Тарас Шевченко Дмитра Павличка: нова місія у часи революції гідності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАРАС ШЕВЧЕНКО ДМИТРА ПАВЛИЧКА: НОВА МІСІЯ У ЧАСИ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

У статті аналізується еволюція художнього бачення образу Тараса Шевченка у творчості Дмитра Павличка. Наголошується на впливі феномену Кобзаря на світогляд і поезію Павличка, літературно-критичній оцінці сучасним мислителем його духовної спадщини. Підкреслюється спорідненість художнього представлення політичних і державницьких ідей у творах обох поетів. Репрезентовано специфіку образу Тараса Шевченка у віршах Дмитра Павличка часів Революції Гідності, визначено його суспільно-політичну місію.

Ключові слова: Тарас Шевченко; Дмитро Павличко; Революція Гідності; художнє втілення суспільно-політичних ідей; художня інтерпретація державотворення.

тарас шевченко дмитро павличко

Слипушко О., Злотник-Шагина О.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО ДМИТРИЯ ПАВЛИЧКО: НОВАЯ МИССИЯ ВО ВРЕМЕНА РЕВОЛЮЦИИ ДОСТОИНСТВА

В статье анализируется эволюция художественного видения образа Тараса Шевченко в творчестве Дмитрия Павлычко. Акцентируется на влиянии феномена Кобзаря на мировоззрение и поэзию Павлычко, литературно-критической оценке современным мыслителем его духовного наследия. Подчеркивается родственность художественного представления политических и государственных идей в произведениях обоих поэтов. Репрезентировано специфику образа Тараса Шевченко в поэзиях Дмитрия Павлычко времен Революции Достоинства, определено его социальнополитическую миссию.

Ключевые слова: Тарас Шевченко; Дмирий Павлычко; Революция Достоинства; художественное воплощение социально-политических идей; художественная интерпретация создания державы.

Slipushko O., Zlotnyk-Shagina O.

TARAS SHEVCHENKO OF DMYTRO PAVLYCHKO: NEW MISSION IN THE TIME OF REVOLUTION OF DIGNITY

In this article the evolution of artistic vision of image of Taras Shevchenko in works of Dmytro Pavlychko is analyzed. It is underlined the influence of phenomenon of Kobzar in outlook and works of Pavlychko, the literary and critical estimation by modern thinker his spirit heritage. It is investigated solidarity of artistic representation of political and state ideas in works of both poets. It is represented the specific of image of Taras Shevchenko in poems of Dmy- tro Pavlychko in the time of Revolution of Dignity, its social and political mission.

Key words: Taras Shevchen^; Dmytro Pavlychko; Revolution of Dignity; artistic interpretation of social and political ideas; artistic interpretation of state formation.

Геній Тараса Шевченка присутній у творчості й житті Дмитра Павличка від самого раннього дитинства. Він був і залишається тим формотворчим ідейним каталізатором, який визначив політичну позицію автора і його творче кредо. Дмитро Павличко - поет-політик і політичний поет у значній частині його творчості. Шевченківський дух є невід'ємною складовою мислення поета. Шлях до осягнення національного Генія і визначення його нової місії в часи Революції Гідності тривав усе попереднє життя митця. Образ Тараса Шевченка, з'явлений Дмитром Павличком у часи Революції Гідності, коли Україна ступила на шлях свого повернення в Європу, - це новаторський і проривний для української свідомості дух свободи і боротьби. Це усвідомлене бачення себе в нових політичних умовах, в "сім'ї вольній, новій", тобто в родині європейських народів, у тому колі, де Русь-Україна перебувала ще в часи Києворуської держави, очолюваної таким велетнем державотворення, як Ярослав Мудрий, разом із його ідейним сподвижником Іларіоном - першим митрополитом - русичем за походженням. Недарма Президент України Петро Порошенко визначив 2019 рік як рік 1000-ліття від часу вокняжіння Ярослава Мудрого на великому київському столі. Дмитро Павличко був уповноваженою особою Петра Порошенка на президентських виборах. Саме тому в його промовах так часто звучали слова Тараса Шевченка.

Інтеграція феномену Кобзаря у світогляд Дмитра Павличка почалася раннього дитинства. У своїх "Спогадах" Дмитро Васильович пише: "Я ще не ходив до школи, але вмів читати. Мені сказали вивчити напам'ять вірш Т. Шевченка "До Основ'яненка" і продекламувати його на святі зі сцени. Мені довго плескали. На біс я продекламував ще "Заповіт"" [4, с. 5]. Поет щиро зізнається, що "полюбив поезію Т. Шевченка за те, що вона підняла мене, виділила з-поміж інших дітей. Мені здавалося, що Т. Шевченко з портрета дивиться саме на мене, чує мій голос, дякує мені своїм батьківським поглядом. Момент вдячності в дитячому зв'язку з образом поета - то моє сприйняття чародійної його сили, що особисто мене торкається, розвивалось у мене все життя і, мабуть, розвивається досі" [4, с. 5-6]. У родині Павличків існував звичай: кожної неділі, після церковної служби діти сиділи за столом і читали вірші Т. Шевченка й І. Франка. Такий звичай запровадила мати, а її улюбленими творами були "Наймичка" і "Катерина" Кобзаря. А ще вона дуже шанувала "І мертвим, і живим..." й особливо - всю політичну лірику Шевченка. "Читаючи "І мертвим, і живим.", я (Дмитро Павличко. - О. С.) бачив сльози в материнських очах, і вони казали мені, що я торкаюся Шевченковими словами до чогось болящого в її душі. Того болящого духу України я тоді не розумів, але сприймав його почуттям як щось найдорожче для матері, значить, і для мене" [4, с. 14].

Була в житті Д. В. Павличка й історія з написанням сценарію до фільму про Тараса Шевченка. Це відбувалося 1963 року. Тоді він створив сценарій до кінофільму "Сон". Працювали разом із режисером Володимиром Денисенком. Павличко переконав його, що Шевченко, будучи козачком у пана Енгельгардта в Польщі, вже читав поезії Адама Міцкевича. Павличко згадує: "Фільм про Шевченка "Сон" сьогодні мав би демонструватися як антирадянський та антиімперський твір, непідвладний часові живий клич боротися не тільки за державність України, а й за збереження всієї світової демократичної цивілізації" [4, с. 201]. Поет наголошує, що "Сон" заборонили б, якби Денисенко не придумав сцени: молодий Тарас Шевченко несе труну з тілом О. Пушкіна, якого було вбито не без волі царя. У цю мить Кобзар думає про свою смерть. Таким чином тут виник образ шевченківської козацької України з Канівськими краєвидами. Тодішній ідеологічний секретар ЦК КПУ А. Скаба наказав зняти кадри з похороном Пушкіна. А козаки, які несли труну, і пісня "З далекого краю летіли лелеки" були визнані "націоналізмом". Не зважаючи на це, Петро Шелест звернувся з проханням до голови Верховної Ради нагородити Павличка і Дени- сенка грамотами. Проте і це не врятувало фільм. "Сон" показали у Києві тільки один раз, і то в російськомовному варіанті. Молодого Шевченка зіграв Іван Миколайчук. Після того фільм пішов у забуття.

Образ поета продовжував визрівати і кристалізуватися у творчій свідомості Павличка. Через рік (1964) у статті "Тарас Шевченко" до 150-ліття від народження Кобзаря, він писав: "Шевченко свої суспільні ідеали проголосив як поет. Він дав їм силу художнього образу і таким чином зробив їх душею народу" [2, с. 54]. Тут варто наголосити, що це стосується і творчості самого Павличка. Його суспільно-політичні ідеали так само поетизуються, набирають форм художніх і символічних. Апогеєм їх розвитку стане образ Кобзаря у часи Революції Гідності. Свобода індивідуальна й свобода національна є для Шевченка і Павличка речами єдиними, існування їх окремо одне від одного неможливе. Дмитро Васильович пише, що Тарасова "особиста свобода ніколи не могла погодитись з його найсильнішим почуттям - любов'ю до рідного народу, який залишився в неволі. Чесна людина не може бути вільною, коли її народ у тюрмі" [2, с. 56]. Того ж ювілейного 1964 року, не зважаючи на радянський режим, Павличко сказав, що Кобзар "підніс українське письменство до рівня загальнолюдських ідеалів, і тому як представник нації, що не мала своєї державності, став символом не тільки художнього, але й політичного її суверенітету" [2, с. 59]. У часи СРСР говорити про незалежну українську націю було таким же самим політичним виступом проти імперського режиму, як і в часи Тараса. І режим був той же - Російська імперія.

Поет Дмитро Павличко, багато віршів якого стали піснями, чітко визначив ще 1980 року, що "пісня "Заповіт" живе й житиме височизною свого пророкування, засторогою перед можливим новим занепадом людськості" [2, с. 8]. Саме ця пісня лунатиме на барикадах Євромайдану. Дмитро Павличко співзвучний як поет і політик із невичерпною любов'ю Кобзаря до жінки-матері: "Геній Шевченка виявився в тому (певна річ, він має ще безліч інших виявів і знамень), що він уперше у світовій літературі заговорив про трагічну долю жінки-рабині й показав не тільки печаль, а й героїзм матері, котра не боїться померти, як і її син, на хресті за свободу і справедливість" [2, с. 30]. Визначальною рисою невмирущості поезії Шевченка Дмитро Павличко вважає її пророчу геніальність і загальнолюдську спрямованість. У передмові "За вісім століть" до "Антології української поезії" (це було перше видання такого типу, що побачили світ 1988 року) він писав: "Будучи пристрасно національною, вона соціальним і філософським вогнем сягає планетарних обріїв. Світову поезію Т. Шевченко збагатив багатьма ініціативними ідеями, принципово новими образами, серед яких виділяється образ героїчної матері, здатної вмерти за свободолюбиві ідеали сина-тираноборця" [2, с. 39].

1996 року Дмитро Павличко написав свою пристрасну статтю "Геній Шевченка", в якій проголосив, що Кобзаря "чуємо й сприймаємо нині як пророка не лише самостійної України, але й самостійної вільної людини, неповторної і невмирущої особистості ідеального людства, до якого поміж палаючими вогнями жертовників, які ждуть, щоб не згаснути, нових офір, веде ще дуже далека і тяжка дорога" [2, с. 88]. Вагомим чинником історичного буття українського Генія Павличко вважає його європейську інтегрованість. Це буде максимально реалізовано в часи Євромайдану і Революції Гідності, а Дмитро Васильович скаже про це ще 10 травня 1989 року, під час свого виступу на відкритті Міжнародного Шевченківського форуму "Від серця Європи до серця України" у Празі чеською мовою: "Не маємо ілюзій - Тараса Шевченка досі ще не знає Європа настільки, наскільки заслуговує його внесок у європейську літературу і в європейську боротьбу за ідеали, означені Французькою революцією та її послідовниками в багатьох країнах" [2, с. 74]. Шевченка Дмитро Васильович назве найвизначнішим державником України з ідеалом національної держави, вільної України. Саме прагнення до цього ідеалу визначить собі за стратегічну мету Революція Гідності.

Заслугою Дмитра Павличка стало відкриття пам'ятника Шевченкові у Варшаві. На той час він обіймав посаду амбасадора України у Польщі. Прибув туди 1999 року - рік вступу Польщі в НАТО. Поет-політик згадує: "Я займався насамперед політичними та економічними питаннями, але розумів, що між Україною та Польщею необхідно встановлювати наново культурні зв'язки, духовна енергія яких мала б надати нашому стратегічному партнерству характер незворотності, мала б об'єднати наші держави й народи на рівні найгеніальніших представників української та польської націй" [4, с. 372]. Саме Дмитро Васильович згуртував навколо цієї ідеї тогочасних діючих Президента Леоніда Кучму, прем'єр-міністра Віктора Ющенка, мера Києва Олександра Омельченка, мера Львова Михайла Гладія. З польського боку відразу підтримав ідею президент Польської Академії Наук Мирослав Моссаковський. У листі до українського амбасадора він писав: "Шевченко - найбільший український поет минулого століття - перебував під сильним впливом творчості Адама Міцкевича" [4, с. 376]. Першим кроком стало відкриття таблиці Тараса Шевченка у сквері, який був названий його іменем, 26 жовтня 2000 року. Тоді виступали прем'єри України - В. Ющенко і Польщі - Єжи Бузек. Скульптор Андрій Кущ створив постать молодого Тараса зі свічкою в руці. Ідея пам'ятника формувалася під впливом Д. Павличка, який переконаний, що молодий Шевченко бував у Варшаві саме у час польського повстання 1830 року. 20 лютого 2001 року віце-президент Варшави Ришард Міклінський написав Павличкові: "Пропозиція встановлення пам'ятника у Варшаві, представлена прем'єром Віктором Ющенком, здобула прихильність президента Республіки Польща, прем'єра польського уряду та президента Варшави. Десята річниця проголошення незалежності України, що припадає на 24 серпня 2001 року, була б найкращою нагодою для відкриття монумента" [4, с. 381]. Постать Тараса висотою 2 метри 60 сантиметрів зробили на київський скульптурній фабриці.

Будівництво пам'ятника тривало на тлі візиту Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну. Він виступив українською мовою, цитуючи слова Шевченка: "А буде син, і буде мати, / А будуть люде на землі". Павличко згадує: "Немає сумніву: пам'ятник Т. Шевченку у Варшаві поставав під захистом здвобіч, як вогонь між долонями. З одного боку - долоня президента А. Квасневського, з другого - Івана Павла ІІ. Це круговий захист, розрахований на мудрість польського народу, отже, не на боротьбу довкола пам'ятника Т. Шевченку, а на розуміння духу Кобзаря, що презентує українців як європейську, християнську націю. Польське суспільство прийняло пам'ятник Т. Шевченку у Варшаві як символ справжнього братерства між нашими народами" [4, с. 384]. Пам'ятник відкрили 13 березня 2002 року міністри закордонних справ двох держав. Постав цей пам'ятник як символ історичного порозуміння між двома народами.

Апогеєм творення образу Кобзаря Д. Павличком стали вірші часів Євромайдану і Революції Гідності. Першим етапом формування образу Шевченка-євроінтегратора-борця стала збірка "Символ віри" (2013). Вірш "Вечір Максима Рильського у Варшаві" було написано і прочитано ще 23 березня 1985 року Богданові Рильському у Варшаві. Надихнув Дмитра Васильовича на це майже безлюдний ювілейний вечір у Спілці письменників Польщі. Тоді він звернувся із закликом до українців і поляків:

Як мало вас прийшло! Агей, панове,

Чи це лінивство, чи стара пиха,

Зневага до Шевченкової мови,

Чи це епоха темна і глуха? [3, с. 22].

По суті поет підняв питання збереження рідної мови, захисту й обстоювання її прав. Де б не перебувала українська людина - на теренах Батьківщини чи в іншій державі, - вона покликана і зобов'язана знати і шанувати рідну мову. А водночас - і все, що пов'язане з нею. Тут звучить і проблема байдужості суспільства до духовного життя, що втілюється в постаті Тараса Шевченка.

1986 року Д. Павличко написав вірш "Павло Тичина" (27.1.), в якому прозвучала проблема збереження й актуалізації заповітів, тих політичних і духовних заповідей, які залишив нам Кобзар, що складають культурну платформу національного буття:

Це він, це - знак боротися і вірити,

З ярем виламувати крила душ.

Це він, це - кровні наші заповіти,

Вогнем Тараса ковані навкруг [3, с. 23].

Дух Кобзаря втілює для Дмитра Васильовича все багатство і розмаїття української вольниці. У вірші "Я вбитий був під Крутами...." (29.01.2012) сміливі студенти-борці за волю Вітчизни є носіями саме Шевченківського духу:

Я, кулею московською Пробитий на проліт,

Встаю, щоб знов послухати Шевченків Заповіт [3, с. 56].

Тут ідеться не про вірш "Заповіт", а про ту духовну спадщину, яку Тарас залишив нації. Саме вона виховала тих студентів, які віддали свої юні життя під Крутами.

У вірші "Не цитуй Маяковського "Борг Україні"" (13.02.2012) Дмитро Павличко нагадує сучасникам і нащадкам про важливість і живучість духовних і політичний ідей Мазепи і Шевченка - великих провідників української нації, її державників:

Хай почує Москва громи нашого слова І збагне, що Мазепа й Шевченко живі,

Що не випила птаха жахна, двоголова

Те, що сховане в нашій державній крові! [3, с. 58].

Феномен Тараса Шевченка завжди був і залишається для Дмитра Павличка джерелом натхнення, покликом до боротьби. Своєрідним віршем-зверненням до Кобзаря є поезія "Тарасе, дай мені вогню." (01.04.2012):

Тарасе, дай мені вогню,

Твою ж бо правду бороню!

Так, бороню перед хахлами В державних кріслах. [3, с. 64].

Поет застерігає своїх співвітчизників від явища "хохла", вважаючи його причиною всіх внутрішніх і зовнішніх негараздів України:

Хахол для тебе - небезпека,

Страшніша за указ царя [3, с. 64].

На думку Павличка, саме хохли-малороси є найбільшим злочином супроти нації та її мови, а, отже, - і Тараса Шевченка, його заповітів і духовної спадщини:

Хахол тебе, неначе Бога Возносить, та якби була У нього хоч мала спромога Понищити твої діла,

Всі "Кобзарі" твої, всі твори Спалити, - він би взяв сірник...

Та дух твоєї непокори Вже в душу нації проник,

Його не спалиш. [3, с. 64].

Дмитро Павличко відчуває, що настав час боротьби, тому він закликає і проголошує актуальність миті:

Спать не пора! Пора велика Будити мертвих і живих!

Пора в один ланцюг ставати З Мазепою і з Кобзарем,

Пора із серця виривати Покори й рабства темний щем ("Пора", 22.04.2012) [3, с. 73].

Саме образ Кобзаря Дмитро Павличко закликає у свідки простій українській жінці на чужині. Промовистим є вірш "Тарас Шевченко в Римі" (17.8.2012):

Стоїть Шевченко, як патрицій, в Римі.

Права рука Тарасова, піднята вгору, показує, що справедливість є [3, с. 98].

Біля підніжжя пам'ятника поет зустрів українку-рабиню. Почувши її історію, "рука Шевченкова додолу опустилась" [3, с. 98].

Але

на другий день прийшов я знов туди.

Дивлюсь - рука Тарасова піднята вгору.

Та вже вона не вказує на небеса, немов на справедливість вічно сущу, а просить слова.

У кого просить слова, і що сказати прагне чоловік, що був розп'ятий, як Ісус Христос, за правду і за Україну,

Рим не знає.

Це знає тільки та рабиня українська,

Що сповідалась тут мені [3, с. 99].

Так Дмитро Павличко вкотре визначає близькість і спорідненість постаті Тараса Шевченка з народом навіть через багато років після його фізичної смерті. Адже Кобзар продовжує жити своїми творами серед народу і до нього, наче до рідного батька, приходить кожен.

До вірша "Страшно бути українцем нині..." (28.12.2012) Дмитро Пав- личко взяв слова Шевченка:

Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна.

Павличко осмислює шевченківський образ церкви-домовини, актуалізуючи його у нову добу:

Україно, в церкві-домовині Ти лежиш, як Гоголь у труні.

Прокидайся! Встань! Вали святині,

Де гебісти служать сатані! [3, с. 120].

Таким чином, сучасний митець переконаний, що твори Кобзаря звучать надзвичайно актуально в сучасну добу. А ті загрози, які висіли над Україною у часи імперської Росії доби Шевченка, знову шугають над нею.

Другий етап - це образ Кобзаря у збірці "Вірші з Майдану" (2014). У "Пісні" (14.12.2013) визначається історична значущість творчості Тараса Шевченка як політичного і культурного заповіту української політичної нації:

Не поб'ють нас темні недотепи,

Не впряжуть раби в ярмо старе,

Не затихне в Лаврі дзвін Мазепи,

Заповіт Тараса не помре! [1, с. 28].

Вірш "Перемога" (07.02.2014) визначив вагомість безпосередньо твору "Заповіт" як своєрідного кличу Євромайдану, його ідейного гасла і каталізатора:

Майдан стоїть. Співає празникові,

А ти, як учень, шепчеш "Заповіт".

Ти - переможець, ти - народ, ти - слово,

Що творить правди і свободи світ [1, с. 36].

Дмитро Павличко малює історичну ретроспективу, наголошуючи на трьох головних етапах становлення ідеї самостійної Русі-України: Киє- воруська держава, гетьманщина в особі Мазепи, Тарас Шевченко як репрезентант нової епохи змагань за волю:

Запам'ятай, якщо ти українець:

Твоя земля - від Сяну по Кавказ.

Ти - Святослава правнук, мазепинець,

Для тебе "Заповіт" писав Тарас ("Запам'ятай"; 28.04.2014) [1, с. 44].

Це заклик до всіх свідомих українців усвідомити себе на цих етапах як їх частину і бути каталізаторами нових змін у часи Революції Гідності. Адже остання по суті стала концентрацією і вибухом зусиль київських князів, зокрема Святослава Хороброго, княгині Ольги, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, гетьманів-борців за вільну Україну, насамперед Мазепи, і, звісно, Тараса Шевченка як духовного провідника українства на всіх історичних шляхах і перехрестях.

Дмитро Павличко, як і Тарас Шевченко, виріс, змужнів на козацьких традиціях. Поет ХХ-ХХІ століть пішов тим духовним і політичним козацьким шляхом, який актуалізував Кобзар. Для обох Хортиця - колиска козацтва - стала місцем формування власного політично-художнього світогляду. У "Пісні про Хортицю" (26.11.2013) заспівом, який повторюється рефреном після кожної строфи, є слова:

Я пройду Тарасові дороги,

Поклонюся хортицькій траві.

Україно, чуєш: б'ють пороги Сковані твої, але живі! [1, с. 46].

Відродження духу Хортиці звучить у творах Дмитра Павличка часів Євромайдану як продовження шевченківських традицій змагань і боротьби за волю.

Дмитро Павличко услід за своїм учителем Тарасом Шевченком вкотре наголошує на значущості рідної мови. Особливо кличе згадати про неї в тих краях, які стали жертвою російської агресії:

Донеччино моя, козацький степе,

Не простелись під колесо чуже!

Свободу для Хмельницького й Мазепи,

І для Шевченка дух твій збереже ("Мова"; 01.06.2014) [1, с. 52].

У поемі "Сотенний Спартан" (вересень 2013) Дмитро Павличко визначив феномен Кобзаря в якості каталізатора боротьби, того, що кличе на змагання у нові часи за панування духу волі та європейськості на теренах Русі-України:

За сорочки вишивані, за взори Вонисто-жовті, за Тараса твори - На смерть! Бракує куль, та є штики Є дріт і лють кривавої руки [1, с. 93].

Козацька тематика у творчості Д. Павличка схожа і співзвучна з Шев- ченковою поетичною козаччиною. Так, у поемі "Іван Богун" звучить сакральне запитання:

"А де Богун, скажи?" - спитав мене Шевченко.

А справді, де він є? Як був, то вже нема.

Скажи, душе моя, сумна переселенко В нову війну з війни, в нове ярмо з ярма.

"Він вічний. Він живе", - сказала мудра жінка.

І я повірив їй. Це правильний одвіт.

Та всю ріку не вздриш з маленького загінка,

І я писати став щось наче заповіт [1, с. 61].

Заповіт Івана Богуна - символ козацької вольниці та боротьби - це по суті відродження тієї могутньої держави Русі-України, що існувала у князівські часи.

Так, у віршах доби Революції Гідності Дмитро Павличко витворив новий образ Тараса Шевченка - актуального і співзвучного з новими часами, незламного і переконаного державника, чиї політичні ідеї знайшли художнє втілення. Це образ борця і мислителя, творця величної Духовної Держави, будова якої стала основою для нової України європейського типу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ПавличкоД. Вірші з Майдану / Д. Павличко. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2014. - 174 с.

2. ПавличкоД. Літературознавство. Критика. - Т. 1: Українська література / Д. Павличко. К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2007. - 566 с.

3. Павличко Д. Символ віри / Д. Павличко. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2013. 207 с.

4. ПавличкоД. Спогади / Д. Павличко. - К.: Ярославів Вал, 2015. - 485 с.

Размещено на Allbest.ru