Художній час і простір у романі "Будинок примусових праць" Льва Скрипника

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХУДОЖНІЙ ЧАС І ПРОСТІР У РОМАНІ «БУДИНОК ПРИМУСОВИХ ПРАЦЬ» ЛЬВА СКРИПНИКА

О.M. Тимофеєва

м. Кривий Ріг

Анотація

скрипник роман часовий просторовий

У статті розглянуто художній час і простір у романі «Будинок примусових праць» Льва Скрипника. З 'ясовано символічне навантаження часових і просторових образів, їх функції вираження психологічного стану персонажів. Виокремлено хронотопи дороги, порогу та зустрічі в романі «Будинок примусових праць». Визначено, що категорія часу в ньому відзначається динамічністю, а хронотоп прози Льва Скрипника відтінює вираження філософських уявлень автора про зображуване в романі і є одним із домінантних психологічних засобів розкриття непростих характерів героїв.

Ключові слова: час, простір, хронотоп, топос дороги, Лев Скрипник.

Annotation

Timofeeva O. M. The originality of artistic time and space in the novel«House of forced labor» Lev Skrypnyk

In the article the specific of artistic time and space is examined in work «House of forced labor» of L. Skrypnyk. The specific of the symbolic loading of sentinel and spatial characters is found out. The article specifies the ideological and symbolic configurations of time and space and their function as a means of expressing psychological state of the characters; it unfolds the problem of spatial and temporal dimensions in his work. An accent is done on research of chronotop road, threshold and meeting in a novel «House of forced labor» of L. Skrypnyk. Analysis prose Lev Skrypnyk in terms of time and spatial relationships can more deeply explore its poetic originality. Like every writer, Skrypnyk inherent understanding of their artistic time and space, proper treatment of these problems.

For the structure of Lev Skripnik's prose, chronotopes such as the chronotop of the road, the threshold, and the meeting are characteristic. The space can be both open and closed. Still, a closed space (camera, BUPR) dominates, which creates a special psychological range where there exist characters. The time category differs dynamism. The author uses a retrospective image, memoirs. The chronotop of the threshold in the novel «House of forced labor» appears mainly in metaphorical form. However, there is a spatial use of the threshold image (BUPR threshold, camera threshold). The novel «House of forced labor» writer clearly compares past and present, while avoiding any detail that reflects the characteristic of the literature of that era tended to generalize, delete individual accentuation on massive, all-encompassing. elationship-space threshold and roads largely reflects the choice of the heroes of the way. Topos takes way too metaphorical content: outer road is both internal road, a path in physical space - a reflection of the spiritual path. An important ideological and aesthetic load in the novel «House of forced labor» is the problem of choosing Andrew Dovholyukom its path.

Skrypnyk's literature creative works were removed from the Ukrainian literature process during a long period of a time. The thesis investigates the complex features of the problems and themes of works of Lev Skrypnyk. For the first time were analyzed chronotop L. Skrypnyk prose, which is one of the dominant psychological character of the disclosure difficult characters. Characterology striking types in the novel «The House of forced labor». The main contribution of this thesis is the return of the creative legacy of a forgotten writer L. Skrypnyk in the history of Ukrainian literature. The need for a holistic approach to the study of heritage of prose writer determined by factors such as understanding the identity of the literary process 20's and 30's., the absence of any analytical and synthetic study of the author and the need for interpretation of texts based on the latest literary approaches.

Today the space-time picture of the world created L. Skrypnykom not investigated. Therefore, it is appropriate to consider the specific time-space prose writer and define its function as a kind of aesthetic categories, based on the author's novel «House of forced labor». This is determined goal of our intelligence. Addressing this problem will help to clarify the features of the individual style of the author, his vision of the world and man in it.

Key words: time, space, chronotop, topos road, Lev Skrypnyk.

Аннотация

В статье рассматривается художественное время и пространство в романе «Дом принудительных работ» Льва Скрипника. Определена специфика символической сущности временных и пространственных образов, их функции выражения психологического состояния персонажей. Выделены хронотопы дороги, порога и встречи в романе «Дом принудительных работ». Выяснено, что категория времени в нём определяется динамичностью. Кроме того, акцентируется, что хронотоп в прозе Льва Скрипника имеет философский смысл, обусловленный авторскими взглядами на изображаемую им эпоху и является одним из доминантных психологических средств раскрытия непростых характеров героев.

Ключевые слова: время, пространство, хронотоп, топос дороги, Лев Скрипник.

Виклад основного матеріалу

Поняття часу входить до складу базових у царині різних наук: філософських, соціологічних, історичних тощо. Проблема часу - одна із центральних, у ній переплітаються різні напрями філософії і біології, літератури і психології. Літературознавчий його аспект, хоч і має свою специфіку, усе ж пов'язаний із філософським його тлумаченням, оскільки в гносеологічному контексті передбачає передусім з'ясування співвідношення часопростору літературного твору з об'єктивним часом реальної дійсності. Як переконливо акцентував у своїх працях Д. Лихачов [7], важливим для вивчення літератури є дослідження художнього часу. З'ясування художнього часопростору має посутнє значення для розуміння естетичної природи словесного мистецтва. Його художнім завданням підпорядковані і граматичне, і філософське його розуміння.

Сюжет художнього твору, як відомо, розгортаються в часі; часопростір потрібен для його сприйняття. Митець, зображуючи події короткого або довгого проміжку часу, може змусити його протікати повільно чи швидко, послідовно чи непослідовно. Мить у художньому творі може зупинитися, а довгий період «промчати» у художній творі й таке суб'єктивне сприйняття часу є однією із форм зображення дійсності.

Поняття хронотопу в літературознавство ввів М. Бахтін, який наголосив на його суто жанровому значенні та його вагомості в процесі характеротворення. «Хронотоп як формально-змістова категорія, - зазначає М. Батхін, - визначає й образ людини в літературі; цей образ завжди хронотопний за своєю суттю» [1]. Провідним компонентом хронотопу науковець називає час.

Художній час і художній простір як найважливіші характеристики художнього образу, що забезпечують художнє цілісне відтворення дійсності й організовують композицію твору. До питань дослідження категорії часу і простору в українській літературі 20-30 років ХХ століття зверталися у своїх наукових розвідках В. Агеєва, С. Білокінь, М. Гірник, Н. Копистянська, Н. Кудря, І. Назаренко, А. Соколова та ін. Вони відзначали, що українській літературі епохи соцреалізму здебільшого був притаманний особливий хронотоп, у якому перевага віддавалася так званому колективному часу, що витіснив суб'єктивний час на маргінеси. Таким чином, хронотоп означеного періоду охоплював колективний час, що рухався лінійно, в одному напрямку до чітко поставленої мети, та простору, що передбачав замкненість й ізольованість буття. Багато письменників 20-30 років ХХ століття (О. Донченко, І. Ле, І. Кириленко, О. Копиленко, Кузьмич, П. Панч, Ю. Яновський, М. Хвильовий та ін.) прийняли цей хронотоп і художньо реалізувала його у своїх творах. Він був характерний і для прози Льва Скрипника.

Лев Скрипник був активним учасником літературного процесу доби «червоного ренесансу», проте його ім'я загубилося у вирі соціального, політичного та культурного життя 20-30 рр. ХХ ст. Сьогодні залишилися лише принагідні та побіжні згадки в працях В. Бурбели, Є. Волошка, З. Голубєвої, І. Дзюби, С. Крижанівського, Л. Талалая та ін. З огляду на їхній ознайомчо- описовий характер та зосередженість авторів переважно на ідеологічно - змістовому рівні творів, можна стверджувати, що проблема хронотопу у творчому доробку Льва Скрипника залишається майже недослідженою.

Лев Скрипник у своїй прозі звертався до осмислення різних тем, зокрема й до революційної боротьби та громадянської війни («Маленька степова рудня», «Кортояк»), робітничої тематики («Вибух», «Немає праці», «За все»), перевиховання злочинців («Будинок примусових праць»). Вони були характерними для тогочасної літератури 20-30 рр. ХХ ст.

У своїй творчості він також осмислював теми сирітства й безпритульності дітей («В узгір'ї виє вітер», «Немає праці»), у розвитку якості перегукувався із Васильченком, О. Донченком, О. Копиленком, І. Микитенком та ін. Але провідною темою для нього була шахтарська. Життя трудового Донбасу й тяжка праця шахтарів становили головний об'єкт художнього зображення письменника.

Вивчення прозової спадщини Л. Скрипника в контексті літературного процесу 20-30 рр., вимагає нині вибору передусім ще не освоєних науковцями її аспектів та необхідності їх інтерпретації з позицій новітніх літературознавчих критеріїв. Такою, малодослідженою, проблемою у вивченні творчості Льва Скрипника сьогодні є просторово-часова картина світу, художньо реалізована письменником. Тому цілком доцільно розглянути специфіку хронотопу прози письменника та визначити його функції як певної естетичної категорії, узявши за основу роман автора «Будинок примусових праць». Це і є об'єктом дослідження нашої статті. Його аналіз дасть змогу з'ясувати особливості індивідуального стилю автора, його бачення світу й людини в ньому.

Як і кожному письменникові, Льву Скрипнику властиве своє розуміння художнього часу і простору, власне трактування цих проблем. Лише практика митця може показати, якою мірою кожне із цих рішень допомагає художньому освоєнню світу. «Просторово-часові уявлення, - зауважує Б. Мейлах, - зберігаючи свою об'єктивну основу, стають не лише засобом передачі думок, почуттів і переживань героїв і автора, але й служать образному узагальненню найскладніших процесів дійсності» [8, 8].

Часопросторова структура творів Л. Скрипника охоплює хронотоп порогу, дороги і зустрічі. Час дій, подій, зображеного буття може перериватися спогадами про минуле («Будинок примусових праць»). У своїх творах письменник здебільшого використовує («За все», «Маленька степова рудня», «Будинок примусових праць») замкнутий простір, що зумовлює психологічний стан героїв та виконує характеротвірну функцію. Як відомо, часопросторові характеристики є неодмінним атрибутом наративної стратегії художнього твору, прозового чи віршованого, моделюючи його реальність. Для роману «Будинок примусових праць» Л. Скрипника характерна циклічність часу та акцентування на тій чи тій порі року: «<... > Осінь у великому сірому місті. Вранці, коли цей сірий велетень, ледве прокинувшись, курив свою люльку, люльку заводських димарів <...> два конвоїри вели мене до бруку <...>» [9, 5]. Опис осені засвідчує своєрідність психологізації часу, інтенсифікацію його осмислення. Письменник застосовує біологічний календар, фіксуючи зміни, що відбуваються в рослинному і тваринному світі. Зображення природи пов'язується із морально-ціннісним розкриттям біографічного часу окремих персонажів: «І знову осінь <... > Небо - в подертому шматті хмар. Земля - багно, калюжі. У калюжах відбито небо <... > Стоять сірі корпуси бупрівські, стоять облиті дощами, нудні, і з -за ґрат не визирають обличчя <...>» [9, 166]. Осінь - домінуюча пора року в аналізованому романі Льва Скрипника: саме вона відображає почуття й емоції печалі, суму, туги, нудьги.

Пришвидшення, стиснення, уповільнення динаміки сюжетного часу органічне в художньому розкритті складних процесів внутрішнього світу особистості: роздумів, емоцій, переживань, стресових ситуацій тощо. Рецепція нагнітання «нервового часу» виразно простежується в розкритті характеру Андрія Довголюка у романі «Будинок примусових праць», у якому наявні декілька ретроспективних картин, що посилюють ретардаційну функцію і є однією з форм психологічного аналізу. Розвиток дії пригальмовується екскурсами в минуле: «І ось, увечері, позираючи в кришталі весняної ночі, я згадую <... > Ні... Не згадую. Бачу дивний сон <...> Фабричний садок, кущі бузку, зелені порічки, запашна акація. Кущі розсуваються і з-за них визирає молоде, свіже дівоче лице. Мила моя. Моя рідна, близька, чарівна. Вона виходить і, ніби здивовано, говорить: - І ви тут? Я всміхаюся. О, мила годино! Далека й <...> Але досить про це... Було, минулося...» [9, 31]. Ці спогади Андрія Довголюка про своє перше миле кохання, про ту дівчину, яку він безмежно кохав, віддзеркалюють його певну життєву позицію. Аналогічно розкривається минуле Андрія Довголюка, і в спогадах, де художній час плине швидше, ніж реальний (спогади про першу зустріч, про постріл): «Деякий час ми стояли мовчки, і я відчував на собі лише жалібний і хоробливий погляд її очей. І скажено, кінематографічно пролетіли за ці декілька хвилин: і перша зустріч, і останній постріл, що так безповоротно зламав моє, а може <...> хто зна? - і її життя» [9, 357]. Свідоме порушення лінійного характеру часового континууму дає змогу письменникові поглибити психологічний час героя. Спогади, крім того, що розкривають минуле героя, поглиблюють вираз мотивації його теперішньої поведінки, розкриття характеру. Тобто час у художньому творі Льва Скрипника безпосередньо пов'язаний із людською психікою індивіда, зображеного письменником.

У романі «Будинок примусових праць» Л. Скрипника повторюються топоси порогу, дороги, закритого простору (камери, БУПРу) тощо. Усі вони тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюючи один одного. Відповідно, кожен із названих топосів має власне місце в художній структурі твору. Прикмети часу у творі Л. Скрипника сконцентровані на реальних ділянках простору, які є середовищем розвитку дії. Простір відтворюється головним чином як вузько локальні об'єкти: від маленької степової рудні до БУПРу.

Зображені у «Будинку примусових праць» події відбуваються переважно на території БУПРу, який і є тим центральним топосом перетинання часових і просторових прикмет. Простір у ньому - замкнутий, захисний. Із простору БУПРу - замкнутого, захисного й починається сюжетний хронотоп. БУПР у художньому просторі твору Л. Скрипника опиняється в центрі світу, він осередок життя. Письменник нерідко персоніфікує БУПР: «У вісім БУПР, оповитий густою мрякою, затихав. Величезний і сірий стояв, причаївшись невидимим різнооким звіром. Уночі запалювалося світло, унизу виблискували калюжі, вешталися сірі похмурі постаті. Камери затихали...» [9, 10]. Автор порівнює БУПР з «невидимим різнооким звіром», використовуючи для його характеристики такі епітети, як «величезний», «сірий». БУПР виступає як жива істота, як певний суспільно-просторовий об'єкт, замкнений у колі своїх інтересів і проблем. Характеристика життя БУПРу постає через сприйняття його Андрієм Довголюком: «Знову почало бурувати життя і в нашому бупрі. Правда це не світовий океан, де вогняні хвилі ковтають цілі держави. Правда, правда. Наше життя - не той світ, що за ґратами. Безумовно, в порівнянні з тим світом, що ланами, океанами, горами й блакиттю просторів розметався за муром наших стін, за ґратами, - наші хвилювання, наші бурі - якраз “бурі у склянці води ”, але головне, те, що й ми живемо. І в нас свій світ, крихітний і своє суспільство, викинуте з “того” широкого суспільства, в нас своя державка, яка живе особливим і часом - не жарт! - досить цікавим життям» [9, 250]. Лев Скрипник порівнює життя в БУПРі з тим світом, що знаходиться за ґратами. Усе, що відбувається в БУПРі, - це «бурі у склянці води», проте й тут живуть цікаві люди. Автор характеризує світ БУПРу, як «крихітний», а ще він із симпатією називає це суспільство «державкою», що свідчить про неприховану авторську оцінку. БУПР жив своїм осібним життям, переживав певні потрясіння і зміни. Письменник зобразив конкретну модель світу, певний «мікрокосм», оречевлений й олюднений, який він протиставляв усьому іншому світові: «Спить бупр, ворушиться сонними тілами, хропе, стогне і посміхається уві сні...» [9, 148]. Хронотоп роману Л. Скрипника - БУПР - місце циклічного часу, яким не передбачені суспільні події, історичний поступ. Рух часу здійснюється по колу внутрішнього розпорядку буття: сніданок - обід - вечеря.

Центральним топосом перетину часових і просторових прикмет у творах Л. Скрипника є образ дороги. Як відомо, топос дороги є своєрідним зв'язком просторових і часових означень, за яким персонаж переміщується в просторі, у певному вимірі часу. Плин часу в такому випадку сприймається як рух героя в просторі й може протікати в різному темпі. Вплив зовнішніх просторових об'єктів детермінує певні мислительні операції персонажа, його поведінку тощо. У хронотопі дороги, як переконливо довів М. Бахтін, «...час ніби вливається в простір і тече по ньому (створюючи дороги), звідси і така багата метафоризація шляху-дороги: «життєвий шлях», «вступати на нову дорогу», «історичний шлях» та ін; метафоризація дороги різноманітна й багатопланова, але основний стрижень - протікання часу» [1, 392]. Хронотоп дороги, що характеризується, за М. Бахтіним, «технічним абстрактним зв'язком простору і часу, зворотністю моментів часового ряду і їх переміщень у просторі» [1, 137], у Льва Скрипника відзначається постійною полісемією. Торування власного шляху - складний психологічний процес, який автор намагається охарактеризувати. Образ шляху багатоплановий і динамічний, посутній у прозі письменника, кожен із його персонажів вибирає свою дорогу. У творах письменника дорога - це шлях випробовувань героїв, виявлення й розкриття їхніх характерів. Водночас образ дороги є шляхом подолання простору, він має своє чітке змістове й емоційне навантаження.

Вагоме місце в хронотопічній системі роману «Будинок примусових праць» займає і хронотоп порогу. Останній виконує важливу ідейно-естетичну функцію у творі й має як пряме, так і переносне значення. Якщо пряма форма хронотопу порогу означає конкретний просторовий об'єкт - поріг, то імпліцитна форма окреслює його художній контекст. При цьому в активній позиції символічний і метафоричний зміст образу порогу, що проектується з власне просторового світу на життя людини і всього суспільства. Такі властивості названого хронотопу забезпечують його функціональність у розвитку теми роману Л. Скрипника «Будинок примусових праць». Наприклад, хронотоп порогу камери відтінює характеристику своєрідного зламу, криза персонажа. Замкнутий простір в' язниці - це поріг, переступивши який, герой осмислює пройдений шлях, повертається до свого «я». Своєрідно змінюється час у замкненому просторі: «Години до світанку тяглися довго. Сторіччями. На світанку засипав. І сон був тяжкий. Тіло наливалось оливом. Прокинувшись, нудився. Нудився до безглуздого крику в душі...» [9, 25]. Фізичне відчуття часу в камері фактично зникає, у свідомості одного з героїв роману - Довголюка - воно повністю атрофується. Це і є той хронотоп порогу, який виникає в конкретній межовій ситуації.

Інколи в тексті твору зміст метафоризації порогу досить прозорий: «Коли чоботи по цементу - гуп-гуп, гуп-гуп! - Остроги малиново розбігалися по містах, а рушниці десь за дверима, ще далеко бились по стегнах. Камера - подих у себе - напружені стурбовані погляди у вовчок, на оббиті важким залізом двері. Замерла у чеканні <...> Тупіт ближче, ближче <...> і ключ іржаво прорипів у скважині» [9, 218]. У цій характеристиці обмеженості простору образ дверей репрезентує реальні координати відмежування героя від світу. Він постає уособленням небезпеки, яка чекає за ними - «рушниці десь за дверима». Предметна деталь «двері» ототожнена з метафоризованим мікрообразом порогу. Символічним у романі Льва Скрипника є і мікрообраз порогу БУПРу, відокремленого від зовнішнього світу залізною брамою: «Залізна брама [своєрідний поріг - О. Т.] вже розчинилася, і мене вводили у моє нове помешкання - БУПР № 1. Скільки я в ньому житиму? Не знаю...» [9, 6]. Переступаючи цей поріг, герой - Андрій Довголюк - навіть не розуміє, що його чекає в майбутньому. Для нього це своєрідний етап переживання межової ситуації. Хронотоп порогу взаємопов'язаний із хронотопом дороги. Залежність героя від вибору своєї дороги автор акцентує на початку роману «Будинок примусових праць», зокрема в епізоді, де зображено дорогу, якою Андрій Довголюк іде до БУПРу. Перш ніж вивести саме на цю дорогу автор фіксує його відчуття себе як ніби на роздоріжжі, розуміючого, що, переступивши поріг БУПРу, уже ніколи не зможе повернутися назад: «Дорога була слизька... Я йшов по вулиці з важкою головою, з важким почуттям... Ішов в будинок примусових праць... Його зовуть так знедавна. Колись будинок звали тюрмою... Це звучить страшніше» [9, 5]. У характеристиці дороги актуалізовано означення «слизька» чим підкреслено, що саме ця дорога веде Андрія Довголюка до будинку примусових праць, тобто до тюрми, звідки немає вороття. Акцентуючи стан героя в просторі цього короткого шляху, письменник виражає приреченість в одному емоційному ключі: йшов з «важкою головою», «важким почуттям», переосмислюючи своє минуле життя.

Замкнений художній простір творить особливий психологічний діапазон персонажа. Показовою при цьому є ситуація першого знайомства Андрія Довголюка з камерою: «Моя камера. Ось вона - розчинені двері. Велике, рідко загратоване вікно. Ліжка, сірі ковдри і навіть простирадла, два столи, на стінах висять портрети - Ленін, Лібкнехт, М. Горький і Шевченко...» [9, 15]. Письменник не випадково акцентує увагу на деталях - портретах вождів і духовних провідників нації, це насамперед фіксація реалій доби, її ідеологічних домінант. Інколи автор персоніфікує портрет, тоді останній сприймається як жива істота: «портрет посміхався, ніби живий» [9, 23]. Концептуальним у цьому контексті є і образ камери, до стін якої звузився світ в'язнів: «Вдень ми вештались без роботи з кутка в куток. Учора одержували получку. Камера заворушилася. Шелестіли кредитки, ув'язнені бігали в крамницю...» [9, 32]. Цьому замкненому простору БУПРу протиставлено світ, «за брамою», репрезентований у внутрішньому монолозі героя (Андрія Довголюка): «Ні! Гарно там, за брамою, за димним містом, у степу, в лісах, де парує солодко і пахуче чорна вогка земля, що вкрилася зараз зеленою травою. Туди б! Але й там я чужий... Скрізь чужий я <... > Значить, для мене і справді найкраще - це засуджений корпус...» [9, 14]. Замкнений простір БУПРу зумовлює можливість відтворення різноманітних виявів психічних станів героя, його поведінки, зокрема втоми-безсилля-відчуженості. Останні реалізовані через розгорнення думки героя після першого дня перебування в камері: «Я підхожу до вікна, зазираю туди, де мільйоном зірок лежить невидиме, але гуркотливе місто, і <. > здригаюсь. Робиться страшно перед майбутнім і до болю шкода минулих років, яких не зміг я використати як слід. І мені хочеться плакати, мені хочеться гірко плакати, битися головою об грати. Але сірі мої очі сухі... Занадто сухі для сліз. Я ридаю, ридаю лише в душі...» [9, 10]. Письменник протиставляє обмежений простір БУПРу (камери) тому, що знаходиться за його межами - вільному світові. У романі «Будинок примусових праць» чітко вибудувана опозиція світ - чужий і світ волі контрастно до образу камери протистоїть зовнішній світ, уособлений в образі «гуркотливого міста»: «Я сідаю на лутку і крізь грати дивлюсь уперед на волю. Вулиця порожня. Будинки мокрі, сірі і <...> і ну й до біса “волю” таку. Зіскокую з лутки. Наша камера невелика, усього на вісімнадцять ліжок...» [9, 6]. Як просторовий елемент образ камери постає як замкнений, відгороджений мікросвіт екзистенції героїв. Це стиснутий простір, де дія обмежена максимально вузькими, локальними межами, що дає змогу розкрити життя і психологію героїв у їхніх соціальних модифікаціях. Загалом для прози Льва Скрипника прикметною є фактографічність, тобто акцентування на певних реаліях доби через опис інтер'єру, приміщення (камери, касарні). Наприклад, зображуючи камеру, письменник наголошує, що «камера невелика, усього на вісімнадцять ліжок». Останнє асоціативно підкреслює, що на той час були й ще більші камери, розраховані на більшу кількість людей. Лев Скрипник використовував у своїх творах («Маленька степова рудня», «Немає праці», «Будинок примусових праць») мову конкретних цифр: «вісімнадцять ліжок», «дев'ятнадцять хлопців», «дванадцяттю годинами каторжної праці» тощо, щоб привернути увагу до конкретних подій, фактів. Адже цифри нерідко красномовніше говорять про різні події життя. Цифра, яка включена в словесний текст, перериває низку слів та зупиняє на собі увагу. Відомо, що цифрі як знаку взагалі притаманна певна інформативність. Саме цю властивість цифр використовував Лев Скрипник у своїх творах, намагаючись через їх мову художньо відтворити події й людські долі тієї доби. Його проза, як і інших письменників 20-30 рр. ХХ ст. (П. Панча, М. Хвильового, Ю. Яновського) є своєрідним документом доби, чесним і правдивим.

Істотне значення для розкриття концепції людини і світу в романі «Будинок примусових праць» Льва Скрипника має і хронотоп зустрічі. Він важливий у художній реалізації подальшої долі, плану дій персонажів, осмислення людини. Наприклад, для відтворення роздвоєності характеру Андрія Довголюка посутньою є ситуація його зустрічі з Барантовичем: «Широкі очі зробились ще ширші. З відчаєм і болем скрикнув: - А тепер же, Тепер що! Єдина лише насолода десь у лікарському кутку - і... все... Мало! Не хочу! Але... вона... Я нічого не розумію... З крихтою надії й радості я спитав: - Може не треба, Антоне? Не треба вмирати? Може, допоможе прививка малярії... Антін гордовито: - З цим по-кін-че-но, мовив, Довголюк. Здихати моральною смертю я не хочу... Руки мені тремтіли і в голову лізло: - Навіщо, навіщо я дав йому ножа? Яке я мав право?» [9, 328]. Як засвідчує наведений діалог, роздвоєність властива й Барантовичу, однак він обрав відмінний від Андрієвого шлях, оскільки йому не страшна фізична смерть: набагато страшнішою є смерть моральна. Хронотоп зустрічі в цьому випадку забезпечує наявність нових несподіваних ракурсів розкриття характеру героя - Андрія Довголюка, зокрема його вагання між дружбою й обов'язком, між власною совістю й вибором правильного рішення. Хронотоп зустрічі дає змогу виявити, уточнити вираження поглядів героїв на життя. Важливу роль відіграють у романі «Будинок примусових праць» випадкові зустрічі. На Андрія Довголюка, безперечно, вплинула зустріч з лікарем Наріжним: «... Сотні злочинців пройшли перед моїми очима. З десятками я був на “ти” - спав, їв з ними, ділився тютюном, навіть думками. І серед них було лише небагато таких злочинців, як Наріжний, що, зробивши, вчинок, довго жахаються його і здивовано запитують: - Невже це зробив я? <...> Ні! Тут якась помилка...» [9, 38]. Лікаря Наріжного Довголюк виділив серед в'язнів тому, що той був зовсім іншою людиною, відмінною від інших злочинців. Наріжний скоїв злочин ненавмисно, так би мовити, автоматично й постійно страждав через це. Отже, хронотоп зустрічі дає можливість Л. Скрипнику з'ясувати залежність людини від зовнішніх впливів, зустрічей з іншими людьми. Хронотоп зустрічі посідає особливе місце в ієрархії хронотопічної структури роману прозаїка. У його межах стимулюється прийняття героєм певних рішень: розгортається характер світосприйняття героїв.

Отже, через хронотоп у романі «Будинок примусових праць» Льва Скрипника, значною мірою відображено реальний світ тієї епохи. Він один із домінантних психологічних засобів розкриття непростих характерів героїв. Для часопросторової структури роману Л. Скрипника характерні такі його складові, як хронотопи дороги, порогу, зустрічі. Просторово-часова модель відтворює тогочасну картину дійсності з її суперечностями й конфліктами. Простір у письменика зазвичай двоплановий - може бути як відкритим, так і закритим. І все ж домінує замкнутий простір (камера, касарня, БУПР), що виокреслює своєрідний психологічний діапазон тексту.

Список використаних джерел

1. Бахтин М. Эстетика словесного творчества / Сост. С. Бочаров; Текст подгот. Г. С. Бернштейн; Примеч. С. С. Аверинцева. 2-е изд. / М. Бахтин. М.: Искусство, 1986. 444 с.

2. Гнідан О. Василь Стефаник. Життя і творчість / О. Гнідан. К.: Радянська школа, 1991. 222 с.

3. Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн. / Упорядк. В. В. Яременко / М. Грушевський. К.: Либідь, 1993. Т. 1. 392 с.

4. Денисюк І. Жанрові проблеми новелістики / І. Денисюк // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ-ХХ ст.: Збірник наукових праць. К.: Наук. думка, 1986. С. 6-49.

5. Копистянська Н. Аспекти вивчення художнього часу в літературознавстві / Н. Копистянська // Рад. літературознавство. 1988. № 6. С. 11-19.

6. Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. М.: Сов. энциклопедия, 1968. Т. 5. 976 с.

7. Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. 3-е изд. / Л. Лихачев. Л.: Наука, 1979. 360 с.

8. Мейлах Б. Проблема ритма, пространства и времени в комплексном изучении творчества / Б. Мейлах // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве / Ред. коллегия Б. Ф. Егорова, Б. С. Мейлах. Л.: Наука, 1974. С. 3

9. Скрипник Л. Будинок примусових праць / Лев Скрипник. К., 1930. 392 с.

10. Франко І. Із секретів поетичної творчості. Зібрання творів: у 50-ти томах / Ред. кол. Є. П. Кирилюк (голова) та ін. / Іван Франко. К.: Наук. думка, 1981. Т. 31: Літ.-крит. праці (1897 - 1899). 595 с.

Размещено на Allbest.ru