Висвітлення жіночої проблематики в періодичних публікаціях Фатьми Аліє Ханим

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Висвітлення жіночої проблематики в періодичних публікаціях Фатьми Аліє Ханим

Демірезен І.О.

Анотація

Статтю присвячено дослідженню виникнення та розгортання руху за права жінок в Османській імперії періоду Танзимату крізь призму турецької жіночої літератури ХІХ століття, зокрема висвітлено та проаналізовано погляди щодо шляхів вирішення «жіночого питання» першої жінки-публіциста та романіста Османської імперії Фатьми Аліє Ханим.

Проаналізовано множину публікацій турецьких авторів епохи Танзимату, присвячених питанню надання жінкам низки прав і вольностей, зокрема прав на освіту та працевлаштування, що передували публіцистичній діяльності Фатьми Аліє Ханим. Окреслено передумови актуалізації «жіночого питання» серед інтелегенції та зазначено перші періодичні видання, що популяризували цю проблему серед широкого кола читачів. Сформовано та виокремлено основні проблеми жіноцтва, що порушувалися у статтях авторки, опублікованих на сторінках «Газети для жінок» 1896--1910-х років, серед яких питання, що стосувалися релігії, вірувань, традицій і звичаїв, роздумів на тему філософії та науки.

В основу роботи покладено дослідження поглядів на релігію письменниці, яка, спираючись на Коран, аналізує та відкидає низку заборон, вважаючи їх радше тардицій- ними, ніж такими, що відповідають законам шаріату, отже, намагається показати, що заборона на навчання й ведення активного соціального життя, одруження за власним вибором, право на розлучення, нав'язування необхідності одягати пече та чаршаф, продовження традиції полігімії є не тільки застарілими, а й не мають релігійного підтексту, тому можуть бути переглянуті та відкинуті. У публікаціях Фатьми Аліє Ханим наголошується на неактуальності традиційного погляду суспільства на проблеми жіноцтва, у яких вбачається основна причина та перепони до визнання жінками власного «Я». Проте, на відміну від реформаторських європейських рухів жіноцтва, вирішення жіночого питання Османської імерії авторка вбачає у зверненні та новаторському трактуванні законів шаріату і догм ісламу.

Ключові слова: турецька література періоду Танзима- ту, турецький феміністичний рух, жіноче питання, публіцистика Фатьми Аліє Ханим.

Demirezen I. Description of women's problems in publications of Fatma Alie Hanim

The article is devoted to the study of the uprising and deployment of the women's rights movement in the Ottoman Empire through the lens of XIX^th century Turkish women's literature.

Anumber of publications by Turkish authors of the Tanzimat era on the issue of women's rights and freedoms, including education and employment issues that preceded Fatma Aliye Hanim's journalistic activity, were analyzed. The prerequisites for actualization of the “women's issue” among the intelligentsia, the first periodicals that had been published and were popularizing this issue among a wide range of readers are outlined. The basic problems of womanhood, which were raised in the articles of the author, published on the pages of the “Newspaper for Women” of the 1896-1910-s, including questions concerning religion, beliefs, traditions and customs, reflecting on the subject of philosophy and science were formed and distinguished.

The work is based on a study of the writer's views on religion, which, being based on the Qur'an, analyzes and rejects a number of prohibitions, considering them rather tardy than in accordance with Shariah Law, and thus tries to show that prohibition of studing, pursuing an active social life, marriages of their choice, the right to divorce and impose the need to dress the furnace and sheet, the continuation of the polygamy tradition are not only obsolete, but also have no religious connotation, so they can be revised and rejected. In publications of Fatma Aliye, the traditional view of society on the problems of womanhood, which sees the root cause and obstacles to recognizing women as their own self, is out of date. However, unlike the reformist European movements of womanhood, the author sees the solution to the women's issue of the Ottoman Empire in the treatment and innovative interpretation of the laws of Shariah and the dogmas of Islam.

Key words: Turkish literature of Tanzimat period, Turkish feminist movement, women's issue, Fatma Aliye Hanim's publicism.

Постановка проблеми

Рух за права жінок в Османській імперії розпочався на базі перших видавництв періодичної літератури. Із 60-х рр. XIX ст. у пресі активно публікуються статті, що порушують питання надання низки прав і вольностей жінкам. Впливові громадські діячі та письменники епохи Танзимату Шемсеттін Самі (праця «Жінки» (“Kadmlar”)), Намик Кемаль (публікація «Освіта для жінок» (“ТегЬіуе-і Nisvan”)), Ахмед Едіп (публікація «Професія та ціль») та Зія Гьокальп (стаття «Домогосподарка» (`Е Kadшl”)) активно обстоюють права жінок на сторінках провідних видань того часу, як-от «Тераккі» (“Тегаккі”), «Терджуман-і ахваль» (“Тегситап-і АІщаГ), «Тасвір-і Ефкяр» (“Тавуіг-і-Еікат”), «Ев ходжаси» (`Т> Hocasl”).

Зокрема, Тевфік Фікрет у праці «Щодо школи для дівчат» (“Віг к^ текїеЬі іщп”) зазначаэ, що: «Народ, який не дозволяє жінкам здобувати освіту, прирікає чоловіків на духовну самотність!» [2, с. 33]. Риза Тевфік у своїх публікаціях говорить про те, що прийняття ісламу надало жінкам усі права і вольності, необхідні для здорового життя в суспільстві, проте із часом жінки, через традиції та забобони, були позбавлені прав, наданих їм релігією. Тому Риза Тевфік наголошував на необхідності повернення прав жінкам. Ахмед Джеват у своїх публікаціях наголошує на тому, що Османська імперія, яка перебувала в тісних контактах спочатку з Візантією, а потім з Іраном, перейняла низку традицій, що обмежили соціальне життя жінки. Висловлення Ахмеда Джевата є досить демократичними: «Якщо жіноцтво отримає змогу брати участь у суспільному житті, то рівень розвитку країни зросте до небувалих висот. Лише тоді ми зможемо говорити про передову країну» [19, с. 340]. Джеляль Нурі говорить про те, що саме через постійні утиски жіночого населення в Османській імперії розпочалася суспільна криза. Тому «відтепер жінка не має розглядатися як річ чи об'єкт. За нею має бути визнано право на розлучення, і проведено низку реформ, щоб звільнити жіноцтво від рабства. Для звільнення жінки з тенет вседозволеності чоловіків необхідною умовою є освіта» [19, с. 231-232].

Саме в епоху Танзимату на сторінках періодчних видань уперше з'являється поняття «жінка як член суспільства». Разом із приходом младотурків до влади, з послабленням тиску на суспільство, жінка все частіше з'являється на арені суспільних подій. Ці зміни активно підтримує інтелігенція, починаючи реформу із себе. У цей період дочки та дружини пашів отримали змогу займатися із приватними викладачами, дівчата змогли відвідувати школи та вищі навчальні заклади для жінок. Жінки почали працювати у сферах медицини й освіти, а також займатися видавничою справою. Зільфі Маледін у своїй праці зауважує: «У турецькому суспільстві з початком європеїзації статус жінки зазнав найбільших змін. Саме жінки стали прикладом колосальних перетворень: починаючи від одягу та закінчуючи суспільною роллю» [22, с. 102].

Пошук шляхів вирішення низки жіночих проблем у суспільному житті Османської імперії висвітлено в публікаціях не тільки чоловічих, а й жіночих суджень щодо даного питання на сторінках популярних періодичних видань. Окрім вищезазначених газет, у XIX ст. почали видаватися друком суто жіночі журнали «Тераккі-і Мухадерат» (“Тегаккі-і МиІ^еггаї”), «Аїне» (“Aine”), «Айлє» (“Aile”), «Ханимлар» (“Hanimlar”), «Інсанієт» (“Insaniyet”), у яких, частіше анонімно, рідше - від власного імені, публікувалися статті авторок на такі теми: виховання дітей, догляд за дітьми, подруджні відносини, родинні стосунки, освіта, мода, культура та мистецтво.

Одним із найбільш популярних авторів другої половини XIX ст. стає Фатьма Аліє Ханим, яку вважають першою жін- кою-романістом та публіцистом в Османській імперії. Фатьма Аліє Ханим приблизно десять років працювала редактором «Газети для жінок» (“Hanimlara Mahsus Bir Gazete”) та періодично друкувала власні статті в даному виданні, аналіз яких дасть змогу детальніше уявити стан турецького жіночого руху, дослідити проблематику жіночого питання та проаналізувати запропоновані шляхи вирішення основних проблем жіноцтва Османської імперії XIX ст., отже, є актуальним.

Метою статті є висвітлення жіночої проблематики в періодичних публікаціях Фатьми Аліє Ханим.

Об'єктом дослідження є публікації Фатьми Аліє Ханим у періодичному виданні «Г азета для жінок» (“Hanimlara Mahsus Bir Gazete”), у яких порушено жіноче питання.

Предметом роботи є висвітлення поглядів Фатьми Аліє Ханим стосовно актуальних проблем жіноцтва кінця XIX ст. в публікаціях у «Газеті для жінок» (“Hanimlara Mahsus Bir Gazete”).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Жіночі періодичні видання періоду Танзимату досліджували турецькі науковці Х. Коч, Н. Килич, Т. Кешоглу, Ф. Яшар, М. Челік та інші. Більшість розвідок у даній галузі спрямовано на дослідження стуктури та змісту, специфіки укладання рубрик та статей перших жіночих газет і журналів. Дослідниками А. Джіхангіром, Б. Ілдиримом і Н. Кузу проаналізовано та виявлено основні тенденції та тематичний спектр статей перших жіночих періодчиних видань Османської імперії. Романістику Фатьми Аліє Ханим досліджують Х. Демір, А. Арслан, М. Унер і Х. Тур- гут. Проте жіноче питання в рамках публіцистики Фатьми Аліє Ханим не було детально вивчено, що становить наукову новизну дослідження.

Виклад основного матеріалу

Більшість статей Фатьми Аліє Ханим було видано в журналі «Газета для жінок» (“Hanimlara Mahsus Bir Gazete”). Згідно із працею Фірдевс Джамбас, «Газета для жінок» є виданням із найдовшим терміном існування (1895-1908 рр.) та найбільшою кількістю надрукованих примірників серед журналів, розрахованих на жіночу аудиторію.

У перших випусках наголошується на тому, що це видання є важливим не тільки через вміст актуальних статтей і матеріалів, цікавих жіночій аудиторії, а й тому, що в «Газеті для жінок» авторами та редакторами статей, майстрами з оформлення сторінок журналу вперше виступили самі жінки. Цей факт можна розцінити як великий крок до визнання жінки як повноцінного автора.

У «Газеті для жінок» порушувалися проблеми, що стосувалися не тільки питань материнства та подружнього життя. Статті журналу містили роздуми на тему філософії, релігії та науки. У виданні розглядалися актуальні питання жіноцтва, що стосувалися релігії, вірувань, традицій і звичаїв. Частину журналу було присвячено статтям про красу та моду, що є актуальними повсякчас [22, с. 157].

Фатьма Аліє Ханим починає публікуватися в «Газеті для жінок» із другого випуску. Уже з перших статей письменниці посідають особливе місце у виданні. Чи не кожному форзаці примірника міститься посилання на статті Фатьми Аліє Ханим, що вказує на популярність автора.

Питання традицій та звичаїв дуже актуальне в епоху Танзимату. До 1850-х рр. жіноцтво було змушене вести досить замкнутий спосіб життя. Жінки більшу частину свого часу перебували у власних домівках, мали обмежені контакти зі знайомими та друзями, майже не мали іншого кола спілкування, як з ріднею. Жінки зовсім не брали участі в суспільному житті. До того ж усі площини було поділено на чоловічу й жіночу зони. Такий стиль життя був причиною того, що саме жінка стала носієм і захисником усіх традицій і культурних цінностей, тому в сім'ї вона відповідала за дотримання звичаїв, встановлення ладу тощо.

Проте з настанням нової епохи, отримавши право на навчання й працю, відчувши себе особистістю, жінка виходить з образу захисниці сімейного вогнища й починає виконувати інші соціальні ролі. Однак вона завжди залишається носієм традицій та звичаїв, які закладені в ній із дитинства, які передаються із кров'ю матері. Спостерігається конфронтація соціальних ролей: традиційної та набутої, що є прикладом нових виявів у реальному житті.

Проблеми традицій та сьогодення висвітлює й Фатьма Аліє Ханим у своїх публікаціях. Показовим є той факт, що письменниця цікавилася не тільки традиціями Османської імперії, вона досліджувала звичаї первісних народів на території Далекого Сходу, Африки та Індії. Так, у 1896 р. в «Газеті для жінок» виходить друком публікація під назвою «Жінки племен Індії», (“Hindi Kadin Nisvani”), де письменниця наводить приклади найдавніших обрядів. Одним з найяскравіших прикладів обрядів є спалювання дружини померлого разом із його тілом, що супроводжується веселими вигуками з боку племені. Фатьма Аліє Ханим не тільки говорить про походження обряду, а й дає йому пояснення: у стародавній Індії деякі племена вірили в те, що жінка й чоловік - одне ціле, не можуть бути роз'єднані на землі [21, с. 112].

Саме ці роботи лягли в основу подальших досліджень Фатьми Аліє Ханим щодо традицій, пов'язаних із родиною та подружнім життям, статусом і роллю жінки тощо. Так, у подальших публікаціях «Жінки в історії» (“Eslaf-i Nisvan”), «Хто така жінка?» (“Kadin Nedir?”) та «Арабські жінки» (“Arap Kadinlari”) Фатьма Аліє Ханим говорить про неточність усталеної традиції, за якої чоловік може приводити в дім нових жінок без дозволу першої дружини, і підкреслює, що кількість дружин не має перевищувати чотирьох. У праці «Жінки в історії» Фатьма Аліє Ханим наводить приклад із Корану, коли Алі, будучи одруженим із Фатьмою й не маючи нащадка, не одружився з іншою. Лише після смерті Фатьми він вирішив ще раз одружитися, щоб мати нащадка. Отже, автор наголошує на тому, що полігімія, згідно з релігією, є надзвичайним заходом, а не повним правом чоловіка задовольняти власні потреби.

Фатьма Аліє Ханим наголошує на тому, що жінка в мусульманському суспільстві сприймається не як особистість, подруга й кохана чоловіка, а як власність. Так, у статті «Кохана» (“Zevce”) з уст письменниці линуть такі слова: «Хіба парою не називають дві речі, що, як дві краплі води, схожі одна на одну? Я точно переконана в тому, що бути гарною дружиною й мати уявлення про виховання дітей не є достатнім <...>» [18].

У № 193 «Газети для жінок» Фатьма Аліє пише таке: «Жінка не є засобом для народження дітей, вона жива душею й тілом, і не потрібно забувати, що саме жінка виховує ваших нащадків, саме вона прищеплює їм любов і ніжність. Жінка має вважатися людиною» [12].

Як бачимо, авторка відкрито говорить про те, що жінка є не тільки особою, що народжує дітей, особою для задоволення чоловічих потреб, вона передусім людина, що вимагає належного ставлення до себе.

У 1902 р. виходить показова стаття Фатьми Аліє Ханим, у якій вона піддає критиці сліпе дотримання традицій. У публікації під назвою «Суспільне виховання» (“ТегЬіуе-і Іctimadiye”) Фатьма Аліє Ханим говорить про те, що саме через традицію надмірної опіки жіночої статі жінки довгий період залишалися за межами суспільного життя. Авторка підкреслює, що через традицію ділити світ на дві статі жінка є обмеженою у спілкуванні та змушена продовжувати стосунки лише з махрем, тобто виключно із чоловіками з родини. Проте ця традиція, на думку автора, не має нічого спільного з релігійною забороною. У цій же статті автор говорить про те, що жінки в перші століття прийняття ісламу мали право на соціальне життя, право ставати на захист батьківщини тощо: «Жінки не мають жити у своєму маленькому світі, не можуть бути відгороджені від усіх бід і негараздів, щастя й радості, вони мають ставати на захист батьківщини, якщо цього вимагає час, вони мають повне право бути зайняті справді важливими справами, а не витрачати час на пусті балачки й непотрібні теревені» [15, с. 113-115].

Фатьма Аліє Ханим говорить про те, що жінки як носії культури мають розвиватися. Фатьма Аліє Ханим наголошує на необхідності створення такої атмосфери, за якої жінки мали б змогу зустрічатися, обмінюватися інформацією, дізнаватися щось нове, працювати, здобувати певні навички тощо. «Якщо ж жінка не має права знаходитися в одній кімнаті з не махрем, якщо вона не може користуватися каретою, якщо вона навіть не завжди може виходити в сад подихати свіжим повітрям, то про який спадок ми можемо взагалі з вами говорити?» [14, с. 113-115].

Як говорить Зехра І. Дьокмен у праці «Суспільна стать», жінка, вперше заговоривши про власне «Я», визнавши себе як особистість, починає досліджувати причини, чому вона не розгледіла це «Я» раніше? Першою перепоною до пізнання самої себе є застарілі традиції [20, с. 45].

Вказуючи на неправильне трактування приписів Корану та постулатів шаріату, у своїх публікаціях авторка активно порушує питання заборони освіти та праці для жінок у мусульманськії країні.

Річ у тому, що в 1850-х рр. представники народницького руху наголошували на необхідності здобуття освіти жінками. Спираючись на власне трактування заповідей Корану, народники заявляли, що жінка має пильно охоронятися від чужих очей, рівень освіти мати нижчий від чоловікового. Народники вважали, що жіноча освіта повинна в основі своїй складатися зі знань, що стануть у пригоді у вихованні дітей. У 1890-х рр. питання освіти для жінок набуває ще більшого розмаху. У цей період заборона на навчання за межами дому викликає велике обурення з боку жінок, адже така заборона означатиме позбавлення будь-якої можливості життя в соціумі взагалі. «Шлях до школи пролягає вулицею» - таким було гасло народників, які заявляли про те, що з виходом на вулиці міст жінка втратить свою святість і чистоту, які мають бути захищеними згідно із шаріатом [3, с. 23].

У 1914 р. Фатьма Аліє публікує статтю, у якій засуджує народників за обмеженість поглядів на роль жінки в ісламі. Вона також звинувачує їх у тому, що, прикриваючись релігією, вони насправді знищують і змінюють цінності, що містить іслам: «Жінка, яка довгий час прогиналася під ударами долі, має знайти в собі сили змінитися: із пасивної та традиційно покірної мусульманки має перетворитися на соціально активну, рішучу, здатну діяти й приймати рішення жінку в ісламі» [19, с. 245].

Як бачимо, саме в цей період жіночий рух дійшов до думки, що покірність та пасивність не є єдиними заповідями ісламу, поступово жінка виходить на передній план і намагається боротися за права, що були надані їй ще з прийняттям ісламу в ХІ ст.

Фатьма Аліє Ханим як яскрава представниця жіноцтва переломної віхи в історії у своїх роботах активно обговорює питання ролі жінки в суспільстві, її прав і вольностей.

У статті ««Жінка й іслам» та французька журналістка» (`“^стап-і Ыат” ve Ьіг Franslr MuhaЬЬiri”) (1904 р.) Фатьма Аліє Ханим говорить про те, що Європа неправильно розуміє деякі релігійні заборони для жінок, зокрема заборону на намаз у мечеті щоп'ятниці разом із чоловіками, говорячи, що заборони такого плану є перепоною до віросповідання жінок. Фатьма Аліє Ханим наголошує, що п'ятничний намаз, не будучи обов'язковим для жінок, призвів до традиції, за якої жінки не мають права відвідувати мечеть по п'ятницях. У продовженні статті Фатьма Аліє Ханим ставить питання, чи справді певні заборони, підкріплені традиціями, є перепоною для віросповідання. Письменниця говорить, що застарілі погляди та традиції не тільки не дають змоги до виконання релігійних зобов'язань - вони є перепоною до вільного життя, не обмеженого маєтками й господарськими справами.

У статті «Суспільне виховання» (“ТегЬіуе-і ІсЗітаНіуе”) Фатьма Аліє Ханим порушує тему пияцтва та проституції. Зокрема, наголошуючи на відсутності права жінок на працю, вона говорить про те, що жінки після розлучення чи залишившись без годувальників не мають іншого вибору, як займатися проституцією. Згідно з думкою Фатьми Аліє Ханим, жінка має повне право, здобувши освіту, працювати, заробляти на життя праведним шляхом. Проте заборона освіти і праці для жінок, що має на меті охорону від зовнішніх загроз, «від загроз на вулицях міста, чомусь не захищає від проституції та голодної смерті» [15].

У статті «Наші героїчні жінки» (“Какатап kadmlaпmlz”) Фатьма Аліє Ханим наводить приклади із життя пророка. Зокрема, вона ставить у приклад тітку пророка Сафіє, яка на рівні із чоловіками брала участь у військових походах. Письменниця також говорить про те, що ще в XI ст. жінки мали право на користування холодною зброєю, володіння конем, право голосу в родині тощо. Вона також ставить за приклад захисницю пророка Мухаммеда на ім'я Несібе, яка брала участь у великій кількості битв та сприяла війську так, як могла: перев'язувала рани, допомагала пораненим залишити поле бою, приносила воду, готувала їжу. Схожі приклади історій із життя перших мусульман наведені в подальших статтях автора. Зокрема, ідеться про подвиги Хумейє, Рефіде та Береке Аміне Ханим.

Як бачимо, Фатьма Аліє Ханим наголошує на тому, що жінки ще в ХІ ст. вели активне суспільне життя. Тому заборона на освіту і працю є нічим іншим, як даниною традиціям.

У статті під назвою «Про жінку» (“Kadin Hakkinda”) Фатьма Аліє Ханим говорить, що в ХШ ст. широковідомими були жінки-ковалі та жінки-ремісники. Вона розповідає історію життя жінки-коваля, на ім'я Рудейне, зброя якої була дуже відома в той час. До того ж авторка нагадує, що дружина пророка Мухаммеда була купцем, що підтверджує теорію письменниці про відсутність релігійної заборони на працю жінок.

Окрім теми жіноцтва в релігії, Фатьма Аліє Ханим у своїх працях говорить про схожість між релігіями: ісламом, християнством, буддизмом та іудаїзмом. У праці «Для жінок» (“Hanimlar igin”, 1911 р.) письменниця розглядає причини пролиття крові у війнах за релігію. Вона наголошує на тому, що ці релігії не є чужими. До того ж, згідно з Кораном, іслам визнає пророків (зокрема, пророка Ісуса та пророка Мусу), що були послані на землю до пророка Мухаммеда.

У частині публікацій Фатьми Аліє Ханим у «Газеті для жінок» торкається теми моди та традицій закритості вбрання. У статтях письменниця говорить про те, що стриманість в одязі є заповіддю Корану, жінки мають дотримуватися цієї заповіді.

Фатьма Аліє Ханим говорить про те, що у виданнях Заходу активно обговорюється питання чаршафа, що, на думку того ж Заходу, є перепоною до соціальної активності жінки. Проте Фатьма Аліє Ханим наголошує на тому, що мусульманська жінка не має виходити за рамки дозволеного, не має бути схожою на жінок Заходу.

У статі ««Жінка й іслам» та французька журналістка» (““Nisvan-i Islam” ve bir Fransir Muhabbiri”) письменниця активно захищає скромність в одязі мусульманських жінок та піддає критиці статтю Емілє Жульяр, яка говорить про відсутність поняття моди в Османській імперії. Фатьма Аліє говорить про особливий вид моди, що базується на чаршафі та пече, які є традиційними елементами вбрання жінки [5].

Фатьма Аліє Ханим у статтях «Жінки племен Персів» (“Farsi Kadim Nisvani”), «Жінки грецьких племен» (“Yunan Kadim Nisvani”), «Жіноцтво племен Давнього Ізраїлю» (“Nisvan-i Kadim Ben-i israil”) веде мову про традицію закривати певні частини тіла жінками. Історію покриття голови письменниця веде ще з Давньої Греції, коли жінки, входячи до храмів, вдягали хустинки. Письменниця наводить багато прикладів стосовно використання хусток у Європі та робить висновок про те, що майже в кожній культурі жінка з віком починає покривати голову. Проте автор не пояснює причину використання хустки жінками в літньому віці.

У статті «Декілька слів про іслам» (“Eslaf-i islam”) письменниця згадує про заповіді, що були послані пророку Мухаммеду, які пов'язані з культурою жіночого вбрання. До того ж Фатьма Аліє Ханим наводить низку прикладів, пов'язаних з одягом. Так, коли дочка Абубекіра мала за звичку влягатися досить відкрито, пророк Мухаммед зауважив, що жінка не має вдягати тонке вбрання, а також має закривати все тіло, окрім лиця та зап'ясть.

У публікації під назвою «Суспільне виховання» (“Terbiye-i ictimadiye”) Фатьма Аліє Ханим говорить про те, що між чар- шафом і пече та відсутністю світського життя в жінок немає жодного зв'язку та не вбачає це перепоною до ведення активного суспільного життя жінкою: «Ви думаєте, що якщо Європа нас прохатиме зняти шалі з голів, то ми просто знімемо їх? Яка ж велика помилка!» [17, с. 745].

Фатьма Аліє Ханим говорить, що коли б жінкам надали право зняти чаршаф, то лише невелика частка зняла б. Для письменниці, яка неухильно дотримувалася законів шаріату та вибудовувала нову мораль жіноцтва, користування чарша- фом є заповіддю Аллаха, що не може бути скасована.

У статті «Для жінок» (“Напітіаг їдіп”) письменниця говорить про те, що пече¹ є радше даниною традиціям, ніж заповіддю Корану. Авторка наголошує на тому, що поняття «пече» було запозичено з арабської культури. До того ж Фатьма Аліє Ханим підкреслює, що жінки мають повне право не використовувати пече. До речі, про цей елемент одягу не йдеться в Корані. Письменниця також говорить про тиск із боку суспільства й про те, що жінки, хоч і бажають позбавитися від пече, не можуть цього зробити через соціальний тиск. До того ж письменниця говорить про чаршаф, який довгий період часу вважався невід'ємною частиною гардеробу мусульманської жінки. Фатьма Аліє Ханим наводить інші приклади верхнього одягу для мусульманок, які вважає більш актуальними для використання, як-от: ферадже та яшмак.

Фатьма Аліє Ханим у 183 випуску «Газети для жінок» розповідає власну історію про те, що у тринадцять років вона була змушена вдягнути хустку. Проте письменниця наголошує, що хустка не є перепоною на шляху до отримання знань. Так, юна письменниця й надалі продовжувала займатися із приватним учителем, лише накинувши хустку на голову.

У статтях, що виходять друком навесні 1898 р., Фатьма Аліє Ханим порушує питання культури вбрання османських жінок. Авторка критикує використання жінками надмірної кількості одягу. Варто зазначити, що в досліджуваний період у народі існувало повір'я: чим більше жінка вдягне на себе, тим більше вона отримає севаб: «Жінка, виходячи на вулицю, не має вдягати декілька спідниць та підв'язувати їх докупи шаллю, навіть більше, жінці зовсім не обов'язково вдягати поверх спідниць ще й шаровари. Через велику кількість одягу змінюється не тільки жіночий силует, що робить її схожою на цибулю, до того ж змінюється її хода. Хода османських жінок є дуже особливою, вона плавно перекочується з боку в бік, вицокуючи взуттям» [10, с. 193].

Необхідно наголосити на тому, що в епоху Танзимату постійно порушується питання, яким же має бути одяг для жінки. У «Газеті для жінок» дотримуються того, що жінка має залишатися скромно вдягненою й не має намагатися бути схожою на європейок. Проте журнали «Ічтіхад» (“Ictihad”), «Себіллюрешад» (`ЯеЬиІге^”) говорять про те, що жінка має звільнитися від чаршафа і таким чином стати на шлях модернізації. Фатьма Аліє Ханим говорить про те, що жінка, звільнившись від чаршафа, не зможе в одну мить стати модерною тому, що поняття модерності включають у себе освіченість, соціальну активність та право на самовираження.

жіноче питання публіцист ханим

Висновки

Публікації Фатьми Аліє Ханим на сторінках періодичного видання «Газети для жінок» є важливими джерелами для характеристики й аналізу турецького жіночого руху XIX ст. Перу автора належать більш ніж сорок статей у першому жіночому виданні під назвою «Газета для жінок», у яких вона намагається звернути увагу читачок на актуальні проблеми того часу, прагне розповісти читачам про значущість ролі традицій у культурі.

Письменниця, спираючись на Коран та закони шаріату, намагається показати, що деякі із традицій є досить застарілими і не мають релігійного підтексту, тому можуть бути скасовані. Фатьма Аілє Ханим піддає критиці традицію заборони бачитися молодим до весілля, заборону на розлучення, традицію полігамії, заборону права на навчання тощо. Автор наголошує на тому, що саме застарілі традиції гальмують розвиток жінки, створюють перепони до визнання жінками власного «Я».

Фатьма Аліє Ханим також у своїх працях активно порушує питання релігії у зв'язку із проблематикою жінок того часу. Письменниця критикує заборону на освіту та працю жінок, а також говорить про відсутність суспільного життя для жінки. Причиною цих проблем автор бачить не релігійні заповіді, не закони шаріату, а застарілі суспільні традиції, що мають бути змінені чи знищені як такі, що не мають релігійного підґрунтя й не відповідають сучасним потребам жіноцтва.

Фатьма Аліє Ханим у своїх публікаціях торкається теми чаршафа та пече в культурі Сходу. Вона нещадно критикує видання Заходу, згідно з матеріалами яких в Османській імперії не існує моди. Письменниця пояснює, що мода в мусульманському світі існує, проте вона відрізняється від моди Заходу, тому що мусульманки мають передусім дотримуватися заповідей, прописаних у Корані. До того ж автор у своїх працях підкреслює, що не чаршаф та пече є перепонами до соціального життя жінок. Причиною даної проблеми є застарілі традиції та звичаї суспільства. Фатьма Аліє Ханим наголошує, що лише за зміни застарілих поглядів на проблеми жіноцтва можна буде досягти поставленої мети, дозволити жінці стати «видимою» у суспільстві.

Фатьма Аліє Ханим є справжнім новатором свого часу. Письменниця у своїх роботах не тільки висвітлює найболючіші питання жіноцтва, вона також намагається знайти шляхи вирішення актуальних проблем. Метою Фатьми Аліє Ханим є здобуття жінками всіх прав та вольностей, що були надані з появою Корану, проте забуті чи трактовані неправильно. Письменниця намагається переконати читача, що саме традиції та старомодний погляд на жіноцтво є найбільшою перепоною на шляху до соціалізації жінки.

Література

1. Abadan Nermin. Toplumsal Degijme ve Tьrk Kadini. Tьrk Toplumunda Kadin. 1982. Sayi 2. C. 8-32.

2. Afetinan A. Kadin Haklari. Bursa Iktisadi ve Ticari Ilimler Akademisi Iktisat Fakьltesi Dergisi.1981. Cilt 2. Sayi 2. C. 45-50.

3. Aksit Elif Ekin. Kizlarin Sessizligi-Kiz Enstitьlerinin Uzun Tarihi. Istanbul: iletisimYaymlari, 2012. 148 c.

4. Aliye Fatma. Arap Kadinlari. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1896. Sayi83. C. 1-3.

5. Aliye Fatma. Nisvan-i Islamve Bir Fransiz Muharriri. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1896. Sayi 91. C. 5-6.

6. Aliye Fatma. Basliksiz. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1896. Sayi 31. C. 1-2.

7. Aliye Fatma. Eslaf-i Nisvan: Yunan Kadimi Nisvani. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1896. Sayi 83. C. 2-3.

8. Aliye Fatma. Eslaf-i Nisvan. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1896. Sayi 82. C. 1-3.

9. Aliye Fatma. Hanimlar Kin. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1909. Sayi 8. C. 146-147.

10. Aliye Fatma. Hanimlar Kin. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1898. Sayi10.C. 192-193.

11. Aliye Fatma. Kadin Nedir. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1917. Sayi 21. C. 417.

12. Aliye Fatma. Kadinlar Hakkinda. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1915. Sayi 13. C. 66-67.

13. Aliye Fatma. Kahraman Kadinlarimiz Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1915. Sayi 12. C. 66-67.

14. Aliye Fatma. Madam Montagu. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1896. Sayi 5. C. 2-4.

15. Aliye Fatma. Terbiye-i ictimadiye. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1909. Sayi 8. C. 113-115.

16. Aliye Fatma. Terbiye-i Ictimadiye. Kadinlara Mahsus Bir Gazete.

Sayi 9. C. 114-118.

17. Aliye Fatma. Terbiye-i Ictimadiye. Kadinlara Mahsus Bir Gazete.

Sayi 10. C. 738-742.

18. Aliye Fatma. Zevce. Kadinlara Mahsus Bir Gazete. 1898. Sayi 83. C. 3-4.

19. Berkes Niyazi. Turkiye'de Qagdalajma. Istanbul: Bilge Sanat Kultur, 2000. 410 c.

20. Dokmen Y. Zehra. Toplumsal Cinsiyet (Sosyal Psikolojik A<;iklamalar). Istanbul: Remzi Kitapevi, 2009. 240 c.

21. Yegenoglu Meyda. Somurgeci Fantaziler (Oryantalist Soylemde Kulturel ve Cinsel Fark). Istanbul: Metis Yayinlari, 2003. 195 c.

22. Zifli Madeline C. Modernlejmenin Ejiginde Osmanli Kadinlari. Ankara: Tarih Vakfi Yurt Yayinlari, 2009. 202 c.

Размещено на Allbest.ru