Ars-poetica в києворуській гімнографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ars-poetica в києворуській гімнографії

Євген Джиджора, д-р філол. наук, доц.

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Анотація

У статті проаналізовано такий компонент літературно-естетичного цілого в середньовічній киеворуській гімнографії, як ars-poetica. Йдеться про особливу естетичну установку автора, обумовлену пошуками відповідного слова, придатного для літературної діяльності. Зазначено, що у киеворуській гімнографії ars-poetica, зазвичай, реалізується у першому тропарі першої пісні і концептуально перегукується із «топосом скромності». У п'яти розглянутих пам'ятках ars-poetica зустрічається у двох варіантах: авторській мольбі до Бога та авторській мольбі до святого / святих.

Середньовічна література передбачає специфічні функції автора (більше про особливості автора [6, 102--110]). З одного боку, виступаючи як наратор чи оратор, автор може активно цитувати авторитетні джерела, подекуди повністю замінюючи «своє» слово на «чуже» (див. вичерпні коментарі на цю тему С. Аверинцева [1, 20], В. Бичкова [2, 156] та Ю. Пелешенка [9, 7]). З іншого боку, починаючи літературну працю, автор може сам з неї кепкувати, зізнаючись у своїй бездуховності, негідності, не спроможності вправно володіти словом тощо. І перша, і друга тенденції взаємодоповнюють одну й ту саму літературну манеру середньовічного книжника -- естетичну потребу скористатися «топосом скромності» (про місце «топосу скромності» серед інших «загальних місць» у середньовічній словесності [7]). А одним із проявів цього топосу є обґрунтування художньої мети та усвідомлення, завдяки чому поставлені завдання можуть бути реалізовані. вслід за Ріккардо Піккіо розмірковування про умови здійснення прекрасного на письмі будемо називати агs-роеїіса [10, 658]. І розуміти під цим особливу міркувальну частину літературного твору, в якому книжник пояснює, яким чином збирається компенсувати свою, як він вважає, естетичну обмеженість. Заразом таке міркування переважно зводиться до прославлення гарного тямущого слова -- поширеного риторичного прийому середньовічних книжників [2, 149--150].

В середньовічній літературі агs-роеїіса є важливим структурним компонентом твору, зафіксованим у візантійських, південнослов'янських, києворуських та північноруських пам'ятках. Частіше за все агs-роеїіса має місце в агіографічному та хронографічному жанрах. Проте це явище наявне також і в києворуській перекладній та оригінальній гімнографії, а саме: в канонах святим мінейного циклу. З точки зору структурної організації, гімнографічний канон -- один із найбільш складних літературних жанрів. Він передбачає висвітлення певної події церковного календаря в дев'яти (але частіше за все -- восьми) самостійних піснях. При цьому в основу кожної пісні покладена чітко встановлена біблійна тема. А сама пісня може мати декілька співів у своєму складі. Один із таких співів -- ірмос, а решта -- тропарі, такі короткі фрази, що містять одне-два речення (більше про структурну організацію канону [5, 118--130]).

Традиційно у середньовічних творах агs-роеїіса, як і «топос скромності», розташовується у вступній частині. Не винятком є й києворуська гімнографія. В перекладних та оригінальних канонах ХІ--ХІІ ст. агs-роеїіса фіксується в першому тропарі першої пісні. За жанровими вимогами перша пісня повинна бути присвячена біблійній темі вираження подяки Мойсея Творцю за визволення євреїв з єгипетського рабства [Вих. 15, 1--18]. І, як правило, в одному або декількох тропарях першої пісні ця тема розкривається. Однак перший тропар може бути присвячений й іншій темі. У ньому може висловлюватися подяка Богу за прийдешнє свято, молитва до святого заступити вірян від гріхів, прославлення святкової події взагалі. В окремих же випадках ми спостерігаємо звернення автора до Бога чи до святого / святих з мольбою просвітити, очистити і створити умови для належного співу, тобто для належної літературної роботи.

Мета нашої статті -- дослідити особливості втілення агs-роеїіса в деяких перекладних та оригінальних пам'ятках києворуської гімнографії ХІ--ХІІ ст.

Для розв'язання поставленої мети розглянемо перший тропар першої пісні в Каноні на перенесення мощів св. Миколая «Піснь устенъ моихь приими...», в Каноні на преставлення Бориса і Гліба «Даждь ми отьпусть...» та Каноні на преставлення св. Миколая «Умь просвіти ми...». Перша пам'ятка була укладена на Русі наприкінці XI ст. після перенесення мощів чудотворця Миколая з Мир до Барі [11, 383]. Друга з'явилася у другій половині XI ст., однак спочатку була написана грецькою мовою і лише згодом перекладена на церковнослов'янську [8, 56]. Третя входить до складу відомого збірника богослужіння Ілліна книга, що побутував у києворуській літературі з кінця XI ст. [3]. Тож перед нами три твори (один -- оригінальний, два -- перекладних), укладені церковнослов'янською мовою приблизно в один час:

Укладач Канону на перенесення мощів св. Миколая просить Бога забути про його гріхи, натомість, благословити язик і прийняти цей спів. Схожу мольбу бачимо і в Каноні на преставлення св. Миколая. Тут автор також просить Бога просвітити розум і наповнити його смислом. А в Каноні на преставлення Бориса і Гліба книжник молиться про прощення гріхів та надання премудрості. Як бачимо, кожен із трьох гімнографів пов'язує свою літературну працю з божественним благословенням язика / розуму. Двоє із трьох -- ще й з очищенням від гріхів.

За умови очищення від гріхів та благословення язика / розуму гімнографи вірять у свою здатність оспівати життя видатного чудотворця і тим самим прославити Творця:

Проаналізовані канонічні структури є свого роду естетичною програмою середньовічного книжника. Це не погрози і не вимоги до Творця. Це -- адекватна оцінка свого творчого статусу. Усвідомлюючи свою неспроможність вправно володіти словом, гімнографи не виражають прагнення докладати інтелектуальних надзусиль, аби навчитися говорити і писати красиво. Вони висловлюють готовність очиститися від гріхів і, як наслідок, отримати божественну допомогу, пережити божественне втручання і тоді вже здійснити літературну працю.

Однак оскільки середньовічний книжник сповідує синергізм і знає, що благодать Святого Духа може надати не лише сам Творець, але й обожені святі, то зустрічається й інший варіант агs-роеtiса. У деяких пам'ятках києворуської гімнографії спостерігаємо авторські звернення до святих, яким власне і присвячено канон. Розглянемо перший тропар першої пісні у Каноні преп. Феодосію Печерському «Богоугодивыи подвигъ стяжавъ...» та у спільному Каноні святим Кирилу та Мефодію «Кыя достоиныя принесу...». Перший твір виник, напевне, наприкінці XI ст., або ж на початку XII ст. в середовищі києво-печерських ченців та учнів св. Феодосія [11, 382]. Другий було укладено не пізніше Х ст. в середовищі учнів та послідовників святих Кирила та Мефодія [4, 242]. То ж перед нами два церковнослов'янські тексти, що були написані з інтервалом у одне-півтора століття:

Як і в канонах, присвячених св. Миколаю та св. Борису і Глібу, тут констатуємо схожі принципи реалізації аге-роеtiса. Автор Канону св. Феодосію Печерському просить святого помолитися за нього, відігнати морок невігластва та надихнути блаженним словом. А укладач Канону святим Кирилу та Мефодію молить угодників про дар вищого світла. Відтак для належної реалізації літературного задуму обидва книжники потребують вищої сили. Утім, якщо гімнограф святих Кирила та Мефодія молить лише про божественне світло, то гімнограф св. Феодосія -- і про розуміння, і про блаженне слово. Тобто укладач твору про слов'янських просвітителів зізнається, що потребує як розуміння що говорити, так і відповідного вміння як це озвучувати:

При умові виконання прохань, книжники стверджують, що зможуть скласти гідне прославлення видатним подвижникам:

Означені міркування є другим варіантом естетичної програми середньовічного книжника. Звертаючись до святих, гімнографи не торгуються за принципом «ти -- мені, я -- тобі», тобто ти мені -- блажене слово, або вище світло, а я тобі -- гідно заспіваю, увіковічу твою пам'ять. У авторів йдеться про досягнення необхідної духовної та інтелектуальної вправності. Забезпечити цю вправність самотужки вони не можуть. Натоміть, це можуть зробити, зокрема, святі, до яких вони і звертаються.

Таким чином, у києворуській перекладній та оригінальній гімнографії XI--XII ст. аге-роеїіса представлена двома рівноцінними варіантами. Перший варіант більш поширений, він передбачає, що книжник звертається до Творця. Другий варіант менш поширений і передбачає, що книжник теж, по суті, звертається до творця, але в особі його прославлених святих. Утім в обох варіантах констатуємо одну й ту саму тенденцію. Автор визнає свою духовну неміч, неволодіння словом, але вірить у божественну допомогу і саме тому починає літературну роботу. Подібна естетична установка є загальноприйнятою в києворуській, північно-руській, південнослов'янській, візантійській словесності. І, як було сказано вище, демонструє особливе містичне ставлення середньовічного митця до творчого процесу, яким керує і який спрямовує Бог, а не людина.

Список використаних джерел

літературний книжник киеворуський гімнографія

1. Аверинцев С.С. Греческая «литература» и ближневосточная «словесность». Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М., 1996. С. 13-75.

2. Бычков В.В. Древнерусская эстетика. СПб., 2012. 832 с.

3. Верещагин Е.М., Крысько В.Б. Наблюдения над языком и текстом архаичного источника - Ильиной книги (начало). Вопросы языкознания. М., 1999. № 2. С. 3-26.

4. Григорович В.И. Древнеславянский памятник, дополняющий житие славянских апостолов, святых Кирилла и Мефодия. Кирилло-Мефодиевский сборник в память о совершивсемся тысячелетии славянской письменности и христианства в России / под редакцией М. Погодина. М., 1865. С. 235-270.

5. Джиджора Є.В. Гімнографія Київської Русі ХІ-ХІІІ сторіч: структурне ціле канону мінейного циклу. Одеса, 2018. 480 с.

6. Історія української літератури: у 12 томах / за редакцією В. Дончика. Т 1. Давня література (X - першої половини XVI ст.) / наукові редактори Ю. Пелешенко, М. Сулима. К., 2013. 840 с.

7. Конявская Е.Л. Проблема общих мест в древнеславянских литературах (на материале агиографии). ЯШйепіса. 2004. Т. 3. Р. 80-92.

8. Мурьянов М.Ф. Гимнография Киевской Руси / ответственные редакторы М.Н. Громов, Т/А. Исаченко. М., 2003. 451 с.

9. Пелешенко Ю.В. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина XIII-XV ст.): Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції. Постаті. 2-ге видання, перероблене і доповнене. К., 2012. 608 с.

10. Пиккио Р «Поэтика моления» Епифания Премудрого. Пиккио Р. 81ауіа ОгШойоха: Литература и язык / ответственные редакторы Н. Н. Запольская, В.В. Калугин. М., 2003. С. 657-674.

11. Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988-1237 гг.). Издание 2, исправленное и дополненное для русского перевода / перевод с немецкого А.В. Назаренко; под редакцией К.К. Акентьева. СПб., 1996. 572 с.

12. Служба на перенесение мощей святителя Николая Архиепископа Мир-Ликийского Чудотворца из Мир в Бар-град. Посмертные чудеса свт. Николая, архиепископа Мир-Ликийского Чудотворца: Памятник древней русской письменности XI в. / сообщил архимандрит Леонид. СПб., 1889. С. 62-72.

13. Служба на преставление святителя Николая. Ильина книга. Рукопись РГАДА, Тип. 131 / Лингвистическое издание, подготовка греческого текста, комментарии, словоуказатели В. Б. Крысько. М., 2005. С. 320-338.

14. Служба на преставление святых Бориса и Глеба. Голубинский Е. История русской церкви: Период первый: киевский и домонгольский. М., 1904. Т 1 (вторая половина тома). С. 508-512.

15. Служба преподобному Феодосию Печерскому. Голубинский Е. История русской церкви: Период первый: киевский и домонгольский. М., 1904. Т 1 (вторая половина тома). С. 513-517.

16. Служба святым Кириллу и Мефодию / Лавров П.А. Материалы по истории возникновения древнейшей славянской письменности. Труды славянской комиссии АН СССР. М., 1930. Т. 1. С. 111-115.

Размещено на Allbest.ru