Образ України як виразник основних світоглядних принципів Тараса Мельничука

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Невід'ємними репрезентантами ідіостилю в сучасному мовознавстві є поняття «світобачення письменника», «мовна особистість». У такому пошуковому руслі завжди цікавим лишається своєрідне мислення, оригінальний світогляд поетів, які були штучно вилучені з літературного процесу наприкінці 1960-х початку 1980-х. рр., тобто шістдесятників. Підносячи свободу до культу, вони, без перебільшення, «заклали генетичний код сучасної України» [7, с. 65]. Творче покоління 60-х років ХХ століття спроектувало енергію на утвердження не лише власного творчого потенціалу, а й загальнонаціонального.

До генерації майстрів художнього слова, які представляли дисидентський рух в Україні, належить косівський поет Тарас Мельничук. Активні популяризатори творчості Т. Мельничука, науковці-земляки Карп'юк В. та Лаюк М. уважають його одним «із найоригінальніших, найгеніальніших, найтрагічніших митців ІІ половини ХХ ст.», одним із перших, «хто під час радянських репресій 70-х був ув'язнений «за вірші'» [9], а саме за поетичну збірку «Чага», у якій убачалася антирадянська агітація, пропаганда національної ідеї, що «належала до табуйованих» [2, с. 12]. У неволі для митця єдиною формою самовираження стала поезія.

Дослідження системи художніх образів поетичної мовотворчости Т. Мельничука є перспективною з огляду на своєрідність світоглядних домінант митця, особливостей його індивідуально-авторської стилістичної манери, яку, зокрема, розкривають символеми на позначення образу Батьківщини. Літературознавець Зелененька І. відзначає, що «Україна найбільш експресивний, найбільш системомісткий образ у творчості поета» [5, с. 12].

Аналіз досліджень і публікацій. У сфері мельничукознавства мають місце ґрунтовні літературознавчі студії, у яких досліджено своєрідність художнього мислення (С. Кут), образну систему та метафоричність поезії (І. Зелененька), тему історичного минулого України, вияв внутрішньої волі (О. Слоньовська), художні концепти (М. Лаюк).

Серед літературознавчих розвідок також є праці, де творчість Т. Мельничука проаналізована в контексті української лірики рубежу ХХ ХХІ століть, зокрема еволюція жанрів та визначення світоглядно-естетичних паралелей у контексті шістдеятництва (О. Шаф), української поезії 1960-1990-х років, зокрема модерні стильові течії: Київська школа поетів та її оточення (Т. Пастух).

Увагою мовознавців у поетичних текстах Т. Мельничука стали такі явища, як функціонування епітетних словообразів, архетипних символів (Ю. Зуєнко), текстотвірні функції гуцульських діалектизмів (Л. Пена), структурно-семантичні особливості оказіональних суфіксальних іменників-дериватів (К. Дюкар). Творчість Т. Мельничука вивчалася в контексті дослідження стильової палітри сучасної поезії, зокрема: семантико-стилістичні домінанти поезії кінця ХХ початку ХХІ століття (Р. Ріжко), особливості творення комічного в українській поезії другої половини ХХ століття (О. Шумейко), конфесійна лексика у творчості репресованих українських поетів 60-80-их років ХХ століття (Ю. Браїлко).

Актуальність роботи зумовлена малодослідженістю саме ученими-лінгвістами образної системи мовосвіту Т. Мельничука, яка через оригінальність і самобутність є надзвичайно цікавим явищем сучасної лінгвопоетики.

Мета пропонованої статті окреслити художні образи-домінанти творчого доробку як основу світоглядних пріоритетів художнього мислення Тараса Мельничука. Об'єктом дослідження стали поезії, що увійшли до тритомного видання творів поета.

Виклад основного матеріалу. Аналіз поетичного словника Т. Мельничука дає підстави стверджувати, що домінантним у його мовотворчості є образ України, який «вростає» в архетип Великої матері. Системотворчий образ-символ слід проаналізувати в трьох інваріантах: етноландшафтному, етносоціальному та інтрасоматичному (емотивно-психологічні стани) [5, с. 12].

На мовній свідомости Т. Мельничука як уродженця Гуцульщини позначився синтез національного відчуття з ментальним баченням України, цілісну універсальну систему образів якої утворюють саме зорові образи. Предметом нашого лінгвопоетичного дослідження стали словообрази гори, Карпати, сад, син, бджола, хліб, вишня, калина, вишня, які представляють образ України.

У поетичному доробку Т. Мельничука образ України як Батьківщини виражений через образи України-матері, України-віри, України-народу (борця і трудівника), України-коханої, що творить антропоцентричну образну парадигму.

Через образність ороніму Карпати Т. Мельничук ототожнює образ України-матері з біблійним образом батька із притчі про блудного сина в контексті: «Ягорнуся до Карпат немов до печі / але піч не гріє плаче в сніг / Україно-мамо / добрий вечір ти пусти мене /хоч на поріг» [3, с. 82]. Ліричний герой постає як син-бунтар, що уособлює непокірність, норовливість, безпринципність у боротьбі з життєвими викликами. Після поневірянь він повертається до України-матері, чия милостива любов зцілить зболену душу блудного сина. Уживання традиційного етикетного вигуку добрий вечір несе своєрідне смислове навантаження: на противагу з біблійним персонажем Мельничуків ліричний герой не деградував, а, навпаки, повернувся з добром у душі. Лексема вечір яскраво передає його емотивно-психологічний стан шкодування за втраченим, адже життя минає.

Образ України-матері простежується в семантиці лексеми син, якою автор, у першу чергу, означує себе як сина свого краю і народу, чітко усвідомлюючи власне походження, нерозривність із героїчною історією предків, як-от: «Я син Київської Руси, / А значить України син, <...> Я син Вкраїни й буду сином / Допоки сонця угорі» [2, с. 226]; «Срібну волосину Довбуш віддав сину, / Щоб ні меч, ні куля /Не взяли гуцула. / Щоб не знали гори туску, Щоб не вмерли в горах бузьки. / Довбуш оддав сину, син онукам, / Щоб стерпіли всі наруги й муки. /1 ні меч чужий, ні смерть, ні куля. <...> А де ж зараз срібна волосина? / В соняшниковім чубі мого сина» [1, с. 149]. В основу останнього контексту покладено легенду про Олексу Довбуша найвідомішого із опришківських ватажків у Карпатах, героя Гуцульщини, який за добрі справи був наділений великою силою, що знаходилася у трьох волосинах (для сили, проти сокири, проти кулі). Образ срібної волосини це своєрідний оберіг, що отримують гуцули в спадок, уособлення безперервності українського роду. Як у степовій Україні справжній козак, так в українських горян справжній гуцул. Т. Мельничук асоціює себе і власного сина спадкоємцем сили свого земляка, волелюбності й стоїчності. Контактні й дистантні парадигматичні повтори лексеми син сину, що вважаються повними, адже викликають найменші зміни в семантиці слова, сприяють акцентуації образу як майбутнього України.

У наступному контексті образ сина підсилений символемою риба: «Живу син риби у пропахлій ароматом чорнобилю і чебреців ріці» [2, с. 96]. Оскільки образ риби є одним із символів Ісуса Христа, стає зрозуміло, що ліричний суб'єкт означує себе сином Христа, тобто християнином, який живе, на перший погляд, у рідному краю серед суто українських реалій, адже ріка, за Біблією, як частина райського саду уособлює джерело життя. Проте образи-фітоніми чорнобиль, чебрець, на наш погляд, на основі запахових властивостей утворюють смисловий контраст: неприємний сильний гіркий аромат приємний пряний солодкавий запах. Значення образу чорнобиль виходить за межі етнопейзажу, адже гармонію життя порушує отруйний Чорнобиль. Через символ син риби автор асоціює себе із українським народом, для якого техногенна катастрофа стала ще одним геноцидом. Таке декодування образу дає підстави розглядати його на етносоціальному рівні.

Світоглядне мислення митця-патріота виявляється в утвердженні споконвічних націєтворчих цінностей миру, добра, любови через образ-символ хліб, що є продовженням парадигми Україна-мати, в рядках: «Бережімо ж сонце в росяній короні, Щоби наш барвінок не осліп, Щоб колись на наших золотих долонях Щебетали діти і світився хліб» [2, с. 37]. У мовотворчості ніжного лірика лексема хліб уживана на позначення символу свободи, наприклад: «Послухай, Місяцю, піди й купи буханку хліба: / Не треба золотого тільки б хліб. /1 повечеряєм утрьох: я, ти і Мама...» [4, с. 163]. О. Знойко стверджує, що Місяць був складовою частиною найдавніших богів астрального культу: Сонця, Місяця і Зорі [6, с. 44-45]. В обраному контексті образ місяця постає уособленням вічности й духовного оновлення, тому в персонажах простежується тріада: ліричний герой, вічність та Україна-мати.

Для мовотворчости Т. Мельничука невід'ємним є біблійне світобачення. Поет-дисидент сміливо декларує власне призначення на благо Батьківщини: боротися, працювати, любити, вірити в прикладі: «Язнову гори ці складу / (О Господи допоможи!) /1 оживлю / і полюблю / й посію хліб вино і квіти» [3, с. 241]; «І тиснутиме до останку, / Щоб я не забув / святі свої гори, / Й не віддав чужинцям храми свої і світанки!» [3, с. 323]. Із наведених рядків розуміємо, що образ України в Т. Мельничука позначений лексемами з релігійною конотацією: святий, храм, Господь. Можна зробити висновок, що у світовідчутті поета Україна як духовна субстанція постає як сокровенна, найдорожча. Такий добір символем інтимізує глибинні почуття поета.

Образ України-віри простежуємо також через образ хліба. На думку Л. Кожуховської, в Україні завжди віддавали перевагу «життєносному хлібові, що мав символічне значення життя, роду, сім'ї» [3, с. 831]. Яскравим прикладом можуть слугувати рядки: «Хліб це коли Різдво і тайна вечеря свята / це коли у сім'ї торжество: всі їдять тіло Ісуса Христа»[4, с. 187]. Через біблеїзми автор доводить, що споживання хліба насущного має стати усвідомленням найвищого духовного спасіння українця, урочистість дійства якого передано лексемою із конотацією святковості торжество.

З погляду етносоціального виміру слід дослідити в мовотворчості Т Мельничука образ саду. Автор закодовує в лексемі садобраз України, утверджуючи беззаперечну віру в здобуття незалежносте, в рядках: «я садівник я сонцебог/ я світ переломлю надвоє / немов суху гілляку на коліні / та сад мій зацвіте / і бризне яблуко моє рожевим соком волі»[4, с. 180]. Т. Мельничук, звертаючись до пантеону язичницьких, дохристиянських образів, проєктує їхню надприродну силу на ліричного героя, ототожнюючи його з образом головного бога білого дня, щастя, добра, багатства Білобога [4, с. 39], який зі своїм антиподом Чорнобогом уособлює вічну боротьбу добра і зла. У мовній картині світу поета-гуцула захисником від зла радянського тоталітарного режиму постає образ Сонцебога. Указана лексема є одним із колоритних авторських новотворів, якими рясніє мовосвіт митця. Оказіоналізм, утворений шляхом поєднання слів сонце+бог, репрезентує християнську традицію значення солярного образу сонячне світло символізує щастя [3, с. 777]. Ліричний герой запрограмований на подолання зла, тобто сила людини-патріота здатна творити дива: сад-Україна зацвіте і, як результат, яблукопрадавній символ родючости, омолодження (від образу молодильних яблук, які дістати дуже важко, бо їх стереже нечиста сила) з'явиться, бо виросте, як виросте й українська воля. Здобуття свободи, попри неймовірні перешкоди, в українців закладено в генетичному коді. Це є проєкцією на вітаїстичну сутність світоглядної системи поета.

Парадигма Україна-народ також утворюється через асоціацію народ-борець. Палкий патріот чітко усвідомлює власну екзистенцію приречена пасіонарність, тобто беззаперечне спрямування життєвої енергії на націєтворчі процеси в українському суспільстві, зокрема в контекстах: «Гори рівняйтесь на мене/ море тримайся мене за мене / і ніколи сльозами і кораблями не заплачуть твої щогли й вітри»[3, с. 249], «І чорні гори, й синє море мені болять, бо то є я, / Бо то душа і плоть моя, / Бо то історія народу, що дав мені життя й Ім'я. / Болять!»[3, с. 266]. Образи гори море,підсилені народнопісенними епітетами (у другому зразку), стають маркерами великої батьківщини. У першому прикладі оригінальність творчої манери Т. Мельничука підкреслює тавтологічна конструкція сльозами <... > не заплачуть, що утворює експресивно-стилістичний плеоназм, який посилює емотивно-психологічний стан ліричного героя. У другому прикладі висхідна градація (клімакс) я душа і плоть історія народупосилює відчуття самоіндифікації українця-борця.

У контексті народ-борець, що формує етносоціальну образну інваріанту, варто простежити й образ Карпат, зокрема в поетичному зразку: «З раба не встало жито / З раба заколосився раб / Наказую! усіх рабів убити від дону сяну до карпат!» [3; 7]. Зрозуміло, що словообраз Донуособлює Східну Україну, а лексема Сянпозначає Західну. Митець веде лінію від Східної України (Дон) до Західної (Сян), стрімко піднімаючи її увись (Карпати). У мовній картині світу Т. Мельничука ріки Дон і Сян формують парадигму низу, а гори Карпати верху, що позначає горизонталь та вертикаль світобудови. Така модель світобачення утворює контраст матеріальний духовний, тобто свобода на всіх рівнях: як на фізичному, так і психологічному.

Лексеми на позначення гідронімів та ороніму написано з малої літери, що нівелює індивідуалізацію ландшафтних символів України. У такий спосіб закцентовано на потужності заклику до співвітчизників позбутися рабської психології, формованої віками. Дистантний парадигматичний повтор лексеми рабпосилює світоглядні домінанти шістдесятництва жага свободи на екзистенційному рівні.

У поданому поетичному контексті спостерігаються певні інтертекстуальні зв'язки: через образи державного гімну України «від Сяну до Дону» автор підкреслює всеосяжність, усеохопність народної боротьби за незалежність, що реалізує вітаїстичне світобачення поета-дисидента.

В етносоціальному руслі аналізуємо образ бджоли як символ праці й добробуту, що проєктується на щасливе майбуття українців, зокрема в контексті: І бджоли, й люди, надто люди / Пойняті спрагою діяння, /1 буде пісня, сонце буде /1 хата з хлібам і коханням[3, с. 352]; «І росою вмиває перепілка лице. /А вже промені йдуть/сонценосці і вінценосці, /1 Карпати бджола під пахвою несе»[1, с. 69]; «Бджіл медоносних українські доли,/ Й сама Вкраїна вулик золотий...» [2, с. 95]. У перших рядках прикладу символеми пісня, сонце, хата, хліб, коханняпередають вітальну сутність мовотворчости Т. Мельничука, адже першооснова буття це гуманізм. В останньому прикладі спостерігається своєрідний перехід епітета золотийна означування образу всієї України. Образ вулика як уособлення одностайности, згуртованости, невтомної праці розростається в образ України-вулика. Таким чином створюється образ українського народу-трудівника.

У поетичному доробку Т. Мельничука Батьківщина виступає і як Україна-кохана. Цьому сприяє багатство народнопоетичних образів калини, вишні, як-от: «Певно, я син калини,/ певно, я син пшеничного колоса: / де б не був / пізнаю Україну, /мов кохану, / по голосу»[1, с. 42]; «...Десь на Вкраїні / квітнуть вишні, / Й повстанців / гайдамаків піших / Волочить бусурмен конем»[4, с. 14]. У поданих рядках антропоцентричність світобачення поета-дисидента, який сміливо ідентифікує себе українцем, засвідчує індивідуальну філософію буття. Зрозуміло, що смисл екзистенції лірик розкриває через мотив служіння, «зрушення світу», відповідальности за долю народу, що властиво світоглядним засадам шістдесятників.

Висновки. Отже, аналіз образів-домінант поетичних текстів Тараса Мельничука показує, що лексичні одиниці містять у семантичній структурі додаткові смисли, які розширюють семантику й наповнюють тканину твору оригінальними асоціаціями й символами. Образи дуже злютовані, їхнє розщеплення утруднюється через певний синкретизм, адже з одного образу виростає інший масштабніший, глобальніший. Попри це, ми дійшли певного висновку щодо системотворчого образу-символу України. Ядро Мельничукової мовної картини світу становлять предметно-візуальні орієнтації, що стали домінантами для студіювання етноміфологічного космосу України як великої батьківщина (держава, країна). У поетичному доробку митця образ Батьківщини репрезентований через систему архетипів української ментальности, таких як мати, народ (борець і трудівник),та образів коханої, віри. Така система художніх образів творить антропоцентричну образну парадигму.

Умовна класифікація символем за трьома аспектами етноландшафтним, етносоціальним, інтрасоматичним показала, що образна система мовотворчості поета багата й різнопланова, тому диференційована суто за контекстом. Образи Карпати, син, хліб, що передають міжособистісні зв'язки, уособлюють поняття Україна-мати. Також продукують емотивно-психологічні стани символеми гори, хлібй утворюють місткий образ України-віри. Фольклоризми-фітоніми калина, вишня сприяють творенню образу України-коханої, що теж представлений у мовотворчості митця через емоційно-психологічні особливості. Контекстуальні словообрази бджола, гори, сад формують образи «народ-борець» і «народ-трудівник», що проаналізовані в етносоціальному інваріанті. Серед досліджуваних образів на позначення великої батьківщини, що мають чітку, однозначну вказівку на опис природи, не виявлено.

Серцевиною мовомислення Т Мельничука виступає віра в українську державність, що і є стрижнем віталістичного світогляду поета-дисидента, який, попри поневіряння, не стає космополітом, а викристалізовує гостре відчуття Вітчизни. Актуальним і вкрай необхідним залишається подальше вивчення малодосліджених образів-символів поетики Т. Мельничука, що репрезентують його світогляд як яскравого представника митців-шістдесятників.

Література

мельничук мовний ідіостиль

1. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. Москва : Гослитиздат, 1959. 655 с.

2. Дзьомба Н.М. Національно-світоглядна публіцистика українських шістдесятників (концептуальні засади, проблематика, опінієтворча роль) : автореф. дис. ... канд. наук із соц. комунікацій : 27.00.04 ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. Львів, 2016. 20 с.

3. Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В.П. Коцура, О.І. Потапенка, В.В. Куйбіди. 5-е вид. Корсунь-Шевченківський : ФОП Гавришенко В.М. 2015. 912 с.

4. Жайворонок В. Знаки української етнокультури. Словник-довідник. Київ : Довіра, 2006. 705 с.

5. Зелененька І.А. Образна система лірики Тараса Мельничука : автореф. дис...канд. філол. наук. Львів, 2009. 15 с.

6. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Київ, 1980. С. 44-45.

7. Пахльовська О. Українські шістдесятники: Філософія бунту. Сучасність. 2000. Частина 4. С. 65-84.

8. Словарь библейских образов / под общ. ред. Л. Райкена, Дж. Уилхойта, Т. Лонгмана. ІІІ. Санкт-Петербург, 2005. С. 545.

9. https://www.facebook.com/pages/category/Literary-Arts/ТарасМельничук Віртуальний-музей-архів-2036616699710208.

10. Мельничук Т. Твори : в 3 т. Коломия : Вік, 2003. Т. 1. 254 с.

11. Мельничук Т. Твори : в 3 т. Коломия : Вік, 2003. Т. 2. 256 с.

12. Мельничук Т. Твори : в 3 т. Коломия : Вік, 2006. Т. 3. Кн. 1. 496 с.

13. Мельничук Т. Твори : в 3 т. Коломия : Вік, 2007. Т. 3. Кн. 2. 343 с.

Размещено на Allbest.ru