Образ Богородиці у творчій спадщині Іоана Максимовича і Тараса Шевченка (на прикладі поем "Богородице Діво, радуйся" та "Марія")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

Образ богородиці у творчій спадщині Іоана максимовича і Тараса Шевченка (на прикладі поем "Богородице Дьво, радуйся" та "Марія")

Гудзь Лілія, асп.,

Анотація

У статті аналізується художньо-образна система поеми Іоана Максимовича "Богородице Діво, радуйся" та поеми Т. Шевченка "Марія". Мета роботи - визначити основні способи модифікації канонічної молитви та інтерпретації образу в контексті літератури різних епох.

Ключові слова: біблійний образ; Діва Марія; Іоан Максимович; Тарас Шевченко; поема; "Богородице Діво, радуйся"; "Марія".

В статье анализируется художественно-образная система поэмы Иоана Максимовича "Богородице Діво, радуйся" и поэмы Т. Шевченко "Мария". Цель работы - определить основные способы модификации канонической молитвы и интерпретации образа в контексте литературы разных эпох.

Ключевые слова: библейный образ; Дева Мария; Иоан Максимович; Тарас Шевченко; поэма; "Богородице Діво, радуйся"; "Мария".

The purpose of the article is to analyze the artistic and imaginative system of the poem Ioann Maksimovich "Bogorodyce Divo, raduisia" and the poem Taras Shevchenko "Maria" and the main ways to update genre canon of a prayer in the context of the literature of different eras.

Key words: biblical character; Virgin; Ioan Maksymovych; Taras Shevchenko; poem; "Bohorodyce Divo, raduisia"; "Maria".

За часи існування Біблія визнавалася і як релігійна книга, і як складний духовно-культурний феномен людства. Відтак Книга книг стає певним "пратекстом" для багатьох літературних творів, а рецепція біблійних тем та сюжетів набуває особливої популярності серед митців різних епох, зокрема Бароко та Романтизму, коли мистецтво сприймається як вияв глибинної суті й сенсу життєдіяльності, осяяний божественним началом.

Саме зі Святого Письма проростають витоки символічного сприйняття образу Богородиці, який майстерно розкритий у світовій та українській літературі. На думку В. Жайворонка, "Богоматір = Богомати = Божа Мати = Матір (Мати) Божа = Богородиця - 1) Мати Ісуса Христа; Діва Марія, Непорочна (Пречиста) Діва, Цариця Небесна; символ матері, життя, світла, мудрості, любові; символізує також повноту життя, самодостатність, звільнення від усього гріховного через осяяння, просвітлення, переродження..." [4, с. 45].

Образ Богородиці літературно довершений, по-християнському возвеличений та майстерно осмислений у поемах Іоана Максимовича "Богородице ДЬво" та Т. Шевченка "Марія".

Біблійні образи, сюжети, мотиви у творах Іоана Максимовича і Т. Шевченка є не стільки даниною стильовим принципам бароко і романтизму, а й мають глибинну внутрішню потребу переосмислення сакральних текстів, крізь яку розкриваються актуальні проблем свого часу і глибокі переживання душі.

У шевченкознавстві тема "Шевченко та Біблія" - мабуть, найбільш розроблена галузь, збагачена розвідками таких науковців, як Л. Білецький, Т. Бовсунівська, М. Бородінова, Т. Вільчинська, Л. Задорожна, Є. Нахлік, С. Росовецький, В. Смілянська, В. Сулима, О. Яковина, І. Дзюба, Д. Чижевський, О. Мишанич, В. Крекотень, О. Сліпушко, В. Яременко, О. Забужко та ін. Майже кожен із дослідників наголошує на неоднозначному трактуванні біблійних образів поетом та художній інтерпретації священних текстів. Як писав І. Огієнко, "Шевченко добре знав Святе Письмо, особливо Псалтиря, добре знав і церковно-слов'янську мову, що й привносив до своїх віршів, але тільки як мальовничу окрасу поетичного стилю" [6, с. 142]. Наприкінці ХІХ ст., відзначаючи всеохопність і неповторність образу жінки-матері у поемі "Марія", І. Франко писав: "Кобзар наш лишив нам такий високий пам'ятник своєї мислі і свого слова, лишив нам такий ясний та пориваючий ідеал женщини- громадянки, якого не писав ні один інший поет в світі і котрого по ширині та по висоті основної думки (не по деталям оброблення) й перевищити годі і котрому не то в житті, але і в пісні дорівняти трудно лиш ідеал, до якого удається доходити людськості тільки в великих хвилях переломів всесвітньої боротьби добра зі злом, доходити тільки в немногих благословенних одиницях" [11, с. 153-154]. Отож, аналізуючи євангельську основу поеми, великий Каменяр наголошував на своєрідному потрактуванні біблійних образів у порівнянні зі Святим Письмом і зараховував твір до "найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка" [12, с. 393]. Задум "Марії" для І. Франка "незвичайно сміливий - змалювати життя матері спасителя на основі дуже скупої церковної традиції, а головно на основі власної творчої інтуїції" [12, с. 393]. художній образний канонічний молитва

І. Дзюба зосереджується на актуальній суспільно-політичній складовій поеми "Марія", сюжет якої відтворює "реалії українського життя, його моральну проблематику" [3, с. 585].

Ірина Даниленко вважає, що молитва у Шевченкових поезіях "слугує більш або менш очевидним засобом вираження світовідчуття поета, а в багатьох випадках - це ознака побожності українського народу як вияв його духовності" [1, с. 16]. Таким чином, біблійні образи та мотиви у Т. Шевченка набувають рис, далеких від першоджерела (наприклад, Ісус, Іван Хреститель чи Марія з однойменної поеми). Це свідчить не лише про широкий спектр знань автора в царині сакральних текстів, але й демонструє персоніфіковане бачення та сприйняття того чи іншого біблійного персонажа, від'ємного від окресленої моделі стереотипу.

На цій підставі буде доцільним проаналізувати певні типологічні зв'язки, спільне і відмінне, що існує між двома блискучими творами, сюжети й ідеї яких розділені часом, епохами і поколіннями.

Джерелом поеми Іоана Максимовича "Богородице ДЪво" стали тексти псалмів, канонічних молитов та євангельських історій. Своєму творові автор надав характеру ліричної сповіді, адресованої не лише Марії, а й сучасникам та майбутнім поколінням. Іоан Максимовч зосереджується на високій релігійності українців, порівнюючи їхнє духовне існування з монастирським життям. До складу поеми входить завіршована автором канонічна молитва "Богородице ДЪво", хвалебні пісні на честь Діви Марії, а також римоване тлумачення Богородичного канону, ряд свідчень Святого письма та церковного писання про шанування Пресвятої Богородиці та Її чудес.

Богородиця в творі Іоанна Максимовича символізує єдність земного й небесного, вона -- дороговказ на шляху людини до Бога. Автор дивується й захоплюється досконалістю й чистотою Діви Марії, її любов'ю до християн і милосердям до грішників: "О пресвятая ДЬво! Власть дана велика, / ДобродЬтельми вышша Ангельскаго Лика. / ИмЬла єси ДЬво Ангельску чистоту, / А Патріархов вЬру, болшу их красоту. / Дана тебЬ премудрость древнЬйших Пророков, / Усердіє ко Богу славних трех отроков, / Превосходишь мученик дивним терпЬнієм / ИсповЬдников постом, и воздержанієм / ДЬвиць; руками чиста, сердцем неповинна, / Воистинну вышше всЬх и в дЬлех предивна" [5, арк. 37].

Образ Пресвятої Діви тлумачиться Іоаном Максимовичем здебільшого в рамках канону: Божа Мати виступає втіленням небесної чистоти й безгрішності, захисницею всіх знедолених, покровителькою кожного, хто потребує її допомоги: "Паче всЬх твердый єсть столп МАРІЯ крЬпости, / Заступаєт скорбящих в юности, в старости. / УкрЬпляєт немощных, падшии востанут, / А согрЬшающій от грЬхов престанут. / І, стріла на враги, будите надежны, / Сокрушит стрЬлы бЬсов, возстанут падежны. / І, странствующим всЬм путь добр изявляєт, / МАРІЯ на спасенный путь нас наставляєт" [5, вступ, арк. 32].

Водночас Діва Марія протиставляється Єві, й, на відміну від праматері, покликана врятувати світ від первородного гріха: "Єва послуша змія и вкуси от древа, / Вземши даде и мужу в том прелстися Єва. / Марія послЬдова словам Архангела, / Породи Бога Сына, сотре дыявола [5, арк. 47].

Свої думки щодо образу Божої Матері Т. Шевченко висловив у листі до В. М. Рєпніної: "Новый завет я читаю с благоговейным трепетом. Вследствие этого чтения во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы, Матери Спасителя. И другая, написать картину распятого Сына ее" [14, с. 54].

Образ Богородиці згадується в багатьох творах поета: "Петрусь", "І мертвим, і живим...", "Іржавець", "Великий льох (Містерія)", "Во Іудеї во дні они", "Неофіти" та інших. Проте найповніше розкритий - ідейно, семантично, духовно - в поемі "Марія", де Матір Божа - це, насамперед, символ національного і материнського терпіння, мудрості, добра, розп'яття і воскресіння, символ віри, надії, любові і спасіння, який певною мірою асоціюється в поета з долею України.

В основі Шевченкової "Марії" - біблійна історія життя Богородиці Марії, яка подарувала світові Ісуса Христа, її відданість синовій справі й самопожертва заради християнської віри. Але постать Божої Матері - це не лише канонічний образ Діви, яка від народження знала свою місію на землі, а насамперед - це жінка, яка щиро перейнялася переконаннями сина-пророка.

Т. Шевченко розкриває образ Марії у двох іпостасях - земного і небесного, буденного і вічного. З одного боку, Марія - це проста жінка і мати, яка віддано любить свого сина і хвилюється за його долю: "Марія найнялася прясти / У копта вовну. А святий / Іосиф взявсь отару пасти, / Щоб хоч козу ту заробить / На молоко малій дитині [...]; А ти? / Не плачеш ти і не співаєш, / Г адаєш, думаєш-гадаєш, / Як його вчити, навести / На путь святий святого сина / І як його од зол спасти?" [13, с. 232]. З іншого - вона зобов'язується виховати майбутнього пророка, учителя, Месію, який візьме на себе хрест гріхів і стане спасінням для всього людства. Її покликання - іти за Сином, берегти Його вчення та Істину: "Бо за сином / Святая мати всюди йшла, / Його слова, його діла - / Все чула, й бачила, і мліла, / І мовчки трепетно раділа, / На сина дивлячись [...]; / І ти, великая в женах! / І їх униніє, і страх / Розвіяла, мов ту полову, / Своїм святим огненним словом! / Ти дух святий свій пронесла / В їх душі вбогії! Хвала! / І похвала тобі, Маріє! / Мужі воспрянули святиє, / По всьому світу розійшлись. / І іменем твойого сина, / Твоєї скорбної дитини, / Любов і правду рознесли / По всьому світу" [13, с. 237, 239].

Життя Марії та Йосипа в поемі Т. Шевченка асоціюється з побутом українських селян, найперше сиріт і наймитів: "Ані родини! / Ані хатиночки нема, / Одна-однісінька!... [...] / А з добрих молодих плечей / Хітон полатаний додолу / Тихенько зсунувся. Ніколи / Такої божої краси / Ніхто не узрить!" [13, с. 223, 224].

Красу молодої Марії поет описав у традиціях українського фольклору, порівнюючи дівочу красу з тополею, зорею, рожевим цвітом, "сельним крином": "Увечері, мов зоря тая / Марія з гаю виходжає / Заквітчана. Фавор-гора, / Неначе з злата-серебра, / Далеко, високо сіяє, /Аж сліпить очі. Підняла / На той Фавор свої святиє / Очиці кроткіє Марія / Та й усміхнулась [...]; / О світе наш незаходимий! / О ти, пречистая в женах! / Благоуханий сельний крине! [...]; / І на порі Марія стала. / Рожевим квітом розцвіла / В убогій і чужій хатині, / В святому тихому раю [...]; І похилилась, мов тополя / Од вітру хилиться в яру" [13, с. 225, 224, 223].

Подібні епітети і порівняння зустрічаємо і в поемі Іоана Максимовича. Щоб підкреслити велич, красу і чистоту Богородиці, автор апелює, насамперед, до біблійних символів і прообразів. Так, Діва Марія постає перед нами Красним Раєм ("Достойно и праведно Раєм нарицати, Богородицу ДЬву в мольбах призивати: Радуйся

Раю Красный Пресвятая ДЬво, Усердно припадаєм к тєбЬ и тщаливо" [5, арк. 17 зв.]), ясним місяцем ("В нощъ сіяюща Луна Росы исполненна, ДЬва дары Святаго Духа умноженна" [5, вступ, c. 2]), легкою хмариною ("ДЬва єстъ ОБЛАК легкій; незнаєт бо мужа, Тягости й работы совершенно чужа" [5, вступ, c. 3]), родючим деревом ("Подобієм як древа, плоды прозябают, Невредны, неизменны сами пребывают. ДЬва породши Бога, пребысть неизменна, По РождествЬ в ЧистотЬ явися нетлЬнна" [5, арк. 6 зв.]), новою книгою ("МудрЬ о сем Дамаскин предаст в писаннях, Марія нова Книга, рече в преданіях. В ней же недовЬдомо Слово написася, Чиста в РождествЬ зшедши ДЬва радовася" [5, арк. 11]), жезлом Аарона ("Согласно отцы ДЬву жезлом именуют, Изшедшу из кореня Давида, умствуют. ДЬва изображенна в жезлЬ Аарона, Купно цвЬт и плод даде во своя дни она" [5, арк. 33]), Даниловим ровом ("Дерзаю паки ДЬву рову соравнити, Пророка Даніила в том возмог смирити, Львов гладом изморенных здЬ болій Пророка, Пречистая вмЬстити возможе Отрока" [5, арк. 41]), запашною лілеєю ("ЛилЬя неизмЬнна воню благовонну, Изнесши от себе, и послЬжде равну ИмЬєт, так Марія по Рождеству ДЬва, В блюденіи чистоты до зЬла тщалива [5, арк. 135]), зрошеним руном ("Снійде як на руно дождь, благодать Святого Духа, преисполни ю милость всещедраго. Дождь небесный в утробу сам Христос вселися, На прошеніє древних отець преклонися" [5, арк. 179 зв.]), Ноєвим ковчегом ("Ты єси Ковчег Ноєв Маріє преславный, ВнЬ и внутрь украшенный, премудро созданный. В тебе ввійде и зыйде Ной истеннЬшый, Сохранит, и пребудет в тебЬ блаженнЬшый" [5, арк. 207 зв.]), Лествицею ("Она єсть извЬстная до Неба ЛЬствица, Немощным, безпомощным, силна Заступница, Госпожа всего міра, всЬм заступленіє, Божія Мати чиста, от бЬд збавленіє" [5, арк. 217]).

Натомість зовсім по-різному інтерпретоване Іоаном Максимовичем і Т. Шевченком і благовіщення та зачаття Марією Сина. У святителя ця подія співзвучна біблійному вченню про прихід янгола з радісною похвалою: "Ангел Гавріил ДЬвЬ РАДУЙСЯ вЬщаєт, / Со Небесе Дух святый ДЬву просвЬщаєт. / З радостію Марія словеса прінЬмаєт, / ПредвЬчно СЛОВО Бога в утробЬ объємлет" [5, арк. 43 зв.].

У поемі "Марія" радісну звістку приніс апостол із Назарету: "А гость роззутий, / Умитий з кущі виходжав / В одному білому хітоні, / Мов намальований сіяв, / І став велично на порозі, / І, уклонившися, вітав, / Марію тихо. Їй, небозі, / Аж дивно, чудно. Гость стояв / І ніби справді засіяв" [13, с. 226]. Іоан Максимович виділяє сім скорбот Богородиці. Перша скорбота Діви Марії - відхід Сина до Єрусалима, друга - зрада Іудою, третя - засудження Христа до страти, четверта - розп'яття, п'ята - смерть Сина, шоста - зняття Тіла з хреста, сьома - поховання. Показово, що кожна зі скорбот Богородиці пов'язана з шістьма призначеннями Ісуса Христа, які розкриваються Ним у розмові з Матір'ю: "Неподобаєт плакать, ради моєй смерти, / Шести ради вин, должно слезы вам отерти, / Первая пришествія мого єсть вина, / Воплощеніє с тебе, єго же кончина... / Вторая, писаніє хотЬх исполнити, / Єже чрез всЬ Пророки зволил извЬстити... / По третє, смерть потрібна на прославленіє, / Да прославится Отец, бысть умерщвленіє... / Четверту предлагаю, моє страданіє / ДоброхотнЬ, за мір весь бо спасеніє. / Пяту вину слышЬте, почто смерть вопріях, / Премнога руганія неотмовнЬ подях... / Шестая вина, ради моєго Божества, / Неизменна никогда." [5, 2, арк. 152-153, зв.]. Життєву місію Діви Марії, Т. Шевченко описує крізь призму жертовності і страждань, які не можна оминути: "Де ти сховаєшся? Нігде! / Огонь заклюнувся вже, годі! / Уже розжеврівся. І шкода, / Даремне сила пропаде. / До крові дійде, до кості / Огонь той лютий, негасимий, / І, недобитая, за сином / Повинна будеш перейти / Огонь пекельний! Вже пророчить, / Тобі вже зазирає в очі / Твоє грядущеє. Не зри!" [13, с. 224].

На відміну від церковного канону про Успіння Божої Матері, яке поетично використав у своїй поемі Іоан Максимович, земне життя Шевченкової Марії закінчилося трагічно, відображаючи долю багатьох українських матерів: "Ти ж під тином, / Сумуючи, у бур'яні / Умерла з голоду. Амінь" [13, с. 239].

Іоан Максимович пропагує усамітнення й глибоку молитву як єдиний спосіб спасіння та утримання від гріха. Образ Богородиці розкривається письменником як образ нової Єви, народженої врятувати світ. Молитва Діві Марії, яка вперше вимовлена з уст архангела Гавриїла, має стати щоденним путівником і жезлом для кожного християнина: "К ДЬвЬ Слово РАДУЙСЯ Ангелом реченно, / От начала никому, сицево нечтенно. / Многи бяху привЬтства, РАДУЙСЯ небяше, / Бог, єдиной Маріи, се Слово храняше" [5, арк. 45]; Аще хочете спастись, и вы сохраните, / Як поучила ДЬва, всЬ тожде творите" [5, арк. 268 зв.].

Звертаючись із молитвою до Богоматері, обидва поети послуговуються не стільки канонічними текстами і висловами, скільки репрезентують свій, авторський, тип похвали, використовуючи усталені епітети, метафори, порівняння. Т. Шевченко, у зверненні до Діви Марії, просить не лише за себе, а в першу чергу за свій поневолений народ, долю Батьківщини, її майбутнє: "Все упованіє моє / На тебе, мій пресвітлий раю, / На милосердіє твоє, / Все упованіє моє / На тебе, мати, возлагаю. / Святая сило всіх святих, / Пренепорочная, благая! Молюся, плачу і ридаю: / Воззри, пречистая, на їх, / Отих окрадених, сліпих / Невольників" [13, с. 222].

Аналізуючи образ Богородиці в Іоана Максимовича і Т. Шевченка, можна знайти як спільне, так і відмінне. В обох поетів постать Діви Марії виходить зі Святого Письма, однак її життя і доля інтерпретовані в дусі певної епохи. Марія Іоана Максимовича - це Богоматір, біблійна постать, оспівана отцями церкви, правдиво змальована святителем від народження до Успіння. Вона є надією всіх християн, заступницею, покровителькою, втіленням чистоти, молитви і вічності. Марія Т. Шевченка - насамперед, звичайна людина, наділена такою величчю і багатогранністю, якої немає в жодному канонічному чи апокрифічному тексті. Життя Богородиці асоціюється в поета з подвигом матері в сучасних йому складних соціальних умовах. Т. Шевченко переосмислює життя Діви Марії, сповнене тривог, страждання і жертовності, без яких людство та історія втрачають сенс.

Список використаних джерел

1. Даниленко І. Молитва в поетичному дискурсі Тараса Шевченка / І. Даниленко // Слово і Час. - 2006. - № 6. - С. 15-20.

2. Дзюба І. Бог, релігія, церква в житті і творчості Шевченка / І. Дзюба // Сучасність. - 2004. - № 7-8. - С. 52-68.

3. Дзюба І. Тарас Шевченко. - К. : ВД "Альтернативи", 2005. - 704 с.

4. Жайворонок В. Знаки української етнокультури : словник-довідник / В. Жайворонок. - К. : Довіра, 2006. - 703 с.

5. Максимович І. Богородице, ДЬво, радуйся / І. Максимович. - Чернігів, 1707. - 300 арк.

6. Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / І. Огієнко. - К. : Либідь, 1995. - 294 с.

7. Росовецький С. Біблійні мотиви у творчості Шевченка / С. Росовецький // Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / Ю. Барабаш, І. Дзюба, В. Пахаренко, О. Боронь та ін. - К. : Наук. думка, 2008. - С. 344-372.

8. Смілянська В. Поема "Марія" / В. Смілянська // Сучасність. - 1997. - № 3. - С. 109-115.

9. Смілянська В. Структура і смисл : спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка / В. Смілянська, Н. Чамата. -- К. : Вища шк., 2000. - 208 с.

10. Сологуб Н. Народне переосмислення біблійних образів / Н. Сологуб // Матеріали IV Міжнар. конгресу україністів : мовознавство [відп. ред. В. Німчук]. - К. : Пульсари, 2002. - С.176-180.

11. Франко І. Женщина-мати у поемах Шевченка / І. Франко // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. - К. : Наук. думка, 1976-1986. - Т. 26. - 1980. - С. 153-154.

12. Франко І. Шевченкознавчі студії / Упорядн. М. Гнатюк. - Львів : Світ, 2005. - 472 с.

13. Шевченко Т. Твори : у 5 т. - Т. 2. / Приміт. Л. Кодацької. - К. : Дніпро, 1984. - 301 с.

14. Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. - Т. 6 : Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи. / Т. Шевченко. - К. : Наук. думка, 2003. - 632 с.

Размещено на Allbest.ru