Над чарівною Десною: сосницький період Олександра Довженка

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАД ЧАРІВНОЮ ДЕСНОЮ: СОСНИЦЬКИЙ ПЕРІОД ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

Новиков А.О.,

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови, літератури та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка

Анотація

У вересні 2019 року виповнилося 125 років від дня народження Олександра Довженка, чия кіне матографічна спадщина відома в усіх країнах і на всіх континентах. Особливою популярністю користується кінострічка «Земля», яка 2015 року у зв'язку зі 120-річ- ним ювілеєм світового кінематографа була включена ЮНЕСКО до почесного списку з п'яти фільмів, офіційно визнаних світовими шедеврами. У розвідці висвітлюється перший, сосницький, період життя О. Довженка - від дня його народження до завершення навчання в Сосницькому міському чотирикласному училищі. Особлива увага акцен тується на козацькому походженні О. Довженка, постатях його батьків, шкільних учителів, діда Семена Тарасовича, образ якого знайшов відображення в кінострічці «Земля», на тому, що вже в дитячі й підліткові роки майбутній кіно режисер і письменник захоплювався словесністю, переду сім творчістю Гоголя й Шевченка, а також малюванням.

Осібне місце у статті відводиться дослідженню артис тичної обдарованості юного Довженка. Це багато в чому зумовлено тим, що артистичною від природи була вся його родина. Батько був незрівнянним оповідачем, а мати могла талановито відтворювати старовинні звичаї та обряди.

Ще в дитячі роки хлопчина разом зі своїми друзями влаштував у батьківському саду своєрідний «театр», де виконував обов'язки «режисера», а в ролі «акторів» висту пали його товариші.

Під час навчання в Глухівському учительському інсти туті в Довженка зміцніла любов до художнього слова, усної народної творчості, остаточно визначилися мистець кі здібності та вподобання. Особливо багато уваги в цей період юнак приділяє живопису. Його малюнками-карикатурами на товаришів і вчителів уже тоді захоплювалися однокурсники і знайомі. Товариші по навчанню запам'ята ли Довженка чуйним товаришем, здібним карикатуристом, прекрасним декламатором.

Сосницький період життя О. Довженка став важливим етапом у підготовці його до навчання в Глухівському вчительському інституті, у формуванні мистецьких пріорите тів - як художника-карикатуриста, письменника і навіть до певної міри кінематографіста.

Ключові слова: Довженко, Сосниця, школа, Гоголь, Шевченко, українська література, аматорські вистави, малюнки-карикатури.

Summary

Novykov A. Above the magic Desna river: Oleksandr Dovzhenko's sosnytskyi period

September 2019 marks the 125^th anniversa ry of Oleksandr Dovzhenko, whose cinematic heritage is known in all countries and continents. Particularly popular is the film “Earth” (“Zemlya”), which in 2015, in order to the 120^th anniversary of world cinema was included by UNE SCO to the list of five films officially recognized as world masterpieces. The aim of research is to cover the first, Sos- nitskyi period of Oleksandr Dovzhenko's life - from the day of his birth to the completion of his studies at the Sosnitskyi Local Four-Grade School.

The article focuses on the Kosaks origin of Oleksan- dr Dovzhenko, the figures of his parents, school teachers, grandfather Semen Tarasovych, whose image was reflected in the film “Earth” (“Zemlya”), on the fact that in childhood and adolescence the future film director and writer became fascinated with writing of Hohol and Shevchenko as well as painting.

A special place in the research belongs to the study of artis tic talent of young Dovzhenko. This is mostly due to the fact that his family was artistic in nature. The father was an incom parable storyteller, and the mother was talented in reproducing ancient customs and rituals.

Back to his childhood, the boy with his friends, arranged a kind of “theater” in his parents' garden, where he was as a director, and his comrades were as “actors”.

Dovzhenko's love of the artistic word, folk art had been strengthened and artistic abilities and preferences had been determined during his studying at Hlukhiv Teachers' Insti tute. He spent a lot of time for painting. His classmates and acquaintances were fond of his drawings-caricatures of friends and teachers already at that time. Friends by edu cation had remembered Dovzhenko as sensitive friend, skill ful caricaturist, fine reciter.

Oleksandr Dovzhenko's sosnitskyi period became an important stage in preparing him for his studies at the Hlukhiv Teacher's Institute, in determining further artistic priorities - as a cartoonist, writer, and even to some extent a cinematographer.

Key words: Dovzhenko, Sosnytsya, school, Hohol, Shevchenko, Ukrainian literature, amateur performances, drawings-caricatures, artist, theater.

Постановка проблеми. У вересні 2019 року виповнило ся 125 років від дня народження Олександра Довженка. Його кінематографічна спадщина відома в усіх країнах і на всіх кон тинентах. Особливою популярністю користується кінострічка «Земля». 2015 року у зв'язку зі 120-річним ювілеєм світового кінематографа спеціальною постановою ЮНЕСКО вона була включена до почесного списку з п'яти фільмів, офіційно визна них світовими шедеврами.

Окрім того, митець є автором низки художніх творів, серед яких низка кіноповістей, оповідань, п'єс, нарисів - «Україна в огні», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Дес на», «Поема про море». Осібне місце в літературному доробку Довженка належить його «Щоденниковим записам», в яких із документальною достовірністю й небаченою сміливістю для 40-50-х років минулого ХХ століття відображена не лише зна чна частина життя метра, а й багато в чому доба диктатури Йосипа Сталіна загалом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед найвідоміших дослідників творчості Олександра Довженка варто зга дати Романа Корогодського, Василя Марочка, Сергія Тримбача, які здебільшого вивчають екнематографічну спадщину мит ця. Вагоме місце в цьому почесному списку належить ученим Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка - Володимиру Гриневичу, Наталії Троші, Світлані Максимчук-Макаренко, Світлані Приваловій, Світлані Цінько. Саме тут під керівництвом автора цієї праці створено науково-дослідну лабораторію довженкознавства, яка, по суті, стала основним центром вивчення життя і творчості геніального кінорежисера й письменника. До найвагоміших праць творчого колективу належать, зокрема, монографія «Літературні пріори тети Олександра Довженка» [7], навчальний посібник «Вивчен ня творчості Олександра Довженка в школі» [6] та інші. Однак біографія видатного кінорежисера й письменника ще не вивче на повною мірою, передусім сосницький період його життя.

Мета статті - детально висвітлити перший, сосницький, період життя Олександра Довженка - від дня його народження до завершення навчання в Сосницькому міському чотириклас ному училищі.

Виклад основного матеріалу. Офіційно вважається, що Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня (29 серпня) 1894 року. Щоправда, сам майстер називав своїм днем народження 30 серпня, тобто 12 вересня за новим сти лем. Появився на світ майбутній всесвітньовідомий кінорежи сер на хуторі В'юнище, околиці повітового містечка Сосни- ці Чернігівської губернії, у старовинній козацькій родині. Генеалогію роду Довженка встановлено з другої половини XVIII століття, коли його предки з Полтавщини переселилися на Чернігівщину - до Сосниці. Першим у родословному спис ку значиться Карпо Довженко. За ним ідуть Григорій, Тарас, Семен, Петро [8, с. 122]. 1838 року рід було розділено владою на чотири сімейства, оскільки кожне із сімейств мало надава ти рекрута до війська.

У Сосниці Довженків називали зазвичай не за офіційним прізвищем, а за іменем Сашкового прадіда Тараса - Тарасови чами. «Спитай: де живе Семен Довженко? Будуть довго дума ти - і чи скажуть. А спитай: де живе Тарасович Семен чи Тара сович Петро? Кожен скаже» [8, с. 124].

За тогочасними селянськими мірками Довженків рід якщо й не був заможним, то принаймні не бідував. Дітей було багато, і всі зрання допізна працювали. Дід Семен за молодих літ чума кував, разом із товаришами (до тридцяти возів) їздив у Крим по сіль. А туди везли продавати дерев'яний посуд, «неодмінно брали з собою півня, що правив за годинник». По дорозі з Криму зазвичай завертали на Дон, а потім уже «верталися з соло ною рибою (осетрами, севрюгою тощо» [8, с. 122]. Окрім того, дід Семен торгував дьогтем по селах.

Довженко дуже любив свого діда і відтворив його образ у кінематографічній творчості. «Дід у фільмі «Земля», - писав він в автобіографії, - це мій покійний найдобріший дід Семен Тарасович, колишній чумак, чесний і незлобивий. Від нього в мене в картинах завжди з любов'ю написані образи дідів. Це теплота дитинства. Діди мої - це щось подібне до призми часу. І саме тому мені образ Боженка було легше створювати, ніж образ Щорса» [3, с. 12].

Петро, Довженків батько, вже не чумакував. З появою заліз ниці ця професія перестала бути затребуваною. Він був хлібо робом, і, судячи з усього, справи його загалом ішли непогано. За його господарювання «... прикупили трохи землі, посадили сад. Всю садибу обгородили високим тином, поставили нові ворота, переробили хату, в якій замість земляної долівки посла ли підлогу з соснових дощок» [8, с. 125]. Землі у Довженкового батька було сім чи сім з половиною десятин. Земляки характе ризують його як розумну і працьовиту людину. «День і ніч пра цював. < . .> землю обробляв, візникував, їздив по ярмарках, торгував дьогтем, човном перевозив вантажі до Борзни і в зво ротний шлях, до Сосниці. Працював, як віл, а ходив у пога ному одязі та й харчувався не завжди добре. Докладав багато сил та здоров'я, щоб заробити грошей та дати дітям можливість навчатися» [8, с. 126-127].

Прикметно, що дід Семен був ще письменний, а батько вже ні. Неписьменною була й мати. На думку Івана Кошелевця, саме на прикладі Довженкового роду добре ілюструється деградація освіти в Україні. Адже в середині XVII століття в Україні май же все населення, включно з жінками, вміло читати й писати. Приблизно теж саме було й століттям пізніше. За переписами 1740 і 1748 років у Полтавській і Чернігівській губерніях на 746 душ припадала одна школа. Всього було 866 шкіл, притому всі з українською мовою навчання. Зовсім інша ситуація спо стерігається в Україні наприкінці XIX століття, коли на сто душ населення було лише тринадцять грамотних. Так поступово за рівнем освіти українці стали найвідсталішим народом у Росій ській імперії [5, с. 15].

У підліткові роки Сашко хотів навчити Петра Семеновича читати й писати, але той, «скривджений своїм грамотним батьком, який не пустив його до школи, навідріз відмовився» [8, с. 129].

Мати Довженка, Одарка Єрмолаївна, була дуже набожною. Все життя вона тяжко працювала. Син завжди згадував про неї з великою теплотою і смутком: «Народжена для пісень, вона проплакала все життя» [3, с. 12]. Родина була багатодітною. Але з чотирнадцяти дітей вижило лише двоє - Олександр і його молодша сестра Поліна.

Старші - Іван, Сергій, Лаврентій і Василь - були музично обдарованими дітьми, дуже гарно співали. «Було як вилізуть всі четверо на тин, - писав згодом у своїй автобіографічній кіноповісті «Зачарована Десна» Довженко, - сядуть рядочком, як горобці, та як почнуть співать. І де вони переймали пісні, і хто їх учив? Ніхто не вчив». Коли вони померли, то люди говорили, що Господь «забрав їх до свого ангельського хору» [2, с. 445]. За словами Довженкової сестри Поліни, вони «померли в один день від пошесті. Чотири труни поряд! Мама, що поховала разом чотирьох перших дітей, одразу посивіла, хоч їй не було ще й тридцяти років» [8, с. 115].

Коли діти помирали від невідомої хвороби, батько був на ярмарку в Борзні. Довідавшись про це неймовірне горе, він тридцять верст мчав галопом додому, нещадно б'ючи змилених коней. «А дома вже бачили тільки, як ударився він мокрими кіньми в ворота, аж ворота розбились, і покалічені коні попада ли в кривавій піні» [2, с. 445].

Приголомшений таким нечуваним і жорстоким лихом, Петро Довженко тоді чи не остаточно порвав із релігією і вигнав отця Кирила з хати, зауваживши, що сам ховатиме сво їх соловейків.

Однак біда зазвичай не приходить одна. Ще дітьми помер ли також Гриша, Коля, Кулина, Паша й Мотря. А Овраам, Ганна й Андрій - уже в юності, в двадцять років [8, с. 115].

З огляду на сказане зрозуміло, що моральна атмосфера в родині зазвичай була важкою. «І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, завжди, коли б я їх не згадав, в моїй уяві плач і похорон» [3, с. 11], - писав згодом кінорежисер.

Сашко був сьомою дитиною в родині. Його «університети» розпочалися 1903 року з навчання у чотирикласній парафіяль ній школі. У дитячій пам'яті на все життя закарбувалася перша зустріч з учителем Леонтієм Созоновичем Опанасенком. Бесіда ця нагадувала розмову грізного вовка з переляканим на смерть ягням із відомої байки Леоніда Глібова. Учитель, який здавав ся хлопчині «величезним паном, не меншим од справника чи судді», грізно запитав, як звати майбутнього школяра. Але той настільки злякався, що не міг вимовити жодного слова. «Навіть батько, і той якось трохи злякавсь, - згадував письменник у своїй автобіографічній кіноповісті «Зачарована Десна». Але вчитель наполягав:

Ну?

Я вчепився одною рукою в батькові штани, другою за шапку і хотів був сказати своє ім'я, та голосу не стало Рот спу стів і висох.

Как? - нахмурився вчитель.

Сашко, - прошелестів я. < . .>

А как зовут твоего отца?

Батько.

Знаю, что батько. Зовут как?!

Ну, що ви скажете? Ми глянули з батьком один на одного і зразу догадались, що діло наше програне [2, с. 122].

Пізніше, ставши школярем, малий Сашко досить швидко порозумівся з учителем, оскільки продемонстрував неабиякі успіхи в навчанні.

Після закінчення початкової школи хлопчина продовжив здобувати освіту в Сосницькому міському чотирикласному училищі (вищий початковій школі). В місті це училище нази вали Сосницькою академією наук. У шкільні роки Довженко відзначався неабиякою допитливістю та старанністю, багато читав. Навчання давалося легко. «Мені здавалося, - згадував він, - що вчителі самі щось не зовсім розуміють і тому їм зда ється, що я відмінник» [3, с. 132].

Особливо запам'ятався Довженковим товаришам по нав чанню випадок, що стався під час уроку математики. Якось учитель із цього предмета Дмитро Іванович Добчин «... почав викликати до дошки учнів розв'язати задачу. Першому поста вив одиницю, другому - двійку. І так - половині класу. Нарешті черга Довженка. Сашко впевнено показує свій хід розв'язання задачі, але одержана ним відповідь не збігається з відповіддю в підручнику. Сашко сміливо заявляє, що в підручнику друкар ська помилка. Вчитель тепло усміхається, і в журналі з'явля ється гарна п'ятірка з плюсом» [8, с. 133].

Утім, чи найбільше любив Сашко словесність. Коли він від повідав на уроці літератури, «весь клас завмирав», а обличчя вчителя Миколи Омеляновича Климченка «світилося зачарова ною усмішкою, натхненно горіли очі». Це Сашкове збудження зазвичай не минало й на перерві, і «він продовжував із запалом читати прекрасні твори Тараса Шевченка» [8, с. 132].

Іншою пристрастю Довженка-школяра було малювання. Спочатку це були ескізні, «а згодом і ретельно детальовані портрети товаришів та знайомих; робив малюнки на сюжети прочитаних книг. З власного зображення у дзеркалі намалював великого, дуже схожого портрета» [4, с. 128].

Незрідка виконував Сашко домашні завдання з малювання і за багатьох своїх товаришів по навчанню. Особливо любив він малювати голови коней: «Його коні на папері - як живі; здавало ся, що від них іде пара. » [8, с. 133]. Великим успіхом у одно класників користувалися й карикатури юного художника, які він під час перерви виконував на класній дошці чи аркуші паперу.

Неабияку цікавість у дитячі роки виявляв Довженко й до іноземних мов, попри те, що в ту добу у Сосницькій вищий початковій школі їх не викладали. «Не раз говорив він, - зга дує шкільний товариш Яків Назаренко, - що без іноземних мов ми наполовину сліпі. Дістав самовчитель з німецької мови, і ми разом почали її студіювати» [4, с. 128].

Захоплювався в дитинстві майбутній письменник також фольклором - історичними піснями, билинами, козацькими думами.

Саме в ці роки розпочав Сашко писати свої перші вірші. «Часто після четвертого уроку він із товаришами простував кудись на річку і, стоячи перед ними на пні чи на кам'яній брилі, з палаючими щоками читав свої потаємні строфи» [4, с. 128].

Особливо до смаку юному Довженкові були різноманітні видовища. Понад усе він любив розігрувати невеличкі сценки, інсценізувати епізоди з творів Гоголя й Шевченка. Улюбленим Сашковим героєм був Тарас Бульба. У батьківському саду хлоп чина разом зі своїми друзями влаштував своєрідний «театр»: «. перед хатою припасовувалися жердини. На них навішували солом'яні мати так, щоб вони на зразок завіси розсувалися в оби два боки. Виконавцями були школярі. Сам Сашко, «художній керівник», виступав як соліст, граючи на балалайці. Грав він одну, першу опановану ним пісню - «І шумить, і гуде» [4, с. 128].

Сучасники звертають увагу на те, що родина Довженків була артистичною від природи. Батько був незрівнянним опо відачем, з великим натхненням розповідав про чумаків і запо рожців, а мати талановито «відтворювала старовинні звичаї, особливо весілля» [8, с. 135]. Одарка Єрмолаївна любила також співати пісень і навіть складала власні [1, с. 295]. «Голос мала сильний, чистий та звучний. Знала силу-силенну старовинних пісень, щедрівок, колядок» [4, с. 127]. За словами сучасників чи не найчастіше в оселі Довженкових батьків лунали такі укра їнські пісні, як «Ой попід горою», «Мати моя стара», «Устану я в понеділок», «Ой ти, таточку», «Налетіли гуси» [4, с. 127].

У ці ж роки Сашко дістав змогу познайомитися й зі справж нім театром. Це стало можливим завдяки тому, що влітку до Сосниці час від часу приїздили на гастролі українські театраль ні трупи, зокрема й драматичний колектив Василя Грицая - учня засновника уславленого театру корифеїв Марка Кропивницького. «Потрапити до театру, - зауважує згаданий уже Яків Наза ренко, - нам було дуже важко з багатьох причин. Першу виставу я дивився разом з Довженком через щилину в дощаному бара- ці, а потім завдяки дідові-сторожу, далекому родичу Довженка, ми пробралися за куліси». Прикметно, що вже тоді Довженко «розбирався в грі акторів, відзначав розумні, цікаві знахідки, імпровізацію й різко критикував недотепні вигадки, штампи й шаблони. Багато вистав у Сосницькому театрі не подобалося йому через відсутність художніх декорацій. Сашко вважав, що в театрі повинен бути талановитий художник-живописець».

Прикметно, що вже тоді хлопчина «почав розчаровуватися у «звичайному» театрі», оскільки йому до вподоби був анти чний театр, а тому вважав, що «стіни треба забрати». Хоча, на думку шкільних товаришів, можливо, він ще в юні роки «передчував майбутнє кіно, якому присвятив згодом усе своє славне життя» [8, с. 135].

Під час навчання в Глухівському учительському інституті в Довженка ще дужче зміцніла любов до художнього слова, усної народної творчості, а головне - остаточно визначилися мистецькі здібності та вподобання. Його малюнками-карикатурами на товаришів і вчителів захоплювалися однокурсники і знайомі. Товариші по навчанню запам'ятали майбутнього всесвітньовідомого кінорежисера й письменника як чуйного товариша, здібного карикатуриста, прекрасного декламатора.

Перший, сосницький, період життя Олександра Довженка став важливим етапом у підготовці його до навчання в Глухівському учительському інституті - як художника-карикатуриста, письменника і навіть до певної міри кінематографіста.

літературний довженко сосницький письменник

Література

1. Довженко без гриму: Листи, спогади, архівні знахідки / упоряд. і коментар Віри Агеєвої і Сергія Тримбача. Київ : КОМОРА, 2014. 472 с.

2. Довженко О. Кіноповісті. Оповідання. Київ : Наукова думка, 1986. 712 с.

3. Довженко О. Твори в трьох томах. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1958. Т. 1. 501 с.

4. Журов Г. Над чарівницею Десною. Вітчизна. 1964. № 9. С. 126-129.

5. Кошелівець І. Олександер Довженко : Спроба творчої біографії. Мюнхен : Сучасність, 1980. 428 с.

6. Новиков А., Гриневич В., Привалова С. та ін. Вивчення творчості Олександра Довженка в школі / за ред. проф. А. Новикова. Харків : Основа, 2014. 144 с.

7. Новиков А., Троша Н., Максимчук-Макаренко С. Літературні пріоритети Олександра Довженка: монографія / за ред. проф. А. Новикова. Суми : Видавництво Вінниченка Миколи Дмитро вича, 2016. 212 с.

8. Полум'яне життя. Спогади про Олександра Довженка. Київ : Дні про, 1873. 720 с.

Размещено на Allbest.ru