Тарас Шевченко в культурному просторі Туреччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Тарас Шевченко в культурному просторі Туреччини

І. Прушковська, д-р філол. наук, доц.

Анотація

Присвячено дослідженню функціонування образу й творчості Тараса Шевченка в культурному просторі Туреччини. Формування цілісної картини сприйняття турецьким суспільством духу української нації зумовлює мету пропонованої розвідки, представлення історичного й сучасного зрізу українсько-турецьких літературних взаємин, здійснення перекладацького аналізу турецькомовного "Кобзаря" визначають завдання розвідки. У статті визначено, що знайомство турецького суспільства із постаттю Тараса Шевченка лише набирає обертів, творчість Великого Кобзаря сприймається в Туреччині як складник духовного єства українського народу, відбувається поступове розкриття феномену Великого сина України, наголошується на значенні Шевченка- поета в турецькому соціокультурному просторі, констатується відсутність у ньому образу Шевченка-митця.

Ключові слова: Тарас Шевченко, турецький культурний простір, переклад, рецепція, діалог.

The article is devoted to the study of the functioning of the image and work of Taras Shevchenko in the cultural space of Turkey. The purpose of the article - the formation of a coherent picture of the perception of the Turkish society by the spirit of the Ukrainian nation, the presentation of the historical and contemporary section of Ukrainian-Turkish literary relations, the implementation of the translation analysis of the Turkish-language "Kobzar" determine the task of intelligence.

Among the modest list of Ukrainian artistic works represented in Turkish, the works of the father of the Ukrainian nation Taras Shevchenko and first of all the "Testament" are taken up by the first place. Today, there are several translations of the "Testament" in Turkish (1927, 1968, 1971, 2009). In 2009, Shevchenko's works sounded in Turkish in a wider format thanks to the translation of Tudor Arnout from the part of "Kobzar," as well as the poems "The Caucasus" translated by Omer Dermendzh. Due to the fact that the heritage of the Ukrainian nation, Taras'es word, finally became a part of Turkish culture, it revealed to the Turks the artistic thinking and consciousness of the author.

The article states that the acquaintance of Turkish society with the figure of Taras Shevchenko is only gaining momentum, the creativity of the Great Kobzar is perceived in Turkey as a component of the spiritual nature of the Ukrainian people, there is a gradual disclosure of the phenomenon of the Great Kobzar, it is emphasized on the meaning of Shevchenko's poet, while the importance for Ukraine is completely ignored. and the world of Shevchenko-artist.

Key words: Taras Shevchenko, Turkish cultural space, translation, reception, dialogue.

Прушковська, д-р філол. наук, доц. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

В українському літературознавстві шлях Шевченка до інших народів турботливо досліджується з різних поглядів та методологій, адже сьогодення неможливо уявити без спілкування культур. Передумовами такого спілкування є насамперед досягнення "спільності" мови, максималізації діалогу через культурний та медійний простори. "Спільність" мови передбачає якісні, фахові переклади, які репрезентують ту чи іншу культуру з мінімальним заломленням культурологічного світла. Активізації й збільшення мотиваційності діалогу культур у свою чергу сприяють обізнаність й орієнтація реципієнтів у соціокультурному просторі іншого народу й країни. Говорячи про функціонування Тарасового слова у турецькій соціокультурній сфері, зважатимемо насамперед на зазначені чинники, формуючи загальну картину сприйняття турецьким суспільством духу української нації, що зумовлює мету пропонованої розвідки. Представлення історичного й сучасного зрізу українсько-турецьких літературних взаємин, здійснення перекладацького аналізу турецькомовного "Кобзаря" визначають завдання розвідки.

Перекладацькі аспекти творчості Тараса Шевченка турецькою мовою до сьогодні висвітлювалися в окремих статтях і розвідках таких науковців, як І. Ганусець, Я. Дзира, Т. Зарицька, І. Каян, І. Прушковська, О. Ткаченко, проте функціонування Тарасового слова не лише у перекладацькій сфері, але й більш широко й загально - в культурному просторі Туреччини, досліджується вперше, що зумовлює новизну розвідки.

Творчий діалог між представниками української і турецької літературної еліти має давню історію. Перші спроби проникнення в орієнтальний світ з'являються у творах українських вчених у XVIII ст. і концентруються в наукових центрах, якими стають університетські міста. Орієнталістичні дослідження проводилися у Харківському, Київському, Новоросійському, Львівському університетах, а також у Ніжинському ліцеї, історичному товаристві Нестора Літописця, Київській духовній академії. До давньотюркських пам'яток виявляв інтерес М. Грушевський, до словесної творчості турків зверталися М. Драгоманов, М. Максимович, М. Сумцов.

Українці можуть пишатися глибокими дослідженнями в галузі турецької літератури, що їх запропонував світовій громадськості славетний орієнталіст Агатангел Кримський ("Історія Туреччини та її письменства", "Тюрки, їх мови та літератури"). На початку 20-х рр. ХХ ст. члени Всеукраїнської академії наук активно вивчали історію українсько-турецьких відносин, тематика якої була актуальною з погляду україністики. У 20-30 рр. після кемалістсь- кої революції й укладання турецько-українського договору про дружбу і братерство взаємні інтереси увійшли в активніше русло. Важливою подією у згаданий період було відрядження до Туреччини групи вчених для налагодження наукових і культурних зв'язків між двома країнами, до якої увійшли О. М. Гладстерн, В. М. Зуммер, О. О. Сухов, П. Г. Тичина. Тоді в журналі "Червоний шлях" з'явилися переклади Тичини турецьких оповідань Емі- на Мегмета "Дівчинка з сірниками", "Залізо".

З 30-х до 60-х років ХХ ст. літературні відносини фактично не підтримувались через політичний тиск і масові репресії 30-х, передачу Інституту сходознавства у відомство Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інституцій, припинення оріє- нталістичних праць в Україні, поступове знищення спеціалістів- тюркологів. Ситуація помітно змінилася після реабілітації у 1957 р. А. Кримського. Нова генерація орієнталістів-шістде- сятників продовжила справу Кримського, переважно в галузі перекладу художньої літератури. Більше ніж на 25 років українсько-турецький літературний діалог було призупинено. Але вже з 60-х років ХХ ст. і до сьогодні значна кількість літературних творів Туреччини говорить до нас українською. На сьогодні в українському перекладі досить широко представлена турецька романістика й новелістика (Решат Нурі Гюнтекін, Фахрі Ердінч, Назим Хікмет, Алі Сабахаттін, Орхан Памук, Альпер Акчам, Більге Карасу, Асли Е. Перкер, Туна Кіремітчі), драматургія (Назим Хікмет, Тунджер Джюдженоглу, Бехіч Ак, Озен Юла), турецька поезія (Орхан Велі, Ісмаїл Уяроглу, Октай Рифат, Бед- рі Ейюбоглу, Фазил Дагларджи, Яшар Кемаль).

Переклад художньої літератури сприяє взаємозбагаченню і взаєморозумінню культур, але за умови, що національна своєрідність однієї з них сприймається іншою як визначальний елемент її рівноцінності [2, 20]. Взаємозбагачення української і турецької культур не можна вважати рівноцінним, адже обсяг перекладів турецької художньої літератури українською мовою значно перевищує кількість перекладів з української на турецьку.

Представлення турецької літератури українським читачам почалося ще на початку ХХ ст. (А. Кримський, В. Дубровський), тоді як поодинокі переклади українських літературних творів (не враховуючи перекладу "Заповіту") почали з'являтися лише на початку 2000-х рр. Саме тоді турецькі літературознавці, пересічні громадяни почали відкривати для себе імена відомих українських митців слова. Цьому сприяли як політичні (Помаранчева революція), так і культурні (перемога України в конкурсі "Євро- бачення", яке проходило в Туреччині) події в житті України, які допомогли сформувати в турецької спільноти більш чітку уяву про їхню країну-сусідку шляхом ідентифікації українців як окремої нації, а не невід'ємної частини "російського світу". На сьогодні досить складною лишається ситуація з представленням української літератури в Туреччині. Кількість імен, які презентують українське літературне слово турецькому читачеві, мізерна: Т. Шевченко "Кобзар" (вибране), П. Загребельний "Роксолана", П. Вольвач "Кляса", C. Дзюба (вибрані вірші), І. Корсак "Отаман Чайка" тощо. Частина перекладів - ініціатива самих перекладачів, інша ж - проекти у рамках розвитку культурних відносин між Україною й Туреччиною. Про проблему популяризації української літератури у світі загалом, й у тюркському зокрема, говорить літературознавець Олесь Кульчинський у статті ""Східний фронт" українських перекладів". Він гостро звинувачує державну політику стосовно небажання втручатися у процес фінансування популяризації власної літератури у світі: "Ми, маючи справжнісінькі "дарунки долі", не вдаримо палець об палець, щоб донести їх до нашого східного побратима-читача. Хоча, якщо звернутися до досвіду тієї-таки найближчої нам сусідки Туреччини, то можемо сміливо стверджувати, що нинішній сплеск популярності турецьких авторів у світі не в останню чергу завдячує культурній політиці цієї держави" [11]. Не можна не погодитися із словами українського письменника Павла Во- львача, який, боляче переживаючи рівень представлення української літератури за кордоном, все ж вірить у те, що "українська література й культура починає нарешті не скніти, а жити, і що туркам було б цікаво відкрити для себе сучасну українську літературу. Тим більше, що відкривати є що. Так, ми дуже близькі народи, попри порізну несхожість. Варто лише пам'ятати, що з часів турецьких галер і козацьких чайок засоби комунікації значно вдосконалилися і потреба у відкритті один одного стала ще більш нагальною" [10].

Надія на активізацію українсько-турецького літературного діалогу є, враховуючи позитивні тенденції у сфері культурної співпраці України й Туреччини: відкриття кафедри української мови в Стамбульському університеті (Туреччина), відкриття нових спеціальностей й кафедр з підготовки знавців турецької мови у Київському університеті імені Бориса Грінченка, Національному університеті імені М. П. Драгоманова, що значно розширює існуючий з часів незалежності України перелік вищих навчальних закладів, у яких сформовані тюркологічні студії, спільний з турецькою стороною проект Спілки письменників України щодо видання турецькою мовою збірки оповідань сучасних українських авторів тощо.

Серед скромного переліку українських художніх творів, репрезентованих турецькою мовою, перше місце займають твори батька української нації Тараса Шевченка і насамперед "Заповіт". На сьогодні існує декілька перекладів "Заповіту" турецькою мовою (1927 р., 1968 р., 1971 р., 2009 р.). 2009 року творчість Шевченка пролунала турецькою у більш широкому форматі завдяки перекладу Тудори Арнаут частини "Кобзаря", а також поеми "Кавказ" у перекладі Омера Дерменджі. Завдяки тому, що надбання української нації - Тарасове слово, стало нарешті й часткою турецької культури, воно виявило для турків художнє мислення та свідомість автора.

Звісно, найголовнішою і визначальною ознакою художнього перекладу є можливість конкретного зіставлення його тексту з текстом оригіналу. Наскільки б по-різному не трактувалося поняття тексту, переклад робить розуміння його однозначним: тут завжди йдеться про текст в процесі сприймання, про активне функціонування літературного твору [3, 14]. Торкаючись теми перекладу творів Т. Шевченка, і насамперед його поеми "Іван Підкова", необхідно наголосити на важливості правильної інтерпретації ідеї в художніх образах твору. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало поета. У ранній період творчості (1838-1843) Т. Г. Шевченко багато уваги приділяв історичній тематиці, його приваблювала тема боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, яка вперше поруше- на ним саме у поемі "Іван Підкова" (1838). Ця поема стала якісним етапом змалювання історичного минулого українського народу. Шевченко оспівував героїв-козаків у своїх поемах, бо хотів, щоб вони назавжди залишилися в пам'яті народу і стали прикладом для нащадків, тому у турецькому друготворі не зайвим був би невеличкий коментар з приводу суспільного значення поеми, важливості постаті Івана Підкови, глибини його імені (запорожці за хоробрість і силу прозвали Івана Підковою, адже він мав незвичайну фізичну силу, запросто розгинав підкови, міг зупинити віз, запряжений шістьма кіньми, ухопивши його за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові ворота). Вже йшлося про те, що рима й ритм є важливими компонентами ві- ршотворення у поетичній творчості Т. Шевченка. Розглянемо римоформи поеми "Іван Підкова" у порівнянні з турецьким перекладом. В оригіналі римуються кожен другий і четвертий рядки, причому поет використовує переважно неточні і приблизні рими. Римовані слова є різними частинами мови - іменниками, дієсловами, тоді як у турецькому перекладі римуються переважно дієслова шляхом додавання однотипних наголошених афіксів різних часів, до того ж римовані рядки не збігаються з оригіналом: гармати-панувати patliyordu-yaзiyordu, волю-полі, почити- повите Kaldi-sanldi-yatmldi, гори-говорять зagirir, розмовляє- співає Daniзir- зigirmaya зaliзir, танцювало-кружала Oynanirdi- iзilirdi, Україні-спочине Gьzeldi-sцzlerdi, криє-стогне-виє Kapliyoruluyor, хлоп'ята-погуляти Delikanlilaraзiyor, вкрили- хвилі Doldurdu-duruldu, неба-треба Belli degil-gerekir, літає-знає Uзuyor-okuyor, в роті-роботі Agzinda sцnьyor-i§ ariyor, чуприну- гине Perзemini ardina-durdu divana, молодці-гості, заревіло- закипіло, походжає-поглядає Giydidalgalandi, dolaзir-kariзir. При перекладі, переносячи форми віршів однієї мови на іншу, не можна порушувати форми і закони цієї мови [2, 141], неможливо подовжувати чи вкорочувати вірш, не змінюючи при цьому його тону, навіть коли при цьому збережена кількість образів. І лаконічність, і аморфність образу передбачені задумом, і кожен зайвий чи втрачений рядок змінює міру його напруженості. Навіть такі прості строфи, як двовірші або чотиривірші, мають свої властивості, які поет враховує, нехай і підсвідомо. творчість шевченко культурний літературний

Детально продуманий розмір поеми "Іван Підкова" складається з 69 рядків, тоді як турецький переклад - з 78:

Було колись - запорожці Вміли панувати [4, 67].

Biz zamanlar - Zaporojyalilar §an §цhret kazanip Bey gibi yaзiyordu [9, 46].

Свідок слави дідівщини [4, 67]...

Dedelerin §цhretinin Tek зahidi onlar [6, 46]...

А згадаймо! Може серце Хоч трохи спочине [4, 67]

Hatirlayalim! Belki, Kalbimizi uslandiran, iзte O gьzel sцzlerdi [9, 47].

Глибоке знання творчості поета і епохи, в якій він жив, створює сприятливі умови для перекладача, дає йому певну творчу свободу щодо авторського оригіналу [2, 51]. Зважаючи на діахро- нічність перекладу турецькою мовою поеми "Іван Підкова", слід звернути увагу на особливості передачі лексичних одиниць. Адже лексичний склад історичного дискурсу становлять слова, які належать до різних стилістичних прошарків (історизми, архаїзми, діалектизми), і це створює для перекладача низку додаткових проблем, зокрема відтворення культурно-специфічного авторського та інтекстового хронологічно забарвленого "ідіолекту". Високії ті могили,

Де лягло спочити Козацькеє біле тіло

В китайку повите [4, 67] (китайка - первісно це щільна, переважно синя шовкова тканина, яку завозили з Китаю, потім - бавовняна тканина, яку виробляли в Росії [1, 538].

O yьksek mezarlarki,

Kozak'in beyaz teni Kirmizi ipege sarildi (досл. Обмотане червоним шовком) [9, 46].

У наведеному прикладі досить вдало використано лексему "червоний" замість "синього", яка створює образ крові померлих козаків.

Ануте, хлоп'ята, На байдаки! Море грає - (байдак - великий човен) [4, 68]...

Hadi delikanlilar - Sandallara! (дослівно на човни) [9, 47].

Пливуть собі та співають, Рибалка літає (Рибалка - діал. чайка) [4, 68]. §arkilar eзliginde Martilar uзuyor. ..(Чайки літають) [9, 48].

У цих двох прикладах майстерно підібрані влучні лексеми в мові друготвору. З погляду перекладацької практики можна виділити явні і приховані реалії. Вони начебто мають відповідники у мові-сприймачі, але співвідносні денотати в позамовній дійсності дуже відрізняються між собою, так що беззастережна субституція їх позначень, що мають різну художньо-стилістичну наповненість, може спричинити ряд додаткових труднощів (лексичний збіг відповідних номінацій при культурологічній розбіжності). В українському тексті зустрічається лексема "шапка", яка належала Івану Підкові: Підняв шапку - човни стали... [4, 68] З урахуванням культурологічого аспекту першотвору у друготворі вжито лексему "kalpak" (шапка, папаха), яка найкращим чином передає художньо-стилістичну наповненість відповідної лексеми оригіналу: Kaldmnca kalpagini Tьm sandallar durdu divana [9, 48].

Еволюція рими в ранній творчості Шевченка пов'язана з підсиленням функцій комбінованих рим, у всій сукупності з більшою семантичною і звуковою насиченістю, більш активним використанням внутрішніх рим. Вказані тенденції простежуються в ліро-епічному творі "Катерина" (1838). Словник рими цієї поеми складають 193 рими (750 рядків), з них комбінованих - 99. Внутрішня рима створює ефект багатоголосся й благозвучності. Переважна більшість рядків із внутрішньою римою є афористичними авторськими прислів'ями чи приказками, отже внутрішня рима стає важливим фактором ритмо-фонетичного оформлення такого роду висловів. Докладно продуману ритмічну організацію "Катерини" у друготворі подекуди порушено, певно, з причини специфіки формування ритму в турецькій мові: Dьзmanlarin Katerina ile Nasil alay ettiklerini,

Gцzlerin islakligini Gцrmьyor [9, 23].

Git kizim ve bul onu,

Bul ve selamlaз

Yad insanlarda mutlulugu ara

Fakat bize dцnme hiз! [9, 25].

Цfkelendi yaзli babasi:

'Ne bekliyorsun zavallim?'

Gфzyaзlarina boguldu

Ve diz зфktь karзisinda [9, 26].

Але не можна не відзначити і досить вдалі рими, співзвуччя: Hayir duasini verdi:

'Tann yardimcin olsun! - ve цlь gibi Yere serildi... [9, 26].

Gьзlьkle kalkip, vedalaзti Sessizce evden зikti,

Ana babasi ise

Aniden цksьz kaldi [9, 27].

Sormayin kumrallarim,

Зьnkь insanlar bilmez,

Kimi Tanri reddederse O, insandan hayir gцrmez... [9, 34].

Стилістика рими оригіналу представлена різнобарвно завдяки, наприклад, введенню російськомовного тексту, тоді як у друготворі елемент присутності російськомовного тексту стертий: Сміються, жартують: "Ай да баба! Ай да наши! Кого не надуют!" [4, 42]. Alay edip, gьlьзьrler: `Ah bayan, ah...bizimkiler de Terketmek iзin seviзirler!' [9, 36]. "Дура, отвяжися! Возьмите прочь безумную!" [4, 45]. `Aptal kiz, birak peзimi! Gцzьm gцrmesin bu deliyi!' [9, 40]. Пита пані, як зоветься? "Івась". - "Какой милый!" [4, 48]. Hanimi `adin nedir?' sordu `ivas'. `Ne kadar tatli bir зocuk!' [9, 45]. Цікавим рішенням є введення в друготвір відсутніх в оригіналі понять: Лейла, дівчина в хні, дервіш: Вона любить, то й не чує, [4, 31]. Onlara kulak vermez, O, Leyla misali (дослівно Вона, як Лейла, схожа на Лейлу) [9, 19]. Доню моя, доню моя, Цвіте мій рожевий! [4, 34]. Kizim benim, kinali kizim (дослівно дочко моя, дочко в хні/з хною на...) Pembe зiзegim! [9, 25]. Опинився проти старців...[4, 48]. Derviзe sirt зevirmiз (дослівно обернувся спиною до дервіша)[9, 45]. Перекладацька практика допускає, що в ряді випадків перекладач має право виходити з цілісного образу поета і відповідно до цього змінювати той чи іншій рядок, слово [2, 51]. Перший приклад можна трактувати таким чином: ім'я Лейла в турецькій культурі має метафоричне значення "закохана до нестями, наче божевільна". І тому, використавши цю лексему в перекладі, можна сподіватися на правильну рецепцію турецького читача почуттів Катерини до москаля. Аналізуючи другий приклад, можна спиратися на певну специфічність форм звертань у турецькій мові, які передбачають алегоричне забарвлення. Третій приклад, на нашу думку, може ввести в оману, адже лексема "дервіш" має дещо іншу конотацію, ніж "старець, який обвішаний торбинками і якому подають хто бублик, хто гро- ші...". Адже відомо, що дер- вішство - практична сторона суфізму. Незважаючи на те, що слово "дервіш" має значення "людська бідність", у контексті суфізму воно означає розуміння людиною не матеріальної, а своєї духовної бідності перед Аллахом. Дервіш - людина, яка відмовилася від усього світського, усамітнилася, стала на шлях досягнення Аллаха, людина, яка ніколи не жебракувала і не просила милостині [8, 84]. Зважаючи на діахронічність перекладу турецькою мовою "Катерини", зупинимося на передачі мовою перекладу реалій першотвору:

Пішов москаль в Туреччину Катрусю накрили [3, 31].

Gitti Moskal Tьrkiye'ye

Katrnse'ye ise `kapatma' adi taktilar (дослівно А Катрусю назвали "покриття") [9, 19].

Для збереження колориту української культури у перекладі і для більш повного і правильного розуміння тексту друготвору, на нашу думку, незайвим було б ввести пояснення, що за народним звичаєм, що стояв на сторожі суспільної моралі та дбав про збереження родини, дівчині, яка не вберегла своєї честі й народила позашлюбну дитину, обрізали коси і покривали голову хусткою. Звідси вислів - покритка [1, 327]. Хоча, можна погодитися і з тим, що довгі пояснення й тлумачення іноді обтяжують сприйняття друготвору.

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре? [4, 34].

Nerede sagdiзlarin,

Dьnьrler, beyler zengin? (дослівно багаті пани) [9, 25].

Лексема "бояре" було передано дослівно, тоді як у тексті вона означає "товариш молодого на весіллі" [5, 326]. Цей приклад зайвий раз показує, наскільки складно подекуди вловити часову мінливість мови.

Іде шляхом до Києва Берлин шестернею [4, 48].

Kiev yolunda fayton (дослівно А на шляху до Києва карета Alti tekerlegi ile (з шістьма колесами) [9, 44].

Цей варіант перекладу можна пояснити, певно, тим, що в самому "Кобзарі" подається лише тлумачення слова "берлин", а другий компонент словосполучення "шестернею" ввів в оману перекладача, адже "шестерня" означає "запряжена шістьма кіньми", а не "з шістьма колесами" [5, 327]. Стосовно таких реалій, як "Заспіває Гриця", "Пугача співають", "шаг", "кете", "Бровари", "Ісуса співає", то у турецькому варіанті застосовано при їхній передачі як транскрибування з поясненнями "Gritse'yi sцyler (Ukrayna halk зarkilarmm birisinin adi)", так і транскрибування з частковим перекладом "Isa ilahileri", а також вдало підібрано відповідники у мові перекладу "kuru§", "getirin зakmakla tьtьnь".

Проблематика художнього перекладу будується на необхідності пізнати й освоїти світосприймання іншого народу, втілене в системі інших цінностей оригіналу. І лише художність - результат особистісного бачення світу як єдина можливість відчути дійсність буття і єдність з іншими людьми - робить даний твір необхідним і незамінним у системі суспільних відносин [3, 9].

Про необхідність існуючих і майбутніх перекладів турецькою мовою творів Т. Шевченка годі й казати. Якщо до їхньої появи прізвище Шевченко у турецької спільноти викликало лише спортивні асоціації, то вже останні роки спостерігається хоч і повільна, проте все ж позитивна тенденція пізнання постаті Великого Кобзаря, його вагомості для української нації, глибини його творів. Це, приміром, стаття у газеті "Хюррієт" турецької дослідниці Чігдем Улькер "Київ слідами Тараса Шевченка" (2010), в якій не лише цитуються уривки з "Катерини", але й широко представлені враження авторки статті від чарівного Києва, де жив і творив Тарас Шевченко: "Це - Київ. Одне з міст широкої слов'янської географії... Ми занурюємося у глибоку історію України, прогулюючись залами музею імені маловідомого в Туреччині, проте дуже відомого в Україні славетного Тараса Шевченка" [15]. Чи розлога стаття Еміне Коджабаш Килинч "Зустрітися з Шевченком" (квітень 2012 р.) на турецькому порталі новин "Дюнья бюльтені", у якій авторка широко представляє біографію Т. Шевченка, підкреслює його вагомість для українського народу, цитує уривки з його поезії. Е. Коджабаш також наводить цікаві факти стосовно зацікавленості відомого турецького автора, Назима Хікмета, творчістю Т. Шевченка, величчю його постаті: 1956 р. Назим Хікмет, маючи велике бажання побачити рукописи Тараса Шевченка, відоме перо Кобзаря, приїздить до його музею у Києві. Зупинившись перед довгими сходами до музею, Назим Хікмет через проблеми із серцем, розуміє, що не здолає їх. Директор музею, дізнавшись про це, виніс Назиму Хікмету перо Шевченка, про яке Хікмет згодом напише ці рядки:

Як тільки я увійшов, мене зустрів Шевченко.

Як тільки побачив його очі,

Нахилився, поцілував його руку.

Ми сиділи за одним столом...

Розмовляли про поезію...

Він сказав, що вірш - це серце і нутро І дав мені своє перо... [13].

Емоційною й глибоко смисловою є кінцівка статті, де авторка розмістила фотографію одного з листів Шевченка і малюнок, що на зворотному боці листа, чи не вперше презентуючи турецькому читачеві крихту й Тарасового художницького таланту, а також фразу, яка багато важить, адже підтверджує усвідомлення представниками турецької нації глибини поетичних рядків великого сина України: "Ви може й не любите поезію, не товаришуєте з художньою літературою чи образотворчим мистецтвом. Може, ви хочете згадувати Україну лише у торговельному світлі. Але знайте, що дуже важливим є слід, який лишають люди закохані, адже саме те кохання рушить ними. Так от, Тарас Шевченко - один з тих закоханих, який невпинно, маленькими кроками просувався до своєї великої мрії: "Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся! У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі..." [13].

Кроком до популяризації турецьких перекладів "Кобзаря" можна назвати статтю турецьких освітян, опубліковану 2014 р.

в електронній газеті "Боябат газетесі". У ній автори діляться своїм враженнями від відвідин Києва 2009 р., знайомства з Т. Арнаут і відкриттям для себе творчості Т. Шевченка в її перекладах, а також подають розлогі цитати творів поета турецькою мовою.

Із приємністю можна згадати й про твір турецького літературознавця Мурата Бельге "Мілітарна модернізація: Німеччина, Японія й Туреччина" (2011), де хоч і одним рядком, проте дуже влучно автор згадує про Україну як місце довготривалого пригнічення й Т. Г. Шевченка як справжнього майстра слова, що зміг зберегти основу основ - мову й донести свої думки до серця нації [7, 203]. І знову одним рядком, проте міцним, Мурат Бельге згадує Т. Шевченка у книзі "Інші міста, інші моря" (2011): "Якщо ми пройдемо далі, то побачимо Ботанічний сад й університет Шевченка. Шевченко тут всюди, ось і ще один музей, присвячений його творчості".. .[6, 220]. В останньому інтерв'ю "Вірш не може бути місцевим й національним" турецькій незалежній інтернет газеті "Т24" Мурат Бельге, говорячи про національні й міжнаціональні питання у сфері літератури, звертається до постаті Шевченка як до взірця "хранителя" національного мовного скарбу: "Взяти, наприклад, Україну й Шевченка. Я не володію українською, тому не можу оцінити вірші Шевченка, проте я багато читав про нього і знаю, що він зробив багато заради розвитку української мови і в тому, якою вона є зараз, є і його велика заслуга. Значить, він зробив величезний внесок й у формування нації" [12].

Отже, у пропонованому огляді "суголосного в інакшому" (Іван Дзюба) показано, що постать Т. Шевченка зацікавлює нашого сучасника-турка, його творчість сприймається в Туреччині як складник духовного єства українського народу, відбувається поступове розкриття феномену Великого Кобзаря, наголошується на значенні Шевченка-поета, поки що цілковито оминається значення для України й світу Шевченка-митця. Активізація культурного діалогу між Україною й Туреччиною породжує надії на збільшення масиву шевченкознавчих досліджень на теренах Туреччини, формуванню образу Великого сина України, який зможе вільно функціонувати у східному суспільстві.

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укл. В. Т. Бусел. К. ; Ірпінь : Перун, 2007. - 1719 с.

2. Гайнічеру О. І. Поезія і мистецтво перекладу : літ.-критич. нарис / О. І. Гай- нічеру. - К. : Дніпро, 1990. - 212 с. (Бесіди про худ. л-ру).

3. Криса Б. Світоглядні аспекти художнього перекладу / Б. Криса. - К. : Наук. думка, 1985. - 127 с.

4. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. - Х. :Школа, 2002. - 639 с.

5. Шевченко Т. Г. Твори : в 5 т. / Т. Г. Шевченко ; вступ. ст. Б. Олійника, приміт. Л. Кодацької. - К. : Дніпро, 1984. - Т. 1. - 351 с.

6. Belge M. Ba§ka kentler, ba§ka denizler 3. / M. Belge. - Istanbul : Ileti^im yayinlan, 2011. - 515 s.

7. Belge M. Militarist Modernle^me: Almanya, Japonya ve Tьrkiye / M. Belge.

8. Istanbul : Iletiзim yayinlari, 2014. - 830 s.

9. Зiftзi C. Tasavvuf kitabi / C. Зiftзi. - Istanbul : Kitabevi yayinlari, 2003. - 750 s.

10. Зevзenko, Taras (1814-1861). Kobzar (Seзmeler) / Ukraynaca'dan Tьrkзe'ye зeviren Doз. Dr. Tudora Arnaut. - Ankara : Lazer ofset Matbaa Tesisleri, 2009. - 148 c.

11. Вольвач П. Кому, за якими кордонами потрібні українські вірші? / П. Вольвач // ЛітАкцент.

12. Кульчинський О. "Східний фронт" українських перекладів / О. Куль- чинський // ЛітАкцент.

13. Belge M. Зiir yerli ve milli olmaz [Murat Зevki Зoban Зoban ile sцyle^i] / Murat Belge // T24 Bagimsiz Internet Gazetesi.

14. Kilinз E. K. Taras Зevзenko'yla karзilaзmak / Emine Kocabaз Kilinз // Dьnya Bьlteni Haber Portali.

15. Ьlker З. Taras Зevзenko'nun izinde Kiev / Зigdem Ulker // Hьrriyet gazetesi, 30.08.210.

References

1. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy. [Great explanatory dictionary of modern Ukrainian language]. (2007). Kyiv, Irpin: Perun [in Ukrainian].

2. Hainicheru, O. I. (1990). Poeziia i mystetstvo perekladu: lit.-krytych. narys [Poetry and the art of translation: literary critic. Sketch]. Kyiv: Dnipro [in Ukrainian].

3. Krysa, B. (1985). Vsesvitni aspekty khudozhnohoperekladu [World-view aspects of artistic translation]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

4. Shevchenko, T. H. (2002). Kobzar. Kharkiv, Shkola, 639 p. [in Ukrainian].

5. Shevchenko, T.H. (1984). Tvory: V 5-ty t. T. 1 / Vstup. st. B.Oliinyka. Prymit. L. Kodatskoi [Shevchenko T.G. Works: In 5 t. T. 1 / Introduction. Art. B. OliynykNote. L. Kodatskaya]. Kyiv: Dnipro [in Ukrainian].

6. Belge, M. (2011). Baзka kentler, baзka denizler 3. [Other cities, other seas 3.]. Istanbul: оleti^im yayinlari [in Turkish].

7. Belge, M. (2014). Militarist Modernleзme: Almanya, Japonya ve Tьrkiye [Militarists Modernization: Germany, Japan and Turkey]. Istanbul: Ileti^im yayinlari [in Turkish].

8. Зiftзi, C. (2003). Tasavvuf kitabi [Sufism book]. Istanbul: Kitabevi yayinlari [in Turkish].

9. Зevзenko, Taras (1814-1861) (2009). Kobzar (Seзmeler) / Ukraynaca'dan Tьrkзe'ye зeviren Doз. Dr. Tudora Arnaut [Shevchenko, Taras (1814-1861). Kobzar (Seзmeler) / Translated _ from Ukrainian to Turkish Assoc. Dr. Tudora Arnaut]. Ankara:Lazer ofset Matbaa Tesisleri [in Turkish].

10. Volvach, P. (2010). Komu, za yakymy kordonamy potribni ukrainski virshi? [What, what boundaries Ukrainian poems need?].

11. Kulchynskyi, O. "Skhidnyi front" ukrainskykh perekladiv [Kulchinsky O. "Eastern Front" of Ukrainian translations].

12. Belge, M. Зiir yerli ve milli olmaz [Murat Зevki Зoban Зoban ile sцyle^i] [Poetry can not be native or national. - Interview with Murat Зevki Зoban Зoban] T24 Independent Internet Newspaper.

13. Kilinз, E. K. Taras Зevзenko'yla karзilaзmak. [Meeting Taras Shevchenko]. Dьnya Bьlteni Haber Portali - World Bulletin News Portal.

14. Ukrayna'nin arayi^i - Taras Зevзenko ve Kobzar [The quest of Ukraine - Taras Shevchenko and Kobzar. Boyabatgazetesi, 2014 - Boyabatgazetesi, 2014.

15. Ьlker З. Taras Зevзenko'nun izinde Kiev / Зigdem Ulker // Hьrriyet gazetesi,30.08.210. [In the footsteps of Taras Shevchenko Kiev / Зigdem Ulker // Hьrriyet Newspaper, 30.08.210].

Размещено на Allbest.ru