Поезія Василя Стуса в інтерпретації еміграційних дослідників Юрія Шевельова і Богдана Рубчака

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поезія Василя Стуса в інтерпретації еміграційних дослідників Юрія Шевельова і Богдана Рубчака

Коновалова М.М.

У статті розглядається інтерпретація творчості В. Стуса українськими еміграційними критиками Ю. Шевельовим і Б. Рубчаком. Наголошується на різних наукових традиціях у становленні їх як літературознавців та засадничих поглядах на магістральні шляхи розвитку української поезії. У процесі аналізу формально-стильових, тематично-образних аспектів поезії розкриваються модерні пошуки дослідників, які поставили творчість митця в широкий контекст модерної європейської поезії та філософії.

Українське еміграційне літературознавство протягом усього XX ст. відгукувалось на культурні події в Україні і поза її межами, творило спільний літературний простір. Представники «Мистецького українського руху» (далі - МУР), «Слова», згодом Нью-Йоркської групи намагалися приблизити Україну до важливих культурно-мистецьких процесів, які відбувалися в Європі у другій половині XX ст., а також відкривали українському читачеві «заборонених» на батьківщині письменників. Постать Василя Стуса, одного з небагатьох шістдесятників, викликала особливий інтерес у літературознавстві діаспори. Серед тих, хто зацікавився його поезією, були Ю. Шевельов [10], Б. Рубчак [7], М. Царинник [12], Я. Славутич [8], М. Стех [9], М. Павлишин [5] та інші. Написані на початку 1980-х рр. роботи Ю. Шевельова та Б. Рубчака й до сьогодні залишаються цікавими для вітчизняних дослідників творчості Стуса.

Літературознавчими дослідженнями Ю. Шевельова послуговувались М. Коцюбинська [2], В. Моренець [4], М. Павлишин [5] та інші вчені. Критичні міркування та спостереження Б. Рубчака, донедавна відомі лише в еміграційному колі, ще не достатньо оцінені сучасними літературознавцями. Тому проблему дослідження універсальності літературно-критичних студій української діаспори не можна вважати вичерпаною.

Мета статті - дослідити літературознавчі пріоритети Ю. Шевельова та Б. Рубчака відносно поетичних досягнень В. Стуса на тлі мистецьких явищ і процесів доби Модернізму.

Перебуваючи поза межами України в умовах інтелектуального й методологічного плюралізму, дослідники Юрій Шевельов та Богдан Рубчак збагачували українське літературознавство ґрунтовними науковими розвідками. Свої студії друкували в журналі «Сучасність» з 1960-х до кінця 1980-х рр. та співпрацювали з видавництвом «Сучасність». Протягом цього періоду між ученими зав'язалося листування, яке наразі є «джерельною базою вивчення модерної української культури XX століття й пізнання інтелектуальних засад мислення й діяльності її творців» [11, с. 237]. Ю. Шевельов підтримував захоплення українською літературою Б. Рубчака. Обіймаючи посаду редактора журналу, він заохочував молодого вченого до написання літературно-критичних студій. їх епістолярний діалог переріс у літературознавчий. Дослідники майже одночасно працювали над студіями про поезію Василя Стуса. Стаття Б. Рубчака вийшла 1983 р. у журналі «Сучасність», а праця Ю. Шереха була написана протягом листопада 1984-вересня 1985 рр. і вперше надрукована як вступна стаття до книги В. Стуса «Палімпсести» 1986 р. у видавництві «Сучасність».

Як на представників двох різних поколінь і наукових традицій у поглядах на поезію В. Стуса вони досить близькі. Юрій Шерех - активний учасник МУРу, захоплювався модернізмом, «європеїзмом» і продовжував боротьбу з «вісниківством». Він - постать межі традицій і модернізму. Межова ситуація прийняття / неприйняття супроводжувала його на всіх етапах літературознавчої діяльності. У 1980-х рр. дослідник все ще писав праці про «літературу без політики». У цьому контексті була написана стаття про поезію В. Стуса. Б. Рубчак - представник модернізму, який він сам творив в українській літературі в еміграції разом з членами Нью-Йоркської групи. Поезію В. Стуса науковець розглядає поза контекстом його героїчної біографії.

Літературознавча діяльність Ю. Шереха охоплює широке коло проблем. Критик цікавився історією української літератури - творив її глибокими науковими працями про творчість письменників сучасного йому XX століття. Його мовознавчі, літературознавчі праці, спогади, листування були відомі в Україні з початку 1990-х рр. Літературознавчий дебют Б. Рубчака, за словами М. Стеха, відбувся наприкінці 1950-х. Його «філігранна есеїстика» - «це своєрідний міст між літературознавством епохи МУРу і новим поколінням західних україністів. Рубчака, без перебільшень, слід вважати найцікавішим нашим критиком 1960-х рр. (на те десятиліття припадає об'ємно найвагоміша частина його есеїстичної спадщини) та одним із найцікавіших у наступних десятиліттях» [9, с. 56]. На відміну від студій Ю. Шереха, його есеїстика майже невідома в Україні. Лише 2012 р. у львівському видавництві «Піраміда» вийшла книга досліджень Б. Рубчака за назвою «Міти метаморфоз, або Пошуки доброго світу», упорядкована Василем Ґабором [7]. Тому й не дивно, що його студія про лірику В. Стуса, яка була написана раніше, ніж праця Ю. Шереха, не знайшла належного відгуку серед вітчизняних читачів і дослідників.

Критики виявилися досить близькими в поглядах на покоління поетів-шістдесятників. Вони обидва досить вибірково підходили до аналізу художніх тєкстів, обираючи лише ті, що відповідали їх засадничим поглядам на магістральні шляхи розвитку української літератури. Ю. Шєвє - льов не цікавився ні материковими, ні еміграційними поетами 60-х рр., окрім творчості В. Стуса, він не залишив наукових оглядів. Неоднозначним до покоління шістдесятників було ставлення Б. Рубчака. У листі до Б. Бойчука від 25 вересня 1962 р. він писав: «ніхто з «шестидесятників» ще не досягнув навіть крихітки поєтичної віртуозносте (говорю не про теми, настрої, національний кольорит, а про віртуозність - найголовніше в поезії) Васильківської, Андієвської чи (в образності) В. Вовк» [4, с. 68].

Творчості В. Стуса Юрій Шєвєльов присвятив статтю за назвою «Трунок і трутизна: Про «Палімпсести» Василя Стуса». Г. Костюк у листі до автора назвав вихід цієї книги «подією в літературному житті» й високо оцінив його дослідження: «Ваша праця є дуже цікава. Ви підійшли і розкрили такий аспект поєтичного думання Стуса, про який досі ніхто не догадався. Але перечитавши його поезію, я бачу, що це тільки один із багатьох аспектів багатогранної творчої особистості Стуса. Щоб справді зрозуміти його, потрібно було б ще кілька таких, як Ваша, іншопроблемних статтей. Може, колись це й буде» [3, с. 407-408].

Роздумуючи про час і умови написання поезій В. Стуса, які збереглися і які були втрачені, «знищені тюремними ключарями», Ю. Шерех задається вічним для стусознавців питанням: «Як відірватися від героїчної біографії митця і говорити про вірші як факт літератури?» [10, с. 1041]. Його праця довела, що така інтерпретація складна, однак можлива, бо, як наголосив учений, «життя й творчість Стусові надзвичайно щільно одне з одним пов'язані, творять своєрідну гармонію» [10, с. 1049]. Сформувавшись як «дослідник і аналітик», чия «критична рефлексія поставала на основі «дійсного чуття» структури тексту і структури стилю» [11, с. 241], Ю. Шерех поставив перед собою завдання «інвентаризувати поезії за їхніми темами й стилєм <..> у надії, що з того вилонять - ся хоч би деякі риси поєтичної осоБистости; виявити деякі зв'язки й переємства, але не сподіваючися на докладне знайдення місця Стусового в новочасній українській і світовій ліриці» [10, с. 1042].

В еміграційному модерно-поетичному просторі відбулося становлення Богдана Рубчака. Дослідниця Т. Шестопалова зауважує, що Ю.Шєвєльов «вважав його щасливим випадком в українському еміграційному середовищі, де добрих поетів, що є водночас і «літераторами» (літературознавцями - М.М.), майже нема» [11, с. 242]. Як поет і перекладач Б. Рубчак починає свою статтю з питання літературних впливів на митця, які він називає «увертюрою про Стусову інтегральну, своєрідно «органічну» літературність». Дослідник спостерігає Близькість лірики Василя Стуса з поезією Е. Андієвської, збірку якої в нього було вилучено після одного з численних обшуків. Несподіваним для Б. Рубчака є перегук з поезією «Під знаком Фенікса» О. Зуєвського. Науковець припускає, що інтертекстом могла слугувати поезія Р. Рількє, звідки обидва черпали натхнення. Спостереження за літературними впливами наштовхує його на думку, що «Стусова поезія - це свічадо, що віддзеркалює інші обличчя - віддзеркалює їх не тільки свідомо, але сумлінно й цілком відкрито. Та під поверховою мозаїкою впливів, чи то систематичних (як у випадку Пастернака чи Рількє), а чи більш роздрібнених - нуртує творча енергія Стусового двійника, <..>, Стусового духовного батька. Ідеться <..>, про Тараса Шевченка» [7, с. 450]. На рівні літературних впливів, які він розглядає не як вторинні у зіставленні з модерною західноєвропейською поезією, а як творчі експерименти поета, дослідник ставить перед собою завдання простежити за структурою тематики творчість В. Стуса в «модерному її розгортанні». Таким чином, Б. Рубчак наголошує, що його сприйняття поезії не «критичне, а поетичне» [7].

Питання наслідування поетом своїх попередників цікавить і Ю. Шереха. Він ставить митця в одне коло з П. Грабов - ським і Т. Шевченком. Дослідник робить висновок, що поезія Василя Стуса «має власне обличчя», отже, оригінальна. А щодо парафраз із творчості Т. Шевченка, то «Шевченків був не вплив, - було ототожнення <…>: тотожність вдачі, віри, стійкості, світобачення, але не тотожність поєтичної структури» [10, с. 1073].

Поезію В. Стуса Ю. Шерех зараховує до «непрограмованої», це «думки й почуття в формуванні» [10, с. 1043]. Теми і мотиви в ній повторюються, змінюються лише переживання. Саме в мінливості переживань, на думку вченого, її багатство. Теми й мотиви - це «тільки виходи у внутрішній світ, у щоденник душі, у невислані листи до інших про власне внутрішнє [10, с. 1045]. Ю. Шерех спостерігає в поезії В. Стуса зацікавлення світовою філософією, йому Близькі вчення М. Гайдеґе - ра, Ж.-П. Сартра, Г Марселя. Ліричний герой поета завжди самотній, незважаючи на те, що «самота його колективна» чи навіть «загальнолюдська». Наголошуючи на єкзистєнційних мотивах самотності ліричного героя, науковець визначає головну тему лірики - це шлях до себе через суперечності власних настроїв, до «самоформування», а поезію митця характеризує як «поезію самознаходження» [10].

Дослідник підкреслює складну систему образності лірики В. Стуса, зокрема використання метафор, новотворів, «поєднання непоєднуваного», а метод «зсувів понять і образів, мерехтіння їх у переходах з одного в одне» називає визначальною рисою кращих поезій митця. Тому його лірика, на думку літературознавця, «творить загальне враження високости стилю й високости духа» [10, с. 1058]. Ю. Шерех вважає, що стиль - це не тільки естетична цілісність, але й світогляд письменника. У контексті шістдесятників дослідник називає В. Стуса «людиною свого покоління» (шістдесятники розпочали «депоетизацію» в поезії - М.М.) і вказує на дві стильові манери в поезії митця: «поетичну» і «антипоетичну». Таким чином, він визначає співіснування елементів експресіонізму й сюрреалізму в поезії В. Стуса.

На «особливому» прочитанні поезії В. Стуса наголошує Б. Рубчак і пропонує свої поетичні знахідки й імпульси. У тематиці творчості він виділяє такі специфічні категорії, як «розсіяння», «роздрібнення» (самовідчуження) й «остаточне єднання» (самостановлення) ліричного героя. Він мотивує читачеві причини детального аналізу процесу «розсіяння», «роздрібнення» ліричного героя, які через категорію «роздвоєння», «розщеплення» в хронологічному русі творчого росту митця приведуть до єднання. Траєкторію цього руху дослідник намагається накреслити через добірку поетичних образів у напрямку від ранньої до пізньої поезії. Самовідчуження ліричного героя, на думку Б. Рубчака, відбувається в площині фізіологічній, згодом переходить у психічну. Герой боїться свого минулого. Страх підсилюють чинники зовнішнього й внутрішнього світів. Унаслідок таких «самовтрат» герой відчуває себе «нєдолюдиною». Б. Рубчак наводить приклад раннього вірша «Натурщик», де він помітив «своєрідно сар - трівський приклад такої самовідчуженості в погляді іншого». Дослідник трактує його як злочинний погляд ворога, що веде до самогубства чи гірше, - до самозради. Порожня активність буднів, яку науковець називає «біганням», кохання як «само - роздаровування - замість самозбереження <.>» і час як «най - сильніший чинник розсівання, віднімання, втрат і самовтрат», що вабить несподіваними можливостями, але завжди залишається майбутнім, - усе це супроводжує ліричного героя на ранньому етапі творчості поета.

Символами роздвоєння є образи безодні, провалля, прірви, в порожнечі яких знаходиться ліричний герой. Але найпоширенішим символом роздвоєння в поезії митця Б. Рубчак визначає символ дзеркал (свічад). На його думку, цей образ набуває глибоко метафізичних значень у пізніших віршах, особливо в збірці «Свіча в свічаді». Головним чинником Роздвоєння в поезії В. Стуса знову є інший. Він не тільки «байдужий перехожий чи ворог, але навіть кохана людина». інший «краде в тебе твоє власне буття», «те, що було тобою». Роздвоєння відбувається як на рівні свідомості, так і на рівні зовнішнього світу - Україна й чужина, Україна - «рідна» і «чужа».

Як вдумливий інтерпретатор поезії, майстер інтелектуальної рефлексії Б. Рубчак побачив у ліриці митця поступ єднання, що «прямує <..> від іронічного або трагічного заперечування до єкзистєнціяльного (а місцями й своєрідно містично-сковородинського) стверджування» [7, с. 469]. Образи, які символізували «розсіяння», «роздвоєння», він трактує як символи єднання. Прірва стає життєдайною порожнечею, яка не роз'єднує береги, а єднає. Насичене к'єр - кеґорівським рількеанське звучання в поезії В. Стуса, на думку дослідника, веде до індивідуального вибору - бажаної смерті. Б. Рубчак доводить близькість ліричного героя В. Стуса до експресіоністських героїв, він проходить через біль, страждання, щоб осмислити суть свого буття й утвердити силу духу. Його життя є своєрідним чистилищем на шляху до реалізації вищої мети. «Треба себе залишити за брамою - свої погані звички, своє буденне розсіяння - й увійти в ліс, як пустка, як порожнеча свідомости, щоб могти наповнити себе цілющим соком старих дерев, які ніколи не пережили трагедії саморозгублености, самозагублености, саморозсівання» [7, с. 474].

У відношенні ліричного героя до світу Б. Рубчак також простежує роздвоєння, яке виявляється в прагненні бунту і спокою. Бунт В. Стуса (політичний, психологічний, метафізичний) Б. Рубчак називає абсурдним, як у А. Камю, але, на думку дослідника, саме своєю абсурдністю такий бунт зцілює й дає надію в житті. Автор трактує бунт у поезії як прагнення боротьби не лише із зовнішнім, але й із внутрішнім світом, бажання постійного самовдосконалення, визначення сенсу свого існування. У підсумку його містичний спокій (так Б. Рубчак окреслює перебування ліричного героя наодинці з собою) й єкзистєнційний бунт уже не ворожі, а взаємодоповнюючі сили.

Отже, окреслюючи парадигму тематичних параметрів лірики В. Стуса, дослідник дає характеристику естетичній досконалості поєтичних експериментів митця і пропонує спосіб буття автора в його творі.

На відміну від Б. Рубчака, Ю. Шєвєльов у висновку статті виступає не лише критиком, але й істориком літератури. До історії «тюремної літератури», яку автор умовно виділяє як третю складову історії української літератури паралельно з історією «опублікованих» та історією «загублених» творів, він зараховує насамперед творчість П. Грабовського, Т. Шевченка і В. Стуса. У «в'язничній поезії» дослідник підкреслює досконалу ритмічну організацію, високу емоційну напругу, неперевершену оригінальність, філософічність, що виходить далеко за межі біографічного й політичного. На думку вченого, окремі поезії В. Стуса «проривають межі історії тюремної літератури, межі історії української літератури, вони належать до літератури світової» [10, с. 1074].

На сучасному етапі розвитку літературознавства сформувався окремий розділ - Стусознавство, завданням якого є переглянути, доповнити, описати рецепції учених на постать поета, окреслити завдання майбутніх досліджень. Літературознавчі студії Юрія Шевельова та Богдана Рубчака, що були написані поза географічними межами України у 1980-х рр., віднесли творчість В. Стуса до контексту модерної європейської поезії. Літературна критика вчених є вагомим словом у вивченні творчості митця та неоціненним здобутком у царині вітчизняного літературознавства, а пізнання інтелектуальних засад мислення й діяльності науковців, що почалось у 90-х рр. і триває досі, - це пізнання глибин модерної української літератури XX століття.

Література

шевельов рубчак стус літературознавець

1. Дзюба І. Свіча у кам'яній пітьмі: Стус В. Вибрані твори / упоряд. Д. Стус. К.: Смолоскип, 2014, С. 751-787.

2. Коцюбинська M.X. Мої обрії: В 2 т. Т. 2. К., 2004. 386 с.

3. Листування Юрія Шевельова і Григорія Костюка (1950-1988) / упор. Надія Баштова // Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. К.: ВД «Стилос», 2010, Т. 5. С. 365-501.

4. Моренець В. Оксиморон: Літературознавчі статті, дослідження, есеї. К.: Аграр Медіа Груп, 2010. 528 с.

5. Павлишин М. Квадратура круга: пролегомени до оцінки Василя Стуса. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. К.: Вид - во «Час», 1997. С. 157-174.

6. Ревакович М. Persona non grata: нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність. К: Критика, 2012. 336 с.

7. Рубчак Б. Перемога над прірвою. Про поезію Василя Стуса. Міти метаморфоз, або Пошуки доброго світу: Есеї / упоряд. Василь Ґабор. Львів: ЛА «Піраміда», 2012. 484 с.

8. Славутич Я. Єдність душ: Поезія Василя Стуса / Славутич Я. Меч і перо / Яр Славутич. К., 1992. С. 356-373.

9. Стєх М. Невикористаний шанс Богдана Рубчака. Український журнал. 2008. №7-8 (37). С. 56.

10. Шєвєльов Ю. Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса. Вибрані праці у 2 кн. Кн. 2. Літературознавство / упоряд. і. Дзюба. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. С. 1040-1075.

11. Шестопалова Т. Літературна критика як спосіб самоактуалізації інтелектуала (на матеріалі листування й праць Юрія Шевельова та Богдана Рубчака). Синопсис: текст, контекст, медіа. 2017. №2 (18). С. 236-251.

Размещено на Allbest.ru