Чергова зустріч українців з Нацуме Сосекі

Виклад основного матеріалу

Постать Нацуме Сосекі вирізняється серед письменників епохи Мейджі особливою своєрідністю. Видатний майстер народився 1867 року, а свій творчий шлях почав у 1905 році такими відомими творами як «Ваґахай ва неко де ару» («Ваш покірний слуга кіт») [3], «Боччян» («Хлопчак») [4], «Кусамакура» («Сон під відкритим небом») та ін. М. Й. Конрад справедливо зазначає, що Нацуме Сосекі за своєю університетською освітою був фахівцем з англійської літератури, і таким чином - одним із найосвіченіших представників достатньо європеїзованої японської інтелігенції ХХ ст. Водночас він був також типовим японцем, через що його часто називали «едокко» - «дитиною з Едо», тобто людиною, яка за народженням, і за своїми смаками та характером належить місту Токіо, ще в недавньому минулому столиці шьоґунату Едо [1, с. 3 90-3 91]. Саме це - зацікавленість Європою і Заходом на професійному рівні (письменник вивчав англійську літературу не лише в Японії, а й у Великий Британії протягом трьох років) і глибоке відчуття власної країни - робить Нацуме Сосекі таким цікавим для вивчення. Власне, така риса - суміш японської культури з західними традиціями - є типовою для письменників тогочасної Японії. Адже доба Мейджі - це час кардинальних змін у світогляді японців, припинення добровільної самоізоляції та початок пізнання західного світу. Ця зацікавленість Європою не може не відбитися на творчості письменника тогочасної країни Сходячого Сонця. Зміни, які торкнулися Японії під час творчості Нацуме Сосекі у подробицях аналізує відомий російський японіст О. М. Мещеряков [2].

Також провідною рисою у творчості митця є його прихильність до дзен-буддизму Це одна з панівних релігій Японії, тому не дивно, що японець з глибоким національним корінням перейнявся нею і відобразив її у своїх творах. Філософія відчуженості і спостереження мала відчутний вплив на формування образів головних персонажів найвідоміших творів автора, таких як «Саншіро», «Сорекара» («Після того») і «Мон» («Брама») [6], «Кокоро» («Серце») [7]. Спроби знайти правильний шлях, вирішити моральну дилему, постійна рефлексія - ось що зображує у своїх пізніх творах Нацуме Сосекі, коли він зосереджується саме на письменництві, полишивши викладацьку кар'єру

На превеликий жаль, не такий уже й великий за своїм обсягом, творчий доробок митця ніколи не було перекладено українською мовою у повному обсязі. Першим почав цей шлях у 1973 році Іван Дзюб. Саме його переклад великого роману «Ваш покірний слуга кіт» було видано в серії «Зарубіжна сатира та гумор». Слід зазначити, що завдяки саме цьому талановитому перекладачеві україномовна аудиторія познайомилась з великою кількістю японської прози. Його перу належать перші переклади оповідань Акутаґави Рюноске (зокрема «Мандарини» у «Літературній Україні» (21 березня 1969 р.)), романи Абе Кобо «Спалена карта» (1969), «Людина-коробка» («Всесвіт», 197 5, № 6), «Жінка в пісках» (1988), «Чуже обличчя» (1988) й оповідання «Прірва часу» («Всесвіт», 1980, № 6), збірка повістей та оповідань Кавабати Ясунарі «Країна снігу» (1976) і його ж романи «Стугін гори», «Давня столиця», «Танцівниці» (2007), дитяча книжка (цикл оповідань) Саотоме Кацумото «Клятва», роман Кіта Моріо «Родина Ніре», роман Фукунаґи Такехіко «Острів смерті» («Всесвіт», 1983, № 11, 12), збірка «Японські народні казки (1986), а також сучасні романи письменників Ое Кендзабуро, Муракамі Харукі та ін.

Наступний крок в українськомовних перекладах творів Нацуме Сосекі зробив Мирон Федоришин у 2004 році, коли у журналі «Всесвіт» було надруковано роман «Серце» («Кокоро»). У послужному списку цього видатного японіста є також поезія жанру хайку, танка Акіко Йосано, Ісікави Такубоку, японські новели Еґучі Кана, Кавабати Ясунарі, Кікучі Хіроші, Огави Мімея, Ісікави Дзюна, Ясуоки Шьотаро, Шімао Тошіо, Соно Аяко, Шіґи Наоя, Ібусе Масуджі, японські прислів'я та приказки.

Прикро це визнавати, але на цьому українськомовні переклади одного з найцікавіших японських прозаїків ХХ століття припинилися аж до 2017 року. Лише наприкінці 2017 року було презентовано проект Майї Дімерлі «Десять ночей снів» [4]. Книгу було видано трьома мовами: мовою оригіналу, російською (перекладач М. Дімерлі) та, власне, українською (перекладач Г Костенко). У передмові автор проекту наголошує на тому, що книга присвячена 25-тій річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Японією і ще однією подією, яка зумовила вибір твору саме Нацуме Сосекі, а саме - 150-ю річницею з дня народження письменника. Автор передмови приділяє увагу також тому факту, що над книгою працювали одесити з усіх куточків світу. Сама Майя Дімерлі родом із Одеси, а тому перша презентація перекладу відбувалася саме в цьому місті, до речі, з використанням відповідних музичних інструментів, залученням театралізованих вистав тощо.

Далі перекладач пояснює рішення видати книгу в такому незвичному форматі: трьома мовами одночасно. На думку М. Дімерлі, це дає читачеві можливість відчути кожну розповідь, кожен «сон» по-різному, глибоко перейнятися ними. До того ж, наявність у книзі тексту оригіналу твору знайоміть читача зі своєрідною естетикою японського письма.

Проте, наявність тримовного тексту, на наш погляд, має й інші переваги. Зокрема вона уможливлює використання цього видання як своєрідного навчального посібника з практики художного перекладу з японської мови. А те, що рідковживані канджі супроводжуються транскрипцією (фуріґаною), полегшує і певною мірою прискорює процес навчання перекладу навіть тих студентів-японістів, які ще не повністю опанували ієрогліфічним письмом.

«Десять ночей снів» за життя Нацуме Сосекі не була видана в Японії, як збірка або книга, а друкувалась з 25 липня по 5 серпня 1908 р. у «Асахі шімбун» окремими статтями, складається із десяти глав (оповідань), які, як це зрозуміло з назви збірки, сюжетно не пов'язані одна з одною. У кожній з цих глав ставляться різні питання, порушуються різні проблеми. У метафоричній формі японський письменник розповідає про своє намагання осягнути філософію дзен-буддизму, зрозуміти суть мистецтва, аналізує докори сумління, досліджує почуття кохання (як романтичного, так і материнського), шукає відповідь на питання про сенс життя, його швидкоплинність тощо. Але за східною традицією Нацуме Сосекі залишає відповіді на всі ці питання не вичерпаними до кінця, залишає таку звичну для японської естетики недомовленість, даючи можливість читачеві самостійно відповісти на те чи інше порушене питання, лише спираючись на його розповідь, немов на милицю. Кожний «сон» описується в реалістичному стилі, змальовує найдрібніші деталі, які часом можуть здатися навіть неприємними, але необхідними для цілісності образного зображення.

Не можна не приділити уваги оформленню цього видання. Книга надрукована у нестандартному форматі 60х84, перед кожним «сном» розташовано оригінальні чорно-білі ілюстрації художника Гліба Кадєєва, які певним чином відображають зміст наступної глави. Посеред глав також є сторінки з малюнками різних ієрогліфів великого формату, значення яких автор проекту вважає ключовим для кожної частини. Це такі канджі як «аі» - «любов» у першому «сні», присвяченому смерті коханої; або «онна» - «жінка» в останньому «сні», де йдеться про чоловіка, покараного за надмірну жагу до жінок тощо. Окрім канджі, сторінки книги прикрашає також національна символіка, як наприклад, герб імператорської сім'ї Японії у вигляді хризантеми із чотирнадцятьма пелюстками і т. ін.

Порядок подання текстів різними мовами в книзі постійно змінюється. Зі слів Майї Дімерлі, це було зроблено для того, аби читач міг відчути, як змінюється його власне ставлення до тексту залежно від мови глави, її змісту Адже відмінність відтінків перекладу відчувається вже у назвах твору російською та українською мовами. «Десять ночей снів» дає більш конкретне уявлення про зміст книги, бо відразу складається враження, що автор записав лише те, що побачив уві сні. Російська ж версія «Десять ночей грёз» дає певний простір для читацької фантазії, оскільки є більш абстрактною [4, с. 5-6].

Власне українською мовою «Десять ночей снів» було перекладено Г анною Костенко з підрядкового перекладу на російську автора проекту. Можливо, саме тому під час читання не виникає почуття ідентичності текстів, відрізняється навіть емоційний настрій деяких «снів». Особливо це відчувається у сьомому «сні» на прикладі єдиного вірша, що міститься у книзі. Українською мовою:

« Чи правда, що сонце пливе помирати на захід?