"Із секретів поетичної творчості" І. Франка як теоретико-методологічна основа інтермедіальних студій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Із секретів поетичної творчості» І. Франка як теоретико-методологічна основа інтермедіальних студій

Горболіс Л.М., доктор філологічних наук

Анотація

У статті акцентовано увагу на актуальності філософського трактату «Із секретів поетичної творчості» І. Франка для сучасного українського теоретико-літературознавчого дискурсу. Наголошено на давності зв'язків літератури й музики, ролі несвідомого, уяви, фантазії у творенні образів, асоціацій. Апелюючи до ключових тез праці, наголошено на їх продуктивності у процесі аналізу багатогранних зв'язків літературних текстів із музикою на ритмічно-інтонаційному, образному, тематичному та інших рівнях. Зауважено, що одна з ключових тез І. Франка про спільні витоки поезії й музики - це ключ до розуміння широкого арсеналу залучених авторами художніх засобів, а також осягнення мелодійності, музичності поетичних і прозових творів українських письменників - Олександра Олеся, П. Тичини, Марка Черемшини, М. Яцківа, О. Кобилянської. Художньо відтворений сучасним українським прозаїком М. Дочинцем ритм природи суголосний із ритмом твору та ритмом персонажа, що увиразнює національну самобутність героя та твору загалом. На прикладі новели М. Коцюбинського “Intermezzo”, кіноповісті «Земля» О. Довженка проілюстровано слушність Франкової тези про переваги літературного твору над музичним у зображенні складного світу переживань, драми душі героя, про смислотворчу функцію тиші, мовчання. Маркування тиші здійснюється за допомогою музики «в обмеженій мірі в формі пауз», література може відтворювати тишу «в довільній довготі і силі». Спроєктовані на тексти українських письменників головні положення статті «Із секретів поетичної творчості» І. Франка засвідчують потребу залучення до їх аналізу інтермедіального підходу, герменевтичного методу, психоаналізу, рецептивної естетики та поетики, що сприятиме глибинному прочитанню української літератури.

Ключові слова: література, музика, інтермедіальність, психологія творчості, звук, тиша.

Franko as theoretical and methodological foundations of intermedial studios

The article focuses on the relevance of the philosophical treatise “On the Secrets of Poetic Creativity” by I. Franko for contemporary Ukrainian theoretical and literary discourse. It is noted the long-term relations of literature and music, the role of the unconscious, imagination and fantasy in creating images and associations. Appealing to the key points of the work, their effectiveness is noted in the process of analysing the multifaceted connections of literary texts with music at the rhythmic and intonational, figurative, thematic and other levels. It is noted that one of I. Franko's main thesis of the common sources of poetry and music is the key to understanding the wide arsenal of artistic means attracted by the authors, as well as achieving melodicity, musicality of poetic and prose works of Ukrainian writers, such as Oleksandr Oles, P Tychyna, Marko Cheremshyna, M. Yatskiv, and O. Kobylianska. The rhythm of nature, artistically reproduced by modern Ukrainian prose writer M. Dochynets, is in tune with the rhythm of the work and the rhythm of the character, emphasizes the national identity of the hero and the whole work. Using the example of the short story “Intermezzo” by M. Kotsiubynskyi, the cinema novel “Earth” by O. Dovzhenko it was illustrated the correctness of I. Franko's thesis about the advantages of a literary work over a musical one in depicting the complex world of emotions, the drama of the hero's soul, the hypocrisy function of silence, hush. Silence is marked with the help of music “in a limited extent, in the form of pauses” literature can reproduce silence “in arbitrary longitude and strength”. The main provisions of the article “On the Secrets of Poetic Creativity” by I. Franko, which were designed into the texts of Ukrainian writers, indicate the need to involve an intermedia approach, hermeneutic method, psychoanalysis, receptive aesthetics and poetics in their analysis, which will contribute to an in-depth reading of Ukrainian literature.

Key words: literature, music, intermediality, psychology of creativity, sound, silence.

Постановка проблеми

Сьогодні в українському літературознавстві актуалізуються інтермедіальні студії, що висвітлюють різноаспектні зв'язки літератури з хореографією, музикою, живописом, кіно, театром, скульптурою. Праці Л. Генералюк, С. Маценки, Н. Мочернюк, В. Просалової, О. Рисака та інші підкреслюють перспективність таких досліджень, засвідчують необхідність ретельного перепрочитання й транслювання на українську літературу праць Г-Е. Лессінга, Дж. Брауна, Буало та інших, що на ділянці міжмистецьких студій стали класикою. У шерензі поважних імен почесне місце посідає Франко з філософським трактатом «Із секретів поетичної творчості». Праця потребує активного перепрочитання з проектуванням на студії з вивчення міжмистецьких зв'язків.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Серед наукового доробку про різногранну творчість українського літературознавця, теоретика літератури, фольклориста, етнографа, філософа І. Франка окремий сегмент складають дослідження його теоретико-літературозначих праць, зокрема трактату «Із секретів поетичної творчості». В українському літературознавстві маємо студії, в яких на основі порушених у трактаті ідей досліджено концептуально важливі теоретико-літературознавчі та методологічні проблеми: психології творчості, суголосність ідей І. Франка й З. Фройда (Є. Адельгейм, М. Гнатюк, Н. Зборовська, І. Михайлин), рецептивної естетики і поетики (В. Боднар, Р. Гром'як), порівняльного літературознавства (Г. Вервес).

Мета статті - обґрунтувати перспективність застосування трактату «Із секретів поетичної творчості» І. Франка для потлумачення різноаспектних зв'язків літературних текстів українських письменників і музики.

Виклад основного матеріалу

Від часу написання праці І. Франка (1898) й подосі її роль і значення не нівелюються - вона формує теоретико-методологічну базу сучасних літературознавчих досліджень, допомагає заглибитися в таємниці поетики літературних творів, проаналізувати українське письменство в зв'язках із іншими видами мистецтва. Автор статті порушує ключові для теоретико-літературознавчої думки питання про методологію, психологію творчості, естетичні засади мистецтва, особливості розвитку літератури. Він переконливо зауважує про різновекторність праці історика літератури, який «має дану вже самою суттю речі перспективу, користується багатим матеріалом, зложеним в творах даного автора, у відзивах про нього сучасних, в тім числі і критиків, в мемуарах, листах і інших чисто історичних документах...» [1, с. 50]. Дослідник означує напрями роботи з текстом, що суголосні з засадничими ідеями культурно-історичної школи, літературної герменевтики, біографічного, еволюційного та інших методів.

Ключові позиції в естетичному трактаті І. Франка відведено ідеям про психологію творчості, роль переживань, підсвідомості, уяви, фантазії у процесі роботи над образом, про творчість як «боже вітхнення». У художній практиці митця, підкреслює дослідник, «несвідомий елемент може грати важну чи, навіть, головну роль» [1, с. 59].

Для осмислення глибинних зв'язків літератури й музики засадничо важливими є думки І. Франка, висловлені в розділі «Поезія й музика»: «Коли музика апелює до нашого слухе, то поезія властивими їй способами торкає всі наші змисли. Коли музика б'є переважно на наш настрій, може викликати веселість, бадьорість, сум, тугу, пригноблення, отже, переважно грає, так сказати б, на нижчих регістрах нашого душевного інструмента, там, де свідоме граничить з несвідомим, то поезія порушується переважно на горішніх регістрах, де чуття межує з рефлексією, з думкою і абстракцією і не раз замітно переходить в домену чисто інтелектуальної праці» [1, с. 86]. Дослідник заглиблюється у витоки мистецтва: «... поезія загалом первісно була співом, рецитацією, оповіданням, грою. З того самого джерела випливала і на тій самій основі розвивалася.музика» [1, с. 85], тобто «початок обох був спільний», - висновує І. Франко. Автор трактату зауважує про давність ритміки поезії і музики: «У давніх людей поезія і музика довго йшли рука об руку, поезія була піснею, переходила з уст до уст не тільки в певній ритмічності, але також в певній, невідлучній від ритму музикальній (письмівка наша. - Л. Г) формі» [1, с. 86]. Згодом поезія віддалилася від музики у зв'язку з продукуванням музичними інструментами тонів і мелодій. Ці тези є ключем до розуміння, наприклад, музичних підоснов поезії Олександра Олеся, П. Тичини, ритмічності прози Марка Черемшини, про що вже мали нагоду говорити [див.: 2]. У текстах покутського прозаїка маємо справу з музикалізацією твору (В. Вольф), коли «зв'язок» означає, що «музика як медіум матеріально не представлена, натомість спостерігається посилання на неї в межах літературного медіуму» [3, с. 60]. І. Франко зауважує про «.слова яко сигнали, що викликають у нашій душі враження в обсягу всіх змислів» [1, с. 96], зауважуючи про «язикову мелодію». Адже «поезія від давніх-давен уміла використовувати ті музикальні ефекти, які дає сама мова» [1, с. 96]. Заявлена в новелах Марка Черемшини «язикова мелодія» употужнена найперше українським фольклором, скоординована ментальними «показниками» автора та специфікою модерністського письма (ліризм як прикмета літератури початку ХХ ст.). Тези І. Франка про «музикальні ефекти самої мови» є однією з основоположних для дослідження звукосимволізму в актуальних на сьогодні інтермедіальних студіях.

Від початку ХХ ст. й до сьогодні (коли в українському письменстві презентовано героя зі складним психосвітом, оновлюється арсенал художніх засобів та прийомів, художньо освоюються ідеї провідних учених - психологів, філософів, соціологів, культурологів та ін.) активізується залучення музики в літературний твір на проблемно-тематичному, образотворчому, сюжетотворчому, жанровому та інших рівнях («Valse mйlancolique» О. Кобилянської, «Діточа грудь у скрипці» М. Яцківа, «Над морем» Лесі Українки, «Клоун» В. Корнійчука, «Акордеон» М. Жулинського тощо. «Із секретів поетичної творчості» І. Франка посутньо увиразнює можливості інтерпретації складних літературних текстів на всіх рівнях (зовнішньому, підтекстовому, внутрішньотекстовому). Музи- калізація в новелі “Intermezzo” М. Коцюбинського, романах «Криничар», «Вічник», Горянин» М. Дочинця, прозі П. Сороки та інших розгортає й урізноманітнює концепцію героя, скеровує її потрактування у відповідне русло: ритм природи - ритм твору - ритм персонажа, художня парадигма самотності, самодостатність протагоніста. «Вітер набиває мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса.Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю. Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна.» [4, с. 302], - так реагує на музику довкілля протагоніст із “Intermezzo” М. Коцюбинського. Як бачимо, письменник музикалі- зує фрагменти новели, протиставляючи місто природі, підсилюючи терапевтичну функцію природи за допомогою гармонії звуків, підкреслюючи вразливість душі героя, який уміє чути поле, вітер, колоски.

Підкреслюючи перевагу поезії над музикою, І. Франко констатує: «Деякі слухові явища з натури своєї недоступні для музикального представлення, наприклад, враження тиші; музика може користуватися ним тільки в дуже обмеженій мірі в формі пауз, тобто моментальних контрастів; поезія має змогу репродукувати в нашій душі і се враження в довільній довготі і силі» [1, с. 86]. Тривалість тиші та її значеннєвість для відновлення емоційного стану заявлена в епізоді приїзду головного героя “Intermezzo” з міста додому: «Я зачиняю двері. От я і сам. Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно <.> Ти хотів тиші й безлюддя - і тепер маєш» [4, с. 299]. Це можливість заглибитися героєві в себе, спробувати осягнути глибинні психічні процеси.

І. Франко конкретизує переваги літератури над музикою в зображенні тиші, наголошуючи: “Pianissimo, котрим музика звичайно маркує тишу, має те до себе, що рівночасно малює лагідні чуття, неясні мрії і ніяк не може малювати таких внутрішніх драм тиші, які часто малює поезія. От тим-то музика, що має претензію малювати людські думки, внутрішню боротьбу різних сил нашої душі, навіть різних пристрастей, тобто музика, що силкується вдертися в властиву домену поезії, наперед засуджена на невдачу» [1, с. 95]. Проілюструємо думку дослідника промовистим фрагментом кіноповісті О. Довженка «Земля», де спричинене смертю сина Василя глибоке мовчання його батька Опанаса передається такими рядками: «Довго сидів Опанас біля труни забитого сина, нікого не помічаючи, не бачачи сліз, не чуючи жалібного плачу. Увесь його нескладний світ потьмарився й потонув у скорботі. Спинилося все на світі, навіть час» [5, с. 64]. Ця тривала й глибока мовчанка в кінострічці майстерно реалізована оператором Д. Демуцьким і потужно увиразнена за допомогою супроводу сучасного етно- хаос гурту «ДахаБраха» - тиша понад хвилину, доволі інформативна, декодує стан, настрій героя, трагізм ситуації та ступінь травмованості батька, який утратив сина. Ця мовчанка й умотивовує подальші дії Опанаса, пояснює його лінію поведінки та обґрунтовує рішучість героя. Отже, слушно говорити про смислотворчу роль тиші в кіноповісті.

франко літературознавчий дискурс

Висновки

Естетичний трактат І. Франка «Із секретів поетичної творчості» - актуальна в сучасному теоретико-літературознавчому дискурсі студія, посутній складник методологічної бази в дослідженнях інтермедіального спрямування. Тези українського вченого про психологію творчості, давні зв'язки літератури й музики - основа для глибинного потлумачення літературних текстів на образотворчому, підтекстовому, внутрішньо-текстовому, інтонаційно-настроєвому рівнях.

Література

1. Франко І. Я. Твори: у 50 т. Київ: Наукова думка, 1981. 595 с.

2. Горболіс Л. Партитура ритму у прозі Марка Черемшини. Слово і Час. 2015. № 8. С. 70-79.

3. Маценка С. Метамистецтво: словник досвіду термінотворення на межі літератури й музики. Львів: Апріорі, 2017. 120 с.

4. Коцюбинський М. Твори: у 7 т. Київ: Наукова думка, 1974. 383 с.

5. Довженко О. Твори: у 5 т. Київ: Дніпро, 1964. 410 с.

Размещено на Allbest.ru