Трансформація персонажа в кіноромані Алена Роб-Грійє "Минулого року в Марієнбаді"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імени Тараса Шевченка, м. Київ

Трансформація персонажа в кіноромані Алена Роб-Грійє "Минулого року в Марієнбаді"

О. Прокопченко, студ.

Анотація

персонаж кінороман поетикальний

Стаття присвячена особливостям зображення персонажа в кіноромані А. Роб-Грійє "Минулого року в Марієнбаді". Аналіз проведено у контексті естетики новороманістів; розкрито індивідуальні поетикальні характеристики твору.

Кінець ХХ ст. не лише у Франції, ай у решті країн світу ознаменувався неабияким інтересом до синтезу мистецтв. Особливий статус у рамках цього явища має кінематограф, який за своєю суттю є синкретичним та інтермедіальним.

Якщо у період зародження кіно дослідників передовсім цікавило питання внеску літератури у розвиток нового мистецтва, то вже скоро вони починають звертати увагу на той вплив, який кінематограф справляє на літературу. Так, художнє слово у ХХ ст. засвоїло динаміку розгортання подієвості, характер і побудову художнього образу в літературному тексті, візуально-образну форму подачі думки. Письменники відтепер апелюють і до суб'єктивного глядацького досвіду читача, більше того, "глядацький" тип ставлення до дійсності зумовлює зміну традиційних літературних форм.

Творчість Алена Роб-Грійє, письменника, який згодом продовжив свою діяльність як кінорежисер, важливо розглядати у контексті естетики "нового роману". Саме такою є методологія нашої розвідки, присвяченої першому з кінороманів А. Роб-Грійє "Минулого року в Марієнбаді" (1961), який не був предметом детального аналізу у вітчизняній критиці.

Визначальною ознакою системи поглядів письменників-новороманістів є відмова від безпосереднього зображення дійсності. Вони переконані, що роман не має відображати дійсність, він творить нову реальність, яка існує лише в межах романного світу. А це означає відмову від попереднього інструментарію романіста. Передовсім це стосується сюжету та персонажів. За спостереженням Л.Г. Андрєєва, сюжет (або "історія", інтрига) - це "літературна форма реальності" [1, 525], місточок, який з'єднує реальність із фантазією автора, тому потреба новоро- маністів у ньому відпадає. Що стосується персонажа, то він завжди позбавлений індивідуальності, характеру, у класичному розумінні цієї категорії. Звідси ще одна риса - відсутність психологізму. Індивідуальна свідомість, крізь призму якої ми бачимо все, що відбувається у світі роману, є по суті літературним прийомом.

На окрему увагу заслуговує теорія "шозизму", яка окреслює ставлення А. Роб-Грійє до людини та її місця у світі. Письменник стверджує, що єдиною сутністю речей (і людини, яку він ставить в один ряд з матеріальними речами) є їхня присутність, зовнішня форма і вияви; а саме існування речі визначається лише суб'єктивною свідомістю та індивідуальним сприйняттям.

Важливим аспектом аналізу твору "Минулого року в Марієнбаді" є його жанрова приналежність - за визначенням самого А. Роб-Грійє, це кінороман. Українська дослідниця О. Романова, автор монографії "Кіноромани Алена Роб-Грійє" (2012) визначає його як проміжний жанр між літературою та кінодраматургією, що побудований за вимогами кінодраматургії, але має риси і літературного твору [3, 238]. Така специфічна природа жанру сигналізує про те, що аналіз твору об'єднуватиме методи літературної та кінокритики. Сам письменник у передмові до кінороману називає опублікований матеріал "режисерським сценарієм" [2, 439] - покадровим описом фільму. Тож названий твір по суті є вербалізацією кінематографічної поетики. Саме відповідно до цих особливостей і необхідно розглядати перший кінороман А. Роб-Грійє.

О. Романова у вищезазначеній монографії робить акцент на тлі, на якому розгортається дія. Це особлива просторова та часова реальність, примарний світ, у якому речі існують окремо, поза часом, не мають значення в долі персонажа та відмежовані від внутрішнього світу героїв. Твір, на думку дослідниці, постає не цілісним, а розчленованим на частини: простір і час, дійові особи, речі, звуковий супровід і сюжет, утім, і персонажі більше схожі на предмети, ніж на живих людей [4, 133]. Повертаючись до передмови Роб-Грійє до кінороману, ми однак бачимо, що він приділяє значну увагу героям та їх інтерпретації [2, 440-441]. Власне, ця суперечність у поглядах критика та автора, а також зацікавленість новороманістів у особливому відтворенні людини спонукають нас зосередитися у цій розвідці на проблемі персонажа.

Головні герої твору - Х, А та М. Перше, що інтригує читача - відсутність імен. Питання викликає і обумовленість вибору саме таких "ініціалів". Герой кінороману - Х - це невідома особа, "хтось". Його не знає ніхто з присутніх у палаці. Власне, ніяких індикаторів щодо зв'язків усіх інших людей між собою немає. Однак Х виглядає підкреслено ізольованим, він не вступає в розмову ні з ким, окрім А та М. Загальновідомим є значення Х як невідомого об'єкта (зокрема, у математиці), що може пояснювати використання саме цієї літери. Що стосується А, зустрічаємо таку характеристику її імені: "Х: Votre prйnom est gravй sur le fermoir. А: Oui. J'ai vu...Mais c'est le prйnom le plus courant". Можемо припустити, що це - Анна (фр. Anne). Проте, для Х ім'я не має жодного значення. Цю думку згодом приймає і А: "А: Comment vous appelez-vous? Х: Зa n'a pas d'importance. А: Зa n'a pas d'importance". Ще одне припущення, яке, однак, не знаходить прямого підтвердження у тексті: А - Альфа, що позначає першопочаток, першочергове, важливе. Більш визначеною видається роль М - його називає чоловіком А головний герой, як і сам А. Роб-Грійє у передмові (фр. mari - чоловік). M також може позначати маскулінність персонажа, на що вказує і його витримана, незалежна поведінка, і опис: "un homme d'une cinquantaine d'annйes (grand, cheveux gris, beaucoup d'allure, appelons-le M) ... ". Красномовним є і опис головної героїні: "...une femme isolйe, vingt-cinq а trente ans, belle, mais comme vide (dйsignons-le par la lettre A) assez grande, genre statue". Опис зовнішності Х у творі відсутній, але автор наділяє численними характеристиками його голос. Якщо спочатку твору він "lente, chaude, assez forte, mais avec en mкme temps une certaine neutralitй", "sans йmotion particuliиre", "neutre et monotone", "sans chaleur excessive", то вже через деякий час з ним відбувається безсумнівна трансформація: "apaisйe", "douce", "tantфt insistante et impйrative, tantфt hesitante, ou agaзйe, tantфt franchement suppliante", "de plus en plus dйsemparйe", "une voix assez basse, qui a de la peine а conserver son apparente neutralitй". Це свідчить про динаміку, розвиток персонажа. Він не є статичним, крім того, "son apparente neutralitй" ставить під питання його безпристрасність на початку твору. У русі репрезентований і характер жінки - іронічна на перших сторінках, вона змінюється під впливом Х, а саме його історії.

Власне, історія головного героя, її вірогідність і правдивість викликають питання як у критиків, так і читачів. Сцени, що постають перед читачем, не мають чіткої визначеності: вони можуть бути реальними чи уявними, спогадами чи фантазіями, минулим, теперішнім або майбутнім. А. Роб-Грійє не дає відповіді на це питання, як не дає його і кінофільм Алена Рене. Разом з тим, письменник радить і не намагатися реконструювати лінійну схему сюжету, а дозволити "незвичайним образам захопити себе" [2, 443], сприйняти твір виключно почуттями - і тоді він видасться правдивим, відповідним його внутрішнім переживанням. Отже, для автора не важливо, що є вигаданим і справжнім. На нашу думку, найсуттєвішим є сам процес набуття історією Х реальної ваги, з минулої (або примарної) вона стає ціліснішою та правдивішою за реальність, яка відтак видається фальшивою.

Розповідь героя стає матеріальною, а разом з цим зміцнюється і зв'язок між персонажами. За словами А. Роб-Грійє, цей зв'язок вони створюють виключно власними жестами, голосами, присутністю, уявою. Справді, ми до останнього не маємо доказів того, що А і Х об'єднує спільне минуле. Тим не менш, між героями встановлюється невловима близькість, жінка все менше опирається впевненій розповіді героя і починає визнавати владу Х над власним розумом, думками і емоціями - вона "пригадує" те, чого могло і не існувати.

Цікаво простежити стосунки трьох головних персонажів з іншими людьми у замку, а також відмінності між ними. У перших сценах герої з'являються в оточенні інших, нічим не виказуючи своєї окремішності від них. Читач (або глядач) не в змозі зрозуміти, що ці троє відіграватимуть важливу роль у розгортанні дії, аж доки камера не починає зупинятися на них усе частіше. Тобто саме інтерес письменника (режисера), який зупиняє на них свій погляд, робить їх вагомими. Крім того, незважаючи на загальну фальшивість та "штучність" атмосфери та розмов, час від часу ми бачимо емоційних, "живих" людей. Деякі з них дивним чином нагадують історію А та Х. Наприклад, Х чує розмову невідомих жінки і чоловіка: "HOMME : Je ne peux plus supporter ce silence, ces murs, ces chuchotements oщ vous m'enfermez. FEMME : Parlez plus bas, je vous en supplie". Більше того, через деякий час Х повторює ті самі слова, але вже адресуючи їх до А.

Доцільним видається зосередитись на одному з персонажів - А - та прослідкувати його еволюцію в межах твору. Про неї ми не знаємо нічого. Можна припустити, що жінка захоплюється літературою (адже неодноразово фігурує у кадрі з книжкою), цікавиться мистецтвом (розмови з Х про скульптуру, картини), а також загалом є чуттєвою натурою (сцена після вистави: А залишається надовго стояти, прийнявши характерну позу акторки, немов зачарована). Втім, усе вказує на її спустошеність, застиглість у закритому світі палацу. Декілька разів автор помічає її схожість зі статуєю, та це збайдужіння не видається штучною маскою, як у випадку з Х.

Варто зазначити, що Х у своїх монологах виказує втому від засилля речей, від фальшивого світу палацу, безлюдних коридорів. Що ж до А, вона вже є частиною цього світу, і намагання героя вирвати її з нього породжують у жінки страх. Страх пронизує усе єство героїні, вона боїться "згадувати", боїться віддатися почуттям, змінам, боїться навіть М - власного "чоловіка". Уособленням цього страху є її характерна поза, зафіксована ще на початку тексту - "la main se tend en avant dans un geste inachevй, d'attente, d'incertitude, ou peut-кtre d'appel, ou de defense". Хоч поведінка А у перших сценах справляє враження незалежної жінки, вона відповідає на слова Х іронічною посмішкою. Зауважимо, що іронія нерідко слугує захисним механізмом людини, що вказує на невпевненість та перші ознаки остраху.

Варто наголосити на кіноприйомах характеристики А. Лейтмотивом крізь текст проходить закадровий сміх героїні. Ми майже ніколи не бачимо, як А сміється, лише чуємо. Сміх видається ефемерним, примарним - неначе спогад про нього, про той час, коли А була щасливішою і "живою", на чому наголошує Х. Разом із розгортанням розповіді Х героїня втрачає відчужений та байдужий вигляд, усе частіше її обличчя починає виражати емоції - як позитивні (екзальтованість, безтурботність, розкутість), так і негативні (злість, ненависть, страх, відчай). Таким чином, А перестає блокувати емоції, і всі приховані та пригнічені почуття одночасно виходять назовні, створюючи враження неврівноваженості та істеричності. Такий стан героїні закономірно втілюється у фантасмагоричних видіннях, уявність яких довести не менш складно, ніж їх реальність. Кульмінацією цих образів є сцена насильства, яка за своєю жорстокістю дивно дисонує з усіма попередніми та наступними словами і діями Х. Втім, він усе заперечує ще палкіше, ніж будь-коли раніше. Поведінка героїні після цього нагадує людину, що визнала себе переможеною і припинила опір. А просить про співчуття, намагається відкласти кінець, але марно. Остання сцена не справляє враження розв'язки, а надто - не приносить полегшення. Атмосфера важка, проте "ils n'ont pas l'air hйsitants, mais resolus au contraire, bien qu'а bout de rйsistance". Майбутнє героїв невідоме, а за переконанням А. Роб-Грійє, воно і неважливе, адже герої не існують за межами твору.

Таким чином, утілення персонажів кінороману А. Роб-Грійє " Минулого року в Марієнбаді" цілком відповідає новороманіст- ським поглядам щодо другорядності імені, походження та індивідуальності героїв. Однак персонажі твору не є статичними або "неживими", "оречевленими". Навпаки, спостерігається безумовна еволюція на рівні емоцій та почуттів, яку автор демонструє примітками щодо гри акторів, крупними планами. Письменник створює динаміку розвитку характерів у межах твору - а відтак, і в уяві читача/глядача. Головна героїня А проходить шлях від штучності та емоційної спустошеності до віднайдення власних почуттів, а Х вдається створити нову реальність силою слова. Хоча фінал твору викликає більше питань, ніж дає відповідей, кінороман загалом є важливим як для розуміння творчості А. Роб-Грійє та новороманістів, так і для спостереження процесів переходу від модерного до постмодерного світовідчуття.

Список використаних джерел

1. Андреев Л.Г. История французской литературы / Л.Г. Андреев, Н.П. Козлова, Г.К. Косиков. - М.: Высшая школа, 1987. - 542 с.

2. Роб-Грийе А. Романески: Пер. с фр. / А. Роб-Грийе - М.: Ладомир, 2005. - 622 с.

3. Романова О.В. Кінороман А. Роб-Ґрійє та жанр кіноповісті О. Довженка / О.В. Романова // Літературознавчі обрії. - Вип. 13. - К.: Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2008. - с. 238 - 243.

4. Романова О.В. Кіноромани Алена Роб-Ґрійє: (Аспекти синтезу мистецтв): монографія / О.В. Романова. - Черкаси: ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2012. - 244 с.

5. Alain Robbe-Grillet. L'Annйe derniиre а Marienbad / Alain Robbe-Grillet. - Paris: Les Йditions de Minuit, 1961. - 176 p.

Размещено на Allbest.ru