Шевченкознавчі студії Людмили Задорожної

Размещено на http://www.allbest.ru/

ШЕВЧЕНКОЗНАВЧІ СТУДІЇ ЛЮДМИЛИ ЗАДОРОЖНОЇ

О. Гузій, асп.

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Актуальність статті зумовлена потребою поглибленого прочитання шевченкознавчих праць доктора філологічних наук, професора Людмили Задорожної у дискурсі сучасного шевченкознавства. Мета: ознайомити із оригінальністю мислення професора, а також найпомітнішими результатами її багаторічних наукових здобутків. Охарактеризовано основні вектори шевченкознавчих пошуків Людмили Задорожної, опублікованих переважно на сторінках збірника "Шевченкознавчі студії". Перспективи подальших досліджень визначаються багатогранністю мислення науковця і великою кількістю публікацій, присвячених творчості Тараса Шевченка, які наразі ще не є детально вивченими.

Ключові слова: українсько-вірменські літературні взаємини, символ, народ, нація, свобода, портрет-маска.

людмила задорожна шевченкознавчі студії

The article analyzes the contribution of Professor Lyudmila Zadorozhna (the Doctor of Philology) to the development of Ukrainian Shevchenko Studies. The article also describes the main vectors of scholarly researches on Shevchenko, published in the "Shevchenko studies" collection. The purpose of this research is to acquaint the audience with professor's original scientific style and way of thinking. The methods of the research include descriptive method, biographical method, and typological method. The results of this research are described below.

We have investigated how scientific interests of Lyudmyla Zadorozhna in the field of Shevchenko studies changed and evolved from the theme of Ukrainian- Armenian literary relations to different relevant issues of the modern Shevchenko studies. In other words, we mean the researches on translation of Taras Shevchenko's poems into Armenian by Ashot Hrashi, the correlation of symbols in Taras Shevchenko's poetry, the concepts of heroics, freedom and composure in philosophical context, the studies dedicated to national self-identity in the works by Taras Shevchenko, etc.

The importance of our work and conclusions is predefined by actuality and novelty of the results. Through Liudmyla Zadorozhna's research, we see how Shevchenko's artistic conception demonstrated evolution of views and understanding of the main themes in the Ukrainian literature, especially the idea of free people in God's world. We have also clarified, which issues (primarily those based on analysis of literature and philosophy) discussed in publications of the notable scholar are worth developing and investigating further within the modern Shevchenko studies.

Key words: Ukrainian-Armenian literary relations, symbol, self-identity, people, nation, portrait mask.

Стиль шевченкознавчих праць Людмили Задорожної є герметичним науковим письмом, який потребує чималої інтелектуальної підготовки та великого читацького досвіду, знання не лише історії української літератури, а й світової літератури, історії, культури, філософії тощо.

Цього ж року, ювілейного для дослідниці, матимемо окрему нагоду освіжити в пам'яті науковий доробок професора Людмили Задорожної.

Доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, лауреат премії імені Тараса Шевченка Київського університету, член Спілки письменників України - усе це про людину, яка виховала не одне покоління талановитих і відомих науковців та надалі продовжує активно ділитися досвідом із молодими дослідниками.

Звертаючись до витоків шевченкознавчих студій Людмили Михайлівни Задорожної, варто зазначити, що саме завдяки її наполегливій праці в українському літературознавстві з'являються унікальні системні дослідження українсько-вірменських літературних взаємин. Перші публікації, присвячені цьому питанню, датуються 1976 р.: "Шевченко вірменською мовою", "Вірменський переклад "Катерини"". 1977-1979 рр. знамену- ються появою статей: "До проблеми перекладу творів Т. Шевченка вірменською мовою", "Вірменська шевченкіана", "Дослідження і популяризація творчості Т. Шевченка у Вірменії", ""Кобзар" Т. Г. Шевченка вірменською мовою", "Освоєння та інтерпретація спадщини Шевченка у Вірменії". І підсумком такої активної наукової діяльності раннього періоду досліджень Л. Задорожної стає кандидатська дисертація "Т. Г. Шевченко і вірменська література. Освоєння та інтерпретація спадщини. Переклади. Поетична шевченкіана" (1979), що вийшла монографією "Шевченко і вірменська література" 1991 р. в Києві.

Наступні 20 років дослідниця також присвячує уважному вивченню міжнаціональних літературних взаємин, результатом якого стає докторська дисертація "Українсько-вірменські літературні взаємини. Парадигма розвитку", захищена 1996 р.

Найвагоміші праці шевченкознавчої тематики, що з'являються згодом: "Інтеграція позитиву в творчості Шевченка (аспекти символу, аксіології, онтології, міфу, психології і стилю)" (2002, колективна монографія); "Шевченкознавство в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка". - К., 2004 (у співавт.), видання, що було доповнене й перероблене 2011 р. Цю працю варто особливо відзначити, адже вона присвячена не лише проблемі рецепції творчості Т. Шевченка, а й є спробою наукового коментаря безлічі шевченкознавчих праць, що з'являлися в середовищі Київського університету з 1860 до 2010 р. Електронний підручник та веб-сайт "Електронна бібліотека творчості Тараса Шевченка (2005, у співавт.); "Риси етнотипу та етнохарактеристики в системі розвитку української літератури. Літописна спадщина" (2006). І, звісно, етапні праці у доробку Л. М. Задорожної "Історія української літератури кінця XVIII - 60-х рр. ХІХ століття" (2008); "Шевченкові ремінісценції в поетичному світобаченні Щоголева" (2014).

Сьогодні науковий доробок Людмили Задорожної налічує близько 200 статей, присвячених різним аспектам вивчення творчості Тараса Шевченка, опублікованих в українських фахових виданнях. Серед них варто відзначити ті дослідження, які потребують осмислення і, можливо, розвитку в працях молодих науковців.

Теми й образи на межі історії і філософії, морально-етичні проблеми, символіка, оцінка світоглядних засад - усе це цікавить Л. Задорожну та стає основним вектором її шевченкознавчих пошуків. Охопити всі наукові напрацювання дослідниці не є можливим у межах цієї розвідки, тож зосередимося хоча б на тому, які питання повставали на сторінках фахового збірника "Шевченкознавчі студії", що виходить з 1994 р. у стінах Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Так, у статті "Твори Т. Шевченка у перекладі Ашота Граші", що з'явилася друком у першому збірнику наукових праць "Шевченкознавчі студії", охарактеризована художня структура тексту вірменського перекладу творів Тараса Шевченка, здійсненого Ашотом Граші. Зокрема, науковець зауважує: "Ашота Граші, як перекладача окремих творів Т. Шевченка, можна віднести до першопроходців, вірменський поет перекладає "Чого мені тяжко, чого мені нудно" (1938), <...> вірш казематного циклу "Ой одна я, одна" (1938), <...> "Якби мені черевики.", "І багата я." 1938 р. [1, 153 ].

Згадується і про структуру третього вірменського перекладу "Заповіту", що теж належить А. Граші, де, наприклад: "Шевчен- кове "Як умру" в нього інтерпретується "Генц вор мернем", тобто "Як тільки помру", що надає перекладу небажаного стилістичного відтінку [1, 153].

Зауваження є і до перекладу вірша "І багата я...". А. Граші, за словами Л. Задорожної, "внутрішньо розбудовує смислову систему вірша Шевченка низкою нових, невластивих у цьому разі й загалом образних прикрас твору" [1, 155]. Тут вірменський перекладач додає особливі стилістичні звороти та порівняння, несвідомо конкуруючи у такий спосіб із автором. Так, "Якщо Шевченко лише стверджує: "І багата я, І вродлива я", вірменський перекладач цим не обмежується, додаючи порівняння "як прекрасна весна". <...> "Оксамитові жупани" ліричної героїні Шевченка у перекладі стають "тонким верхнім жіночим одягом із добірного шовку", причому, означення "верхній жіночий одяг" Граші добирає зі сфери рідковживаних слів, до яких належить "мінтана" [1, 155-156].

І у підсумку, проф. Задорожна стверджує: "Для творчої манери Граші характерна постійна імпульсивність у пошуку, гранична емоційна напруга, що подекуди переважає автора першотвору; за відсутності фразеологізмів у першотворі бачимо їх у перекладі, ними перекладач прагне "зріднити" думання автора, якого перекладає, із характером мислення вірменина" [1, 157].

У другому випуску збірника "Шевченкознавчі студії", присвяченому 185-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка, що був опублікований 1999 р. знаходимо досить велику наукову розвідку Л. М. Задорожної "Співвідношення символів у поезії Т. Шевченка". Як бачимо, науковець уже виходить поза межі україно- вірменських літературних взаємин і здійснює спробу осягнути значно складнішу тематику - символіку творчості Т. Шевченка.

Спершу Л. Задорожна пропонує тезу про те, що "в Шевчен- ковій геніальності закладено різні рівні осягання його символів: зорово-співвідносний (верба, калина, пташка, сокира), узагальне- но-співвідносний (могила, вода, вітер) і езотерично-співвідносний (сон, бувальщина, певне свято і числово-кількісна наявність і повторюваність)" [2, 26]. Далі, аналізуючи символіку "думок" Т. Шевченка, дослідниця детально ілюструє вищезгадане.

Студія складається із трьох тематичних блоків "Співвідношення символів "думок" Т. Шевченка", "Співвідношення символів у поезії Т. Шевченка”, "Ритм символів поезії Т. Шевченка ”Сон” ("Гори мої високії”), які послідовно інтерпретують усі символічні нюанси творів "Тече вода в синє море", "Вітре буйний, вітре буйний!", "Тяжко-важко в світі жити", "Нащо мені чорні брови".

Задорожна Л. М. акцентує на "єдності системи образів- символів, що чинна у зазначених думках" [2, 27], оскільки "діалог персонажів" думок "може бути прочитаний лише тоді, коли читаються усі чотири "думки" - з усвідомленням того, що ці окремі твори є, по суті, єдиним цілим у ліричній оповіді автора про персонажів твору" [2, 27].

Про специфіку образів думок Л. М. Задорожна зазначає: "Маємо справу не лише з образами, що співвідносяться із поняттями матеріальними (вода, море, квітка), але й нематеріальними (доля, літа, горе). Ми, проте, не проводимо серед цих понять - матеріальне-нематеріальне - межі: вони для нас, у сукупності, представляють сферу інформації, - інформації через певний знак, таким чином нас цікавить смислова сфера певного знаку, незалежно від його приналежності до матеріального чи нематеріального світів" [2, 27].

У третьому випуску "Шевченкознавчих студій" (2001) привертає увагу публікація Л. Задорожної "Героїчне як філософське поняття у творчості Т. Шевченка", завдяки якій помічаємо, як шевченкознавчі погляди дослідниці стрімко розширюють свої горизонти на межі літературознавства та філософії. Звертаючись до тлумачення теми героїчного в давньогрецькій філософії Л. Задорожна акцентує: "Тему героїчного Платон постійно пов'язує з темою доблесті, а це поняття в окремих випадках виступає не лише синонімічним, але й підмінює собою перше, хоч диференціація між ними необхідна: героїчне те, що вимагає найбільших, максимальних, а, може, і останніх зусиль від людини; доблесне - це те, що може і не належати до надзусиль; героїчне твориться в ім'я усіх і на певному значному історичному етапі, доблесне може творитись і в ім'я небагатьох і породжуватися локальним періодом" [3, 5].

Надалі ж, розкриваючи проблему героїчного в новітньому шевченкознавстві, Л. Задорожна детально аналізує це поняття в контексті історіософських творів "Тарасова ніч" (1838), "Іван Підкова" (1839), ліро-епічних поемах "Гайдамаки" (1841) та "Гамалія" (1842), поемах "Тризна" (1843), "Єретик" (1845), "Невольник" (1845).

До прикладу, вдаючись до детального коментування історичного тла поеми "Тарасова ніч", де зображено важливі події в часи гетьманування Тараса Трясила, який був вибраний запорожцями, котрі повстали проти поляків у XVII ст., Л. Задорожна зауважує: "Страшне, тотальне знищення прав народу у Т. Шевченка промовляє, якими героїчними мають бути його дії у відстоюванні тожсамості" [3, 7]. "І в цьому геніальність Т. Шевченка - поняття героїчного явити не лише як загальнолюдську, а як національну якість" [3, 9].

Розглядаючи ж крізь поняття героїчного центральні образи ліро-епічної поеми "Гайдамаки", Л. Задорожна зазначає: "Ярема через героїчні вчинки здобуває право на особисте щастя, Гонта - втрачає це своє щастя: чи тому лише, що автор поеми через здобутки і втрати героїв прагнув явити читачеві діалектику життя? Гадаємо, Т. Шевченко ставить проблему значно ширше; він показує, що у Яреми не існувало трансцендентної вини перед народом, натомість у Гонти наявна "трансцендентна вина крові перед долею нації, і вона так само вимагає жертви" [3, 11].

Цікавими й неочікуваними є міркування дослідниці про поняття героїчного у поемі "Тризна", де, на думку Л. Задорожної "вперше виникає у Т. Шевченка думка вже не про ратний, військовий і не колективний, а одиничний героїзм і героїзм за мирної історичної доби в житті народу" [3, 14].

У поемі "Єретик", за спостереженнями Л. Задорожної, "поет бачить героїчний вчинок особистості в поєдинку з неправдою. <...>Героїзм Івана Гуса Т. Шевченко якраз і бачить у тому, щоб, пересилюючи свідомість того, що повстає проти по суті непоборного, усе-таки повставати, ідучи за правдою для цілого народу" [3, 15].

Ще один аспект героїчного науковець розглядає у поемі "Невольник" (перша редакція поеми "Сліпий"): "В основі своїй - це розповідь про героїзм окремої особистості, однак при вирішенні цієї теми поет торкається важливої філософської проблеми: героїзм загибелі, смерті й героїзм життя" [3, 16].

Четвертий випуск "Шевченкознавчих студій" (2002) містить статтю "Свобода людини як філософська основа поеми Шевченка "Сон". Аксіологічний і онтологічний аспекти", у якій до майстерного літературознавчого аналізу творів Л. Задорожна додає актуальні світові філософські ідеї Геракліта, Парменіда, Декарта, Канта, Фуко та ін. Студія стане чудовим зразком наслідування для тих, хто прагне застосовувати ключові філософські категорії в аналізі літературного твору.

Так, на думку Л. Задорожної: "У поемі "Сон" Шевченко являє нам свою концепцію сприйняття світу: візія світу, до якої приходить людина уві сні, є багатокомпонентною моделлю сприйняття світу в цілому. На відміну, скажімо, від Геракліта, який вважав, що в тих, хто не спить - світ єдиний, спільний, а уві сні кожний іде в свій власний світ, - Шевченко вибудовує цей свій власний світ за точним аналогом спільного, довколишнього світу, ставлячи знак рівності між одним і другим" [4, 12].

Детально аналізуючи всі частини поеми, рівні вираження свободи людини в них, дізнаємося, що перша "відтворює не лише картину цілковитої втрати людиною свободи, але і, як це тут не здається парадоксальним, саме ознаку здатності людини бути людиною" [4, 16], далі "Шевченко в кожному конкретному разі прагне осягнути індивідуальну специфіку механізму зла та обману, що позбавляє людину свободи" [4, 17], а вже "віссю третьої частини поеми "Сон" є розповідь поета про побачене в царських палатах" [4, 18].

І як висновок до вищезазначених міркувань Л. Задорожної чудово ілюструє наступна теза дослідниці: "Найвищий вимір свободи вибору в Шевченка - добро: і для окремої людини, й для людей загалом; у Шевченка, як і в Шопенгауера, добро обумовлюється свободою, більш того, саме свободу людини Шевченко розуміє, як передумову для щастя людини і як необхідний чинник для розкриття істинної природи аксіологічного і онтологічного аспектів життя" [4, 26].

П'ятий випуск "Шевченкознавчих студій" (2003) пропонує статтю Л. Задорожної "Самовладання як свобода волі людини: аксіоло- гічна модель шевченкової творчості", у якій розглянуто ще один цікавий аспект: "Самовладання особистості у Шевченка - чинник, що дає поетові підстави роздумувати над тим, якою мірою людина є творцем і розпорядником своєї долі: міра воління людини таким чином стає сутнісною мірою людського життя - і не тільки його наповнення, але й тривання, - саме тому ідуть із життя герої "Причинної", Катерина в однойменній поемі тощо" [5, 12]. І далі: "Водночас самовладання у Шевченка це те, що означає бути ідентичним самому собі. Самоідентичність постає дужчою за Гонту і силує його вчинити найтяжче у своєму житті" [5, 14].

Враховуючи соціальний та етнопсихологічний аспекти, Л. Задорожна пише: "Здатність до самоопанування у Шевченка прирівнюється до можливості повернення духовного здоров'я людині, залишаючи цю можливість лише за жертвою, заручником обставин життя, поет означає цю можливість і з огляду на суспільний чинник" [5, 17].

Шостий випуск "Шевченкознавчих студій" містить статтю "Національна самоідентичність народу в творчості Шевченка", в якій дослідниця чітко аналізує наступне: "На відміну від пересічної людини не тільки свого, але й нашого часу, Шевченко чітко розрізняв поняття "народ" і "нація". Якщо перше поняття "народ" він співвідносить із великою кількістю, більшістю людей, стверджуючи: "Я по плоті і по духу син і рідний брат нашого безталанного народу", то в поняття "нація" він вкладає своє розуміння історично зумовленої спільності мов і території для людей певної країни, певної держави. І, попри те, що в нього не знаходимо визначення поняття, бачимо його конструювання, розробку: "нация, - заявляє Шевченко, - без своей собственности, ей только принадлежащей, характеризующей черты похожа просто на кисель, и самый безвкусный" [6, 4].

Конструюючи цю проблему, науковець вибудовує чималу базу для наступних пошукувачів. Адже це ті нематеріальні поняття творчості Шевченка, які ще не осягнуті в новітньому шевченкознавстві повною мірою.

Сьомий випуск "Шевченкознавчих студій" збагатився статтею Л. Задорожної "Серце людини культури" й елементи естетики Сходу у творчості Шевченка". Суттєвими у цій студії є наступні спостереження та визначення: "Шевченкові як митцеві, що уповні володів здатністю глибинно, з геніальною перфектністю, осягати суть буття, була притаманна здатність явити посередництвом своєї творчості таку буттєву грань, що її в культурі Сходу, зокрема в китайському типі культури, відносять до "ритуальної ідеа- ції". Суть цього чину полягала в тому, що тут "не відтворювався "світ як він є", а відтворювалася "категоріальна сітка культури". Категоріальними поняттями у цьому разі виступали мова, зокрема - правильне найменування речей, категорія волі, а, як у Шевченка - і воля до творчості, категорія часу, причини, свободи тощо, та, на загал, усе, що притаманне поняттю категорія: "закономірні зв'язки й відношення, що існують у реальній дійсності", "важлива спільна ознака" предметів і понять" [7, 35].

І надалі, деталізуючи свої пошуки Л. Задорожна зазначає: "До тих явищ, що достатньо вичерпно представляють у Шев- ченковій поезії оцю "категоріальну сітку культуру" віднесемо, насамперед, відображення митцем традицій, притаманних українському народові, тобто звичаїв, поведінки, що успадковуються в культурі народу і переадресовуються ним у майбутнє, адже "історично традиція - величина незакінчена, вічно відкрита майбутньому" [7, 35].

Восьмий випуск "Шевченкознавчих студій" презентує статтю "Мисленнєвий акт і мисль як об'єкт поетичного зображення у Тараса Шевченка". Розпочинаючи наукову розвідку, Л. Задорожна зауважує: "Мислення, мисль - як результат висновування над спостереженнями життя, як результат його розуміння, що є синонімічними й адекватними поняттю думка, дума, - із самого початку Шевченкової творчості є постійно в об'єктиві його напруженої мистецької уваги. Чотири "Думки", створені митцем 1838 р., це не лише традиційний для української культури жанр, тісно пов'язаний із пісенно-виконавською традицією, але й момент зосередженості на певній мислі [8, 12].

Одинадцятий випуск "Шевченкознавчих студій" (2008) збагатився статтею Л. Задорожної "Парадигма соборності у Тараса Шевченка: акциденція чи канон". У цій розвідці знаходимо такі суттєві спостереження: "Тема, до якої звертаємось, потребує визнати: Т. Шевченко як митець, вочевидь, найболісніше із своїх сучасників відчував і пережив, а тому, мабуть, найвиразніше кореспондував у художню форму історично-зумовлене тяжіння України до соборності. Поет, як зауважуємо, своєю творчістю представляє дві можливі парадигми вирішення проблеми. Один із цих аспектів забезпечує особливість вияву основного значення поняття соборності - як неподільність, єдність (що стосується і України в цілому, і її народу), а другий створює можливість реалізації філософського наповнення поняття, найточніше, вважаємо, сформульованого у засадах праць "Я і світ об'єктів. Досвід філософії самотності й спілкування", "Про рабство і свободу людини" (Досвід персоналістичної філософії) філософа київської школи М. Бердяєва, який уперше постулював соборність як спроможність індивідуума, нехтуючи при цьому спонукальними формами спільноти, здійснити свій вибір у вільному спілкуванні" [9, 28].

Завдяки статті "Категорія свободи як філософська засада "Щоденника" Т. Шевченка", що опублікована на сторінках дванадцятого випуску "Шевченкознавчих студій" (2009), виокремлюємо такі важливі спостереження: "У невільничу добу, в час заслання свобода для Т. Шевченка постає, не лише як зазвичай для особистості, - найвищою цінністю людського буття, а самим виміром людського буття, а в ньому - тим, що формує здатність людини "володіти певним становищем, котре забезпечується не характером, а ситуацією", єдино спроможною спонукати (і стимулювати) людину до самоперетворення: в напрямі вдосконалення і опанування собою та своїм становищем" [10, 59].

Аналізуючи текст "Щоденника" Т. Шевченка, з перших сторінок Л. Задорожна зосереджується на кожній деталі, що так чи інакше впливає на моральний стан поета: "Розглядаючи свободу як духовний чинник, Т. Шевченко виявляє його беззастережний вплив на матеріальне життя людини; внаслідок властивості бути зворотною, ця формула визначає вплив матеріального життя на стан духу людини: митець відчуває несвободу свого існування навіть через втрату побутової речі - зламаного "перочинного ножа", якого йому годі роздобути в своєму підневільному становищі" [10, 59-60].

У тринадцятому випуску "Шевченкознавчих студій" (2011) є стаття "Портрет-маска в ліро-епічній творчості Т. Шевченка", що виражає абсолютно новий вимір наукових пошуків Л. Задорожної, адже у сферу літературознавчого аналізу дослідниця вводить поняття "портрет", що, на її думку виконує такі функції: "У можливостях характеристики письменником літературного героя портретові належить найбільш організовуюча роль: окрім значної функції оцінки, він забезпечує і широкий ресурс контекстуального наповнення явища в плані типізованого його трактування або, навпаки, ідеалізованого бачення суб'єкта" [11, 49].

Характеризуючи особливості поняття портрет-маска у творчості Шевченка, науковець зазначає: "Статичність Шевченково- го портрета-маски особлива. Зберігаючи зовнішні параметри портрета, портретна характеристика героя в ліро-епічних творах поета досягається через динаміку визначених у певній послідовності вчинків цього героя, продиктованих психологічною матрицею його поведінки. Це, очевидно, зумовлено переконанням Т. Шевченка, що істинний портрет особистості здатна забезпечити лише її поведінка. Відповідно завершеність портрета- маски автор ліро-епічних творів компонує відруховою реакцією носія маски на певні з'яви життя, що й дозволяє з'ясувати сутність цих учинків згідно засад добра чи зла" [11, 50].

Так, на прикладі центрального образу поеми "Наймичка", дізнаємося, яку ж таку особливість виявлено дослідницею, що не була оприлюднена раніше: "Велика драма людини в Шевченковій "Наймичці" явлена в тому, що за своїм статусом людина перебрала на себе роль, яку виконує під маскою, однак чин, дії носія маски, що супроводжує це виконання, позбавляє такого носія власне маски. І ефект невпізнання істинної суті Ганни спричинений лише тим, що оточення перебуває в інерції умовності, яка визначена основним гравцем" [11, 52].

Далі, звертаючись до головних і другорядних образів поем "Сон", де бачимо "негативний приклад потрета-маски, що його митець закладає в образ такого собі "землячка" з поеми "Сон" [11, 53], другої редакції поеми "Москалева криниця", де "Т. Шевченко являє, які саме обставини здатні "забезпечити" персонажеві портрет-маску: це - тяжка, непоправна втрата чогось і, водночас, тяжіння, навіть жага, якимось чином компенсувати в цілому втрачені в кожному разі окремі, що складаються в значиме ціле, пріоритети" [11, 54], і до поеми "Варнак", в аналізі якої найповніше розкрито суть портрета-маски, адже за ним "завжди зболена душа, яка перетерпіла тяжкі муки, і про це найбільш виразно промовляє саме варнак" [11, 54].

Чотирнадцятий випуск "Шевченкознавчих студій" збагачено статтею Л. Задорожної "Язичницьке буйство і християнське смирення у поведінці героїв поетичних творів Т. Шевченка". Студія цінна не лише детальним та всебічним оглядом досліджень такої тематики в шевченкознавчих працях І. Акіншина, С. Балея, О. Баранова, В. Барки, С. Бартошко, Д. Бачинського, Л. Білецького, І. Огієнка, І. Дзюби та багатьох інших, а й послідовними спостереженнями про те, як "автор "Кобзаря" в художній формі реалізував світоглядну релігійну свідомість не лише сучасної йому доби, але й - на архетипальному рівні - язичницьку парадигму свідомості, що її підпорядкувало собі християнство" [12, 26].

Значна частина статті присвячена послідовному аналізу балади "Причинна", адже, на думку Л. Задорожної, у цьому творі "домінують саме культові моделі язичництва: дівчина, героїня балади, прагнучи зарадити собі в тяжкій ситуації, вдається до особи, що займається ворожінням, тобто, хоч і опосередковано, проте долучається до сфери вірувань, - сфери, що її християнство не лише відмітає, але й вважає неприпустимим для особи і шкідливим для віри гріхом" [12, 30].

Також чимало уваги зосереджено на відтінках головних образів поем "Варнак" та "Москалева криниця", у яких, за словами Л. Задорожної, "найбільш промовистий образ грішника, який вдався до каяття" [12, 43].

У п'ятнадцятому випуску "Шевченкознавчих студій" маємо можливість читати статтю "Велика туга на роздоріжжі краси й любові (поетичний образок Т. Шевченка "N.N." ("Така, як ти, колись лілея")", в якій значну увагу зосереджено на значенні "часопросторової парадигми, закладеної у творі, для прочитання імпліцитного коду художнього мислення поета" [13, 22].

У студії акцентовано на одній із перших інтерпретацій центрального образу вірша, як Богоматері, здійсненої Л. Білецьким. Сюди ж додано й згадку про тлумачення Є. Кирилюка, який цей образ називав "Євангельським" [13, 22]. Проаналізовано також розуміння Шевченком біблійної тематики у баченні М. Драго- манова, Д. Чижевського та В. Мовчанюка.

Детально заглибившись у множинні шевченкознавчі трактування, Л. Задорожна підсумовує наступні міркування: "Переконуємося, що для всіх дослідників чинними є три аспекти прочитання образу твору: євангельський, громадянський та морально- етичний, причому перший визначає наступні" [13, 23-24].

У шістнадцятому випуску "Шевченкознавчих студій" натрапляємо на статтю "Імператив історії у Шевченкових "Гайдамаках" та чинник сприйняття його сьогодні". Тут Л. Задорожна детально аналізує джерела інформації та натхнення Т. Шевченка про історичні процеси, що стали ґрунтом його ліро-епічних творів. Зокрема, йдеться про поему "Гайдамаки", можливі впливи конкретних історичних праць та живі перекази про події часів Коліївщини, відомі поету. Зазначено також вагомі внески досліджень про поему Б. Навроцького, К. Гуслистого, М. Марченка, Ю. Івакіна, Г. Сергієнко, В. Яременка та ін.

За спостереженнями Л. Задорожної і попередніми висновками шевченкознавців: "Т. Шевченко на цю пору також знав праці українських, російських та польських істориків: "Історію Русів" псевдо-Кониського, <...> "Историю Малой России" Д. Бантиш-Каменського, статтю "Барская конфедерація" І. П. Шульгіна (Т. ХІІІ "Энциклопедического лексикона" Плюшара за 1838 р.), "Історію королівства польського" Є. Бандтке, можливо і книги мемуарів Вероніки Младанович "Автентичний опис уманської різанини", "Образ поляків і Польщі у ХУШ ст." Е. Рачинського" [14, 11].

За висновками Л. Задорожної: ".автор "Гайдамаків" хотів показати саме ті історичні процеси, які породжують неоднозначні оцінки і в історіографії, і в людській пам'яті, особливо корелюють із моральністю, вимагають не героїзації, а людського взаєморозуміння, на ставленні до яких перевіряються людські цінності, вибудовується їх система" [14, 11].

Сімнадцятий випуск "Шевченкознавчих студій" містить статтю "Кореляти засад поезії Т. Шевченка і світосприйняття А. Шопенгауера", що характеризується перегуками засад творчого мислення українського поета та філософськими трактатами німецького мислителя. На думку Л. Задорожної, "Насамперед це стосується засвоєння обома - і Т. Шевченком, й А. Шопенга- уером - емпіричної реальності, тобто здатності до емпіричних уявлень" [15, 188]. За А. Шопенгауером це явища, що "забезпечені не тільки формою, але й матерією". Щодо "форми цих уявлень - це форми внутрішнього і зовнішнього почуття, час і простір. Їх сприймання є матерією". І далі дослідниця зосереджує увагу на тому, що філософ у праці "Дві основні проблеми етики" наголошує на таких чинниках, як "немислимість" "початку часу або межі простору" [15, 188].

Так, у А. Шопенгауера "час сприймається тільки коли він наповнений, а його течія - лише завдяки зміні того, що він наповнює". Враховуючи цю тезу філософа, Л. Задорожна робить наступний висновок: "Розглянутий згідно з цією думкою А. Шопенгауера, Шевченків час локалізується в доволі значній темпоральній парадигмі. Ось її головні віхи: доба Гетьманщини (з образом та вчинками козаків та образами і діяльністю козацьких ватажків - від історичних поем раннього періоду творчості й - хронологічно - до поезій "Заступила чорна хмара..." та "Сотник") з окремим акцентом на бутті Запорозької Січі; гайдамацький рух у ХУІІІ ст. на Правобережжі України - поема "Гайдамаки"; біблійні часи: поеми "Царі", "Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19", "Осії. Глава XIV", "Марія", "Саул", "Псалми Давидові"; доба Римської держави (6 ст. до н. е. - 330 н. е) - поема "Неофіти"; події XV ст. в Чехії, пов'язані з постаттю Яна Гуса (1369-1415) - поема "Єретик"; врешті - події, суголосні Т. Шевченкові в часі або наближені до сучасного йому тривання, зафіксовані в поемах "Сон", "Кавказ", "Княжна", посланні "І мертвим, і живим..." [15, 189].

Щодо категорії простору в Т. Шевченка, відповідно до тези А. Шопенгауера про немислимість початку простору, досліджено наступне: "Безперечно, пріоритетним у Т. Шевченка є зображення простору України - всього її географічного підсоння, включно з морською (в суті, чорноморською) деталлю пейзажного рисунка та "архетипом могили" [15, 189].

Стаття "Аспекти трансценденталій у Тараса Шевченка: благо (bonum)" Л. Задорожної є вагомою частиною вісімнадцятого випуску "Шевченкознавчих студій". Поняття трансценденталій розтлумачене тут дослідницею як "властивості сущого, притаманні йому", яке вона текстуалізує та визначає як "найбільш сутнісні ознаки певного явища, в цьому разі - найбільш питомі ознаки самої суті" [16, 100].

Наступною цікавою тезою є те, що: "Поняття - благо - в Т. Шевченка привертає до себе особливу увагу тому, що звичайно увага дослідників була прикута до наявної в Т. Шевченка іншої трансценденталії - істина (verum), котра моделювалася ними і як правда, і як справедливість, і навіть як благо" [16, 101].

Філософським підґрунтям основних положень статті стають розмірковування Аристотеля про поняття блага, а також рівнів у його сприйнятті, серед яких "найвищим способом життя, що забезпечує відповідне благо, Аристотель називає споглядальний" [16, 102]. На противагу найнижчого рівня неосвіченого і грубого натовпу, який бачить благо в тваринному житті, сповненому задоволення, та рівня освічених людей, котрим потрібне визнання серед інших. На думку Л. Задорожної: "Саме такий - споглядальний - спосіб життя виявляє у казематному циклі поезій Т. Шевченко" [16, 102].

Дев'ятнадцятий випуск "Шевченкознавчих студій" пропонує статтю"Окремі аспекти портретування в ліро-епічній творчості Т. Шевченка", в якій порушено одну з тих проблем, що вже раніше досліджувалася у працях авторки. Та знову актуалізуючи питання, професор зазначає: "Попередньо, дещо раніше, ми вже вели мову про принцип художнього моделювання портрета в ліро-епічних творах Т. Шевченка, зокрема, в такій якості, коли герой у митця поставав у прибраній ним масці, - про це промовляють такі твори поета, як "Сон", "Наймичка" і "Москалева криниця". Тепер вдаємося увагою до інших ліро-епічних Шевчен- кових творів, де чинник портретування героя визначається з урахуванням можливості для нього надягати (чи не надягати) маску: або самодостатньо, або з волі обставин" [17, 33-34].

З урахуванням особливостей портрета-маски в героїв поем Т. Шевченка, детально прокоментовано твори: "Катерина", "Гайдамаки", "Єретик", "Сліпий, "Відьма". Суттєвим спостереженням Л. Задорожної є те, що: "Шевченкові герої - максималісти, що притаманно героям-романтикам. У деяких випадках цей максималізм, тобто, доведення певних вимог до свого найбільшого вияву, сягає такої вершини, коли герой хоче позбавити оточення будь-якого шансу на підозру його в прибиранні певної маски" [17, 36]. (Епізод, у якому Гонта вбиває своїх дітей).

У двадцятому випуску "Шевченкознавчих студій" маємо нагоду ознайомитися зі статтею "Феномен парадигми руху в поетичній творчості Т. Шевченка (цикл поезій "У казематі")" Л. Задорожної. Парадигма руху у цій студії аналізується як "чинник духовного і фізичного простору за умов перебування поета в жорсткій неволі - "У казематі" [18, 132].

У студії акцентовано на тому, що попри умови ув'язнення поет виявляє дивовижну здатність рухатися як у духовному зростанні, так і в творчому. Так, за спостереженням Л. Задо- рожної: "В кожному разі своєрідною альфою і омегою цього руху людини в просторі й часі, у сфері духовності виступає у поета надійна константа: Батьківщина. Завдяки Батьківщині, Україні рух людини стає осмисленим у просторі й часі, набуває значення і глибокого сенсу - аж до сакральності. Світ людини і рух у ньому виявляються у поета невіддільними; справді повноцінним, на переконання поета, здатне стати буття лише в динаміці, у русі" [18, 140].

Як бачимо, шевченкознавчі пошуки Л. Задорожної - напрочуд цінний та інформативний внесок у розвиток сучасної науки. Гадаємо, складна герметична стилістика дослідниці знайде в майбутньому все більше читачів і послідовників. А поставлені Л. Задорожною проблеми стануть поштовхом до розвитку нових векторів досліджень у шевченкознавстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Задорожна Л. Твори Шевченка в перекладі Ашота Граші / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 1994. - Вип. 1. - С. 151-157.

2. Задорожна Л. Співвідношення символів у поезії Т. Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 1999. - Вип. 2. - С. 26-48.

3. Задорожна Л. Героїчне як філософське поняття у творчості Т. Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2001. - Вип. 3. - С. 4-19.

4. Задорожна Л. Свобода людини як філософська основа поеми Шевченка "Сон". Аксіологічний і онтологічний аспекти / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2002. - Вип. 4. - С. 11-26.

5. Задорожна Л. Самовладання як свобода волі людини: аксіологічна модель Шевченкової творчості / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2003. - Вип. 5. - С. 12-20.

6. Задорожна Л. Національна самоідентичність народу в творчості Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2004. - Вип. 6. - С. 4-8.

7. Задорожна Л. Серце людини культури й елементи естетики сходу у творчості Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2005. - Вип. 7. - С. 35-40.

8. Задорожна Л. Мисленнєвий акт і мисль - як об'єкт поетичного зображення у Тараса Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2006. - Вип. 8. - С. 12-15.

9. Задорожна Л. Парадигма соборності у Тараса Шевченка: акциденція чи канон / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2008. - Вип. 11. - С. 28-36.

10. Задорожна Л. Категорія свободи як філософська засада "Щоденника" Т. Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2009. - Вип. 12. - С. 58-76.

11. Задорожна Л. Портрет-маска в ліро-епічній творчості Т. Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2011. - Вип. 13. - С. 49-55.

12. Задорожна Л. Язичницьке буйство і християнське смирення у поведінці героїв поетичних творів Т. Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2011. - Вип. 14. - С. 26-43.

13. Задорожна Л. Велика туга на роздоріжжі краси й любові (поетичний образок Т. Шевченка "N.N" ("Така, як ти, колись лілея...") / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2012. - Вип. 15. - С. 22-28.

14. Задорожна Л. Імператив історії у Шевченкових "Гайдамаках" та чинник сприйняття його сьогодні / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2013. - Вип. 16. - С. 9-18.

15. Задорожна Л. Кореляти засад поезії Т. Шевченка і світосприйняття А. Шопенгауера / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2014. - Вип. 17. - С. 188-205.

16. Задорожна Л. Аспекти трансценденталій у Тараса Шевченка: благо (bonum) / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2015. - Вип. 18. - С. 100-107.

17. Задорожна Л. Окремі аспекти портретування в ліро-епічній творчості Т. Шевченка / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2016. - Вип. 19. - С. 33-43.

18. Задорожна Л. Феномен парадигми руху в поетичній творчості Т. Шевченка (цикл поезій "У казематі") / Л. Задорожна // Шевченкознавчі студії. - 2017. - Вип. 20. - С. 131-141.

Размещено на Allbest.ru