Жанрово-стильові особливості малої прози Ольги Мак

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанрово-стильові особливості малої прози Ольги Мак

Валентина Кузь, учителька української мови і літератури

У статті досліджено жанрово-стильові параметри творення малої прози української діаспорної письменниці Ольги Мак. Зосереджено увагу на ідейній специфіці, проблематиці, стильових особливостях та аспектах художнього тексту. З'ясовано, що модель оповідання «Кипарисовий хрестик» побудовано на поєднанні ірраціональної, раціональної, міфологічної концепцій зображення людини і світу, а також на поєднанні культурологічного та екзистенційного вимірів. Жанрово-стильові ознаки розкривають специфіку сюжету на рівні часопросторової матриці, подієвості та образності. Доведено, що авторська «Казка про Киянку Красуню Подолянку» за жанрово-стильовими параметрами відповідає усім критеріям, які співвідносяться з таким жанром: елементи реалій поєднані з вигадкою, фантазією; вони підсилюють адекватне сприйняття читачем текстового наповнення як форми дидактично-словесної гри.

Ключові слова: жанр, стиль, оповідання, казка, компліментарна концепція, наратор, персонаж. мала проза мак

Жіноча діаспорна проза представлена іменами Г. Журби, С. Пар- фанович, О. Мак, Л. Палій, В. Вовк, Є. Андієвської, О. Копач, Г. Лащенко, Л. Коваленко, Д. Гуменної та ін. Всі вони творили не лише велику, середню, а й малу прозу. Аналіз свідчить, що жанру малої прози літературні критики приділяли менше уваги, небагато є і рецензій, колективних праць чи літературознавчих досліджень, спрямованих на розгляд питань жанрово-стильової специфіки оповідань, новел, новелет тощо. Жінка-літератор перш за все є берегинею родинного затишку, заклопотаною господинею; для неї дозвілля -- розкіш. Вона лише у вільний час сідає за письмовий стіл, або ж коли діти вляжуться спати. Посилаючись на члена ради Світового союзу українок З. Мірну, С. Наріжний наголошує, що, крім письменницької діяльності, жінки «перейняли на себе усі негоди й турботи ведення господарства при тих мізерних засобах, які виробляли чоловіки на еміграції» [12, с. 290]. Підтвердженням цьому є лист (11.10.1993) О. Мак до В. Маць-ка, в якому вона зазначає, що «...з чоловіком й однорічним сином опинилася в Бразилії. Після нової екзотичної біди під тропіками, яка тривала 23 роки на рижі (у вас кажуть рис) і чорній фасолі та інших не - знаних вам південно-американських делікатесах, приїхала (1970 р. -- К. В.) на білий канадський хліб з грубо намащеним маслом» [9, с. 266]. Незважаючи на побутові негаразди, саме у Бразилії О. Мак написала найбільшу кількість прозових творів, серед яких чимало оповідань, казок, нарисів. особливості жанротворення її малої прози, в тому числі зображально-виражальні засоби, метафоричність, а також стильова своєрідність досі ще не стали предметом комплексно-системного вивчення.

Останнім часом творчість О. Мак досліджували В. Василенко, А. Рега, В. Мацько, Є. Сохацька, С. Кузьменко, В. Просалова, які переважно простудіювали аспекти жанротворення, зокрема, форм романів та повістей письменниці. При цьому відповідно малі прозові жанри залишилися малодосліджені. Без цього доробку творчий портрет буде неповним, без нього важко уявити загальноукраїнський культурний простір, адже, як зазначає Мирослава Гец (дочка прозаїка), «Ольга Мак -- це її «Чудасій» у жіночому виданні. Понад усі людські й громадянські чесноти, у її творах стояла Вільна Людина і Рідна Земля» [1, с. 8].

До 100-річчя з дня народження письменниці газета «Гомін України», що виходить у Торонто (Канада), надрукувала оповідання О. Мак «Кипарисовий хрестик». Тема твору -- життя вимушених українських емігрантів навесні 1945 року в Німеччині, під кінець завершення німецько-російської війни, ідея -- віра у незнищенність української душі.

Твір написано із застосуванням компліментарної концепції: поєднання раціональної, ірраціональної та міфологічної парадигм. Дія розгортається у безіменному місті, на яке червонозоряні літаки скидають бомби. Виють сирени, люди біжать до сховищ: «Спокою не було ні вдень, ні вночі» [8, с. 9]. Повернувшись зі сховища, безіменний оповідач веде бесіду із літньою сусідкою панною Оленою. Автор робить акцент на невідомому, потаємному, міфічному для того, аби реципієнт самостійно дешифрував приховане відповідно до сформованого світогляду. Відсутність імені персонажа і назви міста є за Д. Купером прийомом анонімності, який спрямований на узагальнення: адже «анонімність -- втрата своєї індивідуальності, а отже, занурення в божество» [5, с. 35]. Пані Олена у кризовий період навертає розмову про понадземну Надлюдину: «Бог милостивий: і посварить, і покарає, а таки й помилує, бо ж не всі ж і винуваті» [8, с. 9]. Після розмови на релігійну тему пані Олена сказала, що має два кипарисових хрестики, які їй перейшли у спадщину. Один із них подарувала співрозмовниці, бо він наче має чудодійну силу, оскільки «робили його схимники, благаючи в Бога про допомогу в біді для тої людини, котра буде їх носити» [8, с. 9]. Автор оповідання таким чином мотивує увагу читача на предметі, який означений у заголовку твору. Водночас мотив кипарисового хрестика трактується амбівалентно. Так емігрант Павло скептично поставився до чудодійності сакрального предмета.

Переконуємось, художньо втілені моделі антропоцентричної світобудови авторка об'єднала за кількома концептуальними парадигмами, серед них -- міфологічна. Остання втілена у чудодійній силі, а щоб переконливіше такий міф сприймався реципієнтом, то прозаїк увела в структуру подієво-розповідну композицію. Слушною є думка М. Павловича, який заявляє, що при сприянні уяви міф підноситься до рангу sacrum [19, с. 41]. Ще більшою диференційованістю, анти амбівалентністю характеризуються окремі події. Про одну і ту ж подію розповідають автор, персонаж, наратор, підсилюючи художній світ ліричної оповіді новим типом -- психологізмом, за яким, на думку І. Денисюка, «^пильно досліджується найдрібніший, але найхарактерніший відтинок людського життя, причому життя людської душі передусім» [2, с. 154].

Оповідна структура відтворює несподівані події, неординарні повороти, надзвичайну динаміку перепетій довкола «кипарисового хрестика». Під час чергового авіанальоту люди бігли до бомбосховища. Безіменний оповідач також поспішала, а посеред дороги згадала, що на ній немає хрестика, він залишився висіти в хатині на цвяшкові. вирішила повернутися, їй назустріч біг Павло, просив не вертатися. Не послухала, в неї є мотив: «зі мною діється щось дивне», бо ж Павло дивився на неї, як на божевільну. Оце «дивне» вказує на міфологічний світ, на віру людини в чудодійну потойбічну силу, екзистенційний код. Убігши в хату, схопила хрестика і молилася, втративши свідомість від страху. Остаточно опритомніла від голосу Олени: «То пані? Живі? Не поранені? А Павла вбило, знаєте?» І раптом позаду чути інший голос: «Павла не вбило, лиш поранило і оглушило» [8, с. 9]. У такий спосіб авторка порушує антропологічну проблему: людина у кризовій ситуації об'єктивує себе, водночас «стає для себе проблемою і намагається зрозуміти себе із себе самої, через власну індивідуальність, із власної повноти і цілісності» [11, с. 45].

Екзистенційні мотиви виражені умонастроєм, персонаж занурюється в неповторну індивідуальну сутність і прагне бути одержимим. Але така одержимість, за версією прозаїка, досягається завдяки вірі: христологічна проблематика є актуальною для істинно віруючої людини, а для скептика -- обернулась трагедією. І тут літературно-антропологічна проекція трансцендентності заґрунтована, за В. Мусій, на ситуативному розумінні, подієвості, переживанні людиною (автором, оповідачем, розповідачем, персонажами) [10, с. 51]. Акцен- тація авторки на всеперемагаючій силі хрестика, звернення до міфо- поетичної константи як сталої величини сили духу божественного є тим образом, що належить у християнському світі до сталої системи міфологем. Дослідниця І. Фрис резюмує: «З огляду на поширення фольклорно-міфологічних та біблійних структур у художній літературі XX--XXI ст., особливо актуальними у сучасному літературознавстві стали теми міфологізму та міфотворчості» [13, с. 377].

Сакральні концепти, міфологічні стратегії «переносять» людину у несвідоме, відштовхуючи від раціонального мислення. Міф людині «привідкриває» таємницю, віру в існування потойбічного світу. саме тому М. Еліаде співвідносить міф з онтологічною (буттєвою) оповіддю, яка «описує якусь сакральну історію, а саме праісторію, що сталася на початку часу, ab initio» [14, с. 109--110], а тому є абсолютною реальністю. Виходить дилема: щоб осягнути трансцендентне, людині необхідно відмовитись від раціонального пізнання. В унісон М. Еліаде, польський дослідник Б. Маліновський атрибутує справжнє існування віри в міфічну силу, бо, за його версією, міф «є прецедентом, який підтримує суспільний та моральний порядок, а також релігійні та магічні вірування» [16, с. 144]. Авторка устами літературного персонажа переконує читача в тому, що саме хрестик мав чудодійну силу і врятував людину од смерті: «Що було б зі мною, -- вперто думалося мені, -- коли б я не послухалася дивного внутрішнього голосу і не повернулася б? Чи скалічило б і мене, чи зовсім позбавило б життя?» [8, с. 9]. Важко сказати, чи spera incognita (довіра невідомому) врятувала жінку, яка повірила в силу хрестика, чи це всього-навсього іронія долі, але героїня твору вирішила допомогти Павлові. Відвідавши його в лікарні, жінка передарувала сакральний предмет хворому.

І знову події розгортаються стрімко: під час чергового бомбардування лікарню знищено. Одначе Павло залишився живим, бо перед цим його перевезли в інший, віддалений, госпіталь. Така наративна структура підсилює комплекс міфологічних уявлень про силу Божу, бо, за В. Маліновським, «важко осягнути міф, сприймаючи його як оповідь, без віри в нього -- таким чином він перетворюється на фантастичну подію... Міф -- це не інтелектуальне пояснення чи художній вимисел, а прагматичний документ первісної віри і духовної мудрості» [17, с. 476].

Сферою архетипу письменниця обрала сакральний предмет, хоча будь-якій людині притаманна таємниця душі: Я-его дошукується істини пізнання себе у відношенні до Іншого (середовища). Відповідно до визначення «Літературознавчого словника довідника», термін «архетип актуалізується і виявляється в різних сферах духовного життя і поведінки людини через символи, образи уяви, які мають прихований сенс і потребують відповідного тлумачення» [6, с. 64]. Ольга Мак змальовує своїх персонажів у нелегкій ситуації під час воєнних дій, коли на людину постійно чатує небезпека, тому герої оповідання перебувають у сфері психологічної напруги. К. Юнг, торкаючись питання щодо ролі архетипів в теорії психоаналізу, висновує думку про те, що вони зринають саме у кризових ситуаціях, «зустрічі» людини в тісному колокрузі «народження -- смерть». Тоді архетипи «репрезентують психологічно необхідні реакції на певні типові ситуації; оминаючи свідомість, вони ведуть до поведінки, яка відповідає психологічній необхідності» [15, с. 20].

Хрест (криж) має сакральне значення і за церковними канонами символізує Розп'яття Ісуса Христа, хрест -- оберіг від злих духів. Але хрест не лише є сакральним предметом, архетипне слово-символ бере свій початок з античних дохристиянських історичних періодів: язичники вважали хрест уособленням вогню, астральних світил -- сонця, зорі, місяця. Ольга Мак в епілозі надала символу хреста саме сакрального значення з напівміфологічним підтекстом, адже він не вберіг чоловіка від небезпеки. Після війни «Павло попав у більшовицькі руки» [8, с. 9]. Підсумовуючи художню раціонально-ірраціонально-міфо- логічну концепцію оповідання О. Мак, можемо констатувати, що антропологічні проблеми освітлено в аспекті часової проекції: віри і надії сьогодні на краще завтра. Одвічні питання буття людини у світі абсурду -- пошук людини на відповідь про сенс життя. Не маючи змоги знайти відповідь в реальному житті, людина намагається її віднайти за допомогою міфічного, метафізичного пояснення, про що цілком слушно Ю. Ніжник завважує: «Зацікавлення міфами є, з одного боку, виявом кризи знань про людину, з іншого -- надією подолати цю кризу за допомогою метафізичного, нереального» [18, с. 164].

Майстром творення малої прозової форми зарекомендувала себе письменниця у жанрі казки, оповідання, нарису. Особливо хвилювала письменницю антигуманна політика більшовиків в Україні. В її творах постають «жахливі картини «справжньої колективізації», «потворне обличчя голодомору, що сунув україною, лишаючи за собою пограбовані хати та понівечені долі» -- «Проциха», «Столиця голодного жаху», «у великодню ніч», «українське село під більшовиками» та ін. [3, с. 6]. Біограф О. Мак письменниця Г. Кирпа виявила, що її твори, це «ціла мозаїка болю, невимовного терпіння, страждань, неймовірних трагедій, які спустошували людські душі до невпізнання» [3, с. 7]. Промовистими щодо антиімперської тематики є розлогі нариси «Українське село під більшовиками» («Куритиба». 1948, 31 березня; 14 квітня; 25 вересня; 30 жовтня). Для більш чіткішого сприйняття політики більшовиків в Україні, О. Мак вдалася до паратексту; вона подає передмову, кожен мінітекст у неї має назву підрозділу: «Доба революції», «Доба військового комунізму», «Доба «НЕПу», «НЕП», «Колективізація», «Підготовка колективізації», «Хлібозаготівля», «Вовкулачка», «Останній удар», «Колгоспи в теорії», «Колгоспи в практиці», «винагорода колгоспної праці», «Збір урожаю», «Колгоспне соцзмагання». Соціалістичне змагання доброго нічого не віщувало, бо, за свідченням автора, «відносини в колгоспах робилися жахливими: заздрість, ненависть, сварки і доносництво виповнювали весь зміст селянського життя. А постійні злидні і здирства з боку влади ще більше розпалювали цю взаємопорожнечу» («Куритиба». 1948. 30 вересня. С. 2). Метатехнічні зв'язки історичної нарації О. Мак вказують на паралелі буття окремої нації з життям відомих особистостей, часопростору -- із реальними подіями і фактами в минулому, але з проекцією у майбутнє. Означена проекція з-під пера письменниці звучить як застереження людству.

Ольгу Мак справедливо можна назвати казкарем. її перу належать авторські казки на історичну тематику «Як Олег здобув Царгород», «Казка про Киянку Красуню Подолянку», «Як Іван Великан чортів перехитрив», «Призабуті казки». Жанрово-стильові особливості авторської казки відповідають усім параметрам, що співвіднесені до такого жанру, зокрема елементи реалій поєднані з вигадкою, фантазією, підсилюють справжнє сприйняття текстового наповнення дидактично-словесної гри. Починається казка віддаленим прислівниковим часопросторовим виміром: «Давно, давно, ще за тих часів, коли татари на українські землі наїзди робили, була в київського князя донька киянка красуня Подолянка, про яку слава по цілому князівству котилася і навіть у сусідні держави доходила. казали про неї, що була вона гарна, як ясна зоря в небі, розумом і відвагою могла з кожним мужем помірятися, а лагідністю й добротою то хіба святим поступалася» [7, с. 10]. основна ідея -- морально-етична, виражена у позиції: добро спрямоване на подавлення зла. одначе поряд йде ще одна сюжетна лінія -- це проблемно-смислова інтерпретація національної ідентичності, що є екзистенційною сутністю досвіду попередніх поколінь українців. Хан забажав для старшого сина вибрати дружину, яка була б найвродливішою із красунь. Посли сказали, що є така у києві. Хан зібрав військо і рушив на столицю. оточивши місто, він промовив: «Прийшли ми не з війною, а з доброю новиною. не будемо міста здобувати, ані людей бити-грабувати. Хочемо лише вашу князівну киянку красуню Подолянку за нашого хороброго ханенка -- сина самого татарського хана висватати. Буде вона в сріблі-золоті походжати і найбільші почесті серед нас, правовірних татар, мати» [7, с. 11]. Звісно, кияни розсердилися, хотіли битися, але кмітлива красуня Подолянка заспокоїла їх. Аби вберегти життя людей від татарської навали, вирішила йти із ворожим військом. Хан вдоволено промовляє: «Бачу, що ти й справді розумна та відважна. А щодо вроди, то, мабуть, у криму такої красуні зроду не було. Якраз такої дружини хотів я для свого сина улюбленого. А за місто і за людей своїх не бійсь -- я слова дотримаю!» [7, с. 12]. У казці антитетичним виступає не лише свій -- чужий простір, а й ментальність українського народу в образі киянки. Хронотоп у казці підпорядковується традиціям моралі і визначає архітектоніку малої прози, а також систему образів, бо, як слушно резюмує н. копистянська, «чужий простір є сюжетним і жанровим ядром» [4, с. 91]. У чужому просторі красуня Подолянка тримається гідно, упевнено з вірою у свою духовну перемогу над ворогом. національна ідентичність задекларована в авторському відступі: центральний персонаж «пісень рідних співає та ревно Богу молиться».

Кожна казка має щасливий кінець, тож і в цьому творі О. Мак Красуня Подолянка перемагає ворога силою інтелекту. Які лише дарунки не передавав князь Київської Русі, аби хан відпустив його дочку, та той стояв на своєму. Тоді українка поставила умову ханові, вона принесе такий дарунок, що той його відгадав, а як не відгадає, то щоб відпустив додому. Цілий тиждень не виходила дівчина з кімнати, а коли вийшла, то поставила кошик із писанками. Молодий хан сказав, що це яйця. На що Красуня Подолянка відповіла, що власне яйця є білими, а це є все-таки витвором мистецтва. оскільки не міг назвати хан, що це за вид мистецтва, то і змушений був відпустити бранку, але не просто так, а ще й пристати на умову дочки князя: «А моє прохання таке, щоб ти всіх моїх земляків, які у вас тут у татарській неволі прибувають, звільнив і додому відпустив. Бо у нас незабаром рокове свято -- Великдень, а в цей день усі мусять бути щасливими» [7, с. 15].

Авторка засобами гіперболізації, сукупності метафор (метафорики) досягає пуанту-розв'язки, яка підсилює матрицю національної та культурної ідентифікації українського народу. А «Красуня Подолянка вернулася в рідний Київ і привела зі собою видимо-невидимо людей, що довгі роки в татарській неволі поневірялися! Кажуть, що тоді сонце цілий тиждень на небі стояло і не заходило. А дзвони так дзвонили, так дзвонили, що на цілий світ було чути» [7, с. 15]. В літературній (авторській) казці сюжетотворення переважає над фантастичною фабулою казкарської оповіді. У казці поєднано матеріальне і духовне, реальне і фантастичне, чарівне і прагматичне. Жанр казки уможливив прозаїку змалювати центральну історичну тему давньої україни, оприявнити творчі можливості, спонукавши читача до діалогу крізь спектр роздумів, співпереживання за головного героя Красуню Подолянку, яка вийшла із ситуації переможцем: своєю кмітливістю, талантом, працею і розумом принесла славу Київській Русі.

Отже, в малій прозі майстерно змодельовані побутові деталі, часо- простір, пейзажні замальовки, сповнені певним смислом. Вони усебічно розкривають національне життя українців у чужому просторі. В жанровій матриці малої прози письменниця зображає світ людини, який залежить від обставин, умов, що в них перебуває особистість. Герой О. Мак пізнає світ поза межами власного Я, в соціумі, в діалозі з Іншим. Однак такий пошук призводить літературного героя до певної психологічної напруги, неспокою, конфліктів у протистоянні добра і зла, життя і смерті. Стильові особливості казки увиразнюють ознаку невідповідності з реальністю (нереальне постає у гіперболізації мовленнєвої структури, нагнітанні негативних ознак, у власне заміні позитивних ознак на негативні, так званому дисфемізмі, що позначає перебільшення негативних ознак). Дисфемізм, троп протилежний евфемізмові, сприяє прозаїку у більш точному розкритті критичного, навіть зневажливого ставлення до антисуспільного явища, події, факту, допомагає влучно змоделювати образ окремого персонажа («стільки праці людської іродів бусурмен знищив») -- бузувір, бусурмен (англ.: faithless, infidel) -- це зневажлива назва турків і татар. Емпіричний часопростір позначений дією персонажів. У форматі подієвості час фігурує як реальна парадигма нарації. Художній світ малої прози О. Мак сповнений мисленнєвою спроможністю (інтен- ціональністю), вишуканістю несподіваних фабульних колізій, фантазій, міфічних та сакральних мотивів. У такий спосіб прозаїк пропонує контрконцептуальне прочитання явищ, подій світового масштабу.

Список використаних джерел

Гец М. Ольга Мак: хто ж вона була? Гомін України. 2013. 27 серпня. С. 8.

Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ -- поч. ХХ ст. Львів : Академічний експрес, 1999. 280 с.

Кирпа Г Вона жила Україною. Наше життя. 2004. Ч. 3. С. 5-7.

Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. Львів: Паіс, 2005. 368 с.

Купер Дж. Энциклопедия символов. Москва: Ассоциация духовного единения «Золотой век», 1995. 409 с.

Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т Гром'яка, Ю. І. Кова- ліва, В. І. Теремка. Київ: ВЦ «Академія», 2006. 752 с.

Мак О. Казка про Киянку Красуню Подолянку. Веселка. 1969. Ч. 4. С. 1015.

Мак О. Кипарисовий хрестик. Гомін України. 2013. 27 серпня. С. 9.

Мацько В. П. Епістолярний материк. Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2018. 446 с.

Мусий В. Б. Теория литературы : учеб. пособ. Тирасполь : ПГУ им. Шевченко, 2012. 136 с.

Мясникова Л. Антропология (философская). Современный философский словарь / под общ. ред. В. Кемерова. 2-е изд. Лондон; Франкфурт-на-Майне; Париж; Люксембург; Москва; Минск: ПАНПРИНТ, 1998. С. 60-61.

Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Прага, 1942. Ч. 1. 372 с.

Размещено на Allbest.ru