"Правда Кобзаря" В. Барки: христологічний досвід прочитання

Після Другої світової війни починається третя хвиля еміграції українців на терени Америки та Європи. Ідеологічний тиск з боку радянської влади, відсутність належних умов для наукової діяльності, заборона вільного слова, фізичне знищення вчених, інтелектуалів - це ті основні причини, що унеможливили повноцінне функціонування шевченкознавства в Україні. Розпочаті наукові дослідження продовжились в діаспорі, де "вільна від ідеологічних заборон "чужа земля" була, до здобуття Україною незалежності, притулком для вивчення творчої спадщини поета" [18, с. 35]. Звичайно, що відсутність повністю або частково необхідної лектури, важке матеріальне становище, територіальна віддаленість від материкової України кількісно і якісно позначились на результатах досліджень шевченкознавців. Але це не зупиняло науку, а спонукало знаходити нові шляхи для реалізації ідей. У таких умовах "відповідальність за майбутнє України, бажання створення вільної незалежної країни, [...] роль поезії Т. Шевченка зростала. Відкриття світові геніального поета, художника, борця за свободу, палкого патріота, віруючого християнина було абсолютно протилежним від того образу поета, що продукувало офіційне шевченкознавство. Володіючи просто-таки неймовірною притягальною силою, постать Кобзаря об'єднувала навколо себе українських емігрантів. Великою мірою від рівня розуміння віршів Т. Шевченка залежав рівень національної ідентифікації та емпатії діаспори" [17, с. 52]. Саме таку думку поділяв Василь Барка - більше знаний як письменник, ніж як літературознавець. Єдина шевченкознавча розвідка Василя Барки "Правда Кобзаря" (1961) дає підстави назвати його одним із найглибших дослідників творчості Т. Шевченка. За словами Я. Поліщука, літературознавець "звертається до найглибших, наймасштабніших проблем Шевченка" [14, с. 298] і представляє нам Кобзаря як поета "просвітлених християнських почуттів, високого благородства духа, всепрощення, віри й надії" [14, c. 301].

Тому актуальність нашого дослідження продиктована необхідністю правдивої актуалізації творчості національного генія і поета-христи- янина Т. Шевченка, що є особливо важливим у період глобалізації і космополітизму. Саме літературознавча розвідка "Правда Кобзаря" В. Барки, на нашу думку, розкриває такий образ митця.

Метою статті є показати христологічний аспект праці Василя Барки "Правда Кобзаря". Для конкретизації мети слід виконати такі завдання: з'ясувати літературознавчий контекст праці В. Барки "Правда Кобзаря"; окреслити тематичний спектр шевченкознавчої студії; розкрити цінність дослідження з позиції христології.

Час становлення В. Барки-літературознавця припадає на міжвоєнний період. Саме тоді молодий аспірант працює над дисертаційним дослідженням про стиль "Божественної комедії" Данте. Однак в умовах війни довелось відкласти наукову діяльність, що дало поштовх до розвитку поетичного таланту В. Барки. Творчість Т. Шевченка значною мірою вплинула на формування естетичних, світоглядних, ідейних засад письменника. Зокрема, про це згадує сам автор у своїй "Автобіографії", коли якось прочитав поему "Гайдамаки" "легко, з цікавістю" [1], а також зараховує поета до "кумирів рідного письменства" [1].

Таке зацікавлення творчістю Т. Шевченка згодом вилилось в оригінальне дослідження "Правда Кобзаря". Праця В. Барки виходить у світ до вшанування 100-річчя з дня смерті митця і знаменувала собою значний поступ у розкритті поетичного генія, християнської сутності, національної тотожності Кобзаря, що особливо важливо в умовах діаспори, де поет постає "уособленням України", є "об'єднуючим началом для українства всього світу" [13, c. 297]. У незалежній Україні ця праця була перевидана (у факсимільному варіанті) лише у 2002 році (Рівне) з післямовою Я. Поліщука, яка, цілком виправдано, на той час була чи не "єдиною розвідкою про Барчину рецепцію Шевченка" [22, c. 205]. Дослідник вкотре наголошує на фундаментальному значенні для українського народу творчості поета, коротко згадує про феномен діаспорного шевченкознавства. Що ж до самої праці, то відзначає полемічний характер праці, тісне переплетення тут політики, ідеології та власне поезії Т. Шевченка. Інший акцент праці - автор шукає спільні точки дотику в світоглядних засадах поетів, зокрема, що стосується "їх віри, релігії, ставлення до Бога" [14, с. 305]. Дуже влучно дослідник відзначив "суцільний, синтетичний характер праці" [14, с. 308]. Також була спроба визначити жанр праці "Правда Кобзаря" [22]. Спільні естетичні принципи, особливо, що стосується духовнотворчої ролі поезії, християнських мотивів, вдалося простежити у статті "Джерела художнього світу поезій

Василя Барки" [10]. Важливим, з нашої точки зору, є розкрити христологічний аспект дослідження "Правда Кобзаря" як домінантний принцип праці й такий співзвучний духовності Т. Шевченка.

Наука в еміграції могла розвиватися двома шляхами - інституційно, тобто окремо створеними науковими установами, або вчені самі провадили свої дослідження, не належачи до певного наукового кола. Варто зазначити, що в обох випадках діаспорне шевченкознавство розвивалось дещо односторонньо, мало виразно полемічний характер. Деякі літературознавчі дослідження виходили у світ з метою дискредитувати і відверто засудити заідеологізовані радянські праці про Т. Шевченка. Так, зокрема, з'явилась фундаментальна праця С. Смаль-Стоцького "Т. Шевченко. Інтерпретації" (Варшава, 1934) як відповідь на дослідження А. Річицького "Тарас Шевченко в світлі епохи" (Берлін, 1923) [8, с. 55-56], де поет зображувався як виразник настроїв "селянської верстви". Сам В. Барка не був членом УВАН, в структурі якого активно функціонував Інститут шевченкознавства. Зокрема, ім'я дослідника не згадується серед членів цього наукового товариства [21], однак його праця згадана в числі інших, що вийшли під егідою УВАН [21, с. 344].

Дослідження В. Барки, звертаючи увагу на часті покликання автора на академічну "Літературну газету", має виразно дискусійний характер. Автор буквально на кожній сторінці прагне навести контраргумент до праць, що подають викривлений образ поета. Загалом праця побудована як одна велика відповідь-заперечення про атеїстичні погляди Т. Шевченка. Інколи дослідник вдається до аналізу конкретних творів ("Неофіти", "Марія"), щоб текстово засвідчити помилковість тлумачення релігійних поглядів поета. Зокрема, автор пише, що у поемі "Неофіти" відображено глибоку віру поета і "шлях освячення сердець через самопожертву в вірі" [2, с. 210]. Характерно, що називаючи цю поему однією з найкращих, дослідник відзначає саме духовнотворчість поезії. Особливо він виокремлює "проповідницьке значення поеми" [2, с. 15], яке виявляється тут у прославленні імені Божого. Найважливіше - поширення Євангелія. Шевченкознавець вважає, що поема "Неофіти" є одним з найкращих творів, написаний тоді, коли був найвищий підйом духу поета. І ця "поема огненного серця, з чистою і святою кров'ю, завінчала повноту духовного відродження" [2, с. 216]. Отже, тотожними для дослідника є поняття високохудожності та духовнотворчої інтенціональності поезії.

З особливим пієтетом В. Барка говорить про поему "Марія", яку вважає найвищим досягненням поетового генія. Велике значення він надає вступові до поеми, який сповнений "молитовної просвітлености" [2, с. 224]. Заспів до поеми "Марія" називає "дивним псалмом до Цариці неба" [2, с. 18], який "духовною красою і уклінною шаною приєднується до найкращих сторінок релігійної поезії на Заході" [2, с. 19]. Шевченкознавець відзначає, що в поемі Марію зображено так, як славлять її "католицька і православна Церква". Образ Богородиці у творі, за словами В. Барки, поет створює, використовуючи традицію "т. зв. реформованого християнства". Суть її полягає в тому, що шанується святість Марії і водночас заперечується догмат про Непорочне Зачаття, що був "прийнятий католицькою Церквою і Церквою православною. ІІІ Вселенський собор Ефеський назвав Марію Пріснодівою і так славлять співи в Божій Службі" [2, с. 17]. Хоча й досі в науковому світі є сумніви щодо зображення Непорочного Зачаття в поемі "Марія" Т. Шевченка, все ж, це питання вважається вирішеним: "Шевченко показав момент Благовіщення і зобразив Марію як Непорочну Діву" [24].

Інколи автор просто перелічує назви творів, які на його думку, "сповнені чистим християнським духом" [2, с. 27], зокрема, "Єретик", "Молитва", "Подражаніє Ієзекіїлю", "Осії. Глава XIV", "Во Іудеї во дні они", "Така, як ти, колись лілея", "Подражаніє 11 псалму", "Ісая. Глава 35", "Лічу в неволі дні і ночі" та інші. Відтак майже на кожній сторінці "поета-християнина" [2, с. 27] трапляються вислови про Бога. Для В. Барки релігійна наснаженість поезії Т. Шевченка наскільки є очевидною, що інколи може видатися, що він просто констатує загальновідому і давно прийняту тезу, інформує факт дійсності. За словами автора, молитовність - органічна складова Шевченкового світогляду, постійна частина його творчості. "Віра в єдиного Бога Вседержителя, - то була віра всього життя Шевченкового" [2, с. 24]. І ця віра "просвітлила творчість", а саме "в світоглядовому складі її, в повноті духовного значення і краси". Бачимо, що релігійність позначилася на стилі творчості поета, глибині думки. На переконання літературознавця, виразний християнський світогляд Т. Шевченка такий очевидний, що "тільки навмисні сліпці не можуть побачити поетової побожности, справжньої і щирої, в цілому "Кобзарі" і зокрема в творах з візією Царства Божого" [2, с. 24]. Таку думку підтверджує Я. Поліщук, узагальнюючи, що "весь "Кобзар" - то, власне, втаємничена розмова із Богом. Тільки засліплений найпримітивнішими пропагандистськими догмами не помітить, що поет постійно апелює до Бога" [2, с. 307].

Отже, інтерпретація поезії Т. Шевченка крізь призму христології є природнім і цілком закономірним явищем й органічно випливає зі світоглядних орієнтирів митця. Тому "витлумачення художніх феноменів крізь призму християнської духовності" [7, с. 269] є іманентною для творчого генія Кобзаря. І В. Барка зумів проникливо передати ту "божественну вертикаль духу" [11, с. 145]. На думку літературознавців, поетичний хист вченого розвинувся великою мірою завдяки творчості Т. Шевченка. Про великий вплив поезії Кобзаря на формування естетики В. Барки пише Ю. Шевельов. Зокрема, вчений зараховує В. Барку, І. Багряного, Т. Осьмачку до "неошевченківців", "поетична творчість яких і втілювала ідеал національної органічності (так звані "органісти")" [цит. за: 12, с. 295]. Сучасні ж дослідники називають письменника "духовним спадкоємцем" Т. Шевченка, "світлими містиком української літератури" [11, с. 145].

Мабуть, під впливом поезії Т. Шевченка В. Барка звернувся до християнських мотивів у творчості. Для дослідника "Кобзар" - це невичерпне джерело духовного вдосконалення, збірник "моральних понять, принципів, уявлень", а єдиним центром поезії Т. Шевченка є "Боже провидіння, сила всетворча і всевизначальна" [2, с. 265]. Отже, весь сенс "Кобзаря" тісно пов'язаний з Біблією. Така виразна християнська спрямованість імпонувала естетиці В. Барки. Крім того, події Другої світової війни сильно позначились на світогляді поета. У післявоєнний період у нього сталось "цілковите прийняття християнської ідеології" [2, с. 123]. Оскільки в самого В. Барки розкрилося яскраве письменницьке обдарування з виразною християнською спрямованістю, то він міг глибше проникнути до творчої лабораторії Кобзаря. Крім того, у літературознавця була величезна духовна спадщина, яка визначила його світогляд. До цього списку вчені зараховують: "Біблію, класичну епічну поезію, отців Церкви, Фому Аквінського, Данте, трубадурів Провансу, перську суфійську поезію, великих духовних класиків Сходу, Мільтона, поетів-метафізиків 17 століття, Достоєвського, Толстого, Володимира Соловйова, Григорія Сковороду, Миколу Гоголя, Тараса Шевченка, Павла Тичину, багатьох російських та французьких символістів та ін." [9, с. 82]. Тому інтерпретація поезії Т. Шевченка поставала цілком аргументованою і логічною. Така лектура давала можливість називати поета "співцем християнської правди" [2, с. 16]. Проблема духовності Кобзаря, на думку В. Барки, стоїть так гостро, що визначає розвиток і стиль мислення цілого народу. "Питання про релігійність чи атеїзм Шевченка - це питання про світогляд одного з найбільших ліриків світової літератури" [2, с. 25]. Для науки це питання стоїть "в його першорядній значності" [2, с. 25], а особливо враховуючи значення постаті Т. Шевченка в діаспорі. Тому так палко і натхненно літературознавець обґрунтовує релігійність поета.

Дослідник вважає, що найбільше Т. Шевченка спотворено у його духовному вимірі. Тут же він вказує, що поезія і віра поета тісно між собою пов'язані, і що найкраще віра Т. Шевченка виявилася не в якомусь окремому вірші, а в цілому "Кобзарі", що є глибинним виявом віри. Основним джерелом поезії митця є Біблія і саме вона надихає його на створення все нових і нових творів. "Цей зв'язок відкриває вищу реальність в поезії "Кобзаря": особистий і особливий світ творчости, який належить тільки самому авторові, складаючи його власне розкриття частини дійсної невідомости, що існує над реальністю видимою" [2, с. 198].

Поет Василь Барка, можливо, як ніхто інший розуміє силу слова. Сутність біблійного слова-Logosу відкрилась поетичному генію Т. Шевченка внаслідок вдумливого і частого читання Біблії, а особливо пророчих книг [2, с. 114]. Тому цілком справедливо зазначає автор, що "через весь "Кобзар" переходить релігійно-поетичний культ слова, створившися, як від свого джерела, від славетного почину Євангелії Іоана: "В початку було Слово..."" [2, c. 217]. Християнські інтенції творчості поета випливають з глибокого розуміння і пережиття цих слів. Літературознавець наголошує на біблійному розумінні слова, яке Т. Шевченко проніс через усе життя. В останньому вірші "Чи не покинуть нам, небого..." у поета переважає мотив "просвітлення і тихости, чистоти почування і любови" [2, с. 219], що є виразними християнськими чеснотами. Дослідник доходить важливого висновку, що ключем до світогляду поета є вірші, написані на мотиви Псалтиря [2, с. 205]. Таке розуміння ролі поезії цілком узгоджується з христологічною інтерпретацією, яка пропонує "витлумачення явищ та закономірностей буття крізь призму христянства" [7, с. 181].

Фундаментальною думкою для розуміння поетової творчості, а Т. Шевченка найперше, у дослідника є тлумачення ролі поета як покликаного Богом голосити народові правду Божу, кликати його до особистої й національної свободи, розкривати перед ним його історичне буття і призначення, перероджувати його національну душу в дусі його колишньої слави й національної правди. Поет постає як медіум між Богом і народом, як той, хто володіє духовними скарбами нації. Така позиція цілком однозвучна з герменевтичною концепцією М. Гайдеґґе- ра щодо розуміння поета як "посередника між Богом і народом" [6, с. 260], слово якого "є тільки тлумаченням голосу народу" [б, с. 250]. Автор говорить, що Тарас Шевченко - це поет народний перш за все тому, що глибоко відчував народ, бачив його, мав пророчий дар і був від того добрим керівником. І цю прозорливість він отримав від Біблії, бо був добрим її знавцем [2, с. 286-287]. Дослідник зазначає, що поетова прозорливість і профетичність зросла внаслідок пережитих страждань і терпінь, в яких його душа не осквернилась. Автор засвідчує, що 10-річні поневіряння поета пішли йому на користь, бо після цього яскраво виокремились його погляди на соціальні зміни, де основне - це духовне породження, а вже потім збройна боротьба; християнська спрямованість творів поета виразно поглибилась. В цьому і полягає "духовна велич поета-християнина" [2, с. 141].

Як свідчить Біблія, Бог рідко об'являвся безпосередньо до людини. Для спілкування з людиною Господь обирав іншу людину. Дослідники пояснюють це суто психологічним чинником, "коли інформація, отримана від собі подібного має шанси на більшу автентичність і сприйняття, ніж інформація від "надприродного джерела"" [4]. На нашу думку, тут велику роль відіграв і мовний фактор, оскільки біблійні пророки, натхнені Святим Духом, промовляли рідною, зрозумілою мовою до власного народу. Старозавітні пророки добре усвідомлювали, що з ними говорив Бог, хоча бувало, що Слово Боже входило в них без їх волі (Єр. 20, 7) [3, c. 462], яке вони інколи самі не розуміли. Таке сприйняття месіаністичної місії поета в суспільстві шевченкознавець простежував у віршах Тараса Шевченка. Поет так глибоко відчував народ, тому що був вибраний Богом для здійснення Господнього провидіння: "Був перст Божий на Шевченкові, як вибранцеві: навчитися горючого слова з Біблії і вимовляти святу правду до серця людей - навчати їх для доріг праведних" [2, с. 270].

Шевченко є поет народний, тому що глибоко відчував українське серце. Автор, порівнюючи Кобзаря з російськими поетами, зокрема, з М. Лєрмонтовим, О. Пушкіним, зазначає, що найкращим досягненням поезії "срібного віку" є її висловлення російської душі. Однак це зробили кілька авторів. А Шевченко геніальний тому, що сам зумів глибоко і повно відтворити нашу душу, через що В. Барка називає його "поетом з пророчою ясновидючістю і виключним даром серцевідання" [2, с. 139]. І, мабуть, саме йому вдалося так відчути національну душу, висловити її і для самого народу, розкривши велич його історії, духовної творчості, і водночас заговорити до цілого світу. В цьому і полягає актуальність поезії Кобзаря: "Етнонаціональна програма, сформована Шевченком, стала стратегічною духовною домінантою української нації на багато століть уперед. У його самовизначенні закладено генотип української нації" [18, с. 248]. Проводячи паралель із сучасністю, зокрема, із працями, що друкуються на сторінках "Літературної газети", автор говорить про особливу пророчу силу поета: наскільки глибоко і тонко він міг передбачати і передчувати майбутнє [2, с. 114]. І як приклад В. Барка аналізує поему "Неофіти" саме під таким кутом зору, відзначаючи, що ті переслідування, що їх зазнали неофіти з поеми - це сучасні гоніння християн радянською владою [2, с. 14].

Основне завдання національного поета-пророка - голосити правду для рідного народу. І, за словами В. Барки, Т. Шевченко і був тим "голосом вопіющого в пустині": "Де народ збивався з напрямку, Кобзар картав і ганив, повчав і благав схаменутися: як вчитель, як батько. Був зрячий від правд Євангелії і тому добрий провідник через століття життьового іспиту". Основна риса поета - правдомовство: він всюди і завжди говорив правду, не лихословив, не ховався, не боявся. І навіть весь "Кобзар" можна назвати книгою правди [2, с. 271]. Як апостоли були вірні Христовій вірі, так і поет був вірний правді, тому автор порівнює поета з "учнем апостола" [2, с. 287].

Правдою для поета, за словами В. Барки, було проповідування Божої істини, християнських чеснот прощення, милосердя. Для Т. Шевченка правда була даром Божим, що сходить від Христа через щиру людську молитву [2, с. 177]. Правда Божа є непорушною і її треба дотримуватися й лише згідно зі Святим Письмом жити і будувати стосунки у суспільстві. Особливо виділяє дослідник "Подражаніє 11 псалму...", тому що тут оспівано зверхність Божої сили і Божої влади над всіма земними владиками і правителями [2, с. 186]. У цьому, власне, і полягає правда життя християнина, про що говориться в першій заповіді: "Не май інших богів, крім мене". І правдиве призначення людини - прославляти Бога. Такий мотив у творчості поета спостеріг дослідник, називаючи Т. Шевченка "псалмоспівцем краси і радости від Божого світу" [2, с. 272]. І далі В. Барка додає: "Ніхто в нас не проспівав такого просвітленого, смиренного, правдивого і гapнoгo, як польовий квіт, славлення світотвору, в добрій злагоді його, затишного і спорідненого з душею, - як в оцих віршах:

Світає,

Край неба палає" [2, с. 273].

Світ для поета - вияв любові Божої до людей. І тому поет з такою радістю і почуттям трепету описує красу довкілля. Бог завжди промовляє мовою любові. Автор наголошує, що особливе ставлення мав поет до апостола Павла, який говорив про важливість і першочерговість любові у нашому житті: "Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, - то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю усі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, - то я ніщо!

І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, - то пожитку не матиму жадного" (І до Кор., 13, 1-3). Можливо, саме такою любов'ю - християнською, жертовною, вірною - керувалися герої творів Т. Шевченка ("Неофіти", "Марія", "Варнак" та ін.), а "універсальна моральна доктрина християнства була засадничою у Шевченкових розмислах" [5, с. 294].

Поняття правди та істини невід'ємно пов'язане з поняттям свободи. Таке глибоке розуміння сутності свободи у поезії Т. Шевченка сформувалося на основі найавторитетніших джерел, серед яких чільне місце належить Біблії. Бог дає людині найвище благо - право вільного вибору. Воля сама здатна обирати, здійснювати вибір, вона є основою буття. І життя - це сукупність виборів, що кожного разу робить людина. Дослідник говорить, що все життя Т. Шевченка було "духовною мандрівкою" [2, с. 113], адже він завжди прагнув пізнати Бога. І ці шукання поет переживав дуже глибоко, емоційно. І душа його не заплямилася, незважаючи на всі випробування, навпаки, він "зберіг знання істини, з якою душа дістає особисту свободу не для свавілля, але для прийняття Божої волі: це вершинна ідея свободи особистости, розкрита в культурі Заходу і в творчості Шевченка" [2, с. 113]. Отже, саме від пізнання істини людина дістає справжню свободу. Прикметно, що окремий розділ В. Барка називає "Свобода особи в "Кобзарі"". Аналізуючи поезію "Перебендя", дослідник зазначає, що основним тут є мотив свободи, який виражений наскільки яскраво, що "в світовій ліриці трудно знайти кращий вираз ідеї особистої свободи - з такою повністю і глибиною його, з життьовістю образної мови при багатосторонності символічного значення" [2, с. 81].

Слова з Біблії: "Відкиньте від себе всі гріхи ваші, якими грішили ви, і сотворіть собі нове серце і новий дух; і нащо вам умирати, доме Ізраїлів? Бо Я не хочу смерти умираючого, говорить Господь Бoг; але наверніться і живіть!" автор вважає вихідним пунктом, із якого слід починати трактування поезії Тараса Шевченка. Це "ключ до Ше- вченкового розуміння; звідси поетів погляд" [2, с. 170]. Основною умовою християнського життя поет розумів покаяння, бо лише через нього можливе продовження гідного християнського життя. "Віруючий поет брав цю істину собі як обов'язкову" [2, с. 170]. Із християнської точки зору покаяння тісно пов'язане з прощенням. Автор говорить, що для Т. Шевченка завжди важливим був фактор прощення як передумова і перша сходинка навернення до Бога.

Рядки із 81-го вірша "Псалмів Давидових": "Вдові убогій поможіте! / Не осудіте сироти, / І виведіть із тісноти / На волю тихих, заступіте / Од рук неситих!" дослідник вважає дослівним переспівом із книги Ісаї [2, с. 133]. Як справедливо відзначає літературознавець, "прощення було для Кобзаря ідеалом, якому всі люди повинні навчатись, бо ще не здібні до нього. Ще не мають його як добра для збагачення серця. Бо надто в гpixax" [2, с. 135]. Саме прощення було "найвищою мрією Кобзаря і небом для його власної душі, що освітлювало найкращий "шлях" до "майбутнього"" [2, c. 135]. Відчуваючи отакий постійний брак християнського прощення між людьми, брак добра і милосердя, Т. Шевченко закликав до змін, до переродження. Одним із таких шляхів до духовного оновлення поет, за словами В. Барки, вважав милосердя.

Отже, дослідження В. Барки "Правда Кобзаря" розкриває християнську сутність поезії Т. Шевченка. Таке розуміння творчості поета вдалося виявити завдяки потенціалу христологічної інтерпретації [16], яка органічно випливає з духовності нашого народу, коли "релігійність визнається як одна з невід'ємних частин його буття, як домінантна складова нашої ментальності" [16, с. 287]. Розкриття християнської інтенціональності творчості Т. Шевченка було одним з ключових завдань дослідників поета. Літературознавець не вдається до детального аналізу конкретних поетичних творів. Для нього важливо задати основний тон, подати візію Кобзаря як поета-християнина, наголосити на високих моральних ідеалах митця, підкреслити духовнотворчу спрямованість творчості Т. Шевченка. Отже, інтерпретація поезії Т. Шевченка крізь призму христології є природньою і цілком закономірною, органічно випливає зі світоглядних орієнтирів Т. Шевченка. Тому "витлумачення художніх феноменів крізь призму християнської духовності" [7, с. 269] є іманентною для творчого генія Кобзаря, що й продемонстрував дослідник В. Барка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барка В. Автобіографія / В. Барка. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.ukrlit.vn.ua/biography /barka.html

2. Барка В. Правда Кобзаря / В. Барка. - Нью-Йорк: Вид-во "ПРОЛОГ", 1961. - 283 с.

3. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту; [із мови давньоєврейської та грецької на українську дослівно наново перекладена / проф. І. І. Огієнком - митропол. Іларіоном]. - К.: Об'єднання біблійних товариств, 2000. - 1375 с.

4. Бігун О. Бог-слово у творах Тараса Шевченка: рецепція міфологеми Максима Сповідника / О. Бігун. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://naub.oa. edu.ua/2012/boh-slovo- u-tvorah-tarasa-shevchenka-retseptsiya-mifolohemymaksyma -spovidnyka

5. Бігун О. Поетика любові у творчості Тараса Шевченка / О. Бігун // Актуальні проблеми слов'янської філології. - 2013. - Т. 27. - С. 294-300.

6. Гайдеґґер М. Гельдерлін і сутність поезії / М. Гайдеґґер // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 250-264.

7. Іванишин П. Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти) : Монографія / П. Іванишин; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України.Дрогобич: Вид. фірма "Відродження", 2005. - 308 с.

8. Ільницький М. Еміграційне шевченкознавство: спектр інтерпретацій / М. Ільницький // Слово і Час. - 2012. - № 3. - С. 47-59.

9. Лучків С. "Океан" Василя Барки: у пошуках перекладу як творчості / С. Лучків; пер. з англ. В. Івашко // Світовид. - 1995. - Ч.1(8). - С. 77-87.

10. Маланій О. Джерела художнього світу поезій Василя Барки / О. Маланій // Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія: Філологічна. - 2014.Вип. 41. - С. 198-201.

11. Мафтин Н. Структурованість "Кобзаря" Тараса Шевченка теоцентричним началом / Н. Мафтин // Київські полоністичні студії. - К., 2015. - Том XXVI. - С. 144-153.

12. Павличко С. Василь Барка - дискурс псевдомодернізму / С. Павличко // Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1997. - С. 336-347.

13. Петриченко К. Вшанування пам'яті Т. Г. Шевченка Українцями діаспори (за документами ЦДАЗУ) / К. Петриченко // Українська біографістика. - 2014. - № 11. - С. 296-313.

14. Поліщук Я. Від правди до істини / Я. Поліщук // Барка В. Правда Кобзаря. - Рівне, 2002. - С. 295-319.

15. Пушко В., Пушко Р. Василь Барка: штрихи до життя і творчості / В. Пушко, Р. Пушко // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 5 (192). - С. 121-124.

16. Сенета М. Христологічна інтерпретація: актуальність, основні теоретичні засади / М. Сенета // Наукові записки. - Випуск 148. - Серія: Філологічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2016. - С. 286-298.

17. Сенета М. Феномен виникнення і особливості розвитку діаспорного шевченкознавства / М. Сенета // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. - 2016. - Вип. 41. - С. 50-57.

18. Сліпушко О. Ідея свободи у творчості / О. Сліпушко // Література. Фольклор. Проблеми поетики. - 2013. - Вип. 38. - С. 242-249.

19. Супронюк О. Еміграційне шевченкознавство ХХ ст. (за матеріалами відділу зарубіжної україніки Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського) / О. Супронюк // Бібліотечний вісник. - 2014. - № 4 (222). - С. 35-42. - Бібліогр. в кінці ст.

20. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. - 480 с.

21. Федорук О. Шевченкознавство в УВАН / О. Федорук // Хроніка-2000. Український культурологічний альманах. - 2011. - Вип. 3 (85): Зарубіжне шевченкознавство: Частина 1.

- С. 326-353.

22. Швець Г. Книга Василя Барки "Правда Кобзаря": жанрова специфіка та проблематика / Г. Швець // Шевченкознавчі студії: Збірник наукових праць / КНУ імені Тараса Шевченка.

- Вип. 12. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2009. - С. 204-208.

23. Шкрабалюк А. Свобода як християнська вартість у творчості Тараса Шевченка / А. Шкрабалюк // Шевченкознавчі студії: Збірник наукових праць / КНУ імені Тараса Шевченка. - Вип. 17. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2014. - С. 103-113.

24. Яковина О. Екзеґеза поеми "Марія" / О. Яковина // Яковина О., Слободян О. Тарас Шевченко: істина - некомунікативна реальність. - К.: Видавничий дім "Києво- Могилянська академія", 2013. - С. 38-59.

Размещено на Allbest.ru