярне письменство», що завдяки цій книжці образ «Олександра Македонського, цього славетного войовника... позбудеться трохи свого героїчного сяйва. Автор оповідання. мав своїм завданням яскраво виявити лихі наслідки войовничих славетних учинків, усе лихо, яке є од війни. Кров і сльози, руїна і хиже насильство, з яких таку велику славу складають так званим героям війни, дуже добре встають перед очима в читача. і величний образ славетного історичного героя повивається в темряву.» [17, с. 143]. Підсумовуючи, рецензент пошкодував про те, що брошура «не з'явилася в світ під час нашої останньої війни». Водночас наголосив, що «вона матиме велику вагу і треба якомога більше ширити її між людьми» [17, с. 143-144].

У рецензії Д. Дорошенка акцентувалася увага на тому, що авторка не повністю розкрила обрану тему в книжці «Олександр Македонський, великий войовник»: «Дуже цікаво розказане його бурхливе життя, повне всяких пригод та кривавих учинків, та тільки нічого або дуже мало говориться про культурне значення походів Олександра, про їх наслідки для історії цілого світу...А без цього і історія життя та походів великого войовника не так уже цікава для читачів. Нічого не сказано про причини війни Олександра з персами та й про всю попередню славну боротьбу греків з персидськими царями» [13, с. 16].

Брошура «Чорноморці у неволі» (1889, 1895), мала за мету ознайомити читачів з культурою та побутом інших народів. Так, у брошурі «Чорноморці у неволі» [6] описано життя та побут народів Північного Кавказу, які в той час вели визвольну війну із загарбницькою політикою Російської імперії. На фоні цього показано й долю кубанських козаків, котрі як славні сини своїх батьків самі стали жертвою царської політики та перетворилися для народів Кавказу на елемент російського окупаційного режиму.

Заключною ланкою нашої класифікації науково-популярних книжок М. Грінченко є брошура «Життя і наука грецького філософа Сократа» [11]. У свій час у Російській імперії брошура була заборонена цензурою до видання, а тому вперше побачила світ лише в 1893 р. у Львові під назвою «Сократ - грецький учитель» (друге видання - 1903, третє - 1908, четверте - 1917).

У брошурі Марія Миколаївна на основі аналізу діалогів Сократа ознайомила читачів з його філософськими поглядами на людське життя, моральне та сімейне виховання людини та її взаємовідносини в соціумі. Діячка порушила ряд життєвих питань, а саме: «Як треба жити», «Як треба начальникувати», «Хто кращий: раб чи пан», «Як треба жити в сім'ї», «Як треба жити братам», «Як людям жити в гурті», «Що треба знати кожній людині». До кожного з них авторка добрала відповідний діалог. Так, у розділі «Як треба жити» Сократ виховує співрозмовника, розповідаючи йому притчу про Геракла, та дає йому моральні настанови жити працьовитим праведним життям: «Хочеш, щоби люди тебе шанували - роби їм добро.». Усі, хто з молоду пішов за праведністю, «всі вони зазнали більше радощів, ніж горя, всіх їх люблять і шанують люди.» [11, с. 22-23].

У розділі «Як треба начальникувати» Сократ у діалозі з Главконом рядом запитань до співрозмовника навчає читачів, що лише високоосвічена людина може братися за керівництво. «Братися. до всякого діла можна, та зробить його тільки той, хто його розуміє», - зазначає у висновку філософ [11, с. 28]. У розділі «Хто кращий: раб чи пан» Сократ у діалозі з Арістархом засуджує рабство та виступає за рівноправність людей.

Особливий інтерес викликають розділи, що стосуються сімейного виховання та взаємостосунків, зокрема «Як треба жити в сім'ї» та «Як треба жити братам». Так, у розділі «Як треба жити в сім'ї» авторка порушила проблему поваги до матері, навівши епізод з життя самого Сократа, коли його старший син образив матір якимось словом. На запитання батька, чому він це зробив, син пояснив гнівом матері. Тоді Сократ сказав: «А ти, як маленький був, так все не по- дурному кричав? А терпіла ж вона, і забавляла, і любила тебе. Отак і тобі треба робити» [11, с. 33]. Тема родинних стосунків знайшла продовження в розділі «Як треба жити братам»: «А братові від брата далеко більша користь, ніж руці від руки, нозі від ноги, окові від ока. Ті можуть помагати тільки близько одна від другої, а брат братові поможе хоч на краю світа» [11, с. 38]. Отже, родинні взаємини, на переконання М. Грінченко, мають будуватися лише на основі глибокої взаємоповаги та любові всіх її членів один до одного.

Не оминула просвітниця й теми життя людини в соціумі. У розділі «Як людям жити в гурті» вона навела думку Сократа про те, що людям краще жити гуртом, ніж поодинці: «І краще жити в згоді, ніж ворогуючи. Кажемо, що щире приятельство дорожче від всього, що приятельство буває тоді, як один другому добре робить. А самі добра робити не хочемо, а хочемо, щоб нам добро робили. Тим-то й живемо ми не лагідно та радісно, а ворогуючи та горюючи» [11, с. 42]. З цього твердження стає зрозумілим, що людські взаємовідносини можуть будуватися лише на засадах доброзичливості та взаємодопомоги.

В останньому розділі «Що треба знати кожній людині» авторка вмістила ключову фразу філософії Сократа - «пізнай самого себе». «Виходить, що ми самі себе не знаємо, бо знати самих себе - це значить знати, чого нам треба», - наголошує філософ [11, с. 46]. За Сократом, кожна людина в своєму розвитку має пройти важкий шлях самопізнання, щоб визначити своє становище в цьому світі.

Книжка М. Грінченко привернула увагу критиків. Так, журнал «Киевская старина» за 1903 р. надрукував схвальну рецензію В. Мировця. У ній ішлося про те, що, взявши таку явно не зрозумілу для народу тему, як життя давньогрецького філософа, авторка зуміла так розкрити її, що «брошуру без сумніву з великим задоволенням і користю прочитає кожний грамотний селянин» [14, с. 47]. Головну увагу, на думку рецензента, вона приділила розкриттю моральної філософії Сократа та відповідям на повсякденні питання селян: «Як треба жити», «Як треба начальникувати», «Хто кращий: раб чи пан», «Як треба жити в сім'ї», «Як треба жити братам», «Як людям жити в гурті», «Що треба знати кожній людині». Без сумніву, як стверджував В. Мировець, «постановка і вирішення цих питань на основі... вчення Сократа посіють не одну хорошу думку в душу читача селянина» [14, с. 48]. твір літературний науковий грінченко

У брошурі М. Грінченко образ Сократа постає перед читачами як своєрідний взірець для наслідування. Його філософські погляди на життєві проблеми несуть у собі й елемент морального виховання. На нашу думку, проаналізована книжка має глибоке філософське підґрунтя, оскільки пропагує найкращі моральні якості (повага до матері, рідних, до колег тощо). Вона відіграла важливе значення у просвіті українського народу.

Політичне спрямування мали брошури «Про державний лад у всяких народів», «Хто народові ворог», «Який був лад в Афінській державі», «Про виборче право».

Скориставшись послабленням самодержавного режиму з початком Першої російської революції 1905-1907 рр., М. Грінченко налагодила зв'язок з Українською радикальною партією та опублікувала цілий рад брошур на політичну тематику. Першою з'явилася брошура «Про державний лад у всяких народів» [7], де порушено актуальні питання з політичних наук, наведено інформацію про різні політичні системи та форми правління у світі. Водночас авторка розтлумачила основні політичні терміни (конституція, монархія, республіка тощо) та виклала свої міркування щодо зміни суспільно-політичного ладу в Росії: «Кращий лад конституційний, а ще кращий республіканський. Інші народи вже й позаводили в себе хто конституційний, хто республіканський державний лад. І тим людям, що живуть у Росії, а значить і нам, українцям, треба одмінити самодержавний лад на інший» [6, с. 60]. Тут же звучать і заклики просвітниці до рідномовного навчання як основи націєтворення: «...коли народ вчиться своєю мовою, то він краще навчається, стає освіченіший, розумніший» [7, с. 56]. Діячка добре розуміла, що рідномовне навчання є одним із базових принципів державотворення та патріотичного виховання: «А освічений народ уміє добитися кращого ладу державного» [7, с. 56].

У кінці книжки наголошується на необхідності виходу зі складу Російської імперії, проголошення незалежності України та побудови суверенної держави: «Коли ж би показалося, що українському народові не дали б автономії, або хоч і дали б, та держава. не дозволяла б нашому народові порядкувати собою так, як він хоче, - тоді українському народові неминуче доведеться одокремитися від Росії і завести свою Українську Демократичну (народню) Республіку» [7, с. 63].

Брошура «Про державний лад у всяких народів» не залишилася поза увагою критики. Так, у №189 газети «Громадська думка» від 17 серпня 1906 р. було вміщено рецензію Б. Грінченка, де наголошувалося: «Українській народній літературі саме й треба таких книжок, як оця про державний лад. Виданих у Росії книжок українською мовою, в яких пояснялися б основи державного ладу, дуже мало, а тепер час такий, що їх треба страшенно. Наша інтелігенція повинна подбати про те, щоб якомога дужче поширити цю книжку серед народніх мас» [1, с. 4].

Ідею про суть національної політики в Російській імперії, яка полягала в нацьковуванні народів один на одного задля відволікання уваги від справжніх проблем у державі, М. Грінченко розвинула і в брошурі «Хто народові ворог» [8]. Вона чітко пояснила те, що справжнім ворогом народу є царський уряд. Водночас діячка назвала і чинники, які цьому сприяють. Найголовніший з них, на її думку, - це відсутність людська темнота і безграмотність: «Поки люди темні, то їх можна дурити і обдирати, як схочеш. Темний народ думає, що царя їм поставив бог, що цареві та царським чиновникам треба коритися і слухатися їх» [8, с. 6-7].

Як і в інших брошурах, Марія Миколаївна відстоювала ідею, що єдиним дієвим засобом протидії царській освітній та національній політиці є просвіта народних мас: «Найбільший ворог цареві, бюрократії та капіталістам - це просвіта» [8, с. 6]. На переконання діячки, царський уряд вбачав в освіті населення велику небезпеку для свого існування, адже освічена людина відразу розкритикувала б існуючу систему та зажадала демократичних змін. Тому робилося все, щоб навіть після закінчення школи людина залишалася малограмотною.

Підсумовуючи, просвітниця наголосила на необхідності побудови незалежної держави: «...Ми, українці, мусимо добиватися, щоб у нас був свій український виборний уряд і щоб ми в своїй землі Україні самі собі закони писали» [8, с. 33]. На нашу думку, ці ідеї мали випереджальний та прогностичний характер, фактично М. Грінченко передбачила події 1917-1920 рр. та зародження незалежної держави.

Питання зміни суспільно-політичних умов у Російській імперії порушено і в брошурі «Який був лад в Афінській державі» [9]. Книжка знайомить читача з Афінською державою та її поступовим культурним і політичним розвитком. Описуючи здобутки грецької культури, просвітниця акцентувала увагу на тому, що за деякими показниками (вільний доступ населення до освіти, культурних заходів тощо) Давня Греція далеко випереджала тогочасну Російську імперію. Так, оцінюючи загальний рівень освіти населення, М. Грінченко наголошувала: «Не всі там були однаково вчені, але ж не було й таких темних людей, яких у нас і тепер багато. Так званий простий народ. не був у їх такий одрізаний від освічених людей, як це тепер ведеться у нас, бо там усіх хлопців віддавали вчитися. Афінського хлопця ще в школі починали готувати до того, що йому доведеться робити в громадському житті.» [9, с. 6-7].

В Афінській державі, як стверджувала діячка, великого значення надавали розумовому та естетичному вихованню, бо дотримували концепції гармонійно розвиненої особистості: «.простий селянин любив слухати вчених людей і вмів їх розуміти, любив дивитися на гарні статуї і розумів їх красу. залюбки йшов у театр і розумів, що там говорилося. Там так розуміли, що дивитися на театральні вистави є не примха, а потреба кожної людини, бо з театру люде мають і втіху, і науку» [9, с. 7]. В результаті такого продуманого підходу до виховання, за словами М. Грінченко, був очікуваний результат: «З простого люду там виходили такі розумні і такі талановиті люде, що ними й тепер пишалась би кожна країна.» [9, с. 8].

Підсумовуючи результати боротьби афінських громадян, Марія Миколаївна наголосила на тому, що народ сам може розв'язувати всі питання, що «не треба нікому попускати над собою панувати, треба, щоб громадянство само собі закони писало і пильнувало, щоб їх додержувано. І як став у державі Афінській такий лад державний, тоді стало афінському демосові краще жити.» [9, с. 48]. М. Грінченко відзначила й велику роль освіти та виховання населення, яким так багато уваги приділяли давні греки: «А добра освіта велике діло. Вона дає людям змогу краще впорядкувати своє життя. Кращим життям став жити і вільний, освічений афінський демос» [9, с. 48]. На прикладі Афінської держави просвітниця показала, що освітою можна підвищити життєвий і культурний рівень українського народу.

Темі демократичних змін у державі присвячена брошура «Про виборче право» [10]. Написана в 1917 р. під час революційних подій, вона інформувала читачів про зміни в Російській імперії, про тимчасовий уряд та порядок і процедуру виборів місцевих органів влади, надаючи водночас і правові знання та розтлумачуючи нові політичні і правові терміни (голосування, бюлетень, балотування, партія тощо). Авторка наголошувала на необхідності конституційних свобод для всіх громадян: «Треба... щоб громадянство мало волю слова, волю друку, волю збиратися на збори і гуртуватися в спілки та в партії; волю їздити вільно, хто куди хоче; опріче цього, треба ще, щоб була незайманість особи, оселі й листування» [10, с. 28]. Лише за виконання таких умов, на думку М. Грінченко, можна упроваджувати демократичні зміни.

Діячка висловила надію на краще майбутнє та демократизацію країни: «За царського урядування в Росії люде нічого. не мали. Але те злочинне урядування довело до революції і його скасовано, а тепер Всеросійська Установча Рада, вибрана вселюдним, рівним, простим і таємним голосуванням, має завести в вільній Росії новий державний лад і забезпечити усім громадянам і народам. їх людські і національні права» [10, с. 32].

Як свідчать джерела, науково-популярні книжки М. Грінченко у справі просвіти та виховання широких народних мас принесли їй визнання ще за життя. Так, у педагогічному журналі губосвіти Полтавщини «Новими стежками» за 1923 р. було високо оцінено її брошури: «.хочеться ще одмітити одну характерну рису праць М. М. - це зміст і теми її компілятивних праць і перекладів. Своїми книжечками письменниця бореться з ними. Ніхто, як вона селянська вчителька знала, в якій темряві живе українське село. Своїми слабими руками письменниця намагається дати відомості про це все в формі духовної їжі - читання селу, селянським дітям. Не можемо не одмітити тої соціальної чулості до потреб, запитань передового селянського читача, яка проходить червоною ниткою в роботі М. М.» [19, с. 37]. Звідси можна зробити висновки про важливу роль науково-популярних книжок діячки в підвищенні культурно-освітнього рівня населення, розгортанні національного руху в Україні на поч. ХХ ст.

Як бачимо, Марія Миколаївна продовжила започатковану Б. Грінченком справу. Науково-популярні книжки просвітниці призначалися для широких верств населення, різних вікових груп. Через заборону україномовних підручників ці брошури часто ставали єдиним джерелом знань рідною мовою, а тому використовувалися населенням для самоосвіти. Аналіз змісту науково - популярних книжок М. Грінченко показав, що вона прагнула охопити за тематикою якнайбільше галузей знань у своїх творах. У цьому вона бачила можливість ознайомити малоосвіченого читача з науковими знаннями, необхідними для розумового розвитку, розширити його кругозір, елементарно підготувати до сприймання високохудожніх творів, пробудити в нього почуття самоповаги, гідності, національної приналежності.

Список використаних джерел та літератури

1. Грінченко Б. Який буває державний лад / Б. Грінченко [переказала М. З.] // Громад. думка. - 1906. - № 189. - С. 4.

2. Грінченко М. Орлеанська дівчина Жанна д'Арк / М. Загірня. - [2-ге вид.]. Чернігів, 1897. - 47 с.

3. Грінченко М. Боротьба англійських колоній американських за волю / М. Загірня. - Львів, 1905. - 120 с.

4. Грінченко М. Оборонець покривджених / М. Загірня. - [2-ге вид.] - СПб., 1905. - 87 с.

5. Грінченко М. Олександр Македонський, великий войовник / М. Загірня. - Київ, 1906. - 92 с.

6. Грінченко М. Чорноморці у неволі / П. З. Р-ой. - Чернігів, 1895. - 22 с.

7. Грінченко М. Про державний лад у всяких народів / М. Доленко. - Львів, 1905. - 63 с.

8. Грінченко М. Хто народові ворог / М. Доленко. - Львів, 1905. - 51 с.

9. Грінченко М. Який був лад в Афінській державі / М. Загірня. - Київ, 1908. 48 с.

10. Грінченко М. Про виборче право / М. Загірня. - [2-ге вид.]. - Катеринослав, 1917. - 32 с.

11. Грінченко М. Життя і наука грецького філософа Сократа / М. Загірня. - Вінніпег, 1917. - 70 с.

12. Дорошенко Д. Народная украинская литература: сб. отзывов на нар. укр. издания / Д. Д-ко. - СПб., 1904. - 72 с.

13. Дорошенко Д. Нові українські народні видання у Києві. М. Загірня. Олександр Македонський / Д. Д-ко // Рідний край. - 1906. - Ч. 37. - С. 16.

14. Мировець В. М. Загірня. Мудрий учитель. Оповідання про Сократа / В. Мировець // Киев. старина. - 1903. - № 10. - С. 47- 48.

15. Нежива Л. Л. Літературно-мистецькі та наукові пошуки Марії Загірньої: дис.... канд. філол. наук: 10.01.01 / Нежива Людмила Львівна ; Запоріз. держ. ун-т. - Луганськ, 2001. - 178 с.

16. Павловський М. Популярно-наукові українські книжки за 1905 рік, видані в Росії / М. Павловський // Нова громада. - 1906. - № 1. - С. 148-151.

17. Пахаревський Л. Олександр Македонський, великий войовник. Оповідання / Л. П-ський // Нова громада. - 1906. - № 9. - С. 143-144.

18. Поміч учителю в справі національного виховання учнів / Видання секретарства справ освітніх. - Київ: Друк. наслід. Круглянського, 1918. - Вип. 1. - 54 с.

19. Чередниченко В. Нариси з дитячої літератури. Марія Загірня (Грінченко) / В. Чередниченко // Новими стежками. - 1923. - Ч. 1 (4/5). - С. 36-37.

20.Інститут рукопису НБУ ім. Вернадського. - Ф. 114. Товариство «Просвіта». - Спр. 49. Мировець В. Боротьба англійських колоній американських за волю. Рецензія. - 1 арк.

Размещено на Allbest.ru