Специфіка образотворення Ісуса Христа в українській метафізичній поезії XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка образотворення Ісуса Христа в українській метафізичній поезії XVII ст.

Ю. Жибер, студ.

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ

Статтю присвячено вивченню характерних рис образу Ісуса Христа в метафізичній поезії Г. Сковороди, Д. Туптала та І. Величковського. Акцент зроблено на символічному, архетипно-символічному та художньо- виражальному аспектах творення образу Христа. Доведено вплив літературних тенденцій епохи Бароко на формування художньої парадигми метафізичної поезії. літературний поезія метафізичний

У сучасному світі ім'я Ісус Христос є одним з найвідоміших. Для багатьох ім'я Ісус - це епіцентр величезної радості, носій чистоти та святості. На нашому асоціативному рівні образ Ісуса висвітлюється у позитивній конотації: як образ-символ світла, офіри за гріхи, любові, надії тощо. Однією зі складових полотна мистецької онтології, що репрезентувала багатовимірність образу Христа стала барокова, а саме метафізична поезія. Така поезія засобами кольорової та графічної символіки активізує перцептивну реальність реципієнта та передає психологічні процеси в людині, те, що виходить з ряду звичайних людських почуттів і переживань: містичний досвід, духовний пошук, одкровення.

Оскільки барокова метафізична поезія насичена сакральними образами, тож і мовний її рівень характеризується наявністю відповідної лексики, необхідних художніх засобів, що позначають ці образи.

Недарма Августин Блаженний радив віднаходити істинний сенс тексту за допомогою слів - символів, алегорій, знаків [1]. Тобто шукати сенс, "внутрішнє" саме у засобах і фігурах мови.

Художник - геній, який за допомогою мови через поезію створює світ, репрезентуючи увесь зміст метафізичних категорій. Тут виникає метафізична взаємодія людського розуму з Абсолютом, втіленим в ідею [2].

Засобом формування і накопичення знань людини про себе і навколишній світ завжди було порівняння, асоціативне бачення. Це бачення в період бароко було двовекторним - спрямованим вглиб себе і в небесне. А це вимагало особливих засобів, наприклад порівнянь - для вираження результатів не лише спостережень, а й вимислів, істини й гіпотези. Порівняння, створені українськими поетами бароко, якраз і є несподіваними. Поети доби бароко, використовуючи порівняння, намагалися знайти у навколишньому світі образні й конкретні приклади-аналогії, здатні наочно виразити людську душу чи особливості характеру. Одними з найпродуктивніших референтів порівнянь виявилися ті, що складають лексико-семантичні групу "Ісус Христос". Цікава особливість помічена при дослідженні даного питання: дуже часто порівняння вживаються без частки як, проте підсвідомо певний символ виступає у значенні співставлення з чимось/кимось: "Христе, ты - меч небесный в плоти нашея ножнах!", "Епикур - Христос" [3].

Засобом оцінки світу навколо людини, самої людини в цьому світі є епітет. У текстах бароко епітет до образу Ісуса не потребує широкого контексту, бо його мікроконтексти надзвичайно переконливі; оригінальність же їх залежала від емоційного стану автора і характеру експресії зображуваної ситуації: "многомилостив", "многія любве исполненный", "кроткомолчаливий", "об- любленец милий ".

Мова бароко не "пряма", а "перенесена", тому всі відомі на той час у художній практиці способи інакомовлення широко застосовувалися і в українській поезії. Одним із таких способів є перифрастичне оформлення змісту поняття [3]. У відношенні до Ісуса Христа такий засіб найяскравіше та найповніше виражає Його функцію "вищого посередника": "краєуголн камень", "алфа и омега", "котрий небо рукою своєю виставил и слонце огнистоє на оном поставил", "слово, рожденне от отца пред віки" тощо. Можливе поєднання для характеристики одного денотата кількох перифраз, що типово для української барокової поезії: "Ты един всЪм жизнь и радость, Ты един всЪм рай и сладость!" [4].

Риторичне звертання в поетичних текстах бароко відіграє важливу роль - виступає ефективним засобом зосередження й утримання уваги, визначає міру важливості сказаного. Лише в українській бароковій поезії жертва Ісуса Христа постає не в меланхолійних нотах, а в радісних - як знак того, що всі тепер спасенні: "Зри, человЪче, како Бог возлюби тебе, егда твоея ради любве даде себе на смерть", а Христос воскрес для вічного життя, щоб дарувати це безсмертя люблячим Його: "Он жив, не умирая живет же с ним живая Моя и душа" [3].

Щодо символістської репрезентації "христології", то варто розглянути образотворчу палітру І. Величковського, Д. Туптала, Г. Сковороди.

В Івана Величковського Ісус порівняний з Феніксом [5, 60] - це справді одне з Христових імен, а також іконографічна традиція: "Умне Фенікс Христе, Отче Царю Чисте". "Той, що встав з попелу", складає елемент концептосфери автора на позначення референту Христос - "Того, що воскрес". Саме "ознака за дією" стала визначальним ядром при порівнянні та паралелізмові образів.

Цифровий номен імені Христа у творі ("В ХРИСТОВОМ имени ІИСУС знайдуєтся греческим компутом число три разы осм, а в антихристовом - три разы шесть. Єму же три крати осм, молю: "Ты спаси мя", а єму же три крати шест: "Ты не паси мя" [6]) символізує поняття вічності. Квантитативна ознака образу Христа виникла внаслідок біблійної сентенції "Иисус Христос вчера и сегодня и во веки Тот же" (Евр.13:8) [7] і в особистому розумінні автора константність, вічність, незмінність асоціювалася з "888".

У поезіях Дмитра Туптала Ісус постає як рівний Богові - Творцеві, цим самим Христос - утілений Бог. Через Бога - Сина Бога - Отець став земним, зрозумілим і досяжним людині. І власне славні вчинки та чудеса Бога - Сина і Його послідовників постають як земна версія Бога-Отця [8, 148].

Щодо мовної інтерпретації усіх елементів внутрішньої реальності його поезій, то варто зазначити, що найбільшу роль відіграли синонімічні ряди референта "Ісус Христос". Перифрастичні називання Ісуса Христа в бароковій поезії становлять розгалужену систему найменувань за особливостями його діяльності, соціального статусу, родинної належності, за рисами зовнішності та характеру. Тому за основу для класифікації перифрастичних іменувань Ісуса Христа можемо взяти традиційну для назв осіб семантичну класифікацію:

1) назви за родом діяльності [9, 28]: "Христос Спас", "Ісус- творец", "Христос краєуголньїй камень", "древо живота Ісус"; "откупитель", "збавитель", "месія"та ін.;

а) творець світу: "творець", "вышних создатель", "архангелов творец", "творец неба", "слонца, луни правдивий ство- ритель", "котрий небо рукою своєю виставил и слонце огни- стоє на оном поставил"та ін.;

б) джерело життя: "живот", "животдавца", "жизни начальник", "жрудло живота", "существом неприступный жи- вый источник"та ін.;

в) основа світу: "вседержитель", "алфа и омега", "краєу- голн камень"та ін.;

г) проповідник волі Бога: "учитель", "Божиє Слово", "пророк" та ін;

ґ) виявляє турботу про людей: "пастыр", "жених церковний", "напоивый сладкою водою в пустыни", "жезл старости" та ін.;

д) жертва: "агнец Божій, вземляй гріхи всего міра", "душу твою за нас положивый" та ін.;

е) суддя: "предвічньїй он судья справедливый", "судія"та ін.;

2) назви за соціальним станом: "Христос пан", "Христос, глава церкви", "Христос, цар слави", "Христос монарха" та ін.;

3) назви за родинними стосунками: "син", "первенець", "сын Маріи", "отець", "сын Божій", "сын єдинородний", "небесный отрок";

4) назви за внутрішніми властивостями: "возлюблений", "любезний", "сонце", "сладкій", "пресладкій", "сладость", "сокровище", "радость", "веселіє", "добрий", "многій в щедротах", "многомилостив", "многія любве исполненный", "безвинный", "невинний", "пречистый", "агнец", "баранок невинний", "кроткомолчаливий", "пан покоры", "муж по сердцу Божію", "святый", "пресвятый", "справедливости сонце" [9, 29-30].

Символіка для Сковороди - це особливий світ реальності, в якому простежується інтеракція духовного й фізичного начал світу та їхнє смислове й художнє вираження, що є імпліцитною, але дуже потрібною людині істиною. "Остаточно зрозуміти символіку Сковороди можна лише на ґрунті символіки отців Церкви та бароко" [10, 18].

У творчості Сковороди Ісус Христос став одним з основних об'єктів, який потребує метафізичного тлумачення, як і Слово, бо Ісус = Слово: Боже! О живый глагол! (ПЪСНЬ 28-я) [4]. Наступна пісня Григорія Сковороди тлумачить Христа як Епікура: Так живал афинейскій, так живал и еврейскій Епикур - Христос. (ПЪСНЬ 30-я) [4]. Також наголошує на тому, що Ісус - це символ радості, тим самим заперечивши традиційну апологію плачу і скорботи, що активно використовувалася щодо інтерпретації Христа: Ты един всЪм жизнь и радость, Ты един всЪм рай и сладость! (ПЪСНЬ 28-я)[4].

Варто подати й погляди на архетипну складову досліджуваного нами образу.

1. Ісус Христос - людина, але "вища і досконаліша, ніж інші". "Боголюдиною" він може називатися лише в тому сенсі, що за допомогою своїх окультних здібностей зумів настільки перетворити і вдосконалити свою тілесну природу, що вона втратила здатність грішити і зробила її носія "подібним до Бога". У бароковій поезії цей архетип виражає поняття святості та безгрішності: "Воистинну вишше всЪх єси".

2. Ісус Христос - зовсім не людина, а надприродна істота Божественної природи, надіслана на землю Всевишнім Батьком, яка зодягнулася тут під уявну подобу людської плоті, як у якусь ілюзорну личину: "Господь бо, сотворшій вЪки, живет нынЪ с человЪки".

3. Ісус Христос - давнє астральне (космічне) божество, яке втілює, згідно з різними версіями, Сонце, Місяць або сузір'я Оріона. Ісус Христос описав Себе в Біблії подібним сонцю, що рухається зі сходу на захід аналогічно тому, як рухається історія, відродження: "Солнце скоро шествует к западу с востока".

4. Останньою є гіпотеза К.Г. Юнга, згідно з якою Ісус Христос - це матеріалізована проекція психологічного феномена вищого порядку, названого вченим як Самість, і пов'язаного з ідеальним уявленням про Абсолютну Особистість. Ним представлена цілісність божественного або ж небесного характеру, слава людини, Сина Божого, чистого від гріха. Він, як Другий Адам, відповідає першому Адаму до гріхопадіння, коли той ще представляв собою чистий образ Божий [13]: "Распятый новый Адам, ветха збавити хотяй Адама вины", "Смерть твоя - мнЪ живот, О новый мой Адаме!"

Символізм християнського мистецтва цієї пори був способом пізнання найпотаємніших глибин світобудови і його Творця. Якщо розглядати символічний пласт творення образу, то варто звернути увагу на таку тріаду символів як: агнець, хрест, вода. Тому що вони найчастіше зустрічаються у поезіях досліджуваних авторів.

Агнець - старозавітний прообраз жертви Христа (жертва Авеля; жертва Авраама, великодня жертва) і євангельського Агнця, "вземлющего грехи мира" (Ин 1:29) [7]: "Чашу спил смертну в любовь ражденный, Агнец за агнца умер заколенный", "Горе! Связали агнца, незлобива суща, за тя, о человЪче, на жертву идуща".

Хрест - головний символ християнства, що представляє собою знаряддя страти Боголюдини Ісуса Христа, на якому він був розіп'ятий для спокутування гріхів світу: "Воистинну тяжек крест, но грЪх мой тяжчайшій - грЪх мой понеси, Христе, мнЪ дажд крест легчайшій ". Але в розп'ятті закарбоване саме Життя, подібно до того, як у пшеничному зерні ховається майбутнє пишне колосся. Тому хрест Господній репрезентується як дерево, що дає життя. Без розп'яття не було б Воскресіння Христового, і тому Хрест зі знаряддя страти звернувся в святиню, в якій діє Благодать Божа [11]: "С побЪдою въскресый от мертвых тридневно, дажд ми побиждати смерть грЪха повседневно".

Вода жива - символ Духа Святого, який є один з могутньої Трійці. Ісус асоціювався з водою, тому що мав моживості, схожі на властивості води води: утамовувати спрагу, але тільки духовну; очищувати від бруду - "гріхів"; зцілювати внутрішні рани: "Душа моя есть верба, а ты еси ей вода".

Своє символічне значення мали не тільки предмети, а й колір. Білий - символ життя, перемоги над смертю. Золотий - очищення стражданням. Жовтий - зрада. Червоний - вогонь віри, кров, пролита в порятунок світу: "Одеждо красного Отца небесного". Чорний колір - страждання, траур, колір гріхів. Синій колір нагадував про небесне. Зелений - символ юності, відродження та надії. Найчастіше у барокових поезіях зустрічається "чорний - червоний - білий": Христос забрав наші гріхи, омивши їх своєю кров'ю, щоб ми очистились.

Не менш важливе місце у характеристиці Христа займає символіка чисел. Одиниця - щось божественне, що може існувати незалежно від інших чисел: "Первый коронуєт", "Боже мой єдине". Трійка - божественна сутність Трійці. П'ять - число ран Христа: "Пять язв его з мудрыми дЪвы размышляти. Пять словес умом тако чтуще глаголаша, Аки пять книг Мои- сеа в єдину собрата". Шістка - зірка, що засвітила над місцем народження Ісуса. Сімка, що складається з трійки і четвірки, - символ Бога і людини [12].

Отже, поети-метафізики вкладали в описання образу Христа не лише "суху" релігійну патетику, а й надавали образу кольорової забарвленості, візуалізували його, користуючись широким спектром мовних засобів та риторичних фігур. Вони подивилися на постать Сина Божого через призму філософсько-психологічного фактора та надали відповідного художньо- стилістичного наповнення. Така барокова інтермедіальність визначила основні напрями розвитку української метафізичної поезії XVII ст.

Список використаних джерел

1. Верклер Г. Герменевтика. - Атланта, Джорджия, 1980. [Електронний ресурс] / Г. Верклер. - Режим доступу: http://www.reformed.org.Ua/2/210/Virkler.

2. Богачов А. Мова та істина: Метафізика У 8 Герменевтика; Філософія. Політологія; КНУ ім. Т. Шевченка. - № 103. - К., 2011. [Електронний ресурс] / А. Богачов - Режим доступу: http://papers.univ.kiev.ua/filosofija_ роїко^уа /articles/Language_and_Truth_Metaphysics_vs_Hermeneutics_16906.pdf.

3. Гуцуляк І. Мовостиль українського поетичного бароко; Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича / І. Гуцуляк - Чернівці, 2005. - 20 с.

4. Сковорода Г. Сад божественних пісень / Г. Сковорода. - К. - 2007. - 336 с.

5. Чижевський Д. Українське літературне бароко: Вибр. праці з давньої л-ри / Д. Чижевський. - К.: Обереги, 2003. - 576 с. Величковський І. Твори. - К, 1972 "Наукова думка" (Пам'ятки давньої української літератури) [Електронний ресурс] / І. Величковський. - Режим доступу http://litopys.org.ua/velych/vel.htm

6. Библия. Новый Завет Господа Нашего Иисуса Христа. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.wco.ru/biblio/books/newtest/main.htm.

7. Дубініна К. "Метафізика образу в поезії Дмитра Туптала й Івана Велич- ковського" Жур. "Львівська медієвістика" / К. Дубініна. - Львів., 147-152 Українська поезія. Середина 17 ст. / Упор. В. І Крекотень, М.М. Сулима. - К. : Наук. думка, 1992. - с. 147-152.

8. Курганова О. Лексико-семантична репрезентація образу Ісуса Христа в україн-ській бароковій поезії середини - XVII ст. [Електронний ресурс] / О. Курганова. - Режим доступу: nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma /Fil/2010_ 111 /07_kurganova_o.pdf

9. Чижевський Д. Філософія Г.С. Сковороди / Д. Чижевський. - Харків, 2004. - 272 c.

10. Православна енциклопедія "Азбука віри". [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://azbyka.ru/

11. История духовного развития человечества. Христианская символика. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dmtumanov.narod.ru/sience /study/istoria_duhovnogo_razvitia.html

Размещено на Allbest.ru