Образи Павла Полуботка та Петра І у поезії Тараса Шевченка: історіографічні джерела

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образи Павла Полуботка та Петра І у поезії Тараса Шевченка: історіографічні джерела

Харчук Роксана канд. філол. наук, ст. наук. співроб

У статті розглянуто історіографічні джерела образів Павла Полуботка і Петра І у поезії Т. Шевченка. Авторка стверджує, що в обох випадках поет створив альтернативні образи до існуючих: Полуботка в "Історїі' Русів", Петра І в "Історїі' російських полководців" М. Полевого, що її ілюстрував сам митець.

Ключові слова: карикатура; візуальний образ; словесний образ; альтернатива; поборник українського автономізму; монарх-нехристиянин.

полуботок шевченко петро

Харчук Р.

ОБРАЗЫ ПАВЛА ПОЛУБОТКА И ПЕТРА І

В ПОЭЗИИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКО:

ИСТОРИОГРАФИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ

В статье рассмотрены историографические источники образов Павла Полуботка и Петра I в поэзии Т. Шевченко. Автор утверждает, что в обоих случаях поэт создал альтернативные образы к существующим: Полуботка в "Истории Русов", Петра I в "Истории русских полководцев" Н. Полевого, которую иллюстрировал сам художник.

Ключевые слова: карикатура; визуальный образ; словесный образ; альтернатива; автономист; монарх-нехристиянин.

Kharchuk R.

PAUL POLUBOTKO'S AND PETER THE GREAT IMAGES

IN TARAS SHEVCHENKO'S POETRY:

HISTORIOGRAPHICAL SOURCES

The article discusses the historiographical sources of Paul Polubotko's and Peter's I images in T. Shevchenko's poetry. The author argues that in both cases the poet created alternative images to the existing ones: Polubotko's in "History of the Rus", Peter's І in "History of Russian generals" by M. Polevoy, that was illustrated by the poet.

Key words: cartoon; visual image; verbal image; alternative; autonomist; non-Christian monarch.

Шевченко вважав, що Полуботок був останнім поборником українського автономізму. Підтвердження власних думок міг знайти в "Історії Русів", у історіях Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича. Масштабно наказного гетьмана зображено в поемі "Сон" (1844). Драматизм цього образу увиразнює як карикатурність образів Миколи І й імператриці Олександри Федорівни, так і придворних вельмож, що їх оточують. Шляхетність Полуботка зайвий раз підкреслює і сатирично-пародійний тон щодо опонента наказного гетьмана - Петра І, точніше його пам'ятника, начебто побаченого очима неосвіченої людини, так званого "сіряка", який протистоїть романтизованому портрету імператора, виконаному самим Шевченком для видання М. Полевого "Русские полководцы" (1845) [див.: 15, т. 7, № 82]. Треба зазначити, що обидва портрети Петра І - візуальний і словесний - митець реалізував у 1844 р. [див.: 14, с. 113]. Портрет Петра Великого Шевченко змалював з відомої картини Лакруа. Словесний портрет імператора, розуміння його історичного значення для України та світу, оприявнене в поемі "Сон", фактично є альтернативою і до портрету Петра І пера М. Полевого: "Провидение [...] одарило его телесным сложением необыкновенным, высоким ростом (2 арш. 14 верш.), крепостью, силою, здоровьем. Огонь сверкал в его черных глазах и оживлял его величественное лицо. Красавец в юности он до конца жизни сохранял величие взгляда, смягчаемое кротостью и благодушием, выражением силы, оттеняемое задумчивостью" [12, с. 22], і до опису пам'ятника цього монарха: "Изящный памятник воздвигнут был в честь ему императрицею Екатериною ІІ в 1782 г., но более великим и нетленным памятником Петра осталась Россия" [12, с. 21]. Альтернативою щодо М. Полевого, який писав: "В новой столице Императора Русского [...] европейцы видели не азиатский, но вполне европейский двор" [12, с. 19], єй карикатурне зображення в поемі "Сон" петербурзького двору у вигляді звіринця. Загалом Шевченко полюбляв карикатуру. Наприклад, у листі до митця влітку 1842 р. від В. Семененка-Крамаревського з приводу ілюстрацій до "Історії Суворова" сказано: "Денис Давыдов виделся с Суворовым на поле; прилагаю книжку, которая объяснит Вам все. Старайтесь однако же, чтобы в этом рисунке фигуры не были карикатурны!" [9, с. 14].

Історія Полуботка у поемі "Сон" коротка. Її у формі пісні, що сприймається як романтичний монолог, подає сам гетьман, точніше його душа: після поразки Мазепи наказного гетьмана разом із козаками послали "на столицю". Ще у середині 1830-их Шевченко, очевидно, прочитав в "Історії Малої Росії" Д. Бантиш-Каменського, що Петро І наказав гетьману Скоропадському відправити до Ладозького озера 12 000 козаків [1, т. 3, с. 148]. У примітці історик повідомив, що "в Ладожском походе померло в 1721 году [...] две тысячи четыреста шестьдесят один человек да больных было двести сорок четыре человека" [1, т. 3, с. 57]. Підтвердження цьому знайшов і в "Історії Русів": "При Ладожском же озере командовали ими, с переменою по годам: Наказный Гетман, Полковник

Черниговский, Павел Полуботок [...] в Санктпетербурге, городе новопостроенном Государем на свое имя в самых Северных болотах, при устье реки Невы, который созидан весь почти на сваях и насыпях и был могилою многочисленного народа, погибшего от мокрот, тягости и стужи" [5, с. 224]. Оскільки поема "Сон" була написана влітку 1844 р., історію Полуботка для митця могли актуалізувати й інші історичні праці. Не виключено, що про похід козаків для спорудження Ладозького каналу поет повторно прочитав у літописі О. Рігельмана: "В начале лета 1721 году, по именному его величества указу, для делания Ладожского канала, послано было Козаков 12 000, под командою полковников: черниговского, Полуботка" [13, ч. 3, кн. 5, с. 115-116]. М. Маркевич повторив ці дані. Весною 1844 р. Шевченко швидше за все перечитував Маркевичеву історію. Про це свідчить лист до С. Бурачка, написаний між 22 і 24 березня 1844 р., в якому поет просив цю історичну працю. Саме у жертвах при будівництві Ладозького каналу й звинувачує Петра І у поемі й Полуботок, й душі козаків. Тому коментар в останньому академічному виданні - "Звинувачення Петра І в численних жертвах під час будівництва Петербурга приписуються П. Полуботку, який, за текстом поеми, пов'язаний з цим часом. Однак під час будівництва столиці гетьманом був І. Мазепа" [15, т. 1, с. 706] - є не зовсім коректним. З нього випливає: картина будівництва столиці Російської імперії коштом козаків виростає до узагальнення, тобто є метафорою. І це дійсно так, але для повноти картини треба уточнити, що в основі цієї метафори лежить реальний факт загибелі козаків на будівництві Ладозького каналу. Тобто емоційне й виразно романтичне оскарження російського царя, який "болота засипав" "благородними" костями козаків, "поставив столицю" "на їх трупах катованих" є гіперболою, що у межах романтизму виконує важливу функцію - засуджує історичне зло. Звичайно, поет, який не є істориком, допускається й неточностей, коли стверджує, наче Петро І замучив Полуботка голодом у кайданах. Відомо, що смерть гетьмана настала не від голоду, а від хвороби. Можливо, у твердженні про голодну смерть відлунюють і такі слова з промови гетьмана за "Історією Русів": "Я знаю, что нас ждут оковы и мрачные темницы, где уморят нас гладом и притеснением, по обычаю

полягала в тому, що козацька старшина просила Сенат звільнити її від непомірних податків, установлених тодішнім очільником Малоросійської колегії бригадиром С. Вельяміновим. Сенат задовольнив це прохання, але Петро І наполіг на відновленні податків й викликав Полуботка зі старшиною до Петербурга. Останні, прибувши до царя, просили звільнити вітчизну від непомірних тягарів, підтвердити їхні козацькі права й вольності і головне: дозволити обрати вільним голосуванням нового гетьмана. На це цар відповів арештом малоросіян, назвавши усіх зрадниками й передавши для допиту до таємної канцелярії. В історії М. Маркевича міститься капітальне спостереження, що після опублікування маніфесту про Малоросійську колегію "гетманство и

Гетманщина стала пустым звуком" [10, с. 564]. Не можна твердити з впевненістю, що Шевченко читав цей висновок, проте його розуміння постаті Полуботка свідчить: поет поділяв цю думку.

Найменш виразно історію Полуботка подано у праці

О. Рігельмана [13, ч. 3, кн. 5, с. 119]. Саме тому вона й не позначилася на аналізованому історичному сюжеті. Д. Бантиш- Каменський і М. Маркевич навели також промову Полуботка, звернену до Петра І, що нині уважається підробкою. Обидва варіанти подібні [див.: 1, т. 3, с. 160-161; 10, с. 577-579], адже в основу їх покладено тексти, вміщені у праці Ж.-Б. Шерера [16, с. 283-284] і в "Історії Русів". Однак в обох відсутні ключові слова промови з "Історії Русів": "Повергать народы в рабство и владеть рабами и невольниками есть дело Азиатского тирана, а не Христианского Монарха, который должен славиться и действительно быть верховным отцем народов" [5, с. 230]. Шевченко, який був виразним антимонархістом, уважав усіх російських монархів нехристиянами, можливо, й не без впливу "Історії Русів", конкретно промови Полуботка, у ній вміщеній. Недаремно у поемі "Сон" козаки звинувачують Петра І в тому, що він "з шкур наших / Собі багряницю / Пошив жилами твердими". Багряниця, як відомо, є знаком верховної влади, її носив римський імператор-нехристиянин, багряницю одягли на Христа перед розп'яттям римські солдати, щоб висміяти Сина Божого, який назвався Царем Юдейським. Під пером Шевченка багряниця перетворюється на знак неправедної, нехристиянської влади передусім російських монархів. У багряницю поет одягнув і свого Саула: "І в багряниці довгополій / Ходив по храмині, ходив" ("Саул", 1860). Багряниця як символ нехристиянської влади російських монархів з'являється й у вірші "Світе ясний! Світе тихий" (1860), в якому розуміння російського православ'я як обрядовірства сягає вершин гротеску. І майбутнє визволення від російської деспотії східного зразка у поета також асоціювалося зі знищенням порфири, що є синонімом багряниці: "Козак безверхий упаде, / Розтрощить трон, порве порфіру" ("Бували войни й військовії свари...", 1860).

Уже у часописі "Основа" 1861 р. було опубліковано статтю О. Лазаревського, в якій піддано сумніву автентичність промови наказного гетьмана [див.: 8]. У розвідці про П. Полуботка 1870-их років М. Костомаров визнав промову гетьмана з "Історії Русів" фальшивкою. Нині сумнівів щодо сфальшованості промови Полуботка не виникає, оскільки матеріали судової справи проти Полуботка і його прибічників не містять жодних згадок про неї [3, с. 109]. Водночас, М. Костомаров уважав, що й промова-фальсифікат має для нас значення, "как отголосок происшедшей с Полуботком катастрофы и проявление сочувствия к Полуботку у малоруссов его

времени" [6, с. 517]. Іншими словами: козацька старшина

перетворила Полуботка на постать символічну. В її очах він був жертвою російського монарха, тим, хто постраждав за свою вітчизну. Відтак і Шевченка цікавила перш за все сміливість і рішучість гетьмана чинити опір Петру І. Адже саме в Полуботкові втілилася остання спроба Гетьманщини відстояти власні інтереси. Саме тому, що промова Полуботка, вміщена у всіх доступних поетові джерелах, є витвором романтизованим, вона й справила на нього таке глибоке враження. Здається, створюючи свій варіант образу Полуботка, поет іде за "Історією Русів". Однак насправді він переосмислив легенду. Його Полуботок зовсім не смиренний і не терплячий, він - грізний месник, що запевняє Петра І: "І Бог не розлучить / Нас з тобою". Згодом автор зміщує центр ваги з Полуботка на козаків, які виступають у його версії захисниками самого Господа від "неситих очей" "лютого" і "проклятого" "ката". Ю. Івакін твердив про ідеалізацію Шевченком образу Полуботка, який не відповідав реальному прототипові, але відповідав рівню розвитку тогочасної історичної науки, а головне - художньому завданню, яке ставив перед собою митець. На думку дослідника, вслід за "Історією Русів" поет показав Полуботка патріотом, але надав йому виразнішого, порівняно з нею, антимонархічного спрямування [4, с. 176-178]. Гадаю, під пером Шевченка Полуботок зі шляхетного, "тем не менее непоколебимо верного престолу и своему долгу героя, пожертвовавшего своею свободою и даже жизнью за права своей родины" [6, с. 523], саме таким його сприймали українські інтелігенти-патріоти у ХІХ ст., таким його показано і в тогочасних джерелах, перетворюється на нищівного викривача Петра І. Ломоносов в "Оде на день тезоименитства его императорского высочества государя великого князя Петра Феодоровича 1743 года" писав про Петра І: "Он Бог, он Бог твой был, Россия!"; або О. Пушкін в поемі "Мідний вершник": "Над возмущенною Невою / Стоит с простертою рукою / Кумир на бронзовом коне". Шевченків образ Петра І є альтернативним щодо усталеного в тогочасній російській літературі й історіографії ([12, с. 19]), перетворюється на "царя поганого", "проклятого", "лукавого", нарешті на "аспида неситого", що корелюється зі сприйняттям наратора, який дещо раніше і Петра І, і Катерину ІІ назвав катами і людоїдами. Походження цього образу в Шевченка біблійне. У Святому Письмі згадано "глухого аспида", що "затуляє вуха" (Пс. LVN, 5), який символізує останню межу сердечної жорстокості людини [2, с. 67]. Поет за аналогією створив образ "аспида неситого", що позначає безмежно жорстокого царя, який має життя інших людей і цілих народів за ніщо.

Про Полуботка поет згадав також у поемі "Великий Льох" (1845), коли українська ворона вихваляється своїми "величними діяннями", зокрема тим, що задушила "славного Полуботка" у тюрмі. Можливо, це натяк на донос на наказного гетьмана, оскільки практика доносів у петровські часи була поширеною, досить згадати історію Іскри, Кочубея й Мазепи. Припущення Шевченка виявилося історично доведеним фактом, бо М. Костомаров [див.: 6, с. 517-518], а за ним і сучасні дослідники, вивчивши архівні документи, твердять про лист Ф. Прокоповича від 31 серпня 1723 р., в якому стверджувалося, наче Полуботок мав зв'язки з наступником Мазепи Орликом [3, с. 112]. Прикметно, що лист цей таємна канцелярія використала для фабрикації справи проти Полуботка, яку було припинено у зв'язку зі смертю її фігуранта й відходом у вічність самого замовника - Петра І.

Образ імператора, який насильницькими методами європеїзовував Московщину, з'являється й в інших творах Шевченка. Щодо нього поет зазвичай уживає або знижені епітети, або сигніфікати зі знаком мінус. 1845 р. у містерії "Великий Льох" царя названо Петрухою, "катом" - в поемі "Іржавець" (1847), його воєвод - "собаками", що "рвали, гризли"; у вірші "Осія. Глава XIV" (1859) - "скаженим Петром". Таке різко негативне сприйняття Петра Великого пояснюється не лише його роллю в історії України, знищенням останньої надії на її автономію й відновлення Гетьманщини, а й, вочевидь, відомостями про сумнівний моральний образ цього монарха. Шевченкові, звичайно, було відомо й про неприйняття Петром Великим християнства. Адже поет належав до "товариства мочемордів", в якому В. Закревський мав титул "его всепьянейшества" за аналогією до "всешутейшего, всепьянейшего, сумасброднейшего собора" Петра І, що був пародією на церковні собори й мав на меті дискредитувати як католицьку, так і православну церкву.

Безперечно, найбільший вплив на появу Шевченкового образу Полуботка мала "Історія Русів". Проте, попри певні аналогії, він є альтернативним й до цього джерела. Адже Полуботок Шевченка постає месником, викривачем Петра І. На мою думку, історія Д. Бантиш-Каменського також зацікавила митця, бо в 3 томі цієї праці між 104 і 105 сторінками вміщено портрет наказного гетьмана. Можливо, історія М. Маркевича актуалізувала цей сюжет у 1844 р. Щодо образу Петра І, то його словесний варіант є альтернативою як до візуального, створеного митцем до книжки М. Полевого "Російські полководці", так і до словесного варіанту авторства самого М. Полевого.

Список використаних джерел

Бантыш-Каменский Д. История Малой России / Д. Бантыш-Каменский. - М. : В типографии Семена Скливановского, 1830.

Библейская энциклопедия. - М. : Терра-Terra, 1991. - 902 c.

Бовгиря А. Слідство над Павлом Полуботком 1723 року / А. Бовгиря // Україна в Центрально-Східній Європі (З найдавніших часів до кінця XViii ст.). - 2008. - Вип. 8. - С. 105-115.

Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання / Ю. Івакін. - К. : Наукова думка, 1984. - 248 с.

История Русов, или Малой России. - М., 1846. - 288 с.

Костомаров Н. Павел Полуботок / Н. Костомаров // Русская старина. - 1876. - № 3. - С.500-525.

Кюстин А. Россия в 1839 году : в 2 т. / А. Кюстин. - М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1996. - 528 с.

Лазаревский А. Говорил ли Полуботок Петру Великому речь, приводимую Конисским? / А. Лазаревский // Основа. - 1861. - № 8. - С. 9-13.

Листи до Тараса Шевченка. - К. : Наукова думка, 1993. - 382 с.

Маркевич Н. История Малороссии / Н. Маркевич. - М. : В типографии Августа Семена, 1842. - Т. 2. - 674, XVI с.

Мельниченко В. "На славу нашої преславної України": (Тарас Шевченко і Осип Бодянський) / В. Мельниченко. - М. : ОЛМА МедиаГрупп, 2008. - 560 с.

Полевой Н. Русские полководцы / Н. Полевой. - СПб. : В типографии Жернакова, 1845. - 354 с.

Ригельман А. Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще : в 4 частях / А. Ригельман. - М. : В университетской типографии, 1847. - 819 с.

Т. Г. Шевченко. Біографія. - К. : Наукова думка, 1984. - 560 с.

Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. / Т. Шевченко. - К. : Наукова думка, 2003.

Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії / Ж.-Б. Шерер. - К. : Український письменник, 1994. - 311 с.

Размещено на Allbest.ru