Образ Девіда Копперфільда в романі-вихованні Ч. Діккенса "Девід Копперфільд"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра російської та зарубіжної літератури

Курсова робота

на тему: «Образ Девіда Копперфільда в романі-вихованні Ч.Діккенса «Девід Копперфільд»

Захарової Анни Романівни

Зміст

Вступ

Розділ 1. Ч. Діккенз в англійській літературі вікторіанської епохи

1.1 Значення творчості у світовій літературі

1.2 Виховання дітей та проблеми освіти

Розділ 2. Дослідження образу Д. Копперфільда

2.1 Еволюція образу Д. Копперфільда

2.2 Ч. Діккенс, як прототип створення образу Д. Копперфільда

Висновок

Списки використаних джерел

Вступ

Чарльз Діккенз (7 лютого 1812 - 9 червня 1870) англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор, найвидатніший представник самобутньої та неповторної англійської літератури, що відомий своїм індивідуальним стилем та унікальною манерою, яку неможливо сплутати ні з ким іншим. Неперевершений майстер інтриги - дивовижні перепетії людського життя, напружені сюжети,гострі психологічні конфлікти і таємниці, змушують читати нас невідриваючись.

«Життя Девіда Копперфільда,розказане ним самим» - улюблений роман Ч.Діккенза,про що він неодноразово писав: «З усіх своїх книжок найбільше я люблю цю.Легко повірити,що я - ніжний батько для кожного створіння моєї фантазії і що ніколи ніхто не міг полюбити це «сімейство» так сильно,як я.Однак,як і всі інші батьки,я в глибині душі надаю перевагу одній своїй дитині і ім'я їй - «Девід Копперфільд».Його особливий гумор,возносить його творчість в область непереходящого,роблячи вічним. Діккенз-гуморист також приваблював Белінського: «Ніде нема,ані такого приголомшуючого багатства,ані такої приголомшуючої бідності, як в Англії…Скільки противаг!Але через ці переваги й вийшов той самий титанічний гумор,що залишає характерну рису англійської літератури ,яка різко відміняє її від усіх інших.Англія - Батьківщина гумору[1;с.51] »

Cільман Т. в «Очерках творчості» писав, що Діккенз - письменник,по творам якого ми можемо судити про соціальне життя Англії середини 19-го століття.І не тільки про офіціальне життя Англії,не тільки про парламентську боротьбу й робітничий рух,але також про мілкі подробиці.Твори Діккенза,як усіх великіх реалістів його часу - це як енциклопедія часу:різні класи,характери,віки,життя заможних та бідних; врачі, адвокати, актори, представник аристократії й людина без певного роду занять, бідної швачки та світської баришні[9;с.184]

«Романам Діккенза належні гострі психологічні конфлікти,складна,заплутана інтрига,виразні портретні характеристики навіть другорядних персонажів,високий емоційний строй повествування,який включає в собі вражаючу гамму відчуттів та настроїв - від драматичного трагізму до фарсової комедійності,від добродушної іроніі до разючого сарказму,від задушевної інтимності до публіцистичного пафосу» писав про Діккенза Брандіс Е, відомий радянський літератор[2;154]

Та були у видатного англійця й недоліки.На думку Дж.Оруелла «великим недоліком - й перевагою - мілкого місцевого буржуа,є обмеженість поглядів.Світ для нього - це світ середнього класу,а все що виходить за його рамки,або сміхотворно,або трохи від лукавого.З одного боку він не пов'язаний ні з індустрією,ні з землею, з другого - ніякого зв'язку з правлячими класами..»[3;101]

Творчіть Ч.Діккенза,якого К.Маркс відніс до «блискучої школи» англійських реалістів,викликала постійний інтерес Івана Франка.Великий каменяр уважнр вивчав художню спадщину англійського письменника, неодноразово, висловлював високу повагу до неї, тісно пов'язуючи оцінку його творів з літературними явищами епохи.І хоч Франко не залишив жодної спеціальної статті про Дікккенса,його літературознавчі праці і листи містять багато глибокозмістовних міркувань і спостережень, що дають досить цілісну картину сприйняття й оцінки ним творчості англійського реаліста.Доводиться одначе констатувати,що питання про Франкове сприйняття творчості Діккенса та інших представників англійського реалізму ще недостатньо вивчене в радянському ліретурознавстві.(Д.М.Кузик «Творчість Ч.Діккенза у спрйнятті І.Франка»)

Досить цікавою є думка Вірджинії Вулф про Ч.Діккенза(«Таємниця Чарльза Діккенса», збірка): «Кажуть, що чутливість Діккенса просто огидна,а стиль банальний, що читаючи його треба забути про витонченність та високі почуття;але що - з усіма оговорками - в ньому,звичайно,немало шекспірівського; подібно до В.Скотта він художник від народження;подібно до Бальзака,немає міри своєї плодовитості.Останній докір можна повернути й так:Діккенсу не вистачає своєрідності та вибірковості,він письменник для всіх,а не для когось окремо,це своєрідний громадський інститут,монумент,проїзджа частина,стоптана мільйонами доріг…»[4;192]

Актуальність мого дослідження зумовлюється питанням,які порушує автор,а саме: проблеми освіти та виховання, які описує автор у своєму романі,Вони займають у романі значне місце і пов'язані з процесом формування особистості,її моральних якостей ; Діккенс вважав, що ставлення суспільства до дитини відбиває боротьбу добра і зла в ньому. Надто мало уваги сьогодення присвячено вихованню маленьких громадян, суспільство зацікавлене лише у сформованій особистості, а не в етапах її розвитку. Тема дитинства, зокрема нещасливого, розкриває гуманістичне спрямування таланту письменника, утверджує добро і засуджує байдужість соціуму у ставленні до дітей. Це унікальний погляд на життя, це погляд малюка, який занадто рано дізнався, що таке світ дорослих, негаразди, злидні та самотність. Нещасне дитинство, сирітство, пошуки рідних людей змінюють характер, дають життєвий досвід. Діккенс стверджував, що лiтература має велике виховне значення, впливає на свiдомiсть, а щасливий фінал стверджує оптимізм та радощi життя. Його творчість - це своєрідний маніфест на підтримку обездолених, надія на світле майбутнє та справедливість.

Мета курсової роботи: виявити особливості образу Девіда Копперфільда,специфіку його створення Задача курсової роботи:дослідити образ Девіда Копперфільда у романі-вихованні Ч.Діккенза «Життя Девід Копперфільда розказане ним самим»,простежити становлення героя із маленького хлопчика в талановитого письменника

Структура:вступ,практична і теоретична частини,висновок,список використаних джерел.

Предмет та об'єкт роботи: Роман-виховання «Девід Копперфільд», джерела.

Розділ 1. Ч. Діккенз в англійській літературі вікторіанської епохи

Діккенс відкриває собою новий етап в історії англійського реалізму. Йому передують досягнення реалізму XVIII століття і півстоліття західно-європейської романтики. Подібно Бальзаку, Діккенс поєднував в своїй творчості гідності того чи іншого стилю.В якійсь мірі в початковий період своєї творчості Діккенс повторює етапи розвитку англійського реалізму XVIII і початку XIX століть. Витоки цього реалізму - «Моральні тижневики» Стилю і Аддісона. За творами Діккенса ми можемо судити, і досить точно, про соціальне життя Англії XIX століття. І не тільки про офіційну життя Англії та її історії, і не тільки про парламентську боротьбі і робочому русі, але і дрібних, як ніби не входять в В «велику історію В» подробицях. За романами ми можемо судити про стан залізниць і водного транспорту в той час, про характер біржових операцій в лондонському Сіті, про в'язниці, про лікарні і театрах, про ринки і розважальних закладах, про види трактирів, ресторанів та готелів старої Англії. Твори цього письменника - це енциклопедія того часу: різні класи, характери, віки; життя багатіїв і бідняків; фігури лікаря, адвоката, актора, представника аристократії і людини без певних занять, бідної швачки та світської панночки, фабриканта і робітника - таким є світ романів того часу, письменників вікторіанської епохи.

Діккенс досить чуйно відгукується на хвилюючі події соціально політичної життя. Зображуючи безрадісну долю простих людей трудівників, причину нестерпного становища "низів", знайти шляхи вирішення волаючого протиріччя між бідністю і багатством. Суперечливі і його пошуки засобів до викорінення "Соціального зла". Свій письменницький борг він бачить у тому, щоб спонукати суспільство провести рятівні реформи, та покладає великі надії на громадську благодійність. Однак при першому ж зіткненні з реальністю горезвісна благодійність постала перед Діккенсом у своїх безглуздих, потворних формах.

Тому, описуючи, наприклад, дамські філантропічні товариства (у однойменному нарисі), він пояснює, що нудьгуючі багаті дами, прагнучи перевершити один одного в модному справі піклування, лише мучать нещасних підопічних дітей. У нарисі "Громадські обіди" він малює обід Товариства друзів бідних сиріт, влаштований нібито з благодійною метою, а по суті справи, представляє собою нікчемну витівку. Однак у заключній частини цього нарису Діккенс вважає за потрібне підкреслити, що він протест не проти благодійних установ, як таких, проти тих карикатурних форм, в які виливається буржуазна благодійність. p> Життя великого міста (головним чином Лондона) - одна з провідних тем всього творчості Діккенса. Це не випадково. Саме у великих промислових містах і в першу чергу в Лондоні виступають найбільш оголене протиріччя капіталістичного ладу. Тут у наявності, здавалося б, всі плоди буржуазної цивілізації, створені для людини, - чудові заморські тканини, наїдки, розраховані на найвишуканіший смак, дорогоцінні камені, кришталь і фарфор, витончені, пестять око предмети розкоші і поряд з ними - вдосконалені знаряддя руйнування, насильства і вбивства, кайдани і труни [6;с.36]

1.1 Значення творчості у світовій літературі

Творчість Діккенса широко відома в нашій країні. Пів-тори століття пройшло з часів створення першого перекладу «Записок Піквіського Клубу» й досі Діккенс лишається одним з найбільш відомих у нас англійських письменників. Він прийшов у літературу, як письменник-новатор, який змінив Вальтера Скотта, творчість якого відносилась до епохи романтизму. Російськими й українськими читачами він сприймався як «брат Гоголя», як письменник, що брав безпосередню та діяльну участь у становленні реалізму.Письменник-реаліст,він був дуже добре сприйнятий і зрозумілий в Україні та Росії. «Я стверджую і повторюю,що європейськи поет, філантроп, крім землі своєї,зі всього світу,найбільше й найрідніше буде сприйнятий в Росії, - писав Ф.М.Достоєвський.- …усякий поет-новатор Європи ,усякий пройшедший там з новою думкою,і з новою силою,не може не минувати й россійської думки,не стати майже россійської сили..»

Значення Діккенса,його місце й роль в літературному процессі 19-го століття в усій повноті були розкриті революційно-демократичною критикою - Белінським,Чернишевським,Пісаревим.Белінський ствердив погляди на романи Діккенса як на твори,в яких вирішення важливих соціальних питань,поєднується із високою художністю,він розглядував їх в широкому контексті європейської літератури,у зв'язку к основними закономірностями розвитку літературного процесу у Россії. «Вітчизняні записки»,де у 1839-1846 році Белінський руководив відділом критики,регулярно публікував переклади романів Діккенса.в 1841 році тут з'явився «Олівер Твіст»,який отримав високу оцінку від россійського критика,далі були «Баріабі Редж»(1842), «Американські помітки» ,(1843) , «Життя і пригоди Мартіна Чеззлвіта»(1844).Белінський відмічав громадське звучання романів Діккенса,належний їм критицизм,він був у захваті від гумору англійського письменника.Говорячи про англійських письмеників,Белінський пов'язував їх творчість з історією Англії, особливостями її громадсько-політичної діяльності, національною своєрідністю.Кожен новий роман англійського письменника отримував живий отклик у статтях російського критика,в його щорічних обзорах літератури.Передова критика підкреслювала демократизм й соціальну гостроту творів Діккенса.Глубиною та правдивістю зображення громадських процесів сучасності привернув увагу Н.Г Чернишевського роман «Важкі часи».Він вважав, що знайомство з цим романом дає дуже вірне уявлення про чарістський рух.Інтерес письменника до соціально-громадських проблем помічав і Д.І.Писарев,який поставив роман «Домбі і син» в один ряд з Гоголем,Гейне,Теккереєм. Чарльз Діккенс приніс величезний внесок у світову літературу, так як його творчість мала нові відтінки жанру, письменник не уникав реальному житті, її недоліків і страхітливої ??дійсності. Тим самим, Діккенс відкрив новий етап в розвитку англійської літератури.

1.2 Виховання дітей та проблеми освіти

В багатьох романах Ч.Діккенса в якості головного героя виступає дитина. Злопригоди, які випадають на долю героя в дитячі та юнацькі роки створюють зміст найбільш популярних творів Діккенса.Неповторний знавець дитячої душі,він наділяє своїх маленьких героїв дивовижною чпочтережливістю,гостротою та свіжістю відчуттів.Дитина стає жертвою соціальної несправедливості і вступає у конфлікт з оточуючим світом зла,уособленного в узагальнених сатиричних образах жорстоких людей,не гребуючись навіть самих жорстоких методів заради досягнення своїх цілей.Наш герой, Девід Копперфілд проходить важкі життєві випробування, але не розчаровується в житті, зберігає чуйність серця і віру в людей і в цьому відношенні відрізняється від героїв багатьох західноєвропейських романістів - сучасників Діккенса (Бальзак, Стендаль, Теккерей). Розповідаючи про дитинство Девіда, його роботі на винному складі, про розчарування і нездійснені надії, Діккенс відтворює історію свого безрадісного дитинства. Автобіографічні і багато інших епізоди - робота Девіда клерком і парламентським репортером, його звернення до літературних занять, частково історія одруження і деякі сторінки сімейного життя. І все ж "Девід Коперфілд" - це не тільки "погляд у минуле" і не тільки автобіографія. Це роман про становлення особистості, формування характеру молодої людини, що вступає в життя і знаходить своє покликання. Велику увагу приділено тут проблем виховання.

У романі показані люди, скалічені вихованням. Такі як Стірфорт і Урія Хіп. Стірфорт виріс в аристократичній родині, з дитинства йому вселяли думку про перевагу над іншими людьми. Мати, що обожнювала його, дозволяла Стірфорту все. Розпещений і гордовитий, він з презирством ставився до людей. Обдарований і зовні привабливий, він був егоїстичним і жорстоким. Він губить життя Емілі і Хема, заподіює страшне зло Пегготі й не відчуває при цьому докорів сумління. Стірфорт переконаний у своїй винятковості.[7;с 94] діккенз вікторіанський виховання герой

Педагогічні погляди Ч. Діккенса описані у багатьох розвідках. Ще в 1881 р. професор А.І. Кірпічніков у своїй статті подає короткий біографічний нарис й аналіз творів, у яких мова йде про проблему освіти . Ч. Діккенс описував у своїх творах закриті школи-пансіони, де діти не тільки навчалися, а й жили, тобто тут було ще більше випадків принижень та утиску прав дитини. Окрім биття різками та моральних знущань на уроках, школярі зазнавали гніту і після них. Діти перебували у жахливих умовах, страждали від постійного голоду, фізичних недуг, пограбувань. Тому у своїх романах Діккенс подає описи приміщень шкіл, класних кімнат. Будівля Дотбой-холу - це "довгий, одноповерховий, холодний на вигляд дім, з розкиданими позаду дворовими прибудовами, до яких прилягає комора та конюшня" Класна кімната у школі Селем-хауз ("Ніколас Нікльбі") справила на головного персонажа враження "найсумнішого покинутого місця" у світі . Це була довга кімната з трьома рядами пюпітрів та шістю рядами лав, де на брудній підлозі валялись обривки старих зошитів для правопису та творів. Портрети негативних персонажів, педагогів-тиранів наділені жорстокими рисами. Нетипова зовнішність розкриває, унаочнює внутрішню суть героїв. У містера Сквірса з роману "Ніколас Нікльбі" Ч. Діккенса було тільки одне око, "обличчя зі сторони, де не було ока, було в зморшках та складках, що надавало обличчю Сквірса похмурого вигляду!». Він носив білий галстук з довгими кінцями та чорний костюм, як і належить вчителю, але рукава фрака були задовгі, а брюки закороткі, то здавалось, що йому не по собі в цьому наряді.

Містер Крікл з роману "Девід Коперфілд" одразу і назавжди запам'ятався молодому Деві. Хлопця вразила відсутність голосу в директора школи, який зовсім не говорив, а сипів. Можливо, йому подобалось сипіти, але "коли він говорив його зле обличчя ставало ще злішим, а вени на чолі надувалися ще більше" Аналізований твір Ч. Діккенса порушує високі морально-етичні проблеми та несе естетичну цінність, змушує читача задуматися над тим, яким повинен бути справжній педагог, засуджує застосування фізичних покарань. Його проза легка для читання завдяки вдалій мовленнєвій організації літературного цілого. Увиразнення зовнішньої оболонки стає можливе через загальновживані слова та сталі синтаксичні форми, а підібрані митцем слова, словосполучення, вжиті поза нормативністю, виступають як несподіванка, посилюють враження, сприяють збудженню творчої уяви, викликають емоційні переживання.

Ч. Діккенс створює свої міні образи-метафори за допомогою не одного слова, а кількох речень, які допомагають уявити задану ним образну картину. Кімната у Селем-хаузі ("Девід Коперфілд") була сильно заляпана чорнилом. Автор передає це наступним чином: "Скільки тут чорнильних плям, ніби від першого дня побудови, кімната була без даху, а з неба весь час поливали її чорнилом, замість дощу, снігу, граду та вітру"[16;61]

«Ніхто, у всякому разі ніхто з англійських письменників, не написав про дитинство краще, ніж Діккенс. З тих пір накопичені нові знання, поводження з дітьми в наші дні стало розумним, і все ж жоден романіст так і не домігся подібної сили проникнення в світогляд дитини. Мені було, якщо не помиляюся, років дев'ять, коли я вперше прочитав «Девіда Коперфілда». Душевний настрій перших же глав виявився для мене таким доступним, що по наївності я припустив, ніби вони написані дитиною. Перечитуючи книгу вже дорослим і помічаючи, як колишні гіганти, фігури фатальні, наприклад, Мердстони, вже виглядають для тебе полукомічними чудовиськами, все одно розумієш, що ці сторінки не втратили нічого. Діккенс вмів знайти такий поворот в дитячій свідомості і поза ним, що одна і та ж сцена, в залежності від віку читав, могла звернутися і в нестримний бурлеск, і в зловісну реальність.» - пише у своїй праці Дж. Оруелл.

«У часи Діккенза доброзичливе ставлення до дітей було куди більшою рідкістю, ніж нині. Початок XIX століття не давало і не віщувало народившийся тоді дитині нічого хорошого. В юні роки Діккенса дітей все ще всерйоз судили в кримінальних судах, виставляли їх на загальний огляд, не так далеко пішло від часів, коли тринадцятилітніх хлопчиків вішали за дрібне злодійство. Але духовна жорстокість по відношенню до дитини обурює письменника не менше жорстокості фізичної, і, хоча число винятків велике, шкільні вчителі у нього, як правило, негідники.Дістається на горіхи від Діккенса всім наявним у тогочасній Англії видам освіти, крім університетів і великих державних шкіл. .»

«Школа доктора Стронга була чудова, від закладу Крикля вона відрізнялася, як добро від зла. У ній панував чинний порядок, у всьому заснований на зверненні до честі і доброї волі хлопчиків ... що творило чудеса. Всі ми відчували себе творцями загального порядку в школі, все ми дбали про її зовнішності і гідність. Тож не дивно, що незабаром нас охопило почуття теплої прихильності до школи - про себе я можу сказати це з повною впевненістю, та й не знав я за весь час навчання жодного хлопчика, який почував інакше. Ми і вчилися-то з добрими намірами, піклуючись про престиж школи. Після уроків ми затівали благородні гри або проводили час на свій розсуд поза школою, а й тоді, наскільки пам'ятаю, вкрай рідко виглядом або поведінкою паплюжили ми репутацію школи і вихованців доктора Стронга, в місті про нас відгукувалися добре »

Розпливчастість і невизначеність цього уривка свідчать про повну відсутність у Діккенса хоч який-небудь теорії освіти. Моральну атмосферу хорошої школи він уявити міг - і не більше того. Хлопчики «вчилися з добрими намірами», але чому "і як вони вчилися? Без сумніву, по злегка розрідженим програмами і методикою доктора Блімбера. Беручи до уваги виражене у всій творчості Діккенса ставлення до суспільства, можна пережити шок, дізнавшись, що старшого сина він послав вчитися в Ітон, а всіх дітей пропустив через звичайну освітню млин. Гіссінг вважає, що Діккенс міг вчинити так тому, що він болісно усвідомлював недостатність своєї освіти. Тут на Гіссінга, можливо, впливала його особиста любов до класичного навчання. Формально у Діккенса якщо і була освіта, то невелика, однак, він нічого не втратив, не отримавши її, і, як видається, розумів це. У тому, що він виявився не здатний уявити школу краще, ніж у доктора Стронга (або, в реальному житті, краще Ітона), можливо і проявилася інтелектуальна недостатність, тільки зовсім не та, яку передбачає Гіссінг)[3;с.177] Проблеми виховання і освіти займають в творі одне з головних місць, оскільки відображають процес формування особи. Письменник змальовує декілька методів виховання: систему вітчима Девіда містера Мердстона, систему Крікла -- колишнього торговця хмелем, що став директором школи, і систему Бетсі Тротвуд. Самі «вихователі» предстають перед нами такими, якими їх бачить дитя. Так, біло-чорно-коричнева особа і порожні очі Мердстона відображають ту ненависть, яку випробовує Девід до жорстокої, безсердечної людини, що рахує Дитяти своїм тягарем. Така ж відраза і неприязнь викликає у хлопчика Крікл, який сам «нічого не знає, окрім мистецтва прочуханки, і більш неосвічений, ніж найостанніший учень в школі». Крізь призму сприйняття Девіда, ми бачимо, що методи виховання і Мердстона, і Крікла антигуманні і нелюдяні. В протилежність їм, Бетсі Тротвуд бажає зробити хлопчика людиною добрим, вселити йому прагнення приносити користь суспільству. І, хоча вона прагне приховати свої відчуття під маскою зовнішньої суворості, Девід бачить в ній втілення добра і справедливості. Таким же носієм позитивних початків є для хлопчика сім'я його няні Пегготі.

Розділ 2. Дослідження образу Д. Копперфільда

Девід Копперфільд, хлопчик, зростаючий у милої і слабкої матері і доброї, няні Пегготі, вперше стикається зі злом, коли мати знову виходить заміж. Жорстокий, холодний Мердстона і його суха, злісна сестра відразу зненавиділи дитину, а бідна лагідна мати не вміла його захистити. Коли вітчим вирішив відшмагати хлопчика, той укусив його і опинився в школі Селем-Хаус, де царював містер Крікл. Девіда принижували і всіляко знущалися над ним. Він пробув там недовго, зв'язок з двома однокашниками зберегся у Копперфілда надовго. Один з них - незграбний, але добродушний і порядна Тредлс згодом покірно звалив на свої плечі турботи про численному сімействі дружини. Другий - блискучий красень Стірфорт, якому добровільно підкорялися товариші по навчанню і перед яким запобігав директор школи через його багатства. Недурний і обдарований, ставши дорослим, він зі спокійною жорстокістю спокусив і кинув дочку рибалки Емілі і розбив серце власної матері. Девід щиро прив'язаний до обох, але вже в дитинстві робить вибір: його шлях ближче до шляху Тредлса. Життєві випробування тривають. Помирає мати хлопчика, а вітчим не бажає платити за його навчання і відправляє Девіда на склад. На його шляху зустрічаються славні і добрі люди - сімейство няні Пегготі, містер Уікфілд і його дочка Агнес, веселий і життєлюбний містер Микобер. Але їм протистоять злісний проноза Урія Хіп, який побачив в Девіді свого антипода і зненавидів його, Мерді-стогони і багато інших. Незважаючи на всі труднощі, Девід зумів зберегти віру в добро, чисту душу дитини. Він ніколи не забував, що в найважчі часи на допомогу до нього поспішали прості люди. Коперфілд згадує про своє життя і мимоволі оцінює багато подій в ній по-іншому, не так, як оцінював їх маленький хлопчик. Але крізь розповідь відомого письменника пробивається голос талановитої і наглядової дитини, який зміг так багато зрозуміти і запам'ятати.

Діккенс показує нам, як маленький хлопчик вчиться відрізняти зло від добра, захищати добро, але при цьому тверезо оцінювати свої сили і вміти бачити щось хороше і гідне співчуття навіть у негативних персонажах. А ще вміти сміятися над самим собою - без цього добро здається занадто прісним, а зло - занадто страшним. М'який діккенсівський гумор рятує роман від зайвої повчальності: ми не просто витягаємо життєві уроки, а проживаємо разом з маленьким і великим Коперфілдом його складне, веселе і сумне життя.

2.1 Еволюція образу Д. Копперфільда

Коперфілд Девід - «герой оповідання про своє власне життя», який є також найбільш близьким Діккенсу героєм. Як вже було сказано,йому віддані багато епізодів біографії письменника, який згадував свої юнацькі роки, відтворюючи позбавлення, пережиті хлопцем. Виснажлива боротьба з буденністю, яка повинна була «зігнути його і зломити», провокує напади відчаю, але в кінцевому рахунку виявляється незамінним досвідом, формуючи і виховуючи особистість . У школі, керованої тупим педантом Криклем, потім на складі, куди вітчим, караючи пасинка за норовливість, відправляє Девіда мити пляшки, в поневіряннях, бездомності, бідності народжується майбутній письменник, якого відрізняє істинне знання людського серця. Перегортаючи разом з оповідачем сторінки його минулого, ми постійно бачимо перед собою «фігурку безневинної дитини, який створив свій уявний світ з таких незвичайних випробувань і життєвої вульгарності». Перенесене К. - версія вічно повторюваних драм самотності, духовної неприкаяності, нерозділені або ненагородженим романтичних поривів. Минуле, заповнене етичними шуканнями і затьмарене жорстокими ударами долі, з яких найстрашнішим виявилася смерть матері, погубленої своїм нещасливим другим шлюбом, відтворюється по відлунням і підказкам пам'яті. У свідомості Коперфілда, озиратися на свою юність, виникає образ, який ледь пізнаваний: змінюючи особистість, час постійно коригує і її передісторію. «Той хлопчик нібито не має до мене ніякого відношення, він залишився десь позаду на життєвому шляху, я ніколи ним не був, я пройшов повз нього, і, здається мені, це був хтось інший, не я ... »Монтаж істотних і начебто випадково збережених пам'яттю свідчень утворює тканину розповіді, що відрізняється неприхованою суб'єктивністю, яка мало властива літературі епохи Діккенса.

Біографія К. відтворюється як непереборний конфлікт наполегливої ??віри в кінцеве торжество добра і наростаючого зневіри, коли одна за одною розвіюються прахом надії юних років. Художня обдарованість, не відразу відкрита ним в собі, змушує К. з особливою емоційною гостротою сприймати і «випробування», і «вульгарність»: звичаї портових кварталів і лондонських портерних, порядки, встановлені в юридичних конторах, де він осягає уроки ділового життя, навички парламентських ораторів, коли, впоравшись зі стенографією, вкрай його змучила, він стає репортером і записує дебати для ранкового випуску газети. Втративши Дору, він під кінець знаходить спокій і щастя в союзі з Агнес Уікфілд, буквально вирваною їм з мереж, сплетених Урією Хіпом. Фінал його історії ідилічний, і герой частково втрачає свою неординарність. Але духовні конфлікти, що зародилися ще в пору «Випробувань», залишаються невирішеними, і перш за все той з них, який пов'язаний з пошуками виправдання життя, настільки часто змушує стикатися з несправедливістю, душевною черствістю, тиранства, знущанням над слабкими, не карається цинізмом амораліста і т. П. Спогади про дні, коли Девід «відчував крах надій і повну відчуженість», невикорінні. Щаслива розв'язка сприймається як умовність.

2.2 Ч. Діккенс, як прототип створення образу Д. Копперфільда

Вже встановлено,що сам Діккенс був прототипом образу Девіда Коперфілда - на це вказують безліч співпадінь та символів.Взагалі,здається, що Діккенс звернувся до спогадів дитинства, болісно живим в його пам'яті, не тільки тому, що хотів силою художнього слова перемогти зловісні примари минулих років. Історія власних життєвих негараздів постала перед письменником, вже збагаченим багаторічним життєвим досвідом, як історія багатьох людей його покоління. Тому роман цей має значення не тільки як своєрідна сповідь письменника, а й як правдива повість про тернистий життєвий шлях багатьох людей. Коли Діккенс розповідає про виснажливій роботі хлопчика Деві в сирому підвалі, зайнятого перемиванням пляшок, він не тільки згадує свою юність і роботу на фабриці вакси, а й говорить про легіоні малолітніх трудівників Англії, змушених з дитинства заробляти собі на життя. Тому роман цей має значення не тільки як своєрідна сповідь письменника, а й як правдива повість про тернистий життєвий шлях багатьох людей. Коли Діккенс розповідає про виснажливій роботі хлопчика Деві в сирому підвалі, зайнятого перемиванням пляшок, він не тільки згадує свою юність і роботу на фабриці вакси, а й говорить про легіоні малолітніх трудівників Англії, змушених з дитинства заробляти собі на життя. Звичайно,Девід Коперфілд НЕ Чарльз Діккенс, не можна цілком проектувати біографію письменника на його творчість. І все ж від книги, яка розповідає про становлення письменника, закономірно очікувати чогось вагоміше розповіді про природжених здібностях, помножених наполегливою працею

Висновок

Досліджуючи цей твір,я відкрила для себе багато цікавої критичної літератури,більш детально ознайомилась із способом аналізу поведінки головного героя.Отже, Чарльз Діккенз - англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор. Романам Діккенза належні гострі психологічні конфлікти,складна,заплутана інтрига, виразні портретні характеристики навіть другорядних персонажів,високий емоційний строй повествування.Протягом усього роману,Діккенс порушує багато таких проблем як неправильне виховання дітей,проблеми освіти в епоху вікторіанства у Англії.Автор з подробицями описує,все що коїлось в тогдішніх школах,базуючись на власних враженнях та спогадах. Події свого життя, все те, що вплинуло на яскравий талант письменника, від відобразив у романі «Життя Девіда Копперфілда, розказане їм самим». Роман не можна вважати повністю автобіографічним, але основа, як би скелет його роману опирається на головні події життя його автора. Як зазначав сам Діккенс: «Зі всіх моїх книг я більш всього люблю цю. Мені легко повірять, якщо я скажу, що відношуся як ніжний батько до всіх дітей моєї фантазії і що ніхто і ніколи не любив цю сім'ю так гаряче, як люблю її я. Але є одне дитя, яке мені особливо дороге, і, подібно багатьом ніжним батькам, я плекаю його в якнайглибших тайниках свого серця. Його ім'я - «Девід Копперфілд». Отже, Чарльз Діккенс - одна з найяскравіших постатей в англійській і світовій літературі ХІХ століття. Письменник увійшов в історію світової літератури як художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, життєрадісного гумору і нищівної сатири. Своєрідність його реалізму виявилась у тому, що соціальні і суспільні проблеми свого часу митець намагався розв'язати у морально-етичній площині. В усіх творах виразно відчувається демократизм великого англійського письменника, звучить його глибока віра в благородство й розум простої людини.

Списки використаних джерел

1. Анненкова О. С Ч.Діккенс ,Лекція 3 //Англійська літеартура вікторіанської епохи і навчальний посібник//2016. - С.35-63

2. Брандис Е:Романы Диккенса

3. Вирджиния Вулф. "Дэвид Копперфилд" (статья, перевод К. Атаровой), стр. 192-197

4. Дж.Оруелл 'Эссе. Статьи. Рецензии.' (Том II). Издательство: 'КАПИК'. 1992.

5. История зарубежной литературы XIX века: В 2-х ч. / Под ред. Н. П. Михальской. -- М.: Просвещение, 1991.

6. («Історія англійської літератури В» І.І. Анісімова, А.А. Елістратової, А.Ф. Іващенко, Ю.М. Кондратьєва

7. Катарский И. М. Диккенс в России - М.,1966

8. Михальська Н.П., Анікін Г.В .: " Історія англійської літератури»

9. Михальская Н. П. Роман Диккенса «Дэвид Копперфилд» // Диккенс Ч. Собр. соч.: В 10 т.-- М.: Худ. лит., 1984. -- Т. 6.

10. Нерсесова Т.И. Творчество Чарльза Диккенса. М., 1967

11. Островский А.Н. О Диккенсе//Собр. Соч.:В 10 т. - М.,1960. - Т.10.- С.399-400

12. Сильман Т. И. Диккенс: очерки творчества. -- Ленинград: Худ. лит., 1970--376с.

13. Стефан Цвейг Три мастера:Бальзак,Диккенс,Достоевский.Триумф и трагедия Еразма Роттердамского / пер.с нем. - М. Республ,1992.-286с.

14. Тайна Чарльза Диккенса (сборник статей). М., 1990

15. Творчість Ч.Діккенса у сприйнятті І.Франка; - В кн,;Укр літ-во:Респ.міжхід.наук,1982 ,ст.34-39

16. Тугушева М. П. Чарльз Диккенс. - М., 1979. - 230 с.

17. Честертон Г.К. Чарльз Диккенс. - М.,1982. - 207 с.

Размещено на Allbest.ru