Провідні мотиви збірки "Чиста сила" Віктора Коржа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Провідні мотиви збірки «Чиста сила» Віктора Коржа

Л.M. Ромас (м. Дніпро)

У статті здійснено ідейно-тематичний аналіз поезій В. Коржа, які ввійшли до останньої прижиттєвої збірки автора «Чиста сила». Виокремлено головні проблеми, порушені поетом, та акцентовано на розмаїтті мотивів. Основну увагу у статті зосереджено на специфіці розкриття проблеми «митець і творчість», «призначення людини», а також на дослідженні антивоєнних, патріотичних, ностальгійних мотивів та на мотиві роду, мотиві пам'яті. На прикладах із поезій збірки доведено, що серед ключових - мотив дитинства, мотив відданого служіння митця своєму народу, соціальні та політичні мотиви з яскраво вираженим національним характером.

Ключові слова: поезія, тема, мотив, концепція, проблематика, ліричний герой, філософське начало, В. Корж.

В статье осуществлен идейно-тематический анализ поэзий В. Коржа, которые вошли в последний прижизненный сборник автора «Чистая сила». Выделено главные проблемы, которых касается автор, и акцентировано на разнообразии мотивов. Основное внимание в статье сконцентрировано на специфике раскрытия проблемы «писатель и творчество», «предназначение человека», а также на исследовании антивоенных, патриотических, ностальгических мотивов, а также на мотиве рода и мотиве памяти. На примерах из поэзий сборника доказано, что среди ключевых - мотив детства, мотив верного служения художника своему народу, социальные и политические мотивы с ярко выраженным национальным характером.

Ключевые слова: поэзия, тема, мотив, концепция, проблематика, лирический герой, философское начало, В. Корж.

Існує думка, що українське шістдесятництво на сьогодні вже добре вивчене літературознавцями, та цю думку легко заперечити, звернувши увагу на творчість поетів-шістдесятників, поетичні доробки яких раніше не були об'єктами наукових досліджень. На конференції «Шістдесятництво як явище, його суспільно-естетична природа, витоки й наслідки», проведеній у лютому 1997 року Інститутом літератури імені Т. Шевченка НАН України та Спілкою письменників України, було зазначено: «Незважаючи на те, що шістдесятництво як суспільно-естетичне явище, здається, на перший погляд, досить вивчене (принаймні, описане), все-таки і на сьогодні залишається багато питань, які потребують іншої відповіді. Це стосується як становлення часових і просторових меж цього явища, так і виявлення глибини світоглядного чи ідеологічного проникнення шістдесятницького руху в різні горизонти суспільства» [3, 40]. Висловлена на тій конференції оцінка дослідження творчості шістдесятників актуальна й нині, уже в ХХІ столітті. До перелічених її учасниками завдань можна додати й вивчення творчості письменників, які так чи інакше причетні до цього феномену, 60-х та наступних років, і зробили величезний внесок у скарбницю української поезії і всіляко сприяли своєю творчістю розбудові української державності та вихованню національної свідомості. Представники літературного Придніпров'я - не виняток. Зокрема і Віктор Корж - поет-шістдесятник, літературний батько плеяди майстрів поетичного слова. Його творчість малодосліджена. Здебільшого про неї йдеться в поодиноких рецензіях та передмовах до його книжок (Ф. Білецький, В. Голобородько, К. Дуб, Н. Заверталюк, О. Зайвий, М. Зобенко, І. Зуб, А. Кацнельсон, С. Крижанівський, С. Митичкін, В. Немер, Д. Павличко, Ю. Поліський, І. Пуппо, С. Тельнюк, К. Фролова), а збірка «Чиста сила» взагалі не була об'єктом окремого наукового дослідження. У рік свого виходу вона відзначена міжнародною літературно-мистецькою премією імені Григорія Сковороди.

Віктор Корж - автор літературознавчих статей, есе про українську поезію, передмов до видань поетичних творів багатьох письменників Придніпров'я й не лише, які відзначаються науковою об'єктивністю, усебічним аналізом, незалежністю думки. Проте на особливу увагу заслуговує, безсумнівно, його поетична творчість. За життя поета було видано тринадцять книг («Борвій» (1966), «Закон пензля» (1967), «Земні камертони» (1969), «Повернення в майбутнє» (1971), «Аметист» (1972), «Літочислення» (1976), «Очі доброї долі» (1978), «Корінь добра» (1981), «Твердиня. Вибрані поезії» (1981), «Світ звичайних фантазій» (1984), «Осіннє чекання весни» (1987), «Чиста сила» (2010)). В останній збірці було продубльовано передмову Дмитра Павличка до «Осіннього чекання весни». Високо оцінюючи внесок В. Коржа в розвиток української поезії, автор передмови зауважує: «У творчості кожного поета відображається світ його життя. І в даному випадку перед нами світ - багатий, тривожний, неповторний світ. Навряд чи помилимось, сказавши, що осьова лінія, навколо якої обертається планета цієї творчості, проходить через південноукраїнські степові роздолля, де Віктор Корж народився й виріс, де формувалася його духовна снага» [7, 4]. І звідси родом і його життєва філософія. Д. Павличко, говорячи про проблематику творчості дніпропетровського автора, зазначає: «Зв'язок часів через свій родовід, через землю, в якій погляд батька обернувся на корінь добра, - оце провідна тема й філософська проблема творчості Віктора Коржа» [7, 4]. «Але для нього характерне не тільки відчуття моральної спільності різних часів на своїй землі, але й відчуття єдності різних земель, різних народів на материку нашої духовності. Це поет, який вийшов із хати журливої, сивовіконної, “з осіннього городу, із мальв, із рушників”, але вміє включати своє дитинство, скитання й бідність родини своєї в літах війни, повоєнну скорботу матері, саме пробудження свого таланту в космосі громадянських, загальнолюдських переживань та устремлінь» [6, 4]. Фактично, у цих рядках Д. Павличком окреслене коло проблематики збірки вибраного Віктора Коржа «Чиста сила», яка є своєрідним підбиттям підсумків прожитого й пережитого за п'ятдесят років творчості.

На жаль, буває так, що ми досконало вивчаємо творчість відомих на всю Україну письменників, незаслужено обділяючи увагою не менш талановитих авторів, так би мовити, регіонального рівня. Хоч твори Віктора Коржа можна сміливо поставити поряд із творами шістдесятників І. Драча, Л. Костенко, Д. Павличка. Хотілося, щоб якомога більше читачів дізналося про його прекрасну поезію й мало змогу насолодитися нею. Допоки людина жива, пише вірші, читає їх при кожній нагоді, зблизька не бачиш усієї її величі, а коли відходить в інші світи, от тоді й починаєш оцінювати зроблене нею по-іншому.

До останньої, виданої за життя, книги із символічною назвою «Чиста сила» увійшли нові вірші й ті, які публікувалися у збірках різних років. «Чиста сила» поділена на дві частини. З одного боку ніби за тематикою, а з іншого - за роками. Перша частина має назву «Студія запису погляду», її продовжують виокремлені в тексті книги (хоч цього означення й немає) за жанрами «Балади. Притчі. Діалоги», «Мікропоеми», «Давній конспект» та ін. Друга - «Воля небесна». У свою чергу ці дві великі частини поділені на цикли. Розпочинається збірка поезією «Це - осінь. Чекаю весну», якій передує вірш, що є своєрідним вступним словом автора. У ньому розкриваються першопричини творчості. Він без назви й не входить до жодного з циклів: «Коли од вампірської нечисті зболіла душа голосила, / мене берегла од старечості поезії чиста сила. / Коли душа зажебрачена утішної долі просила, / вертала їй гідність утрачену поезії чиста сила. / Я їй довіряв щире слово, і прагла душа ще не сива / звитяги Івана Підкови, могуття Тараса Трясила. /1 воля в мені воскресла, почавшись з живкоїрослини, / і з кременя іскри кресала поезії чиста сила. / Знімала з очей полуду, завзяття вогонь не гасила, / всякчас боронила од бруду - на те вона й чиста сила!» [6, 6]. Автор відкрив книгу цим віршем і назвав її саме так неначебто на противагу нечистій силі.

У «Студії запису погляду» звучить сумнів стосовно доречності високих визначень поезії й світу, іронія на адресу «юної наївності», що зумовлює ейфорію сприйняття себе в ролі поета. Вірш «Дебют» - яскраве тому підтвердження: «Наче учора - в далекому році / пахощі вранішні свіжих газет, / перший мій вірш у недільній районці, /рубрики грім: молодий поет!» [6, 15]. Саме в юності В. Корж дуже пишався тим, що може називатися поетом, проте лише з роками, з досвідом зрозумів, яка це велика відповідальність: «Серце лиш раз безтурботно співало, / ще й безрозсудно чекало хвали, / в сад солов'їв залетівши зухвало, / в сад, де Тичина і Рильський були!» [6, 15]. А вже наступний вірш-роздум не такий оптимістичний, як попередні. В. Корж, порівнюючи працю на землі з працею поета, розмірковує над поняттям «благородства», над питанням, чи важливою справою він займається у своєму житті, адже той, хто працює на землі, приносить користь, а чи приніс користь він своєю поетичною творчістю: «Ну, а ти, поете, як же ти? - / може, анічим не ризикуєш, / коли слів насіння продукуєш / (розумій: поезії друкуєш) - / висіяв, а там хоч не рости? / Ти страждав чеканням проростання й зросту / тих священних зерен правди й доброти?» [6, 16]. Це хвилювання не випадкове. Воно зумовлює переконання в ідентичності справжньої праці поета із працею землероба: «Зона ризикованого землеробства - / зона ризикованого віршоробства - / ницому її не перейти!» [6, 16].

Є у В. Коржа і сковородинський образ саду, як втілення натхнення. У нього це образ саду солов'їв, де солов'ї - Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко. У поезії «Непроминущий суд майстрів» ліричний герой згадує свої перші кроки в поезії і страхи, які його переслідували: «Дар віщий суджено майстрам - / їм пишеться, як дишеться... / Благословен школярський страх / в душі моїй залишиться. / Як я колись ніяковів! - / було нестерпно совісно / за кострубатість пишних слів, / вигукуваних голосно» [6, 17]. Згадує, як благоговів перед метрами: «О присоромленість свята! - / Сумління грім, ти де? Явись! / Бо раптом вірш твій прочита - /Максим Тадейович! / Настирніш треба, сміливіш? - / Та менше сяйва з гордих віч, / бо раптом прочита твій вірш / не хтось - Павло Григорович!» [6, 17]. У схожих віршах В. Коржа виразно простежуються риси автобіографізму. Велику роль у становленні В. Коржа як поета відіграв Андрій Малишко. Про нього він пише: «Тож браконьєрити не смій, / птахів надій не смій ловить, / бо, може, вірш почує твій / не хтось - Андрій Самійлович!» [6, 17]. Віктор Корж називає цих поетів «вищими суддями» і для свого покоління, і для поколінь прийдешніх, справжніми цінителями поезії, здатними вирізнити з голосів, де сміття, а де золото, і не прийняти фальш за шедевр.

Збірка віршів В. Коржа «Чиста сила» репрезентує доробок поета за п'ятдесят років. Вічні людські цінності лежали в основі його письменницького сприйняття світу. Він був людиною чесною, не любив фальші, лестощів і таким був і у своїх поетичних творіннях. За п'ятдесят років творчості він не зневірився в чистих поривах душі, закоріненої в усне народне мистецтво, що було вагомим джерелом його поезій. Віктора Коржа завжди хвилювала проблема їх змістовного наповнення. У вірші «Реабілітація вітру» (1987), він висловлює відверту відразу до «дурних балакунів», оприявнюючи принципову свою позицію: «Я слів не кидаю на вітер, / хоч він мені, мов рідний брат, / що легковажний він - не вірте, / він сотень монолітних варт. /Я вітру більше довіряю, / аніж дурним балакунам, / не стелить він стежки до раю, / та й пекла не пророчить нам. / Він знає, що таке полова, / він душі шарудкі трясе... /1 хто крім нього кличне слово / нам крізь всі далі принесе?» [6, 506]. Возвеличуючи образ вітру, ліричний герой переконує реципієнта у своїй відданості слову істини.

Останнє виразно виявилося в поетичній реалізації однієї з наскрізних тем у творчості В. Коржа - антивоєнної. Поет належав до покоління, яке в роки Другої світової війни ще тільки навчалося ходити по батьківській землі. Але вже без батьків, котрі героїчно гинули, захищаючи Вітчизну. Це наклало свій відбиток і на дитинство, і на формування характеру та світогляду майбутнього митця. Віктор Корж і його ровесники жили життям, за яке сплачено надто дорогу ціну, щоб про це можна було забути. Тож і не дивно, що тема минулої війни й прагнення будь-що відвернути загрозу нової так часто зринає у його віршах. Скільки болю відчувається в поезії «Молитва старого окопу»: «Моливсь землі окоп старезний, / ковтнувши неба чистих сліз: / «Рости, о земле, / щоб я щезнув, / до рівня степу щоб доріс...» [6, 40]. Продовження теми війни наявне й у творах «Удовина балада», «Мемуарна сторінка», «Фотопортрет», «Звитяги клич», «Чую, батьку, чую...», «Кривава балада», «Балада мовчання» та в багатьох інших. Одним із центральних у них є мотив болю ліричного героя від усвідомлення свого сирітства. Йому так не вистачає батьківської любові й турботи, а найголовніше - захисту. Зворушливо переповідає про це герой поезії «Чую, батьку, чую.», яку можна вважати автобіографічною, оскільки в самого поета батько не повернувся з війни, і він усе життя відчував відсутність уваги, твердого батьківського слова, підтримки у справах. Цей твір є своєрідним уявним діалогом сина з батьком: «Знав батько в окопах, / що лютий фугас / дитячий мій світ корчує, / і він озивався, мов Бульба Тарас: / - Чую, синку, чую... / <... >А голос далекий лунає крізь тьму / і днину погожу віщує, / і я, мов живому, гукаю йому: / - «Чую, батьку, чую...» [6, 206].

Осмислюючи трагедію втрат на війні, Віктор Корж використовує традиційну фольклорну поетику, порівнюючи жінку-вдову з голубкою, а її чоловіка - з голубом: «Ой, синіє сон-трава / біля того кадуба, /голубонька-удова / проклинає яструба. / Не ридає гордая, / ясну днину згадує, / як пила із голубом / синє небо кадуба» [6, 85]. У цьому контексті не можна не згадати й поезію «9 травня 1960 року», яка є автобіографічною (збережено й імена батьків поета). Автор, поділивши твір на частини, розповідає зворушливу історію життя своєї сім'ї після війни. Ліричний герой через рік дипломується, а батьків уже немає серед живих (батько загинув на війні, а мати - померла): «Відстань до них тепер не здолати, / наче наснились: / були - і нема... / Федір і Клавдія, батько і мати, / рідні навік імена...» [6, 237]. Автор цю строфу повторює й у кінці твору, наголошуючи на втраті двох найрідніших людей, без яких уже не почуваєшся дитиною, і береш відповідальність за своє життя.

Тема призначення людини, а конкретно людини творчої, поета у збірці «Чиста сила», пов'язана з мотивом пам'яті, з мотивом ностальгії за батьківською хатою, дитячими та юнацькими роками. Найтеплішими словами Віктор Корж згадує своє студентство, час, коли писалися перші вірші, коли приходило перше кохання, коли навчання на російському відділенні історико-філологічного факультету Дніпропетровського державного університету починало приносити «перші плоди». У збірці «Чиста сила» перипетіям життя поета цього періоду відведено цикл під назвою «Давній конспект». У передмові до нього він зауважує: «Розділ цей склали вірші, написані у студентські літа, жоден з них не входив у мої поетичні збірки. З різних причин. Найістотніша з них - як рясно вони розсипались у різні періодичні видання, так рясно і повертались з помітками літконсультантів, з порадами шліфувати, вдосконалювати. Небагатьом із них пощастило побачити світ у журналах чи газетах. Відтак на них лежав знак недовершеності» [6, 200]. Очевидно, зрілому митцеві захотілося подивитися на свій студентський доробок по-іншому, переосмислити події й почуття давно минулих часів. Віктор Корж розмірковує: «Може, і починати книжку годилося б саме цим розділом. Бо він - початок тієї незабутньої пори, коли я думав вчитися, сподіватися, малювати словом. Колись цьому конспекту передували такі рядки: “ В нім доладно не все, / все, скоріше, безладне та щире, / він біном інформацій несе / і емоцій вогненні пунктири...”. Щодо «біному інформацій», то, звісно, ілюзія. Безладність при редагуванні ставив собі за мету ліквідувати, щирість, пунктири емоцій, якщо вони були, лишити...» [6, 200].

До «Давнього конспекту» увійшли твори про співвіднесеність специфіки філології з перебуванням «у колгоспі» («Пестливі суфікси»), про відірваність молодої людини від сім'ї через виїзд на навчання до міста («Дома»), про тугу за рідною домівкою («Присвята річці дитинства»), про перші розчарування в любові («Пісня спізнілого жалю»). Звичайно, вони дещо наївні, але настільки щирі, що висловленим у них почуттям віриш беззаперечно: «Нащо любила ти мене, / нащо прощала мені? - біль не мине, / не мине, / тільки білі потьмаряться дні. / Тільки в очах твоїх тиха сяйне сльоза: / «Як же ти міг, як ти міг?» - / мов здаленіла гроза. / <... > Наче в жорстокім сні, / мучить мене одне: нащо прощала мені, / нащо любила мене?» [6, 247].

«Визначальне для поезії В. Коржа - культура думки. Тобто не тільки велике смислове навантаження, яке несе образ, а й, так би мовити, ювелірна його подача читачеві» [1, 155]. Його поезія має сильне епічне начало, яке відзначається сюжетністю. Поет здебільшого не розповідає, а зображує, залучаючи читача бути учасником події. Творам В. Коржа притаманне тяжіння до філософських роздумів про роль поета й поезії, про талант і графоманство, як от у вірші «Редакторські будні»: «Мені шкода людей не вельми обдарованих, / з іскрою Божою - пригнічених, знервованих, / що в стінах чотирьох себе замурували / і муками писань себе замордували, / та врешті витисли, як з каменя росу, / псевдонатхненнихістинлжекрасу» [6, 30]. Розмовна манера віршів уможливлює глибше розуміння підтексту, проникнення в таємниці поетичного слова. Збірка «Чиста сила» відзначається інтелектуальністю й філософічністю. Серед її мотивів виокремлюється, як нам видається, один із найважливіших для В. Коржа - мотив повернення до рідного краю. Ліричний герой сумує за рідною домівкою, яка постає в образах села, солов'їв, саду, криниці. Мотив суму пронизує вірші ранньої творчості («Проводи в армію», «Там на горі горить шипшина», «Босі дівчата», «Криничанський мотив», «Криниця», «Кличу тебе - не докличуся» та інші). Поряд з мотивом суму за рідною домівкою звучить мотив збереження роду, родової пам'яті. Ця тема для поетів-шістдесятників була однією з головних, у контексті якої порушувалися проблеми вічних людських цінностей. В. Корж у своїй творчості окреслює життєву позицію ліричного героя - правдошукача й борця за виховання в української людини національної свідомості. Його ліричний герой знайшов своє місце в непростому житейському вирі і знає, чим він може прислужитися Вітчизні. Найсильніше, мабуть, у поета звучить мотив любові до України, і тому збірка вибраного містить надзвичайно багато пейзажної лірики. Поет по-особливому ставився до своєї «малої батьківщини», Бобринця на Кіровоградщині. Пейзажні картини є відображенням його любові до рідного краю, де цінується вода, оскільки це Україна Південна. Цілком слушно Дмитро Павличко назвав поезію Віктора Коржа степовою криницею з доброю, завжди свіжою, здоровою водою [6].

Молодий Віктор Корж у поезії «Музичний диптих» звернувся до образу «нащадка» бородатого Борвія - молодого борвія, певно, дарованого в нагороду поету за правильно обраний шлях: «І легко так, і ні хмаринки суму, / І кличе в мандри молодий борвій; / О друже мій! Ясне митецьке щастя / Зорею сходить на твоїм чолі...» [5, 4]. Сподівання не були даремними. У автора протягом життя був свій «попутний вітер», який кликав його у світ поезії, і в цьому автор вбачав мистецьке щастя, в ім'я якого долалися сумніви й сум.

Із цією ідеєю у творчості В. Коржа пов'язана тема активності людини в буденній ситуації. Вираження своєї громадянської позиції - прикметна риса його поезії в усі періоди життя. Про мужність тоді ще молодого поета свідчить і його виступ на V з'їзді письменників України (1966), у якому, розповівши про мовну ситуацію на Дніпропетровщині, він звернувся до слів вірша В. Маяковського «Борг Україні». Сесійна зала Верховної Ради була приголомшена, а особливо Секретар Дніпропетровського обкому партії Ващенко. Як згадує В. П'янов: «... одні кинулися обіймати і тиснути В. Коржеві руку. Інші з відстані схвалювали його виступ поглядом, а були й такі, що сторонилися або й відверто осуджували» [8, 339]. Того ж дня Дніпропетровський обком партії кваліфікував виступ В. Коржа як «ідеологічну диверсію і рецидив українського буржуазного націоналізму» [8, 340]. Поет зазнав «ідеологічної обробки», але вірші на болючі теми писати не перестав. Гріло душу усвідомлення підтримки від таких знаних і шанованих ним людей, як А. Малишко та М. Вінграновський. Тема мови була, мабуть, найболючішою для поета. Звучить вона в багатьох віршах, але особливо гостро в поезії «Дума про нашу долю», яку нам, його колегам, пощастило чути у виконанні автора. «Розмірковуючи у вірші “Дума про нашу долю”, із так званої “шухлядної поезії” (перша публікація, до речі, була в журналі “Бористен” у середині 90 рр. XX ст.), про незнищенність “материнської”, “нашої рідної мови”, В. Корж вводить незвичний образ-дію: не лише “говоримо”, але й “мовчимо українською мовою” - як вияв протистояння тоталітаризму. Мітами останнього названо реалії трагічної історії народу (“тюрма”, “ярмо”, “Голодомор”, “нива охімізована”, “Чорнобильська примара людей”). Розгортаючи мотив взаємозалежності волі народу й мови, яка “визволяє нас з яничарських оман”, поет застерігає сучасників: “Будьмо пильні, щоб і мову, / духу нашого основу, / мов красуню чорноброву / на торги не повели”. Продовжуючи цю тему у вірші “Велике мовчання”, поет акцентує ідею протесту - уже не просто мовчання, а “велике мовчання”», за яким боротьба і нескореність, репрезентовані в постаті і слові Кобзаря (“В поетів великих - велике мовчання, / воно невід'ємне од праведно мовлених слів: “Схаменіться! Будьте люде, бо лихо вам буде... ”)» [4, 17].

Єдність В. Коржа-поета із шістдесятниками засвідчена і його звертанням до образів Т. Шевченка, Г. Сковороди, Лесі Українки (які були для них еталоном), розкриттям у своїх поезіях «реальності безсмертя» цих видатних митців. У збірці вибраного «Чиста сила» цикл під назвою «Непогасна зоря Гончара», куди ввійшли присвяти, вірші про видатних особистостей різних епох (Володимир Великий, Перебендя, І. Мазепа, Г. Сковорода, М. Шашкевич, Заратустра, П. Тичина, Гр. Тютюнник, В. Висоцький, І. Миколайчук, П. Загребельний, О. Гончар та багато інших). В. Корж обожнював творчість Т. Шевченка, у нього чимало творів, у яких відчутні переспіви Кобзаря, розгортання ліричної думки через образи-видіння, драматизм. Як-от у заключному вірші збірки «Воля небесна»: «Нечиста сила мучила мене / з вампірською неситістю садиста, / щоб, витримавши жлуктище труйне, /я з нею тільки подумки судився. /Щоби лукавив і звивавсь, як змій, / і темний слід слизький стеливсь за мною... / Тенета сатани порвать я зміг, / як міг втішався долею земною» / <...> Не стративши завзятість молоду, / пить кров людську вампірам не дозволю, / а як зориною у вічну ніч впаду - / хай буде так! На те небесна воля...» [6, 572]. Хоч вірш написаний ще 2009 року, за п'ять років до смерті, складається враження, що поет прощається зі світом.

Оцінюючи внесок визначного поета Придніпров'я в розвиток української поезії, Любов Голота наголошувала, що Віктор Корж належить до «плеяди, яка сяяла в небі України-шістдесятниці (вираз В. Коржа) і не стільки переймалася власним світінням, як підсилювала сяйво зірок першої величини: мабуть, саме у Віктора Коржа знайдеться найбільше поезій, присвячених Миколі Вінграновському, Івану Драчу, Борису Олійнику, Олесю Гончару, Павлу Загребельному...» [2]. Роздумуючи над тим, що ж було справжньою причиною такого ставлення дніпропетровського автора до відомих поетів, вона зауважує: «Не лише пієтет до голосних імен і дружні поривання водили його пером. Це була потреба відчуття сильного плеча, тяглості поколінь, потреба великого кола українського слова. Надто жорстким було сильце гордовитого всесоюзного промислового міста, яке все ж - і від цього нікуди не подінешся - залишалося українською провінцією, попри славну спадщину Д. Яворницького та з'яву оперного театру» [2]. На її думку, значення постаті В. Коржа складно переоцінити, оскільки: «Кілька десятиріч тому в Дніпропетровську майже кожен, хто починав свої літературні студії, рано чи пізно приходив до Коржа. З його літстудії та з його редакторського підпису в “Промені” на книжках молодих авторів виснувалася добра половина обласної письменницької спілки» [2].

Поезія збірки «Чиста сила», засвідчує, що Віктор Корж - поет, оригінальний за духом, за ставленням до творчості, до життя й за світосприйняттям. Вона вражає розмаїтістю мотивів та самобутністю їх поетичного розвитку. Одна з основних тем «митець і творчість», що розгортається шляхом вираження переживань у зв'язку з написанням першого вірша, польоту думки, розуміння місії поета чистити цей світ від бруду та скверни, вірного служіння поезії, громадянської активності митця. У фокусі такого сприйняття світу поезії постає у творчості Віктора Коржа тема Другої світової війни, у розвитку якої явно відчутний автобіографізм, звучать антивоєнні мотиви засудження звірств, військових злочинів, які, на його думку, мають бути покарані людством. Особливо вирізняються поезії, де звучать мотиви чекання батька з війни, розлуки батька й сина, жалю від ранньої втрати батьків. Як і для творів поетів - шістдесятників, для поезій збірки «Чиста сила» Віктора Коржа характерний розвиток мотиву роду.

Через чотири роки після виходу збірки поезій «Чиста сила», у якій було зібрано тексти за п'ятдесят років творчої діяльності, автора не стало. З відходом Віктора Коржа відійшла ціла епоха поезії шістдесятників на Дніпропетровщині.

Список використаних джерел

корж збірка сила мотив

1. Базилевський В. Кольори любові / В. Базилевський // Дніпро. - 1967. - № 6. - С. 155-156.

2. Голота Л. «Я обрав би сьогодні стилет» [Електронний ресурс] / Л. Голота. - Режим доступу: http://slovoprosvity.org/

3. Жулинський М. Шістдесятництво як явище, його витоки і наслідки / М. Жулинський // Слово і Час. - 1999. - № 1. - С. 74-80.

4. Заверталюк Н. Поезії чиста сила / Нінель Заверталюк // Бористен. - №12. - С. 17.

5. Корж В. Борвій / Віктор Корж. - Д.: Промінь, 1966. - 117 с.

6. Корж В. Вибране. Чиста сила / Віктор Корж. - К.: Український письменник, 2010. - 590 с.

7. Павличко Д. Степова криниця: [передм.] / Дмитро Павличко // Корж В. Вибране. Чиста сила / Віктор Корж. - К.: Український письменник, 2010. - С. 3-5.

8. П'янов В. «Визначні, відомі й «та інші...». Спогади. Есеї. Нариси / В. П'янов. - К.: Український письменник, 2002. - С. 335-342.

9. П'янов В. «Ламані-Переламані і... щасливі». Спогади. Есеї. Нариси / В. П'янов. - К.: Український письменник, 2005. - С. 109-145.

The article deals with ideological-and-thematic analysis of the poems which were last in V. Korzh's lifetime and included in the collection «Pure Power». Victor Korzh was the author of lots of articles in the literature branch, essays, prefaces which are characterized by scientific objectivity, thorough analysis, independent thought, but his poems need special attention. During his lifetime 13 books were published («Storm» (1966), «The law of brush» (1967), «Terrestrial tuning forks» (1969),»Comeback to the future» (1971), «Amethyst» (1972), «Chronology» (1976), «The eyes of good will» (1978), «The root of good» (1981), «Citadel. Selected poems» (1981), «Pure power» (2010).

The main problems raised by the poet are highlighted in the given research. The accent is made on the variety of motives.

Having analyzed the collection of poems «Pure power», we can draw a conclusion that V. Korzh was very original in spirit, in his attitude to his creative works and to his life in general.

The collection impresses by the variety of motives and the ways of expression.

One of the basic topics «Creator and creativity» has been underlined. The following motives have also been highlighted: excitement arising out of the first poem publishing, flight of thought, poet's mission to purify the world from dirt and filth, loyalty to poems, civic responsibility of a poet. Special attention has been paid to anti-war motives, among them are waiting for a father to come from war, a son and a father parted by war, and the motif of memory. The motives of family and love for Ukraine are characteristic both to poets of 1960-s and to this collection in particular.

That is why the collection comprises a lot of landscape lyrics.

The poet felt special love for his home town, Bobrynets in Kirovohrad region. Landscape lyrics are the reflection of his love to native land where water is precious because this is Southern Ukraine.

Three different types of lyric characters have been distinguished and the ways of their creation have been found out. It has been demonstrated that the poems by V. Korzh have strong epic origin and prone to philosophy.

Key words: poetry, theme, motif, concept, perspective, lyrical character, philosophical principle, Victor Korzh.

Размещено на Allbest.ru