Європейський контекст української ренесансної літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Європейський контекст української ренесансної літератури

О. Щелкунова, асп.

Київ

Анотація

Досліджено специфіку української літератури доби Ренесансу (кінець XV-XVI ст.), її інтегрованість у культурно- літературний дискурс тогочасної Європи. На прикладах творчості Станіслава Оріховського, Себастяна Кленовича, Павла Русина проаналізовано безпосередні й опосередковані впливи національної та європейської традицій на тогочасну українську літературу.

Ключові слова: Ренесанс, європеїзм, європейський контекст, національні літератури, Станіслав Оріховський, Себастян

It is investigated the Europeanism of Ukrainian literature of the Renaissance (the end of the 1ffh and 16th centuries) in this article, its integration into the cultural and literary discourse of the Europe. The peculiarities of the Europeanism of Ukrainian literature of the era of the Renaissance and its European contacts are analyzed.The direct and indirect influences of national and European traditions on contemporary Ukrainian literature have been analyzed taking into account the examples of the works of Stanislav Orikhovsky, Sebastian Klenovich, Pavlo Rusin. There were analyzed just some of writers' works. The main concepts of Ukrainian Renaissance literature - deep interest in the person, spiritual protest, the glorification of human beauty, connection with life. - were considered on the basis of that works. The factors of the of the formation of nationalogenesis, which confirm the spiritual, cultural, historical heritage, as well as methods of self-presentation of Ukrainians in the European context have been also analyzed. It is also emphasized on the humanism as on the implementation of Western ideas in the Ukrainian world. All ideas are considered with the involvement of the biblical accent due to the long traditional management of Christian moral principles. The system of values of the Renaissance world comes into focus in front of the socio-historical background. since Ukrainian culture has achieved the national version of the established Renaissance model through overcoming complex and often unfavorable historical circumstances. It is also underscored on the features of mediated and direct cultural-literary contacts of Ukraine and Europe.

Keywords: Renaissance, Europeanism, European context, national literature, Stanislav Orikhovsky, Sebastian Klenovich, Pavlo Rusin, humanism, religiosity.

Доба Відродження (Ренесансу) (кінець XV-XVI ст.) - складний і суперечливий період в історії української літератури, адже період пробудження культури й літератури збігся з добою відсутності власної держави. Це супроводжувалося складною політичною ситуацією, територіальною роздробленістю й особливостями історичного розвитку. Відсутність політичної незалежності України, входження її земель до складу різних країн визначало суттєві зміни української культурно- літературної парадигми. Усе це детермінувало різні наукові тлумачення доби українського літературного Ренесансу. Проте саме цей період був часом інтенсивних зв'язків української літератури з іншими культурними просторами. Це були часи активного формування європеїзму української літератури, який розуміємо як творення спільних норм і цінностей, які виходять за межі національно-етнічної й державної ідентичності. В. Литвинов правомірно наголошує, що в цей час "починається якісно новий етап розвитку духовної культури на Україні. Він визначається становленням нової ментальності, нових національних і культурних традицій, що виникають на грунті формування східнослов'янських версій реформаційної ідеології та ренесансно- гуманістичного світогляду. Ці два напрями розвитку тогочасної вітчизняної думки викристалізовуються у складному процесі еволюції традиційних форм духовності, створених давньоруською книжністю, і їхнього синтезу із зовні запозиченими формами мислення, що трансформуються під дією "семантичного поля" української культури" [5, с. 21].

Мета нашої статті - дослідити особливості європеї- зму української літератури доби Відродження та її європейські контакти.

Актуальність роботи полягає в необхідності сучасного наукового осмислення специфіки взаємодії української літератури з іншими європейськими художніми системами в добу національного Ренесансу.

Новизна статті полягає у спробі системного висвітлення особливостей європеїзму української літератури, виокремлення в ній загальноєвропейських і суто національних характеристик. Окремі аспекти досліджуваної теми висвітлено в працях П. Білоуса, В. Литвинова, О. Сліпушко, Р. Радишевського, В. Шевчука, В. Яременка й ін. Проте до цього часу не існує єдиної системної праці, присвяченої інтерпретації європеїзму української літератури доби Ренесансу з історико- літературних позицій.

На думку дослідників М. Шаповалової, Г. Рубанова, Л. Моторного, уся Західна та Центральна Європа, включаючи й Польщу, розвивалась у тісних культурно- літературних взаємозв'язках [6]. Щодо України, то особливо активними були її контакти з Річчю Посполитою, до складу якої, починаючи з XV ст., входила частина територій західноукраїнських земель. Це зумовлювало системний і послідовний процес обміну традиціями, засвоєння Україною польських та інших західноєвропейських тенденцій через Польщу. Зберігаючи в основі середньовічні києворуські традиції, українське письменство інтегрувало в них нові західні тенденції, формуючи таким чином нову національну ренесансну літературу. Загалом ренесансна модель у національному варіанті в українській літературі визначилася шляхом синтезу європейської й української традицій. Варто наголосити, що українські письменники активно засвоювали латинь як мову міжнаціонального спілкування, пишучи водночас українською, польською, церковнослов'янською мовами. культурний літературний дискурс традиція

Європейський контекст української ренесансної літератури насамперед розглядаємо через художньо- духовні контакти українських письменників із європейськими, зокрема польськими, італійськими, німецькими, чеськими й ін. Зв'язки українських ренесансних гуманістів кінця XV-XVI ст. із західноєвропейськими були як безпосередніми, так і опосередкованими. Опосередковані зв'язки основувалися на читанні та інтерпретаціях українськими письменниками творів європейських мислителів і митців. Головними центрами наукового й культурного життя у цей час були Київ, Львів, Острог, Перемишль, Замостя [і]. Острозька академія та міські братські школи були тими навчальними осередками, де студенти мали можливість ознайомитися з творчими здобутками європейських гуманістів. Поряд із Острогом і Києвом суттєву освітню роль відігравало місто Перемишль, вихідцем із якого був учень багатьох вузів Європи - Станіслав Оріховський. Потужний український науково-освітній осередок діяв також у Кракові. До нього належав викладач Юрій Дрогобич, який із часом став ректором Болонського університету в Італії. Результатом діяльності цього осередку стало, очевидно, видання 1491 р. в Кракові у друкарні Швайпольта Фіоля кількох україномовних книг [1]. Усі ці факти свідчать про опосередковані зв'язки українських письменників- гуманістів із ренесансним простором Західної Європи.

Знаковим було те, що багато вихідців з України після навчання в Європі продовжували свою діяльність на теренах західноєвропейських країн. Насамперед видатну роль у розвитку української, польської, італійської літератур відіграли Станіслав Оріховський, Юрій Дрогобич і Павло Русин. Освітні гуманісти українського походження, їдучи з України в Європу, не лише засвоювали й по-своєму інтерпретували передові ренесансні ідеї, а й ставали їхніми промоторами і творцями. Відтак їхні постаті визначаються як інтегральна складова так званої загальноєвропейської "республіки вчених".

Загальноєвропейською ренесансною рисою, котра активно інтегрувалася і в українську тогочасну літературу, стала ідея антропоцентризму. Тепер у центрі світоглядної системи доби бачиться людська особистість, із визнанням її неабияких творчих здібностей, розуму, почуттів, емоцій, прагненням до земного щастя й насолоди тощо. Характерна риса Відродження - гуманізм, який поступово набуває натуралістичного характеру. Земне життя як об'єкт художнього зображення стало визначальною і характерною рисою епохи Відродження. Провідні культурно-літературні мотиви - боротьба людини за щастя і любов, утвердження необхідності особистої самореалізації людини. Поряд із рисами загальноєвропейськими, які підтверджують типологічну цілісність європейської літератури доби Відродження загалом і української зокрема, спільність загальних ренесансних принципів, ідейну єдність історичних періодів, українська література мала свої особливості, позначені яскраво вираженою національною своєрідністю.

Українські письменники та мислителі доби Ренесансу Станіслав Оріховський, Павло Русин, Юрій Дрогобич, Себастян Кленович належать українській, польській, італійській літературам. Вихідці з України стали знаковими постатями тогочасного європейського Відродження, своєю творчістю реагуючи на тогочасні культурно-літературні тенденції та зміни. Гостро відповідаючи на зменшення вагомості суспільно-політичної ролі України, письменники стали зображувати українське життя у всьому його розмаїтті, наголошуючи на самодостатності й оригінальності. Так, українсько-польський поет Се- бастян Кленович у поемі "Роксоланія" подав неповторний художній образ Русі-України, детально описавши її традиції й культуру:

Про ліси та звичаїв русів,

Про ведмедів, отих вихованців лісу,

Про міста, та вежі, й людські хатини [4, с. 237].

Провідними темами українських митців європейського рівня стала боротьба людини за щастя - як національно-етнічне, так і особисте. Яскравим свідченням цього є історико-мемуарна проза українсько-польського митця і мислителя Станіслава Оріховського. Скажімо, у "Промові у справі закону про целібат, виголошеній на соборі Станіславом Оріховським Русином" автор категорично засуджує ідею целібату в католицькій церкві, вважаючи її такою, що суперечить інтересам і природним потребам людини. Він пише: "Заявляю: закон Сірі- ція не тільки не корисний для церкви, а й загалом згубний, суперечить самому Богу, не відповідає прийнятим законам і природі й, нарешті, позбавлений усякої людяності й чесності. Чесне та спокійне людське життя забезпечується двома чинниками, а саме: соромливістю та справедливістю. Якщо їх усунути, то не може існувати жоден союз і не може встояти жодна установа" [5, с. 114]. Відтак в українській ренесансній літературі спостерігався глибокий інтерес до особистості, духовний протест проти будь-яких обмежень її прав, уславлення краси людини, її зв'язок із повнокровним життям.

Українські ренесансні письменники орієнтувалися на висвітлення внутрішнього світу особистості, особливостей людської природи, її емоцій і почуттів. Прагнучи відгукнутися на питання людського буття, вони водночас зверталися до національної історії й легендарного минулого. Саме вони є основою для тяглості літературних традицій, продовження середньовічних надбань у добу Ренесансу, наповнення їх новим змістом. Особливо показовим було апелювання до національної історії, віддзеркалення у її контексті актуальних проблем того часу. Станіслав Оріховський, зокрема, питання національної самодостатності й особистої свободи бачить центральними категоріями своєї творчості. А Себастян Кленович, уславлюючи рідну землю - Русь-Україну - наголошує на її самодостатності та вагомій ролі в тогочасному європейському просторі.

Усвідомлення складного політичного становища українського народу й намагання його поліпшити шляхом здобуття для українців нових прав і свобод сприяли значному піднесенню національної самосвідомості у творчості письменників-гуманістів. Одним із засобів цього було систематичне акцентування уваги на власному русько-українському походженні. Так, у своїх текстах Станіслав Оріховський неодноразово підкреслює своє походження. Наприклад, у "Листі Петрові Гамрату" зустрічаємо частотні наголошення: "Станіслав-

Оріховський Рутенець зичить міцного здоров'я", "Та я людина рутенського роду...", "Бо як мені говорити про рутенців, що їхні релігійні обряди, релігійні принципи, а також увесь стан церкви я зобов'язаний знати, тому що це в мене успадковане від батьків" тощо. Підтверджує Станіслав Оріховський таку свою національну орієнтованість і в біографічному "Листі Петрові Гамрату від 1544 р." [2]. Порушуючи питання освіти та релігії, він одночасно подає загально-теоретичну інформацію про Русь, яка свідчить не тільки про глибокі енциклопедичні знання української історії, а й щиру зацікавленість власним походженням. Визнаючи свою національну приналежність, письменник не уникає можливості представити й етнічний портрет українців: "...рутенський народ від народження найлагідніший, дотримується не лише батьківських звичаїв та освіти, але ревно дбає також про духовну культуру і побожність" [2]. Наголошення виключно на позитивних характеристиках українців підтверджує щиру захопленість і відданість їм Станіслава Орловського, його прагнення дорівняти своїх співвітчизників до інших європейських націй, насамперед польської.

Визначаючи себе як національно свідому особистість, шукаючи шляхи допомоги рідному краєві та народові, Станіслав Оріховський водночас не лише не принижує гідності інших національностей, а й усіляко сприяє їхній підтримці, виступаючи "на захист посполитих, радивши організувати службу так, щоб бідаки спочили від податків" [2]. Для нього важлива можливість повноцінного існування людини незалежно від місця її народження та соціального статусу. Загалом це була загальноєвропейська ренесансна властивість.

У контексті розуміння антропоцентризму як однієї з домінантних характеристик епохи Відродження визначається специфіка вираження у творах Станіслава Орі- ховського його ставлення до релігії. Зосереджуючи основну увагу на подіях, пов'язаних із людиною, активно співпереживаючи хиткому становищу українського народу, спричиненому, з одного боку, постійними набігами турків, а з іншого - польським тиском, автор не заперечує існування Бога. Натомість просить у нього допомоги своєму рідному народові - українському. Бог, у його баченні, є вищою сутністю, заповідями якого керується письменник: "Житиму так, як мені Бог і природа велять" [2].

У творчості Павла Русина характерним і промовистим є гармонійне поєднання, синтез біблійних і земних мотивів. Загалом подібна тенденція простежується у культурі епохи європейського Ренесансу. Яскраво виражені антропоцентричні тенденції характерні для творів Е. Роттердамського, С. Бранта, Г. Сакса, Піко делла Мірандоли, А. Поліціано, М. Фічіно, Л. Бруні, П. Браччоліні, Л. Валли та публіцистики М. Лютера, Т. Мюнцера [7, с. 397]. Крім того, антропоцентризм тут поєднується з релігійними ідеями образотворчого мистецтва, новим баченням образів Ісуса Христа, Матері Божої, святих. Водночас морально-дидактичні тенденції Святого Письма активно взаємодіють із тогочасними ренесансними культурно-освітніми традиціями.

У поезіях Павла Русина спостерігаємо не конкретні, глибоко філософічні ідеї, а домінантні мотиви особистого ставлення автора, який є виразником поглядів суспільства, до певних предметів, явищ, обставин і емотивну оцінку подій. Ця риса є унікальною, не притаманною ні попередній, ні наступній епохам. Відсутність практицизму, прагматичності й поміркованості сприяє утвердженню саме гуманістичних ідеалів. У його віршах відсутнє традиційне захоплення людиною як природною істотою, возвеличення її фізичних і моральних можливостей [7, с. 397]. Ми радше бачимо спрямування визнання земних цінностей, корисності світського знання. Оскільки загальновизнаним є погляд на людину зі знаннями як на освічену, можемо говорити про освітні ідеї як про уславлення знань.

Визнання важливості освіти простежується і в поезії Павла Русина "Промовляє книга, яку добуто зі сховища і якій повернено давній полиск". Для нас у цьому випадку важлива не стільки сама розповідь поверненої зі "сліпої в'язниці" книги, скільки значення, яким наділяє автор книгу. Павло Русин вивищує її над предметністю й надає подібно людині слово. Ми бачимо надзвичайну вагомість книги. Вона для нього - джерело знань, мудрості, образ святої правди, що дорожчий за будь-які коштовності. Крім того, книга розглядається в поезії не як окремий предмет, а як збірне поняття. Отже, вивищуючи всі книги, він таким чином, підносить і знання, які вкладені в їхній зміст. Така позиція обумовлена віяннями характерного для епохи Ренесансу гуманізму [7, с. 397]. У поезії "До книжечки" Павло Русин також підтверджує надзвичайну шану книги як джерела знань [7, с. 399]. Своє ставлення виявляє з перших рядків:

Йди вже книжечка, йди, моя солодка,

Йди, від золота ясніша,

Від коштовностей мені дорожча [3].

Використання епітетів налаштовують читача на відповідне сприйняття. Прохаючи книгу не соромитися, тим самим популяризує знання, прагне поширити у маси. Заохочуючи не боятися, тим самим закликає читати народ:

Будь спокійною; весь твій страх даремний [7, с. 399]: Щит хоронить тебе, і коні, і стріли.

Ти під захистом дужої правиці Мужа нашого патрона [3].

До нього й має іти книжечка. Патрон її читатиме: .візьме до рук тебе привітно І гортатиме знов і знов, а врешті,

Він впов'є тебе з руж п'янким віночком Ще й цілунками, радісний, осипле...[3]

Це свідчить про те, що люди вже були освіченими, прагнули дізнаватися щосьнове. Цим вони стверджували національне начало, утверджували духовні, культурні, історичні надбання. Відповідно, зберігаючи єдність з іншими культурами, шанували світову пам'ять і водночас підкреслювали свою самобутність.

Загалом поетичні тексти Павла Русина прославляють письменство, книги, слово, правду [7, с. 399]. Змістовність і насиченість його поезій репрезентують загальні тенденції в розвитку тогочасної освіти. Він тлумачить знання як такі, що сприяють просвітництву та вдосконаленню особистості. Про необхідність отримання освіти Павло Русин говорить не прямо, а через показ шанобливого ставлення до книжки. Він дає читачеві можливість зрозуміти надзвичайну вагомість знань, зобразивши важливість поезій. Читач має сприймати книгу як носія знань, що формує освітні засади. Пропагування знань здійснюється також посередництвом уславлення слова і закодованої в ньому інформації [7, с. 399].

Ідейно-тематичний спектр поезій Павла Русина свідчить про те, наскільки суттєвим було значення освіти в тогочасному суспільстві як одне із проявів гуманістичних тенденцій. Павло Русин не просто представляв основні переконання доби Відродження, а й виокремлював серед них пріоритетні риси, однією з яких були знання. Він, зображуючи поціновування книжок, показав яскраво виражене авторське бачення їхньої значимості [7, с. 399].

Отже, література українського Відродження відіграла суттєву роль у процесі націогенезу українців. Це був період духовного й літературного пробудження після монголо-татарського поневолення. Література українських гуманістів засвідчила народження національної ідеї та визначення особистості саме як представника українського народу, не зважаючи на те, у якій країні письменник проживав. Підкреслення українського походження стає для нього справою життя й честі. Загалом українська ренесансна література була європейською за своїм спрямуванням та ідейно-тематичним спектром. Водночас вона утверджувала суто національні ідеї як спосіб репрезентації українського народу в тогочасному європейському просторі.

Список використаних джерел

1. Оріховський С. Напучення королеві польському Сигізмунду Авгус- тові / С. Оріховський.

2. Слово многоцінне ; упор. В. Яременко, В. Шевчук. - К. : Аконіт, 2006. - Т. 1.

3. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія. - К. : Наук. думка ; Основи, 1995. - Ч. 1.

4. Шаповалова М. Історія зарубіжної літератури / М. С. Шаповалова, Г. Л. Рубанова, В. А. Моторний. - Л. : Світ. 1993.

5. Щелкунова О. Національні освітні ідеї в ренесансних поезіях Павла Русина / О. Щелкунова // Літературознавчі студії. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2014. - Вип. 42. - С. 396-401.

References

1. Slovo mnohotsinne / upor. V. Yaremenko, V. Shevchuk. T.1 K. : Akonit, 2006. 799 s.

2. Ukrayinski humanisty epokhy Vidrodzhennya. Antolohiya. - Ch. 1. K. : Naukova dumka, Osnovy, 1995. 430 s.

3. Shapovalova M. Istoriya zarubizhnoyi literatury / M. S. Shapovalova, H.L. Rubanova, V. A. Motornyy. L. : Svit. S. 1993. 624 s.

4. Shchelkunova О. Natsionalni osvitni ideji v renesansnyh poezijah Pavla Rusyna // Literaturoznavchi studiji. 2014. Vyp. 42. S. 396-401.

Размещено на Allbest.ru