Гамлет Шекспіра у критичних творах А. Григор’єва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГАМЛЕТ ШЕКСПІРА У КРИТИЧНИХ ТВОРАХ А. ГРИГОР'ЄВА

Дучимінська Г.Ю., кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри практики англійської мови Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Вишнівський Р.Й.,

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри практики англійської мови Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Annotation

Duchymins'ka H., Vyshnivs'kyi R. Shakespeare's Hamlet in A. Hryhoryev's critical works

Summary. The article explores the comprehension of Hamlet's problem in A. Hryhoryev's critical works as the literary critic tried to justify his critical and theoretical judgments with the help of Shakespeare's tragedy about the Prince of Denmark. The critic examines the psychological peculiarities of Hamlet's character in his analysis of I. Turheniev's works “Hamlet of Shchyhrovskyi County” and “The diary of an extra person” and gives his interpretation of the image of Hamlet in the article “Hamlet” at one provincial theater”. According to A. Hryhoryev, the heroes of I. Turheniev are the expression of their author's personality and individuality, his internal process, which is at the same time a reflection of the internal process that many of his contemporaries and A. Hryhoryev himself went through. The task is set to examine A. Hryhoryev's interpretation of the image of Hamlet and characterize the poet's hamletism as personal and social- everyday personifications of the image of Shakespeare's character. The personification of the image of Hamlet is considered as the identification with the psychological and philosophical characteristics of the personality of Hamlet, due to the situation of Hamlet.

A. Hryhoryev's entire critical legacy is the illustration of the inner state of his contemporaries, that the critic considered to be Hamlets. The researcher emphasizes the similarity between the representatives of his generation and Hamlet, lends moral and psychological characteristics of his contemporaries to the image of Hamlet. Thus, in A. Hryhoryev's critical works the social-everyday personification of the image of Hamlet takes place, since the interpreter, poetically conceiving the image of Shakespeare's Hamlet, considers his contemporaries to be Hamlets, examines the situation of his generation as the situation of Shakespeare's character.

At the same time, A. Hryhoryev is a typical representative of his generation that finds the reflection of himself in the image of the Prince of Denmark. Interpreter A. Hryhoryev, examining the image of Shakespeare's character, emphasises in this image the meanings that are consonant with his own personality, changes the axiological predominant idea of this traditional image. Hamlet becomes the reflection of A. Hryhoryev's inner state. This leads to the personal personification of the image of Shakespeare's Hamlet in A. Hryhoryev's critical works. In A. Hryhoryev's critical works the interpreter's individual characteristics and the spirit of the era are decisive for the characterization of Shakespeare's Hamlet.

Key words: traditional image, identification, personal personification, social-everyday personification, hamletyzm.

гамлет григор'єв літературний шекспір

Анотація

У статті досліджується осмислення проблеми Гамлета у критичній спадщині А. Григор'єва, оскільки літературний критик намагався за допомогою трагедії Шекспіра про принца данського обґрунтувати свої критичні й теоретичні судження. Критик розглядав психологічні особливості характеру Гамлета, аналізуючи твори І. Тургенєва «Гамлет Щигровського повіту» й «Щоденник зайвої людини», і дав своє тлумачення образу Гамлета у статті «„Гамлет“ на одному провінційному театрі». На думку А. Григор'єва, в героях І. Тургенєва знайшли вияв особистість та індивідуальність їх автора, його внутрішній процес, який є водночас відображенням того внутрішнього процесу, який переживали багато його сучасників і сам А. Григор'єв.

Поставлено завдання розглянути інтерпретацію «Гамлета» А. Григор'єва й охарактеризувати гамлетизм поета як особистісну й соціально-побутову персоніфікацію образу героя Шекспіра. Персоніфікація образу Гамлета - це ідентифікація з психолого-філософськими характеристиками особистості Гамлета, що обумовлені ситуацією Гамлета. Весь критичний спадок А. Григор'єва є ілюстрацією внутрішнього стану його сучасників, яких критик вважав Гамлетами. Підкреслюючи подібність представників свого покоління до Гамлета, А. Григор'єв надає образу Гамлета морально-психологічних характеристик своїх сучасників. У творах А. Григор'єва наявна соціально-побутова персоніфікація образу Гамлета, оскільки інтерпретатор, поетично осмислюючи образ, бачить своє покоління Гамлетами, розглядає ситуацію своїх сучасників як ситуацію героя Шекспіра. Водночас критик знаходить віддзеркалення свого «я» в образі принца данського. Інтерпретатор А. Григор'єв, тлумачачи образ героя Шекспіра, актуалізуючи в ньому смисли, які суголосні його особистості, змінює аксіологічні домінанти традиційного образу Гамлета, він стає віддзеркаленням особистого внутрішнього стану критика. Наслідком цього є особистісна персоніфікація образу Гамлета Шекспіра в критичних творах А. Григор'єва. У критичному доробку А. Григор'єва індивідуальне «я» інтерпретатора образу Гамлета й дух епохи є вирішальними для характеристики героя Шекспіра.

Ключові слова: традиційний образ, ідентифікація, особистісна персоніфікація, соціально-побутова персоніфікація, гамлетизм.

Постановка проблеми. Про актуальність образу Гамлета Шекспіра для російської культури XIX століття свідчить цілий ряд критичних і філософських досліджень і творів, де аналізується трагедія Шекспіра, по-різному тлумачиться характер принца данського. Всі змісти, які інтерпретатори образу Гамлета знаходять у цьому образі (якщо вони не суперечать тексту трагедії), були закладені творцем трагедії й узагальнювали прагнення людини до самопізнання, намагання знайти власну філософію життя, що знаменує процес становлення особистості.

Представники російської інтелігенції XIX століття, розмірковуючи над образом героя Шекспіра, проводили паралелі між своїм внутрішнім станом і станом принца данського. Вічні Гамлетові питання інтерпретувалися ними через призму власної особистості й тогочасної дійсності. Ім'я Гамлета відокремилося від свого першоджерела, виникло таке явище, як гамлетизм. Гамлетизм - це осмислення інтерпретатором дійсності й власної особистості через образ Гамлета Шекспіра.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наших публікаціях ми розглядаємо явище гамлетизму як особистісну й соціально-побутову персоніфікації образу героя Шекспіра, що і є причиною появи різноманітних Гамлетів у літературі. Персоніфікація образу Гамлета - це ідентифікація з психолого-філософськими характеристиками особистості Гамлета, що обумовлені ситуацією Гамлета. Особистість героя втілює ситуацію, що є типовою для людини взагалі: пошук відповіді на запитання [1], пошук сенсу людського буття й визначення зі своїми морально-етичними нормами. Характеристики героя Шекспіра, які виявляються в ситуації Гамлета, є тією домінантою в змістовій структурі цього традиційного образу, що спричиняє й визначає його традиціоналізацію в літературі.

Метою дослідження є осмислення проблеми Гамлета в критичній спадщині Аполлона Олександровича Григор'єва (1822-1864 рр.), поета, письменника, літературного критика й театрального рецензента. У цій статті ми ставимо завдання розглянути інтерпретацію «Гамлета» А. Григор'єва в критичних творах письменника й охарактеризувати гамлетизм поета як особистісну й соціально-побутову персоніфікацію образу героя Шекспіра.

Об'єктом дослідження є критична спадщина А. Григор'єва, предметом дослідження є образ Гамлета як традиційний образ європейської літератури й гамлетизм А. Григор'єва.

Виклад основного матеріалу. А. Григор'єв намагався за допомогою трагедії Шекспіра «Гамлет» обґрунтувати свої критичні й теоретичні судження. Критик розглядав психологічні особливості характеру Гамлета, аналізуючи твори І. Тургенєва «Гамлет Щигровського повіту» [2] й «Щоденник зайвої людини» [2]. Критик звернувся до цих творів, бо вважав їх істинно художніми, оскільки вони змальовують типові явища життя, а письменник, на думку критика, вклав у них частинку свого серця й свої думки. Слід зауважити, що А. Григор'єв був переконаний у тому, що світосприйняття художника обумовлюють історичні обставини, країна, воно є «фокусом, який відображує крайні істинні межі сучасного йому мислення, останній істинний ступінь розвитку суспільних понять і переконань» [3, с. 186].

А.Григор'єв зазначав, що І. Тургенєв у передмові до своїх романів так охарактеризував свої творчі завдання: «Я намагався, наскільки вистачало сил і вміння, добросовісно й неупереджено зобразити й утілити у відповідні типи й те, що Шекспір називає “the body and pressure of time” (саму подобу й тиск часу), і ту швидко змінювану фізіономію російських людей культурного прошарку, який переважно був предметом моїх спостережень» [4, с. 303]. Нагадаємо, що погляди І. Тургенєва стосовно «Гамлета» сформувалися в 1830-1840 рр. Критик писав «Гамлета Щигровського повіту», перебуваючи в Парижі в травні - серпні 1848 р., де спостерігав революційні події. У Росії на той час не було реальних демократичних сил, здатних діяти, молодь була бездіяльною й рефлектуючою. Вважаючи І. Тургенєва особистістю, яка відчувала свою епоху й відгукувалася на її віяння, А.Григор'єв стверджував, що в цих творах письменника знайшла вираження «моральна хвороба» [3, с. 248] самого письменника, яка була відображенням того внутрішнього процесу, який переживали багато його сучасників. Причинами цього так званого «захворювання» були вагання та «хворобливий перехідний настрій мислення і внутрішнього світу» [3, с. 248]. Для літературного критика А. Григор'єва художник - це завжди проповідник істини, який, відкриваючи нам таємниці своєї сучасності, знаходить віддзеркалення у своїх героях. Тому, досліджуючи переживання й поведінку героїв, ставлення письменника до створених ним образів, А. Григор'єв вивчав насамперед індивідуальність автора.

Обидва герої І. Тургенєва усвідомлюють своє «моральне безсилля, душевну неспроможність», яка звучить «неприродним сміхом» в «Гамлеті Щигровського повіту» та «хворобливим, жалісним лементом» [3, с. 249] у «Щоденнику зайвої людини». На відміну від багатьох критиків А. Григор'єв не вважав «Гамлета Щигровського повіту» пародією на «Гамлета» Шекспіра, оскільки вбачав подібність в їхніх характерах. Спільним для обох Гамлетів є, на думку А. Григор'єва те, що вони обидва заплуталися в зовнішніх обставинах «майже до самознищення» [3, с. 248]. Обидва герої є вразливими, у них слабкий характер, відсутня воля, кохають вони не предмет свого кохання, їм подобається просто кохати. І Гамлет Шекспіра, і Гамлет Тургенєва занурюються в себе, засуджують себе, не вміють дати собі ради й хворіють внаслідок цього свого відокремлення від дійсності, обом притаманний безперервний філософський аналіз.

Однак А. Григор'єв також звертає нашу увагу й на різницю між Гамлетом Шекспіра й Гамлетом Тургенєва. Виняткова подія призвела до того, що перед Гамлетом Шекспіра постало завдання боротьби, яке йому не під силу. З Гамлетом, якого І.Тургенєв поселив у Щигровському повіті, трапляються лише звичайні речі. Йому несила виконати власні вимоги, оскільки справи, які завжди вимагають того, що потрібно докласти зусиль волі, розходяться в нього з думкою. Хоч «голова його звикла проводити будь-яку думку з нещадною послідовністю» [3, с. 248], його розвинений розум є непрактичним і безплідним. Відсутність волі призвела до несміливості, нерішучості, полохливості перед кожним, перед людьми й справами. Дані для розвитку такого характеру були закладені природою, однак сформувався він під впливом різних тогочасних віянь, тобто філософських течій, гуртків. Причина хвороби тогочасного Гамлета не у вивченні Гете й німецької філософії, а у тому, що він хворобливий мрійник, котрий, маючи енциклопедичні знання, не зайнятий жодною справою чи серйозною працею. Гамлет І. Тургенєва сміється над собою, над своєю невідповідністю між думкою й життям, бо усвідомлює, що він, як Дон Кіхот, щиро береться до справи, яка йому не під силу. Вихід із цього хворобливого стану роздвоєності, який тогочасний Гамлет визнає не лише своїм станом, а й станом багатьох інших, необхідно шукати, на переконання А. Григор'єва, у дійсності, в прямому й простому ставленні до неї. Гамлету Щигровського повіту бракувало «мислення відокремленого, самобутнього й замкнутого» [3, с. 249], яке б сприяло тому, що він почав би співчувати дійсності й розуміти її.

На переконання А. Григор'єва, у творі «Щоденник зайвої людини» зображено особистість, яка не вірить у себе, у те, що її буття має значення. Болючими для героя є й гіркі сумніви у співчутті оточення. Такий напружено-хворобливий стан душі, як вважає критик, виник в результаті боротьби, до якої особистість виявилася неспроможною; у цьому стані відобразився душевний розвиток самого І. Тургенєва. На думку

А.Григор'єва, у творах І. Тургенєва, у його героях проявилися особистість й індивідуальність їх автора, який є надзвичайно вразливим і бачить у навколишній дійсності самого себе, свій хворобливий настрій, свій внутрішній процес. Схожу думку стосовно творчості письменника висловлював і Лев Толстой, вважаючи, що І. Тургенєв «не використовував свій талант (уміння добре зображати) для того, щоб приховувати свою душу, як це робили й роблять, а для того, щоб всю її вивернути назовні» [4, с. 12]. Стан І. Тургенєва, на переконання

А.Григор'єва, є станом почуттів його сучасників, твори письменника - «глибока, щира сповідь хворобливого душевного моменту, пережитого багатьма, можливо, цілим поколінням» [3, с. 254]. Для І. Тургенєва драматизм людського життя полягає в складному внутрішньому світі людини, який визначається соціальними відносинами.

А.Григор'єв вважав, що натура будь-якого поета лякається логічної думки, суворо-жорстоких теорій, «рабського служіння теперішньому в його часто сліпих вимогах» [3, с. 263]. У «Гамлеті Щигровського повіту» І. Тургенєв, вражений моральними наслідками процесу розходження думки з дійсністю, висміює сучасного йому Гамлета, який не спроможний застосувати свою думку до справи. Автор, добросовісно і щиро засуджуючи особистість, яка є безсильною в житті, з гіркотою розвінчує насамперед для самого себе «ідеали, які склалися штучно» [3, с. 257] і які увійшли в його власну душу й у душі його сучасників. А. Григор'єв переконаний, що саме сліди боротьби з самим собою, з цими ідеалами знаходимо в усіх творах письменника, які розкривають переживання душі, моральний процес «чутливої й пристрасної натури» [3, с. 262] І. Тургенєва, що є моральним процесом усієї епохи. Отже, на думку А. Григор'єва, Гамлетом є сам І. Тургенєв і той його сучасник, якого він змальовує у своїх творах і який є дзеркальним відображенням письменника.

Ідеалізм, як пише А. Григор'єв, є хворобою його доби. Його сучасники, абстраговано підходячи до дійсності, вимагають від неї того, про що мріють, а не того, що вона їм дає. Вони відвертаються від життя, зосереджуються на собі, гордовито нудьгують, не отримуючи того, що вимагає їхнє «я». Ось у чому полягає хвороба сучасника, який бачить себе Гамлетом, що страждає. Літературний критик зізнається, що він сам подекуди потерпає від цієї хвороби й заявляє, що всі більшою чи меншою мірою, страждали чи страждають на неї. Ставлячись до цієї хвороби зі співчуттям і повагою, можна зрозуміти її корені й позбутися їх. Однак серед сучасників розповсюджено й інше захворювання, яке необхідно висміяти і піддати гострій критиці - це «пристрасть до ходульності, хвороби дешево купленого пустого розчарування» [3, с. 307]. Як видно з цих слів, поета хвилювала проблема особистості, її доля в суспільстві й саме з цієї точки зору він розглядає образ Гамлета.

Тлумачення й розуміння образу Гамлета для А. Григор'єва були визначені грою П. Мочалова, «могутнього, грізного чародія» [5, с. 89], який «владарював» над своїм поколінням. Ось як високо оцінив талант актора провідний театральний критик країни А. Григор'єв у своїй поезії «Мистецтво і правда». Сучасники вірили Гамлету-Мочалову, «одним з ним жили почуттям». Персонаж повісті А. Григор'єва «Великий трагік», чітко й лаконічно характеризуючи гру П. Мочалова, «великого інстинктивного художника» [5, с. 530], стверджує, що, зображуючи життя Гамлета, Мочалов грав свою душу, яка була «романтичним віянням епохи». На думку персонажа повісті, його покоління звикло пов'язувати образ Гамлета з ідеєю про слабку волю, однак Гамлет П. Мочалова не відповідав трактуванню Гете, оскільки в ньому «похмуро-зловісне» пересилювало всі риси характеру й навіть шкодило ідеї про слабку волю. Наголошуючи на «похмуро-зловісному» в Гамлеті, актор змалював цим «течію» [5, с. 530] своєї епохи. З актором П. Мочаловим, який мав «величезний моральний вплив на все молоде покоління тридцятих років», «зливається епоха романтизму в думці, романтизму в мистецтві, романтизму в житті». Це «романтичне віяння», як писав А. Григор'єв, знайшло в ньому і його сучасниках, в їхній «натурі» «готові дані до його сприйняття» [1, с. 221]. У поезії «Мистецтво і правда» читаємо: «И было нам за человека, / За человека страшно с ним» [5, с. 89]. «Страшно, / За человека страшно мне!..» [1, 181] - Гамлет Шекспіра не говорив, ці слова з'явилися в перекладі Польового й знайшли відгук у серцях представників покоління А. Григор'єва.

Поезія та проза А. Григор'єва перебувають у взаємовідносинах з його світосприйняттям і його критичною діяльністю. Тому звернемося до статті А. Григор'єва «„Гамлет“ на одному провінційному театрі» (1846 р.), в якій критик не тільки описує виставу і свої враження від неї, а дає своє тлумачення образу Гамлета. Гамлет в інтерпретації А. Григор'єва - це мрійник, який відшукує таємничий зміст в явищах життя. Його мордують суперечності між власним «я» й дійсністю. Він готовий звинуватити себе в цих суперечностях. Він не впевнений у тому, «чи він правий, чи праві вимоги навколишнього світу» [6, с. 172]. Гамлет піддає сумніву власну правоту, бо людині, на думку А. Григор'єва, легше повірити в будь- яку нісенітницю, ніж прийняти страшну правду. Згодом, після розповіді Привида, він переконується у своїй правоті, у тому, що причина його розладу з дійсністю не в ньому, а в самій дійсності. Таке усвідомлення дає розуміння необхідності діяти, однак Гамлет не здатен «перевести думку в справу» [6, с. 172]. Ось чому він зневажає себе й перебуває у відчаї.

А.Григор'єв пише, що в Гамлетовій «хворобливій, мрійливій натурі лежить сумне усвідомлення безплідності боротьби, покірність вічній волі фатуму, яка міститься в ньому самому, в його слабкості; він знає, що не створений для того, що спроможні робити інші» [6, с. 171]. Пояснимо ці слова критика. Переконання Гамлета в тому, що правда на його боці, вимагає дій, проте Гамлет є фаталістом, який визнає волю долі, вважає, що від нього нічого не залежить, тому й не може діяти. Він є покірним фатуму, спокійно йде на смерть, гине, виконавши призначення, яке є волею долі.

Повернемося до поезії А. Григор'єва «Мистецтво і правда», в якій змальовано період, коли «угас вулкан», помер П. Мочалов, в душі якого зливалась «действительность с сценическим обманом» [5, с. 90]. Настала пора для іншої правди, яка «простее, но дороже, здоровей действует на грудь» [5, с. 91]. І вже не страшно, а «весело теперь за человека» [5, с. 92]. «Простым, смиренным чадам века», які змучилися «жить болезненным обманом» потрібне, як пише А. Григор'єв, «великорусское начало». Відомо, що розмірковуючи над долею своєї нації, країни, А. Григор'єв убачав ідеал вільного розвитку людської особистості в стані купців, де, на його переконання, на свободі, без кріпосного гніту найкраще розвинулися самобутні риси народу. Отже, на думку критика, його сучасники-Гамлети повинні позбутися свого стану шляхом досягнення реального ідеалу, «великорусского начала».

Розглянувши критику А. Григор'єва, можемо дійти висновку, що весь його критичний спадок є ілюстрацією внутрішнього стану його сучасників, яких критик вважав Гамлетами. Таким чином, у критичній спадщині А. Григор'єва є наявна соціально-побутова персоніфікація образу Гамлета, оскільки інтерпретатор, поетично осмислюючи образ Гамлета Шекспіра, бачить своє покоління Гамлетами, розглядає ситуацію своїх сучасників як ситуацію героя Шекспіра. Дослідник підкреслює подібність представників свого покоління до Гамлета, надає образу героя трагедії морально-психологічних характеристик своїх сучасників.

Водночас А. Григор'єв є типовим представником свого покоління. Саме тому критик знаходить віддзеркалення свого «я» в образі принца данського. Інтерпретатор А. Григор'єв, тлумачачи образ героя Шекспіра, актуалізуючи в ньому смисли, які суголосні його особистості, змінює аксіологічні домінанти цього традиційного образу. Гамлет стає віддзеркаленням особистого внутрішнього стану критика. Наслідком цього є особистісна персоніфікація образу Гамлета Шекспіра в критичній спадщині А. Григор'єва. У певний момент життя критика Гамлет стає для нього тим, ким є сам інтерпретатор, який прирівнює себе до принца данського. Як бачимо, Гамлет і гамлетизм «увібрали» в себе дух часу й індивідуальні переживання митця. У критичному доробку А. Григор'єва індивідуальне «я» інтерпретатора образу Гамлета й дух епохи є вирішальними для характеристики Гамлета Шекспіра. Таким чином, вивчаючи інтерпретації образу Гамлета в певну історичну добу, ми можемо зрозуміти, чого прагнули представники цієї доби, а також їхній моральний стан й ідеали, що дає змогу краще розібратися в процесах, які відбувалися в суспільстві на певному історичному етапі його розвитку.

Література

1. Шекспир У Гамлет, принц Датский / пер. с англ. Н. Полевого. У. Шекспир. Гамлет. Избранные переводы: сборник. Москва: Радуга, 1985. C. 121-214.

2. Тургенев И. Полное собрание сочинений и писем: в 38 т. Москва, Ленинград: Наука, 1966. Предисловие к романам. Т. 12: Новь, 1876, 1880. С. 301-310.

3. Григорьев А. Литературная критика / А. Григорьев. Москва: Худ. лит., 1967. 631 с.

4. Никитина Н. И.С.Тургенев. Вступительная статья / Н. Никитина. ТургеневИ.С. Сочинения: в 3 т. Москва: Худ. лит, 1988. Т. 1. С. 5-32.

5. Григорьев А. Сочинения: в 2 т. / А. Григорьев. Москва: Худ. лит., 1990. Т.1. 607 с.

6. Григорьев А. «Гамлет» на одном провинциальном театре / А. Григорьев. Воспоминания. Ленинград: Наука, 1980. С. 168-176.

7. Григорьев А. Сочинения: В 2 т. /А. Григорьев. Москва: Худ. лит., 1990. Т. 2. 510 с.

8. Довлатова-Мечик А. Гамлетовская ситуация. «Русский Гамлет» Аполлон Григорьев /А. Довлатова-Мечик. Русская филология. Сборник научных работ молодых филологов. № 7. Тарту: Tartu Ulikooli Kirjastus, 1996. С. 150-155.

Размещено на Allbest.ru