Духовні цінності в романі Ч. Айтматова "Плаха"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка

Духовні цінності в романі Ч. Айтматова "Плаха"

У. Киричук, студ.

м. Київ

Стаття присвячена проблемам духовності та моралі, які є головними складовими тематичного спектру роману Чингіза Айтматова "Плаха".

На небосхилі світового письменства є безліч зірок, що уособлюють творчі особистості, які впродовж існування людської цивілізації формували її величність її літературу. Серед них яскравим сяйвом виділяються ті мегазірки, що прийнято називати класикою. Та навіть серед них небагато зустрічається таких творів, які в певний історичний період стали культовими суспільними явищами, справили значний вплив на зміну ціннісних орієнтирів цілих суспільних прошарків, резонансно вплинули на масову свідомість.

У 80-ті роки минулого століття жителі СРСР, беручи участь у перших антирадянських виступах, формували своє світобачення та власні ідеологічні концепції прикладі під впливом зовсім нових за проблематикою творів художньої літератури, які, неначе з прорваної греблі, виринули у світ в кінці горбачовської перебудови. Роман "Плаха", шо став відомий завдяки О. Твардовському (часопис "Новый мир"), буквально виривали з рук, його затріпані сторінки несли захмелілу свіжість свободи, що виявилася зовсім неподібною до літератури в руслі радянських стереотипів.

Автором "Плахи" був уже відомий на той час киргизький і радянський письменник, який своїми попередніми творами ("Перший учитель", "Материнське поле", "Білий пароплав" тощо) не вписувався у так званий соціалістичний реалізм. А вихід " Плахи" приніс йому на той час популярність, що їй могли позаздрити і відомі поп-зірки, і знамениті спортсмени, і впливові політики та державні діячі. Їхні імена поступово забулися, а "Плаха" залишилася, бо це, без перебільшення, знаковий мистецький твір, який поновив скарбницю світової літератури.

Творчість Ч. Айтматова своєю глибиною та задушевністю цікавила багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців, вивченням його надзвичайно талановитої особистості займалися: О. О. Акматалиев, О. К. Бабишкин, Г. С. Базаров, І. Г. Васильева, Е. І. Шагалова та інші.

Актуальність теми зумовлена наскрізною темою роману " Плаха": удосконалення людського духу як всеосяжної проблеми сучасного глобалізованого світу.

Метою дослідження є визначення духовних та моральних пошуків людей у часи пізньої радянської епохи і їх вплив на менталітет теперішнього пересічного українця з його традиційними моральними орієнтирами та модерним сучасним мисленням через призму роману.

Об'єкт дослідження: роман Ч. Айтматова "Плаха".

Предмет дослідження: духовні цінності героїв роману як літературне, суспільне та громадсько-політичне явище.

Матеріали дослідження: роман Ч. Айтматова "Плаха", критичні матеріали Д. К. Кургультинова та А. В. Акматалієва.

Наукова новизна розвідки полягає в тому, що вперше українсько-киргизькі духовні взаємозв'язки досліджено крізь призму спільних духовних цінностей, світоглядних орієнтацій та морально-етичних вимірів на прикладі роману "Плаха".

На зустрічі зі студентами Московського університету у час, коли вийшла "Плаха", Ч. Айтматов сказав, що головним завданням людини вважає удосконалення власного духу. Це і є головним лейтмотивом великого художнього твору ХХ століття.

У творі присутні щонайменше чотири сюжетні лінії. Тут перетинаються пласти різних культур. Соціальні та екологічні негаразди, проблеми наркоманії, закостенілість і виродження партійної бюрократії, консерватизм традиційного православ'я раз по раз апелюють до свідомості читача. Але найголовніше у "Пласі" - це проблема людської душі. Власне дослідження духовної оболонки людини проводиться через низку яскравих образів, виписаних у романі, і, як не дивно, один із найколоритні- ших - це образ не людини, а звіра - вовчиці Акбари. Вона разом із своїм вовком Ташгайкаром не відступається від традиційного укладу вовчого життя. Постійні полювання, погоні за жертвами, боротьба за територію - такий смисл їхнього буття. Але якими зворушливими є материнські почуття чи то інстинкти у Акбари. Якою трагедією і розпачем для вовчиці-матері є те, що вона рік за роком не може зберегти власних дітей. Як вона жорстоко поводиться з Ташгайнаром за мимовільну зраду і як потім гірко по-вовчому оплакує його після влучного пострілу Бостона Ур- кунджева [1, 163]. Якби стосунки між людьми були хоча б такими, як між вовками у айтматовському романі, таких явищ, як зрада, ошуканство, злість, брехня менше було б у нашому такому незбагненному та суперечливому світі, що часто-густо приводить до розлучення родин, відречення від батьків і дітей тощо.

Авдій Калістратов - це той типаж, який назавжди залишається в пам'яті після прочитаного роману. Цей Дон Кіхот ХХ століття наївно гадає, що здатен врятувати розчавлені душі відвертих негідників і тих, хто перебуває під їхнім ковпаком. Знавісніла юрба спромоглася добитися навіть розп'яття стражденного Христа, який був Богом, тож Авдієва доля, згідно з його моральними принципами у суспільстві, затьмареному комуністичною ідеологією та матеріалістичною схоластикою, була приреченою.

Образ Авдія наскрізь пронизаний душевною теплотою і викликає глибоку симпатію. Є в нього щось від Шекспірівського Гамлета, адже він кидає виклик усталеному порядку оточуючого світу, його душа подібна і до Раскольнікова із "Злочину і кари" Ф. М. Достоєвського, оскільки розшматована і розтерзана дикими оргіями людської глупоти й невігластва.

Ще коли Авдій свої духовні пошуки та дослідження Бога як найвищої субстанції, що створила цей світ і саму людину, проводить через власну свідомість і сумління, то його сприймають тільки за дивака, але коли він приступає до дій, то негідники, одурманені незбагненим злом, позбавляють його життя. Він же, як багато мучеників за Христову віру, вірить Богу, будучи переконаним у торжестві його справедливості.

Найбільш цікавими і водночас складними для сприйняття є духовні розмірковування Авдія, виписані автором у цій книзі. Вічні проблеми добра і зла, їх несамовитий герць протягом тисячоліть з часу, коли Бог створив першу людину, до цих пір зачіпають багатьох мислителів, філософів, богословів, митців. Людина змогла полетіти у космос, зазирнути в атомне ядро, створити різні види матерії, та не спромоглася удосконалити власний дух і хоча б частково перемогти зло. Ці проблеми зачіпають читача під час ознайомлення з романом. Авдій ступає на свій шлях боротьби зі злом, його духовні проекти визрівають на рівні підсвідомості: досягти величної гармонії у Всесвіті на часі із Боготворцем - ось його мета, яка не залишає його до останнього подиху. Голубі очі вовчиці Акбари, які він востаннє бачить у цьому виснажливому проклятому світі, все ще дають надію, що людство отямиться і поступово буде відходити від зла та бездуховності, адже недаремно помер на христі Христос, адже тисячі мучеників за віру чи то в часи дрімучого середньовіччя, чи то в часи дикого атеїзму були впевнені, що все таки запанує у світі добро, милосердя та істина.

Ще один персонаж у романі, який уособлює категорію добра - це Бостон Уркунчиєв. З самого дитинства жив він своєю працею. Так само примушував трудитися всіх, хто працював під його началом. Багатьох він вивів у люди, а через те цінував саме життя у роботі. Хто не хотів працювати, того він відверто не розумів і не любив. Бостон був, як кажуть, "селянської закваски", міцний господар, невтомний трудівник. Саме таких винищували, особливо в сталінські часи, вогнем і залізом. У романі декілька раз наголошується, що народись Бостон на років 50 раніше, і гнити йому у Сибіру як класовому ворогу. Образ особливо близький нашій українській ментальності. Скільки таких Микит, Назарів, Тарасів згноїли у сибірській тундрі та катівнях ГУЛАГУ, заморили голодомором, щоб знищити під корінь українську душу. Але ми бачимо, що проблеми чесної невсипущої праці, творення умов для реалізації своїх здібностей через власний труд були однаковими у радянські часи як на українських чорноземах, так і в передгір'ях Іссик-Куллю. Примхлива доля не шкодує Бостона. Гине його кращий друг Ерназар, помирає дружина Арзигуль. Апофезом цих страшних подій є смерть маленького хлопчика Кенджема. Життєве фіаско Бостона полягає в тому, що він поплатився за гріхи інших людей, які наважилися порушити устрій, який склався на землі між людиною і природою. Безумне вторгнення людини у природу, порушення її законів бумерангом відбивається на проблемах довкілля, створює екологічні проблеми, сприяє технологічним аваріям та катастрофам. Бездумний вчинок Базарбая - він осиротив вовче сімейство - домокловим мечем повис над зимівниками киргизьких чабанів. Помста Акбари була неминучою, адже багато лиха зазнали вовки від діяльності людини.

Рівновага добра й зла не вимірюється важелями терезів. Вони однаково охоплюють людей, вносячи сум'яття, за Достоєвським, та застосовуючи в боротьбі за людські серця все новітніші форми і технології. І лише сама людина робить вибір на користь тієї чи іншої моральної категорії.

З боку зла у найгіршому із його виявів у романі Ч. Айтматова "Плаха" виступає когорта персонажів. І якщо історичний Понтій Пілат усе ж після довгих роздумів умиває руки, посилаючи на розп'яття Христа, та й він виглядає симпатичніше за всяких Пе- трух, Мишатів, Кен. Вони є відвертими негідниками нашого часу, для яких особисті блага є основним сенсом життя, і здобувають вони їх у злі, через зло і за допомогою зла. Неповнолітній Льонька і деградований Гамлет-Галаін хоча б часом усвідомлюють свій гріх, але це лише епізоди просвітлення їхньої душі, на які хоч трохи вплинув Авдій. А от Гришан та Обер є уособленням зла, що втілилося в образі егоїстичного і підступно- хитрого Гришана та по-звірячому жорстокого озвірілого Обера.

Символічними в романі є сцени допитів Авдія Гришаном та Обером. У їхніх діалогах, словесних викрутасах, злостивих умо- видах яскраво видно гримаси духовного виродження радянського суспільства напередодні краху.

"Відповідай, гад! - горлав Обер. Зречися Бога! Скажи що Бога нема!”

"Є Бог," - кволо простогнав Авдій" [1, 123].

Лише ці дві фрази з роману розумну мислячу людину можуть ввести у стан афекту від дикого лихослів'я закінченого негідника та поведінки людини, гідної бути занесеної до лику святих. А Гришан додає: "... Спаситель роду людського... любуйтеся, плачте. Людина все та час. А ми все сподіваємося, що хтось прийде рятувати нас грішних" [1, 124]. Авдій: "Над нами є Бог як найвище мірило совісті й милосердя".

Ці вічні дилеми у людському бутті - до якої пристані пристати - божестенної чи нечистого - є центральними у романі. З початку появи Адама і Єви людство вирішує їх і не може вирішити. Є надія, що роман "Плаха" хоча б частину людей прихилить до способу життя, який базується на категоріях добра, чесності, сумління, адже це саме ті постулати, які приніс на землю Христос. моральний духовний роман

Говорячи про негативні образи роману не можна оминути зовсім несимпатичного типа Качкорбаєва. Цей ретроград радянських систем навіює сумні спогади про тінь соціалізму, яка оповила народи колишнього Радянського Союзу. Демагог Качкорбаєв представляє в романі державну машину, ідеологія якої викривила психіку і світогляд багатьох поколінь, породила духовних покру- чів, які втілюють у тексті перелічені вище персонажі, що асоціюються зі злом. Влада і Бог, влада і сумління, влада і чесність перед народом - ці проблеми в романі ставляться не тільки у сюжетній лінії, пов'язаній з Пілатом і Христом, а й на прикладі плахов- ських героїв, адже античний Рим і атеїстичний СРСР однаково ставились до християн. Ці дві імперії перестали існувати, оскільки базувалися на цінностях, далеких від християнського світогляду, домінантами у якому є категорії добра, милосердя, істини.

Не можна не згадати і про жіночі образи роману, які крім вовчиці Акбари, є у більшості епізодах. Вони дуже милі і задушевні. В першу чергу це стосується духовної подвижниці Авдія Інги Федорівни, яка чи не єдина в романі зуміла зрозуміти усі мінливості його світобачення, розпалити у ньому іскру кохання й навіть незважаючи на матеріальну скруту, планувала пов'язати з ним своє життя.

Дружина Бостона притягує до себе теж неабиякою симпатією. Ця жінка є типовим берегинею домашнього вогнища. Культ родинних цінностей, вірність чоловікові, вміння у будь-який момент стати розрадою - це й притаманне Гумомлан.

Арзигуль, перша дружина Бостона, теж відноситься до когорти тих людей, які чітко розуміють місію жінки на землі, тому радить Бостону одружитись на Гумомлан, яка зазнала страшної втрати - смерті чоловіка Ерназара.

Безперечно, читаючи роман, захоплюєшся неперевершеною майстерністю слова Чингіза Айтматова. Деякі сцени подані настільки сильно, що читачеві здається, що він неначе переноситься у паралельний світ, де відбуваються події роману. Особливо сильно на мою думку, виписана сцена, де Авій захоплюється виступами староболгарського церковного хору [1, 83]. Справжнє духовне піднесення в читача трансформується у високу музику, яка звучить у підсвідомості під час прочитання цього епізоду роману. Особливо вражаючою є сцена погоні за сайгаками. Символічність її полягає у тому, що нестримна втеча цих нещасних тварин від загонщиків разом із вовками та іншими бідолашними мешканцями нагадує жителів планети, які у несамовитому бігу стрімголов летять, не озираючись навколо і часто забувши весь смисл місії людини на землі, від народження до смерті. Можливо, це втілення образу зла, що, перевтілившись у гелікоптери та рушниці в руках самих же людей, намагається скинути людство у вир і круговерть гріха, забувши Христові заповіді, тому де нічого іншого не залишається, крім як покласти голову на плаху і чекати Страшного суду, де кожен відповість за своє. Ось найголовніше застереження, яке гучним набатом звучить із уст Чингіза Айтматова.

Список використаної літератури

1. Айтматов Ч. "Плаха" / Ч. Айтматов - М. : Молодая гвардия, 1987. - 178 с.

2. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. - 2-ге вид. - К. : Гол. редакція УРЕ, 1974-1985., Том 1, К., 1977. - 522 с.

3. Акматалиев А. "Плаха" и читатели / А. Акматалиев. - М. : Фрунзе, 1988. - 56 с.

4. Казак В. Лексикон русской литературы XX века - Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / [пер. с нем.] / В. Казак. - М.: РИК "Культура", 1996. - XVIII, 491, [1]. - 344 с.

5. Кургультинов Д. Г. Слово о друге : Ч. Айтматову - 60 лет / Д. Г. Кургу- льтинов // Огонек, 1988, № 50. - 46 с.

Размещено на Allbest.ru