Своєрідність відтворення реалій в романі "Блудниця Вавилонська" Галини Тарасюк

Творчість Галини Тимофіївни Тарасюк займає значне місце в українській літературі першого десятиліття ХХІ століття. Письменниця є лауреатом Державної літературної премії ім. Олеся Гончара, Всеукраїнської літературної премії ім. Володимира Сосюри, літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича (м. Чернівці), премії Ліги українських меценатів, а також премії журналу «Березіль» та родини Нитченків за кращий прозовий твір року (2002, 2003, 2004, 2006 рр.), нагороджена Орденом княгині Ольги 3 - го ступеня та медаллю «Незалежність України» Міжнародного Академічного Рейтингу популярності «Золота Фортуна».

До вивчення творчого доробку письменниці зверталися літературознавці М. Богайчук, В. Бондар, В. Брюховецький, М. Вишневська Галич, В. Грабовський, В. Дячков, Н. Зборовська, Т. Качак, Китайгородська, В. Кожелянко, Ю. Ковалів, Є. Кононенко, В. Косяченко, Р. Кухарук, М. Ласло-Куцюк, О. Мороз, І. Лобовик, Г. Паламарчук, Л. Пастушенко, О. Пономаренко, П. Рихло, В. Соболь, М. Якубовська, літературно-критичні статті яких друкувалися на сторінках періодичних видань («Літературна Україна», «Вечірній Київ», «День», «Доба», «Буковина», «Буковинське віче» тощо, - журнали: «Дзвін», «Дніпро», «Березіль» тощо). Оцінюючи романні експерименти Г. Тарасюк, Ю. Ковалів зараховував її романи до жіночого письма, порівнюючи її твори «із творами Галини Пагутяк, Софії Майданської, Оксани Забужко, Євгенії Кононенко, Людмили Тарнашинської, МаріїМатіос, Світлани Йовенко та ін.» [1, 287].

Роман письменниці «Блудниця вавилонська» було опубліковано в збірці прози «Янгол з України» у 2006 році. Знаменно, що ця книга посіла перше місце в номінації «Проза» у національному конкурсі «Краща книга України». У романі зображено часи застою й розпаду Радянського Союзу, перші кроки України на шляху до незалежності та самостійності. Твір сповнений багатьма історичними реаліями тієї епохи. Проблема відтворення дійсності в літературно-художніх творах, взаємодія вигаданого й історичного матеріалу, співвіднесеність літератури та історії завжди є актуальним предметом для літературознавчих досліджень. Письменниця художньо відтворює кризовий період, своєрідний зріз «смутної і непевної доби», сповненої негараздів, дезорієнтації суспільства, перебудови країни, зміни цінностей, ідеології, свідомості людей. Історія соціуму подається крізь призму долі головної героїні - «провидиці і цілительки» Великої Марсалії, життя якої тісно переплетене з найголовнішими подіями, що відбувалися в державі, і саме вона пройшла всі випробування часом.

Проблема трансформації дійсності в мистецьку реальність є, безперечно, актуальною в літературознавстві. Реалії епохи є тим «предметним матеріалом», на якому митець розкриває своє розуміння важливих суспільних, політичних, економічних, світоглядних проблем, актуалізуючи їх вираження через низку художніх образів, розвиток мотивів, розкриття характерів, тем, ідей літературно-художнього тексту, спираючись на сукупність реалій, що постають основою правдивості, достовірності подій, зображених у творі. Роман Г. Тарасюк «Блудниця вавилонська» ґрунтується на реальних історичних подіях періоду становлення незалежності України, свідком яких була письменниця. На відміну від підручників з історії, автори яких зосереджують увагу на трактовці конкретних фактів, подій, дат, письменниця прагне розкрити психологію людей, заглибитись в їхній внутрішній світ, переживання. У сюжеті роману центральне місце відведено зображенню долі окремої людини на тлі бурхливої епохи змін, перебудови не лише політичного, економічного, соціального, культурного життя, а, перш за все, перевороту у свідомості нації.

Галина Тарасюк ставить за мету показати життя українського суспільства, а саме тієї його частини знедолених, матеріально й духовно ошуканих людей, які опинилися на узбіччі життя. Поряд із ключовими персонажами твору (Великою Марсалією, Родіоном Новоявленим, Митрофаном, Босальським) письменниця подає узагальнений образ народу, а точніше «ошалілого» від горя і хвороб, злиднів і брехні натовпу.

Зображення назріваючих змін, інтерпретація проблем суспільного життя є основним завданням прозаїка. Для достовірного відтворення тих подій і явищ вона використовує у творі низку історичних реалій. Характер історичних етапів розкрито крізь призму його відбиття на життєвому шляху Марини Бурковської, яка була очевидцем епохи перебудови, розпаду Радянського Союзу й утворення незалежної Української держави, очима героїні роману оприявнюються події дійсності, їх оцінка, у якій виразно відчувається авторська експресія: «...на просторах необъятной Родины повним ходом ішла Перебудова, аж тріщали підмурівки й основи монолітного Союзу нерушимих республік советских, і народ, натхненний змінами партійного курсу, контужений несподіваною свободою, й собі намагався брати в тому рейваху найактивнішу участь» [2, 144].

Згадуючи в романі певну історичну подію, Г. Тарасюк відзначає її вплив на суспільне життя. Наприклад, у ситуаціях аварії на Чорнобильській АЕС, у зображенні яких наголошено приховування владою наслідків трагедії: «...минув час, влада й далі робила вигляд, ніби нічого не трапилось, зовсім нічого не трапилось, усе, як було, - по-радянсъки надійно, по- комуністичному - щасливо, але тривога серед людей бухкотіла, як магма у приспаному вулкані. Чутки, плітки, домисли отруювали життя, роз 'їдали іржею залізобетонний моноліт віри у щасливе майбутнє. А тут ще алопеція в Чернівцях. І знову чутки: колона військових машин, проїжджаючи містом, розлила радіоактивне пальне... У горах на військових базах вибухає ядерна зброя... балістичні ракети... Ми в полоні у атомного монстра!.. Кінець Радянському Союзу, кінець світу!» [2, 115]. Письменниця правдиво оприявнює настрої паніки й дезорієнтації людей в умовах обмеженого доступу до інформації. Вона своєрідно характеризує стан українського соціуму: «Країну лихоманило від перемін і нестабільності» [2, 199],

у спогадах головної героїні роману постають історичні реалії життя суспільства 90-х років: «Яка колотнеча! Народ колотився, народом колотили... Одні боролися, другі - боялися... Треті не признавалися, що страх мають... І всі бігли до ворожок... Отоді-то хтось мудрий, чи не Учитель, здогадався пустити в хід гороскопи, а в народ випустити Кашпорів з Чудаками...» [2, 192-193]. Побутовізм подієвих характеристик, іронічно- сатиричні означення стану народу скорельовують утвердження думки, що в такій критичній для держави ситуації дуже вигідно й легко маніпулювати свідомістю натовпу. У такій політичній атмосфері на зміну радянській ідеології приходять не менш небезпечні містичні культи з екстрасенсами, провидицями та цілителями, з'являються таємні організації, спецслужби, які навчають обраних керувати натовпом, організовують масовий вплив на свідомість громадян.

Уособленням таких злочинних угруповань при тодішній владі є образ Учителя. Галина Тарасюк у форматі його численних «проповідей» і «повчань» викриває антигуманний зміст їхньої діяльності. У ній виявляються диктаторські принципи керування державою, що були властиві радянським вождям. Перекручення біблійних заповідей, проголошених учителем, інтерпретуються як засіб залякування людей та їхнього повного підкорення: «Народ - це натовп. А натовп чинить так і те, на що його провокують лідери <...> Ваша головна задача - гамувати натовп. Відводити його в бік від соціальних вибухів, витравлювати страхом генетичне прагнення протесту, переконувати, що ми самі - ковалі свого щастя, і винуватці своїх бід... Корінь зла - у нашій гріховності, захланстві, підлості, зрадливості, заздрості, лінивстві. Шлях до щастя - очищення молитвою, страхом перед Богом, покутою, смиренством, виконанням християнських заповідей. Нема спасіння тому, хто бачить колоду в чужому оці, а у власному - скалки не бачить / Ви - пасторі. Сійте страх серед овець. Страх - батіг, що прижене їх у царство Боже. / Ви - сторожі влади. Рятівники держави...» [2, 198-199].

Наявні в романі Г. Тарасюк «Блудниця вавилонська» реалії є ознаками як світу речей, що оточує людину (інтер'єр), так і пейзажу, що є концептуальним у розвитку сюжету, надаючи колориту парадигми епохи. Викриття шахрайської діяльності екстрасенсів та цілительок - одна з провідних тем твору. Основним засобом їхньої характеристики є використані автором імена відомих людей, таких як Вольф Мессінг, Блаватська, Ванга, але в дещо перекрученій формі - прізвиська: Кашпор (тобто А. Кашпіровський), Чудак (А. Чумак). У роздумах про свою долю Марсалія нарікає: «.могла б уже стати відомішою за саму Вангу, і багатшою за Далай Ламу і Кондолізу Райс. Легендарнішою за саму Мату Харі. А не ховатися за кулісами розвалених сільських клубів...» [2, 138-139]. У діалозі іншої героїні Бурковської з Учителем згадано, як свого часу її намагався переманити за кордон сам Говард Лі. У реакції на цю її заяву Учитель висміює слова героїні, як і тих цілителів:

«- Горвард Лі? - засміявся Учитель. - Старий хитрий китайоза, він і до тебе добрався? Йому мало кашпорів різних, що вже й до бабів узявся? Цікаво, що вони там збираються робити з усіма нашими біснуватими? Солити чи психотронку випробовувати на вас? <... >