Специфіка рефлексії материнського образу в ліриці Василя Симоненка: гендерно-психологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПЕЦИФІКА РЕФЛЕКСІЇ МАТЕРИНСЬКОГО ОБРАЗУ В ЛІРИЦІ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА: ГЕНДЕРНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

О.В. Шаф (м. Дніпро)

Розглядається маскулінна поетикальна стратегія рефлексії материнського об'єкта (представленого наснаженими материнським архетип ним змістом образами матері, коханої, України, землі) в ліриці В. Симоненка, зокрема домінанта любовного обожнення матері, виражена в мотивах її уславлення, жертовного служіння їй, в ідеалізації синівсько-материнських стосунків, екстрапольованих на інтимні взаємини ліричного Я, на його виконання патріотичного обов'язку, з позиції актуалізації маскулінного едипового психокомплексу, зокрема лібідозного потягу до матері.

Ключові слова: материнський образ, лірика В. Симоненка, маскулінна поетикальна стратегія, маскулінна техніка письма, едипів комплекс.

лірика симоненко маскулінний рефлексія материнський

Рассматривается маскулинная поэтикальная стратегия рефлексии материнского объекта (представленного наполненными материнским архетипным содержанием образами матери, любимой, Украины, земли) в лирике В. Симоненко, в частности доминанта любовного обожания матери, которая выражается в ее прославлении, жертвенном служении ей, в идеализации отношений между матерью и сыном, экстраполированных на интимные связи лирического Я, на его исполнение патриотического долга, с позиции актуализации маскулинного эдипового психокомплекса, в том числе либидозного влечения к матери.

Ключевые слова: материнский образ, лирика В. Симоненко, маскулинная поэтикальная стратегия, маскулинная техника письма, эдипов комплекс.

Гендерно-психічний аспект дослідження лірики зорієнтований на висвітлення тендерної (маскулінної / фемінінної) специфіки поетикальної стратегії та техніки письма, що наснажена тендерними психотипічними рисами ліричної свідомості, зумовленими у свою чергу гендерно-статевими особливостями психічного переживання едипової ситуації, підсиленими / трансформованими чинними культурними нормами. Мета гендерно-психічного розгляду вітчизняної лірики полягає, по-перше, у збагаченні її інтерпретаційного поля, по-друге, у поглибленні уявлень про пов'язаність людської психіки (особистості), етнокультури та художнього тексту (зокрема ліричного), по-третє, в окресленні національних, зумовлених культурно - історичним поступом моделей маскулінності / фемінінності, виражених у ліриці. Гендерне літературознавство, представлене в Україні студіями В. Агеєвої, М. Варикаші, Ю. Гончар, Т. Гундорової, Н. Зборовської, М. Крупки, Г. Улюри, С. Філоненко та ін., поєднуючи гендерну (феміністичнокритичну) методологію з іншими, актуальними на сьогодні, часом залучає й психоаналіз (Н. Зборовська, Ю. Гончар), однак у розгляді лірики вплив едипової психосимптоматики та її роль і в гендерній диференціації поетикальної стратегії та техніки письма ще не бралися до уваги. Не досліджено в гендерно-психологічному ракурсі й поезію В. Симоненка, хоч саме в ній актуалізовано специфічні риси національної маскулінності (зокрема, любовне фокусування на материнському об'єкті), переломлені крізь естетико-культурну призму шістдесятництва. Тематично дотичними однак є присвячені його творчості студії О. Деркачової, де з позицій теорії архетипів К. -Г. Юнга та міфопоетики розглянуто специфіку втілення архетипного образу Великої матері у варіантах Доброї Матері, Хорошої та Поганої Аніми в образах матері ліричного героя, удови, одинокої матері, України, землі, коханої у зв'язку з громадянською позицією й біографією митця, та Г. Юзьків, де увагу приділено мотиву платонічного кохання та його морально-етичним підвалинам. Метою статті є розгляд маскулінної поетикальної стратегії рефлексії синівського потягу ліричного героя до матері та маскулінної техніки трансляції любовного почуття до неї в ліриці В. Симоненка. Реалізуємо її шляхом висвітлення специфіки розгортання мотивів уславлення матері, гармонійних синівсько-материнських стосунків, що впливають і на інтимні стосунки ліричного Я з жінками, засобів вираження любовно-ніжного ставлення до материнського об'єкта, прагнення «злитися» з ним, зокрема і шляхом жертовного служіння.

Психоаналітичне вивчення едипового комплексу (З. Фройд, Х. Дойч, А. Адлер, М. Кляйн, К. Хорні та ін.) ґрунтується на фройдівській концепції лібідозного потягу дитини до батька протилежної статі. Як відомо, новонароджена дитина переживає симбіотичну єдність з матір'ю, образ якої є першозначним для формування его. Психічна еволюція дитини пов'язана з поступовою сепарацією від материнського, що в маскулінному психотипі наштовхується на лібідозний потяг, тому провокує конфліктогенну фіксацію на материнському, що зумовлює, зокрема, поляризацію - ідеалізацію (глоризацію) та демонізацію, знецінення образу матері (загалом жінки). Маскулінній поетикальній стратегії рефлексії синівсько-материнських взаємин властиві емоційна наснаженість материнського образу в спектрі від любовного обожнення, ніжності до розчарування, знецінення, зневаги, а також фантазування про особливі стосунки матері й сина (повне єднання або навпаки - розлука, вигнання, безпритульність сина), що зумовлені маскулінною едиповістю.

Фіксація уваги на материнському образі вирізняє лірику В. Симоненка й виявляється в мотиві любовного обожнення матері, замилуванні її позитивними якостями, піднесенні, сакралізації, глоризації її образу, наприклад, у поезії «Скільки б не судилося страждати...»: «...благословлю завжди /День, коли мене родила мати /Для життя, для щастя, для біди... » [2, 62]). У фразі з цього вірша - «День, коли мої маленькі губи / Вперше губи мамині знайшли...» - відверто транслюються лібідозні інфантильні бажання ліричного Я, що відповідають симптоматиці маскулінного едипового комплексу. У поезіях В. Симоненка часом артикульоване не властиве маскулінності прагнення ідентифікації з материнським: «Я хотів би, як ти, прожити...» («Матері» [2, 122]), «Любить людей мене навчила мати» («Я не був за дальніми морями» [2, 123]), що змістовно вмотивоване в тексті чеснотами матері та чільним місцем, яке посідає її образ у свідомості ліричного Я: «...Я таку тебе завжди бачу, / Образ в серці такий несу - / Материнську любов гарячу / І твоєї душі красу» («Матері» [2, 122]) та підсилено психобіографією митця - дефіцитом батьківського зразка для ідентифікації. Так, у поезії «З дитинства» у формі сповіді виписана ситуація неповної родини поета: «В мене була лиш мати, / Та був іще сивий дід, - / Нікому не мовив «тату» / І вірив, що так і слід. / Був певен, що батько лишній, /Крикливий, немов сусід...» [2, 149]. Негатив, спрямований на батька, імовірно зумовлений не лише специфікою едипової ситуації, а й образою покинутого сина (на цей психобіографічний аспект указує й О. Деркачова [2, 203-204]), стає основною компенсаторної фіксації на материнському, ідеалізацією дуади мати - син, глоризації материнства (навіть у ситуації відсутності чоловіка, як у поезії «Одинока матір»). Однак психосимптоматика ліричного Я поезій В. Симоненка, як і їхня поетикальна стратегія, не є фемінінними: ліричний герой прагне маскулінної ідентифікації (у поезіях «З дитинства», «Кривда»), за відсутності батька посідає його місце біля матері й вільно виражає ніжні синівські почуття, як у поезії «Ти питаєшся, матусю.», де репрезентовано теплі стосунки матері й сина, у яких будь-хто інший буде зайвим: «І любити тебе буду, / Як завжди, / Пригорну тебе на груди /Молоді <... > / А невісточки, кохана, / Ти не жди» [2, 191]). У ліриці В. Симоненка рефлексія синівської любові до матері доповнена мотивами уславлення материнства: «І сьогодні вклоняється серце моє / Тій земній, соромливій, жагучій жіночості, / Що красою життя - материнством - стає» («Я чекав тебе...» [2, 77]), «... Та право материнства - за тобою!» («Одинока матір» [2, 65]), подвигу жінки-матері: «...я пам'ятник бабі Онисі / воздвиг би на площі в Москві. / <...> щоб всі, ідучи повз неї, / знімали в пошані шапки» («Баба Онися» [2, 8]). Схожа фіксована на матері психосимптоматика втілена в поезії Т. Шевченка. Ідейно-тематична співзвучність лірики В. Симоненка лише частково зумовлена закладеними Кобзарем літературними традиціями, однак виразно актуалізована схожою психічною динамікою переживання едиповості.

Маскулінна поетикальна стратегія рефлексії стосунків матері й сина актуалізує бажану для макулінного психотипу гармонію між ними, виражену в мотивах турботи матері про сина, її жертовності (як служіння, підпорядкованості сину), її «вірності» (відсутності в неї іншого об'єкта любові), її гордості сином - усі ці прояви материнської любові задовольняють синівські едипові бажання. У поезії В. Симоненка «Лебеді материнства» зімітований вираз материнської любові до сина, готовності його захищати, сподівання його доброї долі й - особливо помітне в ліриці цього поета - почуття психічної невіддільності матері від сина: «За тобою завше будуть мандрувати / Очі материнські і білява хата» [2, 61], де синонімічні образи материнських очей та хати уособлюють інтроектоване імаго матері. Пріоритет у психіці ліричного Я материнського образу, неможливість і небажання сепарації від материнського підкреслені в словах поезії - «Та не можна рідну матір вибирати», «Вибрати не можна тільки Батьківщину».

За психоаналізом, уникнення сепарації від матері загрожує маскулінній психіці регресом, гальмуванням маскулінної ідентифікації [3, 320], водночас фрустраційна перспектива сепарації викликає агресію, спрямовану на самого себе і / або на матір, яка уявляється ініціаторкою сепарації або навпаки такою, що чинить їй перешкоди, тобто «не відпускає» сина. У ліриці В. Симоненка сепараційні процеси фактично не виражені, що знімає конфлітогенність стосунків героя з матір'ю, які лишаються гармонійними. Однак у поезії «Собі самому» виражене почуття залежності від материнської любові й опіки, що заважає сформувати маскулінну ідентичність дорослому сину: «Вже два десятки стукнуло хлопчині, / І вже під носом натяк є на вус, / Лише для мами я в одному «чині» - / Як був малим, так, певне, і лишусь» [2, 129]. Психосимптоматика едипової фіксації на матері, властива ліриці В. Симоненка, вмотивовує відсутність переживання синівської ворожості до матері, однак не виключає почуття невдоволення, дисгармонії, роздратування ліричного героя через її заваду змужнінню (« Чомусь лиш мамі вірити не хочу, /Що я завжди дитиною лишусь» («Собі самому» [2, 130]).

За К.-Г. Юнгом, інтроектований материнський образ формує Аніму - енергетичне утворення, що відбиває в психіці чоловіка «іностатевий» аспект його натури й впливає на вибір супутниці життя [6, 128-130]. Психоаналіз припускає проекцію синівського ставлення до матері на художню презентацію інтимних стосунків із жінками (з компенсаторною, редуплікаційною метою) [4, 190]. Лібідозний потяг до матері та його долання в сепараційному відчуженні можуть бути виражені в обмеженні інтимних взаємин, їхній негативізації, а також у тяжінні до платонічної любові, до «множення» любовних об'єктів тощо. У ліриці В. Симоненка розгортається мотив платонічної любові, психоаналітичний зміст якого - заміна забороненого сексуального потягу дозволеним платонічним як компроміс між необхідністю сепарації від жінки (матері) та збереженням любовної гармонії з нею в «безпечній» асексуальній царині (Г. Юзьків трактує мотив платонічної любові в поезіях В. Симоненка як прояв морального максималізму, як «петраркізм» [5, 272]). Наприклад, у поезії «Чорні від страждання мої ночі» транслюється бажання ліричного Я бути біля коханої («Я тебе не хочу обминути, / Я тебе не смію обійти» [2, 113]), але в ролі охоронця її цнотливості: «...моє прокляття очманіле / Упаде на тім'я дурням тим, / Хто твоє солодке грішне тіло / Оскверняє помислом гидким» [2, 113]. Власне сексуальне бажання ліричного Я, оприявнене в тексті вірша через асоційовані із сексуальною насолодою епітети «солодке грішне» (тіло), деталізацію еротично привабливих зон жіночого тіла («Стегна твої, брови і рамена, / Шия і вогонь тендітних рук» [2, 114]), блокується сакралізацією образу коханої («Все в тобі прекрасне і священне» [2, 114]). Едипові підвалини вираженого в поезії платонічного почуття до коханої, на споді якого вичитується лібідозний потяг, підкреслені ще й метафоричним звертанням до коханого об'єкта - «мамо моїх радощів і мук!» [2, 114], що підтверджує проекцію образу матері й стосунків з нею на інтимне життя з жінкою в маскулінному психотипі. У поезіях В. Симоненка «Дотліває холод мій у ватрі», «Я і в думці обняти тебе не посмію...» наративізується налаштованість ліричного героя на платонічні стосунки. В останній поезії повторювана лексема «посмію», «смів» асоціативно вказує на підпорядкованість героя жінці (матері), його пієтет, страх перед нею та тілесним контактом із нею, що підтверджене й у фразі - «Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, / Захмеліть, одуріти від твого тепла» [2, 129], однак артикуляція страху оприявнює бажання сексуальної близькості. Компроміс між страхом і бажанням ліричний герой віднаходить у платонічному коханні як безстроковому «відкладанні» сексу: «Я кохаю тебе. Мені більше не треба, / Адже й так ти мені стільки щастя дала» [2, 129]. У фразі поезії «Я люблю тебе просто - отак, без надії, / Без тужливих зітхань і без клятвених слів» [2, 129] актуалізується мотив нереалізованого кохання, що по суті, теж означає «відкладання» любовної злуки з жінкою (матір'ю). Мотив нереалізованого, нещасливого - «відкладеного» - кохання розгортається в поезіях В. Симоненка «Ну скажи - хіба не фантастично», «Я дивлюся в твої перелякані очі», «Ніби краплі жовті.», «Не дивися так печально», «Є в коханні і будні, і свята», «Ти до мене прийшла», «Я юності не знав», «І чудно, і дивно якось» та ін. Часом ліричний герой В. Симоненка переживає нереалізоване кохання з полегшенням як запоруку усунення приводу для внутрішнього конфлікту між бажанням і страхом, наприклад, у поезії «Буду тебе ждати там, де вишня біла.», де припущення ліричного героя - «Може, ти не прийдеш (на побачення - прим. О.Ш.), лаяти не стану» - дає йому полегшення, надію на плекання іншої - фантазійної, платонічної - любові («Буде мене пестить нічка одинока, / Буде мене тішить, лагідна та люба, / Цілувать у щоки, розвівати чуба», «...не тебе я жду, / Жду свого кохання в білому саду» [2, 176]), живленої едиповим лібідозним потягом до матері. Налаштованість на платонічну, нереалізовану любов ліричного героя В. Симоненка виражена в тексті відверто, у результаті чого «оголюються» уразливі аспекти особистості, що слабо корелює із засадами маскулінної техніки письма. Можна сказати, що письмо В. Симоненка, якому властива дитинна наївність, щирість, експресивність виразу любовних почуттів, має риси інфантильного, є наслідком фіксації на матері й «відкладеної» маскулінності.

Образ України-як-матері постає в ліриці В. Симоненка у фокусі ніжної, піднесеної синівської любові. У поезії «Задивляюсь у твої зіниці» образ України наснажений архетипом доброї та водночас грізної матері (дуальність цього образу увиразнює колоративна опозиція в портретній деталі - «зіниці голубі» та водночас у них «крешуть червоні блискавиці»), розгортається мотив синівського служіння (де гіперболічно підкреслена надважливість України для ліричного Я) - «Ради тебе перли в душі сію, / Ради тебе мислю і творю» [2, 75]. Аналогізація образів матері й України підкреслена рефлексією інтимної материнсько-синівської комунікації: «Хай мовчать Америки й Росії, / Коли я з тобою говорю», «Маю я святе синівське право / З матір'ю побуть на самоті», у результаті виникає ефект, що ліричний адресат - власне мати ліричного героя, а трансльоване почуття - любов до неї, що чергується з почуттям провини («Рідко, нене, згадую про тебе»), тобто мати - не метафоричний референт образу України, а її рівноцінний аналог, бо обидва образи наснажені едиповим лібідозним почуттям. У фіналі поезії обіцянка служіння-як-жертвопринесення та сакралізація образу України-матері («Україно! Ти моя молитва, / Ти моя розпука вікова», «Я проллюся крапелькою крові / На твоє священне знамено») виявляють синівський (маскулінний) едиповий психокомплекс, що звучить в унісон з патріотичними антиколоніальними інтенціями шістдесятництва. У поезії «Я закоханий палко, без міри...» образи України й коханої жінки (матері) так само аналогізуються й емоційно урівнюються. Як і в попередній поезії, у цьому творі транслюється першорядність України-матері-коханої для ліричного Я, підсилена применшенням власної значущості: «Я без тебе нічого не значу, / Ніби птиця без крил» [2, 4], - самознецінення сина перед матір'ю синонімічне його «розчиненню», жертвопринесенню на материнський «олтар». Колоніальна поразка української маскулінності обертає самодеструкцію ліричного Я, зокрема в поезії «В букварях ти наряджена і заспідничена», на деструктивне розщеплення України-матері на «кохану» («Ялюблю тебе іншу - коли ти бунтуєш, / Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро») та «ненависну» («Україно! Тебе я терпіти не можу, / Я тебе ненавиджу чуттями всіма, / Коли ти примітивна й на лубок похожа, / Коли думки у тебе на лобі нема» [2, 156-7]. Однак деструктивні інтенції до образу України як материнського об'єкта в ліриці В. Симоненка малопоширені.

У ліриці В. Симоненка образ землі, здебільшого синонімічний образу України, постає полем проекції едипового синівського любовного почуття до матері: «Легко ніжність мою голубину збагнути <... > / клаптик щедрості брав я у тебе - /у безмірно багатоїмами-землі» («Спасибі» [2, 42]), «Я живу тобою і для тебе, / Вийшов з тебе, в тебе перейду, / Під твоїм високочолим небом / Гартував я душу молоду» («Земле рідна!...» [2, 118]). В окремих поезіях митця відчитується мотив наснаження ліричного героя «силою» рідної землі (психічне підґрунтя - задоволення, яке мати дає сину, віддзеркалене, зокрема, і в міфі про Антея): «Загруз я по серце / У землю в'язко / Вона мене цупко трима. /1 хочеться бути дужим, /1 хочеться так любить...» («Люди - прекрасні...» [2, 71]), - метафора «загруз... по серце у землю» прочитується як добровільне любовне «розчинення» сина в материнській царині, яке однак дає йому силу і любов. У поезії «Земле рідна!...» розгортається мотив застереження невірним «синам»: «Хто тебе любов'ю обікраде, / Хто твої турботи обмине, / Хай того земне тяжіння зрадить / І з прокляттям безвість проковтне!» [2, 118], що підтверджує актуальність «комплексу Антея» для ліричного Я, вираженого в едиповому почутті «вірності» лібідозному зв'язку з матір'ю й страху покарання (кастрації) за «зраду». Фраза «твої турботи омине» актуалізує смисл концепту землі як колонізованої України, яка потребує «синівського» служіння. Стосунки «сина» (ліричного Я) і землі-України-матері - в епіцентрі поезії «О земле з переораним чолом.», де в активній позиції - переживання любові й болю, що зумовлює амбівалентне синівське ставлення до материнського об'єкта: «Любове світла! Чорна моя муко! / І радосте безрадісна моя!» [2, 105 -106]. Психічною причиною такої амбівалентності тут є почуття маскулінного «безсилля» захистити колонізовану Україну- матір, що і стимулює експресивне вираження готовності принести себе в жертву, щоб так залагодити синівську провину: «Бери мене! У материнські руки / Бери моє маленьке гнівне Я! / Візьми всього!» [2, 105-106]. Водночас смисл фрази інтерпретується як завуальоване бажання материнського захисту (актуалізовані в тексті образ рук (материнських) й інфантилізована самохарактеристика ліричного героя («маленьке.Я») експлікують ідеал материнсько-синівської симбіотичної гармонії). Інфантилізація образу ліричного героя, підсилена мрією про злиття з матір'ю, є однією із стратегій його захисту від провини маскулінного колоніального «безсилля». Схожа психічна проблематизація стосунків сина із землею (планетою, Україною - матір'ю), а саме - поєднання любові, вдячності, болю від безсилля і провини, гніву, зафіксована в поезії «Крик ХХ віку», де позицію «сина» посідає «ХХ вік», у ліричному зізнанні-монолозі якого протиставлено мотиви материнського сподівання на сина й провалу синівської «місії».

У ліриці В. Симоненка художньо реалізовано притаманні маскулінній поетикальній стратегії рефлексії материнсько-синівських взаємин, вираз ніжного, любовного ставлення до матері, ідеалізацію, глоризацію її образу, фантазування про гармонійні стосунки з матір'ю, її турботу і відданість, про власну синівську жертовність, віддане служіння їй, що наснажені маскулінним едиповим лібідозним потягом до матері. У ліриці В. Симоненка наявні риси маскулінної техніки письма, зокрема проекція ставлення до матері на інтимні стосунки ліричного Я з жінками, екстраполяція синівського любовного почуття до матері на образи України, землі із розгортанням почуттєвого комплексу любові-болю-провини, живленого «кастраційним» страхом розчарувати матір, власного маскулінного безсилля захистити материнський об'єкт, що підсилено й антиколоніальними інтенціями шістдесятництва. Фіксація на матері, що деактивує маскулінну психостратегію, зумовлює наявність інфантильних елементів письма в ліриці В. Симоненка: вираз бажання «розчинитися» в материнській субстанції, самознецінення й «змаління» ліричного Я, пошук компромісу між лібідозним бажанням і страхом любовної залежності від матері у «відкладенні» «дорослих» інтимних стосунків із жінками.

Список використаних джерел

1. Деркачова О. Реалізація архетипного образу великої Матері у ліриці Василя Симоненка / О. Деркачова // Українознавчі студії. - 2010 - 2011. - №11/12. - С. 197-205.

2. Симоненко В. Тиша і грім: Поезії. Проза / Василь Симоненко. - Х.: Важпромавтоматика, 2007. - 352 с.

3. Фрейд З. Собрание сочинений в 10-ти т. / Зигмунд Фрейд / под общ. ред. М. Аграчевой, А. Боковикова, Е. Калмыковой. - М.: ООО «Фирма СТД», 2006. - Т.1. Лекции по введению в психоанализ и Новый цикл. - 608 с.

4. Фрейд З. Собрание сочинений в 10-ти т. / Зигмунд Фрейд / под общ. ред. М. Аграчевой, А. Боковикова, Е. Калмыковой. - М.: ООО «Фирма СТД», 2006. - Т.5. Сексуальная жизнь. - 312 с.

5. Юзьків Г. Сублімована семантика любовної лірики В. Симоненка / Г. Юзьків // Проблеми сучасного літературознавства: зб. наук. пр. / Одес. нац. ун-т. - 2012. - Вип.16. - С. 271-276.

6. Юнг К.-Г. Архетип и символ / Карл Густав Юнг. / Пер. В. В. Зеленский. - М: Ренессанс, 1991. - 304 с.

Annotation

Shaf O.V. Specificity of a mother's image reflection in V. Symonenko's lyrics: gender and psychological aspects

Gender and psychological method of literary investigation of lyrics based on the differences of masculine and feminine psychical types depended on experience of Oedipus complex and transformed by culture is focused on the outlining the gender (masculine and feminine) specificity of poetical strategy and writing technics. Masculine Oedipus complex consists of son's libidinal desire to his mother and of suppression of this desire to find his masculine identity. Psychical stress predetermines the peculiarities of mother's image created in lyrics particularly. The V. Symonenko's poetry hasn't been investigated in this methodological aspect yet. The article elaborates on the masculine poetical strategy of reflection of lyric hero's desire to his mother and the masculine writing technics of its art realization in V. Symonenko's poetry. The tasks of the article are to study the motive of mother's glorification by son, the motive of harmonious relationship of mother and son, the motive of son's service to his mother and to outline the specificity of their realization.

Masculine poetical strategy of reflection of harmonious relationship of mother and son dominates in the V. Symonenko's poetry. A mother's image (and its substitutes like the images of a lover, Ukraine and the Earth) is in the focus of adoration of lyric's hero who appears as a loving son in his poems. Only positive features of mother's character are accentuated in the V. Symonenko's poetry.

Masculine poetical strategy of reflection of mother and son's relationship includes the depicting of harmony between them, expressed in the motives of mother's caring of her son, her self-sacrifice for him (a lyric hero wants to “possess” his mother, to enjoy her caring alone), of mother's pride with son's honorable achievements (some of these motives are in the famous V. Symonenko's poem “The Swans of Mothering”). The masculine writing technics are realized in the method of the imitation of mother's narrative with the manifestation of her love satisfying the son's Oedipus desire. One of the individual features of the V. Symonenko's poetry is the lyric hero's fixation on his mother's image predetermined the impossibility of son's separation from his mother. The son's hostility to his mother, the conflict between them provoked by separating psychical process hasn't been noticed in the V. Symonenko's poetry. According to the psychoanalytical conceptions son's attitude to his mother can be extrapolated to his intimacy with compensatory and reduplication goal. A son's libidinal attraction to his mother and disquiet caused its abnormality are expressed in the tendency to limit lyric hero's intimacy in the V. Symonenko's poems.

The image of Ukraine (and the Earth) as the hero's “mother” is depicted with son's gentle and exalted love in the V. Symonenko's poetry and expressed particularly with the motive of son's service to his Motherland which also realized patriotic and anticolonial intentions of national literature in 1960-s. The motive of hero's finding of his native land's force which brings to him the pleasure of “dissolution” in his mother's “body” explicates the Antaeus myth in some V. Symonenko's poems.

Key words: image of a mother, V. Symonenko's lyrics, masculine poetical strategy, masculine writing technics, Oedipus complex.

Размещено на Allbest.ru