Мовні засоби творення іронічної модальності у книзі Олів’є Маньї "Dessine-moi un Parisien"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра французької філології

Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Мовні засоби творення іронічної модальності у книзі Олів'є Маньї «Dessine-moi un Parisien»

Марінашвілі Мальвіна Джангізівна

Анотація

Мета статті полягає у виокремленні й аналізі мовностилістичних засобів актуалізації іронічної модальності в книзі Олів'є Маньї «Dessine-moi un Parisien» («Намалюй мені парижанина»), яка належить до жанру нонфікшн. Об'єктом дослідження є вербально виражена іронічна модальність. Предметом вивчення є мовні засоби, які сприяють творенню іронічних смислів в книзі О. Маньї. Результатом проведеного дослідження стало виявлення й опис засобів реалізації авторської іронічної модальності у процесі творення автором образу сучасного парижанина як на рівні мікроконтексту, так і на рівні цілого тексту. Описано лексико-стилістичні та логіко-смислові засоби творення іронічної модальності (епітети, лексичні оказіоналізми, метафора, гіпербола, оксюморон), а також засоби актуалізації асоціативної іронії (лексичний повтор, алюзія). Зроблено висновок про те, що основною функцією, яку іронія виконує у вищезазначеному творі О. Маньї, є функція іронічної (авто)портретизації, вираження авторської оцінки. Іронія в дослідженому творі заснована на викритті суперечного характеру парижанина, невідповідності між зовнішніми виявами та істинною внутрішньою сутністю, якою її бачить автор, сам докорінний парижанин. Ефективними актуалізаторами іронічного смислу у книзі О. Маньї є також синтактико-стилістичні засоби, дослідження яких видається перспективним у подальших розвідках.

Ключові слова: іронічна модальність, мовностилістичні засоби, французька мова, нон-фікшн, Олів'є Маньї.

Языковые средства создания иронической модальности в книге Оливье Маньи «Dessine-moi un Parisien»

Аннотация

Цель статьи заключается в выявлении и анализе лингвостилических средств актуализации иронической модальности в книге Оливье Маньи «Dessine-moi un Parisien» («Нарисуй мне парижанина»), которая относится к жанру нон-фикшн. Объектом исследования является вербально выраженная ироническая модальность. Предмет изучения -- языковые средства, которые способствуют созданию иронических смыслов в книге Оливье Маньи. Результатом проведённого исследования явилось выявление и описание средств реализации авторской иронической модальности при создании образа современного парижанина как на уровне микроконтекста, так и на уровне целого текста. Описаны лексико-стилистические и логико-смысловые средства создания иронической модальности (эпитеты, лексические окказионализмы, метафора, гипербола, оксюморон), а также средства актуализации ассоциативной иронии (лексический повтор, аллюзия). Сделан вывод о том, что основной функцией, которую ирония выполняет в книге О. Маньи, является функция иронической (авто)портретизации, выражения авторской оценки. Ирония в исследованном произведении основана на раскрытии противоречивого характера парижанина, несоответствия между его внешним представлением, видимостью, и его истинной сущностью, какой её видит автор анализируемого произведения, сам коренной парижанин.

Ключевые слова: ироническая модальность, лингвостилистические средства, французский язык, нон-фикшн, Оливье Маньи.

LANGUAGE MEANS OF CREATING IRONIC MODALITY IN THE BOOK «DESSINE-MOI UN PARISIEN» BY OLIVIER MAGNY

Summary

The purpose of the article is singling out and analyzing of language means expressing ironic modality in the non-fictional book «Dessine-moi un Parisien» («Paint Me a Parisian») by Olivier Magny. The object of the study is verbally expressed ironic modality. The subject of the research is language means providing ironic connotation in O. Magny's book. The result of the investigation has allowed distinguishing and analyzing the author's ironic modality colouring of the image of a modern Parisian both on the level of the micro-context and the whole text. The lexical-stylistic and logical-semantic means of conveying ironic modality (epithets, lexical occasionalisms, metaphor, hyperbole and oxymoron), as well as the means of creating associative irony (lexical repetition, allusion) have been described. The main conclusion of the paper is that the chief function fulfilled by irony in the work by O. Magny is creating ironic (auto)portrait, as well as expressing the author's evaluation. The irony in the work under study is based on the unveiling a Parisian's contradictory nature, the discrepancy between visibility and his true essence seen through the author's eyes being a born and bred Parisian himself. Syntactic and stylistic tools are also effective actualizers of the ironic sense in O. Magny's book. Their study seems promising in further exploration.

Key words: ironical modality, linguostylistic means, french language, non-fiction, Olivier Magny.

Постановка проблеми

Постмодерн як історичний етап у розвитку світової культури породив не лише нові культурні феномени та соціальні процеси, але й новий тип колективного сприйняття, світовідчуття та світобачення, який характеризується як «іронічний» [5, с. 120]. Іронія є атрибутом і сутнісною характеристикою постмодерністської культури, в тому числі і літератури, як художньої, так і документальної. «Характерною рисою постмодерної літератури є іронічне ставлення не лише до навколишньої дійсності, а й до самого себе, до самого людського існування, і до мови як способу вираження внутрішнього стану письменника» [4, с. 6-7]. З огляду на це, дослідження механізмів і засобів творення іронії в текстах жанру нон-фікшн видається актуальним.

Зв'язок із попередніми та суміжними дослідженнями проблеми. Феномен іронії розглядають у наукових працях у різних аспектах, зокрема, естетичному (М. Бахтін, Ю. Борєв, Б. Дземідок, В. Півоєв, В. Пропп та ін.), літературознавчому (Ф. Амон, Л. Болдіна, Д. Мюкке та ін.), лінгвістичному (К. Воробйова, А. Горностаєва, О. Єрмакова, О. Кагановська, О. Калита, К. Кербрат-Орекьоні, Ю. Мухіна, Л. Перрен, О. Петрова, С. Походня, А. Приходько, М. Слепцова та ін.). В сучасній лінгвістиці існує два підходи до визначення іронії. З одного боку, іронія розглядається як стилістичний прийом, з іншого -- як результат, ефект, іронічний смисл. Як свідчать дослідження іронії на рівні тексту, вона може виражатися на всіх рівнях мови, створюючи іронічний ефект, іронічну модальність, іронічну експресію [7; 4]. Зокрема, С. Походня розглядає іронію як форму «оціночного, критичного, емоційного освоєння дійсності» [7, с. 8]. На основі такого підходу іронію можна вважати емоційно-оцінним смислом висловлення [8, с. 284]. Інакше кажучи, іронія в сучасній лінгвістиці має статус концептуальної текстової категорії, яка репрезентує прагматичну настанову автора. Отже, в нашому досліджені ми розглядаємо іронію як форму комізму, яка виражається в емоційно-оцінному естетичному суб'єктивованому ставленні до дійсності, характеризується триплановою структурою вираження при відносній рівноправності цих планів, амбівалентністю, здатністю до двоспрямованос- ті і специфічним емоційним переживанням [4, с. 33].

Формулювання дослідницьких завдань

Мета статті -- дослідити мовностилістичні засоби актуалізації іронічної модальності у процесі авторського творення Олів'є Маньї образу парижанина у книзі «Dessine-moi un Parisien». Об'єкт дослідження -- вербально виражена іронічна модальність. Предметом вивчення є мовні засоби, які сприяють творенню іронічних смислів у вищезазначеній книзі О. Маньї. Для досягнення мети дослідження використано методи спостереження, аналізу фактичного мовного матеріалу, семантико-стилістичний метод і метод інтерпретаційно-текстового аналізу.

Виклад основного матеріалу

Олів'є Маньї -- засновник спілки дегустаторів вина «О Шато». Він має свій блог, у якому, з-поміж іншого, він представив англійською мовою цикл невеликих іронічних нарисів про парижан, описавши їхні характерні риси та звички. Саме ці нариси з блогу, який викликав великий інтерес у читачів, Олів'є Маньї опублікував у 2010 році в паперовому форматі, об'єднавши їх під назвою «Dessine-moi un Parisien».

Книга Олів'є Маньї належить до жанру нон-фікшн. Існує низка гумористичних творів цього жанру, присвячених французам і, зокрема, парижанам, серед яких: «A year in ze merde» Стефана Кларка, «The Xenophobe's Guide to the French» Ніка Яппа і Мішеля Сіретта, «Ces impossibles Franзais» і «Les Parisiens sont pires que vous ne le croyez» Луї-Бернара Робітайя. Проте, ці книги написані іноземцями, отже, іронія, з якою описано французів, є екстравертною (за термінологією В. Півоєва [6]). Книгу ж «Dessine-moi un Parisien» написав докорінний парижанин. Отже, вона становить особливий інтерес для лінгвістичного аналізу, оскільки є певною мірою «автопортретом», а іронія, що пронизує твір, є іронією амбівалентною.

«Dessine-moi un Parisien» містить 68 невеликих за об'ємом розділів (2-3 сторінки тексту), в яких автор наводить основні правила життя в Парижі, описує речі, без яких неможливо уявити життя парижанина (острів Сен-Луї та морозиво Бертійон, суші, набір десертів «кафе-гурман», вода «Сан-Пе», солона карамель, TGV тощо). Розділи книги О. Маньї можна розподілити на декілька тематичних категорій: мовленнєві особливості парижан (цей аспект розглянуто у статті [10]), кулінарні пристрасті, улюблені місця, відпочинок, стиль, ставлення до співвітчизників-не-парижан та іноземців, освіта, правила життя у французькій столиці. Наприкінці кожного розділу автор наводить жартівливі корисні поради, як підтримувати розмову на паризький манер та вести себе як справжній парижанин. Наприклад, до розділу «New York» додається:

CONSEIL UTILE:

Ne dites jamais que vous prйfйrez Paris а NY

vous passeriez pour un vieux et un rabat

PARLEZ PARISIEN:

«New York, c'est vraiment super, y a une йnergie...» [9, c. 128].

Незважаючи на різноманітність тем, яких торкається автор, всі вони так чи інакше спрямовані на створення «(авто)портрету» парижанина в широкому сенсі цього терміну. Ярко виражена іронічна модальність книги Маньї сприяє її експресивності щодо характеристики головних рис жителів французької столиці.

Основою іронії у творі Маньї є контраст, що викриває, перш за все, протиріччя видимості і суті: того, якими парижани себе вважають, і якими вони є насправді, принаймні, якими їх бачить автор -- докорінний парижанин. Наведемо декілька прикладів.

Парижани, як і всі французи, обожнюють TGV (швидкісний поїзд). Для них у списку чудових речей, що створені у Франції, TGV посідає перше місце, залишаючи позаду, наприклад, рівність між людьми чи знамените біле вино Chвteau-d'Yquem: «Dans une discussion entre Parisiens sur les choses formidables que la France a eu le bon goыt d'enfanter, le TGV vient gйnйralement tout en haut de la liste, bien avant l'йgalitй entre les hommes ou le Chвteau-d'Yquem» («Le TGV») [9, c. 25]. Проте, на відміну від жителів провінції, парижанин сприймає TGV зовсім не як транспорт швидкого пересування. Для нього найголовніше те, що карта маршрутів TGV є свідченням того, що Франція -- це сузір'я, а Париж -- його сонце: «Mais, lа oщ le provincial apprйcie le TGV car il rend Paris et donc le monde plus accessible, le Parisien bйnйficie du TGV dans une tout autre mesure. La carte des lignes TGV nous apprend que la France est une constellation dont Paris est le Soleil» («Le TGV») [9, c. 25].

Іронічно характеризує О. Маньї ставлення парижан до іноземців. Так, розділ «Les Belges» починається з твердження, що парижани дуже добрі антропологи і здатні охарактеризувати інші народи одним прикметником, як це можуть зробити лише досвідчені експерти: «Les Parisiens sont tous des anthropologues de haut vol. Ils connaissent sur le bout des doigts les autres peuples et les autres pays. Comme seuls les experts savent le faire, ils parviennent а synthйtiser leur savoir sur les gens d'ailleurs en un seul adjectif, dйfinitif et inattaquable» [9, c. 160]. Тут автор використовує епітети, що в контексті набувають іронічної конотації de haut vol, dйfinitif, inattaquable. Утім, іронічний ефект цього уривку значно посилюється, коли далі Маньї наводить ті оцінні «експертні» прикметники, які виявляються абсолютно суб'єктивними: «Ainsi, les Amйricains sont cons, les Portugais poilus, les Vietnamiens chinois et les Belges sympas» [9, c. 160].

Ще одна особливість парижан, схарактеризована в окремому розділі «Se plaindre», -- їхня звичка постійно скаржитись, яку вони звели в ранг мистецтва: «Si le Franзais s'est taillй une jolie rйputation pour sa faзon de continuellement se plaindre, le Parisien йlиve cette habitude au rang d'art» [9, c. 211]. Парижанин завжди знайде, чим або ким бути незадоволеним: «Avec un indйniable talent, le Parisien rйussit а ternir sa rйalitй en toute situation. Il trouvera toujours quelque chose dont il pourra se plaindre: la qualitй d'un plat, les gens, le mйtro, le boulot, les politiques, les voisins...» [9, c. 200]. Іронічний ефект у наведеному уривку створено використанням словосполучення un indйniable talent («безперечний талант») по відношенню до ternir sa rйalitй (у прямому значенні -- «робити тьмяним», а в переносному -- «бруднити, поганити»), що означають не дуже поєднувані поняття.

Людина, яка постійно скаржиться, за визначенням, є людиною розумною: «L'homme heureux ne peut qu'кtre idiot. А l'inverse, celui qui se plaint doit nйcessairement кtre intelligent. Un superbe syllogisme parisien est ici а l'њuvre: la personne qui se plaint est celle qui a identifiй le problиme. La personne qui a identifiй le problиme est la personne intelligente» («Se plaindre») [9, c. 211].

Іронія є багатогранним феноменом, що проявляється в її перетині з іншими формами комічного, такими як гумор, жарт, сатира, сарказм та ін. [2]. Іронія може наближатися до того чи іншого суміжного явища, тяжіти до комічного або трагічного, бути жартівливою або сумною. Іронія виражає суб'єктивне ставлення до світу й містить різний підтекст -- від апатії до агресивності, від веселого добродушного жарту до в'їдливого глузування [3, с. 105]. У книзі Олів'є Маньї іронія найчастіше добродушно насмішкувата, в деяких контекстах поблажлива.

Парижани впевнені у своїй вищості, причому не лише стосовно всіх, хто не мешкає у столиці, але й щодо інших парижан, що яскраво показано в розділі «Se garer». Парижанин паркує свій автомобіль, як йому заманеться, не думаючи про інших: «Le Parisien se gare n'importe comment. Et s'en rйjouit. Se garer n'importe comment est une triple victoire pour le Parisien. Le message envoyй est clair: le Parisien est supйrieur aux autres et а la loi. Il se sent dйjа bien. Mais le plaisir le plus gourmand de l'affaire est de voir cette supйrioritй en action. Je suis supйrieur et j'agis de faзon supйrieure. Ce qui me rend sur-supйrieur» [9, c. 172].

Створенню іронічного ефекту в книзі Маньї великою мірою сприяє використання численних епітетів, що є цілком природним, враховуючи те, що мета автора -- іронічна характеристика. Іронія реалізується завдяки сполученням епітета з негативною конотацією з іменником, що має конотацію позитивну або нейтральну, і навпаки, а також використанню з іменником двох протилежних за значенням епітетів, наприклад: ce cocon de douceur perverse («Le caramel au beurre salй»); la gourmandise honteuse («Le cafй gourmand»); la gourmandise torturйe («Le moelleux au chocolat»); ce dessert obscur («Le moelleux au chocolat»); une йnumйration neurasthйnique («Le mot «petit»), une exhibition discrиte («Les йnumйrations»), l'indication criante mais modeste («Le ski»), fanfaronnade discrиte («Les p'tits week-ends»).

Особливе місце посідає прикметник petit, -e (p'tit, -e -- у розмовному мовленні), улюблений прикметник парижанина, завдяки якому, як іронічно відзначає О. Маньї, він применшує все, що пов'язане з утіхами, радощами життя, адже парижанину притаманна поміркованість (цій рисі присвячено навіть окремий розділ «Modйration»): «А Paris, ce qui vient en abondance vient nйcessairement en excиs. Cette rиgle s'applique а tout. Et plus particuliиrement aux choses les plus plaisantes de la vie: la nourriture, le soleil, le fun... Beaucoup de plaisir est а coup sыr trop de plaisir. Ainsi, pour tempйrer les emportements de sa conscience, le Parisien fera gйnйralement prйcйder toute rйfйrence а un plaisir de la vie par l'adjectif petit» («Le mot «petit») [9, c. 195].

Petit дуже «зручний» прикметник, його використання позбавляє парижанина засоромлення від того, що він чомусь радіє, або щось робить йому втіху: «Le Parisien aime а guinder son plaisir: il rejoint ses amis dans «unp'tit restau», pour «unep'tite biиre», «unep'tite blanquette de veau», «une p'titesoirйe» ou «unp'tit week-end» («Le mot «petit») [9, c. 195-196]. Слід зазначити, що і сам автор дуже часто вживає цей прикметник, що цілком зрозуміло: він теж є парижанином.

Неабияку роль у творенні іронічного ефекту в досліджуваному творі відіграють лексичні оказіо- налізми (se new-yorkiser, coconverseur, guimauvisation, lookйe, co-Berthilloneur, racaillisation). Так, Маньї використовує дієслово se new-yorkiser, говорячи, що Париж все більше стає схожим на Нью-Йорк: «Paris se new-yorkise chaque jour davantage. Le cool y supplante l'authentique, la valeur du nouveau dйpasse celle de l'ancien, le museau vinaigrette fait place а la salade Caesar. Paris, doucement, se provincialise» («New York») [9, c. 128]. Іронічного негативно-оцінного смислу цей неологізм набуває завдяки контексту: «нью-йоркизація» виражається в тому, що Париж втрачає свою самобутність і потрохи перетворюється у провінцію («se provincialise»).

Характеризуючи особливості мови парижан, О. Маньї вживає лексичний оказіоналізм verlaphone, щоб підкреслити звичність використання арго, яке вже не сприймається у Парижі як жаргон: «Certains mots de verlan sont aujourd'hui trиs communйment usitйs par le Parisien de moins de quarante ans. Leur familiaritй lui a fait perdre de vue leur nature verlanisйe. <...> Les parures d'homme de la rue qu'ils lui permettaient d'arborer il y a quinze ans ont pris aujourd'hui de la patine. De populo, le Parisien est ainsi devenu verlaphone» («Le verlan») [9, c. І49].

Поряд з розглянутими вище лексико-стилістичними засобами ситуативна іронія виражається в досліджуваному творі за допомогою логіко-смислових прийомів, насамперед, використанням метафори. У більшості випадків метафори, що реалізують іронічну модальність, є оказіональними, оцінними та розгорнутими. Наведемо деякі приклади. «La chaussette blanche est le sommet du panthйon parisien du mauvais goыt vestimentaire («Les chaussettes blanches») [9, c. 60]. «... le bonbon au caramel au beurre salй demeure l'icфne absolue, la caresse la plus experte» («Le caramel au beurre salй») [9, c. 36]. «Avoir fait carriиre, avoir une famille formidable ou кtre simplement quelqu'un de bien aideront, certes, mais n'effaceront jamais l'amertume contenue liйe а ce virage ratй, entre dix-huit et vingt ans» (Les grandes йcoles») [9, c. 65]. (Тут йдеться про престижні заклади вищої освіти Grandes йcoles).

Вживаною в досліджуваному творі є синестезія -- тип метафори, що не тільки наділяє предмет формою та змістом, але й активізує почуття читача на фізичному рівні. Наприклад, у розділі «L'huile d'olive» знаходимо: «Le Parisien prйfиre а cette vision humide et rustre un monde plus onirique, nourri de soleil de Provence et du travail d'un «passionnй». L'huile d'olive fait du bien au corps du Parisien, mais aussi а son esprit. Sur l'autel du glamour gastronomique ensoleillй, un seul condiment peut rivaliser avec elle: le vinaigre balsamique» [9, c. 169-170]. Синестезія посилює чуттєве сприйняття тексту, підкреслює його іронічну тональність.

Крім того, в розділі «Le cafй gourmand» автор, наприклад, використовує метафору-персоніфіка- цію, коли стравам надаються людські якості та характеристики: «Plus rйcemment, le Parisien s'est mis а trouver dans le dessert le coupable idйal: trop cher, trop calorique, trop long... Pauvre dessert. Pendant ce temps-lа, le cafй fanfaronnait -- content de lui. Frйquemment accompagnй d'un p'tit chocolat -- moqueur et narquois, presque arrogant» [9, c. 52].

Суперечливість натури парижанина може передаватися за допомогою оксюморона, як наприклад: «Mais parfois, la promenade n'aura d'autre but qu'elle-mкme. Elle aura alors toujours le parfum doux-amer du temps qui passe. Doux-amer est un parfum cher au Parisien» («L'Ile Saint-Louis») [9, c. 18]. Кисло-солодкий аромат є дорогим серцю парижанина, проте він може стати кислим-кислим, коли йдеться про неділю: «Les dimanches occidentaux ont tous la mкme saveur: ce doux-amer de fin de week-end. Le Parisien redoute ce jour plus que tout autre. Car а Paris, le dimanche est amer-amer...» («Le cinйma le dimanche») [9, c. 31].

Актуалізатором іронічної модальності в досліджуваному творі є також гіпербола. Наведемо її яскраві приклади, які автор використовує в розділі «Les Amйricains», де парижани висловлюються найрізкішим та найкатегоричнішм чином щодо американців, зокрема, стосовно їх низького рівня культури та дурного характеру: «Les Amйricains sont tous gros et idiots. Point». «Les Amйricains, ils sont hyper superficiels» [9, c. 101]. Тут Маньї іронічно зауважує: ані те, що Америка -- найбагат- ша, найсильніша держава у світі, ані те, що парижани носять американський одяг, слухають американську музику, не впливає на таку оцінку. Найголовніше, американцям притаманні щиросердність, ентузіазм та оптимізм. В очах парижанина ці якості є симптомами однієї з форм інтелектуального переродження, свідчення відсутності витонченості. Це смертний гріх: «А Paris, ces traits de caractиre sont les symptфmes discrets d'une forme de dйgйnйrescence intellectuelle, la preuve d'une absence aiguл de raffinement. Pйchй capital» [9, c. 101].

Іронія автора щодо нетерпимого та зухвалого ставлення парижан до мешканців Америки, підсилюється описом в розділі «New York» гарячої любові парижан до культури Нью-Йорку, нібито вона не має нічого спільного з американською та потрапила до цієї країни хіба що випадково: «Le Parisien ressentira alors le besoin irrйpressible de proclamer au monde son amour pour New York». «Il est en effet impossible qu'un New-Yorkais soit autre chose que «super cool» [9, c. 127].

Асоціативна іронія виражається у книзі О. Маньї з використанням лексичного повтору. Як приклад наведемо стилістично маркований варваризм cool(жарг. «крутий») і його варіант із префіксом інтенсивності super-cool, які вжито в дев'ятьох розділах («Les sushis», «Parler anglais», «Les tomates cerises», «Le marchй», «Le mot sympa», «New York», «Les gens «fun», «Les p'tits week-ends», «Les bobos») у 60-ти контекстах, з них у 14-ти він є іменником, у 16 -- прикметником.

У першому розділі, в якому вжито cool(«Les sushis»), Маньї пояснює, що le Parisien cool («крутий парижанин») -- це парижанин молодше сорока років, оскільки, як додає автор, кожен парижанин такої вікової категорії вважає себе крутим. Далі дізнаємось, крутість у Парижі визначається таким: мати ^hone, носити кеди Converse, їсти суші щонайменше двічі на тиждень, говорити англійською, замість звичайних томатів їсти томати чері, йти на ринок, одягшись якомога недбало, носити футболку з надписом I Love New York, час від часу від'їжджати з Парижа на вихідні. Іронічний ефект, що створюється невідповідністю значення слова «крутість» і банальністю ознак, якими вона визначається, посилюють коментарі автора, в яких він розкриває справжню сутність цих ознак. Наприклад, парижанин не купує звичайні томати (в моді томати чері), але ж залюбки їсть їх, коли потрапляє кудись у провінцію; до твердження про те, що парижанин добре володіє англійською, автор додає іронічно: «зазвичай, краще ніж французькою»; парижанин їде на вихідні кудись за межі Парижу не для того, як він стверджує, аби подихати свіжим повітрям, а для того, щоб мати про що розповідати друзям та колегам.

Читач, який сприймає інформацію, виражену у формі іронії, піддається більшій емоційній дії, оскільки зіштовхується з проблемою декодування іронічного контексту, що, у свою чергу, потребує від нього апелювання до його фонових знань, досвіду і т. д. [1, с. 10-11]. У випадку аналізованого твору ця теза підтверджується на прикладах іронічної алюзії, яку знаходимо в розділах «Porter du noir», «Le cinйma le dimanche», «Le cafй gourmand», «New York». Описуючи схильність парижанок дотримуватися моди на колір пори року, як у випадку блакитного: «Marcher dans les rues de Paris un йtй «bleu» donnera l'йtonnante impression au promeneur de flвner dans un йtrange village schtroumpf» («Porter du noi») [9, c. 22] автор проводить аналогію з вигаданими бельгійським художником П'єром Кюлліфором (Пейо) персонажами мультфільму «Смурфіки» -- гномами зі шкірою блакитного кольору.

Алюзію на Троянського коня знаходимо в розділі «Le caramel au beurre salй»: «Le Parisien pourra trouver son caramel au beurre salй dans bon nombre de petits poneys de Troie: la glace, les macarons, les bonbons... De cette cavalerie joufflue, le bonbon au caramel au beurre salй demeure l'icфne absolue, la caresse la plus experte» [9, c. 36]. Тут морозиво, макарони, цукерки, як і солона карамель, іронічно порівнюються з троянськими поні (очевидно, через їх невеликий розмір), оскільки вони ховають всередині цукор, такий ненависний парижанам.

У розділі «Le cinйma le dimanche» автор називає парижан, що у неділю біжать від сірої реальності до кінотеатрів в пошуках яскравих кольорів, «les boatpeople de la grisaille»: «Le Parisien sait que si la rйalitй est grise, une salle de cinйma est un bel endroit oщ retravailler la couleur pour quelques heures. <...> Paris compte le plus grand nombre de salles de cinйma au monde, toutes immanquablement prises d'assaut le dimanche par des hordes aspirant а la couleur. Les boat people de la grisaille. Avec pudeur, les Parisiens restent romantiques» [9, c. 32-33]. Це словосполучення відсилає читача до фактів із сучасної світової історії (boat people позначало в'єтнамських біженців, що рятувалися, тікаючи через море під час трьох Індокитайських війн).

іронічна модальність маньї

Висновки

Весь текст книги «Dessine-moi un Parisien» є іронічно маркованим. Основною функцією, яку іронія виконує у творі О. Маньї, є функція вираження авторської оцінки, іронічної пор- третизації сучасного парижанина. Засоби вираження ситуативної та асоціативної іронії створюють експресивно-оцінний тон книги, сприяючи реалізації авторської інтенції -- розкрити суперечну натуру парижанина.

Ефективними актуалізаторами іронічного смислу у книзі О. Маньї є також синтактико-стилістичні засоби, дослідження яких видається перспективним у подальших розвідках.

Література

1. Ваулина С. С., Булатая Е. В. Средства выражения иронии в немецкоязычных переводах гоголевских текстов. Научный диалог. Москва, 2019. № 3. С. 9-23.

2. Горностаева А. Ирония как компонент английского стиля коммуникации. Москва: ООО «ИПЦ «МАСКА», 2013. 240 с.

3. Горностаева А. А. Ирония и комическое в английской и русской лингвокультуре. Мир лингвистики и коммуникации: электронный научный журнал. 2018. № 2. С. 101-115. URL: http://tverlmgua.ru/

4. Калита О. М. Засоби іронії в малій прозі (кінець ХХ -- початок ХХі століття). Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2013. 238 с.

5. Коновалова О. А. Функциональная трансформация иронии в эпоху потмодерна. Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2011. № 1 (7). C. 120-122.

6. Пивоев В. М. Ирония как феномен культуры. 2-е изд., стер. Москва; Берлин: Директ-Медиа, 2017. 113 с.

7. Походня С. И. Языковые виды и средства реализации иронии. Киев: Наукова думка, 1989. 126 с.

8. Смирнова С. И. Особенности реализации иронии в описательном и повествовательном типах речи. Вестник Иркутского гос. лингвистического ун-та. 2012. Вып. 4 (25). С. 284-289.

9. Magny O. Dessine-moi un Parisien. Paris: Йditions 10/18, 2010. 238 p.

10. Morosan N.-L. Les interfйrences linguistiques dans l'(auto)dйrision du portrait d'un Parisien. URL: http://www. diacronia.ro/ro/indexing/details/A17762/pdf

References

1. Vaulina, S. S., Bulataya, E. V. (2019), «Means of irony expression in german translations of Gogol's texts», Scientific dialogue [«Sredstva vyrazheniya ironii v nemeckoyazychnykh perevodakh gogolevskikh tekstov», Nauchnyy dialog], Moscow, vol. 3, pp. 9-23.

2. Gornostaeva, A. A. (2013), Irony as a component of english style communication [Ironiya kak komponent angliys- kogo stilya kommunikatsii], Publishing house IPC «Maska», Moscow, 240 p.

3. Gornostaeva, A. A. (2018), «Irony and comic in English and Russian linguistic culture», The world of linguistics and communication: electronic scientific journal [«Ironiya i komicheskoe v angliyskoy i russkoy lingvokul'ture», Mir lingvistiki i kommunikatsii: elektronnyy nauchnyy zhurnal], vol. 2, pp. 101-115, available at: http://tverlingua.ru/

4. Kalyta, O. M. (2013), Means of irony in a small prose (the end of XX -- the beginning of XXI century) [Zasoby ironii v maliiprozi (kinets' XX -- pochatok XXI stolittia)], National Pedagogical Dragomanov University Press, Kyiv, 238 p.

5. Konovalova, 0. A. (2011), «Functional transformation of irony in the postmodern era», Historical, philosophical, political and judicial sciences, cultural studies and art history. Questions of theory and practice [«Funktsional'naya transformatsiya ironii v epokhu postmoderna», Istoricheskie, filosofskie, politicheskie I yuridicheskie nauki, kul'turologiya Iiskusstvovedenie. Voprosy teorii ipraktiki], Gramota, Tambov, vol. 1 (7), pp. 120-122.

6. Pivoev, V. M. (2019), Irony as a cultural phenomenon, 2^nd ed. [Ironiya kak fenomen kul'tury, 2-ye izd.], Direct-Media, Moscow, Berlin, 113 p.

7. Pohodnya, S. I. (1989), Language types and means of irony realization [Yazykovye vidy I sredstva realizatsii ironii], Naukova dumka, Kiev, 126 p.

8. Smirnova, S. I. (2012), «Peculiarities of irony realization in descriptive and narrative types of speech», Herald of the Irkutsk State Linguistic University [«Osobennosti realizatsii ironii v opisatel'nom i povestvovatel'nom tipakh rechi», Vestnik Irkutskogo gos. lingvisticheskogo universiteta], Irkutsk, vol. 4 (25). pp. 284-289.

9. Magny O. (2010), Dessine-moi un Parisien, Йditions 10/18, Paris, 238 p.

10. Morosan, N.-L. «Les interfйrences linguistiques dans l'(auto)dйrision du portrait d'un Parisien», available at: http://www.diacronia.ro/ro/indexing/details/A17762/pdf

Размещено на Allbest.ru