Кількісна оцінка пуризму Бориса Грінченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кількісна оцінка пуризму Бориса Грінченка

Вступ

У статті розглянуто вплив пуристичних мовних засад Бориса Грінченка, що він їх окреслив у ході дискусії на шпальтах львівського півмісячника «Зоря» протягом 1891-93 років («коли маємо два слова на одно розуміння і одно з їх певне українсько-руське, а друге може певне, а може й нї, то мусимо вживати саме певне слово, зоставивши питання про друге до того часу, коли зросте наша фільольоґія»), на кількісні параметри лексики його поезії. Показано, що кількість різних слів на одиницю тексту у віршах Б. Грінченка на 35,7 % менша, ніж у віршах Івана Франка того ж періоду (відповідно 1 939 та 2 631 різних слів на вісім тисяч слів тексту). Пораховано, як часто слова, суголосні з російськими, трапляються у віршах цих двох поетів, і визначено, що в досліджуваній поезії І. Франка таких слів 319 (12,1 %), а Б. Грінченка - 278 (14,3 %), частота таких слів у віршах обох поетів відповідно 36,1 і 30,8 на 1 000 слів тексту. Проведено аналогічні підрахунки стосовно слів, суголосних із польськими словами-аналогами: у Франка таких слів 245 (9,3 %), а у Грінченка - 188 (9,7 %); вони покривають відповідно 34,2 % тексту у Франка і 37,3 % у Грінченка.

Показано порушення монотонности залежности частки слів, суголосних із російською та польської мовами, від частотности вживання цих слів, причому помітно, що «провал» монотонности більший у російськомовному випадку. Обґрунтовано гіпотезу, що ця немонотон- ність і бідніша лексика пов'язана із пуризмом Б. Грінченка. Оцінюється, що внаслідок вичищення Б. Грінченком мови своїх віршів від позірних «москалізмів» частка слів, суголосних із російською мовою, в його тексті зменшилась лише на 5 %, що лежить в районі фізіологічного порогу розрізнення (JND: just noticeable difference), тоді як в «неочищеній» мові

І. Франка таких слів менше, ніж у Грінченковій на 17 %. Зроблено висновок, що мовні засади Б. Грінченка, спрямовані на «очищення української мови», насправді не віддаляють українську мову від російської, а призводять до збіднення лексики української мови та зменшення здатности цієї мови передавати семантичні нюанси висловленої думки на шкоду комунікативній функції мови.

У вересні 1891 року, в серпневому числі «Правди» (за старим стилем серпень тоді закінчувався теперішнього 12 вересня) з'явилася критична стаття «Галицькі вірші» Василя Чайченка (один із псевдонімів Бориса Грінченка), з якої розпочато дискусію про «правильну» українську мову й про те, що галицькі українці її калічать. Ця дискусія не перша і не остання: першу розпочав Олександр Кониський (Є. Сакун) на шпальтах «Правди» 1873 року , а далі ці дискусії виникали спорадично - із найрезонансніших можна згадати і відкритий лист редакції «Громадської думки» «До наших галицьких товаришів» 1906 року , і дві скандальні антигалицькі хвилі, що їх підняв Іван Нечуй-Левицький , і «рецензію» Агатангела Кримського на статтю Степана Смаль-Стоцького під час дискусій перед Харківською правописною конференцією 1927 року .

Але все ж найбільш згадуваною в історії української мови є саме дискусія 1891-93 рр. У ній Борис Грінченко окреслив засади свого розуміння чистоти мови, що можна звести до двох постулатів:

1. Колись була ідеальна українська мова, яка засмічується різними шкідливими впливами. Найбільше ця ідеальна мова збереглась у селах Полтавщини, і завдання патріотів - знайти її та очистити до первозданної краси.

2. Мова - це наші «святощі», у розумінні музейної нетикальности цих святощів і заперечення розвитку, бо зміни ведуть до засмічення (див. п.1) і руйнування первозданної краси.

На збереженні й охороні від всіляких ентропійних впливів аґресивного навколишнього середовища Грінченко не зупинився. Відповідно до висунутих постулатів він взявся чистити мову, щоб повернути їй згадану красу. Естетичний критерій мови в нього стає чи не єдиним - на шкоду, скажімо, комунікативній функції мови, тобто зменшення її здатности передавати семантичні нюанси висловленої думки.

Власне, ступінь такого зменшення і спробуємо оцінити в цій розвідці.

2. Концепція чистки мови Грінченка

Свою концепцію чистки мови Грінченко окреслив як презумпцію підозріливости («будьте пильними, «святощі» ж під загрозою»): «коли маємо два слова на одно розуміння і одно з їх певне українсько-руське, а друге може певне, а може й нї, то мусимо вживати саме певне слово, зоставивши питання про друге до того часу, коли зросте наша фільольоґія».

Тобто для того, щоб викинути слово з мови, достатньо вже сумніву щодо питомости синоніма, навіть не треба переконуватися в обґрунтованості своїх сумнівів; те, що викинутий синонім може передавати якісь стилістичні та семантичні відтінки значення, до уваги зовсім не береться. Цікаво, що практична спроба реалізації таких настанов показала: пуристичні дискусії навколо «правильности» слів чи їхніх значень можуть вести до уникання обох синонімів чи варіянтів. Як зауважив О. Тараненко в своїх оглядових статтях про сучасний пуризм, у конструкціях зі значенням конкретного часу дії на протязі і протягом зменшується вживання обох дискутованих варіянтів: пересічний мовець не переймається з'ясуванням, який із цих варіянтів є правильнішим (пуристи, до речі, в подібних ситуаціях не стосують компаративів «правильніший», «більш правильний», «менш правильний» - тільки дихотомія «правильний-неправильний»), але впівуха чув, що щось там не так, то й намагається взагалі уникати конструкцій, у яких є цей часовий протяг.

Мета отієї Грінченкової концепції генеральної чистки мови ніби шляхетна - дистанціювати українську мову від російської, виокремити її. Але ціною усунення, скажімо, спільних із російською мовою синонімів, які, як правило, виявляються словами загальнослов'янського походження, що дістали права громадянства в літературній російській мові. Тобто збіднити українську мову, забрати оте часто ледь помітне нюансування в семантичних чи стилістичних відтінках, яке синоніми завше мають. Саме оце нюансування надає глибину, можливість точніше передати свою думку, тобто, максимально узагальнюючи, дає інструмент для суспільного розвитку.

3. Наслідки Грінченкової чистки мови

Ось як це виглядає чисельно - з аналізу творів Бориса Грінченка та Івана Франка, мову якого Грінченко критикував найбільше.

Загальний обсяг Франкових віршів, опублікованих у «Зорі» впродовж 1883-90 років , сукупно становить 8 тисяч слів, із них - 2 631 різних слів. Якщо взяти аналогічний обсяг (8 тисяч) Грінченкової віршованої продукції приблизно за той самий період , то там різних слів нарахуємо лише 1 939 (на рисунку показано відповідні криві Ціпфа: ранґ слова У8 його частота).

Рис. 1. Розподіл частоти слів у поезії І. Франка та Б. Грінченка за ранґом

мовний слово пуристичний

Різниця становить 35,7 %.

Оце, власне, і є платою за пуризм: 36 відсотків лексики, більше ніж третина. Це частково пояснює те відчуття, яке виникає, коли читаєш вірші Грінченка в кількості, достатній, щоб підсвідомо сформувати якісь приблизні статистичні закономірності: відчуття певної безбарвної монотонности - як катеринка, що грає на кількох нотах «в кулко Мацєя».

Рис. 2. Кількість різних слів в однакових за обсягом поетичних текстах І. Франка та Б. Грінченка

Але тут цікаві навіть не ці 36 відсотків - такий результат є зрозумілим і передбачуваним. Цікаво порахувати, як часто слова, суголосні з російськими, трапляються у віршах цих двох поетів (у будь-якому разі такі слова, як рука чи нога фонетично однаково успадковані зі старослов'янської мови, точніше майже однаково). Із Франкових 2 631 слова таких слів 319 (12,1 %), із Грінченкових 1 939 - 278 (14,3 %).

Але якщо враховувати їхню частоту в тексті, то виявляється, що у вичищених від москалізмів віршах Грінченка таких однакових із російською мовою слів на одиницю тексту на 17 % більше, ніж у галицьких нечищених віршах Франка (відповідно 361 і 308 на тисячу слів тексту); відповідно, на слух його очищена мова сприймається ближчою до російської, аніж «змоскалена» галицька мова Франка.

Рис. 3. Частка слів, суголосних із російською мовою, в поетичних текстах І. Франка та Б. Грінченка

Картина унаочнюється, коли розглянемо частки однакових слів у різних за частотністю групах слів. Перші п'ять найчастотніших «лексичних» (словникових) слів покривають - що у Франка, що в Грінченка - тисячу «текстових» слів (уживань отих словникових слів) в цих 8-тисячних обсягах (і - така собі чарівна паличка поетів, щоб компенсувати брак складу - трапляється 398 разів у Грінченка та 264 рази у Франка, не - відповідно 202 і 240, я - 153 і 192, в - 131 і 240, а п'яте за частотою слово в них різне: ти - 115 раз трапляється у Грінченка, а у Франка 123 рази трапляється що - єдине в першій п'ятірці відсутнє в російській мові слово), наступна тисяча покривається 12 словами у Грінченка (на, у, все, ми, до, а, які є в двох мовах, і відсутні в російській мові й, він, з, що, як, вони) і 15 у Франка (на, ти, а, у, до, ми, за, які є двох мовах, і відсутні в російській мові й, з, ся, мій, такий, як, та), далі - 29 і 36 слів, 55 і 84, 109 і 185 і т. д. Так-от, якщо порахувати, яку частку мають спільні з російською мовою слова у цих тисячах, то отримаємо такі діаграми.

Загалом тенденція пояснювана: що слово менш частотне, то менша ймовірність, що воно однакове з аналогічним російським - певний аналог зі списком Сводеша11. Але на графіку Грінченка на третій тисячі (оті згадувані.

Рис. 4. Частка слів, суголосних із російською мовою, в різних за частотою групах поетичних текстів І. Франка та Б. Грінченка

Бачимо провал, який з лишком компенсується наступним стрибком на четвертій тисячі (109 слів). Ось, наприклад, слово праця трапляється і у Франка (13 раз, 86-й ранґ), і у Грінченка (28 раз, 41 ранґ), натомість слово труд, суголосне з російським (але і з польським, чеським, словацьким, сербським, хорватським, словенським etc., бо походить від праслов'янського trudb), є тільки у Франка (6 разів, 214 ранґ). Якби у Грінченка пропорції між цими синонімами були такі самі, як і Франка (показово, що практично такі самі пропорції - 21:9 - зафіксовано в прямій мові у творах, аналізованих в академічному «Частотному словнику сучасної української художньої прози» 1981 року видання ), то ранґ слова праця понизився би 69-го і це слово перемістилося би із зони покриття третьої тисячі слів (де у Грінченка є провал) у четверту, зменшуючи там частку слів, суголосних із російськими (натомість у третій тисячі ця частка би збільшилась, вирівнюючи «провал» на графіку). Зауважимо, що праця, власне, на відміну від труд, не «питоме» українське слово, а запозичення з польської мови. Зауважимо також, що семантично труд і праця не тотожні: труд, за академічним «Словником української мови» - «наполеглива, старанна або важка праця».

Оце і є ефект замін Грінченком підозрілого синоніма на «певне» слово, внаслідок чого їх, «певних слів», частота збільшилась, і вони посунулися вліво у своєму ранзі частотности, витіснивши з третьої тисячі суголосні з російськими слова (що відобразилося провалом на графіку) - але в підсумку концентрація цих суголосних слів збільшилась у четвертій тисячі.

Рис. 5. Частка слів, суголосних зі словами польською мовою, в різних за частотою групах поетичних текстів І. Франка та Б. Грінченка

Якщо ж провести такі самі підрахунки щодо слів, суголосних із польськими, то побачимо, що у Франка таких слів 245 (9,3 %), а у Грінченка - 188 (9,7 %); вони покривають відповідно 34,2 % тексту у Франка і 37,3 % у Грінченка. Різниця між творами Франка і Грінченка за частотою слів, суголосних із російськими, істотно менша (у Франка суголосних із польськими слів на 9 % менше, ніж у Грінченка), менший і провал у Грінченковому розподілі (див. рис. 5). Виглядає, що такі слова Грінченко чистив не так наполегливо, що, однак, не завадило звинувачувати Франка у надмірному вживанні полонізмів у його віршах.

Але вернімося до рис. 4 і спробуймо кількісно оцінити результат Грінченкового вичищування мови. Якщо відновити монотонність Грінченкової кривої на діяграмі, тобто реконструювати її динаміку, яку би вона могла мати без цієї чистки, то крива отримає вигляд приблизно такий, як позначено штрих-пунктиром на діяграмі. Відповідно до неї можна приблизно уявити, що «неочищена» мова віршів Грінченка мала би на сто слів тексту пересічно 38 суголосних з російською мовою слів, а не 36.

Тобто всі ці пуристичні коломийки дають виграш «українізації» тексту в 5 відсотків - завдяки, повторюся, якісним смисловим втратами, обчислити які вже неможливо.

У фізіології є таке поняття (потім воно перейшло в маркетологію) як поріг розрізнення (JND: just noticeable difference14) - мінімальний відсоток, на який треба змінити якусь величину (силу звуку, яскравість світла чи, скажімо, ціну товару), щоб людина відчула цю зміну (це фактично квантифікація закону Вебера - Фехнера ). Оці 5 % лежать приблизно в районі порогу розрізнення (для сили звуку цей поріг на рівні 6 %, яскравости світла - 2 %, ціни - 5 %, а солоности - 20 %).

Але якщо так залежить на відсепаруванні від російської мови, то виникає природне питання: який сенс засновувати українську літературну мову на, за висловом Грінченка, «лежнях лівобережньої мови», якщо «неочищена» галицька на лексичному рівні сприймається в чотири рази далі від російської?

І Грінченко дає відповідь на це питання - у відповіді А. Кримському в тій самій дискусії на шпальтах «Зорі»:

«коли бажаємо своїй літературі ширшого росповсюджування, коли не хочемо одіпхнути од неї загал української інтелїґенциї в Росії, мусимо дбати, щоб ця мова була зрозуміла і їй».16 (позначення моє. - О.Д).

Тобто треба так відділятися від російської мови, щоби не відділитися від неї. П'ять поколінь уже минуло відтоді, але як це все знайомо виглядає і нині - українці переважно все далі гризуться: як нам так відділися від Росії, щоб зовсім не відділятися.

Висновок

мовний слово пуристичний

Чесно кажучи, Еклезіастової цитати могло би вистачити для того, щоби підбити підсумки цього короткого лексико-статистичного дослідження: від часу мовної дискусії минуло понад століття, а далі «нічого нового під сонцем» - значна частина російськомовних практично з народження та в побуті українців далі переконані, що, на відміну від галичан, вони говорять найчистішою українською мовою. Бо їхня мова, на відміну від «сполонізованої» та засміченої «росіянізмами» мови галичан.

Література

1.Borkovs'kyi, A. “Nashym kyivs'kym tovarysham nyz'kyi poklin i hrechna vidpovid'.» Dilo, ch. 65 (sereda 5 (18) ts'vitnia 1906): 65-7.

2.Chaichenko, V [B. Hrinchenko], “Halyts'ki virshi. Krytychna stattia Vasylia Chaichenka [I].» Pravda III, vyp. VIII (1891): 104-111; [II], Pravda III, vyp. IX (1891): 150-158; [III], Pravda III, vyp. X (1891): 200-206.

3.“Dodatok do zamitky “Halyts'ki virshi«», Zoria XII, №24 (1891): 476-77. Chaichenko, V. “Kil'ka sliv pro nashu literaturnu movu”. Zoria XIII, №15 (1892):

4.297-98; XIII, №16 (1892): 310-14.

5.Chastotnyi slovnyk suchasnoi ukrains'koi khudozhnoi prozy: u 21. Kyiv: Naukova dumka, 1981.

6.“Do nashykh halyts'kykh tovaryshiv”. Hromads'ka dumka 55 (1906): 3.

7.“Do nashykh halyts'kykh tovaryshiv”. Hromads'ka dumka 98 (1906): 3.

8.Franko, I. “Hovorymo na vovka skazhimo i za vovka”. Zoria XII, №18 (1891): 356-58.

9.“Nashe literaturne zhytie v 1892 rotsi”. Zoria XIV, №2 (1893): 36-7.

10.Hlibov, L. “Na perelazi”. Zoria XIII, №1 (1892): 1.

11.Khvan'ko, A. [A. Kryms'kyi]. “Nasha iazykova skruta ta sposib zaradyty lykhovi”. Zoria XII, №24 (1891): 472-76.

12.Kokorudz, I. “Prychynok do sporu iazykovoho”. Zoria XII, №24 (1891): 471-72.

13.Kramarenko, M. [Mytrofan Dykariv]. “Z Ukrainy (dopys').» Bukovyna 42 (1892): 3-4.

Размещено на Allbest.ru