Проблема жіночої ідентичності у французькому літературному дискурсі (на матеріалі роману М. Дюрас "Пробудження Лол В. Стайн")

АлерозгадатитаємницюЛол, якценамагаєтьсязробитиЖакХолд, означаєвиділитинезміннійфіксованіпараметрижіночого, тодіякжіночасуб'єктивність, згідноіззадумомМ. Дюрас, намагаєтьсяреалізуватисвою«інакшість» по «той бік» соціальних норм та оцінок.

Героїня роману Дюрас - жінка, чия ідентичність нестабільна та чиє існування нестійке. Нестабільність її ідентичності дає їй змогу бути ніким і всіма: “Elle se croit coulйe dans une identitй de nature indйcise qui pourrait se nommer de noms indйfiniment diffйrents, et dont la visibilitй dйpend d'elle” [7, с. 41]. Укінціроманугероїнявикористовуєім'яТетяниКарлзамістьсвого, отже, те, щовонапережиланабалу, пов'язанозістираннямісубституцією, щовплинулонаїїідентичність: “A mesure que le corps de la femme apparaоt а cet homme, le sien s'efface, s'efface, voluptй, du monde” [7, с. 50].

Тут доцільно знову згадати концепцію Лакана, згідно з якою структура суб'єктивності не може бути зведена до єдиного «я», оскільки в основі людської психіки є несвідоме. Поняття стабільного «я» є чистою ілюзією, оскільки суб'єктивність не має фіксованих, стабільних характеристик. Людина не може бути тотожною самій собі, її суб'єктивність є фрагментованою, розірваною, позбавленою цілісності [2, с. 7-14].

Лол сприймають як «незавершену» жінку, її порівнюють зі «спокійним привидом», про неї говорять, що вона «спить стоячи», що впливає навіть на її мову, у якій багато незакінчених фраз: “Peut-кtre qu'il ne faudrait plus que je vous voie ensemble sauf» Elle a parlй rapidement” [7, с. 175]. Отже, ідентичність Лол не набуває постійної, сутнісної та завершеної форми.

Це, як показує М. Дюрас, дає змогу жіночій суб'єктивності реалізуватися через різноманітні фігури символічного маскараду ідентифікацій, де вона стає не артикульованою та не пізнаною в традиційних термінах. намагаючись зрозуміти Лол, Ж. Холд наражається на власні фантазії та фантаз- матичні уявлення.

Як говорить дослідниця творчості М. Дюрас М. Боргомано в статті «Жіноче письмо? Про творчість М. Дюрас», її героїні схильні, як і Лол, до періодичних «відсутностей»: “Elle se lиve, йteint, disparaоt» [7, с. 129]. “ses yeux d'eau morte”, “sa voix inexpressive”.АсоціаціяЛолізбілимкольором(“Elle est blanche d'une blancheur nue”) [7, с. 112] чинавітьізпрозорістю(“la transparence de son кtre incendiй") [7, с. 113] свідчитьпропостійнестиранняїїособистості, знеособленеіснування. Не можна точно стверджувати, що Лол не усвідомлює свою «відсутність». Однак із розповіді Холда стає очевидним, що ця жінка переживає глибоке відчуження й, можливо, саме ця риса й приваблює наратора, як це стверджує чоловік Тетяни Карл: “LoiV Stein est encore malade, vous avez vu, а table, cette absence, comme c'йtait impressionnant, et c'est sans doute зa qui intйresse Jacques Hold" [7, с. 156].

І, дійсно, діагнози «хвороб» Лол завжди ставлять інші персонажі. Тетяна, наприклад, щоб пояснити «неповноту» своєї подруги, говорить, що її серце знаходиться не в тому місті та що вона все відчуває по-іншому.

неповнота й неспроможність Лол проявляються також у глибокій нудьзі, яку вона відчуває: “Elle donnait l'impression d'endurer dans un ennui tranquille une personne qu'elle se devait de paraоtre mais dont elle perdait la mйmoire а la moindre occasion" [7, с. 12]. Можнатакожвідмітитиїїбайдужістьіпасивність, яківонадемонструєпереджиттєвимиобставинами: “Un jour d'octobre Loi V. Stein se trouva mariйe а Jean Bedford" [7, с. 31]. Пасивнийстансвідчитьпропідкоренняперсонажурішенняміволііншихлюдей. Інакшеговорячи, героїняроманувпатріархатномусуспільстві, якпоказуєМ. Дюрас, неможевзятиувласнірукиконтрольнадсвоїмжиттямізреалізувативласнусуб'єктивність, щопрограмуєїїнапасивністьінудьгу.

У колективному несвідомому жіноче часто асоціюється з материнством, а вагітність розглядається як досвід, що позитивно визначає жінку. У романі М. Дюрас материнські образи є проблематичними. Байдужістю відмічені взаємини Лол із власною матір'ю: “La mort de sa mиre - elle avait dйsirй la revoir le moins possible aprиs son mariage - la laissa sans une larme" [7, с. 32]. Єдиний прояв материнської любові матері Лол до дочки ми бачимо в той момент, коли вона шукає свою дочку на балу в Т. Біч. Однак потім здається, що вона мріє скоріше позбутися своєї дочки, видавши її заміж за незнайомця. Сама Лол також не реалізується в материнстві: мати трьох дітей, вона відчужена від них: “Elle ne bouge pas, absente, elle ne parle pas aux enfants, les enfants non plus ne lui adressent pas la parole" [7, с. 129]. У романі практично ніколи не згадується про дітей, які навіть не мають власних імен. Очевидно, авторка робить це навмисно, оскільки не бачить Лол матір'ю.

Цікаво проаналізувати, як зображене жіноче тіло в романі. Авторка описує зовнішність Лол: у неї світле волосся, вона худа, у неї дуже світлі очі. Аленараторуточнює: “Il ne sera jamais question de la blondeur de Loi ni de ses yeux, jamais" [7, с. 79]. Іншими словами, все, що стосується тіла, стирається або зовсім відсутнє в романі. Тобто тіло Лол стає гендерно нейтральним, вона «недодружина» й «недомати», вона немов і не жінка. Із цього погляду її ідентичність стає нефіксованою в традиційних термінах.

на противагу Лол, символом жіночої сексуальності в романі є розкішна шевелюра Тетяни: “Ah! tes cheveux dйfaits, le soir, tout le dortoir venait voir, on t'aidait" [7, с. 79]. УМарегритДюрастілоніколинерозглядаєтьсяякщосьціле, воночастоописуєтьсячастинами: “Ses seins, par rapport а sa minceur, sont lourds, ils sont assez abоmйs dйjа, seuls а l'кtre dans tout le corps de Tatiana" [7, с. 64-65]. Щеоднимсимволомжіночостівроманієсукня. Уроманічастозгадуютьсясукнірізнихжінок: сукняАнни-МаріїСтреттер, біласукня, якуЛолкупує, щобвідвідатиТетяну, блакитнасукняТетяни. Сукня - цете, щовідрізняєжінок: “Sa robe ne resserre pas son corps comme ses austиres tailleurs d'aprиs-midi. La robe de LoI, а l'inverse de celle de Tatiana, je crois, prend son corps de prиs et lui donne davantage encore cette sage raideur de pensionnaire grandie” [7, с. 147]. Однаксукняможесправлятиефектподібності: “Ellesportent toutes deux ce soir des robes sombres qui les allongent, les font plus minces, moins diffйrentes l'une de l'autre, peut-кtre, aux yeux des hommes” [7, с. 147]. УроманіМарегритДюрасвикористовуєвираз «цяжінка» якзамінуіменжіночихперсонажів: “Pour nous, cette femme ment sur T. Beach, sur S. Tahla, sur cette soirйe” [7, с. 106]. ДослідницятворчостіМ. ДюрасМ. Боргоманостверджує, щописьменницядивнимчиномвикористовуєвислів «цяжінка»: «Використовуючипозначувач «жінка» майжеяквласнуназву, вонадаєзмогуписьмупоступововироблятизнихчисленніозначувані: так, відсовуютьсятавидаляютьсяміфийсутності, жіночевідмовляєтьсябутиточновизначенимоб'єктом, стаєрушійноюсилою, якуможнаспійматитількивдинаміці» [4, с. 59].

ФранцузькафеміністичнаписьменницяЕленСіксувкнизі «Зновународженажінка», написаноїуспівавторствізК. Клеман, наділяєжінкуздатністюбутиіншою, сприйнятливістюдоіншого, чужого: «Новалюбовпрагнеіншого, хочеіншого, робитьзапаморочливікрутіпольотиміжвідомиміневідомим ... Жінка приходить знову і знову, вона не сидить на місті ... вона там, де людина безкінечно більше за саму себе та іншого, без страху досягнути межі . вона в захваті від становлення» [6, с. 159]. Це становлення іншою стосується й самої Лол. Така конструкція позбавлена центрованого «Я» й перебуває в неперервному русі «становлення» жіночої суб'єктивності. У свою чергу, Лакан, переглядаючи теорію маскулінного та фемінінного, висуває тезу, що людина, розуміючи себе як «я», водночас сприймає своє «я» як відчужене, як «інше». Ця «інакшість» - це те, що знаходиться усередині суб'єктивності, тому Лакан доходить висновку, що така суб'єктивність не може мати стабільних характеристик.

Висновки

Отже, М. Дюрас вписує жіноче в небуття, у пустоту. Жінка, яка завжди була об'єктом найрізноманітніших дискусій, стає образом нестачі, неповноти й відсутності. Байдужі матері, відсутні тіла, витерті, розділені на частини героїні характеризуються неповнотою, фундаментальним браком, вони є жертвами страждань і невисловленого божевілля.

Отже, жіноче письмо розширює рамки традиційного літературного дискурсу, репрезентуючи поняття жіночого як таке, що не може бути ні схопленим, ні чітко визначеним.

Література

1. Забужко О.С. Notre Dame d'Ukraine: українка в конфлікті міфологій. Київ, 2014. 636 с.

2. Лакан Ж. Стадия зеркала и ее роль в формировании функции «я». Инстанция буквы, или Судьба разума после Фрейда. Москва: Логос, 1997. С. 7-14.

3. Anderson S. Le Discours fйminin de Marguerite Duras: un dйsir pervers et ses mйtamorphoses. Genиve: Droz, 1995. 35 р.

4. Borgomano M. Une йcriture fйminine? A propos de Marguerite Duras. Littйrature. 1984. № 53. P 59-68.

5. Borgomano M. Duras. Une lecture des fantasmes. Bruxelles: Cistres, 1985. 156 p.

6. Cixous H., Clйment C. La jeune nйe. Union gйnйrale d'йditions. 1975. 296 p.

7. Duras Marguerite. Le ravissement de Lol V. Stein. Paris: Gallimard, 1964. 192 p.

8. Lacan J. Hommage fait а Marguerite Duras, du Ravissement de Lol V. Stein, Cahiers Renaud Barrault. Paris: Gallimard, 1965. № 52. P 7-15.

Размещено на Allbest.ru