Ідентичність авторського "Я" у просторі "Щоденника Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідентичність авторського "Я" у просторі "Щоденника

Тараса Шевченка

Випасняк Галина, викладач, Івано-Франківський національний медичний університет

Статтю присвячено проблемі ідентичності. Окреслення ідентичності авторського "Я" здійснено на основі аналізу широкого спектру оціночних характеристик, висловлених у "Щоденнику" Т. Шевченка. Оцінювання книг, подій, поведінки людей тощо завжди проводиться з опертям на власну систему цінностей, тому оціночні характеристики можна вважати найбільш репрезентативним маркером ідентичності авторського "Я" у тексті "Щоденника".

Ключові слова: ідентичність; авторське "Я"; еґо-текст; щоденник; оціночні характеристики; Т. Шевченко.

У зв'язку з дедалі активнішими глобалізаційними процесами, які на своєму шляху стирають чимало важливих особливостей різних культур, підганяючи їх під свої норми, уже упродовж кількох десятиліть у світовій науці - передусім у психології, соціології, а останнім часом - в історичних науках, мистецтво- та літературознавстві - все частіше об'єктом дослідження стає проблематика ідентичності як один із шляхів якщо не збереження, то хоча б фіксації визначальних особливостей тієї чи іншої культури.

"Ідентичність передбачає самореференційність і референційність. Самореференційність мислить стосунок "я" до себе, референційність - стосунок "я" до "іншого"" [2, с. 17]. Ці складові ідентичності якнайяскравіше відображені у просторі еґо-текстів, таких, як автобіографія, спогади, подорожні записки та щоденники.

Щоденники видатних особистостей є цікавими для аналізу не тільки індивідуально-авторських ідентичнісних складових, але й загальнонаціональних, які у просторі щоденника взаємодопов¬нюються і взаєморозвиваються: авторська ідентичність формується під впливом зовнішніх ідентичнісних чинників, тоді як видатна особа, маючи важелі впливу на думку загалу, долучається до процесу формування ідентичності національної.

Більшість теоретиків феномену ідентичності (Е. Еріксон, Дж. Мід, Дж. Марсіа, А. Ватерман, І. Гофман, Х. Тейфел, Дж. Тернер, М. Хоґ, С. Московічі) сходяться на тому, що ідентичність організовує особистість у певну цілість, становить стрижень її сутності. Особистість сприймає і оцінює усі зовнішні процеси навколо себе, опираючись на шкалу цінностей, сформовану її ідентичністю, проходячи при цьому паралельний двосторонній процес - оцінки крізь призму ідентичності й невпинне формування ідентичності під впливом зовнішніх факторів. Саме оцінювання-осмислення останніх є чи не найважливішим маркером ідентичності особистості.

"Щоденник" Т. Шевченка неодноразово був об'єктом дослідження упродовж багатьох років. З-поміж останніх варто згадати численні статті Т. Космеди, монографію "Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоденникового дискурсу", дисертацію Н. Момот ""Щоденник" Т. Шевченка як творчо-психологічний та жанровий феномен", дослідження В. Шевчука ""Журнал" Тараса Шевченка як художній твір". Попри численність студій над "Щоденником", все ж, з-поміж них мало присвячено проблематиці ідентичності авторського "Я".

Текст "Щоденника" репрезентує авторську ідентичність на різних рівнях - усвідомленому і неусвідомленому (термін Дж. Міда), соціальному та особистісному, засвідчує, ким автор вважає себе, до якого соціокультурного середовища себе зараховує, що можливо проаналізувати незалежно від того, чи щоденник справді вівся для себе, чи ні. І хоч автор вказує, що почав вести щоденник не з метою публікації, "не для мгновенной славы, / Для развлеченья, для забавы, / Для милых искренных друзей, / Для памяти минувших дней" (13 червня 1857 р.), та до сьогодні правдивість цих слів залишається дискусивним питанням.

Глибинне опрацювання щоденникового матеріалу потребує об'ємного дослідження. Тому на разі доцільно зосередитися на аналізі найбільш репрезентативного ідентичнісного маркера - емоційно-оцінювального, оскільки він напряму пов'язаний з аксіологічною сферою авторського "Я", отож відображає авторський світогляд, мораль, духовні цінності, що є свідченням про стиль життя митця як "щоденний вибір практик, яких дотримується особа не лише тому, що вони корисні, але й тому, що "вони надають матеріальне оформлення окремим наративам ідентичності" [Цит. за: 1, с. 31]. Саме на емоційно-оцінювальному рівні здійснюються ототожнення та іншування як визначальні у процесі включення ідентичності "Я" у контекст певної колективної ідентичності.

Статистично найбільша кількість оціночних характеристик стосується осіб, котрі на той час відігравали певну роль у житті письменника. Записи такого характеру розкривають особливість авторових взаємовідносин з людьми, демонструють, які риси характеру він поціновував в інших, а які викликали у нього зневагу чи осуд, і які риси він намагався виховувати у собі. ідентичність авторський щоденник шевченко

Щоденник увиразнює авторську схильність до ідеалізації людей, що часом межувала з обожненням. Людям, котрі виявляли свою прихильність до Шевченка, він відповідав теплотою, глибоким пошануванням. Яскравим прикладом є записи, що стосуються графа Федора Петровича Толстого і його дружини Анастасії Іванівни, а також Михайла Івановича Щепкіна.

Ідеалізує автор осіб, котрі, як і він, стали жертвами політичних розправ і пройшли через муки і заслання, як-от декабристи, і не втратили своєї людяності, щирості і простоти. Він прирівнює їх до апостолів або святих: "Встретился я и благоговейно (тут і далі підкреслення мої. - Г. В.) познакомился с возвращающимся из Сибири декабристом, с Иваном Александровичем Анненковым. Седой, величественный, кроткий изгнанник в речах своих не обнаруживает и тени ожесточения против своих жестоких судей, даже добродушно подтрунивает над [...] председателями тогдашнего верховного суда. Благоговею перед тобою, один из первозванных наших апостолов" (запис від 16 жовтня 1857 р.).

У системі цінностей Шевченка боротьба за свободу і справедливість - та сфера, відзначившись у якій, особистість переходить на найвищий щабель людяності, що накладає на неї додаткові зобов'язання - бути досконалою у всьому. Тому окремі факти біографії відомих борців за свободу, як наприклад, наявність позашлюбної дитини у декабриста Пущіна, часом дескредитували у Шевченкових очах ідеальний образ: "Мне как-то грустно делается, когда я смотрю на побочных детей. Я никому, и тем более заступнику свободы, не извиняю этой безнравственной независимости, так туго связывающей этих бедных побочных детей. Простительно какому-нибудь забубенному гусару, потому что он только гусар, но никак не человек. Или какому-нибудь помещику-собачнику, потому что он собачник, и только. Но декабристу, понесшему свой крест в пустынную Сибирь во имя человеческой свободы, подобная независимость непростительна" (4 листопада 1857 р.).

Водночас, незважаючи на особисту схильність до ідеалізації окремих людей, Шевченко був противником ідолопоклонства щодо історичних постатей, жертвою чого, за іронією долі, він посмертно став. У записі від 22 вересня 1857 р. він висловлює власні враження від прочитання "Богдана Хмельницького" М. Костомарова: "Поучительная, назидательная книга! [...] Она осветила подробности, закопченные дымом фимиама, усердно кадимого перед порфирородными идолами".

Так само він ставився і до надмірного захоплення своїми творами, бо не завжди сприймав таку реакцію як щиру. "В эпилоге к "Черной раде" П. А. Кулиш, говоря о Гоголе, Квитке и о мне грешном, указывает на меня как на великого, самобытного поэта. Не из дружбы ли это?" (26 жовтня). Для Шевченка важлива саме об'єктивна оцінка його творчості, що помітно також із запису від 18 березня 1858 р.: "Кончил переписывание или процеживание своей поэзии за 1847 год. Жаль, что не с кем толково почитать. Михайло Семенович в этом деле мне не судья. Он слишком увлекается. Максимович - то просто благоговеет перед моим стихом, Бодянский тоже. Нужно будет подождать Кулиша. Он хотя и жестоко, но иногда скажет правду".

У суперлятивах відгукується автор про людей, які навіть на чужині зуміли зберегти власну національну ідентичність, як-от Андрій Обеременко - "Я полюбил его за то, что он в продолжение двадцатилетней солдатской пошлой, гнусной жизни не опошлил и не унизил своего национального и человеческого достоинства. Он остался верным своей прекрасной национальности. А такая черта благородит и даже неблагородного человека" (29 липня 1857 р.), - чи залишились вірним своїм переконанням, як до прикладу, колишній конференс-секретар Академії мистецтв Лабзін - "Мне приятно было слышать, что этот замечательный мистик- масон до самой могилы сохранил независимость мысли и христианское незлобие" (6 листопада).

Доволі різкі висловлювання стосовно окремих осіб характеризують міру авторської нетерпимості до всілякого роду підлості, лукавства і нещирості. У цьому контексті чи не найбільш вживаним є емоційно маркований вираз "дрянь".

Несамостійність - те, що Шевченко не може пробачити Піуновій: "Я скорее простил бы ей самое бойкое кокетство, нежели эту мелкую несамостоятельность" (24 лютого).

Зазвичай риси, якими захоплювався автор в інших людей, були йому також притаманні. Усвідомлення того факту, що, попри пройдені муки, йому вдалося не очерствіти духовно і зберегти власну ідентичність, а це можливо лише в індивідів з чітко визначеними стійкими життєвими орієнтирами, які переконані у їхній істинності та відповідності власному "я", - давало Шевченкові глибоку моральну сатисфакцію. В данному випадку показовим є запис від 19 червня 1857 р.: "В незабвенный день объявления мне конфирмации я сказал себе, что из меня не сделают солдата. Так и не сделали. Я не только глубоко, даже и поверхностно не изучил ни одного ружейного приема. И это льстит моему самолюбию". Вочевидь, Шевченко сприймав підкорення обставинам і навчання солдатській справі як зраду власній сутності, що безумовно, привело б до розмивання, а відтак і до кризи ідентичності. Така принциповість позиції додає психологічної витривалості, роблячи сприйняття реальності менш болісним: "Смешно. Потому смешно, что я освоился с этим отвратительным спектаклем. Но каково было прежде, когда я не умел, а должен был похоронить в самом себе всякое человеческое чувство, сделаться бездушным автоматом и слушать молча, не краснея и не бледнея, слушать нравственное назидание от грабителя и кровопийцы. Нет. Тогда это не было смешно. Гнусно! Отвратительно!" (20 червня 1857 р.). Як наслідок такої позиції - збереження власної ідентичності, що вважається найбільшою цінністю і найбільшим життєвим досягненням: "Странно еще вот что. Все это неисповедимое горе, все роды унижения и поругания прошли как будто не касаясь меня. Малейшего следа не оставили по себе [...]. Горький опыт прошел мимо меня невидимкою. Мне кажется, что я точно тот же, что был и десять лет тому назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо. По крайней мере, мне так кажется. И я от глубины души благодарю моего всемогущего создателя, что он не допустил ужасному опыту коснуться своими железными когтями моих убеждений, моих младенчески светлых верований. Некоторые вещи просветлели, округлились, приняли более естественный размер и образ. Но это следствие невозмутимо летущего старика Сатурна, а никак не следствие горького опыта" (20 червня 1857 р.).

У тексті "Щоденника" чітко прослідковується процес боротьби ідентичностей. Р. Фогельсон виділяв чотири типи ідентичностей індивіда, між якими точиться боротьба: 1) реальна, що відповідає самоопису індивіда; 2) ідеальна, як така, до якої індивід прагне; 3) негативна - та, якої індивід намагається уникати; 4) виявлювана - відповідає сукупності репрезентованих суспільству образів індивіда з метою впливу на оцінку власної ідентичності. З цього погляду цікавою для аналізу є авторська життєва позиція прощення образ своїм кривдникам. Шевченко поставив перед собою високу духовну планку - "забудем и простим темных мучителей наших, как простил милосердный человеколюбец своих жестоких распинателей" (запис 13 червня 1857 р.), - що, зрозуміло, зважаючи на тягар пережитих поневірянь, не завжди вдається реалізувати. Проте важливою у данному випадку є сама авторська інтенція, наявність цієї ідеальної моделі у структурі авторської ідентичності.

Маркером авторської національної ідентичності виступають елементи, пов'язані з Україною, як-от український вечір чи українська пісня, яка викликає відчуття душевної насолоди. "Вечер провел у своей милой землячки М. В. Максимович. И несмотря на страстную пятницу, она, милая, весь вечер пела для меня наши родные задушевные песни. И пела так сердечно, прекрасно, что я вообразил себя на берегах широкого Днепра" (21 березня 1858 р.); "Обратимся к светлому и тихому, как наш украинский осенний вечер [...]" (13 червня 1857 р.).

Наявні у "Щоденнику" й оціночні характеристики інших національностей, що можна розгядати також у контексті ідентичнісних категорій ототожнення/іншування. При акцентуванні певних рис, притаманних представникам інших національностей, відбувається одночасне підкреслення власної ідентичності як відмінної. Більшість оціночних характеристик стосується росіян: "В великороссийском человеке есть врожденная антипатия к зелени". "Они предпочитают пыль и несносную вонючую духоту в укреплении прохладной тени, цветам и свежей зелени на огороде. Непонятное затвердение органов" (14 липня 1857 р.).

У полякові Мостовському "достойно замечания то, что поляк рассказывает о собственных подвигах и неудачах без малейших украшений: редкая черта в военном человеке, тем более - в поляке" (16 червня 1857 р.).

Поняття прекрасного і щастя у Шевченка передусім пов'язується з природою, з медитативною споглядальністю краси природи. Ця риса є чи не найбільшим увиразненням авторської національної ідентичності, адже акцентування на цій особливості власного характеру увиразнює Шевченкове відчуття єдності зі своїм народом: "В Малороссии [,..]деревня и даже город укрыли свои белые приветливые хаты в тени черешневых и вишневых садов. Там бедный, неулыбающийся мужик окутал себя великолепною, вечно улыбающеюся природою и поет свою унылую, задушевную песню в надежде на лучшее существование" (14 липня 1857 р.);

некоторого времени, с тех пор, как мне позволено уединяться, я чрезвычайно полюбил уединение. Милое уединение. Ничего не может быть в жизни слаще, очаровательнее уединения особенно перед лицом улыбающейся, цветущей красавицы матери Природы. Под ее сладким, волшебным обаянием человек невольно погружается сам в себя и видит бога на земле" (17 червня 1857 р.).

Описи природи зазвичай наповнені ліричністю, неприхованим захопленням, як, наприклад, у записі від 27 серпня: "Ночи лунные, тихие, очаровательно поэтичнские ночи! Волга, как бесконечное зеркало, подернутая прозначным туманом, мягко отражает в себе очаровательную бледную красавицу ночи".

Будь-яку красу - чи то природню, чи мистецьку - треба вміти сприймати душею, "духовними очима", і для цього не потрібні жодні підручники з естетики на зразок Лібельтової: "Для человека- материалиста, которому бог отказал в святом, радостном чувстве понимания его благодати, его нетленной красоты, для такого получеловека всякая теория прекрасного - ничего больше, как пустая болтовня. Для человека же, одаренного этим божественным разумом-чувством, подобная теория также пустая болтовня, и еще хуже - шарлатанство" (23 липня).

Мистецькі оцінки - оцінка акторської гри, музики - зазвичай глибоко емоційні та найбільш вартісні в аналізі ідентичності авторського "Я", адже психоемоційний стан, зумовлений впливом музики, часто увиразнює найболючіші для автора проблеми: "Три ночи сряду [...] вольноотпущенный чудотворец безмездно возносит мою душу к творцу вечной гармонии плентельными звуками своей лубочной скрипицы [...]. Благодарю тебя, крепостной Паганини [...]. Из твоей бедной скрипки вылетают стоны поруганной крепостной души и сливаются в один протяжный, мрачный, глубокий стон миллионов крепостных душ [...]. Под влиянием скорбных вопиющих звуков этого бедного вольноотпущенника пароход в ночном погребальном покое мне представляется каким-то огромным, глухо ревущим чудовищем с раскрытой огромной пастью, готовою проглотить помещиков- инквизиторов" (27 серпня 1857 р.).

Окремі оціночно марковані записи стосуються книг - чи то прочитаних, чи щойно отриманих у подарунок - які віддзеркалюють високий інтелектуальний рівень митця та його ерудицію. Приміром, щире захоплення Шевченка викликали "Записки о Южной Руси", укладені П. Кулішем. "Я эту книгу скоро наизусть буду читать. Она мне так живо, так волшебно живо напомнила мою прекрасную бедную Украину, что я как будто с живыми беседую с ее слипыми лирныками и кобзарями" (17 червня 1857 р.).

Шевченко захоплений Кулішевою "Граматикою": "Как прекрасно, умно и благородно составлен этот совершенно новый букварь. Дай бог, чтобы он привился в нашем бедном народе" (10 грудня 1857 р.).

Заслуговують на увагу оціночні характеристики простору, зокрема простір міста, архітектурних споруд, помешкання, яких у тексті "Щоденника" є чимало. Часом це скрупульозна фіксація побаченого, як, наприклад, у записі від 11 серпня, де перераховано цінності, збережені у ризниці собору в Астрахані. Часом - майже беземоційний опис відвіданого міста. До прикладу, Астрахань "грязная и пыльная" (запис 23 серпня) і до того ж не має книгарні, що свідчить про інтелектуальний рівень мешканців міста, адже "город, не имеющий книжной лавки, значит, и читателей не имеет" (9 серпня). Самара - "ровный, гладкий, набеленный, до тошноты однообразный город" (б вересня).

Записи, що стосуються архітектурних пам'яток, більш емоційно насичені: "Старинные нижегородские церкви меня просто очаровали. Они так милы, так гармонически пестры" (2б вересня), як і описи окремих приміщень, як-от бібліотеки. Це "святилище", куди заходиться "благоговейно" (запис 12 серпня). Так само святилищем називає Шевченко і майстерню Брюллова (1 липня 1857 р.), де він певний час жив.

Шевченка вражає інтер'єр інституту для дівчат у Нижньому Новгороді, про що є запис від б лютого 1858 р.: "Вот что отрвратительно. В залах института, кроме скамеек и грозного лубочного изображения самодержца, ни одной картины, ни одной гравюры. Чисто, гладко, как в любом манеже. Где же эстетическое воспитание женщины? А оно для нее, как освежающий дыхание воздух, необходимо. Душегубцы". І це не єдиний запис, де критикується тодішня система освіти, що спрямована не на розвиток особистості, не на її професійне вдосконалення, а на пригноблення, впокорення та виховання всуціль сірої маси: "Проездом из Киева в Иркутск посетили меня земляки мои [...]. Они едут в звании медиков заслуживать казне за воспитание. Какая нелепость посылать молодых медиков в такую даль от центра просвещения! Где средства на будущее развитие? Варварство!" (18 лютого).

У контексті проблеми приниження людської гідності варто навести рядки, що стосуються чи найбільш болючого періоду в житті автора - служби, що супроводжувалася щоденною муштрою: "Позор и унижение! Трудно, тяжело, невозможно заглушить в себе всякое человеческое достоинство, стать навытяжку, слушать команды и двигаться, как бездушная машина" (19 червня 1857 р.), а люди, які з насолодою спостерігають за цим процесом, бачаться як природжені кати: "Странно, что даже благоразумные люди, как, например, наш лекарь Никольский, любят посмотреть, как вытягивает носок посиневший от напряжения человек. Не понимаю этого нечеловеческого наслаждения. А наш почтенный Гиппократ, несмотря на зной и холод, целые часы просиживает у калитки и любуется унижением себе подобного. Палач ты, как видно, по призванию и только по названию лекарь" (19 червня 1857 р.).

Багаторічне проживання на засланні безповоротно змінює окремі засадничі елементи сприйняття дійсності й навіть переходить на більш глибокий рівень словесних асціацій: "Слово "несчастный" имело всегда для меня трогательное значение, пока я его не услышал в Орской крепости. Там оно для меня опошлело, и до сих пор не могу возвратить ему прежнего значения. Потому что я до сих пор вижу только мерзавцев под фирмою несчастных [...]. Я имел случай просидеть под арестом в одном каземате с колодниками и даже с клейменными каторжниками и нашел, что к этим заклейменным злодеям слово "несчастный" более к лицу, нежели этим растленным сыновьям безличных эгоистов- родителей" (25 червня 1857 р.).

Чимало у тексті "Щоденника" записів, що визначають авторську релігійну ідентичність. Глибока релігійність поєднується із неприхованою зневагою до релігійних інституцій, до церковнослужителів, які сприяють профанації власне біблійного вчення, заміні його ритуалом, позбавленим первісного значення: "А у нас колоссальнейшее пьянство по случаю храмового праздника. О святые, великие, верховные апостолы, если бы вы знали, как мы запачкали, как изуродовали провозглашенную вами простую, прекрасную, светлую истину! Вы предрекли лжеучителей, и ваше пророчество сбылось. Во имя святое, имя ваше так называемые учители вселенские подрались, как пьяные мужики, на Никейском вселенском соборе. Во имя ваше папы римские ворочали земным шаром и во имя воше учредили инквизицию и ужасное автодафе. Во имя же ваше мы поклоняемся безобразным суздальским идолам и совершаем в честь вашу безобразнейшую вакханалию. Истина стара и, следовательно, должна быть понятна, вразумительна [...]. Удивительно, как тупо человечество" (29 червня 1857 р.); "Может ли быть чище, возвышеннее, богоугоднее молитва, как молитва о душе нераскаявшегося грешника? Религия христианская, как нежная мать, не отвергает даже и преступных детей своих, за всех молится и всем прощает. А представители этой кроткой, любящей религии отвергают именно тех, за которых должны бы молиться. Где же любовь, завещанная нам на кресте нашим спасителем-человеколюбцем?" (15 липня 1857 р.).

Молитва - чи не єдине, що надавало сили витримати усі випробування, молитва за когось - це спосіб подяки за добро, це як відповідь благодаттю на благодать. "Получил я письмо от моей святой заступницы графини Н. И. Толстой дружеское, родственное письмо. За что она меня удостоивает этого неизреченного счастья? И чем я воздам ей за этот нечаянный светлый, сердечный праздник? Слезы радости и чистая молитва - твоя единственная награда, моя благородная, моя святая заступница" (11 листопада). Подібну реакцію на будь-які вияви щедрості, доброти, уваги та пошани щодо нього можна спостерегти у записах від 13 та 29 грудня.

Лише Господу автор складає подяку за витривалість: "Отдыхая на камне [...], многое вспомнил из моей прошлой невольнической жизни. В заключение поблагодарил всемогущего человеколюбца, даровавшего мне силу души и тела пройти этот мрачный, тернистый путь не уязвив себя и не унизив в себе человеческого достоинства" (28 липня).

Завдяки аналізу різного типу емоційно-оціночних характеристик, репрезентованих у "Щоденнику" Шевченка, окреслюється чітко сформована авторська ідентичність без кризових ознак. Відчутна його впевненість у правильності власних, часом доволі категоричних, суджень і оцінок поведінки оточуючих і загалом зовнішніх обставин. Враховуючи те, що записи були зроблені у період закінчення заслання, після багаторічного перебування в атмосфері, спрямованій на руйнування ідентичності, можна стверджувати, що у випадку Шевченка суворість зовнішніх умов лише увиразнила його національну ідентичність і скріпила уже сформовані до того ідентичнісні риси.

Список використаних джерел

Бетлій О. Усе про ідентичність / О. Бетлій, К. Диса // Міжкультурний діалог. Том 1: Ідетичність. - К. : ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. - С. 11-53.

Гаврилів Т. Форма і фігура. Ідентичність у художньому просторі. Монографія / Т. Гаврилів. - Львів : ВНТЛ-Класика, 2009. - 480 с.

Космеда Т. Прагматика власної назви в еґо-тексті Шевченка: особливості функціонування топонімів (до 155-річчя з часу написання письменницького "Щоденника") / Т. Космеда // Восточноукраинский лингвистический сборник. - 2012. - Вып. 14.

Момот Н. Щоденник Т. Шевченка як творчо-психологічний та жанровий феномен : автореф. дис. канд. філол. н. : спец. 10.01.01 "Українська література" / Н. Момот. - Кіровоград, 2006. - 20 с.

Шевченко Т. Щоденник / Т. Шевченко // Шевченко Т. Твори : у 5 т. - Т. 5: Щоденник. Вибрані листи. - К. : Вид-во художньої літератури "Дніпро", 1971. - С. 9-223.

Идентичность авторского "Я" в пространстве "Дневника" Тараса Шевченко. Выпасняк Г.

Статья посвящена проблематике идентичности. Определение идентичности авторского "Я" осуществляется посредством анализа широкого спектра оценочных характеристик, использованных в "Дневнике" Т. Шевченко. Оценка книг, происшествий, человеческого поведения всегда реализуется под воздействием собственной системы ценностей. Поэтому оценочные характеристики можно считать наиболее репрезентативным маркером идентичности авторского "Я" в тексте "Дневника".

Ключевые слова: идентичность; авторское "Я"; эго-текст; дневник; оценочные характеристики; Т. Шевченко.

An identity of author's "I" in the space of Taras Shevchenko's "Diary"

Vypasnyak H.

The article is devoted to the problem of identity. The identity of the author's "I" is determined by analyze of different types of the evaluated characteristics which were noted in "Diary". The evaluation of books, events, human's behaviour is always made according the author's evaluation system. That's why evaluation characteristics are the most representative markers of the author's "I" in the text of Shevchenko's "Diary".

Key words: identity; author's I; "I" text; diary; evaluated characteristics; T. Shevchenko.

Размещено на Allbest.ru