Микола Хвильовий - визначний діяч "розстріляного відродження"

Життєвий і творчий шлях письменника М. Хвильового, його відносини з комуністичним режимом. Манера, стиль та ідеї письменника-памфлетиста. Характери і внутрішній світ героїв. М. Хвильовий як діяч "розстріляного відродження", талант, що прагнув до зір.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 03.05.2020
Размер файла 26,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра політичних наук

Реферат

Микола Хвильовий - визначний діяч «розстріляного відродження»

Київ 2019

Зміст

1. «Розстріляне відродження»

2. Життєвий і творчий шлях письменника М. Хвильового.

3. Манера, стиль та ідеї письменника- памфлетиста

4. Характери і внутрішній світ героїв Хвильового

5. Хвильовий та режим

6. Микола Хвильовий- талант, що прагнув до зір

Джерела

1. «Розстріляне відродження»

Комуністичний терор 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, зупинив на злеті, перервав, відсунув у часі на десятиліття розвиток української культури, літератури, розвиток української нації, як цілісного організму. Значна частина української інтелігенції, молодих талановитих письменників, поетів, діячів культури, науки та мистецтва загинула в сталінських тюрмах і концтаборах.

1932-1933 року розпочались репресії проти української духовної еліти. Відбувалися масові арешти. Так, у 1934 році, репресій зазнали 97 із 193 членів Спілки письменників України. Саме про цих людей прийнято говорити, що вони символізують «розстріляне відродження». Перед кожним стояв вибір, який кожен робив самостійно: підлаштуватися під режим або чинити опір масовому пригніченню та тиску з боку пануючої влади.

Розстріляне відродження --покоління 20-х -- початку 30-х років, яке створило високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним більшовицьким режимом. Серед таких діячів варто виділити постать письменника- публіциста Миколу Хвильового.

2. Життєвий і творчий шлях письменника Миколи Хвильового

Неперевершений майстер малої прозової форми М. Хвильовий витворив у нашому письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. На середину двадцятих років він став визнаним лідером цілого літературного покоління і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пореволюційної української культури, зокрема започаткував знамениту літературну дискусію 1925 -- 1928 pp.

Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893р. в селищі Тростянець, нині райцентр Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах, з 1921p. -- живе й працює в Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій -- "Гарту", "ВАПЛІТЕ", "Пролітфронту". З 1916 року Хвильовий -- на фронтах Першої світової. Війна зробила з нього більшовика. На чолі повстанського загону, який він організовує наприкінці 1918 року, Хвильовий воює з гетьманцями, петлюрівцями, дроздовцями. 1919 року вступає до комуністичної партії. З 1921 року працює слюсарем на заводі в Харкові й пише вірші. В колі його друзів цього періоду Володимир Сосюра та Майк Йогансен. Друкується в газетах і журналах першої столиці, в альманахах "Штабель", "На сполох".

Самобутній голос автора поетичних збірок "Молодість" і "Досвітні симфонії" не губиться в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років. Та Хвильового вабить проза і до поезії в подальшому він звертається лише епізодично.

У 1923 р. вийшла його прозова збірка "Сині етюди". Найавторитетніші критики того часу зустріли її захоплено, вважаючи, що вона -- значне й цілком новаторське явище в українській літературі. Дорошкевич пише, що "Сині етюди" "придбала авторові славу першорядного письменника". Професор В.Петров говорить, що "Сині етюди" -- це фактично початок нової української прози".

Наступна книга новел Хвильового "Осінь" (Харків, "Червоний шлях", 1924 р.) закріпила "школу Хвильового" і стиль, названий письменником "романтикою вітаїзму". Цю книгу можна вважати вершиною творчості Хвильового. Вона зміцнила авторитет письменника і разом із "Синіми етюдами" в російських перекладах розійшлась по Україні й закордонню.

Ця книга викликала різко негативну реакцію Москви. За командою з російського центру місцеві ревнителі режиму виступили з різкими нападками на письменника. Мовляв, маскуючи свої справжні погляди під лояльність до комуністичних ідей такими оповіданнями як "Я (Романтика)" Хвильовий завдає непоправної шкоди ленінізму, поширює ідеї Ломброзо про революціонерів як дегенератів та ідеї Ле Бона про дегенеративність характеру масових рухів. Після цієї атаки письменникові вже не вдавалося друкувати своїх творів у повному обсязі. Його романи "Вальдшнепи" та "Іроїда" були конфісковані вже після публікації перших частин. 1925-26 рр. Хвильовий різко виступив проти цих нападок, і це зробило його постать ще більш відомим і підняло його моральний авторитет.

Перша відповідь була організаційною: у грудні 1925 -- січні 1926 року було створено "Вільну Академію Пролетарської літератури" (ВАПЛІТЕ). Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. ВАПЛІТЕ цілком відкидала "масовізм" "пролетарських організацій". Лідером організації був Хвильовий. Президентами -- М. Яловий (Ю. Шпал, пізніше М. Куліш), секретарем -- А. Любченко.

Друга відповідь була ідейною. Він публікує окремими книжками чотири серії памфлетів (щоправда, четверта -- "Україна чи Малоросія?" -- не була допущена до друку). Проте перші -- "Камо Грядеши" (Харків "Книгоспілка", 1925), "Думки проти течії" (Харків, ДВУ, 1926), "Апологети писаризму", "До потреби культурної революції" (Культура і побут, 1926, ч.ч. 9-13) -- таки вдалося опублікувати. У цих есеях Хвильовий піднімає багато проблемних питань, крізь які червоною ниткою проходять три головні тези:

1) Кінець малоросійському епігонству і провінційності, українське мистецтво прилучається до світового, і, в першу чергу, до західноєвропейського мистецтва;

2) Кінець російської гегемонії на Україні; Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? -- Самостійна. Ну так і Україна самостійна;

3) Українське мистецтво має власну велику місію, воно започатковує нове велике культурне коло, що йому Хвильовий дав умовну назву "азіатський ренесанс"

Центральною для Хвильового -- полеміста та публіциста -- була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. "Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування... Наша орієнтація -- на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми".

Перші поетичні збірки М. Хвильового -- "Молодість" (1921), "Досвітні симфонії" (1922), поема "В електричний вік" (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Ефремов, Ол. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, "українському буржуазному націоналізмі", "намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської". В атмосфері шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933p.

письменник хвильовий розстріляне відродження

3. Манера, стиль та ідеї письменника-публіциста

Взагалі, для М. Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози -- це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає автору радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.

Стиль М. Хвильового-памфлетиста досить своєрідний, він і тут зостається неповторним художником. Афористичність висловлених гасел, багатство й розмаїтість метафоричної образності, історичних, літературних ремінісценцій, виваженість аргументації, поєднання гнівних інвектив із тонкою іронією -- все це риси індивідуального стилю, які дозволяють оцінити памфлети М. Хвильового як мистецьке явище.

Своїми памфлетами М. Хвильовий висловив значною мірою позиції всієї творчої інтелігенції. Його стаття "Про "сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших "просвітян" (1925), була вагомим аргументом у знаменитій літературній дискусії 1925 -- 1928 pp. Водночас ця публікація розкрила ще одну грань блискучого таланту М. Хвильового -- таланту незрівнянного памфлетиста, пристрасного полеміста.

Памфлети Хвильового -- твори не тільки політичної думки, а й художні. Це виявляється і в тому, як вони написані: у кращих з них видно, як письменник цінить кожний стилістичний ракурс, кожний злам у композиції. Пристрасний мисливець у житті, Хвильовий був мисливцем також у своїй полеміці і знаходив спеціальну насолоду в переслідуванні об'єкта своєї полеміки, часом гри з ним, неминуче жертвою памфлетиста, але не меншою мірою й гри з читачем. Дотеп цих писань тільки деколи можна назвати гумором, частіше є в ньому насолода з певності, що цькований об'єкт не втече своєї долі. Через ці елементи гри й дотепу читачеві не завжди легко відтворити повнотою логіку думок. Перешкоджає цьому й те, що деколи, як виглядає, думка Хвильового формувалася в самому процесі писання.

Оскільки в памфлетах вирішувалося питання про те, яким має бути мистецтво Радянської України (бо це були географічні й політичні рамки цих памфлетів), не дивно, що найбільша кількість сторінок присвячена дискусії про те, що таке мистецтво. Сучасному читачеві обговорення того, чи мистецтво є "засіб пізнання життя" а чи "засіб будування життя" Цикли памфлетів М. Хвильового -- "Камо грядеши?", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", полемічний трактат "Україна чи Малоросія?" сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925 -- 1928 pp.). Ці публіцистичні твори (а також його роман "Вальдшнепи") викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

Мостів Хвильовий не будує і знаків рівності не ставить, визначень не подає, рятівної руки не простягає. Інакше кажучи, Хвильовий пише для здогадливого читача. Самою манерою письма він відкидає примітивів, він шукає рівних собі.

4. Характери і внутрішній світ героїв Хвильового

Збірка його прозових творів "Сині етюди" (1923) стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. В людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення.

Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк -- головний герой однойменної новели -- лише в своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в своїй цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі -- це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті. Для чекіста -- головного героя новели "Я (Романтика)" -- такий конфлікт постає в своїй особливій гостроті: в ім'я абстрактної ідеї, в ім'я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості -- це водночас і знищення свого людського єства, в такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це -- сповідь героя, розповідь від першої особи.

Микола Хвильовий майстерно зображує суспільні настрої свого часу, акцентуючи увагу на деталях дійсності, які витворюють калейдоскопічну картину руху життя в його багатоманітті і суперечливій динаміці. Його оповідання і повісті доносять із минулого звуки і кольори цієї неспокійної доби з її ентузіазмом і розчаруваннями, надіями і сумнівами, болями і радощами. Герої багато роздумують, переживають, сперечаються, сумніваються, відчаюються.

Він не приховує того, що разом із своїми героями, думки яких письменник далеко не завжди поділяє, хоча і не приховує певної спорідненості з їхніми розчаруваннями і своїх уболівань за долю соціалізму в умовах непівської дійсності, він хоче вийти на активний діалог з читачем-сучасником

5. Хвильовий та режим

На початку 1920-х Микола Фітільов (справжнє прізвище Хвильового) щиро вірив, що жовтневий більшовицький переворот- це початок нової ери, точка відліку в історичному календарі. У 1921 році він із запалом «полум'яного революціонера» підхоплював лівацькі гасла «Пролеткульту», який декларував розрив з «усіма дотеперішніми традиціями», «чисту» класову пролетарську культуру, створювати яку мають самі робітники.

Галасливі, сповнені безмежних амбіцій, нетерпимі пролеткультівці прагнули монополії, командних висот у літературі. А для цього потрібна була близькість до влади. Тому й позиціонували вони себе як «правовірні» революціонери, тому й вишукували «ворогів», що відхиляються від генеральної лінії.

Літературний старт Миколи Хвильового був саме таким - пролеткультівським. То вже згодом, у 1924-му, він кепкуватиме над самим собою: який я робітник! І справді, учительський син (родом із Тростянця, що на нинішній Сумщині), він ще в гімназійні часи долучився до молодіжних революційних гуртків, що перебували під впливом українських есерів.

У грудні 1914-го Фітільову виповнився 21 рік. Невдовзі його мобілізували. Три воєнні роки залишилися в його пам'яті як «роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я не ризикну, 3 роки голгофи в квадраті на далеких полях Галичини, в Карпатах, в Румунії». Його політичні симпатії тієї пори були на боці українських есерів. У 1917-му він почав друкуватися у фронтовій газеті, для якої писав вірші й фейлетони. Це саме тоді на його грудях з'явилися два банти.

До режиму гетьмана Павла Скоропадського Фітільов поставився різко негативно. Микола Хвильовий висуває такі актуальні сьогодні гасла повернення до Європи, європейської орієнтації модерної української культури. Наголошує на тому, що рубати вікна в Європу українцям не треба, бо паростки західної культури завжди проростали тут органічно.

Прихильники модернізаційної моделі розвитку здобули очевидну перевагу, Хвильового підтримали чи не всі авторитетні українські письменники. Тоді до дискусії долучилися партійні ідеологи.

Більше за те, 1926 р. таємний обіжник ГПУ УСРР "Про український сепаратизм" визнав небезпеку "культурної роботи" для самого існування більшовицького режиму. Мовляв, хоч "українські націоналісти" припинили відкриту боротьбу з радянською владою, але нової ідеології не прийняли.

І врешті, злякалися навіть у Москві: більшовицький вождь Йосип Сталін пише 26 квітня 1926 р. спеціального листа до очільника українських більшовиків Лазаря Кагановича з рішучим осудом позиції Миколи Хвильового, котрий, мовляв, кличе український народ "геть від Москви”. Після цього цензура стала стократ пильнішою, треба було міняти тактику і вести складнішу гру. "Хвильовізм" стає політичним ярликом, і сам Микола Хвильовий береться розвінчувати "націоналістичний ухил" його імені.

Після заборони памфлетів він анонсує публікацію "любовного роману" "Вальдшнепи" (письменник, до речі, був пристрасним мисливцем).

Насправді йшлося про текст, що його згодом назвуть "псевдонімом політичного памфлету”. Першу частину роману публікує журнал "Вапліте", закінчення вже конфіскує цензура. Вилученого тексту досі не знайдено, ми знаємо лише переказаний сюжет, оскільки гранки тоді вкрали з друкарні і ними зачитувалися харківські студенти. А далі вже починається одверто політичне цькування, судові процеси й арешти.

6. Микола Хвильовий - талант, що прагнув до зір

Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізацію в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історичної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих.

Упродовж багатьох років - понад півстоліття - ім'я Миколи Хвильового якщо й нагадувалось, то лише з характеристикою «ворога народу». Письменника обвинувачували в націоналізмі, ворожості офіційному курсу партії. Перестає виходити журнал «ВАПЛІТЕ». Хвильовий вимушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології. Читати ці документи, зокрема статі, спрямовані проти товаришів по перу, гірко і сьогодні. Та вони дають уявлення, в яку безвихідь «героїчного терпіння» він був загнаний.

Останньою спробою відстояти незалежність стала нова літературна організація «Пролітфронт» і видання впродовж 1930 року однойменного журналу. Для М.Хвильового давно вже стали зрозумілими помилки в національній політиці, що привели до голоду в Україні. Письменник болісно переживав і суперечності в особистій долі, численні компроміси, на які потрібно було йти, щоб не порвати остаточно з більшовицькою партією. М.Хвильовий часом втрачав надію і знову її здобував. Ось що писав про свого друга такий же запальний диспутант, недавній політкаторжанин, популярний на той час критик Володимир Коряк: Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом -- ніжний і сором'язливий, химерник і.характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник".

Його називали романтиком революції. У виданій 1926 року літературній хрестоматії "За 25 літ" її упорядники Максим Рильський і відомий на той час літературознавець, дослідник творчості М, Коцюбинського, неокласик Ананій Лебідь напишуть про Миколу Хвильового так: «Революціонер з голови до п'ят,»

Хвильовий міцно зв'язаний з кращими традиціями української художньої літератури: можна сказати, що шукання його почались там, де урвалися шукання Коцюбинського" '. Зрозуміло, що не випадково письменник своє оповідання "Я" присвятив "Цвітові яблуні" -- напружені пошуки і в малих жанрових формах, які здійснював Михайло Коцюбинський в останній період своєї творчості, цікавили Миколу Хвильового, який сповідував, особливо на перших порах, імпресіоністичну манеру самовираження. Історія філософії національної ідеї в Україні та історія боротьби за національну незалежність - це два розділи однієї великої книги, книги буття українського народу.

І ось коли, здавалося б, це буття було вкотре остаточно знищено, на авансцену української інтелектуальної історії вийшли такі, як Хвильовий. Із своїми сумнівами і суперечностями, але із самозреченим творенням нових українських горизонтів. Цього їм не забуто. Однак скарбниця української філософії національної ідеї збагатилась унікальними взірцями пристрасної публіцистики Миколи Хвильового, які не тільки не втратили актуальності, а навіть набули нового сучасного звучання. І в цьому - його непересічна інтелектуальна сила.

Він -- за поборення класових і національних бар'єрів, проти канонів і безглуздого політикування в мистецтві, посмішка іронії й віра в справедливе майбутнє в Хвильового зв'язуються з приналежністю до народу, що "вгору йде, хоч був запертий в льох" і що його Тичина схарактеризував двома короткими рядками:

Я -- дужий народ, Я молодий!

Джерела

1.. Володимир Панченко: Два банти Хвильового //Український тиждень № 15 (180) від 14 квітня.

2. Микола Хвильовий / Д. Донцов // Твори / Дмитро Донцов.

3. Духовний ренесанс на Україні: Микита Шаповал і Микола Хвильовий. - Слово і час, 1991, № 6. 5.

4. https://tyzhden.ua/History/20726 Наукова стаття 2 «Два банти Хвильового»

5. Стаття «Кириленко В. А. МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ ЯК ПРОДОВЖУВАЧ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ В УРСР У 1920-х РОКА»

6. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури. -- Харків, 1928

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Навчання, воєнний час та перший крок до літератури. Новаторство Миколи Хвильового. Створення вільної академії пролетарської літератури. Особливості світогляду письменника. Художні засоби у творах Хвильового. Виявлення трагізму сучасності у новелах автора.

    реферат [36,9 K], добавлен 02.06.2009

  • Дослідження життєвого шляху та творчої діяльності Миколи Хвильового. Самобутній голос Хвильового у дореволюційних поетичних збірках. Відмінні риси збірки новел "Осінь", яка закріпила "школу Хвильового" і стиль, названий письменником "романтикою вітаїзму".

    презентация [1,3 M], добавлен 18.05.2012

  • Біографія В. Підмогильного - видатного прозаїка українського "розстріляного відродження": походження, навчання, літературна та перекладацька діяльність; вчителювання, праця у видавництвах. Духовні наставники; вплив психоаналізу і французької класики.

    презентация [6,3 M], добавлен 04.11.2014

  • Микола Хвильовий як основоположник течії активного романтизму. Проблема життя після революції. Систематизація і порівняльний аналіз засобів вираження концепцій боротьби поколінь у романі "Вальдшнепи". Шляхи розвитку національної боротьби у романі.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 02.07.2013

  • Життєвий шлях поета Василя Симоненка. Його дитинство, годи освіти на факультеті журналістики у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка. Участь у клубі творчої молоді, сімейне життя. Перелік творів письменника. Вшанування пам’яті у Черкасах.

    реферат [25,4 K], добавлен 12.03.2014

  • Дослідження літературно-мистецького покоління 20-х - початку 30-х років в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру. Характеристика масового нищення української інтелігенції тоталітарним сталінським режимом.

    презентация [45,8 K], добавлен 05.12.2011

  • Історія написання роману М. Хвильового "Вальдшнепи". Інтертекстуальне прочитання роману крізь призму творчості Ф. Достоєвського. Проблеми перегуків між романами "Вальдшнепи", "Брати Карамазови", "Ідіот". Антикомуністичне спрямування творчості письменника.

    реферат [30,0 K], добавлен 14.03.2010

  • Життєвий і творчий шлях письменника Дж. Д. Селінджера. Герой Селінджера. Перші спроби Селінджера в індійській поетиці. Оповідання "Перегорнутий ліс". Загадка Селінджера: символіка чисел та прихований (сугестивний) зміст "Дев'яти оповідань". "Тедді".

    реферат [37,6 K], добавлен 09.02.2008

  • Ознайомлення з творчістю українського письменника Івана Нечуй-Левицького. Роль повісті "Микола Джеря" в пробудженні соціальної свідомості народних мас. Художня довершеність і правдивість зображення побуту дореволюційного села в творі "Кайдашева сім'я".

    реферат [31,5 K], добавлен 04.03.2012

  • Життєвий та творчий шлях Ф.Рабле. Великий роман Рабле - справжня художня енциклопедія французької культури епохи Відродження. "Гаргантюа і Пантагрюель" написаний у формі казки-сатири. Надзвичайно важливий аспект роману - вирішення проблеми війни і миру.

    реферат [25,4 K], добавлен 14.02.2009

  • Життя і творчий шлях Ф.М. Достоєвського. Взаємини батьків письменника, його сім'я, оточення і нащадки. Заслання, суд, суворий вирок до страти, зустріч з дружинами засланих декабристів. Склад родини діда письменника - священика Андрія Достоєвського.

    реферат [41,2 K], добавлен 18.07.2011

  • Дитинство та юність Бориса Грінченка, його зближення з народницькими гуртками та початок освітньо-педагогічної діяльності. Літературна спадщина видатного українського письменника та вченого, його громадська позиція щодо захисту національної культури.

    реферат [46,4 K], добавлен 26.12.2012

  • Життєвий і творчий шлях Тараса Григоровича Шевченко. Причини заслання поета, його участь у громадському житті. Літературна творчість українського письменника. Відображення думок і настроїв українців його часу. Поетичні, прозові та живописні твори.

    презентация [2,3 M], добавлен 16.05.2014

  • Микола Гоголь: критико-біографічний нарис. Структура аналізу світогляду письменника. Відродження фольклору народу та народного духу завдяки М.В. Гоголю. Значення ніжинського періоду для його ідейного розвитку. Суспільні погляди і художні смаки Гоголя.

    контрольная работа [32,3 K], добавлен 07.04.2010

  • Життєвий та творчий шлях М.Л. Кропивницького - драматурга, актора і режисера. Його перші сценічні образи - Петро ("Наталка-Полтавка"), Лоповуцький ("Шельменко-денщик") і Стецько ("Сватання на Гончарівці"). Роль Марка Лукича у розвитку українського театру.

    реферат [21,4 K], добавлен 22.11.2010

  • Життєвий шлях письменника. Магiчний свiт Хулiо Кортасара. Мотив самотностi людини в жорстокому капiталiстичному свiтi, цiлковитої її духовної iзольованостi, неспроможностi належати собi. Використання парадоксальних ситауцій та складних композицій.

    реферат [47,3 K], добавлен 07.09.2012

  • Життєвий і творчий шлях видатного українського письменника Т.Г. Шевченка. Життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Знайомство з К. Брюлловим і В. Жуковським. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу.

    презентация [493,8 K], добавлен 16.04.2015

  • Життєвий та творчий шлях Льюїса Керролла, англійського письменника-романтика, історико-соціологічний підхід до його творчості та "психологічна загадка" особистості. "Аліса в країні чудес" як один з найвизначніших творів в світовій дитячій літературі.

    реферат [26,4 K], добавлен 20.07.2010

  • Життєвий і творчий шлях видатного українського письменника Т.Г. Шевченка. Життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу. Поетичні, прозові та живописні твори.

    презентация [694,4 K], добавлен 01.03.2013

  • Життєвий шлях Івана Багряного. Літературна спадщина письменника, головні теми та мотиви творчості. Публіцистичні статті, доповіді, рефлексії та памфлети письменника. Дієслівна синоніміка у прозових творах. Кольористий епітет як ознака тоталітарної доби.

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 12.05.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.