Світотвірний потенціал іронії у сучасній французькій постмодерно-фантастичній прозі малої форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світотвірний потенціал іронії у сучасній французькій постмодерно-фантастичній прозі малої форми

Статтю присвячено розкриттю потенціалу іронії до творення можливих світів у сучасній французькій постмодерно-фантастичній прозі малої форми. Розглянуто іронію як лінгвістичний, зокрема текстовий. феномен. Схарактеризовано її природу, властивості, мовні та мовленнєві засоби творення іронічного смислу в постмодерному творі в контексті теорії можливих світів. Дослідження проведено на матеріалі оповідань Бернара Вербера.

Постановка проблеми. Іронічність є однією з основних ознак художнього письменства кінця ХХ - початку ХХІ століття, типологічною рисою постмодерну, знаком часу, витвори мистецтва якого, зокрема художні твори, просякнуті іронічною рефлексією. Як наслідок втрати впевненості в модерністських ідеалах, спроб знайти позитивне в класичному культурно-мистецькому спадку й незадоволення ним, у літературних творах сучасності виникає усвідомлена або несвідома пародія на навколишню дійсність, що стає об'єктом численних наукових розвідок.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Іронія є бага- тоаспектним феноменом, який уже не одне століття привертає увагу дослідників різних галузей гуманітарного знання. Як «специфічне заперечення, що виявляє розходження наміру і результату, задуму й об'єктивного сенсу в парадоксах пізнавальної і практичної діяльності» [1, с. 250] тлумачиться іронія філософами, котрі, намагаючись схарактеризувати її природу й сутність, убачають у ній прихований інтелектуальний механізм, що поєднує в собі «інтенціональність, двозначність, суперечливість та мінливість тону» [2, с. 4]. Із філософсько-естетичного погляду, іронія - це спосіб сполучення культури, в якій відбувається «перманентне переоцінювання цінностей і ментальності, що перебуває в стані постійної недовіри» [там само]. На думку психологів, іронія є захисним механізмом особистості, «зміненим знаком переживання ситуації, з мінуса на плюс», який додає до раціонального, до суто логічного сприйняття життя момент гри [3]. У філологічних студіях художнього тексту іронія трактувалась як насмішка, замаскована «зовнішньо благопристойною формою», троп, що виражає «глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення», або фігура (антифразис) [4]. Поворот лінгвістики до дослідження цілісного тексту, комплексного вивчення художньої комунікації, активні процеси інтелектуалізації мови переводять розуміння іронії на інший щабель (від риторичного прийому до відображення суб'єктивної модальності автора літературного твору, його стилю письма, зокрема в постмодернізмі, до специфічного світовідчуття та способу змалювання навколишньої дійсності).

Феномен іронії в художньому тексті вивчався з погляду лінгвістики тексту (І.Р. Гальперін, М.Ю. Орлов, С.І. Поход- ня, О.Ю Третякова та ін.), лінгвостилістики (Т.О. Буйницька, Н.А. Ніколіна, О.Б. Шонь та ін.), лінгвопрагматики (Т.П. Андрієнко, Н.В. Ланчуковська, Гомлешко, Н.С. Зінченко, О.М.Кагановськатаін.),когнітивноїлінгвістики(О.О.Брюханова, Дж. Х. Руїз). Мовні засоби вираження іронії розглядались у зіставно-порівняльному вимірі (Ю.Н. Мухіна).

Питання дослідження саме постмодерністської іронії є на часі. Вона вивчалась як один із принципів постмодерністського текстотворення у сучасній прозі малої форми: американській (О.А. Бабелюк) та українській (О.М. Калита); як текстова домінанта ідіостилю автора, у лінгвокогнітивному аспекті із застосуванням теорії концептуальної інтеграції для виявлення механізмів утворення індивідуально-авторських іронічних смислів та формування іронічної оцінки (О.Я. Дойчик, І.В. Лесик).

Виклад основного матеріалу. У літературному тексті інтерпретація реальної дійсності відбувається крізь художній вимисел шляхом створення певного можливого світу [5, с. 151] (як можливого стану справ, можливого напряму розвитку подій [6, с. 38]). Можливий світ художнього твору є відбитком альтернативних розумових станів, здатних фіксувати різні стани об'єктів, думок, знань суб'єктів, ситуацій, припустимих із погляду тих чи інших норм тощо [8, с. 75]. У наративній семантиці Л. Долежел розробив типологію можливих світів, яка ґрунтується на чотирьох типах модальностей [8, с. 113-123]: епістемічні; алетичні; деонтичні; аксіологічні. Останні виражають оцінку подій, зображених у творі.

Однією з характеристик постмодерної літератури є іронічне ставлення автора не лише до навколишньої дійсності, а й до самого себе, до людського існування загалом і до мови (як способу вираження свого внутрішнього стану) [9, с. 6]. У наукових розвідках на матеріалі таких творів іронію розглядають як категорію, споріднену з категорією суб'єктивної модальності, як один із засобів її вираження, що може бути реалізованим на різних рівнях організації тексту (від одиничного слова до цілого тексту). Оскільки, виражаючись засобами мови, іронія має тек-стовий характер [10, с. 403]. Таким чином, іронічність,сприяю- чи текстовій маніфестації образу автора, є «одним із можливих регістрів світогляду митця» [9, с. 7], тобто одним із можливих світів індивідуально-авторській концептуальній картині світу.

Метою статті є виявлення й опис світотвірного потенціалу іронії у постмодерно-фантастичній прозі малої форми. Дослідження проводиться на матеріалі оповідань сучасного французького письменника Бернара Вербера.

Особливістю художньої прози малої форми є тенденція до концентрації смислу, що сприяє зростанню вагомості змісту, вираженого через підтекст за допомогою певних прийомів. Невеликий обсяг твору зумовлює той факт, що змістовне навантаження на кожне слово в ньому є більшим, ніж у текстах інших жанрів [там само]. Оповідання сучасного французького письменника Бернара Вербера, художній простір яких визначено нами як «гіпотетично-фантастичний можливий універсам» [11, с. 72], є припущеннями автора про долю суспільства, можливими варіантами розвитку подій як у разі певних трансформацій у стані справ на планеті Земля, здійснення сміливих наукових експериментів, так і в разі відсутності позитивних зрушень, якщо люди не схаменуться і не змінять свого ставлення один до одного, до довкілля й до самих себе. Будучи поєднанням різних жанрів (наукової фантастики, есе, детективу, антиутопії), проза малої форми Б. Вербера є іронічною, з елементами гумору й сатири.

Однією з рис іронії є її двоплановість, через яку розум і уява перебувають у постійному стані гри [2, с. 4]. У результаті поєднання двох протилежних планів (світів) (зі знаком плюс і зі знаком мінус) предмет іронічної оцінки постає в новому ракурсі, адже негативні явища подаються в позитивній «обгортці». Зіткнення двох суперечливих аксіологічних модальностей призводить до виникнення так званого «другого плану» повідомлення: експліцитно виражена інформація суперечить імпліцитній, створюючи ефект ошуканого очікування. Конфлікт між цими двома планами - фактичним і гіпотетичним - є конфліктом між породжуваними ними світами, що має за мету передати ставлення мовця (оповідача, персонажа) до об'єкта оцінки, наслідком якого є певна емоційна реакція реципієнта (читача). Останній для розуміння висловленого змушений зіставляти в уяві плани-світи, що перебувають у стані конфлікту. Перетин когнітивних просторів читача й автора твору, поєднаних простором тексту, породжує множинність можливих сценаріїв декодування закладеної в ньому іронії, тобто множинність можливих світів.

У сучасних лінгвістичних студіях (залежно від засобів, умов та суб'єкта іронічного висловлення) розрізняють іронію просту і комплексну (Х. Руїз, О.Я. Дойчик), ситуативну й асоціативну (С.І. Походня), іронію від автора й іронію від персонажа (К.А. Воробйова) тощо. Маючи спільний механізм утілення, заснований на семантичній двоплановості, виокремлені пари відрізняються тим, що для розуміння авторської іронії (як і асоціативної) потрібен контекст усього твору, тобто мегаконтекст [12, с. 13.]. Іронія від персонажа (як і ситуативна, і проста) реалізуються лексико-семантичними та синтаксичними засобами в лінійному контексті - реченні або абзаці, в якому вони вжиті [9].

Постмодерно-фантастичні оповідання Бернара Вербера, об'єднані в збірку « L'arbre des Possibles», позначені авторською іронією, що знаходить вираження на всіх текстових рівнях. Наприклад, прикметник antivieux у виразах les militants antivieux, une campagne «antivieux» [15, p. 162-163] набуває іронічного смислу в контексті всього оповідання «La derniиre rйvolte», де йдеться про боротьбу суспільства на рівні уряду проти літніх людей, наявність яких і необхідність у піклуванні про яких були визнані причинами соціально-економічних негараздів. Унаслідок словотвірних змін, значення прикметника vieux - qui est trиs avancй en вge, dans la derniиre pйriode de sa vie [13], заперечене префіксом anti-, має позитивне забарвлення. Однак у контексті твору ця позитивність заперечується. Заперечення, накладання негативного контекстуального значення на позитивне створює іронічний і навіть гротескний ефект, адже в сучасному суспільстві люди борються не проти старіння з його наслідками, а намагаються знищити тих, хто старіє. Таким чином, спостерігаємо взаємодію двох можливих світів, що, заперечуючи один одного, породжують третій, аксіологічний світ, стан справ у якому є іронічне зображення об'єкта оцінки.

Лицемірство суспільства стосовно літніх людей передано в описі уніформи, машини та поведінки працівників так званої соціальної служби, що забирала старих у спеціальний притулок: [...] le grand bus grillagй du CDPD, le fameux Centre de Dйtente Paix et Douceur. Le sigle йtait clairement affichй sur le vйhicule, ainsi que le logo de ce service administratif: un fauteuil а bascule, une tйlйcommande et une fleur de camomille. Des prйposйs en uniforme rose en sortirent, l'un d'eux dissimulant de son mieux le grand filet servant а attraper les retraitйs rйcalcitrants. [15, p. 161]. Ефект ошуканого очікування створюється поєднанням словосполучень із семантикою насильницького захоплення й ув'язнення: bus grillagй, le grand filet servant а attraper зі словами та сполученнями слів із семантикою миру, відпочинку, релаксації та приємного проведення часу: Dйtente, Paix et Douceur, un fauteuil а bascule, une tйlйcommande et une fleur de camomille, uniforme rose. Отже, можливий світ насильства, конфліктуючи зі світом миру й спокою, накладаючись на нього, породжує іронічний світ ошуканого очікування.

Для підсилення іронічного смислу висловлення автор уживає також фразеологічні сполуки: Le gouvernement avait d'abord soutenu les anciens, du bout des lиvres, puis les avait bien vite livrйs а la vindicte populaire [15 , p. 162]. Фразеологізм «du bout des lиvres» - «avec rйticence» [13] - заперечує значення дієслова soutenir - «maintenir quelque chose dans une position grвce а un support, lui servir de support, d'appui» [там само], якого воно стосується в реченні, унаслідок чого сполучення слів набуває іронічного значення «підтримувати удавано». До того ж фразеологічна сполука є вставною конструкцією з уточнювальною семантикою, що підсилює вже наявну в реченні іронію, передану виразом «livrйs а la vindicte populaire». Антифразисне вживання словосполучення la vindicte populaire - «la poursuite d'un crime au nom de la sociйtй» [там само] породжує гротескний ефект - старість є злочином, що переслідується задля захисту суспільних інтересів.

Засобами створення асоціативної іронії, вираженої на рівні мегаконтексту, є цитації, зокрема трансформовані рекламні слогани:

Premier slogan illustrant une nourriture pour chiens : « Flicky, la pвtйe dont rкve votre grand-pиre». Elle reprйsentait un chien montrant les crocs а un vieillard qui tentait de lui dйrober son йcuelle. Pendant ce temps, le ministиre de la Santй placardait une affiche : «65 ans зa va, 70 ans bonjour les dйgвts!» [15, p. 163]. Перший слоган ілюструє іронію, що виникає внаслідок несподіваної аналогії - старі люди створюють конкуренцію собакам у боротьбі за їжу. Іронія підсилюється коментарем une nourriture pour chiens, що містить алюзію на потребу собак у захисті від старих. Зіставлення двох можливих світів (собаки, що шкіриться, та старого, котрий намагається вкрасти собачу миску) створює гротескний ефект і породжує третій світ, у якому старий - збірний образ усіх людей похилого віку, - ворог. Другий слоган - попередження Міністерства охорони здоров'я про те, що 70 років - це вік збитків і негараздів - є трансформованим рекламним закликом: «Un verre зa va, trois verres, bonjour les dйgвts!», придуманим у 1984 році рекламістом Дані- елем Робером і застосовуваним у ті часи в кампанії з боротьби з алкоголізмом. Трансформована, але впізнавана читачем цита- ція, переноситься автором у новий контекст, унаслідок чого виникає іронічний ефект. Актуалізований у свідомості читача світ, що ілюструє збитки для здоров'я від надмірного вживання алкоголю, накладається на світ, змодельований контекстом уривку: старість, зокрема вік після 70 років, є шкідливою для людини. Створений іронічний ефект підсилюється графічними засобами, як-от уживання заголовних літер: Il n'йtait pas rare de trouver aux portes des restaurants la pancarte : ENTREE INTERDITE AUX PLUS DE 70 ANS [там само].

Пародією на діяльність туристичних агентств із нерідко нав'язуваними ними послугами є фантастично-пригодницьке оповідання «Vacances а Montfaucon», в якому іронія реалізується в мовленні персонажів - діалогічному та внутрішньому. Ефект ошуканого очікування яскраво проілюстровано невідповідністю і навіть різким контрастом між тим, що персонаж хотів і очікував побачити, маючи намір переміститися в Париж XVII століття й проголошуючи патетично: Le siиcle de LouisXIV ! Cette pйriode m'a toujours fait rкver ! Il suffit de relire Moliиre ou La Fontaine pour se rendre compte qu'en ce temps-lа, les gens йtaient raffinйs. Je veux contempler les jardins, les fontaines, les lambris, les sculptures du palais de Versailles. Je veux m'initier а l'art de la galanterie, si important alors а la Cour. Je veux respirer l'air d'un Paris pas encore polluй [...]. Je veux retrouver le goыt de l'authentique [15 , p. 43-44], і тим, із чим він зіткнувся в реальності того місця і часу:

Pierre Luberon йvite de peu les ordures lancйes depuis une fenкtre par une mйnagиre pressйe. Ciel, il n'avaitjamais imaginй le XVIIe siиcle aussi sale ! Et toujours cette odeur d'urine et de pourriture. Normal : pas de tout-а-l'йgout, pas d'arrivйes d'eau dans les appartements, pas de vide-ordures, pas de services de voirie. [...]. Cochons et rats sont les йboueurs de l'йpoque. Les rues sont йtroites et tortueuses. Pierre a l'impression d'кtre pris dans un immense labyrinthe nausйabond [15, p. 49].

Іронічний смисл твориться у цьому разі як лексико-семан- тичними: епітетами (raffinйs, sale, йtroites et tortueuses, immense, nausйabond), метафорами (Cochons et rats sont les йboueurs de l'йpoque; un immense labyrinthe nausйabond), так і засобами експресивного синтаксису: окличними реченнями (Le siиcle de Louis XIV! Cette pйriode m'a toujoursfait rкver !), анафоричним повтором (Je veux), однорідними додатками (Je veux contempler les jardins, les fontaines, les lambris, les sculptures du palais de Versailles), де перерахування об'єктів або перерахування з повторюваним запереченням (pas de tout-а-l'йgout, pas d'arrivйes d'eau dans les appartements, pas de vide-ordures, pas de services de voirie) створюють ефект накопичення. Чарівний світ Парижа XVII, породжений уявою головного героя після прочитання творів Мольєра і Лафонтена, різко контрастує зі світом побаченого ним у результаті переміщення в часі, формуючи новий можливий світ - розчарування й невиправданого сподівання. Бажання й очікування персонажа проголошені ним у діалозі зі службовцями агентства подорожей, а враження передані в його невласне-прямому мовленні.

Описуючи стан гігієни того часу, автор удається до порівняння:

- Monsieur le curй nous interdit de frequenter les йtuves. Il dit qu'il n'est pas normal que de bons chrйtiens se retrouvent dans cette atmosphиre brыlante et moite, pareille а celle de l'Enfer [15, p. 53]. Іронічно-гумористичний ефект виникає в цьому разі завдяки асоціативним зв'язкам між порівнюваними об'єктами, що базуються на цих властивостях. Світ лазні, де гаряче й вогко, асоціюється зі світом пекла на основі загальноприйнятих уявлень. Зіставлення цих двох світів породжує третій - заборони й відсутності необхідних гігієнічних процедур.

Оригінальним (не тільки з погляду змісту, а й за своєю формою) є оповідання «Apprenons а les aimer», написане у вигляді наукової статті, де викладено результати досліджень інопланетян щодо поведінки, звичок та ладу життя землян. Стаття має план, розділена на параграфи, з нумерацією І назвами, що створює ефект науковості й уже цим налаштовує читача на іронічне сприйняття інформації. Автор статті - оповідач-інопланетянин, що надає інструкції читачам-інопланетянам щодо поводження з людьми, яких вони тримають за свійських тварин. Певне дистанціювання письменника від зображуваних у творі об'єктів, показ із незвичного боку, не нав'язуючи непритаманних їм якостей, породжує ефект відчуження, на якому базується іронія в оповіданні. Окрім описаних вище лексико-семантичних та стилістичних засобів, індикаторами іронічного смислу є авторські оказіоналізми (humains de compagnie, humains d'appartement [ibid., p. 13], jabot-porte-monnaie [ibid., p. 19], humanicide, humanier [ibid., p. 22]), значення деяких із них можна зрозуміти лише з контексту (Chkronx, glapnawouet [ibid.]) [14, с. 67-68]. Отже, в розглядуваному оповіданні світ інопланетян то існує паралельно зі світом землян, поки останні змальовуються як дивні істоти з іншої планети, то вміщує світи тих, котрі стали свійськими істотами й об'єктами піклування й забави для дітей.

Висновки

художній проза іронія

Світотвірний потенціал іронії в сучасній французькій постмодерно-фантастичній прозі малої форми зумовлений двоплановістю досліджуваного лінгвістичного феномена, що, передбачаючи існування суперечності в експліцитно й імплі- цитно вираженій інформації, породжує можливі варіанти декодування іронічного смислу, а отже, можливі світи, які, заперечуючи один одного, конфліктуючи, накладаючись, існуючи паралельно або передбачаючи включення одного світу в інший, творять світ іронічної оцінки об'єкта зображення. Перспективи наукового пошуку вбачаємо в дослідженні світотвірного потенціалу інших видів комічного в сучасній французькій постмодерній прозі.

Література

художній проза іронія

1.Філософський енциклопедичний словник / під ред. В.І. Шинкару- ка. Київ: Абрис, 2002. 742 с.

2.Пигулевский В.О. Ирония и вымысел: от романтизма к постмодернизму. Ростов-на-Дону: Фолиант, 2002. 418 с.

3.Киршбаум Э.И. Ирония как защитный механизм. URL: http:// www.psylive.ru/articles/4606_ironiya-kak-zashitnii-mehanizm.aspx.

4.Словник літературознавчих термінів. URL: http://www.ukrlit.net/ info/dict/vplot.html.

5.Баранов А.Г. Функционально-прагматическая концепция текста. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовск. ун-та, 1993. 182 с.

6.Хинтикка Я. Логико-эпистемологические исследования. Логика и методология науки. Москва: Прогресс, 1980. 448 с.

7.Донцов А.И., Баксанский О.Е. Схемы понимания и объяснения физической реальности. Вопросы философии. 1986. № 11. С. 75-90.

8.Dolezel L. Heterocosmica. Fiction and Possible Worlds. Baltimore, L.: The John Hopkins UP, 1998. 325 p.

9.Калита О.М.Засоби іронії в малій прозі (кінець ХХ - початок ХХІ століття): монографія. Київ: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгома- нова, 2013. 238 с.

10.Єрмакова О.П. Ирония и словообразование. Slavische Wort bildung: Semantikund Kombinatorik. Mьnster - London. Hamburg, 2002. C. 403-412.

11.Лисенко Н.Є. Способи конструювання гіпотетично-фантастичного можливого світу в оповіданнях Бернара Вербера (на матеріалі збірки «L'arbredespossibles»). Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Філологія». Одеса: МГУ, 2017. Вип. 27. Т. 2. С. 72-74.

Размещено на Allbest.ru