"Майстер малих форм": про метафізику та бароковий консептизм Івана Величковського

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Майстер малих форм": про метафізику та бароковий консептизм Івана Величковського

Розглянуто творчість Івана Величковського в контексті стильових шкіл (течій) літератури українського бароко - метафізичної поезії та консептизму. З'ясовано, що епіграма, будучи поетичною візитівкою українського барокового поета, відкривала широкі можливості для використання консептів і передачі метафізичних сенсів. Іван Величковський демонструє не просто формальну вправність, а занурення у глибинні буттєві питання, що становили осердя метафізичної поезії того часу. Таке поєднання змістового та формального рівнів свідчить про стильовий феномен творчості поета, його належність до кола митців-метафізиків і до консептизму як стильової течії українського бароко. величковський українське барокко метафізик

Ключові слова: Іван Величковський, епіграма, курйозний вірш, консепт, консептизм, метафізична поезія, бароко, стильова течія.

Тhe article analyzes Ivan Velychkovskyi's works in the context of stylistic schools (trends) of the Ukrainian Baroque literature - metaphysical poetry and conceptism. The object of the study are the collections of "Zegar" C'Clock", 1690), "Mleko" f'Milk", 1691) and epigrams from the handwritten collection (the so-called two notebooks).

It is shown that the epigram, as a distinctive feature of the Ukrainian Baroque poet, on the one hand, opens up wide opportunities for using different types of concepts, and on the other, for the fixation and delivery of metaphysical meanings. Collections of this author are based on expanded verbal, meaningful semantic concepts and epigram-sentences with a conceptual content. Ivan Velychkovskyi is a true master in the use of poetic devices in the creation of a concept. These are repetitions, opposition, metonymy, techniques of word play and sentences contributing to the wittiness of a presentation.

The poet demonstrates not only the formal skillfulness but also the ability to go deep into the complex existential issues that had formed the core of the metaphysical poetry of that time. The sources of exquisite concepts, designed to make a strong impression on a demanding Baroque reader, are the traditional images of vanity world, fleeting human life, and inexorable death. In his poems, Ivan Velychkovskyi illustrates the characteristic feature of two main areas of the Baroque literature - metaphysical poetry and conceptism as a tendency to their synthesis and diffusion. Through the rise of the aesthetic value of intellectual tension (conceptism), an unknown and incomprehensible (metaphysical dimension of being) is comprehended.

Such a combination of semantic and formal levels indicates the stylistic phenomenon of the poet's works, his belonging to a circle of metaphysical artists and conceptism as a stylistic trend of the Ukrainian Baroque.

Keywords: Ivan Velychkovskyi, epigram, curious poem, concept, conceptism, metaphy

Незмінний інтерес до постаті й творчого доробку поета Івана Величковського підтримується в українському літературознавстві вже близько 100 років, починаючи з розвідок С. Маслова, Є. Пеленського, В. Перетца, Д. Чижевського. Останній, як відомо, іменував його "майстром малих форм" і звернув особливу увагу на епіграматичну вправність поета-віртуоза кінця XVII ст. [10]. Із того часу про творчі експерименти цього неординарного поета писали десятки вчених:Б. Бадрак, І. Бетко, К. Борисенко, О. Зосімова, В. Колосова та В. Крекотень, А. Мойсієнко, В. Шевчук та ін. Дослідників цікавили питання тематики, жанрових особливостей, образних домінант і художньої майстерності митця.

Натепер чи не найбільш актуальним є художньо- стильовий вектор аналізу творчості Івана Величковсь- кого. Переважає, звісно ж, бароковий дискурс, адже різножанрова поезія цього автора легко вписується у стильові координати бароко з його схильністю до незвичних, вибагливих, химерних форм, динамізмом, контрастністю і універсальністю змістового наповнення. У дослідженнях останнього часу глибоко вивчається механізм творчої лабораторії письменника, з'ясовується характер формального пошуку (Б. Криса), формулюються телеологічні засади творчості поета (Л. Ушкалов), відстежується характер авторського відчуття світу, невичерпні можливості слова (А. Ткаченко), пріоритетність поетичної гри (В. Шевчук, М. Сорока). Попри це, невирішеним залишається питання про приналежність поета до шкіл і течій літературного бароко в Україні. В одній зі своїх попередніх публікацій ми задекларували тяжіння Івана Величковського до кола митців- метафізиків і до консептизму як стильової течії бароко [9], однак це питання потребує більш докладного аналізу. Тому метою цієї статті є виявлення стильової природи поетичної творчості цього давньоукраїнського поета в контексті стильових шкіл (течій) літератури українського бароко - метафізичної поезії та консептизму.

Іван Величковський, поза сумнівом, - один із найяскравіших барокових поетів XVII ст., автор панегіриків, епіграм, курйозних і ліричних віршів релігійного та світського змісту, перекладач, теоретик фігурного віршування. Свій неординарний талант поета-віртуоза він особливо виявив у жанрі епіграми - одному з найулюбленіших і найбільш поширених у часи Бароко [1].

В епіграмі, як відомо, талановито сполучаються стислість, концентрація думки (афористичність) і вишуканість (приємність), тобто ті ознаки, що вимагають від поета й читача такого напруження інтелектуальних сил, що здатне принести особливе емоційне задоволення. Останнє стає можливим завдяки консепту, який і давні, і сучасні теоретики розглядають як уміле, дотепне, влучне, талановите поєднання протилежностей [4, с. 59; 7, с. 160]. Українські теоретики літературного бароко розрізняли два види консептів: словесний і смисловий. Словесний консепт передбачав застосування різноманітних прийомів словесної гри, а смисловий - це дотепний висновок, зроблений усупереч очікуваному [7, с. 163]. Тобто словесний дотеп - це, по суті, гра слів, а смисловий - гра понять. Консепт досягається різними формальними засобами: неочікуваними мовленнєвими зворотами, полісемією, парадоксальними епітетами, омонімами, оксиморонами, грою слів тощо.

Епіграма, як жоден інший жанр барокової поезії, передбачає звернення до консепту, що відображено в таких визначеннях: "Епіграма - це узгоджене неузгодження або неузгоджене узгодження, що містить в собі похвалу чи осуд чого-небудь", "Епіграма - це опис якоїсь речі, події або особи віршем, який у кінці подає щось дотепне або особливо влучне" [7, с. 156]. Саме консепт вважається квінтесенцією епіграми та невід'ємною складовою естетики бароко.

Аналіз творчого доробку Івана Величковського дає підстави стверджувати, що майже всі вірші поета, за винятком небагатьох, є епіграматичними за жанровою природою або близькими до цього жанру. Так, "збірникомепіграм" вважає книгу Івана Величковського "Зегар з полузегарком" (1690) архиєпископ І. Ісіченко [5, с. 372]. Поетові приписують авторство рукописного збірника (двох зшитків) епіграматичних творів. Жанрову природу збірки "Млеко от овци пастиру належноє" (1691) учені традиційно пов'язують із терміном "курйозна поезія", що передбачає особливу формальну вишуканість, експериментування зі словом і його формами. Якщо врахувати, що епіграматична поезія також тяжіє до ігрових форм творчості, то курйозні вірші Івана Ве- личковського здебільшого теж набувають епіграматичного оформлення. Усе це схиляє до пошуку слідів кон- септивного мислення у творах поета.

У змістовому плані твори Івана Величковського належать до таких тематичних різновидів барокової поезії, як духовна, релігійна, філософська, метафізична поезія: у них домінують релігійні мотиви й характерні для бароко відчуття дисгармонійності світоустрою, ірраціоналізму, марноти марнот. З огляду на це їх доречно розглядати й у контексті метафізичної течії барокової поезії, якій притаманне "прагнення пізнати не сенс життя, а сенс буття, тобто дію духовних законів у матеріальному світі" [11, с. 1].

На нашу думку, саме вірші-епіграми чи не найвиразніше ілюструють таку прикметну особливість двох основних напрямів барокової літератури - метафізичної поезії і консептизму, як схильність до їхнього синтезу, взаємопроникнення, адже саме через піднесення естетичної цінності інтелектуального напруження (консептизм) осягається невідоме й незрозуміле (метафізичний вимір буття). Іван Величковський своїми віршами виразно ілюструє цей синтез змістового та формального рівнів.

Свої епіграми поет будує за принципами стилю барокової естетики, про що свідчить досконала граматично-змістова гра строф, реплік і слів. Однак найчіткіше у його поезіях простежується бароковий феномен консе- птизму, який серцевиною творів, засобом осмислення метафізичних сенсів буття.

Перша збірка віршів поета "Зегар з полузегарком" присвячена бароковій темі часу. За словами архиєпис- копа І. Ісіченка, "Твір демонструє застосування епіграми для метафізичних роздумів про сенс життя і його минущість, про спасіння душі, роль у ньому Спасителя світу, молитовної опіки святих, передусім Богородиці" [5, с. 372]. Тобто зміст збірника епіграм цілком відповідний містичній перспективі творчого задуму.

Авторська спроба подати інтуїтивно пізнані, ірраціональні істини в художніх зразках вилилися в Івана Вели- чковського у потужне експериментування з формою творів, через яку читач мав пізнати ці істини. Це і комплекс графічних зображень на початку збірки (зображення герба Ясинських, постать Богородиці), і асоціації герба з годинником, і образ годинника, що визначає структуру збірки, і богородичний мотив, що присутній у кожній епіграмі завдяки архангельському вітанню "Радуйся".

Зміст кожної епіграми складає тлумачення символіки певної години. Саме воно відкриває простір для барокового консептизму - як формального (словесного), так і смислового. Формальний консептизм найчастіше досягається завдяки повторам, наприклад:

Час девятий глашаєт: "Радуйся, бо часа

Девятого до креста снято Христа Спаса [3, с. 60].

Уциклі "Полузегарик..." ефекту неочікуваності надаютьвіршам внутрішні контрасти. Адже йдеться вже про два цикли епіграм: години денні (їх у циклі 12) і нічні (їх теж 12), які формують загальну антитетичну структуру. Ця антитеза "день - ніч", "світло - темрява" виявляється і в окремих творах. Наприклад:

Час 1. Нощный.

Час гласит первый: "Радуйся, єдина В тмЪ міра сего свЪт родшая Сына [3, с. 63].

Повтори та протиставлення "надають ясності ходу думок та роблять епіграму гострішою, "пікантнішою" [10, с. 39]. Як слушно зауважив архиєпископ І. Ісіченко, у віршах Івана Величковського "постійним джерелом ан- титетичности є сам образ Пречистої Діви - водночас земної людини й матері Божого Сина" [5, с. 374].

Ще один прийом барокового консептизму - гра слів - найповніше реалізується в циклі "Минуты". Це афористичні вірші з єдинопочатком "минет" або "минут". Полі- семантизм віршів пов'язаний із грою слів "минути" (хвилини) і "минути" (проминути, пройти):

Минет младенчество.

Минет отрочество.

Минет юношество.

Минет мужество і т. д. [3, с. 64].

У цьому вірші строфи фактично побудовані на паро- німічних повторах, які створюють два рівні читання тексту: один - зовнішній, пов'язаний із плинністю земного життя ("минет" - мине), інший - духовний, що асоціюється з непроминальністю часу як такого.

У розділі "Квадрантес" мотивами епіграм стають смерть, страшний суд, пекло й небо, чотири частини світу, чотири євангелісти, чотири незворотні речі: час, молодість, втрата дівоцтва й мовлене слово. Вони, як і збірка загалом, підтверджують авторське тяжіння до барокової метафізики.

Друга збірка Івана Величковського - "Млеко, от овцы пастыру належное", за словами архиєпископа

І.Ісіченка, "витримана в культурі вибагливої барокової гри" [5, с. 376]. Тут найповніше втілено смисловий кон- септизм. Автор усіляко обігрує образ молока, покладеного в назву збірки: молоко нагадує про назву сузір'я російською мовою ("Млечный Путь"), до якого підноситься стріла на гербі Ясинських (гербовим віршем за тодішньою традицією відкривається книга); мотив молока, що його вівці приносять пастухові, переплітається із семантикою материнського молока, яким Богородиця годувала Ісуса.

Водночас збірка "Млеко" - утілення глибоких метафізичних сенсів, які поет доносить завдяки вмілому володінню тонкощами науки віршування. Як стверджує К. Борисенко, "Млеко" - це спроба знайти за допомогою мови шляхи виходу зі скрутних екзестенційних ситуацій, де за провідницю чистим душею править Божа Мати" [2, с. 343]. Прикладом такого вирішення ситуації, що передбачає вибір між земним і небесним, може служити азбучний вірш поета: "Аз Благ Всіх Глубина/ Діва Єдина/ Живот Зачах Званным/ Ісуса Избранным/ Который Людей Мною/ На Обід Покою/ Райска Собираєт,/ Туне О Ущедряєт,/ Умне Фенікс Христе,/ Отче Царю Чисте,/ Шествуй, Щедротами,/ Матерє Мольбами" [3, с. 76]. Перша його частина - "це своєрідний код мови Пресвятої Богородиці" [6, с. 139], яка прагне достукатися до свідомості людей, які ще не пізнали глибину духовних істин, але прагнуть цього. Друга частина вірша - це звернення людини до Христа, який молитвами Пречистої Матері допомагає долати непростий життєвий шлях. Обидві частини єднає думка про велич Творця та основне земне призначення людини - осягнення величі Бога.

Різноманітні раки, паліндроми, лабіринти, акровірші, вірші "многоприменительный", 'Единогласный", що увійшли до збірки Івана Величковського "Млеко", також є характерними зразками метафізичних творів, у яких "кожне слово, ба навіть кожна літера мають... містичне підґрунтя" [2, с. 346]. Суть поетичних експериментувань поета К. Борисенко вбачає у тому, що "через необмежені можливості слова автор намагається прийти до розуміння таємниць світобудови" [2, с. 346]. У цьому, власне, полягає смисл його метафізичних одкровень, хитромудро зашифрованих засобами мови.

Особливої вишуканості й дотепності Іван Величков- ський досягає в епіграмах, що є перекладами творів англійського латиномовного епіграматиста Дж. Оуена. Поет охоче обігрує в епіграмах традиційні образи плинності, мінливості земного життя людини, запозичені, зокрема, із текстів Святого Письма. Беручи за основу певний усталений образ, автор робить його ключовим поняттям свого вірша, надає йому нових, часто несподіваних відтінків значення.

Таким є традиційний образ смерті-злодія у перекладній епіграмі Івана Величковського "Смерть". Цей твір містить складні повтори та "сміливу" неморфологічну риму татя - на тя, яка привертає увагу читача:

Смерть яко тать, бо еще и горшая татя,

В том яко тать, же нагла, человЪче, на тя. Горшая, зась, бо злодЪй крадЪжь часом вернет, А смерть не ворочаетъ, що к себЪ завернет /[3, с. 149].

У вірші "На образ старца, держащаго клепсидру" автор, зосередившись на поясненні відповідного графічногозображення, обмежився лише кількома формальними засобами: маємо тут дві пари повторів "пуском - пЕска" і "жити - преживеши" та протиставлення понять "дни - минута":

Всує, старче, клепсидрным пЕском измЕряєш Дни твоя и толико єще жити чаєш,

Не вЕси, минуту ли преживеши цЕлу, много єст пЕска в гробЕ, а несть жизни тЕлу [3, с. 135].

Зауважимо, що годинник - найбільш прозорий символічний образ часу, адже він веде його безжальний відлік, наближаючи людину до смерті. Разом із тим, на переконання барокових авторів, цей простий побутовий пристрій нагадує грішникам про "чотири останні речі", спонукає людину до вчасної молитви та каяття.

В Івана Величковського образ піщаного годинника пов'язаний з топосом праху: пісок, що ним вимірюється час у клепсидрі, викликає асоціацію із земним порохом, на який неминуче перетвориться тлінне тіло померлого. Тим самим автор пропонує власну варіацію біблійного вислову: "Т и порох - і до пороху вернешся" [Буття 3:19]. Ланцюжок асоціацій (пЕсок клепсидрный - пЕсок в гробЕ) поет продовжує розробкою влучної антитези: "много єст пЕска в гробЕ, а несть жизни тЕлу" [3, с. 135].

Ще один епіграматичний вірш Івана Величковського, що обігрує традиційний для метафізичної поезії мотив зрадливості долі й мінливості щастя, побудовано на основі кількох антитез:

Рыдал би єси, аще вЕдать бы возможно, яко сего мЕсяця умреш непреложно.

Время весма безвЕстно, ты же ся смЕєши, невЕдый, аще єдин день сей поживеши [3, с. 124].

Опозиційними парами в цьому творі виступають як різнокореневі лексеми (рыдал - ся смЕєши, умреш - поживеши), так і споріднені слова (вЕдать -невЕдый, безвЕстно). Зрештою це приводить до повторів ключових понять (у цьому вірші - вмерти/ жити), властивих епіграматичній поезії.

На складній системі повторів та антитез ґрунтується також епіграма Івана Величковського "Слова старого до молодого", у якій розроблено популярний топос швидкоплинності людського життя:

Живот мой єст короткий, анЕся за часу продолжити возможет, мнЕйша єст от часу, Живот твой, молодику, вправдЕ должший, вшак же вЕдай, же и тот впрудце скоротится также [3, с. 151].

Вірш побудовано на основі контрасту, що помітно вже в його назві. Тут ідеться про двох персонажів- антиподів - старого й молодого. У творі чітко виділено дві частини, що перебувають в антитетичному відношенні одна до одної. Цьому сприяє словесна анафора "живот [мой] - живот [твой]" і лексичні антитези. Цікаво, що в межах кожної композиційної частини вони творяться словами різних частин мови (короткий - продолжити; должший - скоротится), хоча в загальній структурі епіграми вони сприймаються морфологічними парами (короткий - должший; продолжити - скоротится).

В епіграмі "До человека, не хотячого умирати" Іван Величковський демонструє свою схильність до афористичного вислову думок:

Плакалесь, гдись ся родил. Знат, же ся родити

не в смак ти било. Чему ж не хочеш умрЬти?

[3, с. 152].

Тут акцентовані два ключових моменти земного життя людини - народження і смерть. Застосовуючи прийом переносу (енжамбемент), поет досить вдало актуалізує ці поняття, створивши влучну антитезу прикінцевими лексемами (ся родити - умрЬти).

Одним із небагатьох прикладів дещо вільної і навіть легковажної інтерпретації серйозної теми смерті в українській поезії "високого" бароко є вірш Івана Величков- ського "День Страшного Суда": "На суд оний, на котром на все и всЬ люде/ отвЬт дадут, чи досит єдного дня буде?" [3, с. 152]. Стримана іронія цього риторичного запитання контрастує із серйозністю самої теми смерті, якою вона постає в інших барокових текстах автора.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. Отже, епіграма, що стала поетичною візитівкою барокового поета Івана Величковського, відкривала широкі можливості, з одного боку, для використання різного роду консептів, а з іншого - для фіксації та передачі метафізичних сенсів. Розгорнуті словесні, влучні смислові консепти й епіграми-сентеції з консептуальним наповненням є основою збірок цього автора. Іван Ве- личковський - справжній майстер у використанні художніх засобів при творенні консепту: це повтори, протиставлення, метонімія, прийоми словесної гри, сентенції, що сприяють дотепності викладу. При цьому він демонструє не просто формальну вправність, а й відкриття "правдивого стану речей", себто занурення у глибинні буттєві питання, що становили осердя метафізичної поезії того часу. Традиційні образи марнотного світу, швидкоплинного людського життя і невблаганної смерті постають в епіграмах джерелом вишуканих, розгорнутих концептів, покликаних справити якнайсильніше враження на вибагливого барокового читача. Таке поєднання змістового й формального рівнів, коли бароковий консептизм виступає засобом осмислення метафізичних сенсів буття, свідчить про стильовий феномен творчості поета, його належність до кола митців- метафізиків і до консептизму як стильової течії бароко.

Список використаних джерел

1. Борисенко К. Епіграми І. Величковського в контексті української літератури бароко. Літературознавчі обрії : Праці молодих учених України / К. Борисенко. - К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2о0і. - Вип. 2. - С. 3-7.

2. БорисенкоК. Курйозні вірші Івана Величковського / К. Борисенко// Київські полоністичні студії : зб. наук. праць. - К., 2004. - Т. VI. - С. 341-347.

3. Величковський Іван. Твори / І. Величковський. - К. : Наук. думка, 1972.

4. Довгалевський М. Поетика: (Сад поетичний) ; пер. В.П. Маслюка / М. Довгалевський. - К. : Мистецтво, 1973.

5. Ісіченко І. Архиєпископ. Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIIIст.) : навч. посіб. /І. Ісіченко. - Л. ; К. ; Х. : Святогорець, 2011.

6. Криса Б. Пересотворення світу. Українська поезія XVII-XVIIIстоліть / Б. Криса. - Л. : Свічадо, 1997.

7. Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої пол. XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні / В. Маслюк. - К. : Наук. думка, 1983.

8. Радишевський Р. Бароковий консептизм поезії Лазаря Барановича / Р. Радишевський // Українське літературне бароко : зб. наук. праць. - К. : Наук. думка, 1987. - С. 156-177.

9. Семенюк Л. Стильові течії українського літературного бароко: до постановки наукової проблеми // Наук.вісн. Східноєвропейського нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія: Філологічні науки. Літературознавство. - Луцьк. - 2016. - № 8 (333). - С. 150-155.

10. Чижевський Д. Майстер малих форм. Українське літературне бароко : вибрані праці з давньої літератури / Д. Чижевський. - К. : 2003. С. 57-85. - URL : http://litopys.org.ua/chyzh/chyb04.htm

11. Яковина О. Метафізична українська поезія другої половини XVII століття : семантико-художня парадигма : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 / О. Яковина. - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru