Арабська й перська класична поезія в російських та українських перекладах XVIII - початку ХХ століття

Рецепція європейським літературним простором арабо-перського поетичного канону й ідіостилів найяскравіших поетів доісламської доби та Арабського халіфату й середньовічного Ірану виявилась двома способами: перекладами поетичних зразків і наслідуванням мотивів, жанрів, образів і поетичних форм.

Перші спроби освоєння та перекладів класичної арабської поезії, поряд з перською, були здійсненів Росії та Україні ще в середині XVIII ст. "Настане час, коли Схід стане таким же класичним, як Греція та Рим" - зауважувалось в одному з російських художніх журналів ("Галатея" за 1829 р.). Цей вислів було реалізовано російською школою перекладу вже на початку ХХ ст., коли почалось відродження естетики та літератур Сходу на ґрунті Європи: захоплення єгипетським мистецтвом, далекосхідним живописом і перською мініатюрою (тонку стилізацію перської мініатюри виконав В. Серов у своєму знаменитому панно завіси до постановки "Шехерезади" Дягілева), культ Омара Хайяма завдяки перекладам Е. Фітцджеральда та ін. За зауваженням І. Крачковського у передмові до перекладів арабського поета аль-Ва'ва Дамаського (1914), російська поезія на початку ХХ ст. прагнула ввібрати та переопрацювати найрізноманітніші східні поетичні джерела, починаючи з літератури єгиптян та ассирійців.

Засвоєння зразків арабської та перської класичних літератур почалося у 1763-1771 рр. із перекладу А. Філатова з французького посередника арабської збірки казок "1001 ніч". А у 1976 р. з'явився перший переклад А. Котельницького, також із французької, фрагменту "Голестану" Сааді у вигляді байки про "Шаха, дервіша та мудреця". Починаючи з XVIII ст. і протягом значного періоду література й мистецтво Сходу приходили до Росії через Захід. Про це свідчать чисельні переклади зразків арабської і перської літератур із європейських мов- посередниць, насамперед французької й німецької. Перші переклади арабської та перської поезії безпосередньо з оригіналу були здійснені піонерами в цій галузі А. Болдарєвим - проф. Московського університету (1811-1836) - учнем С. де Сассі та О. Сенковським - професором Петербурзького університету (1822-1847).

Учень О. Сенковського І. Ботьянов - перший у Росії перекладач муалаки Лебіда (1825). Про стиль цього перекладу, виконаного прозою, можна мати уявлення з такого зразка - традиційного початку арабської касиди: "Я остановился на сих любезных сердцу развалинах, чтобы вопросить оныя о судьбе древних обитателей; но увы почто вопрошать утесы глухие и недвижимые, которые способны издавать токмо грубые неправильные отголоски" [Эберман 1923, с. 111].

Переклади арабської та перської класики часто не дотримувалися принципу жанрової відповідності: поезія передавалася прозою, проза - поезією. Таким був, наприклад, переклад оповідання "Шах, дервіш мудрець" із "Гулістану" Сааді А. Котильницького, поданий віршованою байкою. Розквіт перекладацької справи та художньої літератури, яка наслідувала поезію арабів і персів, використовуючи теми, сюжети, мотиви, припадає на 20-30 рр. ХІХ ст. Характерні для східної поезії яскраві образи, часто незрозумілі читачу, пояснювалися у спеціальних примітках; там же наводилися короткі біографічні дані про середньовічних поетів Сходу. Сторінки російських літературних альманахів заповнювалися зразками східної мудрості. Журнал "Азиатский вестник" (видавець - Г. Спаський) активно друкує арабські прислів'я і крилаті дидактичні вислови - "Нравоучительные изречения".

У 20-х рр. ХІХ ст. активно займався перекладами поезії арабських і перських класиків Н. Ознобішин, який друкував переклади і статті під псевдонімом Делібарадер (з перс. - серце брата); він також вдавався до порівняльних літературних студій персів із греками, арабів - із римлянами.

Уже у 30-ті рр. ХІХ ст. з'являються перші переклади зі східного оригіналу, які дотримуються формальних ознак східної поезії, зберігають форму газелі, касиди, месневі, передають поетичні тропи, монориму тощо. Такими були переклади перської поезії А. Хомякова, Л. Якубовича, П. Прахова, які намагалися в перекладах із Сааді та Гафіза зберегти бейтову структуру й дотриматися римування "аабава- га...". У 50-ті рр. ХІХ ст. Н. Берг здійснив переклад із "Хамаси" Абу Таммама, зберігши віршовану форму й арабські автентичні образи, хоча передати метрику арабського аруду йому не вдалося:

Как привстанет красавица с места порой,

На челе ее день, за челом ее ночь ["Московитянин", 1853] Наприкінці 30-х рр. ХІХ ст. О. Сенковський перекладом муалаки Лебіда заклав основи так званих філологічних перекладів арабської класичної поезії і цим самим започаткував традицію буквалістського перекладацького методу, який був досить віддалений від художньо-естетичних потреб читача. Такими були, зокрема, прозові переклади арабської класики професора Холмогорова у "Всеобщей истории литературы" Ф. Корша та Кірпічнікова. Після Сенковського цей стиль перекладу запанував протягом всього ХІХ ст. "Поезія була матеріалом для філологічної та історичної критики. Естетична ж її сторона була ніби забута" [Эберман, 1923, с. 115].

Ці переклади, які з'являлися в журналі "Восток" (спадкоємцю "Азиатского вестника"), із фотографічною точністю передавали оригінал, навіть до особливостей арабської метрики; вражали чужорідністю образів, думки й композиції, рядками, нанизаними незалежно один від одного - традиційно для арабської та перської поезії, яка характеризується замкнутістю бейта, а також перенесенням естетичного центру із загального плану вірша на окремі незалежні образи - нукта.

Перелом уросійській перекладацькій школі окреслився в 90-х рр. ХІХ ст. і яскраво виявився на початку ХХ ст., коли з'явилися справді художні й точні переклади з арабського та перського оригіналу Ф. Корша, А. Кримського, І. Крачковського. Ці переклади передавали особливості метафорики, композиції, навіть арабської метрики, і в той же час були суголосними з російською поетичною традицією. Такими були, зокрема, віршований уривок альВа'ва Дамаського в перекладі І. Крачковського та "Персидские лирики X-XV вв.".

На думку В. Ебермана, до таких нових естетично вартісних зразків художнього перекладу варто віднести переспів "Авести" К. Бальмонта й газелі Хосрова Дехлеві М. Гумільова - найвище досягнення в цій сфері. Переспів М. Гумільова ("Пьяный дервиш") ґрунтувався на перекладі проф. В. А. Жуковського, що був надрукований у четвертому томі "Записок Восточного Отделения Русского Археологического Общества". Наслідування перських та арабських мотивів і захоплення формою газелі охопило російську літературу початку ХХ ст: "Песня араба", "Рубище" К. Бальмонта, "Зейнаб", "Магомет в изгнании", "Путеводные знаки" І. Буніна, "Подражание персидскому", "Пьяный дервиш" М. Гумільова, "Газэлы о Розе" В. Іванова, "Из Гафиза" В. Соловйова, "Газэлла" І. Северяніна й ін.

Простежуються два типи наслідування газелі: а) римування аа в першому бейті і та сама рима в усіх парних рядках (непарні не римуються); б) повторювана таким самим способом рима підсилюється наявністю редифу.

Ці вірші, чудові обігруванням східної форми демонстрували тематичну та формальну єдність арабо-перської класичної газелі й органічно вривалися в річище російської літератури. "Тяжіння до Азії і азійської поезії не було простою біографічною випадковістю, а даниною часу в найширшому сенсі: тоді зверталися до Сходу найобдарованіші люди мистецтва" [Иванов 1985, с. 453].

Це явище в російській літературі та мистецтві отримало назву "неоорієнталізм" (термін С. К. Маковського). Окрім літератури та живопису, неоорієнталізм виявив себе і в філософії (Л. А. Флоренський, В. В. Розанов, В. Ф. Соловйов). Цьому сприяли переклади творів арабських і перських класиків, зокрема поетів-містиків. "С Востока свет, с Востока сила! " - виголосив в "ExOrientelux" батько російського символізму В. Соловйов.

Російська поезія XVIII - початку ХХ ст. також була позначена великою кількістю коранічних мотивів: від Пушкінського циклу "Подражание Корану", у якому чітко прослідковується наслідування певних сур, до коранічних тем у ліриці І. Буніна ("Ночь аль-Кадра", "Черный камень Каабы", "Магомет в изгнании", "Зеленый стяг", "Судный день"), Н. Тихонова ("Ночь аль-Кадр"), М. Лохвицької ("Драма на пути к Востоку") та ін. [Ермаков 2000]. Зрозуміло, що поява російського перекладу Корану 1878 р. Г. Саблукова, який витримав кілька перевидань 1896 і 1907 рр., сприяла розповсюдженню коранічних мотивів.

Поету-наслідувачу арабської та перської поезії доводилося вирішувати важке завдання: він мав одночасно служити двом господарям, переймаючи порівняння, образи, техніку чужої поезії, він не міг не рахуватися з естетичними вимогами свого часу і культурного середовища. Була ще одна небезпека - впасти в шаблон або з європейської, або з арабської літературної традиції. Ця небезпека для поета, малознайомого зі східною поезією в оригіналі, була майже обов'язковою. Невипадковою була досить гостра критична реакція А. Кримського на появу чисельних "газелл" у російській поезії початку ХХ ст.: "На всяких літературних згуртуваннях, в альманахах, виступають сучасні російські поети, имъ же имялегион, та й частують публіку своїми "газэл-ламы"...Авжеж коли хтось має втішну спромогу читати справжні перські газелі перською-таки мовою, того всякі такі російські напруги з газэлламы по просту одштовхують" [Кр. 2010, с. 294].

Проте поряд із цим були дуже майстерні інтерпретації східної поезії. Уже став хрестоматійним приклад обігрування арабських доісламських мотивів на матеріалі муаллаки Імрууль-Кайса в поезії Буніна:

... Ушли с рассветом. Опустели.

Песчаные бугры.

Полз синий дым. И угли кровью рдели.

Там, где вчера чернели их шатры.

Как пах осла.

В колодцах гниль и грязь.

И мутно серебрясь.

От головы крестец.

"В його "Імрууль-Кайсі" є нечуваної сміливості образи, неможливі в поезії символістів, але в Буніна пов'язані не з дофутуристичними пошуками сучасності, а з перевтіленням у кочівника з властивим йому сприйняттям світу" [Иванов 1985, с. 452]. І. Бунін у своїх східних поезіях поєднав досвід літературний з власним досвідом подорожей Аравією, що дало йому можливість оживити переклади реалістичними, мальовничими пейзажами. Далеко не другорядну роль у процесі перекладу східної поезії відіграє досвід реального знайомства перекладача зі Сходом.

Перші арабістичні студії й переспіви арабської та перської поезії в Україні частково висвітлені у статтях А. Ковалівського, Ю. Кочубея, Л. Грицик та автора цієї статті.

В Україні засади арабістики й іраністики почали формуватися у 1829-32 рр., коли професор Б. Дорн (вихованець Лейпцизького університету) почав викладання курсу арабської й перської мов та літератур і проводив читання арабської та перської хрестоматій О. В. Болдирєва. Матеріали хрестоматій, що містили головним чином тексти художньої літератури, викликали появу перших поетичних перекладів, які публікувались у харківських альманахах. На жаль, у 1836 р. Б. Дорн переїхав до Петербурга, і вивчення східних мов на деякий час тут занепало. Відродження почалося лише в 30-ті рр. ХХ ст., коли було організовано ВУНАС.

Українські письменники ХІХ ст., починаючи від П. Куліша (збірка "Дзвін", "Магомет і Хадиза"), намагалися опанувати арабо-мусульманські теми, завдяки знайомству зі сходознавчою літературою, що надходила з Європи. Це були переклади "Життя Магомета" 1857 р. В. Ірвінга та "Історія конфлікту між релігією і наукою" Дж. Дрепера; численні сходознавчі студії з історії й літератур Близького та Середнього Сходу, які придбав І. Франко під час свого перебування у Віденському університеті. Відоме захоплення літературами Сходу І. Франка: ним було перекладено більше сотні віршованих уривків до збірки "1000 і 1 ніч", проте ці переклади були зроблені з німецького посередника. Відома його віршована переробка народних арабських казок "Абу-Касимові капці" й "Коваль Бассім". Перу І. Франка належать перші зразки любовної лірики у формі газелі українською та польською мовами; остання адресована львівській польці Юзефі Дзвонковській:

арабський перський поезія література

Чом так зір мій до тебе, о пані, летить?

Наче човник з-між хвиль до пристані летить?

Наче хмарка, що ніччю дрімала в ярах,

Проти сонця сквапливо взарані летить?

Мов таємною силою гнаний мотив,

З пітьми в блиски зрадні полум'яні летить?

[Франко. 1976: 379].

Ці газелі мають яскраво виражені гафізівські мотиви, що простежуються і в перекладах А. Кримського, і в "Західно-східному дивані" Ґете, якими захоплювався І. Франко.

Проте справжньою східною віхою в історії української літератури стала поява третьої частини збірки А. Кримського "Пальмове гілля" (1922). Блискучий аналіз рецепції арабських мотивів з поезії аль-Ва'ви, Шанфари, аль-Мутанаббі, Абу-Таммама й інших дав у статті "Зіткнення зі Сходом" професор Чиказького університету Я. Статкевич. Переклади з перських класиків і рецепція перських мотивів досить детально розглянута у статтях Т. Маленької: ""Hafiziana" А. Кримського"; "А. Кримський і перська класична та сучасна поезія в рецепції української літератури ХІХ-ХХ ст.".

У російській і українській літературах від доби Романтизму до Модернізму, як і в західноєвропейській, присутні переклади й наслідування арабської та перської поезії. Їхній розвиток ґрунтувався на численних перекладах західного посередника чи східного оригіналу. Як переклади, так і наслідування пройшли певну стильову еволюцію та збагатили національні літератури східною топікою, тропами, поетичними формами.

Список використаних джерел

1. Ермаков И. Ислам в русской литературе XV-XX веков / И. Ермаков. - М., 2000.

2. Иванов В. В. Темы и стили Востока в поэзии Запада // Восточные мотивы / В. В. Иванов. - М.: Наука. Гл. ред. восточн. лит., 1985.

3. Ковалівський А. Вивчення Сходу в Харківському університеті та Харкові у 18 та 20 віках // Антологія літератур Сходу / А. Ковалівський. - К., 1962.

4. Кочубей Ю. Взаємини української та арабської мов та літератур // Мовні та літературні зв'язки України з країнами Сходу / Ю. Кочубей. - К., 2010.

5. Маленька Т. "Hafiziana" А. Кримського // А. Кримський. Нариси життя і творчості / Т. Маленька. - К., 2008.

6. Маленька Т. А. Кримський і перська класична та сучасна поезія в рецепції української літератури ХІХ-ХХ ст. // А. Кримський. Нариси життя і творчості / Т. Маленька. - К., 2008.

7. Эберман В. Арабы и персы в русской поэзии / В. Эберман // Восток. 1923. кн. 2.

8. Stetkevych. J. Encounter with the East // Harvard-Ukrainian Studies. Vol. 8, No 3/4. 1984.

Размещено на Allbest.ru