Китайські культурні ремінісценції у сучасній американській прозі (на матеріалі роману Емі Тан "Клуб радості і щастя")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Китайські культурні ремінісценції у сучасній американській прозі (на матеріалі роману Емі Тан "Клуб радості і щастя")

К. Кузнецова, студ. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ

У статті досліджується процес та основні закономірності творення китайських мотивів, що стали провідними у процесі роботи американської письменниці китайського походження Емі Тан (AmyTan) над одним із найвідоміших її романів - "Клуб радості і щастя", який став також першим творчим успіхом письменниці. Біографічний метод дослідження допоміг виокремити у романі Емі Тан "Клуб радості і щастя" ремінісценції до китайської культури, зіставити їх з життям самої письменниці та зрозуміти причину творення алюзій такого характеру.

Роман Емі Тан "Клуб радості і щастя" вийшов друком у 1989 р. і відразу приніс нечуваний успіх молодій письменниці китайського походження. Так, надзвичайно влучною стала коротка, але містка ремарка Г. Чхартішвілі: "Секрет феноменальної популярності чарівного роману "Клуб радості і щастя" - у його помірній "китайськості", яка не відлякує читача, а є цілком зрозумілою і навіть тендітною" [7, 254]. Однак, назвати романом цей твір важко, адже це нагадує більшою мірою збірку новел, об'єднаних обмеженою кількістю оповідачів і темою протистояння матерів- китаянок і дочок, що народилися вже на теренах США: 12 монологів - 8 головних героїнь.

Вивченню ремінісценцій та перегукувань з китайською культурою у творчості Емі Тан присвячені роботи багатьох дослідників у рамках азіатсько-американських компаративних студій, як зарубіжних (Г. Блум, І. Д. Хантлі, Б. Адамс), так і російських (Є. М. Ка- раваєва, Е. М. Бутеніна). Американські дослідники, зокрема, здебільшого звертаються до аналізу запозичень з китайської культури у загальному плані. Недостатньо розробленим залишається розгляд цього аспекту творчості Емі Тан з позицій взаємозв'язку з особистим життям письменниці, а саме тих переживань, які зумовили привнесення культурних мотивів у прозу письменниці.

Термін ремінісценція вже давно узвичаївся у літературознавстві для позначення одного з видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів із творчості попередників. Поняттю "культурної ремінісценції" уваги приділено менше, проте за аналогією до "літературної ремінісценції" стає зрозумілим, що сутність їх однакова, відмінність лише у тому, що об'єктом запозичення тут виступає певна культурна реалія, явище або особливість.

Творчість письменників етнічної літератури, якою безперечно є Емі Тан, рясніє культурними алюзіями. Бути письменником етнічної літератури, зокрема азіатсько-американського канону, означає являти собою тип нової людини, мислення якої спрямоване на взаємопроникнення двох культур: східної і західної, а творчість тяжіє до синкретичного поєднання різних літературно-філософських концепцій. Оскільки письменниця є однією з представниць літератури "прикордоння" (на межі двох культур - китайської та американської), її творчість слід розглядати не лише крізь призму особистісних переживань (до яких ми звернемось пізніше), а як частину великої системи під назвою "етнічна література" зі своїми закономірностями та тенденціями. Серед основних чинників творення етнічної літератури азіатсько-американського канону виокремимо наступні:

Білінгвізм, або двомовність: національна мова, з одного боку, і загальна мова "домінуючого суспільства", яка мобілізує і зрівнює етноси, що проживають на території США. Навіть принизливі ярлики: Чин-чин, "чайнамен" (для китайців), "Джап" (для японців), сприяють внутрішньо ідейній та естетичній консолідації [2, 15].

Глибинний зв'язок з народною спадщиною, що охоплює не тільки усну творчість, але всю картину народного знання, його світосприйняття. Він вивів сучасних етнічних письменників азіатсько-американського канону на широкий шлях зіставлень, на дорогу, яка ріднить їх з багатьма магістральними тенденціями розвитку сучасної літератури.

Процеси відбору та переоцінки цінностей власного народу й одночасно - звернення до людства на засадах рівності, взаємопроникнення культурного коду. У результаті, те, що було міфами і казками, приймає форму філософського діалогу. Це відбувається ніби природним шляхом, оскільки письменникові необхідно самовизначитися по відношенню як до народної самосвідомості, так і до всієї складної сукупності конфліктів сучасності.

Неузгодженість етнічних літератур з основами соціального і культурного життя офіційного американського суспільства, саме існування і розвиток яких повідомляє всьому сучасному літературному життю країни живу конкретику боротьби, різко критичний полюс, якого настільки бракує "американському способу життя" [3, 47].

Відчутний спад ідейно-естетичної значущості у значній частині літератури США, яка носить назву "основного потоку" протягом десятиліття у 60-х роках. При усій категоричності цього судження відомо одне: у письменників "основного потоку" не було життєстверджуючих ідей, які вони могли б протиставити негативним тенденціям американської дійсності 1970-1980 х років.

Виділення самостійних курсів і програм з досліджень етнічних літератур, що було обумовлено неможливістю традиційної англо-американської критичної традиції правильно оцінити твори етнічних письменників. У 70-х рр. гостро відчувалася нестача професійних критиків цих творів, їх завдання виконували американські антропологи, яким було важко орієнтуватися в художній специфіці будь-якої літератури національних меншин. Через незвичайність форми та змісту нової літератури критики перебували в розгубленості і впродовж цілого десятиліття 70-х років майже завжди (за рідкісним винятком) обходили мовчанням майстерність етнічних художників слова або трактували його з консервативних позицій.

Всі вище зазначені передумови сприяли творчому зростанню Емі Тан та самоствердженню як письменниці. Вони представили низку так званих "зовнішніх" факторів, які у більшій чи меншій мірі проявилися у її творчості, демонструючи приналежність Емі Тан до китайської нації та висвітлюючи взаємовідносини з Китаєм та її родиною.

Оскільки роман Емі Тан "Клуб радості і щастя" за жанровими характеристиками належить до біографічних романів, тут особливо важливим стає розуміння життєвих колізій авторки, які значно прояснюють сюжетні лінії самого твору.

Історично обумовлена ізольованість китайського етносу від інших національних груп у США накладає незабутній відбиток на формування менталітету американців китайського походження: у порівнянні з іншими громадськими структурами сім'я справляє на них значно більший вплив, що пояснюється китайською конфуціанською традицією єдності родини. Стосунки Емі та її матері - етнічної китаянки - складалися досить важко, оскільки будувалися на руйнації базових принципів традиційного розуміння взаємозв'язків між батьками й дітьми. Після пережитих смертей брата та батька від однієї хвороби - раку мозку - їхні відносини стали ще більш напруженими. За словами письменниці, особливістю китайських матерів є те, що їх любов виражається в особливому прагненні вивести своїх дітей на правильний шлях. Мати Емі Тан хотіла, щоб та стала нейрохірургом, а у вільний час грала на фортепіано: "Вона бачила, що у мене є безліч шансів у житті, щоб використовувати всі переваги, бути сильною і не залежати від чоловіків" [1, 23]. Звістка про те, що її дочка, наслідуючи приклад свого майбутнього чоловіка Луїса Де Маттея, американця італійського походження, бажає займатися лінгвістикою, викликала обурення - Дейзі Тан не розмовляла з Емі протягом півроку. Лише після успіху її першого роману, коли її дочка прославилася, мати поступово погодилася з рішенням Е. Тан займатися літературною діяльністю. Певна річ, що проблема відносин між матерями і дочками у емігрантських родинах ускладнюється їхньою приналежністю до різних культур. Американські діти, які намагаються відокремити себе від своїх китайських батьків, балансують між своїм походженням і вихованням. Існування для них - це напружений пошук балансу між минулим і майбутнім. Так, у житті письменниці, "майже завжди присутні напружені відносини між матір'ю і дочкою, між старим Китаєм і новим американським оточенням" [1, 35].

Героїні роману "Клуб радості і щастя" Емі Тан також знаходяться в пошуку - вони порівнюють себе з представниками обох культур і намагаються визначитися з приналежністю до принаймні однієї з них. Герої знаходяться на межі "двох світів". Як зазначає Ю.М. Лотман, поняття цього кордону двозначне: з одного боку, він розділяє, з іншого, - з'єднує [5, 156]. З цього визначення можна зробити висновок: герої, знаходячись на кордоні, не можуть належати тільки одному зі світів, одній з культур, вони неминуче містять в собі дві культури. Людина між культурами виконує роль з'єднуючого мосту. Таке "пограничне" положення можна розглядати як приналежність до обох світів відразу. На тлі такого положення і утворюються ремінісценції, коли персонажі цілеспрямовано або зовсім навпаки, самі того не бажаючи, апелюють до свого китайського минулого або до свого китайського походження.

У романі "Клуб радості і щастя" представлені два покоління: матері, які емігрували до Америки з Китаю, і їх дочки, які народилися і виховувалися у США. Певно, що героїнь-матерів можна віднести до представників китайської культури, з їх природним неприйняттям американських цінностей і традицій. Наприклад, Іннін Сент-Клер, одна з матерів, яка звикла жити в розкоші і мати прислугу, вийшовши заміж за американця сприймає своє життя виключно так: "Я виконувала обов'язки служниці. Я вчилася жити на західний лад. Я намагалася говорити, немов у мене повний рот каменів. Я виростила дочку, спостерігаючи за нею з іншого берега. Я прийняла її американський спосіб життя" [6, 98].

Американський спосіб життя здається для матерів дивним, для того щоб звикнути до нього їм доводилося придушувати в собі звички, виховані в них з народження, а також приховувати свої погляди на життя для того, щоб відчувати себе в безпеці у чужій культурі. Ще одна з матерів - Ліндо Чжун констатує: "Всі ці роки я приховувала свою справжню натуру, намагаючись здаватися непомітною тінню, яку нікому не схопити" [6, 72].

Матері бережуть все китайське - духовне і матеріальне. З позиції етноцентризму вони розцінюють все, що належить їх рідній китайській культурі набагато вище і краще, ніж те, що пропонує їм чужа американська культура. Так, Суюань У говорить про стіл для Маджонга: "Мій стіл дістався мені від батьків, він був зроблений з дуже пахучого червоного дерева, не з того, яке ви називаєте палісандровим, а з хонму - воно таке чудове, що в англійській навіть слова такого немає" [6, 38].

Це безперечно ілюструє ставлення матерів до мови, як однієї з найважливіших складових культури, що також розцінюється як еталон. Матері говорять суржиком китайської та англійської мов. І часто для позначення певних реалій китайської культури їм не вистачає слів або ж вони свідомо переходять на китайську, щоб пояснити щось важливе: "Я була цісиле, оскаженіла до смерті" [6, 135], - говорить одна з героїнь, переповідаючи одну зі своїх життєвих історій.

У підлітковому віці, коли велика увага приділяється громадській думці - в даному випадку думці американського суспільства, дочки свідомо заперечують китайську культуру, вирішивши повністю "перейти на бік більшості". Ось один зі спогадів дитинства Цзіньмей У: "Мама і тітка Аньмей в ці дні надягали смішні китайські сукні з жорсткими стоячими комірами і вишивкою з шовку на грудях, що зображала квітучі гілки. Мені ці сукні здавалися дуже химерними для справжніх китайців і занадто безглуздими для американських вечірок. У ті дні, ще до того як мама розповіла мені свою куейліньську історію, я вважала, що Клуб радості і щастя - ганебний китайський пережиток, щось на зразок таємних зборищ куклукс-кланівців або бойових танців індіанців під звуки тамтамів на екранах телевізорів" [6, 29].

Дочки не знають китайської мови. Як зазначає дослідниця етнічної літератури азіатсько-американського канону Є. М. Караваєва, багато представників етнічних діаспор молодшого покоління взагалі не вважають знання мови предків необхідною умовою приналежності до культури. Так, показовим є висловлювання Цзіньмей У про китайську мову: "...Якими ж талановитими повинні бути мої сестри, щоб вміти читати і писати китайською!" [4, 86].

Не намагаючись зрозуміти культуру своїх матерів, заперечуючи наявність в собі будь-чого китайського, дочки все ж вбирають її з дитинства. Так, однією з невіддільних характеристик будь-якої культури, хоча і поверхового її розуміння, є знання кухні. У романі багато згадок страв китайської кухні. Вони дані не стільки для додання екзотичного колориту роману для американського читача, скільки для зображення атмосфери китайської культури. Так у романі описуються такі страви як "суп з вонтонів" (й#й), "солодка свинина" та багато інших страв.

Дочки знають всі правила поведінки у китайській культурі і свідомо слідують їм, спілкуючись зі своїми батьками. Так, Уеверлі Чжун розуміє, які помилки зробив її наречений при знайомстві з її батьками. Помилки для нього незрозумілі, тому що його поведінка не суперечить американській культурі та етикету: "Я все ще подумки здригалася, згадуючи, як Річ міцно тиснув руки моїм батькам з такою ж невимушеною фамільярністю, з якою завжди вітає нервових клієнтів на роботі, що приходять вперше" [6, 163]. Виходить, що така ситуація склалася тому, що Уеверлі Чжун не привнесла ці традиції, негласні правила поведінки в своє життя, вважаючи їх щонайменше безглуздими, а її наречений навіть не підозрював про них.

Дух індивідуалізму змушує дочок відкидати материнські поради та критику. Народившись у країні, відзначеній різноманіттям релігійних конфесій і заохоченням особистої ініціативи, молоді жінки виявляються не готовими беззастережно прийняти цінності своїх матерів. Цзінь-Мей зізнається, що ставилася до критики своєї матері як до "чергового з її китайських забобонів, який якимось дивним чином вписувався в обставини" [6, 24]. Крім цього дочки болісно відчувають свою приналежність до етнічної меншини і, спілкуючись зі своїми однолітками, хочуть викорінити несхожість з оточуючими. У спробах відмежуватися від поганої англійської своїх матерів і їхніх китайських звичаїв, вони відкидають традиційні знання, які матері намагаються їм передати, вважаючи давні традиції абсолютним безглуздям.

Твори етнічної літератури, до яких і відноситься відомий роман Емі Тан "Клуб радості і щастя", є унікальними у багатьох аспектах. По-перше, він написаний англійською мовою, але мова у творі йдеться про переживання не американців, а китайців, що живуть в Америці. Такі художні твори є величезним полем для досліджень, адже вони містять в собі багато прихованих символів та алюзій до національної культури. Таким чином, вони дають змогу побачити життя такого багаточисельного етносу, що перебуває за межами рідної землі, зсередини, ззовні, а також у взаємодії з "домінантною" чужою культурою. По-друге, вони є зразками нової свідомості людини пограничної, людини у пошуках своєї ідентичності шляхом поєднання двох полярних культур - китайської та американської.

Полярність ця представлена крізь призму діалогу двох поколінь жінок: матерів та дочок. Наявність 8 головних героїнь дає можливість зрозуміти, наскільки унікальним і неповторним є досвід кожної такої особистості, що перебуває на межі двох країн, двох етносів і двох ментальностей. Важливо, що 4 матері і 4 дочки, окрім класичних конфліктів "батьків та дітей" переживають ще й ряд інших, пов'язаних з національним питанням. Для матерів він звучить як "прийняття або неприйняття певних американських традицій та реалій", а для дочок - "прийняття або неприйняття певних китайських традицій та реалій". Емі Тан, будучи в реальному житті складовою такого китайсько-американського оточення, змогла дуже натуралістично зобразити його атмосферу. Тому не можна з точністю сказати, з якою з героїнь конкретно асоціюється сама письменниця. Можна лише зауважити, що вона вдихнула частинку власного життя у кожного з персонажів, і тому цьому романові аж ніяк не властиві штучність та перевантаженість китайськими елементами, а всі історії здаються дуже природними.

Список використаних джерел

тан китайський мотив

1. Бутенина Е. М. Гибридная идентичность как литературная проблема (на материале китайско-американской женской прозы XX века): дис. канд. филол. Наук / Е. М. Бутенина. - Владивосток, 2006. - 205 с.

2. Ващенко А. В. Америка в споре с Америкой / А. В. Ващенко. - М.: Прогресс, 1988. - 64 с.

3. Висоцька Н. Сходження на золоту гору: штрихи до портрета азіато-американської літератури / Н. Висоцька // Слово iчас. 2001. - № 9. - с. 44-58.

4. Караваева Е. М. Конфликт поколений в романах Максин Хонг Кингстон и Эми Тэн: к проблеме поиска идентичности в азиато-американской литературе США последней трети XX века.: дис. канд. филол. наук / Е. М. Караваева. М., 2009. - 157 с.

5. Лотман Ю. М. Память в культурологическом освещении / Ю. М. Лотман // Избранные статьи. Т. I. - Таллинн, 1992. - 200 с.

6. Тан Э. "Клуб радости и удачи" [Электронный ресурс] / Э. Тан.

7. Чхартишвили Г. Но нет Востока и Запада нет / Г. Чхартишвили // Иностр. лит. 1996. - № 9. - С. 254-263.

Размещено на Allbest.ru