Шевченкознавство Юрія Івакіна (до 100-річчя від дня народження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Шевченкознавство Юрія Івакіна (до 100-річчя від дня народження)

Гнатенко Валентина зав. навчальної лабораторії шевченкознавства

Стаття присвячена шевченкознавчому доробку відомого літературознавця Юрія Івакіна.

Ключові слова: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України; шевченкознавство; монографія; сатира; коментар.

Гнатенко В.

Шевченковедение Юрия Ивакина (к 100-летию со дня рождения)

В статье рассматривается шевченковедческое наследие известного литературоведа Юрия Ивакина.

Hnatenko V.

Shevchenko's studies by Yuriy Ivakin (to 100 years from birthday)

The article considers the Shevchenko's studies by famous literary scholar Yuriy Ivakin.

івакін шевченкознавець

26 січня 2017 року в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відбувся шевченкознавчий семінар, присвячений 100-річчю від дня народження відомого українського письменника і літературознавця Юрія Івакіна. Доповідачі високо оцінили наукову спадщину Івакіна-науковця (див.: Слово і Час, 2017, № 5).

Стисло про основні віхи життя вченого. Юрій Олексійович Івакін (24.12.1916 (6.01.1917 н. ст.), Катеринослав, тепер Дніпро - 07.03.1983, Київ) навчався на російському відділенні філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1935-1940). Після закінчення університету викладав русистику в Станіславському (тепер Івано-Франківськ) учительському інституті (1940-1941). Під час Другої світової війни був на фронті, отримав тяжке поранення. Від 1951-го року й до останніх днів працював науковим співробітником відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Як письменник Юрій Івакін - автор збірок літературних памфлетів, гумористичних і сатиричних книжок, фейлетонів ("Парнаський цирульник", 1970), "Пародії" (1971), "Книжка пародій", "Пересміхи" (обидві 1973), "Гіперболи" (1975), "Від великого до смішного", "Гумор і сатира" (обидві 1979, 1986) "Залп" (1982). Юрій Івакін - доктор філологічних наук, Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Предметом нашої уваги є науковий доробок ученого, про якого Леонід Новиченко писав: "Юрій Івакін був, без перебільшення, одним з найвидатніших радянських шевченкознавців. Весь свій непересічний хист науковця-дослідника, дослідника в справжньому і широкому значенні цього слова, він вклав у єдину тему, тему цілого свого життя - вивчення творчої спадщини генія української літератури" [16, с. 3]. Колеги Юрія Івакіна, Ніна Чамата і Валерія Смілянська, згадують про нього: "Це була дуже талановита, інтелігентна, доброзичлива і принципова людина [...]. Дослідження Івакіна зробили суттєвий внесок у різногалузеву науку про Шевченкову творчість - вивчення поетики, стилю, історизму, компаративних аспектів [...]. В усіх ситуаціях Юрій Олексійович виявляв себе як незалежна людина з критичним мисленням - усупереч ідеологічному тиску" [21, с. 29, 30].

Треба сказати, що входження Юрія Івакіна в шевченкознавство починалося з виступів на академічних шевченківських конференціях. Дозволю собі подати бібліографію його доповідей, що ввійшли в збірники цих конференцій: "Російська безцензурна література і антимонархічна сатира Шевченка" (Збірник праць третьої наукової шевченківської конференції, 1955), "Рання сатира Шевченка (Сатиричний елемент у поемі "Гайдамаки"" (Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції 1956), "Із спостережень над сатирою поеми "Єретик" (Збірник праць п'ятої наукової шевченківської конференції, 1957), "До питання про езопівську мову Шевченка (тайнопис "Давидових псалмів"" (Збірник праць восьмої наукової шевченківської конференції, 1960), "Питання дослідження радянського шевченкознавства" (Збірник праць сімнадцятої наукової шевченківської конференції, 1970), "До вивчення Шевченкової поезії періоду заслання" (Збірник праць двадцятої наукової шевченківської конференції, 1973), "Про дослідження образності Шевченка ("образ світу" і світ образів поета)" (Збірник праць двадцять третьої наукової шевченківської конференції, 1979).

Названі вище праці торкалися здебільшого як сатиричного жанру, так і сатиричних елементів у політичній ліриці періоду заслання й останніх років творчості Шевченка. Ці напрацювання вченого лягли в основу його монографії "Сатира Шевченка" (К., 1959; М., 1964). У передмові до книжки автор писав: "Настав час сказати на весь голос про світове значення Шевченка-сатирика від перших її елементів у ранній творчості поета до останніх його сатиричних віршів" [4, с. 3, 5]. Праця складається з 9 розділів: "Джерела. Рання сатира Шевченка"; "Сон"; "Сатира в поемі "Єретик""; "Кавказ"; "І мертвим, і живим...", "Сатира Шевченка періоду заслання"; "Сатира в щоденнику"; "Сатира в поемах "Неофіти" і "Юродивий""; "Сатира в ліриці Шевченка останніх років". Вчений умовно подає періодизацію Шевченкової сатири: рання (на матеріалі поеми "Гайдамаки"), періоду "трьох літ", часів заслання і після заслання; докладно аналізує сатиричні засоби змалювання дійсності в поезії Шевченка, визначає "масштаб сатиричного генія Шевченка" і ставить "його в один ряд з найвизначнішими сатириками світу" [4, с. 3-4]. Михайлина Коцюбинська назвала монографію "свіжим, оригінальним і цікавим дослідженням" [14, с. 3 ]; на думку Петра Одарченка, книжка Івакіна є "цінним здобутком шевченкознавства" [17, с. 225].

Новим кроком у шевченкознавчих пошуках Ю. Івакіна стала його монографія "Стиль політичної поезії Шевченка. Етюди" (К., 1961), яка є продовженням попередньої книги. В ній автор підкреслює, що Т. Шевченко - "один з найвизначніших в історії світової літератури політичних поетів" [5, с. 3], його твори не тільки були "фактом історії мистецтва", а стали "фактом історії соціально-політичної думки". Книжка складається з 5 окремих етюдів про ідейно-художню специфіку політичної поезії Шевченка - "Шевченко і бурлескна традиція", "Шевченко і езопівська мова", "Фактор безцензурності", "Гротеск у Шевченка", "Шевченко і В. Курочкін". Учений досліджує елементи бурлескно-травестійної традиції в українській літературі на матеріалі поем "Сон (У всякого своя доля...)", "Саул", "Царі"; акцентує на використанні манери маскування ("зашифрування") "прихованого змісту легальних творів" ("Кобзар" 1840 року (частково), "Гайдамаки", "Слепая", "Тризна", "Єретик", "Давидові псалми", "Неофіти", "Колись то ще во время люте", "Во Іудеї во дні они"), звертає увагу на революційність творів Шевченка, основними характерними стильовими рисами яких є "викривально-сатирична спрямованість", публіцистичність, агітаційність, афористичність. За Івакіним, вихід у світ "Кобзаря" 1840 року мав не тільки літературний резонанс, "слово Шевченка будило національну і соціальну самосвідомість українського народу", сприяло "революціонізації його світосприймання" [5, с. 180]. В іншому етюді аналізується Шевченків вільний переспів ("Тим неситим очам...") вірша В. Курочкіна "Для великих земли...". Окремий розділ книжки присвячений художньому гротеску на матеріалі поем "Сон (У всякого своя доля)" і "Великий льох".

Особливої ваги в українському науковому літературознавстві набув двокнижний "Коментар до "Кобзаря" Шевченка. Поезії до заслання" (К, 1964) і "Коментар до "Кобзаря" Шевченка. Поезії 18471861 рр." (К., 1968). Спираючись на джерельну базу, Ю. Івакін створив 115 коментарів-інтерпретацій поетичних творів Шевченка (27 до заслання і 88 після заслання). Принагідно згадаймо текстологічну працю Василя Доманицького "Критичний розслід над текстом "Кобзаря"" (К.,1907), де вперше звірено автографи і рукописні списки, прижиттєві та посмертні публікації "Кобзаря". Більш ніж через півстоліття Юрій Івакін взявся "допомогти читачеві глибше зрозуміти зміст поезій Шевченка" [6, с. 8], "дати тлумачення текстів" біографічного, історичного та літературного характеру, розуміння яких, на думку вченого, "становить певні труднощі для читача" [6, с. 8]. Так, вперше "в українському літературознавстві з'явилася інтерпретаційна праця, яка розкривала асоціативний план складних образів - фольклорний та літературний і подавала реальний коментар до історичних реалій та алюзій, проявляючи політичний підтекст Шевченкових рядків" [2, с. 218]. Треба сказати, що ці тлумачення певною мірою є дискусійними, зокрема що стосується коментування історичних постатей. І все ж, Ю. Івакін "значно менше багатьох своїх колег інфікований вірусом ідеологізованого мислення" [1, с. 427]. Ми не будемо вишукувати тих ідеологічних штампів, а обмежимось одним прикладом. На сторінках "Коментаря" Ю. Івакін висловлює думку, що Т. Шевченко мав "певну суб'єктивність" в оцінці діяльності російських царів Петра І і Миколи І, українських гетьманів Богдана Хмельницького, Павла Полуботка, Петра Дорошенка, Івана Мазепи. Так, "Петро І в поемі Шевченка ["Сон"] - це цар-деспот, "кат" [...], він фактично нічим не відрізняється від свого безславного нащадка - Миколи I" [6, с. 173]. На переконання Ю. Івакіна, "таке тлумачення особи Петра, цього видатного прогресивного діяча нашої історії, є дещо однобічним", бо "позитивне висвітлення особи Петра І суперечило б антимонархічному спрямуванню твору" [6, с. 172]. Шевченко "бачив у них головних винуватців національного й соціального гноблення українського народу" [6, с. 174], - читаємо далі. У монографії "Сатира Шевченка" Ю. Івакін цілком слушно з'ясовує, що Шевченків підхід до цих образів був "саме з національних позицій" [4, с. 88]. Хіба не актуально писав Івакін у коментарі про поему "Кавказ": "Шевченко затаврував загарбницьку політику царизму на Кавказі і зробив це з такою геніальною силою художнього узагальнення, що його твір став сатирою на всякий колоніалізм" [6, с. 285]. Аналізуючи поему "Кавказ", автор стверджує, що "немає жодних підстав виправдовувати колоніальну політику царизму на Кавказі. Підкорені народи зазнавали найжорстокішого національного і соціального гноблення" [6, с. 285]. Водночас тут є і протилежне сприйняття, мовляв, "приєднання до Росії було дуже складним, важким і суперечливим історичним процесом", що, ніби, "врятувало кавказькі народи від поглинання їх східними деспотіями" [6, с. 284].

"Коментарі" Ю. Івакіна високо оцінені в науковому шевченкознавстві. І знову літературознавці підкреслюють глибоку ерудицію вченого, яка "виявилась з новим блиском". З часу своєї появи "Коментар" "став настільною книжкою для будь-якого дослідника-шевченкознавця й особливо - для упорядника видань творів поета" [2, с. 218]. Іван Світличний свого часу писав: "Ідеї і погляди Ю. О. Івакіна хочеться або додумувати й розвивати, або перевіряти й спростовувати, вони діють на читача як каталізатор дослідницької думки", він "створив цікаву й оригінальну працю, яка стане добрим путівником і порадником в царині полум'яної поезії Шевченка" [18, с. 325]. Петро Жур зазначив, що "Коментар до "Кобзаря"" "ляже в основу майбутньої шевченківської енциклопедії" [3, с. 86]; Михайлина Коцюбинська, зі свого боку, віднесла "Коментарі" Івакіна до "золотого фонду радянського шевченкознавства" як "пролог до шевченківської енциклопедії" [15, с. 209]. Г. Клочек висловив думку, що "Ю. Івакін чи не єдиний дослідник в шевченкознавстві радянського часу, який переважно займався "монографічним" аналізом окремих творів" [12, с. 125] Шевченка. Дві книжки "Коментаря до "Кобзаря"", за словами В. Смілянської, "й понині є суттєвою опорою для коментування та інтерпретації поезії Шевченка" [19, с. 48].

Ще в 1967 році відділ шевченкознавства Інституту літератури почав роботу над проектом колективної монографії про здобутки і перспективи вивчення життя і творчості Т. Шевченка за період 1840-1970-их років.

Видання "Шевченкознавство. Підсумки й проблеми" побачило світ 1975 року за редакцією Є. Кирилюка. Співавторами монографії були шевченкознавці Є. Кирилюк, В. Шубравський, В. Смілянська, Н. Чамата, Л. Кодацька, Є. Шабліовський, В. Бородін, Ю. Івакін. Останньому належить важлива роль у цій праці: Ю. Івакін написав три розділи ("Етапи розвитку радянського шевченкознавства", "Шевченко і фольклор", "Поетика Шевченка"). Ю. Івакін розглянув організацію науки з шевченкознавства, окреслив чотири періоди історії радянського шевченкознавства: перший "1918-1921 - етап зародження, переважно публіцистичного осмислення й використання Шевченкової спадщини в умовах громадянської війни на Україні"; другий - 1921-1922-1930 рр. - становлення й організація наукового шевченкознавства; третій: приблизно від 1931-го до перших повоєнних років; четвертий - до середини 70-х років. Петро Одарченко [17, с. 284] закидав Юрію Івакіну, що він у своєму розділі не назвав цінної праці С. Єфремова "Спадщина Кобзаря Дармограя", тим самим проігнорувавши великий внесок академіка в наукове шевченкознавство 20-х років минулого століття. Проте, вийшовши за рамки ідеологічних канонів, вчений, не зазначивши імені автора, все-таки згадав єфремівські том четвертий (1927) академічного видання "Щоденних записок" ("Журнал") і том третій (1929) "Листування".

У тих же 70-х роках виходить двотомний "Шевченківський словник" (К., 1977, 1978) за редакцією Є. Кирилюка. Юрій Івакін - член редакційної колегії. Окрім того, йому належать також як великі за обсягом статті синтетичного плану ("Сатира Шевченка", "Шевченкознавство" та у співавторстві - "Російська література і Шевченко"), так і гасла (назвемо ті, що підписані: "Буває, в неволі іноді згадаю", "В казематі", "Варнак" (поема), "Великий льох", "Відьма", "Гамалія", "Гротеск", "До Основ'яненка", "Дурні та гордії ми люди", "Заступила чорна хмара та білую хмару", "І мертвим, і живим...", "Іван Підкова", "Іржавець", "Ісаія, глава 35", "Кавказ", "Молитва", "На ниву в жито уночі", "О думи мої, о славо злая", "Псалми Давидові", "Розрита могила", "Сатира", "Саул", "Стоїть в селі Суботові", "Три літа" (вірш), "Умре муж велій в власяниці", "У неділеньку у святую"). Разом із Є. Кирилюком, В. Бородіним, П. Журом, Ф. Сараною Юрій Івакін 1980 року за "Шевченківський словник" у 2-х томах став лауреатом Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Колективну монографію "Творчий метод і поетика Т. Г. Шевченка" (К., 1980) підготували наукові співробітники відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка В. Бородін, Є. Кирилюк, В. Смілянська, Н. Чамата, В. Шубравський, Ю. Івакін. Останньому належить розділ "Образний світ", у якому розкривається співвідношення романтизму і реалізму, а поняття образності ліричного героя тлумачиться "не тільки як словесний образ-троп", а й як "специфіка художнього мислення Шевченка".

Монографію "Поезія Шевченка періоду заслання" (К., 1984) Юрію Олексійовичу вже не судилося побачити друком. З авторської передмови: "Давно вже назріла потреба не тільки осмислити й узагальнити нагромаджений науковий матеріал" цієї теми, а й "по можливості висвітлити ті питання, які ще не розроблені", "повніше розрити своєрідність Шевченкової поезії періоду заслання як важливого етапу його творчого розвитку, зосередивши увагу на тому новому, що з'явилося в ці роки в художньому мисленні поета" [8, с. 4]. Книжку структуровано таким чином: "Вступ. Лірика. Соціально-побутові поеми. Історичні поезії". Ю. Івакін наголошував: "На царську заборону писати Шевченко відповів 120 творами! Та ще й якими творами! - наскрізь пройнятими духом заперечення того суспільно-політичного ладу, проти якого поет виступав і до заслання" [8, с. 29], це "був найплідніший період у творчості Шевченка. Це справді якийсь творчий вибух" [8, с. 7].

Треба сказати, що Шевченкову "невільницьку поезію" коментував і шевченкознавець Є. Ненадкевич у монографії "З творчої лабораторії Т. Г. Шевченка" (К., 1959), але в іншому аспекті. Він висвітлив редакційну роботу поета над творами 1847-1858 років (поеми та балади, лірика тощо). Ю. Івакін неодноразово посилається на його працю. "Глибокий дослідник, знавець російської та світової поезії, який завжди випереджав час, намагаючись висловити незалежну й правдиву думку, перебороти нав'язаний владою ідеологічний канон, Ю. Івакін тут, відзначаючи психологічне навантаження невольницької лірики, акцентує її безмежну щирість і вражаючий трагізм; простежує, як в образність поета широко входить проза побуту - не лише в поеми, а й у ліричні рефлексії, а поетика автологізується. Новаційним було вирізнення морально-етологічного аспекту в проблематиці т. зв. соціально-побутових поем" [19, с. 236].

Не можна не відзначити останню посмертну книжку Юрія Івакіна - "Нотатки шевченкознавця. Літературно-критичні нариси" (К., 1986). Складається вона з 19 статей, систематично друкованих в третіх числах "Радянського літературознавства" 1966-1983 років. Упорядкували видання відомий історик і археолог, син Ю. Івакіна - Гліб Івакін та літературознавець, редактор "Радянського літературознавства" Роксана Гор- бовець. Передмову до книжки написав Леонід Новиченко. "Нотатки" складаються з найрізноманітніших тем, що торкаються життя і творчості поета. Вчений осмислює появу терміна "шевченкознавство" ("[...] історія шевченкознавства - це не тільки історія студіювання біографії і спадщини поета, а й історія суспільного сприйняття Шевченка" [9, с. 13]), обґрунтовує історичні джерела поезій ("У неділеньку у святую", "Заступила чорна хмара..."), дискутує з "романтичним шевченкознавством" М. Гас- ка, розглядає інтимну лірику Шевченка, з'ясовує явище "пародійності" у "Кобзарі", дає тлумачення окремих рядків поезій ("Ми восени таки похожі...", "Колись дурною головою.", "Дурні та гордії ми люде.", "Тризна"), розшифрофує езопівську мову в поемі "Неофіти", блискуче аналізує вірш-ідилію "Садок вишневий коло хати" з авторським підтекстом, що є "важливим складником ідейно-образного змісту твору" (туга за батьківщиною, волею, переживання ліричного героя-в'язня тощо) та ін. Відомий шевченкознавець сучасності Г. Клочек зазначив такий момент: "Ю. Івакін чи не першим серед дослідників поетики Шевченка звернув увагу на вживані ним "кінематографічні" прийоми" [10, с. 124], адже кожний рядок твору у вірші "Садок вишневий коло хати" є окремим художнім кадром. Велику ерудицію і "чіпку спостережливість" вченого підкреслив А. Костенко [11, с. 3] у своїй рецензії на "Нотатки". В. Смілянська відзначила "широку ерудованість, пошуковість та артистичність мислення", які "виявилися тут вражаюче яскраво", при цьому "дослідник ставить питання, часом пропонуючи свої здогади й аргументи до їх розв'язання, іноді лише накреслюючи шляхи пошуку і подальшої роботи, якої йому самому вже не судилося здійснити" [20, с. 49].

Літературознавчий доробок Ю. Івакіна доповнили також спостереження над прозою Т. Шевченка. У столичному видавництві "Дніпро" (1971) вийшли Шевченкові "Твори" (повісті "Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Близнецы", "Художник", драма "Назар Стодоля", "Журнал") в серії "Шкільна бібліотека" зі вступною статтею Юрія Івакіна "Шевченкова проза". У цьому ж видавництві побачили світ кілька видань для російськомовного читача - "Тарас Шевченко. Повести" (К., 1983 (прижиттєве), 1986, 1988) з передмовою Ю. Івакіна. В передмові "Повести Т. Г. Шевченко" (1988) автор розглядає історію написання і сюжетну канву повістей. На думку Івакіна, повісті "своїм художнім та суспільним значенням" не досягають рівня "геніальної поетичної творчості" Т. Шевченка і "не мали такого величезного впливу на розвиток літератури та соціальної і національної самосвідомості українського народу, як "Кобзар", проте, недооцінені сучасниками Шевченка і критиками, мають неабияку історико-літературну, пізнавальну і художню вартість" [9, с. 5]. Значення прози Шевченка, як обґрунтовує вчений, насамперед в багатстві автобіографічного матеріалу, високому рівні культури і освіти письменника. В прозі, за висловом Ю. Івакіна, "розсипані, наче дорогоцінні камінці, мудрі думки, афоризми, висловлювання поета" [9, с. 13], відтворено середовище, епоху етнографічно-побутового змісту. Посилаючись на О. Білецького, Ю. Івакін стверджує, що головним героєм прози є сам Т. Шевченко, що тут "проявився більше ніж у поезіях, живописний талант Шевченка-художника" [10, с 21.] "Безцінним документом духовного життя Шевченка" називає вчений його "Щоденник" - "найвидатніший за змістом і за довершеністю форми прозовий твір" [9, с. 26] митця.

Ю. Івакіну належить авторство розділу "Т. Г. Шевченко" в першому томі "Історії української літератури" (у двох томах; К., 1987) за редакцією М. Яценка. У співавторстві з В. Смілянською Ю. Івакін написав розділ "Тарас Шевченко", що увійшов до другої книжки трьохтомника "Історія української літератури ХІХ століття" за ред. М. Яценка (К., 1996), а також до першої книжки двотомника "Історія української літератури ХІХ століття" за ред. М. Жулинського (К., 2005).

Шевченкознавчі студії Юрія Івакіна виходили також в часописах та інших збірниках 1950-1960-х років. В "Радянському літературознавстві": "Російський вірш Т. Шевченка" (1955, № 18; на думку вченого, вірш "Умре муж велій в власяниці" написаний російською мовою з пародійним використанням церковнослов'янської лексики); ""Неудобозабыва- емый тормоз" (Два слова Шевченка)" (1957, № 3); "Із спостережень над публікаціями творів Шевченка в 1856-1859 рр." (1959, № 1); "Гротеск у Шевченка" (1961, № 2); "Нотатки шевченкознавця" (1966, № 10); "Реріх і Шевченко" (1964, № 2); "Шевченко і міф про "доброго" царя" (1964, № 5). У часописі "Дніпро" Ю. Івакін опублікував "Замітки про Шевченків "Кавказ"" (1963, № 5); у збірнику "Питання шевченкознавства" (1961, Вип. 2) - "Значення безцензурності у формуванні ідейно- художніх особливостей політичної поезії Шевченка"; у виданні "Строительство и архитектура" (1961, № 3) - "Т. Г. Шевченко об архитектуре" (у співавторстві) та ін.

Юрій Івакін брав участь у підготовці академічного видання "Повного зібрання творів Шевченка" у 10 томах - текстологічна частина шостого тому (Замітки. Статті. Листи. Записи народної творчості. "Буквар" (К., 1957)) у співавторстві з М. Грудницькою, Л. Кодацькою, Д. Косариком, О. Назаревським, П. Приходьком, М. Ткаченком. Він є співупоряд- ником (Т. 2. Поезії 1847-1861 (К., 1964)), упорядником (Т. 5. Щоденник. Автобіографія (К., 1964)) академічного шеститомного "Повного зібрання творів Шевченка" (К., 1963-1964).

Кілька слів з приводу публікацій санкт-петербурзького краєзнавця О. Вареника про останній передсмертний вірш Шевченка "Чи не покинуть нам, небого...". Спираючись на книжку М. Шагінян "Шевченко" (М., 1964), автор висуває версію: поет у названому вірші звертається до конкретної особи - Анни Шарикової з міста Луги (неподалік Санкт- Петербурга), яка, ніби-то, могла бути його останнім коханням. Івакін у другій книжці "Коментаря" першим звернув увагу на "абсурдність такого тлумачення вірша" [7, с. 402]. За Івакіним, ліричний герой звертається не до конкретної особи, а до своєї музи, "персоніфікуючи в її образі власну поетичну творчість" [7, с. 402]. "Світла пам'ять про Ю. Івакіна не дозволила нам лишити без відповіді безглузді, нічим не обґрунтовані випади О. Вареника" [21, с. 30 ], - стали на захист свого колеги Ніна Чамата і Валерія Смілянська.

У журналі "Образотворче мистецтво (2014, № 1) художник-реставратор і мистецтвознавець О. Сторчай оприлюднила родинний альбом Ю. Івакіна маловідомих світлин Шевченкової могили 1904-1913 років з краєвидами Тарасової гори, що зберігається в Центральному архіві- музеї літератури і мистецтва України.

Справді, новаторські, оригінальні, аргументовані підходи до осмислення Шевченкової творчості, ґрунтовний історично-літературний і естетичний аналіз - все це Івакін-шевченкознавець. "Його праці активізують дослідницьку думку" й "оцінка його спадщини лишається найвищою" [22, с. 51]. Тому важливою залишається потреба перевидання шевченкознавчих студій Юрія Івакіна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барабаш Ю. Просторінь Шевченкового слова / Ю. Барабаш. - К.: Темпора, 2011.506 с.

2. ГенералюкЛ. Шевченкознавство / Л. Генералюк // Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Сторінки історії. - К.: Наукова думка, 2003. - 585 с.

3. Жур П. Коментар до Кобзаря. [Рецензія] / П. Жур // Радянське літературознавство. 1968. - № 8.

4. Івакін Ю. Сатира Шевченка / Ю. Івакін. - К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1959. - 335 с.

5. Івакін Ю. Вступ / Ю. Івакін // Івакін Ю. Стиль політичної поезії Шевченка. - К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1961.- 279 с.

6. Івакін Ю. Від автора / Ю. Івакін // Коментар до "Кобзаря" Шевченка. Поезії до заслання. - К.: Наукова думка, 1964. - 370 с.

7. Івакін Ю. Коментар до "Кобзаря" Шевченка. Поезії 1847-1861 / Ю. Івакін. - К.: Наукова думка, 1969. - 407 с.

8. Івакін Ю. Вступ / Ю. Івакін // Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання. - К.: Наукова думка, 1984.- 237 с.

9. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. Літературно-критичні нариси / Ю. Івакін. - К.: Радянський письменник, 1986. - 311 с.

10. Івакін Ю. Шевченкова проза / Ю. Івакін // Шевченко Т. Твори: Автобіографія. Назар Стодоля. Повісті. Журнал. - К.: Дніпро, 1971.- 619 с.

11. Ивакин Ю. Повести Т. Г. Шевченко / Ю. Ивакин // Шевченко Т. Повести. - К.: Дніпро, 1988. - 613 с.

12. Клочек Г. Поетика візуальності Тараса Шевченка / Г. Клочек. - К.: Академвидав, 2013.- 250 с.

13. Костенко А. Де істина схиляє голову / А. Костенко // Літературна Україна. - 1987. -19 лютого.

14. Коцюбинська М. Свіжо, оригінально / М. Коцюбинська // Літературна газета. - 1960.№ 20 (8 березня).

15. Коцюбинская М. Комментарий к поэзии Шевченко / М. Коцюбинская // Вопросы литературы. - 1968. - № 9.

16. Новиченко Л. Шевченкознавство, якому немає кінця... / Л. Новиченко // Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. - К.: Радянський письменник, 1986. - 311 с.

17. Одарченко П. Шевченкознавство на Україні в 1961-1981 роках / П. Одарченко // Одарченко П. Тарас Шевченко і українська література. - К.: Смолоскип, 1994.- 425 с.

18. Світличний І. Коментар критичний до коментаря наукового / І. Світличний // Світличний І. Серце для куль і для рим. Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статті. - К.: Радянський письменник, 1980. - 580 с.

19. Смілянська В. Шевченкознавство / В. Смілянська // Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Сторінки історії. - К.: Наукова думка, 2003. - 585 с.

20. Смілянська В. Івакін Юрій Олексійович / В. Смілянська // Шевченківська енциклопедія: у 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол.: М. Г. Жулинський (гол.) та ін.К., 2012-2015. - Т. 3. - 2013. - 888 с.

21. Чамата Н., Смілянська В. Про сумнівні гіпотези в шевченкознавстві / Н. Чамата, В. Смілянська // Слово і Час. - 2016. - № 5.

22. Чамата Н. Його праці активізують дослідницьку думку (до 100-річчя від дня народження Юрія Івакіна / Н. Чамата // Слово і Час. - 2017. - № 5.

Размещено на Allbest.ru