Концепт "простір" як складова мовної картини світу Т.Г. Шевченка (на матеріалі поеми "Гайдамаки")

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНЦЕПТ "ПРОСТІР" ЯК СКЛАДОВА МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ Т. Г. ШЕВЧЕНКА (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕМИ "ГАЙДАМАКИ")

В. Городецька, канд. філол. наук, доц.

Криворізький державний педагогічний університет

Проаналізовано концепт "Простір" у поемі Т. Г. Шевченка "Гайдамаки". Доведено визначальний вплив історичних чинників на формування національного характеру, мислення народу, його світосприйняття. Світоглядні позиції поета нерозривно пов'язані з архетипами мислення українського народу, що сформувалися протягом тисячолітньої його історії та презентують національне усвідомлення необхідності боротьби етносу за збереження духовної, історичної, територіальної цілісності. Автор через власне бачення соціальних катаклізмів розкриває загальнонаціональну трагедію українців. Простір у національно-мовній картині світу асоціюється з безкрайністю української землі, свободою духу українського народу, незнищенною національною пам'яттю і представлений трьома складовими: народне уявлення про український простір; історичний простір козацької визвольної боротьби ХУІІ ст.; історичний простір гайдамаччини ХУІІІ ст.

Ключові слова: антропологічна лінгвістика, лінгвокультурологія, концепт, національно-мовна картина світу.

шевченко гайдамаки простір соціальний мислення

Наприкінці XVIII ст. німецький лінгвофілософ Й. Г. Гердер запропонував здійснити зіставну фізіогноміку народів, спираючись на мовні факти. У ХІХ ст. ця ідея була підхоплена великим німцем В. фон Гумбольдтом, який по праву вважається фундатором сучасної філософії мови і який створив цілісну концепцію "мовної картини світу". У центрі його наукових розвідок постає проблема взаємозв'язку мови та мислення конкретного народу. У кожного народу мовна система презентує систему понять, мисленнєвих формул, навколишній світ у тій формі, якою його сприймає етнос. Це і створює неповторність, унікальність мови, оскільки пов'язано з індивідуальним досвідом кожної нації, що набувається під час її формування протягом тисячолітньої історії і на який впливають екстралінгвальні фактори (географічні, кліматичні, культурологічні, історичні, фізіологічні, психологічні та інші чинники). На думку В. фон Гумбольдта, це і становить ідіоетнічність конкретної мови світу. Іншими словами, пізнаючи навколишню дійсність, сприймаючи її, підлаштовуючись під об'єктивно запропоновані життям та долею умови, етнос формує своє бачення всього, що його оточує, і позиціонує себе через мову, проявляє свій психотип та способи мислення.

Безумовно, кожен народ складається з індивідуумів різного віку, статі, інтелектуальних здібностей, рівня освіченості, місця проживання тощо. Кожна особистість має індивідуальні мис- леннєві, а відповідно, й мовленнєві особливості. Однак усі ці люди є членами одного мовного колективу зі спільною еволюцією, в ході якої і формується єдине національне світосприйняття, єдина система духовних цінностей, єдине гносеологічне кредо. Тому можемо говорити про антропологічний аспект мови (не тільки про роль її носіїв в історичному формуванні мовної системи, а й про вплив мови на представників нації), тому що людина, народжуючись у мовному колективі, набуває під час власної соціалізації у суспільстві вже сформовані й прийняті в ньому коди, символи, які, на думку К. Г. Юнга, супроводжуватимуть її все життя і впливатимуть на формування власних світоглядних позицій, напевно, невід'ємних від переконань етносу.

Лінгвофілософські переконання німецького вченого вплинули на подальші наукові розвідки таких його послідовників, як Е. Арндт, Й. Вайсгербер, Х. фон дер Габеленц, М. Гартман, В. Порциг, Й. Фіхте та ін. В українському мовознавстві відбулося справжнє відродження ідей В. фон Гумбольдта у працях О.Потебні. Загалом можна стверджувати про такі переконання вітчизняних мовознавців:

1) мова являє сукупну енергію народу в цілому;

2) дух особистості формується під впливом духовності нації;

3) мисленнєва та мовленнєва своєрідність народів формується протягом усієї їхньої історії розвитку, формування способів сприйняття дійсності, мислення, тому являє собою діалектичну єдність поступового розвитку та стабільності;

4) вплив мови індивідуально втілюється у кожній особистості під впливом багатьох принципів;

5) кожна мова дає можливість відкрити старий світ по- новому, своєрідно;

6) кожен носій цієї мови через власну душу інтерпретує загальнонаціональні проблеми.

Виходячи із зазначеного вище, можемо стверджувати, що загальнонаціональний мисленнєвий та психологічний тип віддзеркалюється через систему концептів у кожному представникові етносу зі збереженням етнічних духовних цінностей та врахуванням особистісного життєвого досвіду. У науковій лінгвістичній традиції "концепт" розглядається як центральне поняття антропологічного мовознавства та лінгвокультурології, оскільки пов'язане не тільки з лексичним значенням слова, але й з комплексом екстралінгвістичних чинників, наприклад, з історичним досвідом як народу в цілому, так і окремої людини зокрема. Концепт у такому сенсі можна вважати явищем мисленнєвим, в якому знаходить відображення весь багаж знань народу про те чи те поняття і яке зрозуміле носієві національної мови як частині мовного колективу, про що писали Д. С. Лихачов та С.О. Аскольдов-Алєксєєв. Семантичний підхід до розуміння концепту представлений у працях Н.Д. Арутюнової. Концепт як лінгвокультурологічне поняття витлумачується у наукових концепціях Ю.С. Степанова, Г. Вежбицької. Національно-мовна картина світу проявляється через концепти, що мають "ключовий" характер для розуміння духовності певного лінг- вокультурного ареалу.

Отже, мета статті полягає у виявленні індивідуально- авторської мовної картини світу Т. Г. Шевченка у поемі "Гайдамаки" через реалізацію концепту "Простір" як частини загальнонаціонального світосприйняття українців. Досягнення зазначеної мети передбачає розв'язання таких завдань: дослідити мовну картину світу поета на лексичному рівні як прояв сформованих архетипів мислення українського народу, що сформувалися протягом тисячолітньої його історії і презентують національне усвідомлення необхідності боротьби етносу за збереження духовної, історичної, територіальної цілісності та окреслити авторське бачення соціальних катаклізмів як загальнонаціональної трагедії.

Концепт "Простір" у поемі "Гайдамаки" Т. Шевченка представлено трьома складовими:

1. Народне уявлення про український простір, сформоване фольклорними джерелами.

2. Історичний простір козацької визвольної боротьби ХУІІ ст.

3. Історичний простір гайдамаччини ХУІІІ ст.

Народне уявлення про український простір, сформоване фольклорними джерелами, представлено в поемі системою понять "Україна" - "чужина"; Сини мої! орли мої! Летіть в Україну, - Хоч і лихо зустрінеться, Так не на чужині.

Україна для поета - це:

• світ широкий (Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля, - Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі);

• своя хата (хатина) і доля(... один собі, У моїй хатині Заспіваю, заридаю, Як мала дитина; ... Благослови шукать долю На широкім світі”. ”Постривайте... світ не хата, А ви малі діти, Нерозумні; Доле моя, доле! де тебе шукать? Вернися до мене, до моєї хати, Або хоч приснися... не хочеться спать);

• поріг батьківської хати, від якого починаються пошуки долі у далекій дорозі життя (Добридень же, тату, в хату! На твоїм порогу Благослови моїх діток В далеку дорогу);

• піч у рідній домівці (У печі пала Огонь і світить на всю хату.);

• тин навколо рідної оселі та думи правди сліпих кобзарів, що зберігали історичну народну пам'ять про минувшину, козацьку славу та закликали любити рідну землю (Не одцуравсь того слова, Що про Україну Сліпий старець, сумуючи, Співає під тином. Любить її, думу правди, Козацькую славу, Любить її!);

* чорна сонна земля, уквітчана рястом та барвінком, українські широкі, безкраї степи, що чорніючи простягаються до синього моря, поле, гаї, байраки, зелені діброви, тополі (Тяжко жить на світі, а хочеться жить: Хочеться дивитись, як сонечко сяє, Хочеться послухать, як море заграє, Як пташка щебече, байрак гомонить, Або чорнобрива в гаю заспіває...; У моїй хатині, як в степу безкраїм, Козацтво гуляє, байрак гомонить; У моїй хатині синє море грає, Могила сумує, тополя шумить... ; Ночували гайдамаки В зеленій діброві, На припоні пасли коні, Сідлані, готові; Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила; І на полі жайворонок, Соловейко в гаї Землю, убрану весною, Вранці зустрічають).

Широкий світ українського простору не обмежується географічними реаліями, а простягається в уяві письменника до неба, сонця, місяця та зірок. Місяць, білолиций, високий, круглолиций, та зорі освітлюють криницю, вербу, калину, козака з дівчиною (А тим часом місяць пливе оглядать І небо, і зорі, і землю, і море Та глянуть на люде, що вони моторять, Щоб богові вранці про те розказать; Світить білолиций на всю Україну; Зорі сяють; серед неба Горить білолиций; Верба слуха соловейка, Дивиться в криницю; На калині, над водою, Так і виливає, Неначе зна, що дівчину Козак виглядає; У гаю, гаю Вітру немає; Місяць високо, Зіроньки сяють).

Серед такої ідилії ключовим поняттям, що об'єднує Україну, виступає Дніпро, який, як в увертюрі до музичного твору, може бути широким, синім, дужим, батьком, а в ситуації соціальних зіткнень завиває, нагинає лози, підіймає гори-хвилі, реве, стогне, червоніє, упивається кров'ю, якою може напоїти Чорне море (”Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! Багато ти, батьку, у море носив Козацької крові; ще понесеш, друже! Червонив ти синє, та не напоїв; А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє свято По всій Україні сю ніч зареве; А Дніпр мов підслухав: широкий та синій, Підняв гори-хвилі; а в очеретах Реве, стогне, завиває, Лози нагинає; Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає). Дніпро нібито уявна межа між рідним краєм і чужиною (В далекій дорозі Найду або долю, або за Дніпром Ляжу головою...). Чужина для Т. Шевченка асоціюється з лихою годиною, снігом (Якби не він спіткав мене При лихій годині, Давно б досі заховали В снігу на чужині.), чужим полем (Забудь мене, пташко, забудь, не журись А коли почуєш, що на чужім полі Поляг головою, - нишком помолись), німими стінами, сльозами (Поділюся Моїми сльозами... Та не з братом, не з сестрою З німими стінами На чужині...).

Утрата національної пам'яті може перетворити рідну землю з її славетною історією на духовну чужину. Від бурхливого та героїчного минулого сильної козацької держави, яку поважала Європа, по Україні залишилися тільки поодинокі могили вояків (Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. Текла, текла та й висохла. Степи зеленіють; Діди лежать, а над ними Могили синіють). В Україні не збережено місця поховання видатних військових отаманів, очільників козацьких військ (Од козацтва, од гетьманства Високі могили - Більш нічого не осталось, Та й ті розривають.). Історичною загадкою залишаються поховання Богдана Хмельницького, Богуна, Гонти, Залізняка, Наливайка, Остряниці та інших (Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили? де лежить Останок славного Богдана? Де Остряницина стоїть Хоч би убогая могила? Де Наливайкова? нема!; Багато їх, а хто скаже, Де Гонти могила, - Мученика праведного Де похоронили? Де Залізняк, душа щира, Де одпочиває? Тяжко! важко! Кат панує, А їх не згадають). Запорізьку Січ зруйновано Катериною ІІ, професійні військові, козаки, рятувались на Кубані та на Дунаї (А тим часом стародавню Січ розруйнували: Хто на Кубань, хто за Дунай, Тілько і остались, Що пороги серед степу. Ревуть завивають.); козацьку столицю Чигирин спаплюжено російськими військами та перетворено на убогі руїни козацької слави, на домовину України (Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Встали, подивились на той Чигирин, Що ви будували, де ви панували! Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали Козацької слави убогих руїн; І смерклося, а в Чигрині, Як у домовині. Сумно-сумно. (Отак було По всій Україні.). Національну гордість українського народу, символ ревучого Дніпра - пороги - разом з простором козаччини через два століття після руйнації Запорізької Січі затоплено водами Каховського водосховища (...пороги Меж очеретами Ревуть, стогнуть - розсердились, Щось страшне співають; Дніпро на нас розсердився, Плаче Україна...).

Т. Г. Шевченко демонструє прекрасні знання як історик, окреслюючи у поемі історичний простір козацької визвольної боротьби ХУІ-ХУІІ ст. такими подіями:

• побудова Запорізької Січі (одна з перших згадок про Тома- ківську Січ, розташовану на острові Томаківка, затопленого Каховським водосховищем, біля сучасного міста Марганець Дніпропетровської області, та Хортицьку Січ, розташовану на острові Хортиця у місті Запоріжжя, датується другою половиною XVI ст.);

• морські походи козаків на Стамбул (під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного у 1615 р. близько 4000 вояків спалили османську столицю, що мала назву Ускюдар, трансформовану поетом у Скутар, дали бій туркам на Дунаї та захопили у полон ворожого адмірала; у 1616 р. близько 6000 козаків повністю розбили турецький флот під Кафою (нинішня Феодосія) та визволили полонених, припинивши функціонування найбільшого ринку рабів на Кримському півострові; у 1617 р. козацькі чайки пройшли, подаючи світлові сигнали, понад берегом, де розташований султанський палац, розгромили турецьку ескадру і вбили османського адмірала). Загалом відомими в історії залишаються 25 успішних чорноморських походів українських козаків проти Османської Порти у XVI ст. (... а тим часом Пишними рядами Виступають отамани, Сотники з панами І гетьмани; всі в золоті У мою хатину Прийшли, сіли коло мене І про Україну Розмовляють, розказують, Як Січ будували, Як козаки на байдаках Пороги минали, Як гуляли по синьому, Грілися в Скутарі...);

• національно-визвольні змагання під проводом Богдана Хмельницького у XVII ст. (битва під Жовтими Водами у квітні- травні 1648 р., що ознаменувалася першою перемогою гетьмана над польським військом під проводом С. Потоцького, переможна битва під Корсунем над поляками під проводом М. Потоцького у травні 1648 р. (Нема Богдана - червонить

І Жовті Води, й Рось зелену. Сумує Корсунь староденний: Нема журбу з ким поділить).

Трагедію знищення державності України, що супроводжувалася поневоленням населення, наступом на їхні релігійні переконання та цінності (Розбрелись конфедерати По Польщі, Волині, По Литві, по Молдаванах І по Україні...), занепадом культури, витравленням національної пам'яті, коли ”на гвалт України Орли налетіли..." Т. Г. Шевченко зіставляє за масштабом із трагедією загибелі цивілізації Трої (Тяжко глянуть; а згадаєм - Так було і в Трої. Так і буде). Загалом, це неминуче повинно було б призвести до громадянського вибуху, враховуючи споконвічний потяг народу до свободи. І такий соціальний катаклізм стався у другій половині ХУІІІ ст., відомий в історії як Коліївщина, складова гайдамацького руху на Правобережній Україні. Поет як художник-баталіст широкими мазками змальовує криваве полотно народного гніву, нестримний потік попраних національних почуттів нащадків славетних воїнів, які століттями вдало боронили південні кордони Речі Посполитої та український народ від страшної смертельної загрози, що йшла від Османської Порти та Кримського Ханства, а тепер втратили навіть право називатися автентичною назвою "український народ". Народними хвилюваннями було охоплено такі населені пункти та регіони, окреслені певними географічними реаліями:

• Чигирин (Кругом святого Чигрина Сторожа стане з того світу, Не дасть святого розпинать. А ви Україну ховайте: Не дайте матері, не дайте В руках у ката пропадать. Од Ко- нашевича і досі Пожар не гасне, люде мруть, Конають в тюрмах, голі, босі..; Завтра вночі у Чигрині Свячений достану);

• Черкаси (... іде Ярема, Та не до Оксани, Не в Вільшану на досвітки, - До ляхів поганих У Черкаси. А там третій Півень заспіває... А там... а там... Йде Ярема, На Дніпр поглядає);

• Київ, Умань (Хвалилися гайдамаки,на Умань ідучи: "Будем драти, пане-брате, З китайки онучі"; Погуляли Купою на купі Од Києва до Умані Лягли ляхи трупом. Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі; до схід сонця Умань затопили ;... страшно, страшно Умань запалала. Ні в будинку, ні в костьолі, Нігде не осталось, Всі полягли);

• Вільшана (Постривай! Упоравшись, біжи в Вільшану: Імості треба. Не барись”);

• Смілянщина (Поміж возами нігде стать: Неначе в ірій, налетіло З Смілянщини, з Чигирина Просте козацтво, старшина, На певне діло налетіли. Не десять душ, а, слава богу, вся Смілянщина, коли не вся Україна. Он, чуєте? Співають);

• Медведівка, Сміла, Канів, Волинь, Полісся (Зайнялася Смілянщина, Хмара червоніє. А найперша Медведівка Небо нагріває. Горить Сміла, Смілянщина Кров'ю підпливає. Горить Корсунь, горить Канів, Чигирин, Черкаси; Чорним шляхом запалало,І кров полилася Аж у Волинь. По Поліссі Гонта бенкетує, А Залізняк в Смілянщині Домаху гартує, У Черкасах, де й Ярема Пробує свячений);

• Лисянка (Ходім з нами у Лисянку Ножі гартувати!”);

• Воронівка, Вербівка (Мандрували гайдамаки Лісами, ярами, А за ними і Галайда З дрібними сльозами. Вже минули Воронівку, Вербівку; в Вільшану Приїхали);

• Кирилівка, Будище (З Керелівки”.”А Будища знаєш? І озеро коло Будищ?” ”І озеро знаю, Отам воно; оцим яром Втрапите до його”);

• Лебедин (”У Лебедин! У Лебедин, - чуєш?”);

• Лиман (Віє, Віє вітер з-за Лиману, Гне тополю в полі...);

• Чорний шлях, битий шлях (Отакий-то наш отаман, Орел сизокрилий! І воює, і гарцює З усієї сили - Нема в його ні оселі, Ні саду, ні ставу... Степ і море; скрізь битий шлях, Скрізь золото, слава. Шануйтеся ж, вражі ляхи, Скажені собаки: Йде Залізняк Чорним шляхом, За ним гайдамаки”);

• Україна (Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. І день, і ніч гвалт, гармати; Земля стогне, гнеться; Минають дні, минає літо, А Україна, знай, горить; По селах голі плачуть діти - Батьків немає);

• Тясмин (Над Тясмином. У темному гаю, Зібралися; старий, малий, Убогий, багатий Поєднались, - дожидають Великого свята);

• Інгул (Інгул щозиму замерзає - Богун не встане загатить Шляхетським трупом);

• Тікич (Гнилий Тікич Кров'ю червоніє);

• Рось, Альта, Сена (Місяцю мій ясний! з високого неба Сховайся за гору, бо світу не треба; Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось, І Альту, і Сену , і там розлилось, Не знать за що, крові широкеє море).

Змінюється пейзаж, іншими кольорами забарвлено простір (із милого, благосного, умиротвореного він перетворюється на ворожий, агресивний, апокаліптичний): діброва стогне (Повалили гайдамаки, Аж стогне діброва); червоний місяць горить у тумані над лісом (Із-за лісу, з-за туману, Місяць випливає, Червоніє, круглолиций, Горить, а не сяє, Неначе зна, що не треба Людям його світу, Що пожари Україну Нагріють, освітять); на вигоні сова завиває (Людей не чуть; через базар Кажан костокрилий Перелетить; на вигоні Сова завиває).

Отже, Т. Г. Шевченко як художник масштабно і всеохоплю- юче змалював широку просторову панораму народних хвилювань в Україні ХУІІІ ст., як історик всебічно і ґрунтовно проаналізував глибинні причини й невідворотні наслідки соціальних потрясінь для українських земель, як майстер художнього слова переконливо та емоційно вплинув на формування національної самосвідомості українців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. - М. : Языки русской культуры, 1998. - 896 с.

2. Аскольдов-Алексеев С. А. Концепт и слово / С. А. Аскольдов-Алексеев // Русская речь. Новая серия. - Л. : Academia, 1998. - С. 28-44.

3. Вайсгербер Й. Л. Родной язык и формирование духа / Й. Л. Вайсбергер. - М. : УРСС Эдиториал, 2004. - 232 с.

4. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / А. Веж- бицкая. - М. : Языки русской культуры, 1999. - 780 с.

5. Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании / С. Г. Воркачев // Филол. науки. - 2001. - № 1. - С. 64-72.

6. Гердер Й. Г. Избранные сочинения / Й. Г. Гердер. - М. : Худ. лит-ра, 1959. - 342 с.

7. Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу / І. О. Голу- бовська. - К. : Логос, 2004. - 284 с.

8. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию / В. фон Гумбольдт. - М. : Прогресс, 2000. - 400 с.

9. Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры / В. фон Гумбольдт. - М. : Прогресс, 1985. - 452 с.

10. Єрмоленко С. С. Мова в культурі народу (план-проспект) / С. С. Єрмо- ленко, Т. А. Харитонова, О. Б. Ткаченко та ін. // Мовознавство. - 1998. - № 4-5. - С. 3-17.

11. Кононенко І. В. Національно-мовна картина світу: зіставний аспект (на матеріалі української та російської мов) / І. В. Кононенко // Мовознавство. - 1996. - № 6. - С. 39-46.

12. Никитина С. Е. О концептуальном анализе в народной культуре / С. Е. Никитина // Логический анализ языка: Культурные концепты. - М. : Наука, 1991. - С. 117-123.

13. Попова З. Д. Понятие "концепт" в лингвистических исследованиях / З. Д. Попова, И. А. Стернин. - Воронеж : Воронеж. гос. ун-т, 1999. - С. 4-12.

14. Порциг В. Членение индоевропейской языковой области / В. Порциг. - М., 1964. - 334 с.

15. Потебня А. А. Мысль и язык / А. А. Потебня. - К. : Мистецтво, 1993. - 302 с.

16. Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики / А. М. Приходько. - Запоріжжя : Прем'єр, 2008. - 332 с.

17. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры / Ю. С. Степанов. - М. : Школа "Языки рус. культуры", 1997. - 824 с.

18. Русанівський В. М. Єдиний мовно-образний простір української ментальності / В. М. Русанівський // Мовознавство. - 1993. - № 6. - С. 3-13.

19. Юнг К. Г. Архетип и символ / К. Г. Юнг. - М. : Ренессанс, 1991. - 304 с.

20. Amdt E. M. Ideen ьber die hцchste historischt Ansicht der Sprach / E. M. Arndt. - Rostok ; Leipzig, 1805. - 125 s.

21. Fichte J. G. Von der Sprachfдhigkeit und dem Ursprьnge der Sprache / J. G. Fichte. - Berlin, 1846. - 111 s.

22. Gabelentz G. von der. Die Sprachwissenschaft. ihre Aufgaben, Methoden und bisherigen Ergebnisse / G. Gabelentz. - Leipzig, 1891. - 152 s.

23. Hartmann N. Zur Grundlegung der Ontologie / N. Hartmann - Berlin, 1965. - 42 s.

V. Gorodecka, Cand. of Philology Kryvyi Rih State Pedagogical University

THE CONCEPT "SPACE" IN TARAS SHEVCHENKO'S POEM "GAYDAMAKY"

The article analyzes the concept of spacein the poem by Taras Shevchenko "Gaydamaky". It shows a significant influence of historical factors on the formation of national character, people's thinking and their worldview. The poet's worldview is inextricably linked with the Ukrainian people's thinking archetypes, formed over thousands of years ofhistory and presents national awareness of the need to fight for the preservation of spiritual, historical and territorial integrity. Through his own vision of social upheavals, the author reveals a Ukrainian national tragedy.The space in the national linguisticworld is associated with never ending Ukrainian land, freedom of the spirit of the Ukrainian people, national memory and is presented by such components as people's perception of the Ukrainian space, historical space of the Cossack liberation struggle in the XVII century, historical space of the phenomenon of haidamaky in the 18 the century. The folklore perception of the Ukrainian space system is represented in the poem by concepts of Ukraine as a foreign land, where Ukraine embodies a wide world, aperson's house, a parents' house, a threshold, an oven, fence, sleepy land, endless steppes that stretch to the blue sea, a field, trees, gorges, green oak, a rapid river the Dnipro, the sky, the moon, the stars, the sun, while a foreign land is associated with a stranger's field, dumb walls, snows. The liberation struggle in the XVII century is delineated by reference to the construction of the Zaporoz'ka Sych and the space of battles in Turkey, near Zhovty Vody and Korsun. The loss of historical memory, offended religious and national rights of the Ukrainians led to social up heaval that spread all over Ukraine in the 18^th century, including Chygyryn, Uman, Charkasy, Kyiv, Smilyanschina and other regions.

Keywords: anthropological linguistics, linguistics, concept, national linguistic worldview.

Размещено на Allbest.ru