Семантика і функції демінутивів у поетичній творчості Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семантика і функції демінутивів у поетичній творчості Тараса Шевченка

Руда Наталія канд. філол. наук

У статті досліджуються авторські особливості використання демінутивів у поетичній творчості Тараса Шевченка. Проаналізовано семантику, а також функціональне навантаження демінутивних утворень у творчості українського поета.

Ключові слова: демінутив; оц/нно-емоц/йне значення; експресія; фольклор.

Рудая Н.

СЕМАНТИКА И ФУНКЦИИ ДИМИНУТИВОВ

В ПОЭТИЧЕСКОМ ТВОРЧЕСТВЕ ТАРАСА ШЕВЧЕНКО

В статье исследуются авторские особенности использования диминутивов в поэтическом творчестве Тараса Шевченко. Проанализирована семантика, а также функциональная нагрузка деминутивних образований в творчестве украинского поэта.

Ключевые слова: диминутив; оценочно-эмоциональное значение; экспрессия; фольклор.

Ruda N.

SEMANTICS AND FUNCTIONS OF DIMINUTIVES

IN POETIC WORKS OF TARAS SHEVCHENKO

In the article the author's features ої the diminutive using in poetic works of Taras Shevchenko are investigated. The semantics and functions of diminutives in the works of Ukrainian poet are analyzed.

Key words: diminutive; evaluative and emotional meaning; expression; folklore.

Основою творчості Т. Шевченка є українська народно-розмовна мова, у якій, за висловом В. Русанівського, органічно злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі [10]. Народнорозмовна основа мови Т. Шевченка виступає досить виразно на всіх рівнях: лексичному, фонетичному, морфологічному і синтаксичному. Орієнтацією поета на первісне образно-художнє нормування мови в фольклорі пояснюється й велика кількість у його творах демінутивних утворень.

Демінутиви - це похідні суфіксальні утворення зі значенням зменшеного розміру, ослабленого вияву ознаки чи дії, яке може супроводжуватися певними оцінно-емоційними або експресивними семами. Також ми вважаємо демінутивами такі утворення, які, хоч і не виражають безпосередньо значення зменшеного розміру, ослабленого вияву ознаки чи дії, проте утворені за допомогою демінутивних суфіксів і мають оцінно-емоційну або експресивну семантику. Метою нашого дослідження є аналіз семантико- функціонального навантаження демінутивів у творчості Тараса Шевченка. Відтак, об'єктом дослідження виступають демінутиви у творчості Т. Шевченка, а предметом - їх функціональні та семантичні характеристики.

"Зменшувально-пестливі суфікси є одним із засобів- актуалізаторів національної специфіки української мови" [11], - пише Г. Сагач. Більшість дослідників оцінно-емоційної лексики (Л. Бублейник, В. Жайворонок, Ю. Жлуктенко, М. Кравченко) сходяться на думці, що серед слов'янських мов українська - одна з найбагатших на демінутивні суфікси.

Отже, наш аналіз семантики демінутивних одиниць у творчості Т. Шевченка показав, що демінутивізація в системі іменника може використовуватися:

для вираження об'єктивної зменшеності та малості за віком ("На калині одиноке / Гніздечко гойдає" ("Котляревському"); "А воно, як янгелятко, / Нічого не знає, / Маленькими ручицями / Пазухи шукає" ("Катерина"); "Ішов кобзар до Києва / Та сів спочивати, / Торбинками обвішаний / Його повожатий ("Катерина"); "Ой літає орел сизий, / А за ним орлята" ("Гайдамаки"); "Сіяло сонце, в небесах / Ані хмариночки, та тихо, / Та любо, як у раї" ("Наймичка"); "І княжні своїй маленькій / Сорочечки шила. / І маленькі рукавчата / Шовком вишивала" ("Княжна"); "А я шовком вишиваю, / В кватирочку виглядаю" ("Бенкет у Лисянці"); "Ніби шапка через поле / Котиться, чорніє, / Пропадає, мошечкою / Тільки-тільки мріє" ("Невольник"));

для вираження позитивного оцінно-емоційного та/або експресивного значення в лексико-семантичних групах іменників на позначення живих істот та конкретних об'єктів ("Дарма щоніч дівчинонька / Його виглядає" ("Причинна"); "Не розпитуй, бабусенько, / Що було зо мною" ("Гайдамаки"); "Пливе човен води повен, / Ніхто не спиняє, / Кому спинить - рибалоньки / На світі немає" ("Вітер з гаєм розмовляє"); "Сердешна дитина! Обідране; ледве-ледве / Несе ноженята..." ("У неділю на вигоні"); "Ой застогнав сивий пугач / В степу на могилі, / Зажурились чумаченьки, / Тяжко зажурились" ("У неділю не гуляла"); "І Цвіт королевий / Схилив свою головоньку / Червоно-рожеву / До білого пониклого / Личенька Лілеї" ("Лілея"); "Сім'я вечеря коло хати, / Вечірня зіронька встає" ("Садок вишневий коло хати..."); "Твою долю, моя доню, / Позаторік знала, / Позаторік і зіллячка / Для того придбала" ("Тополя"); "Ой сяду я під хатою, / На улицю гляну, / Як-то тії дівчаточка / Без своєї Ганни, / Без моєї Ганнусеньки / У хрещика грають" ("Ой сяду я під хатою..."); "Пишається калинонька, / Явор молодіє, / А кругом їх верболози / Й лози зеленіють" ("Тече вода з-під явора"), а також абстрактних, нереальних та неживих об'єктів і явищ матеріального або духовного світу ("Брати мої, діти! / Дайте мені порадоньку, / Що будем робити?" ("Тарасова ніч"); "Той блукає за морями, / Світ переходжає, / Долі- доленьки шукає - / Немає, немає..." ("Невольник"); "... хоч літечко, / Хоч Петра діждати б, / Хоч зеленої неділі..." ("Невольник"); "Пішов же я світ за очі, / Доля заховалась; / А воленьку люде добрі / І не торговали" ("Як маю я журитися...")).

для вираження негативного оцінно-емоційного та/або експресивного значення в лексико-семантичних групах іменників на позначення живих істот та конкретних об'єктів, а також абстрактних понять ("А тим часом вороженьки / Чинять свою волю - / Кують речі недобрії" ("Катерина"); "Проклятий час-годинонька, / Що ти народилась" ("Катерина"); "Прокинулись ляшки-панки - / Нікуди втікати! / Прокинулись ляшки-панки, / Та й не повставали: / Зійшло сонце - ляшки-панки / Покотом лежали" ("Тарасова ніч"); "Розбагатієш, у Київ / Поїдеш з панами / Найдеш собі шляхтяночку, / Забудеш Оксану!" ("Гайдамаки"); ""Гей, старченя! стривай лишень!" "Я не старець, пане! Я, як бачте, гайдамака". "Який же поганий!"" ("Гайдамаки"); "Карають, завзяті. / Як смерть люта, не вважають / На літа, на вроду / Шляхтяночки й жидівочки. / Тече кров у воду" ("Гайдамаки"); "... а вдовиця / В неділю і в будень / З жонатими, з парубками / Пила та гуляла" ("Утоплена")). демінутив семантика шевченко

Слід зауважити, що демінутивів, які позначають об'єктивну малість у творах Шевченка набагато менше, порівняно з тими, що виражають оцінно-емоційне ставлення. А серед іменників- демінутивів зі значенням позитивної оцінки зустрічається велика кількість одиниць на позначення природних об'єктів та явищ, міфологічних істот, абстрактних понять, пов'язаних із духовним життям людей ("Розкажи, як за горою / Сонечко сідає, / Як у Дніпра веселочка / Воду позичає" ("Княжна"); "Зозуля кувала, / Правдоньку казала" ("Сова"); "У неділеньку та ранесенько / Сурми-труби вигравали" ("Хустина"); "Ой умер старий батько / І старенькая мати, /Та нема кому щирої / Тії радоньки дати" (" - Ой умер старий батько..."); "Кричать сови, спить діброва, / Зіроньки сіяють" ("Катерина")). Переважна більшість таких лексем фіксується у жанрах словесної народної творчості. Це зумовлено тим фактом, що демінутиви подібної семантики були властивими обрядовим текстам, їх природа сягає своїм корінням давніх вірувань наших предків. Ці форми є відгомоном своєрідної данини людини об'єктам її обожнення (сонечко, місяченько, зіроньки, вітронько, веснонька, літечко) через персоніфікації, пошанування тощо [4]. Особливе ставлення до природних об'єктів та явищ, що виражається у творах української народної творчості, є спадком міфологічних уявлень давніх українців: "Надарований добрим розумом і багатою

фантазією, давній українець, з того переляку й дива, не міг недбайливо відноситись до природних з'явищ. Йому хотілося пригорнути до себе страшні грізні сили, милуватись пишними світлими силами... Як бачимо з обрядових пісень, давнім українцям хотілося прихилити до себе ласку небесних сил" [9], - писав у своєму етнографічному дослідженні І. Нечуй-Левицький. Зоо- та антропоморфізм української міфології спричинив до появи великої кількості демінутивів від назв живих істот - людей та тварин. "В українському фольклорі пестливі утворення настільки вагомі й обов'язкові, що на них падає основне стилістичне навантаження, їм поступаються місцем безсуфіксні лексичні одиниці, вони визначають мовну архітектоніку твору" [1], - пише Л. Бублейник.

У творах Т. Шевченка нерідко зустрічаються демінутиви з негативною (об'єктивно чи суб'єктивно) семантикою (воріженьки, недоленька, лишенько, москалики). Здатність демінутивів до вираження негативної оцінки, ймовірно, можна пов'язати з іншим аспектом поняття малості - недосконалістю, маловартісною, незначимістю тощо. Як показує аналіз, використовуючи у творах негативно конотовані демінутиви, автор прагнув виразити ставлення до позначуваних об'єктів - зневагу, презирство, ненависть тощо ("Найду жінку, почастую, / З вороженьків покепкую" ("Тарасова ніч"); "Пішла вона до сусідів / Поради просити... / Присудили сусідоньки / У наймах служити" ("Сова"); "Штовхаюсь я; аж землячок, / Спасибі, признався, / З цинковими ґудзиками: "Де ты здесь узялся?"" ("Сон")). Проте в деяких випадках очевидною є відсутність або імпліцитність негативної оцінки ("Втоплю своє горе, / Втоплю свою недоленьку" ("Думка"); "Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки, / Полюбила москалика, / Як знало серденько" ("Катерина"); "Полилися ріки крові, / Пожар загасили. / А німчики пожарище / Й сирот розділили" ("Єретик")). Виникає питання, навіщо автор використовує демінутиви на позначення об'єктів, які в культуромовному середовищі апріорі сприймаються негативно? Існує точка зору, що таке використання демінутивів свідчить про певну пасивність світосприйняття українців [див.: 2]. Але, з іншого боку, порівняймо приклад із російської мови злодейская смертушка - в даному випадку, припускають деякі дослідники, зменшувальний суфікс не зумовлений нічим іншим, окрім механічної дії звички вимовляти слово у відомих словосполученнях [8]. Звичайно, щоб можна було зафіксувати демінутив у певному словосполученні чи контексті, він має бути утворений, але ми схиляємося до думки, що подібне творення демінутивів від основ негативної семантики в українській мові є свого роду евфемізацією, "бажанням мовця суб'єктивно пом'якшити важкі, неприємні враження від злого в навколишній дійсності, своєрідним табу" [1], що, можливо, йде ще з тих давніх часів, коли люди намагалися "задобрити" темні сили природи.

Серед іменників-демінутивів у творах Т. Шевченка дуже багато лексем, які виконують прагматичну функцію звертань ("Мій батечку, мій братику! / Хоч ти не цурайся!" ("Катерина"); "Бабусенько, голубонько, / Серце моє, ненько! / Скажи мені щиру правду, / Де милий-серденько?" ("Тополя"); ""Що се ти говориш? Схаменися!" / "Правду, рибко!"" ("Титар"); "Діду, серце, голубчику, / Заграй яку- небудь. Я шага дам" ("Мар'яна-черниця"); "Отака я дівчина, / Така я! Сватай мене, серденько, / Вийду я" ("Утоптала стежечку..."); "Правда, правда, моя квіточко! / Побіжу ж я швиденько, а ти тут, моя любко, погуляй собі тихенько та заквітчайся" ("Сотник")). Стійкість позитивного сприйняття образів, які лежать в основі пестливих назв, дозволяє скласти уявлення про систему ціннісних орієнтирів не лише автора, але й цілої нації.

Т. Шевченко часто використовує демінутиви і з метою фольклорної стилізації мовлення, або для створення загальної емоційно-експресивної тональності тексту ("Плавай, плавай, лебедонько, / По синьому морю, / Рости, рости, тополенько, / Все вгору та вгору!" ("Тополя"); "А той нишком у куточку / Гострить ніж на брата. / А той, тихий та тверезий, / Богобоязливий, / Як кішечка, підкрадеться / Вижде нещасливий / У тебе час та й запустить / Пазурі в печінки" ("Сон"); "Чудно якось / Діється між нами! / Один сина проклинає, / З хати виганяє, / Другий свічечку, сердешний, / Потом заробляє / Та ридаючи становить / Перед образами - Нема дітей!" ("Наймичка"); "Хотілось любити, / Хоть годочок, хоть часочок / На світ подивитись" ("Княжна"); "Ой стрічечка до стрічечки, / Мережаю три ніченьки, / Мережаю, вишиваю, / У неділю погуляю. / Ой плахотка-червчаточка / Дивуйтеся, дівчаточка, / Дивуйтеся, парубки, / Запорозькі козаки" ("Ой стрічечка до стрічечки..."); "Ой хустино, хустиночко! / Мережана, шита. / Тілько й слави козацької - / Сіделечко вкрити" ("Хустина"); "У наймах сяк собі, то так / Придбав, сірома, грошенят, / Одежу справив, жупанину / Та ні відсіль і ні відтіль / Купив садочок і хатину" ("Москалева криниця")).

Особливість української мови полягає в тому, що її система демінутивного словотвору характеризується як багатством демінутивних суфіксів для утворення іменників, так і наявністю оцінно-емоційних демінутивних похідних у всіх інших повнозначних частинах мови - прикметників, прислівників, займенників, числівників, дієслів і навіть вигуків. Демінутиви, утворені від інших частин мови, зустрічаються і в творах Т. Шевченка, виконуючи при цьому різні функції. Так, прикметники-демінутиви виражають градацію ознаки відповідно до семантики мотивуючої основи (незважаючи на демінутивність, ця градація стосується як зменшення, так і збільшення ознаки) ("Щоб вітри почули, / Щоб понесли буйнесенькі / За синєє море" ("Думка"); "А тим часом синя хвиля / Ганнусю виносить. / Голісінька, стрепенеться, / Сяде на пісочку..." ("Утоплена"); "І радесенька Ярина / Додому верталась" ("Невольник"); "Все нічка покрила. / Всіх покрила темнісінька, / Як діточок мати" ("Катерина")). Особливістю прикметників-демінутивів є те, що при вираженні об'єктивної збільшеності чи зменшеності вияву ознаки в їх семантиці незмінно присутні оцінно-емоційні та/або експресивні семи, які іноді повністю нівелюють значення малості ("А тим часом із діброви / Козак виїжджає; / Під ним коник вороненький / Насилу ступає" ("Причинна"); "Мабуть, душно / На перині спати / Одинокій, молоденькій; / Ні з ким розмовляти" ("Гайдамаки")). Іноді автор вживає прикметники- демінутиви поряд з іменниками-демінутивами, що створює відповідну стильову тональність мовлення ("Випручало рученята / Й до їх простягає / Манюсінькі..." ("Наймичка"); "І княжні своїй маленькій / Сорочечки шила. / І маленькі рукавчата / Шовком вишивала" ("Княжна"); "Не на мир / І на діла його дивившись, / А так, мов іноді, упившись, / Дідусь сивесенький рида - / Того, бачте, що сирота" ("На батька бісового я трачу...")).

Демінутивізовані прислівники, які зустрічаються у поетичних творах Т. Шевченка, виступають послаблювачами або інтенсифікаторами ознаки за ознакою, яку виражає твірне слово ("До схід сонця ранісінько, / Щоб ніхто не бачив" ("Тополя"); "Тихесенько / Гриця дівчина співає, / - Я не одинокий, є з ким вік дожить" ("Гайдамаки"); "Трапляється, часом тихенько заплаче, / Та й то не од того, що серце болить" ("Гайдамаки"); "І жид гляне, та нищечком: "Шляхетська натура!"" ("Гайдамаки")), та/або створюють насичений експресивний фон мовлення ("На панщину не ходила, / А за парубками / Тихесенько, / Гарнесенько / Поміж бур'янами" ("Гайдамаки"); "Їй Ярема розказував, / Як жить вони будуть / Укупочці, як золото / І долю добуде" ("Гайдамаки"); "Довгенько вдвох походжали / Мов сичі надуті, / Та щось нишком розмовляли / Здалека не чути" ("Сон"); "Як була я людиною, / То Прісею звалась; / Я отутечки родилась, / Тут і виростала" ("Великий льох")).

Демінутивізовані дієслова виконують функцію вираження емоційного стану мовця чи його відношення до об'єкта, ситуації мовлення або/і, що найголовніше, експресивно забарвлюють мовлення ("Серце моє трудне, / Чого ти бажаєш, що в тебе болить? / Чи пити, чи їсти, чи спатоньки хочеш?" ("Чого мені тяжко, чого мені нудно..."); "За сонцем хмаронька пливе, / Червоні поли розстилає / І сонце спатоньки зове / У синє море" ("За сонцем хмаронька пливе..."); "Воно ж / Попестилось собі, погралось / Та й спатоньки, мале, лягло" ("Марія")).

Демінутиви, утворені від займенників, числівників та вигуків, у творах Т. Шевченка зустрічаються значно рідше. Такі утворення виражають лише оцінно-емоційне та/або експресивне значення, підпорядковуючись загальній стильовій тональності мовлення ("Церкви, та палати, / Та пани пузаті, / І ні однісінької хати" ("Сон"); "Серце матері?.. / Ох, лихо, / Лишенько, дівчата! / Мати стан гнучкий, високий, / А серця - не мати" ("Утоплена"); "Довгі коси / Уже розплітала / І, лишенько, свого князя / П'яного згадала" ("Княжна"); "А ще до того, як побачу / Малого хлопчика в селі. / Мов одірвалось од гіллі, / Одно-однісіньке під тином / Сидить собі в старій ряднині" ("І золотої й дорогої...")).

Отже, як свідчить аналіз, у творчості Т. Шевченка демінутиви виконують низку важливих функцій. Окрім вказування на об'єктивну зменшеність, вони здатні до оцінно-емоційного маркування об'єктів

дійсності (причому як позитивних, так і негативних конотацій), виражають ставлення автора до об'єкта чи ситуації мовлення, вказують на його душевний стан, створюють загальну експресивно- стильову тональність мовлення, а також виконують низку

прагматичних функцій.

Список використаних джерел

Бублейник Л. Типологічні співвідношення в лексиці української та російської мов : навчальний посібник / Л. Бублейник; МОУ Ін-т змісту і методів. - К. : ІЗМН, 1996. - 84 с.

Голубовська І. Етнічні особливості мовних картин світу : монографія, 2-е вид., випр. і доп. / І. Голубовська - К. : Логос, 2004. - 284 с.

Жайворонок В. Етнолінгвістика в колі суміжних наук / В. Жайворонок // Мовознавство.

2004. - № 5-6. - С. 23-36.

Жайворонок В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень / В. Жайворонок // Мовознавство. - 2001. - № 5 - С. 48-63.

Жлуктенко Ю. Порівняльна граматика української та англійської мов / Ю. Жлуктенко.

К. : Радянська школа, 1960. - 160 с.

Кравченко М. Уменьшительно-эмоциональные имена существительные в современном украинском языке (закономерности семантики, словообразования и функций) : автореф. дисс. на соиск. науч. степ. канд. филол. Наук : спец. 10.02.02 "украинский язык" / М. Кравченко. - К., 1977. - 25 с.

Кульчицький О. Світовідчування українців / О. Кульчицький // Українська душа : зб. наук. пр. / відп. ред. Вікторія Храмова. - К. : Фенікс, 1992. - С. 48-50.

Мандельштам И. Об уменьшительных суффиксах в русском языке со стороны их значения / И. Мандельштам // ЖМНП. - 1903. - Июль. - С. 34-66.

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології / І. Нечуй-Левицький. - К. : Обереги, 2003. - 144 с.

Русанівський В. Історія української літературної мови : Підручник. - K. : АртЕк, 2001. - 392 с.

Сагач Г. Морфолого-стилістичні особливості емоційних суфіксів іменників чоловічого роду : -ок, -ик, -чик, -ець, -очок, -ечок, -ичок / Г. Сагач // Мовознавчі студії / відп. ред. Г. М. Колесник; АН СССР Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - К. : Наукова думка, 1976. - С. 7-11.

Размещено на Allbest.ru