Журнал "Москвитянин" у лектурі Тараса Шевченка періоду заслання

The paper critically studies indirect evidence of Shevchenko's awareness with the magazine "Moskvityanin" in exile. It considers as well a few reflections of literary scholars on this occasion. The author concludes that on reading the magazine "Moskvityanin", Shevchenko evidently knew only the play by A.N. Ostrovsky "It's a Family Affair - We'll Settle It Ourselves", others works usually named in the scientific papers as published in the magazine can be attributed to the poet's reading of the years 1847-1857 only as a guess.

Key words: "Moskvityanin"; reading; publications; memoirs.

Вивчення лектури Шевченка, попри, на перший погляд, вичерпаність фактичного матеріалу, насправді залишається актуальною проблемою, якщо брати до уваги опосередковані вказівки на коло читання поета, ті чи ті вірогідні припущення тощо. Слід визнати, крім того, бракує і належної інтерпретації вже нагромаджених відомостей про книжки, журнали, газети, окремі наукові та публіцистичні статті, з якими свого часу ознайомився Шевченко. Ясна річ, не випадає прямо узалежнювати міркування поета з різних приводів від прочитаного матеріалу, але поглиблене студіювання лектури дає змогу реконструювати джерела його інформації про низку явищ та понять. Давно вже на часі дослідження параметрів ознайомленості Шевченка не тільки з такими відомими журналами, як "Библиотека для чтения", "Отечественные записки", "Современник", а й менш впливовими, проте значущими для з'ясування шляхів обізнаності митця з певними літературними явищами. Відносно простіше зі зрозумілих причин відстежити Шевченкову лектуру в період його солдатчини, хоча у вивченні десятиріччя 1847-1857 рр. неминуче залишається багато "білих плям".

На засланні поет вряди-годи читав у першу чергу популярні й авторитетні журнали "Отечественные записки" і "Современник", меншою мірою - часопис "Библиотека для чтения". Чи потрапляли тоді до рук Шевченка числа "Москвитянина", досі не з'ясовано, хоча не бракувало припущень щодо його обізнаності з окремими публікаціями часопису. Близький до ідеології "офіційної народності" науково-літературний журнал "Москвитянин" із перервами виходив у Москві в 1841-і856 рр., до 1849 р. - щомісяця, згодом - двічі на місяць. Видавцем був М. Погодін. У 185о-1853 рр. визначальний вплив на політику журналу мала "молода редакція" (А. Григор'єв, О. Островський та ін.). Жодної згадки про журнал у спадщині Шевченка немає.

Здогадам про те, що Шевченко в Новопетровському укріпленні міг мати доступ до окремих номерів "Москвитянина", існує певне обґрунтування. Шевченко у листі до А. Головачова від 15 листопада 1852 р. просив його, якщо побачить О. Островського, передати йому "нижайший поклон" за п'єсу "Свои люди - сочтемся!" [21, с. 67], вперше опубліковану в "Москвитянине" [10]. Л. Хінкулов припустив, що поет ознайомився з комедією ще в Оренбурзі саме за першодруком [19, с. 236]. За спогадами Шевченкового ротного командира Є. Косарева, у Новопетровському укріпленні офіцери якось наприкінці грудня вирішили влаштувати аматорську виставу, для якої вибрали згадану комедію Островського, роль Ризположенського у ній грав Шевченко [8, с. 251]. К. Обєручев у примітці зауважив, що мова про 1850 рік, "как это видно из заметок на отдельных листах" автографа Косарєва, і зробив висновок: "[...] следовательно - Шевченко сразу был принять в общество офицеров" [8, с. 251]. Однак слід узяти до уваги, що Шевченко прибув до Новопетровського укріплення лише 17 жовтня 1850 р. [5, с. 235]. В іншій примітці публікатор на підставі тих самих нотаток вказав, що перша вистава відбулася 26 грудня, друга - 28-го, а 27-го і 29-го комедію було зіграно для нижніх чинів. Сам Косарев у записі Новицького говорить про 1852 рік: "[...] с 1852 г. Шевченко стал все больше вхож в наше маленькое общество" і через два абзаци мемуарист повідомляє: "На первых двух спектаклях оба раза шла комедия Островского "Свои люди - сочтемся!", повторенная по общему и единогласному желанию всей публики. В комедии этой, кроме роли Рисположенского, которую взял на себя Шевченко, все роли, даже женские, играть в которых наши дамы не пожелали, исполнялись офицерами..." [9, с. 576]. Натомість на підставі приміток М. Чалого до публікації спогадів Н. Ускової, де зафіксовано, що комендант А. Маєвський, при якому відбулися згадані вистави, помер наприкінці 1852 р. [6, с. 297], В. Шубравський датував події 1851 роком [7, с. 284]. Однак, як з'ясував Л. Большаков, Маєвський насправді помер 12 січня 1853 р. [1, с. 215], що знижує, хоч і не виключає, вірогідність того, що вистави відбулися наприкінці 1852 р. Нині, за спогадами Косарева у записі Новицького [9, с. 576-577], які в цій частині суперечать мемуарам того ж ротного командира в публікації К. Обєручева, вважається, що 26-27-го грудня 1851 р. йшла комедія Островського, а 28-29-го - інша комедія і водевіль [15, с. 274; 5, с. 243]. Отже, наприкінці 1851го року офіцери Новопетровського укріплення мали текст комедії Островського, джерелом якого, можливо, було відповідне число "Москвитянина". Втім, як пише Б. Глінський, п'єса Островського ще до опублікування набула широкої популярності в Москві, де її читали на різних вечорах у світських, купецьких і літературних гуртках [2, с. 512], тому вона побутувала й у списках. Крім того, комедія окремим відбитком із "Москвитянина" з'явилася 1850 р. у Москві в університетській друкарні, і саме цей відбиток, очевидно, мав в особистій бібліотеці Шевченко, як свідчить доволі неточний опис його книжок [16, с. 368], в якому не зазначено рік випуску, але вказано формат книжки - in octavo, що приблизно відповідає розміру видання 1850 р. по висоті - 24 см, як зафіксовано в генеральному алфавітному каталозі Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург), кількість сторінок у журнальній публікації і в гаданому відбитку так само збігається: у журналі - сторінки 33-136 (103 с.), у відбитку згідно з каталогом - 104 с.

14 квітня 1854 р. Шевченко ділився із А. Козачковським творчим задумом: "Давно ворушиться у мене в голові думка, щоб перевести на наш прекрасний український язик "Слово о полку Игоря". Так нема в мене подлинника, а перевода читать не втну" [21, с. 79]. На підставі останнього речення С. Росовецький зробив висновок, що Шевченкові був доступний якийсь із російських перекладів твору, надрукованих окремо, не поряд із оригіналом, як уже було тоді прийнято [12, с. 837]. На думку дослідника, може йтися тільки про переклад Л. Мея, опублікований у "Москвитянине" [13, с. 97-126]. Свої міркування Росовецький підкріплює покликанням на поетову обізнаність із п'єсою Островського "Свої люди - поквитаємось", надрукованій у тому самому журналі. Проте Шевченко міг користуватися і окремим відбитком перекладу Мея, зафіксованим у каталозі РНБ (27 см. по висоті, 30 сторінок, у журнальній публікації - 29 с.). Головне - немає певності, що в Шевченка був саме переклад Мея, адже, приміром, віршовану інтерпретацію Д. Мінаєва теж не супроводжено оригінальним текстом, а його видання 1846 року [14] могло опинитися в розпорядженні українського поета, хоч це і малоймовірно.

Як відомо, у листі до О. Бодянського від 15 листопада 1852 р. поет просив свого кореспондента вислати йому "Історію русів" або Літопис С. Величка (йшлося про перші два томи, видані у Києві в 1848 і 1851 рр.): "Кроме душевных мучений, которые я теперь терплю, я не имею, наконец, кроме солдатской порции, ничего лишнего, не имею, наконец, бедного рубля денег, чтобы хоть святцы выписать, не говорю уже о журнале, вот какое горе одолело! Просить стыдно, а красть грех, что тут делать? Я думал, думал да и выдумал вот что: поиздержись немного узника ради и пришли мне летопись Конисского или Величка, великое скажу тебе спасибо. Со времени моего изгнания я ни одной буквы не прочитал о нашей бедной Малороссии, а что знал о ее минувшем прежде, то и малое быстро забываю, и твой подарок будет для меня истинною радостию. Послал бы я тебе денег на эту книгу, так же, ей-богу, нет.

Во всем укреплении только один лекарь выписывает кой-что литературное, а прочие как будто и грамоты не знают; так у него, у лекаря, когда выпросишь что-нибудь, так только и прочитаешь, а то хоть сядь та й плач" [21, с. 65-66].

У листі до того самого адресата від 1 травня 1854 р. засланець скаржився йому на те, що звертався до М. Іванишева, видавця Літопису Величка, із проханням надіслати видання, однак не дістав жодної відповіді: "Писав ще я в Київ Іванишову, щоб прислав мені летопись Величка, так от уже другий рік жду не дождуся, та мабуть Іванищов (без сорома казка) забув, як мене й зовуть, а коли так воно робиться на сім світі, то не забувай хоч ти мене, мій єдиний друже! Чи нема в тебе якого-небудь завалящого ледащички екземпляра тієї летописи Величка, якщо маєш, то оддай сьому козачині, а він мені перешле її, а я о твоїм здравії Богу помолюся" [21, с. 79-80].

30 червня 1854 р. Бодянський писав М. Погодіну: "Автор "Кобзаря" и "Гайдамак" теперь в Новопетровском укреплении, на полуострове Мангашлаке [sic!] Каспийского моря, лицом к Туркестану, обращается к Вам через меня с покорнейшей просьбой, не пожалуете ли Вы ему Величка летописи о Малороссии. Буде будет Вам угодно это сделать, то через два-три дня я пришлю за экземпляром ее в Вашу контору и поспешу отправить по принадлежности с одним уральским офицером, который едет в Гурьев-городок, а оттуда на Мангашлак" [Цит. за: 11, с. 142]. Очевидно, видання було доволі недешевим. Ф. Прийма, процитувавши наведений лист Бодянського, слушно зауважив, що Шевченко Погодіна навіть не мав на увазі, тобто це вже була ініціатива самого Бодянського переадресувати прохання Погодіну. Можливо, в такий спосіб Бодянський намагався налагодити зв'язки між редактором "Москвитянина" і засланцем.

У відповідь Погодін 3 липня 1854 р. надіслав Бодянському записку: ""Москвитянин" посылает летопись Величка обитателю Мангишлика [sic!], с условием, чтоб он присылал известия в журнал, который скоро распространится и увеличится в своем объеме" [18, с. 7]. Насправді журнал після відходу наприкінці 1853 р. "молодої редакції" переживав не найкращі часи. Висловлений у цитованій записці до Бодянського оптимізм Погодіна щодо перспектив часопису виявився безпідставним, бо вже наступного року суттєво затримувався вихід друком чергових чисел. Приміром, № № 21 і 22 за листопад 1855 р. отримали цензурний дозвіл 8 березня 1856 р., а наприкінці існування журналу липнево-серпневі № № 13-16 за 1856 р. -тільки 6 жовтня 1857 р., тобто відставання складало вже понад рік. До слова, поет дістав книжку від Савичева лише навесні 1858 р. у Москві. На думку Прийми, наведені факти свідчать про спроби редакції "Москвитянина" забезпечити Шевченка своїм журналом [11,с. 143], хоч прямо на це ніщо не вказує. Водночас доволі вірогідною є можливість того, що після цього жесту Погодіна редакція надсилала Шевченкові номери журналу на початку чи у першій половині наступного 1855 р. Але це тільки припущення, не більше.

Опосередкованою вказівкою на те, що Шевченко читав якщо не всі книжки "Москвитянина" за 1855 рік, то принаймні кілька, Прийма вважає нотатку поета у щоденнику 12 липня 1857 р., у якій висловлено іронічне припущення про те, що П. Небольсіну "в грязном погребке диктовал какой-нибудь Железнов статейку под названим "Уральские казаки"" [20, с. 51]. На думку дослідника [11, с. 143], цей запис, найімовірніше, виник під впливом статті І. Желєзнова "Несколько замечаний уральского казака по поводу статей П. И. Небольсина об уральських казаках", опублікованої в "Москвитянине" в 1855 р. у кількох номерах [4], яка, своєю чергою, була реакцією над розвідкою Небольсіна "Несколько замечаний об уральських казаках" у 6-й книжці "Вестника Русского географического общества" за 1854 р. та "Уральцы" у № № 4-5 "Библиотеки для чтения" за 1855 р. На першу статтю Желєзнова Небольсін відповів у № 168 "Санктпетербургских ведомостях", тому про полеміку між ними Шевченко міг дізнатися не тільки з "Москвитянина", але і з урядової газети, яку в Новопетровському укріпленні передплачували подружжя Костянтина і Софії Зигмунтовських спільно з Сергієм Нікольським, про що свідчать відповідні записи у щоденнику поета від 30 червня і 1 липня 1857 р.: "Они получают вместе с Никольским "Петербургские ведомости". И я частенько приношу им с огорода укроп, петрушку и тому подобный злак, пью чай, прочитываю фельетон и выслушиваю волшебные похождения наивного Телемона, за что и пользуюсь полной доверенностью Бавкиды" [20, с. 34]; "В прошлом году получалась здесь комендантом "Библиотека для чтения". Бывало, хоть перевод Курочкина с Беранже прочитаешь, все-таки легче станет. А нынче, кроме фельетона "П[етербургских] відомостей", совершенно ничего нет современно литературного. Да и за эту тощую современность нужно платить петрушкою и укропом" [20, с. 37].

Історик О. Дзюба, порівнявши зміст повісті "Близнецы" з автобіографічними записками І. Тимковського, надрукованими у "Москвитянине" [17], дійшла висновку, що Шевченко їх читав і вони вплинули на його бачення культури повсякденного життя України кінця XVIII ст., зокрема освіти, побутування усталених традицій виховання, і дехто зі згаданих у мемуариста осіб навіть нібито став прототипом персонажів повісті [3, с. 431]. Дослідниця помічає перегуки в описах навчання і виховання Шевченкових персонажів Зосима та Саватія і Тимковського, схожість проблеми обрання служби тощо [3, с. 428]. Втім, ці та інші спостереження важко назвати переконливими, позаяк і Тимковський, і Шевченко описували ті самі реалії шкільної освіти в Україні. Нічого спільного немає в характерах та зовнішності Степана Левицького і наставника Іллі, крім того, що обидва вчителі були семінаристами, тому не випадає говорити про якісь прототипи. Можна погодитися із О. Дзюбою в тому, що публікація Тимковського могла оживити спогади поета про Переяславщину [3, с. 427] і спонукати його до створення повісті, але тільки в тому разі, звісно, якщо він справді читав записки у "Москвитянине", однак доказів цьому немає.

Таким чином, за журналом "Москвитянин" Шевченко, вірогідно, знав хіба що п'єсу Островського, інші названі в науковій літературі публікації часопису можна віднести до лектури поета на засланні лише здогадно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Большаков Л. Оренбургская шевченковская энциклопедия. Тюрьма. Солдатчина. Ссылка: Энциклопедия одиннадцати лет. 1847-1858 / Л. Большаков. - Оренбург : Димур, 1997. - 514 с.

2. Глинский Б. Раздвоившаяся редакция "Москвитянина" / Б. Глинский // Исторический вестник. - 1897. - Т. LXVIII. - Май. - С. 536-573.

3. Дзюба О. Образ Гетьманщини в культурі повсякдення в повісті Т. Шевченка "Близнецы" / О. Дзюба // Збірник праць Всеукраїнської (37-ї) наукової шевченківської конференції. - Черкаси : Вид-во Чабаненко Ю. А., 2009. - С. 427-432.

4. Железнов И. Несколько замечаний уральского казака по поводу статей П. И. Небольсина об уральських казаках / И. Железнов // Москвитянин. - 1855. - Т. ІІ. - № 7 (апрель). - Кн. 1. - С. 150-167; Т. ІІІ. - № 12 (июнь). - Кн. 2. - С. 83-114; Т. IV. - № 15-16 (август). - Кн. 1-2. - С. 211-218.

5. Жур П. Труди і дні Кобзаря : літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / П. Жур ; [вст. стаття М. М. Павлюка]. - К. : Дніпро, 2003. - 520 с. (Серія "Бібліотека Шевченківського комітету").

6. Зарянко Н. Воспоминания Н. И Усковой о Т. Г. Шевченке. С примечаниями М. К. Чалого / Зарянко // Киевская старина. - 1889. - Т. XX!V. - Февраль. - С. 297-313.

7. Кирилюк Є. Т. Г. Шевченко : біографія / Є. Кирилюк, Є. Шабліовський, В. Шубравський. - К. : Наукова думка, 1964. - 635 с.

8. Несколько новых материалов для биографии Т. Г. Шевченко // Киевская старина. - 1893. - Т. XL. - Февраль. - С. 240-273.

9. [Новицкий Н. Д.]. На Сыр-Дарье у ротного командира. (Из путевой книжки) / [Н. Д. Новицкий] // Киевская старина. - 1889. - Т. XX!V. - Март. - С. 561-581. - Підпис: Н. Д. Н.

10. Островский А. Свои люди - сочтемся! Комедия в 4-х действиях / А. Островский // Москвитянин. - 1850. - Т. ІІ. - № 6 (март). - С. 33-136.

11. Прийма Ф. Шевченко и русская литература X!X века / Ф. Прийма. - М.; Лг. : Изд-во АН СССР, 1961. - 411 с.

12. Росовецький С. "Слово о полку Ігоревім" / С. Росовецький // Шевченківська енциклопедія : в 6 т. - К. : НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка, 2015. - Т. 6. - С. 835-838.

13. Слово о полку Игореве, сына Святславля, внука Ольгова. Перевод Л. Мея // Москвитянин. - 1850. - № 22 (ноябрь). - Кн. 2. - Отд. І. - С. 97-126.

14. Слово о полку Игоря. Перевел Д. Минаев. - СПб. : тип. И. Фишона, 1846. - VII, 88 с.

15. Т. Г. Шевченко : біографія / В. Бородін, Є. Кирилюк, В. Смілянська та ін. ; [відп. ред. Є. П. Кирилюк]. - К. : Наукова думка, 1984. - 560 с.

16. Тарас Шевченко : документи та матеріали до біографії. 1814-1861 [за ред. Є. П. Кирилюка]. - [2-ге вид., перероб. та доп.]. - К. : Видавництво при Київ. держ. ун-ті видавничого об'єднання "Вища школа", 1982. - 432 с.

17. Тимковский И. Исторические материалы. Мое определение в службу. Сказание в трех частях 1850 года / И. Тимковский // Москвитянин. - 1852. - Т. V. - № 17 (сентябрь). - Кн.