Роман Юрія Косача "Володарка Понтиди" в літературознавчому осмисленні

Художня проза Юрія Косача - явище цікаве й самобутнє, яке засвідчує неординарність мислення автора, його проникливий аналіз і відчуття потреб часу. Талант письменника різноплановий, він яскраво проявив себе як у поезії, так і в прозі.

Художні пошуки письменника-емігранта відбувалися в руслі європейської культурної традиції, особливо близької йому ще й завдяки доброму знанню кількох іноземних мов. Послідовно обстоюючи потребу оновлення вітчизняного мистецтва слова, в історичній прозі він активно розробляє недостатньо висвітлені, як у белетристиці, так і в наукових розвідках, актуальні для свого часу теми і проблеми; пропонує власні, нерідко контроверсійні потрактування подій і постатей минулого; сміливо експериментує з поетикою тексту; апробує нові методи освоєння (охудожнення) історіографічного матеріалу [9, с.4]

Вивченню творчості Ю.Косача присвячені праці таких науковців, як В.Агеєва [1], Р.Радишевський [8], С.Романов [9], І.Сквирська [13] та ін.

Метою статті є розглянути особливості роману «Володарка Понтиди» в літературознавчому осмисленні.

Об'єктом дослідження є роман Ю.Косача «Володарка Понтиди». Творчість Ю.Косача ще недостатньо вивчена, оскільки твори письменника в радянські часи в Україні майже не друкувалися. Отже, актуальність статті визначається необхідністю узагальнення літературознавчих досліджень творчості Ю.Косача, зокрема роману «Володарка Понтиди».

Історія українського народу завжди становила інтерес для митців, у тому числі й діаспорних. У літературній спадщині Юрія Косача є чимало творів, в основу яких лягли історичні події України та Європи. Увага письменника завжди була прикута до справ державотворчих, тож більшість його визначних романів («Сонце в Чигирині», «Глухівська пані», «День гніву») відбивають переломні події в українській історії. Письменник у своїй оригінальній творчій манері реконструює тогочасну модель політичної картини світу.

У 1987 році вперше виходить роман Ю.Косача «Володарка Понтиди». Він був надрукований у видавництві «Нові обрії» в Нью-Йорку за сприяння видавця Мар'яна Коця. Це історичний пригодницький роман, події якого відбуваються у ХУІІІ ст. У ньому розповідається про загадкову особу того часу княжну Тараканову. Уперше вона згадується на сторінках книги французького дипломата й письменника Жана Анрі Кастери, що вийшла в 1797 році і, звісно, в Росії була заборонена. Поширювались якісь чутки, із рук у руки передавали рукописи, з яких можна було до певної міри дізнатися про плід таємної любові імператриці Єлизавети та її фаворита Олексія Разумовського. Тож за версією Кастери, «княжна Тараканова - молодша з трьох дітей Єлизавети Петрівни й Олексія Розумовського - народилася в 1755 р.Її претензії на престол підтверджують виписки з листів італійського абата Роккатані (1820 рік), де згадувалося про перебування в Римі на початку 1775 року невідомої принцеси Єлизавети, доньки російської імператриці, яка шукала підтримки у польського посла та папської курії. Її приїзд у Ліворно, донесення командувача російської ескадри в Середземному морі графа Олексія Орлова щодо контактів із самозванкою і рапорт від 14 (25) лютого 1775 року про її арешт викликали новий спалах зацікавленості до подальшої долі інтригантки. Її тріумф був не довгим - вона перебувала на політичній арені три роки (1772-1775). Різні версії публіцистичного чи художнього характеру про походження княжни висувалися уже після її полону.

Ю. Косач у романі «Володарка Понтиди» запропонував своє бачення цієї історії. Як зазначає Т.Даниленко, вибір історичної теми, ставлення до джерельної бази, осмислення минулого художніми засобами роблять роман унікальним щодо історіософської глибини твором. Письменник здійснив історичне «розслідування» долі загадкової самозванки на російський престол. Відповідно до загальної теми історичного жанру, автор ставить і розв'язує у творі конкретну проблему, головна з яких - самовизначення (національне, буттєве) українців в умовах європейського життя та органічність їхньої інтеграції у західну цивілізацію. У романі письменник поряд із висвітленням суспільно-політичної сторони життя епохи намагається ввійти ще й у духовну сферу існування історичної особистості [2, с.318].

«Володарка Понтиди» - це своєрідний літопис Самовидця, молодого шляхтича з Сіверщини, що вибрався на навчання до Страсбурга і мав розвивати батьківську справу. Та зла доля звела його з таємничою Дамою з Азова. Відтоді герой не мав спокою і прямував за обраницею скрізь: у погонях, в'язницях, при дворах та маєтках, у злиднях та розкошах [10]. Те, що письменник обрав оповідачем Рославця, дозволило йому стилізувати твір під XVIII століття, в якому поширеними були подібні «записки».

Сам автор у післямові «Роман антигероя» підтверджує, що твір постав у формі «діарія», записника, і таку форму сучасні критики вважають навіть кращою, ніж традиційний історичний роман. То ж автор намагався зберегти «і титлу і кому» згаданого діарія, затримуючи по змозі стиль і розповідь того, хто залишив для нащадків свої записки. Модернізовано тільки мову, щоб вона була зрозуміла для сучасного читача, бо ж діарій писано так званою «книжною» мовою XVIII ст., тобто сумішшю української, церковнослов'янської, також всуміш з російськими наріччями сумежних з Україною регіонів, пересиченою латинізмами, полонізмами, та макаронізмами так, як писались мемуари сучасників-українців, хоча б М. Ханенка, Г. Вінського, О. Некрашевича й інших [5, с.479]. Водночас це дало можливість авторові подати картину тогочасних подій не з власних уст, а наче об'єктивне бачення учасника без фінальних висновків. Тож Ю.Косач не дає однозначної відповіді на головне питання: ким же була княжна Тараканова? Самозванкою чи нащадком царської крові?

Митець у притаманній йому творчій манері виписав постать княжни. Її зовнішність, риси особистості, картини побуту вимальовуються не тільки на основі «сухих» архівних документів, ай з урахуванням власних вражень автора від опису тогочасного періоду. Власне, в авторському домислі полягає глибока емоційність зображення. Письменник, як зазначалося, обрав форму діарія, щоденникових записів очевидця, завдяки якому події постають перед читачем, так би мовити, «з перших уст». Доктор філологічних наук Д. Затонський погоджується з доцільністю такої форми: «Оповідь, яку веде Рославець, має й ту перевагу, що дозволяє авторові свободно, природно, невимушено стилізувати роман під літературу XVIII століття. Не тільки тому, що тоді романи у більшості були «розповідями» чи «записками», начебто лише знайденими і виданими справжніми авторами. Річ ще й в тому, що така оповідь дає Косачеві змогу стилізувати сам текст, саму лексику, саму манеру викладу. І тут в пригоді сталася навіть і мова Косача: вона дещо полонізована, дещо латинізована і тому виглядає більш архаїчною». [3, с.442]

Княжна Тараканова, романтичний образ котрої перебував у центрі всеєвропейської уваги, фігурує не в одному літературному творі, та й у живописі: спадає на думку однойменна картина Константіна Флавицького, де досить молода жінка має загинути від тюремної повені. Художник зображає кінець, фіаско аристократки чи шахрайки, а Косач розгортає перед читачами вітальну силу жінки, хаотичний час та ризики героїні, що полонили уяву митців та істориків. У короткій авторській передмові до роману митець так це зазначає: «Вісімнадцяте сторіччя, сторіччя чудесного рококо, просвітителів, енциклопедистів, що підготували велику революцію 1789 року, незрівнянних учених, письменників, полководців; сторіччя, що вивело на кін історії народ, - все це завжди мене дуже цікавило. Через те легко було натрапити в пошуках цікавого сюжету як з вітчизняної, так і з світової історії на постать, що інтригувала вже не одного літератора. Це добре відома самозванка, загадкова «княжна Тараканова», що стала легендою хоча б тільки завдяки зворушливій картині Флавицького» [2, с.316].

Письменник у своїй художній версії сумістив історії двох різних жінок, про яких збереглися суперечливі відомості. До сьогодні історики не можуть дати однозначної відповіді на питання, хто була та претендентка: самозванка-авантюристка чи справжня дитина цариці й українського козака, шлюб яких був законним, освяченим церквою, хоч і таємним. Ходили чутки про те, що Єлизавета мала дітей, яких приховувала, відправляючи в маєток Розумовських Дараганівку, за співзвучністю з назвою маєтку, їх прозвали «князями Таракановими» [2, с.316]. Сам Ю.Косач у «Слові від автора» говорить, що прізвисько Тараканова, за співзвучністю до «Дараган», вигадала сама Катерина ІІ, тобто як «таргана», «таракана», шкідливого інсекта, якого треба негайно розчавити...хоча петербурзькій автократці, убогій принцесі Ангальт-Цебсту, яка за допомогою гвардії та вбивши свого чоловіка Петра ІІІ дісталася на престол, не вдалося знеславити «самозванку». Пам'ять про неї перетривала багато політтів, ставши для багатьох поколінь прапором революціонерів - бійців проти царизму. Її легенда, як символ відваги і мучеництва, славилась багатьма поколіннями борців проти самодержав'я [5, с.478]

Перед тим, як починати писати твір, Ю.Косач опрацював архівні матеріали періоду правління Катерини ІІ, зібрав відомості про гіпотетичну претендентку на російський престол, вивчив документи, що з'явилися в XVH і у шістдесятих роках ХУЛІ століть. Автор досконало вивчив не тільки історію княжни Тараканової, але й історію епохи, в яку вона жила і діяла. Для Косача-письменника таємнича і трагедійна постать так званої княжни Дараган-Тараканової була ще й цікава насамперед тим, що це була, мабуть, перша українка емігрантка, помітна також своїми політичними концепціями, в яких фігурувала й Україна як окрема частина майбутнього імперіального комплексу відродженої Візантії [5, с.479].

Ю. Косач - письменник-емігрант, який волею обставин опинився за межами рідного краю та жив і творив у складних життєвих обставинах. Велич таланту українського письменника дозволила йому яскраво представити українську історію в контексті європейської. Деякі літературознавці вважають, що саме зображення епохи, а не важливий епізод полонення самозванки, перетворює роман «Володарка Понтиди» в значущий історичний твір [2, с.317].

Можливо, причиною зацікавленості письменника була не сама героїня, а уособлення в ній страдницького образу вимушеного емігранта, яким був і сам Косач. Однак для письменника, що постає як геніальний знавець історії, найцікавішою в біографії княжни Тараканової стала саме її заплутаність. Цю думку підтверджує й дослідник Р.Радишевський: «.на перший план у романі поставлена не мета і дії «самозванки», а доля людини у вигнанні з рідної землі» [7, с.487].

Підтвердження того, що Ю.Косача турбує проблема пошуку «своєї України», знаходимо в рецензії Марко Роберта Стеха: «Прочитуючи цей високоінтелектуальний роман читач може сказати, що «Володарка Понтиди» - це у погоні за далекою, але водночас безмежно рідною Україною і можна припустити, що то саме її автор лаврує вінком «Володарки» всіх Русей та Понтиди. За словами Юрія Шереха (Шевельова) «не знаходить такої України, як він уявляв та бажав», а іншої він не знає або радше не може зрозуміти, як цілости. Образ лишається для нього загадковим. І він починає шукати Україну не в Україні, а в Європі, як Пантелеймон Куліш Колись шукав... по черзі в Санкт-Петербурзі, в Варшаві і в Стамбулі...» [ 11, с.507].

Зацікавленість становить і сама тема, і її художнє втілення у формі авантюрно-історичного роману. Хоча водночас маємо серйозність проблематики і глибину її художньої розробки, психологізмом характерів. Автор будує історію, робить він це природно - так, що на тлі усіх реальних історичних подій та героїв проступають психологія, політика, побут, культурні практики.

Для Ю. Косача теж найважливішим художнім елементом історичного твору є ідея, яку сприймав «.як своєрідний “продукт” синтезу документального матеріалу й письменницького хисту» [9, 83-84].

Разом із тим митець застерігав від недолугої модернізації ідеї, оскільки це може призвести до спотворення історичної правди й знизить мистецьку вартість тексту. Ю.Косач наділяє поняття “ідеї” подвійним значенням: це водночас і провідна думка твору, і характерні особливості, специфіка, суть обраної письменником доби. Отже, головною умовою, яка висувається історичному романісту, є уміння із позицій свого часу, науки, культури, світогляду “побачити”, зрозуміти ідею - реальну людину і її епоху.

Дмитрій Затонський в своїй рецензії до роману писав: «Книга читається легко, читацька зацікавленість пригодами, характерами, життєвими реаліями не вщухає до останньої сторінки. Власне кажучи, вони ніби були створені один для одного - цей письменник і ця книга. Висока культура, знання мов, можливість користуватися архівами і бібліотеками світу, можливість хоча б сьогодні подивитись на місця дії - Париж, Майнц, Венецію, Неаполь, Пізу, - слов'янське походження, органічний зв'язок з нашою країною, глибоке володіння її культурою, її історією і не в останню чергу прогресивні переконання - все це, помножене на письменницький талант, і покликало до життя "Володарку Понтиди" [4, с.442-443].

Отже, підсумовуючи думки літературознавців стосовно роману «Володарка Понтиди», відзначимо, що історична проза Юрія Косача відображає важливі історичні епохи України - суперечливі, драматичні, часом фатальні. Письменник зробив неоціненний внесок у розвиток вітчизняної історичної прози. Він розробив власну концепцію історичного роману, яка полягала у документальній достовірності історичних фактів та їх художнього осмислення.

Бібліографія

косач роман володарка понтиди

1. Агеєва В. Юрій Косач // Слово і час. - 1995. - № 1. - С. 21-26.

2. Даниленко Т. Історіософський аспект відображення історії в романі Ю.Косача "Володарка Понтиди” // Рідне слово в етнокультурному вимірі. - 2012. - С.313 - 319.^

3. Затонський Д. Про роман Юрія Косача «Володарка Понтиди» // Косач Ю. Володарка Понтиди (Regina Pontica) : Роман. - Нью-Йорк: Нові обрії, 1987. - С. 436-444.

4. Косач Ю. Володарка Понтиди / Юрій Косач. - К. : Радянський письменник, 1987. - 261 с.

5. Косач Ю. Володарка Понтиди / Юрій Косач. - К.:А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017, видання друге. - 528 с.

6. Проза про життя інших: Юрій Косач: тексти, інтерпретації, коментарі / [упоряд. В. Агеєва]; - К.: Факт, 2003. - 352 с.

7. Радишевський Р. «Володарка Понтиди» - авантюрний роман-щоденник Юрія Косача // Косач Юрій. Володарка Понтиди. - К. : А-БА- БА-ГА-ЛА-МА-ГА,2017, - С.482 - 500.

8. Радишевський Р. Юрій Косач:література як голос нації: монографія. - К.: Талком, 2018. - 384 с.

9. Романов С. Юрій Косач між минулим і сучасним. Історична проза письменника 1930-х роківв: Монографія. - Луцьк: Волин. нац. унт ім. Лесі Українки, 2009. - 268 с.

10. Стахівська Ю. Юрій Косач. Володарка Понтиди. - [Електронний ресурс] : Режим доступу : https://krytyka.com/ua/reviews/volodarka- pontydy

11. Стех Марко Роберт. У погоні за з'явою: Юрій Косач та його «Володарка Понтиди» // Косач Юрій. Володарка Понтиди.-К.:А-БА-БА- ГА-ЛА-МА-ГА,2017. - С. 501-526.

12. Філоненко С. Масова література в Україні: дискурс / ґендер / жанр: монографія / Софія Філоненко. - Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2011. - 432 с.

13. Сквирська І. Система образів повісті Ю. Косача "Еней та життя інших" / І. Сквирська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство, мовознавство, фольклористика. - 2010. - Вип. 21. - С. 24-27. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKNU_LMF_2010_21_10

Размещено на Allbest.ru