Тематичні особливості Юаньської драми

Размещено на http://allbest.ru

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Тематичні особливості Юаньської драми

Г. Кондратюк, студ.

м. Київ

У статті висвітлено тематичні особливості драми доби Юань, запропонована класифікація драм за тематикою залежно від джерела походження сюжету, а також визначено основні риси кожної з груп на прикладі п'єс юаньських драматургів.

Юаньська драма або цзацзюй"Змішані вистави") - класичний жанр середньовічного китайського театру, що являє собою головне літературне надбання династії Юань (ХІІІ-ХІУ ст.) і став основою для шкіл традиційного китайського театру, зокрема і Пекінської опери. Поєднуючи у собі діалоги, поетичні арії та декламації віршів, вона продовжила традиції високої поезії, народної пісні та фарсових вистав. Її прозові діалоги були зрозумілі пересічним громадянам, а поетичні арії задовольняли витончені смаки освічених верств населення.

Ще у Х-ХІІІ столітті слово "цзацзюй" використовувалось для позначення невеликих за обсягом театральних вистав, зазвичай фарсового характеру, які називали "змішаними" через те, що вони складались із трьох частин, які були мало пов'язані одна з одною. Характер виконання цих вистав також був різний. У таких п'єс не було фіксованого тексту, але його заміняло лібрето з можливістю імпровізації акторів. Відомо біля тисячі найменувань подібних фарсів, проте жоден з них не зберігся до нашого часу [2, 37].

У середині ХІІІ століття слово "цзацзюй" стало вживатися на позначення зовсім іншого жанру, що виник на півночі країни в першій половині ХІІІ століття на противагу драмі "наньсі" (Ш ^ "південна драма"), що існувала на півдні країни в ХІІ- ХІУ століттях. Іншу назву - "юаньська драма" - жанр отримав пізніше завдяки тому, що розквіт його припадає на епоху правління монгольської династії Юань.

Вивченню юанської драми присвячено багато праць, серед яких варто виділити розвідку Сорокіна В. Ф. [3; 4], Малиновської Т. А. [2], а також Петрова В. [5] та ін. У цих роботах розглянуто різноманітність сюжетів драм юанського періоду, але жоден не наводить чіткого принципу виділення їх тематичної класифікації. Наприклад, В. Ф. Сорокін широко описує світ образів юанської драми. Він детально аналізує окремі категорії персонажів, поділяючи їх за групами. Він зазначає, що матеріалом для сюжетів драм служили події далекого та близького минулого, даоські та буддійські легенди, поеми відомих поетів, збірники літературних новел та ін. Вчений згадує тематичну класифікацію Ся Бо Хе, який поділяв драми цзазцюй на 8 категорій: про імператорів та слуг, про рукопашні сутички, про молодих жінок, про духів і буддистів, про дівочі жалоби, про лісових сміливців, про ніжних юнаків та про правителів [3, 131].

В. Петров у своїй вступній статті розповідає про різноманітність жанрів юанської драми, поділяючи її на комедії, ліричні п'єси, героїчні драми та інші. На прикладі творів відомих драматургів того часу він пояснює відмінність сюжетів та образів, але оминає увагою тематику цих творів.

Варто також зазначити класифікацію китайського вченого Чжу Цюаня, який запропонував поділити юаньські драми на такі тематичні групи:

1) про святих небожителів;

2) про відлюдницьке життя та насолоду дао;

3) про чиновників;

4) про відданих сановників;

5) про вірність обов'язку та чесності;

6) про те, як засуджують зрадників;

7) про вигнаних вельмож;

8) про сутички на мечах;

9) про вітри, сніги та луну;

10) про горе та радість;

11) про веселі доми;

12) про добрих та злих божеств [3, 131].

Але наведені класифікації не можна вважати досконалими, оскільки в їх основу покладено то тематику, то амплуа, немає чіткого принципу тематичної класифікації. Тому у запропонованій статті ми більш повно висвітлимо тематику юаньської драми, а саме її розподіл залежно від джерела походження сюжету.

Тематика - це сукупність тем, або система кола життєвих подій чи явищ, які становлять зміст твору [6, 723]. Для того, щоб визначити тематику певного твору необхідно зрозуміти його зміст та основну ідею. Тематична класифікація творів зручна, доречна і доцільна, адже крізь призму тематики, яка в юаньській драмі відзначається різноманітністю, розглядаються ті чи інші індивідуальні чи соціальні проблеми. В зв'язку з цим вивчення тематики та проведення тематичної класифікації творів юаньської драми є сьогодні актуальним.

В залежності від регіону Китаю, де створювалися драми в жанрі цзацзюй зберігалася певна тенденція вибору тем. Так, серед вистав північних жанрів переважали героїчні військові вистави, що здебільшого включали в себе пантоміму. У виставах південних жанрів, навпаки, переважали побутові та ліричні мотиви [3,156].

У результаті опрацювання драматичних творів династії Юань видається доцільним поділити вистави за джерелами походження сюжетів на такі види: історичні драми, судові драми, любовні драми, драми про буддійських святих та побутові драми.

Розглянемо кожну з тематичних груп детальніше.

1. Історичні драми, тобто ті, які зображують славетне минуле Китаю: переможні походи, видатних полководців. Часто історичний сюжет слугував формою вираження патріотичних почуттів в умовах загарбницького панування. Розповідаючи про минулу славу Китаю та його національних героїв, драматурги надихали сучасників, пробуджували у них патріотичну гордість, на прикладах історії вони вчили народ любити батьківщину та ненавидіти її ворогів [5, 18]. Наприклад, як у драмі Гуань Ханьціня "З одним мечем на бенкет", де дія розгортається в часи Воюючих Царств між визначними особами того часу, державними діячами та радниками. Це героїчна повість про мудрого та хороброго полководця епохи Трьох царств Гуань Юя, який не мав суперників у бою. Ця людина надзвичайно хоробра, він один відправляється у табір ворогів, хоча наперед здогадується про недобрі наміри Лу Су, який його запросив, а також про можливу пастку. Гуань Ханьцинь свідомо ідеалізує свого героя, використовує прийом контрасту, який змушує читача прийняти сторону Гуан Юя та засуджувати Лу Су. Юаньські драматурги також написали понад 20 п'єс, які прославляють учасників народного повстання у ХІІ ст. під проводом Сунь Цзяна. Ще в епоху Сун були складені народні розповіді та легенди про подвиги відважних повстанців. У ХІУ ст. на основі цих розповідей та легенд був написаний роман "Річкові заплави".

У ролі головного героя частіше за все фігурував Лі Куй, якого називали Чорним Вихором. Драматурги постійно стикалися з несправедливим та жорстоким ставленням правлячого феодального класу до людини, з жахливим знущанням над її гідністю. Але в ті часи драматурги уникали прямого засудження уряду монголів, інакше на них чекало жорстоке покарання. Найменший вияв вільнодумства - і письменнику загрожувала смерть або страшне покарання, про що свідчить імператорський наказ від 1399 року, за яким "за провину в недозволеній грі на флейті або співі арій з п'єс підлягають відрізанню верхньої губи та кінчика носа ті, хто їх виконував" [20, 4]. Тому, можливо, драматурги наділяли своїх персонажів китайськими іменами та переносили дійство в далеке минуле. За допомогою такого прийому вдавалося відвести від себе підозри монгольських правителів.

Таким чином, просте змалювання історичних подій з їхніми проблемами та складними періодами життя було обов'язково тісно пов'язане із засудженням жорстокості феодалів, чиновників, безсоромних багатіїв та взагалі людських вад. Частіше за все симпатії авторів виявлялися на стороні звичайних людей, ображених та знедолених. Люди з народу, не дивлячись на їх низьке становище у суспільстві, наділялися в драмах, зазвичай, позитивними рисами. Вони уособлювали сили добра й справедливості, протистояли злу та деспотизму правлячих осіб. Негативними персонажами ставали безсоромні чиновники, нерозумні та продажні судді, багаті нероби.

2. Судові драми. У Китаї література здавна втілювала моральний кодекс, була підручником життя, в якому кожний приклад повинен супроводжуватися однозначною оцінкою добра і зла. Засудження зла, у драмах - це "вирок", набуває надважливого сюжетного значення. Річ в тім, що чимало драм завершуються читанням судового вердикту або рішенням імператора. Інколи правосуддя здійснював певний реальний персонаж, інколи це викликаний дух померлої людини, що зазнала страждань, яка врешті-решт прийшла вершити правосуддя. Яскравим прикладом останнього є драма Гуань Ханьціня (^Х№) "Образа Доу Е" ('ШШМі"), коли батько безневинно страченої дівчини Доу Е, посівши посаду чиновника судового нагляду, оголошує вирок усім, хто є винуватцем допущеної несправедливість. Героїня п'єси Доу Е - добра та проста жінка. Але доля обійшлася з нею жорстоко. Однак дівчина може постояти за себе, не боїться шантажу та погроз. Вона слідує соціальним законам, які забороняли жінці вдруге виходити заміж. Але тут справа навіть не у вірності покійному чоловікові, а в бажанні захистити своє право бути людиною. Ще на початку твору читач стикається з несправедливістю: бідняк-вчений для того, щоб повернути борги, змушений віддати свою єдину дочку в невістки. Безрадісно почате життя Доу Е приводить до трагічного кінця - її страчують за чужий злочин. Варто також зазначити, що батько здійснює справедливе виправдання доньки не без допомоги її духу, який розповідає про свою гірку долю. Такий елемент містицизму присутній у багатьох творах тих часів і не повинен дивувати з огляду на те, що віра в духів предків, духів померлих міцно вкорінена в культурі та свідомості китайського народу.

Багато п'єс цієї тематичної групи завершуються читанням судового вердикту або рішення правителя. У ролі вершителя правосуддя часто виступає Бао Чжен - реально існуючий раніше, але ідеалізований сановник ХІ ст. Іноді він наділений надприродними здібностями, наприклад, може вночі викликати душі померлих і з їх допомогою розкривати правдиві обставини справ. Але частіше він зображується як реальний персонаж, але більш проникливий та відважний, ніж оточуючі.

3. Любовні драми. Вистави на любовні сюжети змальовували, зазвичай, нещасне кохання, яке через соціальні, історичні та подеколи звичайні життєві обставини, не мало права на існування. Жертвами такого кохання ставали як звичайні пересічні незаможні люди, так і правителі, як багаті чоловіки, так і безправні жінки. Прекрасні почуття, палка пристрасть, часто шалений відчай від втрати коханої людини робили ці вистави цікавими та привабливими для будь-якого глядача. Яскравими зразками любовних драм є "Осінь в Ханьському палаці"Ма Чжиюаня та "Дощ у платанах" ("^ММ") Бо Пу. Ці дві п'єси дещо схожі за своєю сюжетною лінією. В обох головним героєм є імператор, який закохується в красуню, робить її своєю наложницею, але врешті-решт змушений з нею розлучитися задля збереження миру та злагоди у своїй країні. В обох творах героїні - красуні, змушені прийняти свою мученицьку долю - смерть, і роблять це свідомо, посилаючись на щедру ласку та любов правителя до них раніше, заради якої вони ладні віддати життя:

"Мені негідній, була надана честь звернути на себе вашу милостливу увагу, і я готова ціною життя віддячити вам, ваша величність".

("Осінь в Ханському палаці" Ма Чжи-юаня) [1, 327].

Такий акцент на жіночу покірність сягає своїми коренями конфуціанської традиції, де жіноча жертовність, послужливість сприймається за належне, і якби героїня відмовилася покірно прийняти рішення правителя щодо свого життя чи смерті, то це було б у надзвичайній мірі неприйнятно і незрозуміло в тогочасному суспільстві, незважаючи на зародки прогресивних ідей щодо почуттів та прав жінки у Китаї, що почали з'являтися з розвитком драматичного мистецтва ХІП-ХУІ ст.

Отже, хоча в першому, згаданому вище творі, красуня скоює самогубство, кидаючись у річку, щоб тільки не жити в чужоземного правителя далеко від рідного краю та свого імператора, а в другому - змушена прийняти отруту, щоб не зазнати фізичних страждань, коли її хотіли вбити повстанці, жінка все одно постає жертвою. Але не лише жертвою суспільства чи власної жертовної природи задля добробуту своєї країни, а жертвою особистих почуттів імператора, який наважився занадто сильно захопитися гарною жінкою та який через це змушений розлучитися з нею, зазнавши усієї гіркоти та болю самотньої людини. Саме ці страждання найяскравіше передані у вище згаданих драмах. У драмі "Осінь в Ханьському палаці" ("Йга^") Ма Джиюаня страждання від втраченого кохання у імператора затьмарюються його обуренням з приводу слабкості та безпорадності полководців, які не в змозі відстояти силою зброї особисті інтереси правителя, а відтак і інтереси держави. Із відчаєм людини, яка нічого не може змінити, імператор кидає фразу [1, 327]:

”Ну що ж! Віднині мені більше не потрібні чиновники та військові, буду лише за допомогою гарних жінок підтримувати мир та злагоду в Піднебесній

У драмі "Дощ у платанах”Бо Пу (ЙА) правитель більше схильний до романтичних почуттів та розваг зі своєю коханою. У творі він представлений як людина, що стомилася від життя та керування державою, тому і втрата коханої є для нього втратою найважливішого в житті.

У цих та інших подібних творах простежується важливе повчання для правителя про те, що не слід йому занадто захоплюватися жіночою красою, тому, що через це може загинути і він сам і його держава. Про це постійно нагадують імператорові його радники, про це обов'язково має знати і сам правитель, яким би неприємним це для нього не було.

4. Драми про буддійських святих. Більшість п'єс, заснованих на даоських та буддійських легендах (їх не завжди можна чітко розмежувати) та концепціях мають схожу сюжетну побудову. Якась людина живе у "світі", живе "як усі" - зберігає гроші, віддається пристрастям, пригнічує - часто сама того не усвідомлюючи - близьких. Вона не уявляє, що насправді вона не простий смертний, а втілення якогось небожителя, який був засланий на землю, для того, щоб спокутувати свої гріхи. Їй необхідно знову віднайти свою "істинну природу", але зробити це можна лиш за допомогою пізнання віри, з допомогою божественного наставника і лише відмовившись від усіх світський спокус. Але оскільки людині важко наважитись на це, наставник змушений використовувати допомогу чудес та магії, щоб залякати та напоумити цю людину [3, 256].

Саме так і розгортається сюжет у п'єсі Чжен Тін'юя "Знак "Терпіння"". Лю Цзюньцзо - найбагатша людина в Беньляні, але він такий скупий, що навіть не хоче витратити гроші на чарку вина на свій власний день народження. До того ж, він легко впадає у гнів - а це, згідно буддійському вченню, перша із чотирьох дурних пристрастей, які характерні людині. Але тут з'являється Будда у вигляді популярного в китайських народних оповідках "монаха з торбиною", щоб спонукати його відмовитись від багатства, приборкати свій норов та порвати всі ланцюги, які пов'язують його з цим світом. Досягти просвітлення Лю Цзюньцзо монах хоче через проповідь терпіння, підкріплюючи її чудесами. Після кожного дива Лю погоджується слідувати за монахом, але знову і знову не витримує спокус. Навіть у монастирі він не може забути про багатство, жінку, дітей. І лише коли Лю отримує дозвіл відвідати рідні місця, він дізнається, що за час його відсутності, яка здавалася йому дуже короткою, у справжньому світі пройшло ціле століття і його рідні давно померли, і тоді герой приходить до переконання про всемогутність Будди.

5. Побутові драми. Трохи осторонь стояли драми про звичайних жителів середньовічного міста: купців, співачок, майстрів, гультяїв. Такі вистави мали на меті розважити, тому й в основі свого сюжету мали цікаву інтригу, непорозуміння, випадковий збіг обставин. Загалом вони мали й повчальну мету - навчали доброчинному життю, невибагливості, доброті у стосунках між рідними, вірності друзям і подружньому обов'язку. В таких побутових виставах переважають світлі настрої. Вони засуджують людські вади, але роблять це жартома, весело, як наприклад у драмі "Вбити собаку, щоб наставити чоловіка на добрий розум" ("^^^^") невідомого автора. У цьому творі розповідається про те, як дружина вирішує хитрістю відкрити своєму чоловікові очі на те, якими підлими й корисними є його двоє друзів, яких він жалує та поважає, а свого рідного бідного молодшого брата, натомість ображає та виганяє з дому. Дружина вбиває собаку, вдягає на неї людську одежу та підкидає до воріт своєї оселі якраз перед тим, як її чоловік напідпитку має повернутися додому. Так і стається, прийнявши собаку за вбиту людину, чоловік, злякавшись, що його можуть звинуватити у вбивстві біжить до своїх друзів, щоб ті допомогли йому заховати тіло. Ті, звісно, не вірять йому і відмовляються. Чоловік у розпачі, за порадою жінки, звертається по допомогу до свого брата, якого він так ображав. Пробачивши все, брат погоджується, і врешті-решт, коли зрадливі друзі звинувачують старшого брата у вбивстві, бере на себе провину. Старший брат усвідомлює, як несправедливо та недобре ставився до меншого. Втім усі звинувачення стають безпідставними, коли дружина старшого брата зізнається у своїх хитрощах. У результаті в родині утверджується мир та спокій, а сумнівні друзі вигнані геть. драма п'єса юаньський драматург цзацзюй

Така драма, завдяки своєму незвичайному та інтригуючому сюжету викликає інтерес у глядачів, які, хоча й здогадуються про перемогу доброго в кінці п'єси, проте не знають, яким чином воно буде утверджене. Між іншим, варто зазначити, що в багатьох драмах, де присутні жінки як дружини, вони нерідко зображуються хитрими та винахідливими, такими, які, користуючись жіночими хитрощами, знаходять вихід із будь-якої складної ситуації, в яку потрапили їхні чоловіки.

Такий елемент загадки виконує розважальну функцію, під якою обов'язково ховається важливіше - певна повчальна мета. У п'єсі це - засудження сімейних сварок та заклик до мирного й добропорядного життя. Такий підтекст драми ще раз підтверджує факт літератури загалом і драматургії зокрема як виховного та стверджуючого моральні цінності фактору.

Підсумовуючи, можемо зробити висновок, що юаньські драми у своїй більшості були уроком, вказівкою до того, як треба чинити та поводитися, щоб не зазнати страждань чи невдач. Ці драми досконалі не в сюжетному вирішенні, а в щирості висловлених почуттів. Поєднання прозового та поетичного дискурсу дозволяє виділити емоційний компонент в аріях, а у прозових уривках - інформаційний.

Автор описує героїв за допомогою усталених стандартних стилістичних прийомів, що є характерним для китайської художньої традиції. Отже, основною тематикою, до якої зводяться сюжети драм у жанрі цзацзюй є, по-перше, засудження несправедливості та жорстокості правлячої верхівки, по-друге, людських слабкостей та вад, проголошення права кожної людини на кохання та відстоювання інтересів жінки у суспільстві.

Запропонована нами класифікація не є остаточно вивершеною і досконалою і потребуватиме подальших уточнень, але вона в загальних рисах відображає тематичне багатство юаньської драми.

Список використаних джерел

1. Классическая драма Востока: Индия, Китай, Япония. - М. : Художественная литература, 1976. - 879 с.

2. Малиновская Т. А. Очерки по истории китайской классической драмы в жанре цзацзюй (XIV-XVII вв.) / Т. А. Малиновская. - СПб., 1996 - 240 с.

3. Сорокин В. Ф. Китайская классическая драма ХШ-ХІУ вв.: Генезис, структура, образы, сюжеты / В. Ф. Сорокин. - М. : Наука, 1979. - 334 с.

4. Сорокин В. Ф. Китайская драма ХІІІ-ХУІ вв. История всемирной литературы в 9 томах. Т. 3 / В. Ф. Сорокин. - М. : Наука, 1985. - С. 631-639.

5. Петров В. В. Юаньская драма. Китайская классическая драма. Северо- запад Пресс / В. В. Петров. - СПб., 2003. - С. 5-20.

6. Тлумачний словник // Українська мова: Енциклопедія. Русанівський В. М., Тараненко О. О. та ін. - 2-ге вид., випр. і доп. - К. : Вид-во "Укр. енцикл." ім. М. П. Бажана, 2004. - 824 с

Размещено на Allbest.ru