Особливості художнього трактування трагедії Чорнобиля в ліриці Ліни Костенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості художнього трактування трагедії Чорнобиля в ліриці Ліни Костенко

У статті розглядаються особливості художнього трактування трагедії Чорнобиля в поетичній і публіцистичній творчості Ліни Костенко. Чорнобильська тема у творах Ліни Костенко є головним мотивом ліричного переживання, утворюючи закінчений цикл. Чорнобильська трагедія настільки глибоко увійшла в поетичну свідомість поетеси, що навіть у творах на іншу тему виникають спогади про Чорнобиль, алюзії на нього, формується мозаїка думки і почуттів поетеси, звернених до сучасної дійсності.

Особливості ліричного, етико-філософського світосприйняття Чорнобильської катастрофи, її жертв та винуватців знаходять непов-торне художнє втілення в ліричних творах Ліни Костенко, де традиції й новаторство утворюють особливий синтез. В аналізі поезій, які стали об'єктом першої статті, розглядалась своєрідність чорнобильського художнього простору, особливості світосприйняття ліричного суб'єкта, обдарованого спостережливістю, почуттям громадянської відповідальності за Україну й народ. Ці тенденції запліднюють усі поезії, присвячені Чорнобилю.

Головною для вірша «Коли ганяли голку патефони...» є наскріз-на лірична тема, пов'язана з міфопоетичним змістом образу дзво-на, звук якого попереджає людину про смертельну небезпеку. Цей мирний дзвін, поданий у дитячому сприйнятті, ніби контрастує зі зловісними дзвонами Хіросіми, Чорнобиля, Фукусіми. У переліку дзвонів перше місце належить відомій у всьому світі комічній опері «Корневільські дзвони» французького композитора Робера Планкета на лібрето Луі-Франсуа Клервілля і Шарля Габе за п'єсою «Вілларські дзвони» Е. Майяра, яка неодноразово згадується в багатьох письменників. Поетеса створює гострий контраст між комічною оперою (1877), про яку її автобіографічний герой чув у дитинстві, і дзвоном, який символізує трагічні події історії ХХ століття. В лі-ричному вірші-сповіді «Коли ганяли голку патефони...», де фігурує автобіографічне поетичне «я» автора, обігруються варіанти дзвонів в історичній послідовності як знакових узагальнюючих образів небезпеки радіоактивних катастроф: Хіросіма, Чорнобиль, Фукусіма. Ліна Костенко використовує поетику точних географічних назв, по-даних у реальній історичній черговості, надаючи їм узагальнюючого сенсу:

А потім, потім... Потім, як усі ми, почула раптом дзвони Хіросіми.

А потім дзвін Чорнобиля. І зону.

І серце дзвону в попелі руїн.

І Фукусіму, де вже й не до дзвону.

Який він буде, наш наступний дзвін?! [1, с. 254]

При створенні художнього простору чорнобильського циклу Ліна Костенко постійно акцентує нові його риси, пов'язані з трагедією ви-буху на атомній електростанції. Конфлікт природи й цивілізації пое-теса трактує в трагічному ключі, відбитому у світовідчутті ліричного суб'єкта, який спостерігає і переживає Чорнобильську трагедію. Так, у вірші «Осіння піротехніка -- тумани» виникає контраст між май-же ідилічним простором матері й дитини як символів життя («Чиєсь дитя подибало до мами, / а мама десь на відстані сльози» [1, с. 250]) і небуттям, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою: «У Зоні віє вітер небуття» [1, с. 250].

У центрі поезії «На березі Прип'яті спить сатана...» -- символіч-ний, міфопоетичний образ сатани як втілення світового зла, поданий через конкретні ознаки пейзажу Чорнобильської катастрофи. Даєть-ся точна географічна номінація місця дії: «На березі Прип'яті спить сатана.», яка передається образною мовою:

На березі Прип'яті -- березі -- на -- ріки, що колись була голубою [1, с. 260].

Сатана ніби розчинився в ознаках пейзажу («прикинувся, клятий, сухою вербою», «Лежатьйому села в біді і розрусі» [1, с. 260]). Поетеса створює наочний емоційно насичений знак Чорнобильської трагедії, вводячи образ атомної чорної свічки («Стоїть йому атомна чорна сві-ча» [1, с. 260]), зображує картину присутності сатани як зла у природ-них пейзажних деталях:

Уп'явся в пісок пазурями корча, свиститьйому вітер в дуплястому вусі [1, с. 260].

У трактування сатани, крім традиційних ознак носія зла («ікони покрав»), Ліна Костенко вводить деталь, яка модернізує цей образ, пов'язуючи з дійсністю чорнобильського лиха («Загубив респіратор»). Трагедія торжества зла реалізується у змалюванні сплячого носія зла («сатана») як «імператора»: «Оце його царство. Він тут імператор»[1, с. 260]. У деталях образу сплячого сатани очевидні типові прикмети Чорнобиля: «Той чорний реактор -- і пекло, і трон» [1, с. 260]. Фі-нальні рядки вірша завершують тему торжества зла, втіленого у тра-диційному міфопоетичному образі сатани, що прагне перетворити всю Україну у трагічну Чорнобильську зону:

І сниться йому в ореолі ворон

вже вся Україна, вже вся Україна... [1, с. 260].

використовуючи світовий образ сатани -- носія абсолютного зла, поетеса функціонально розгортає метафору Чорнобильської траге-дії, що дозволяє акцентувати етичну тему гуманітарної катастрофи в Україні. В підтексті центральної метафори виникають типові харак-терні прикмети сатани як втілення зла, підступності, агресивності, владолюбства. Тому у вірші створюється поетична структура бага- тоаспектності центрального образу твору в трактуванні ліричного суб'єкта. Специфіка трагічного звучання полягає в тому, що ліричний суб'єкт бачить абсолютне торжество зла, попереджаючи читача про подальші (після Чорнобиля) плани сатани, що загрожують людству. Звертаючись до традицій української пейзажної лірики, Ліна Костенко внутрішньо переосмислює, трансформує жанр дескрипції природи в її хронотопічному аспекті в жанр соціальної громадянської ліри-ки, зображуючи трагедію руйнування прекрасної Батьківщини через Чорнобильську катастрофу.

Вірш з надтекстовою назвою «Чорнобиль-2» покликаний ак-центувати увагу читача на самому понятті «Чорнобиль-2». Поете-са використовує мову метафор, порівнянь, знакової предметності, розгортаючи тему антиприродного, антилюдського ефекту Чорно - биля як явища. В системі образів твору згадані «хворі» ліси («Ліси хриплять застуджено, як бронхи» [2, с. 112]), відзначається гробова тиша зони («У Зоні тиша. Тиша гробова» [2, с. 112]), де означення «гробова» ніби розгортає тему загибелі, смерті, «мілітарного приви-ду» Чорнобиля:

Лиш мілітарним привидом епохи «Чорнобиль-2» над лісом проплива [2, с. 112].

Чорнобильська трагедія трансформує, але остаточно не знищує природу, в якій ще збережені і «їжачок» («Там спить їжак. їжак узимку лежень» [2, с. 112]), і «сова» («І ніч іде з ліхтариком сови» [2, с. 112]), і «косулька» («Там мох скубе косулька ще не вбита» [2, с. 112]). Метафоричний образ вірша «Чорнобиль-2» постає як втілення згубного зла, що руйнує природу:

Йому не треба кленів і акацій, ні голосів, ні мальви на тину.

Вже навітьржавим залишком локацій він може думать тільки про війну [2, с. 112].

«Чорнобиль-2» виразно-оціночно визначений як «цар Антипри- роди»:

А він стоїть. Він цар Антиприроди.

І на вітрах антенами гуде [2, с. 113].

Співвідносячи природу і цивілізацію, Ліна Костенко протистав-ляє красу природи згубній, смертоносній силі цивілізації, яка поро-дила антицивілізаційний ефект Чорнобиля.

У вірші «Кощій Безсмертний зону стереже» письменниця зверта-ється до відомих фольклорно-казкових образів (Кощій Безсмертний, Котигорошко, Колобок) для того, щоб розкрити тему трагічної тран-сформації колись прекрасного локусу у світ, де немає місця казці, прекрасному:

Як довго в селах казка не жила!

Тепер вернулась -- а вони порожні [2, с. 205].

Три вірші («На березі Прип'яті спить сатана», «Кощій Безсмерт-ний зону стереже», «Атомний Вій опустив бетонні повіки»), де при-сутні знакові образи сатани, Атомного вія, Кощія Безсмертного, утворюють внутрішньо об'єднаний ліричний цикл, присвячений Чорнобилю, -- своєрідний триптих. Об'єднуючим тут, зрозуміло, є образ ліричного суб'єкта, який з глибокою пристрасністю, емоцій-ністю гуманістично осмислює трагедію Чорнобиля, вдаючись до міфопоетичних казкових персонажів Сатани, Вія, Кощія Безсмертного. Це вже не широковідомі фольклорні чи книжкові образи, а метафо-ричне узагальнення, пов'язане з темою влади зла над прекрасним простором Чорнобиля, де мирно і щасливо жили люди. вдаючись до такої образності, поетеса апелює до широкої аудиторії читачів, без-сумнівно знайомих з цими персонажами.

Ліна Костенко звертається не тільки до конкретних, типологічних образів, а й використовує алегоричність у розкритті чорнобильської теми. Про це свідчить вірш «Чорні верби над ставом. Білий вечір води». Прикмети чорнобильського хронотопу -- «чорні верби», «са-мотні сади», «некошена гущ» (тобто безлюдний простір), «цезій гусне в крові» [1, с. 252]. Тема руйнування природи й цивілізації в чорно-бильському просторі створюється системою образів, які повертають нас у далеке, доцивілізаційне минуле людства («часи мезозою»), вводяться представники зниклих найдавніших тварин (динозаври, ящури, птеродактилі). в підтексті чорнобильського хронотопу вини-кає тема мертвої цивілізації, як її визначили закордонні журналісти, звертаючись до Чорнобильської трагедії, але не створюється узагаль-нений образ «мертвої зони». Основний концепт свідчить, що Ліна Костенко вірить у відродження життя. І хоча вона трактує Чорнобиль як трагедію, але трагедію оптимістичну, вводячи дескрипцію живої природи. Виникає певний картинний семантичний простір, запов-нений образами тварин і рослин, метафорична семантика часу, яка покликана донести читачеві сенс згубності трагедії Чорнобиля, але не теми загибелі всього живого. Чорнобильський хронотоп, де точно вказано час і простір катастрофи, зіставляється з далеким історич-ним минулим. Поетеса зізнається, що «після Чорнобиля настає збій історичного часу. Інші стихії вирують на Землі, за іншим ритмом йде Історія»[3, с. 181].

трансформуючи поетологічні особливості пейзажної лірики, де обов'язково повинна бути дескрипція природи, Ліна Костенко вво-дить тему зміни природи через Чорнобильську катастрофу. У вірші «страшні корчі вербових ікебан» створюється історично датований пейзаж. система деталей, де фігурують й оригінальні образи хворо-го дерева («Страшні корчі вербових ікебан» [2, с. 151]), і дикого ка-бана, який опиняється в міському просторі Чорнобиля («Недавно в

Чорнобилі дикий кабан / переходив вулицю біля аптеки» [2, с. 151]), і мертвої річки («і мертва річка зблискує, як ртуть» [2, с. 151], поклика-на передати трагічне світовідчуття лірічного суб'єкта. Але в змінених катастрофою пейзажах поетеса згадує про квітучу яблуню («яблуні цвітуть» [2, с. 151]), яка вводить тему перемоги життя над мертвим світом, незважаючи на те, що в цьому світі немає людей («людей нема» [2, с. 151]). Безлюдність пейзажу підсилює трагічний колорит, що дозволяє поетесі запліднити закони пейзажної лірики гострою соціально-історичною темою, підняти проблему гуманітарної ката-строфи і тим самим трансформувати жанр пейзажної лірики в лірику громадянську.

Твори, присвячені Чорнобилю, не зібрані автором у групу віршів, але в читацькому сприйнятті вони групуються в особливий цикл. Можливо, Ліна Костенко не збирає твори з чорнобильською темати-кою в окремий цикл тому, що Чорнобиль настільки глибоко проник у душу, світосприйняття ліричного суб'єкта, що він постійно виникає в її творах як периферійна тема, як асоціація з іншим проблемно-те-матичним вузлом. Поетеса, називаючи одну зі своїх збірок «Інкруста-ції», ніби підкреслює, що вірші, які входять до неї, є різноманітними вкрапленнями, які притаманні феномену інкрустації. такий принцип збірки дозволяє підкреслити властивий ліричному суб'єкту інтерес до різноманітних проблем, що створюють ефект «вузла проблем». така структура, внутрішньо полемічна по відношенню до формування збірки на основі тільки однієї проблемно-тематичної єдності, ство-рює образ ліричного суб'єкта як особистості, схильної до аналізу й переживання численних проблем життя сучасної людини. У підтек-сті такої структури лежить визнання найрізноманітніших проблем: особистих, соціально-політичних, етико-філософських --і їх певного органічного їх взаємозв'язку.

Усі вірші, які можна розглядати як чорнобильський цикл, прони-зані творчою індивідуальністю Ліни костенко, її вмінням спиратися на традиції, змінювати і збагачувати їх. Звертаючись до традицій кла-сичної пейзажної лірики, де домінує дескрипція краси і гармонії при-роди, подана очима спостерігача, який милується нею, поетеса мо-дифікує поетику цього жанру, реалізуючи тему трагічної дисгармонії природи, її руйнування через технологічну катастрофу Чорнобиля. Трагічнесвітовідчуття ліричного суб'єкта, що сприймає пейзаж Чор-нобиля після катастрофи як свою особисту трагедію, трансформує традиційну описово-аналітичну пейзажну лірику в лірику громадян-ську. І звернення до міфопоетичних образів, і соціальний підтекст, який виникає у віршах лірико-пейзажного жанру, змушує згадати про класичні традиції української поезії, зокрема про лірику Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, яких по-етеса глибоко цінує. Цю особливість синтезу традицій у ліриці Ліни Костенко відзначає О. В. Ковалевський: «Ці дві течії духовного життя свого народу -- сковородинськуй шевченківську-- органічно поєднує у своїй творчості Ліна Костенко, доводячи, що і в сучасному складно-му, глобалізованому світі, повному небувалих історичних загроз, ріка української національно-духовної традиції не змілюється, а вперто прокладає собі шлях у майбутнє»[4, с. 14]. Григорій Клочек справед-ливо вважає, що «Ліна Костенко -- прямий духовний нащадок Шев-ченка, Лесі Українки, Франка. Поетів такого масштабу, такого дару-вання народжується мало -- один-два на століття. Вона наближена до Істини. У неї абсолютний слух до «голосу віків»... Ліна Костенко -- Поет унайповнішому, справжньому розумінні цього слова. А це озна-чає, що в неї загострене розуміння Краси. Поняття Краси стосується всього духовного і матеріально сущого у цьому світі. Є краса природи, краса слова, краса думки, краса почуття, краса вчинку... Саме на ґрун-ті возведеної до культу Краси (у всіх її виявах) і постають її поетичні шедеври»[5, с. 20--21]. В. П. Саєнко доповнює точку зору О. В. Ковалевського: «Дивовижне співзвуччя творчості Лесі Українки і Ліни Костенко, наче й немає між ними часової відстані, особлива духовна спорідненість і водночас незалежність власного художнього світу го-ворять про європейський тип митця, який укоренився в українській літературі...» [6, с. 241].

В поетичному світі Ліни Костенко, який надзвичайно багатий і різноманітний думками, почуттями, образами, трагедія Чорнобиля дуже часто відлунює навіть тоді, коли вірші прямо не розвивають цю тему. Так, наприклад, у вірші «Прийшов у місто дуже гарний лось» [2, с. 207] детально відтворюється образ тварини, яку люди сприймають і як ліричний об'єкт, і як прекрасну істоту природи, близьку людині:

А що такого? Лосі нам рідня.

Креснув рогами -- як трамвайні дуги [2, с. 207].

Фінальний рядок несподівано апелює до теми Чорнобиля:

Він, може, йшов до мене навмання -- з моїх лісів, з чорнобильської туги [2, с. 207].

Наскрізними образами-лексемами, що об'єднують вірші в чорно-бильський цикл, виступають топографічні назви: «Україна», «Чор-нобиль», «Рудий ліс», «Прип'ять», «Зона», «Хіросіма», «Фукусіма», «Острів Надії», «Антиприрода». Ця система образів розвиває концепт непереможності життя, навіть незважаючи на смертельну небезпеку Чорнобиля. Зазвичай у пейзажній ліриці виділені пори року. У віршах чорнобильського циклу виникає тема позачасся, з якою пов'язується чорнобильський хронотоп.

Крім лісу, також репрезентуються типові для цієї місцевості тварини й риби (їжаки, лось, косулька, дикий кабан, щука, гуси, ворона, сова), рослини (клен, акація, верба, береза, бузок, яблуня, малина, жоржини), що представляють характерну флору й фауну України. Ця система образів розвиває концепт непереможності життя.

Ритмічно-інтонаційна напруженість віршів, створювана риторич-ними питаннями, знаками оклику, пронизує чорнобильську тему, виразно передає глибоко гуманістичне, емоційно-експресивне гро-мадянське світосприйняття поетеси, для якої Чорнобильська тра-гедія -- це постійний біль, який входить у трагічне світосприйнят-тя і світовідчуття її ліричного суб'єкта. Слід погодитись із думкою Д. Дроздовського, що «Ліна Костенко -- Поет, творчість якого, без-перечно, вартує Нобелівської премії. Але ця премія -- не результат навіть одного року. Зрештою, це випробування, яке може або пройти, або не пройти Україна. Не премія має бути стимулом, а потреба гідної думки про себе у світі. Коли голосом української культури (думки) у світі стає поезія Ліни Костенко, тоді можна не хвилюватися за май-бутнє України»[7].

Безперечно, ліричні вірші Ліни Костенко, які складають окремий цикл, присвячений Чорнобилю, ввійдуть в історію української поезії як значний художній та громадянський внесок поетеси в скарбницю національної культури.

Список використаних джерел

поетичний персонаж чорнобильський

1.Костенко Л. Триста поезій. Вибрані вірші / Ліна Костенко - Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015. - 416 с.

2.Костенко Л. В. Річка Геракліта / Ліна Костенко; упоряд. та передм.

О.Пахльовської. - 2-е вид. - Київ:Либідь, 2016. - 288 с.

3.Дзюба І. Є поети для епох / І. М. Дзюба. - Київ: Либідь 2011. - 208 с.

4.Ковалевський О. В. Ліна Костенко: філософія бунту й «філософія серця»: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / О. В. Ковалевський. - Харків: Прапор, 2002. - 14 с.

5. Костенко Ліна: навчальний посібник-хрестоматія / ідея, упорядкування, інтерпретація творів Григорія Клочека. - Кіровоград: Степова Еллада, 1999. - 320 с.

6.Саєнко В. П. Ліна Костенко і Леся Українка: традиція, контекст, художня своєрідність / В. П. Саєнко // Проблеми сучасного літературознавства: збірн. наук. праць / ред. кол.: Шляхова Н. М. (відповід. ред.), Сиво- кінь Г М. та інші. - Одеса: Маяк, 2002. - Вип. 10 - С. 241- 250.

7.Дроздовський Д. «.Не дай Бог бути лідером юрби!» [Електронний ресурс] / Д. Дроздовський // День. - 2010. - № 62. - Режим доступу: Шр8://(іау kyiv.ua/uk/article/media/ne-day-bog-buti-liderom-yurbi.

Размещено на Allbest.ru